Методи вивчення затрат робочого часу

1. Методи вивчення  затрат робочого часу

Визначення фактичних  затрат часу на виконання елементів  операцій потрібно для розроблення  нормативів часу, для проведення аналізу  якості норм і нормативів. 
   Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є: фотографія робочого часу (ФРЧ), хронометраж, фотохронометраж. При цьому фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, годинників, хронографів. 
   Фотографування робочого часу – це процес вивчення та вимірювання всіх без виключення затрат робочого часу впродовж робочої зміни чи її частини. 
   Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі види фотографування: 
- фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, бригадна, самофотографія). Під час індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду. Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. 
- фотографія часу роботи і перерв у роботі устаткування; 
- фотографія виробничого процесу.  
   Метою проведення фотографування затрат робочого часу є: 
- дослідження змісту, черговості і тривалості всіх наявних витрат робочого часу; 
- складання фактичного балансу робочого часу та виявлення втрат та недоцільних витрат і їх причин; 
- визначення ступеня завантаженості робітника, устаткування; 
- отримання замірів для нормування підготовчо-завершальних операцій, часу на обслуговування робочого місця, відпочинку та особистих потреб; 
- виявлення прогресивних прийомів та методів праці для більш ґрунтовного їх вивчення та впровадження [4].  
   За результатами ФРЧ складають баланс робочого часу (фактичний та раціональний), зіставлення їх даних дозволяє визначити резерви робочого часу та розрахувати можливе зростання  продуктивності праці за рахунок кращого використання робочого часу. 
   З метою визначення фактичного рівня використання робочого часу за результатами ФРЧ розраховують наступні показники: 
Коефіцієнт використання робочого часу:

Коефіцієнт втрат робочого часу, пов’язаний з недоліками в  техніці і технології та втрат внаслідок порушень трудової дисципліни (К втрат):

Виходячи з цього, визначають резерви зростання продуктивності праці за рахунок усунення втрат  та непродуктивних затрат робочого часу:

де Топн та Топф – нормативний  та фактичний оперативний час. 
   З метою реалізації виявлених резервів розробляються організаційно-технічні заходи щодо покращення використання робочого часу та їх економічна ефективність. 
   Фотографія часу використання обладнання — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або групою робітників). 
   Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи. Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, інший — за устаткуванням. 
   За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів виробничої операцій, що циклічно повторюються (як правило, досліджуються основний та допоміжний час). 
   При фотографуванні та хронометражі дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів: 
- підготовка до спостереження; 
- проведення спостереження; 
- обробка даних; 
- аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці [3]. 
   Підготовка до спостереження починається з вибору об’єкта спостереження, який залежить від його мети (При вивченні передових прийомів і методів праці за об’єкт спостереження обирається найкращий робітник). 
   Операція, що досліджується, розчленовується на елементи, причому ступінь цього розчленування залежить від мети спостереження і типу виробництва (масове та великосерійне виробництво – виробничі операції, що розчленовуються до початку хронометражу на трудові прийоми та дії, а при одиничному виробництві – на комплекси прийомів). Розчленування операції на окремі елементи проводиться за допомогою фіксажних точок (чітко виражені для спостерігача моменти початку і закінчення елемента операції). 
   Проведення спостереження – другий етап хронометражу, під час якого спостерігач безпосередньо на робочому місці виконавця у спостережному листі фіксує моменти початку і закінчення кожного з елементів операції за поточним часом. 
   При хронометражних спостереженнях складається хронокарта, де записуються елементи операцій, тривалість виконання елементів, кількість спостережень та ін. По кожному елементу проводяться багаторазові виміри, визначається їх тривалість, та ці виміри утворюють хронометражні ряди. 
   На третьому етапі – обробка результатів – виконуються наступні дії: 
   1) визначення тривалості елементів операції по кожному з записів; 
   2) очищення хронорядів; 
   3) перевірка кожного хроноряду на стійкість; 
   4) визначення середньої тривалості кожного елемента операції; 
   5) визначення тривалості всієї операції.  
   Виміри по кожному хронометражному ряді, як правило, мають деякі коливання. Значні відхилення у вимірах свідчать про наявність випадкових вимірів, які потрібно виключити з розрахунків. Для оцінки допустимості коливання хроноряду визначають коефіцієнт стійкості, як відношення максимального виміру до мінімального виміру в даному хроноряді:

Значення фактичного коефіцієнта  стійкості порівнюється з нормативним. Ряд вважається стійким, якщо фактичне значення менше або рівне нормативному  Ксф ≤ Кн. 
   Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним часом), відбірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання, цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3-5 сек.). 
   Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливіших трудових операцій та рухів робітників. Тому фотохронометраж є комбінованим методом проведення спостереження, який поєднує методику проведення фотографій та хронометражу. 
   Методи визначення затрат робочого часу за допомогою спостереження досить трудомісткі, тому на практиці при визначенні норм затрат часу широко використовують довідково-розрахункові матеріали (нормативи), класифікація яких тісно пов’язана з класифікацією норм праці.

2. Нормативи часу — найпоширеніший вид нормативів затрат робочого часу для конкретних умов виконання трудового процесу. В практиці технічного нормування праці використовують нормативи підготовчо-завершального, основного, допоміжного часу, часу обслуговування робочого місця і часу перерв на відпочинок та особисті потреби. Нормативи часу призначаються для нормування машинних і ручних робіт, окремих прийомів ручної роботи, пов'язаних з управлінням і обслуговуванням обладнання, на якому виконуються механізовані процеси.

Нормативи обслуговування характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Застосовуються при нормуванні чисельності багатоверстатників, наладників устаткування, ремонтного персоналу, прибиральників тощо.

Нормативи чисельності робітників, службовців, допоміжного персоналу  використовуються для визначення кількості  працівників, необхідних для якісного виконання певного обсягу робіт або функцій. За нормативами чисельності розраховують потрібну кількість персоналу з обслуговування великих технологічних, енергетичних, транспортних комплексів, а також спеціалістів (конструкторів, технологів, економістів, нормувальників).

Нормативи підлеглості визначають співвідношення між кількістю керівників та підлеглих їм працівників. Використовуються здебільшого для визначення кількості бригадирів, майстрів та старших майстрів. За призначенням і сферою використання нормативи поділяються на загальнопромислові, галузеві та місцеві.

Загальнопромислові нормативи  призначені для нормування од-накових  трудових процесів на підприємствах різних галузей вироб-ництва. Пояснюється це тим, що на більшості підприємств існують роботи, які виконують робітники одних і тих самих професій. Деякі види верстатних, ремонтних, слюсарних робіт виконуються майже на всіх підприємствах різних галузей промисловості. Іноді такі нормативи мають назву міжгалузевих. При складанні нормативів враховуються організаційно-технічні умови і прогресивний досвід організації виробництва і праці.

Галузеві нормативи призначені для нормування виробничих процесів на підприємствах однієї галузі виробництва. Прикладами можуть бути нормативи обслуговування на підприємствах хімічної, металургійної, цукрової промисловості. Ці нормативи охоплюють специфічні види робіт, властиві тільки підприємствам даної галузі, тому ними неможливо користуватися в інших галузях.

Галузеві нормативи розробляються  відповідними науково-дослідними або  проектно-технологічними організаціями  на основі аналізу заводських витрат часу і узагальнення передового виробничого  досвіду, нагромадженого на підприємствах галузі.

Якщо на підприємстві виконуються специфічні роботи, на які немає ні галузевих, ні загальнопромислових нормативів, то фахівці підприємства можуть створити місцеві (заводські) нормативи. Потреба у місцевих нормативах може виникнути тоді, коли на даному підприємстві організаційно-технічні умови не дозволяють користуватися галузевими нормативами. Місцеві нормативи повинні передбачати розробку якісніших норм, ніж ті, що могли бути встановлені на підставі галузевих нормативів.

Місцеві нормативи розробляються  працівниками нормативно-дослідних  бюро підприємств на основі досліджень, що проводяться безпосередньо на робочих місцях і в заводських лабораторіях. При цьому спираються на оптимальні технологічні режими роботи обладнання, враховують ефективне використання робочого часу, спе-цифічні особливості організаційно-технічних умов даного виробництва.  Але на більшості підприємств нормативно-дослідні служби відсутні, оскільки підприємства в достатній мірі забезпечуються галузевими нормативами.

За ступенем укрупнення виділяють  дві групи нормативів: диференційовані  та укрупнені. Дотримання вимог щодо точності тру-дових нормативів для  різних типів виробництва вимагає створення таких видів диференційованих нормативів, які забезпечили б встановлення норм затрат праці на виконання окремих трудових прийомів, дій та рухів. За умов масового і великосерійного виробництва, коли окремі працівники виконують одну-дві короткочасні операції, необхідне детальне розчленування трудового процесу і встановлення тривалості кожного його елемента. Тому ці нормативи називають ще елементними.

Нормативи, за якими можна  визначити норми часу на виконання  окремих трудових рухів, називають  мікроелементними нормативами. При  цьому тривалість виконання окремих  трудових рухів дуже мала (десяті, соті частки хвилини).

Мікроелементні нормативи  можуть використовуватися під час проектування методів і прийомів праці, під час організації робочого місця, встановленні норм на операції, а також під час розробки нормативів більш високого ступеня укрупнення.

Більшими, порівняно з мікроелементними, є нормативи на окремі трудові дії, їх ще називають нормалі часу. Використання нормалей дозволяє встановлювати норми з меншими затратами часу нормувальників, ніж на основі мікроелементних нормативів.

Якщо виробничу операцію немає потреби ділити на трудові дії або рухи, тоді обмежуються вживанням нормативів на окремі трудові прийоми. Це значно спрощує роботу нормувальника.

Залежно від ступеня укрупнення нормативів можна говорити про їх універсальність. Вона визначає спроможність порівняно невеликої кількості  нормативів різних видів слугувати основою для розрахунку норм на досить широке коло робіт. Найуніверсальнішими нормативами є мікроелементні нормативи і нормалі, за допомогою яких можна пронормувати практично будь-які роботи. Універсальність нормативів закономірно знижується мірою їх укрупнення.

Наявність великої кількості  норм у кожній галузі виробництва, а  також необхідність їх періодичного перегляду потребує значних витрат праці нормувальників. Тут може зарадити укрупнення нормативів.

Укрупнені нормативи — це регламентовані витрати часу на виконання сталого комплексу трудових прийомів. Вони ефективно використовуються у масовому і великосерійному виробництві.

За умов індивідуального  і малосерійного виробництва  йдуть шляхом типізації технологічних  процесів, що сприяє створенню типових  нормативів. Наявність типових нормативів є доброю передумовою забезпечення єдності норм, підвищення якості нормування.

З погляду на структуру витрат часу розрізняють нормативи оперативного, штучного та неповного штучного часу. Найпоширенішим видом укрупнених нормативів є нормативи неповного штучного часу.

Створення укрупнених нормативів для умов одиничного і ма-лосерійного  виробництва є одним із найважливіших  завдань подаль-шого вдосконалення  організації праці і підвищення ефективності виробництва.

Укрупнення нормативів на основі ретельних розрахунків дає  підстави називати їх науково обґрунтованими. Щоправда укрупнення досягається за рахунок деякого зниження точності, але похибка, допустима при користуванні такими нормативами, заздалегідь враховується і не повинна виходити за межу, встановлену для даного типу виробництва. Наприклад, для умов одиничного і малосерійного виробництва точність у межах 85—90% вважається припустимою.

До нормативних матеріалів для нормування праці відносяться також єдині і типові норми часу, виробітку, обслуговування.

Єдині норми розробляються  на роботи, що виконуються за однаковою  технологією. Їх застосування є обов'язковим  на всіх підприємствах державного сектора, де виконуються такі роботи. Прикладом єдиних норм є норми на будівельні, монтажні, вантажно-розвантажувальні роботи.

Найбільшими з укрупнених нормативних матеріалів є типові норми, що розробляються за нормативами  на типові деталі, широко вживані у  машинобудуванні (вали, шестерні, втулки, кріпильні деталі).

Нормування за типовими нормативами  полягає у виборі найпридатнішого  типового представника, на якого є  типова норма, порівнянні деталі, яка  підлягає нормуванню, з типовим представником та коригуванні типової норми за співвідношенням головних параметрів, що впливають на норму часу (діаметр, довжина, площа, глибина різання тощо).

За формою подання нормативні матеріали поділяють на аналітичні, графічні і табличні. Аналітична (у  вигляді математичної залежності) форма  є найбільш компактною і зручною  при використанні електронно-обчислювальної техніки. Таблична форма найпоширеніша. Незважаючи на деяку громіздкість, вона доступна для розуміння розрахунків не лише спеціалістами з нормування, а й робітниками.

Дуже компактними серед  табличних є однорядкові нормативи. Користування ними дуже зручне, а процес розрахунку норми не потребує високої  кваліфікації.

Графічні нормативи мають  вигляд графіків та номограм. У вітчизняній практиці нормування вони зустрічаються рідко, мають швидше теоретичне, ніж практичне значення.

Якість норми праці  значною мірою залежить від якості нормативних матеріалів, на основі яких вони визначаються. Тому нормативні матеріали мають відповідати вимогам прогресивності, комплексності, обґрунтованості, забезпечувати необхідний рівень точності норм праці і можливість їх використання за різних організаційно-технічних умов.

Прогресивність нормативних  матеріалів для нормування праці  означає їх відповідність сучасному  рівню техніки, організації виробництва і праці.

Комплексність наукового  обґрунтування нормативних матеріалів полягає в тому, що під час їх розробки аналізуються всі фактори, що впливають на витрати часу.

Ступінь точності нормативів залежить від типу виробництва і  характеру робіт. Вона має бути також  економічно обґрунтованою. Залежно  від типу виробництва вважається достатньою така точність трудових нормативів:

для масового і великосерійного                                            ±5 ... 7%;

для серійного                                                                                ±10%;

для малосерійного і одиничного                                      ±15 ... 20%.

Залежно від характеру  робіт при розробці нормативів заздалегідь  встановлюють межі допустимих відхилень  у виконанні норм виробітку за цими нормативами. Так, для машинних робіт точність розрахункових норм може коливатися у межах 5%, для машинно-ручних — до 10%, і для ручних — до 15%.

Одним із найважливіших методів  визначення точності нормативів слід вважати порівняння фактичного виконання  норм виробітку на робочих місцях з допустимими відхиленнями при аналогічному характері робіт і типі виробництва.

Виявлення всіх факторів і  врахування їх впливу на витрати праці  під час розробки комплексно обґрунтованих нормативних матеріалів забезпечує їх універсальність і можливість широкого використання. Важливе значення має також поєднання простоти формул, нормативних таблиць і графіків залежностей з чіткими методичними вказівками щодо використання нормативних матеріалів.

Трудові нормативи слід систематично, не рідше одного разу в З—5 років, переглядати з метою підтримання їх прогресивності і точності, враховуючи організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні зміни у виробництві, а також зростання професійної майстерності і виробничих навичок виконавців.

3. Норма часу – час, відведений на виробництво одиниці продукції чи виконання визначеної роботи (у годинах, хвилинах тощо).

Норма виробітку - кількість продукції, яка повинна бути виготовлена робітником за одиницю часу.

Норма обслуговування - це кількість одиниць устаткування, виробничих площ тощо, обслуговуваних одним чи групою робітників.

Норма часу обслуговування - це необхідний час на обслуговування одиниці устаткування протягом визначеного календарного періоду (однієї зміни, місяця тощо).

Норма чисельності - це кількість працівників, установлена для обслуговування об'єкта чи виконання визначеного обсягу робіт.

Норми витрат праці можуть встановлюватися на операцію, виріб, роботу, комплекс робіт. Вони розрізняються  за періодами і сферами дії, за методом встановлення, за ступенем укрупнення, за способом визначення тощо.

Класифікація норм витрат праці

Робочий час, який витрачається на конкретному робочому місці, поділяється на:

- нормований час;

- ненормований час.

Нормований час - це передбачуваний час, необхідний для виконання конкретної операції, роботи.

Ненормований  час - це час, який виникає внаслідок різних технічних і організаційних неполадок і не входить до норм праці.

Нормований час підрозділяється на:

- підготовчо-заключний час (tпз);

- основний час (tocн);

- допоміжний час (tдоп);

- час організаційного  обслуговування робочого місця  (tорг);

- час технічного обслуговування робочого місця (tтex);

- час для відпочинку  і природних потреб (tвідп).

Структура штучно-калькуляційного  часу

Підготовчо-заключний час (tпз) витрачається робітником на виконання таких робіт:

- одержання й ознайомлення  з технічною документацією (креслення, технічні умови, опис технологічного процесу тощо);

- підготовка устаткування (налагодження, переналагодження), інструменту, устаткування, вимірників тощо;

- дії, пов'язані із закінченням обробки деталей, виробів тощо. Підготовчо-заключний час формується на всю партію деталей (виробів) і не залежить від її величини.

Разом з тим слід зауважити, що у масовому виробництві підготовчо-заключний час відсутній, тому що деталі (вироби) обробляються постійно протягом усього терміну їх виготовлення.

Основний час (tосн) - час, протягом якого безпосередньо здійснюється технологічний процес (змінюється форма, розміри, фізико-хімічні властивості деталі чи виробу). Він може бути:

- ручним;

- машинно-ручним;

- машинно-автоматичним;

- апаратним.

Допоміжний час (tдоп) витрачається на виконання окремих елементів роботи:

- встановлення та зняття  деталі (виробу);

- закріплення і відкріплення  деталі (виробу);

- вимірювання зразків;

- підведення і відведення інструментів;

- включення і вимкнення  устаткування.

4. ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ В ПРОЦЕСІ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ

Роль нормування трудових витрат на сучасному виробництві  надзвичайно велика. На нормах грунтуються  розрахунки перспективних і поточних планів виробництва, виробничій потужності підприємств і їх потреби в робочій силі і устаткуванні. За допомогою норм вибираються раціональні варіанти технологічних процесів, конструкція устаткування, технологічного і організаційного оснащення, визначаються шляхи розвитку і підвищення рентабельності підприємств.

Нормування має виключно важливе значення, для поліпшення організації праці, тільки знаючи дійсно необхідні витрати робочого часу на виконання тієї або іншої роботи (операції, прийому), можна правильно  розрахувати кількість робітників, правильно організувати їх працю, погоджувати  роботу усіх виробничих ланок, раціонально  використати устаткування.

На підприємстві необхідно постійно вести роботу по забезпеченню зростання продуктивності праці, як головного джерела підвищення ефективності виробництва і важливого показника усієї системи трудових показників, велике значення приділяти вивченню і розрахункам трудомісткості виробництва продукції. Для планування на підприємстві встановлюють планову, нормативну, фактичну трудомісткість. Зіставлення фактичної і нормативної трудомісткості дозволяє виявити резерви її зниження. Показник нормативної трудомісткості застосовується для розрахунків заробітної плати, собівартості і оптової

Науково обгрунтовані розрахунки трудомісткості дають можливість виявляти, враховувати і аналізувати динаміку продуктивності праці, знаходити резерви  її підвищення як по підприємству в цілому, так і по окремих видах продукції, технологічних етапах її виробництва. Показник трудомісткості прямо пов'язаний з якісним рівнем нормування праці. Як трудомісткість, так і вироблення залежать від одних і тих же чинників підвищення технічного рівня виробництва, зростання фондовооруженности праці, його раціоналізації, скорочення простоїв і інших втрат робочого часу, підвищення кваліфікації кадрів.

Усі заходи по вдосконаленню  нормування праці можуть бути згруповані по наступних напрямах:

• скорочення чисельності робітників, що не виконують норми вироблення;
• забезпечення оптимальної і рівномірної напруженості норм праці;
• збільшення і охоплення нормуванням праці усіх працівників підприємства;
• перегляд норм при здійсненні організаційно-технічних заходів на робочих місцях.

Оцінка дорівнює напруженості норм робиться вибірково шляхом порівняння відсотків виконання норм вироблення одними і тими ж робітниками при  здійсненні ними різних робіт або порівнянням коефіцієнтів напруженості норм.

Розширення сфери застосування науково обгрунтованих норм є  важливим резервом підвищення продуктивності праці. Оцінка дорівнює напруженості норм робиться вибірково шляхом порівняння відсотків виконання норм вироблення одними і тими ж робітниками при здійсненні ними різних робіт або порівнянням коефіцієнтів напруженості норм.

Одно з напрямів розширення охоплення нормуванням праці  почасових оплачуваних працівників - встановлення для них норм трудових витрат, нормативів чисельності, норм обслуговування і нормованих завдань. Застосування науково обгрунтованих  норм і нормативів сприяє вивільненню  частини працівників, підвищенню якості створюваної продукції.

Ще одно напрям роботи по вдосконаленню праці - своєчасний перегляд норм.

Впровадження і перегляд норм праці відбувається постійно. Норми не можуть залишатися незмінними із-за постійного зниження трудомісткості виготовлення продукції. Тому на підприємствах здійснюється робота по використанню резервів зростання продуктивності праці і встановленню прогресивних норм.

Найчастіше норми праці  переглядаються в процесі атестації  робочих місць, що передбачає оцінку якості місцях норм праці, що діють  на цих робітниках, як одного з найважливіших  показників організаційно-технічного рівня виробництва.