Межа виробничих можливостей національної економіки України

                                                      Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ 

Сумська філія

                                              Реферат з дисципліни:

                                                  Економічна теорія

Тема: «Межа  виробничих можливостей національної економіки України»

                                                                                                                                                     Підготувала

студентка 1 курсу

денної форми навчання

СФдср-13-3

Колос Вікторія

Перевірила

                                                                                                                                                    к.е.н                                                                                                                                         

                                                                                                                                         Дронік С. В.                                                             

Суми 2013

План:

І. Вступ

ІІ. Основна частина:

      1. Суспільне виробництво. Виробничі можливості ………………………4  

      2. Суспільний продукт та стадії його руху………………………………...9

      3. Економічні потреби суспільства………………………………………...1

ІІІ. Висновок…………………………………………………………………….17

IV. Список використаної літератури…………………………………………..18

Вступ

Основу існування суспільства  складає виробництво матеріальних благ, яке є цілеспрямованою трудовою діяльністю людей, скерованою на пристосування  і видозміну речовини природи  з метою задоволення їхніх  потреб. Виробництво матеріальних благ відбувається у процесі спільної діяльності людей та обміну її результатами. Для продукування матеріальних благ вони вступають у відповідні зв'язки і відносини одне зодним, що є суттєвою ознакою виробництва.

Праця є цілеспрямованою діяльністю людини з метою пристосування  речовини природи для задоволення  потреб людей. Вона супроводжується  затратами робочої сили людини у  процесі створення матеріальних благ. Під робочою силою слід розуміти здатність людини до праці, тобто  сукупність її фізичних і духовних сил, якими вона володіє та використовує у процесі виробництва матеріальних благ.

Одні люди мають знання і набуті навички. Інші мають капіталом – грошима, машинами, будинками – чи мають на природні ресурси – землею, на корисні копалини, які можуть використовуватися у виробництві.

У остаточному підсумку економіка  оперує тим, як організується використання різноманітних ресурсів, якими володіє  суспільство, щоб задовольнити потреби  людей.

Економічна теорія вивчає форми  і знаходять способи рішення  людьми проблеми природною обмеженості  благ і мінеральних ресурсів, їх розподілу з єдиною метою виробничого  чи особистого споживання.

1. Суспільне виробництво та його основні фактори. Виробничі можливості суспільства

Основу існування суспільства  складає виробництво матеріальних благ, яке є цілеспрямованою трудовою діяльністю людей, скерованою на пристосування  і видозміну речовини природи  з метою задоволення їхніх  потреб. Виробництво матеріальних благ відбувається у процесі спільної діяльності людей та обміну її результатами. Для продукування матеріальних благ вони вступають у відповідні зв'язки і відносини одне з

одним, що є суттєвою ознакою  виробництва. У процесі праці  виділяють такі прості елементи:

1) цілеспрямована діяльність  людини, або сама праця;

2) предмети праці;

3) засоби праці.

Праця є цілеспрямованою  діяльністю людини з метою пристосування  речовини природи для задоволення  потреб людей. Вона супроводжується  затратами робочої сили людини у  процесі створення матеріальних благ. Під робочою силою слід розуміти здатність людини до праці, тобто  сукупність її фізичних і духовних сил, якими вона володіє та використовує у процесі виробництва матеріальних благ.

Предмети праці -  це все те, на що спрямована трудова діяльність людини. Перший вид предметів праці - це речовина, котра вперше виокремлюється працею з природного середовища, що перетворює її на продукт (корисні копалини, нафта і т. д.). Другий вид - предмети праці, які вже були оброблені працею людей, і тому називаються сировиною (кокс, агломерат, метал у машинобудуванні, пряжа і т. д.). Отже, джерелом створення продукту є не тільки жива праця людей, а й природні ресурси.

Засоби праці - речі, за допомогою  яких люди, використовуючи їх механічні, фізичні, хімічні та інші властивості, впливають на предмети праці. Серед  них вирішальна роль належить механічним засобам праці, тобто знаряддям  праці. До них належить виробничі  споруди, а також залізничні, шосейні  дороги, канали. Земля теж є засобом  праці. В такій ролі вона виступає як місце, на якому здійснюються виробничі  процеси, і як джерело природних  властивостей, використовуваних у землеробстві.

Засоби праці і предмет  праці загалом утворюють засоби виробництва, а сама праця набуває  характеру продуктивної. Без засобів  виробництва процес праці неможливий, але водночас і без людської праці  засоби виробництва нічого не створюють. Праця - це та складова процесу виробництва, котра приводить в дію засоби виробництва, змушує їх функціонувати  і сприяти досягненню цілей людей.

Виробництво життєвих благ є суспільним виробництвом, а не тільки діяльністю окремих індивідів. До того ж, як явище суспільне виробництво  матеріальних благ змінюється у процесі  розвитку суспільства.

Основними факторами суспільного  виробництва, що характеризують його розвиток, є засоби виробництва і люди, які  приводять їх в дію. Засоби виробництва  належать до речових факторів суспільного  виробництва, а робоча сила складає  його особистий фактор.

Якісне вдосконалення  засобів праці - найважливіший показник науково-технічного прогресу та розвитку суспільства, адже економічні епохи  відрізняються одна від одної  не тільки тим, що виробляється, а й  тим, за допомогою яких знарядь праці  це здійснюється. Водночас у процесі  праці змінюється і сама людина через  удосконалення своїх фізичних та інтелектуальних здібностей. При  цьому вона набуває певних трудових навичок, виробничого досвіду, а  це, у свою чергу, сприяє розвитку форм організації праці, зростанню її ефективності.

Продуктивні сили суспільства — це засоби виробництва і люди, які  приводять їх в дію, створюють  матеріальні блага, надають послуги  та збільшують суспільне багатство. Вони являють собою органічне  поєднання особистого та речового факторів суспільного виробництва.

Поєднання складових продуктивних сил суспільства відбувається у  певних пропорціях. З технічного боку кількісне співвідношення факторів виробництва виражається через  його технічну будову. Технічна будова виробництва показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва  приводиться в рух одним працівником. Вона виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника.

Технічна будова виробництва  виражає потребу в певній кількості  робочої сили відповідно до зростання  і якісного вдосконалення засобів  і предметів праці. Вона свідчить, що з розвитком науково-технічного прогресу відносно менша кількість  працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком  цього стає вивільнення робочої  сили з виробництва. З економічного боку характер поєднання факторів виробництва  визначається їх суспільною формою. Коли власником засобів виробництва  і робочої сили є одна й та ж  особа, то існує пряме поєднання  особистих і речових елементів  продуктивних сил. Це характерно для  індивідуальної трудової діяльності, дрібного товарного виробництва. В  минулому відбувалося масове і відкрите насильницьке поєднання робочої  сили із засобами виробництва - у рабовласницькому та феодальному суспільствах. Насильницький  примус до праці спостерігається  і в нинішніх умовах, коли людей  в нечесний спосіб зваблюють виїхати  за кордон, обіцяючи їм райське життя, а потім, відібравши документи, примушують працювати в нелюдських умовах за мізерну плату або займатися  кримінальними видами діяльності.

У капіталістичному суспільстві  поєднання факторів виробництва  відбувається шляхом купівлі-продажу  робочої сили. Робітник як власник  робочої сили продає її, а капіталіст як власник засобів виробництва -купує. В недалекому минулому вважалося, що в соціалістичних країнах відбувається пряме поєднання робочої сили та засобів виробництва. Аргументувалося це тим, що в такому суспільстві наявне панування суспільної власності на засоби виробництва. На практиці одержавлення власності зумовило відчуження працівників від засобів виробництва.

Отже, аналіз поєднання факторів виробництва з соціально-економічного погляду має велике значення для  характеристики економічного ладу суспільства. Ефективним слід визнати той суспільний лад, який забезпечує високу ефективність виробництва, кращі умови добробуту  людей. З економічного погляду поєднання факторів виробництва має відповідати певним вимогам. Насамперед, воно має забезпечувати максимально можливий випуск продукції. У навчальній літературі для кращого розкриття цього положення вводиться таке поняття як межа виробничих можливостей. Межа виробничих можливостей показує максимально можливий обсяг виробництва певного конкретного товару за наявних ресурсів і знань, які має у своєму розпорядженні конкретна національна економіка.

Уявімо собі обмежену кількість  ресурсів: праці та засобів виробництва. Якщо всі вони використовуватимуться  на виробництво продовольчих товарів, то буде вироблено 300 одиниць продуктів  харчування (точка А). З іншого боку, якби усі ресурси були спрямовані на виробництво розваг, то їх було б  створено на суму 400 одиниць (точка Е). Коли ж задані ресурси витрачатимуться  одночасно на виробництво обох цих  товарів, то матимемо їх відповідну кількість (точки В, С, D, де позначено відповідні співвідношення затрат праці і засобів  виробництва, за допомогою яких створюватимуться ці види товарів).

Поєднання факторів виробництва  також передбачає їх повне та найбільш ефективне використання. Для пояснення  цього положення використаємо наведену вище схему. Лінія, що визначає межу виробничих можливостей, ділить площину графіка на дві частини: ту, на якій витрачаються ресурси (від центра до кривої), і ту, яка для економіки недосяжна (за межами кривої).

Візьмемо дві точки W і U, які знаходяться у різних площинах. Точка W свідчить про неефективне  використання ресурсів. Економічна система  при обсягах певних ресурсів могла  б виробляти більше продовольства  та таку ж кількість розваг, яка  відповідає точці U, або більше розваг і не менше, ніж у точці W, продовольства.

Розподіл ресурсів неефективний, якщо в економічній системі існує  можливість виробляти більшу кількість  якого-небудь товару або послуг за наявних  ресурсів без скорочення випуску  інших товарів або послуг. Ефективне  використання ресурсів означає, що для  суспільства неможливо отримувати більшу кількість одного блага без  того, щоб не зменшити кількість  іншого.

Отже, всі точки, які лежать на кривій, що визначають межу виробничих можливостей, свідчать про ефективне  використання ресурсів. Точки, що знаходяться  ліворуч від кривої, відповідають ситуації, за якої економіка використовує ресурси неефективно. Проте це не означає, що ресурси, що використовуються таким чином, не дають результату або бездіють. Наприклад, тяжка, але  погано організована робота супроводжується  меншим, ніж це можливо, випуском продукції.

Точка U розташована на площині, яка характеризує випадки, коли гранична пропозиція ресурсів робить неможливим виробництво (за межами кривої виробничих можливостей). Отже, дефіцит ресурсів обмежує економічний вибір між  точками на або всередині аналізованої кривої.

Економічна система, як правило, прагне до повного і ефективного  використання виробничих ресурсів, внаслідок  чого між різними її елементами встановлюються оптимальні або найбільш доцільні пропорції.

2. Суспільний продукт та стадії його руху

Результатом суспільного  виробництва є його продукт праці, або благо. Суспільний продукт характеризується двома властивостями;

1) здатністю задовольнити  певні потреби людей;

2) у ньому завжди втілюються  затрати суспільної праці.

 Відповідно розрізняють  натурально-речову та суспільну  сторони

продукту.

Натурально-речову сторону  суспільного продукту формують різноманітні споживні вартості.

Для того, щоб стати споживною  вартістю, продукт праці не обов'язково має набувати форми речі, бути матеріальним благом. Споживними вартостями є послуги, котрі мають нематеріальний характер (послуги освіти, охорони здоров'я, культури, побуту). Сучасне виробництво  потребує наукових, інформаційних, транспортних та інших послуг. Обсяг і якість послуг - один із найважливіших показників соціально-економічного прогресу сучасного  суспільства, рівня та якості життя  населення. Виробничі та особисті послуги - невід'ємна частина суспільного  продукту, а праця, яка затрачується на їх надання, є частиною продуктивної, суспільно корисної праці.

Інша властивість суспільного  продукту полягає в тому, що він  втілює у собі певну кількість  витраченої людської праці. У господарській  діяльності ця властивість суспільного  продукту відіграє особливу роль. Суспільство  має знати, скільки було затрачено  праці на отримання тієї чи іншої  споживної вартості та суспільного  продукту.

Кожний матеріальний продукт, за винятком благ природи, є результатом  праці. Споживна вартість складових  суспільного продукту є результатом  конкретної праці, яка характеризується приведенням у дію у процесі  її вчинення певних трудових навичок та вмінь людини (землероба, шахтаря, слюсаря тощо), Інша сторона суспільного продукту втілює в собі затрати праці взагалі, безвідносно до її конкретної форми. Матеріальною основою цієї сторони праці є праця у фізіологічному розумінні як затрати м'язевої, нервової та розумової енергії людини, затрати праці взагалі, безвідносно до її конкретної форми. Вона називається абстрактною працею, і нею створюється вартість товару, а відповідно, і всього суспільного продукту.

Отже, продукт суспільного  виробництва у процесі його створення  набуває форми суспільного та являє собою сукупність усіх споживних  вартостей, створених суспільством в цілому. Одночасно в ньому  втілюється певна кількість затраченої абстрактної праці, що визначає його вартість. Суспільний продукт існує  в декількох вимірах.

Валовий суспільний продукт - являє собою сукупність усіх споживних  вартостей, створених суспільством за певний відрізок часу (як правило, за один рік). Однак у процесі виробництва  його окремі ланки доволі часто не доводять продукт виробництва до форми придатної для споживання людиною, а лише готують його для  подальшої обробки. На наступних  стадіях виробництва продукт  обробляється, щоб стати предметом  споживання для людини. Тому у складі суспільного продукту розрізняють  проміжний та кінцевий продукт. Всі  продукти праці, які підлягають подальшій  обробці або ще мають бути доставлені до споживача, називаються проміжним  продуктом. Кінцевим продуктом вважаються такі продукти і послуги, які використовуються для споживання. Усі кінцеві продукти, виготовлені суспільством за певний час, утворюють валовий внутрішній продукт. Економічна природа останнього та інших форм суспільного продукту буде розглянута надалі.

Рух суспільного продукту так само безперервний, як безперервне  життя суспільства. В цьому русі розрізняють окремі стадії. Почавшись  у виробництві й пройшовши  через стадії розподілу та обміну, він завершується у споживанні. Внаслідок руху суспільного продукту і виникають економічні відносини між людьми.

Отже, суспільний продукт  у процесі свого руху проходить  стадії власне виробництва, розподілу, обміну та споживання. Вони тісно взаємопов'язані, хоча кожна з них відносно відокремлена і має певні особливості.

Насамперед, тісно взаємопов'язані  власне виробництво і споживання. Споживання являє собою використання створених матеріальних благ і здійснюється у формі виробничого і особистого.

Виробниче споживання - це споживання засобів виробництва і робочої сичи працівника у процесі створення суспільного продукту. Отже, ця форма споживання здійснюється у процесі виробництва. Тоді ж здійснюється і споживання робочої сили.

Споживання визначає мету виробництва і його структуру. Виробництво  створює предмет споживання, породжує нове споживання, зумовлює спосіб споживання.

Отже, власне виробництво  і споживання відрізняються одне від одного за функціями і роллю, але тісно між собою пов'язані  і лише в єдності можуть забезпечити  продукування суспільного продукту.

З цього взаємозв'язку слід виділити особисте споживання як процес задоволення потреб суспільства  і кожного його члена в матеріальних і духовних благах. Воно виступає логічною кінцевою метою будь-якого виробництва. Тому процес суспільного виробництва  повинен мати на меті споживання. Якщо ж зв'язок між виробництвом і споживанням  десь втрачається, то трудова діяльність стає безглуздою або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не для споживання.

Сучасна економічна ситуація в Україні у сфері виробництва і споживання суспільного продукту значною мірою зумовлена деформованою структурою економіки, для якої характерна надзвичайно мала частка галузей споживчого сектору. Тому одним із важливих завдань структурних перетворень у суспільному виробництві на найближчі роки має стати переорієнтація значних ресурсів на розвиток галузей, які задовольняють споживчий попит населення.

Перед тим як перейти на стадію споживання, суспільний продукт  має пройти стадії розподілу і  обміну.

Розподіл поширюється  на засоби виробництва, робочу силу та предмети споживання.

У процесі розподілу встановлюється частка певного суб'єкта (трудового  колективу або окремої особи) в отриманні суспільного продукту. Але щоб одержати саме те, що необхідне  для задоволення конкретних потреб суспільства, виробничого підрозділу (колективу) або людини, суспільний продукт має пройти стадію обміну.

Обмін за формою здійснюється у вигляді обміну діяльністю і  здібностями, обміну засобами виробництва, обміну предметами споживання. Він  опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з одного боку, та споживанням  з іншого. Обмін, як і розподіл, здійснюється в самому виробництві (у вигляді  обміну діяльністю та здібностями), і  поза ним, як самостійна функція в  русі суспільного продукту.

Розподіл і обмін опосередковують  зв'язок між виробництвом і споживанням, утворюють своєрідний механізм їх взаємодії  та розв'язання суперечностей, котрі  між ними виникають. Водночас, стадії руху суспільного продукту не існують  самі по собі, вони не ізольовані одна від одної, а утворюють частини  єдиного цілого, які сполучені  між собою прямими і зворотними зв'язками. Але вихідний пункт цього  руху - це виробництво. Перш, ніж щось обмінювати або розподіляти, його треба  виробити. Політична економія вивчає не технічну, а суспільну форму  виробництва.

Споживання - це завершальна  стадія руху суспільного продукту. Якраз у ньому використовується споживна вартість виробленої продукції.

Суспільне виробництво постійно розвивається і в сучасних умовах воно постає у вигляді трьох блоків галузей національної економіки:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

В економічно розвинених країнах  світу сфера виробничих послуг

- це велика і високоефективна  галузь суспільної діяльності. Наприклад,  у США в цій сфері створюється  більше 1/5 частини валового внутрішнього  продукту. В Україні вона розвинена  недостатньо. Тому в сучасних  умовах важливим напрямом удосконалення  структури суспільного виробництва  в Україні має бути прискорений  розвиток виробничої інфраструктури.

Основне виробництво і  виробнича інфраструктура в цілому утворюють сферу матеріального  виробництва. Але із розвитком суспільства  зростають потреби в духовних благах, які створюються у нематеріальній сфері. Це зумовлює існування соціальної інфраструктури.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються  нематеріальні форми суспільного  багатства, які відіграють вирішальну роль у розвитку людини, примноженні  її розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього і культурного рівня.

Тривалий час в економічній  літературі цю сферу людської діяльності зараховували до невиробничої сфери. Підставою  для такого висновку було те, що в  ній не створюються матеріальні  блага.

Звичайно, у частині невиробничої сфери такі блага не створюються (держапарат, апарат управління громадських  рухів, збройні сили, міліція). Проте всю соціальну інфраструктуру зараховувати до невиробничої сфери неправомірно. Адже тут надаються послуги, які задовольняють соціальні і духовні потреби людей. Така праця є суспільно необхідною і суспільно корисною. Вона рівноцінна праці у сфері матеріального виробництва, тому її слід визнати продуктивною працею. У зв'язку з цим соціальна інфраструктураь - це сфера нематеріального виробництва, але її не можна ототожнювати з невиробничою сферою.

До складу соціальної інфраструктури входять: охорона здоров'я та фізична  культура; загальна середня, спеціальна середня, професійно-технічна і вища освіта, система підвищення кваліфікації і т. п.; житлово-комунальне господарство; пасажирський транспорт і зв'язок; побутове обслуговування; культура і  мистецтво.

Згідно з прийнятою  у статистиці практикою обліку до соціальної сфери належить наука, адже вона є однією з форм суспільної свідомості, одним із головних факторів духовного розвитку людини. Але прикладна  наука має взодити до сфери  матеріального виробництва, адже вона перетворилася на його безпосередню продуктивну силу.

Цей підхід характерний і  для таких галузей, як торгівля, транспорт, зв'язок. Частина цих галузей належить як до матеріального виробництва (в  міру продовження у них процесу  виробництва), так і до нематеріального  виробництва (у сфері обслуговування людей).

Охорона навколишнього середовища може бути зарахована до матеріального  і нематеріального виробництва. До матеріального виробництва вона належить як впровадження природоохоронних технологій, яке здійснюється шляхом удосконалення виробництва; до соціальної сфери - як покращення навколишнього  середовища, що безпосередньо пов'язане  зі створенням сприятливих умов для  життя людини.

Оптимальне співвідношення між матеріальним і нематеріальним виробництвом забезпечує зростання  матеріального добробуту поряд  з духовним розвитком людини.

У цілому суспільного виробництва  структуру можна представити  за допомогою схеми.

3. Економічні потреби суспільства

Кінцевою метою суспільного  виробництва є задоволення всього різноманіття потреб людей.

Потреби мають об'єктивний характер і виражають необхідність у матеріальних та духовних благах для забезпечення умов життєдіяльності  окремої особи, соціальної групи, класу, суспільства в цілому. Прагнення  задовольнити свої потреби мотивує  поведінку людини, формує сукупність її інтересів. Внаслідок наявності  ряду причин потреби людей дуже різноманітні, задовольнити їх нелегко та дедалі складніше, беручи до уваги їх кількісне  зростання і якісне вдосконалення.

Спонукальним мотивом  до виробничої діяльності і окремої  особи, і суспільства в цілому виступають потреби. Намагаючись їх задовольнити, суспільство щоразу наштовхується  на відносну обмеженість виробничих ресурсів. Основна суперечність економічного розвитку саме й полягає в суперечності між потребами, що постійно зростають, і обмеженістю виробничих ресурсів.

Потреба - це природний та постійний потяг людини до визначених умов життя, відсутність яких викликає негативні відчуття і прагнення  змінити такий стан речей. Вони є  об'єктивною основою "ідеальних спонукань" інтересів, бажань, цілей людини.

У західній економічній літературі найбільшого поширення при класифікації потреб людини набула так звана "піраміда потреб" відомого соціолога США  А. Маслоу, яка відображає рівні їх пріоритетності. В основі такої піраміди знаходяться основні матеріальні (фізіологічні) потреби у продуктах харчування, одязі, житлі, відтворенні роду. Наступний рівень - потреби "в безпеці", тобто захист особи від негативних зовнішніх факторів (посягання на свободу та життя), так і від соціальних проблем (від безробіття, злиднів тощо). Третій рівень потреб передбачає потреби в стосунках між людьми, які ґрунтуються на доброзичливості, любові. Четвертий характеризує повагу до людини з боку інших людей та самоповагу. Вершину піраміди складає потреба, що відтворює людину як особистість у суспільстві, тобто така, яка реалізується через розвиток і примноження здібностей, інтелекту та ін. й характеризується як самореалі-зація.

Матеріальні і духовні  потреби практично безмежні, а  це означає, що повністю задовольнити їх за допомогою товарів та послуг неможливо. Ця ознака властива саме сукупності потреб. Що ж стосується потреби  в конкретному товарі або послузі, то її, звичайно, можна задовольнити. Скажімо, протягом короткого періоду  можна купити потрібний одяг, піти в театр або полікувати зуби. Деякі  потреби можуть бути задоволені протягом життя людини тільки раз (наприклад, операція апендициту).

Інша справа, коли йдеться  про сукупні суспільні потреби. Розвиток виробництва завжди породжує нові потреби, які одразу задовольнити неможливо. Наприклад, ще не так давно  у нас не було бажання придбати персональний комп'ютер, відеомагнітофон, електронні годинники тощо. Більше того, задоволена одна потреба породжує іншу: це всезагальний економічний  закон, що діє як на рівні конкретної особи, так і на рівні груп людей  або інститутів, які утворюють  суспільство. Сутність все загального економічного закону зростання потреб відображає внутрішньо необхідні суттєві  та сталі зв язки між виробництвом і споживанням, потребами та наявними можливостями їх задоволення. Його дія  розповсюджується як на загальні матеріальні  потреби людини (харчі, одяг, житло), так і на специфічні потреби, що зумовлюються соціальним і культурним середовищем, в якому перебуває людина. З часом потреби змінюються, примножуються з появою нових виробів та під впливом широкої реклами й енергійного стимулювання збуту. Кінцева мета, або завдання економічної діяльності, полягає у прагненні діяти відповідно до цього закону та задовольнити багатогранні і різноманітні потреби і окремої особи, і суспільства.