Международная экономика. 4

  Міністерство  науки та освіти, молоді та спорту України

  Луганський  національний університет імені  Тараса Шевченка

  Інститут  економіки та бізнесу  
 

  Кафедра економічної теорії та прикладної статистики 
 
 

  Реферат 

  На  тему: «Міжнародний поділ праці як основна міжнародних економічних  відносин» 
 

Виконала: студентка 3 курсу

Спеціальності «Прикладна статистика»

Сущенко Ірина 

Перевірила: асп. Омельченко О. Ю. 
 
 
 
 
 

Луганськ 2011

  ЗМІСТ 

  Вступ………………………………………………………………………3 

  1. Міжнародний поділ праці як  основа розвитку

  світо господарських зв'язків.

1. Суть міжнародного поділу праці…………………………………..4
2. МПП в світо господарських зв’язках………………………………5

  2. Україна в міжнародному поділі  праці…………………………………6

  Висновки…………………………………………………………………12

  Список  використаної літератури………………………………………..13 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  ВСТУП

  Жодна з держав світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від  інших країн та бути ізольованою  від тих процесів, які відбуваються в регіоні або частині світу, де вона знаходиться. Країни, їх національні  господарства взаємодіють між собою  у виробничій, економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній та інших сферах.

  Для реалізації цих відносин між країнами встановлюються дипломатичні стосунки, укладаються угоди, договори, що регулюють  різні напрямки співробітництва. Країни прагнуть брати участь у міжнародних  глобальних організаціях (Організації  Об'єднаних Націй - ООН, Міжнародному валютному фонді - МВФ, Світовій організації  торгівлі - СОТ та ін.), створюють  міждержавні регіональні організації - економічні (наприклад, Європейський Союз - ЄС), військово-політичні (Організація  Північноатлантичного договору - НАТО) тощо.

  Численні  міжнародні зв'язки об'єднують країни світу в тісну систему - світове  співтовариство, а їхні національні  економіки - у світове господарство.

  Світове господарство - це сукупність взаємодіючих національних господарств країн  світу, яка функціонує на основі міжнародного поділу праці. Найважливішу роль в об'єднанні  країн у світову господарську систему відіграють міжнародні економічні зв'язки. Вони виражаються рухом  товарів, послуг, капіталів, робочої  сили, інформації між країнами, регіонами  й частинами світу.

  Національні господарства взаємодіють у системі  світового господарства за законами міжнародного поділу праці.

  Під міжнародним поділом праці (МПП) розуміється процес концентрації в  окремих країнах виробництва  товарів та надання послуг понад  необхідні внутрішні потреби  у розрахунку на їхній обмін або  продаж іншим країнам. Міжнародний  поділ праці також передбачає розвиток економіки країн з розрахунком  на завезення ряду товарів та послуг з-за кордону, наявність між країнами або регіонами не лише торгівельних стосунків, але й кредитних, науково-технічних, виробничих, транспортних зв'язків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  1. МІЖНАРОДНИЙ ПОДІЛ ПРАЦІ ЯК  ОСНОВА РОЗВИТКУ

  СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ  ЗВ'ЯЗКІВ 

1. Суть міжнародного поділу праці.

  Міжнародний поділ праці полягає у спеціалізації  окремих країн на виробництві  певних видів готової продукції, її частин, а також послуг і в  подальшому товарному обміні ними на світових ринках.

  Основними чинниками міжнародного поділу праці  є:

  1) географічне положення країн.  Наприклад, приморські країни  спеціалізуються на морському  рибальстві, приморські "вузлові"  країни -- на обслуговуванні світової  морської торгівлі, внутрішньоконтинентальні  європейські країни -- на міжнародних  транзитних перевезеннях сухопутним  транспортом;

  2) природно-ресурсна база - визначає  спеціалізацію країн на галузях  добувної промисловості, сільського  і лісового господарства, лікувально-санаторного  господарства, відпочинку і туризму;

  3) соціально-економічні умови. Різноманітні  галузі спеціалізації формуються  під впливом історичних особливостей  розвитку країн, національних  і релігійних традицій населення,  наявності масових або кваліфікованих  трудових ресурсів, нагромадження  капіталів, науково-технічного прогресу, впровадження нових технологій тощо.

  Існують три основних форми міжнародного поділу праці, що збігаються з формами  суспільного поділу праці:

  - загальна,

  - часткова

  - одинична.

  Загальна  форма міжнародного поділу праці - поділ  праці за родами і сферами виробництва: сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі промисловості. Тому в міжнародному поділі праці  країни-експортери поділяють на індустріальні, сировинні, аграрні.

  Часткова  форма міжнародного поділу праці - поділ  родів і сфер виробництва на окремі галузі промисловості, сільського господарства тощо. У міжнародній торгівлі ця форма означає зростання ролі міжгалузевого обміну готовими виробами.

  Одинична  форма міжнародного поділу праці - спеціалізація  країни на виготовленні окремих деталей  та вузлів певного складного товару: подетальна, поопераційна (або технологічна), типорозмірна. 
 
 

2. МПП в світо господарських зв’язках.

  Міжнародний поділ праці є основою розвитку світогосподарських зв'язків. В свою чергу, світогосподарські зв'язки стають сьогодні одним із важливих факторів економічного зростання, структурних  зрушень та підвищення ефективності національного виробництва, будучи при цьому і каталізатором  диференціації країн, нерівномірності  їхнього розвитку.

  Що  стосується економічних рис (ознак) такої системи, то вони проявляються передусім у становленні принципово нового технологічного способу виробництва, якісному перетворенні його матеріально-речових  факторів. Це здійснюється на основі впровадження в усі галузі суспільного виробництва  високої інформаційно-інтелектуальної  технології, що базується на електронній  автоматиці, інформації та біотехнології, інших видів матеріально-, ресурсо- і працезберігаючих видів виробництва. Поряд з цим суттєво змінюються властивості та характеристики товарів, що надходять на міжнародний ринок.

  Що  стосується економічних рис (ознак) такої системи, то вони проявляються передусім у становленні принципово нового технологічного способу виробництва, якісному перетворенні його матеріально-речових  факторів. Це здійснюється на основі впровадження в усі галузі суспільного виробництва  високої інформаційно-інтелектуальної  технології, що базується на електронній  автоматиці, інформації та біотехнології, інших видів матеріально-, ресурсо- і працезберігаючих видів виробництва. Поряд з цим суттєво змінюються властивості та характеристики товарів, що надходять на міжнародний ринок. Міжнародна конкуренція зумовлює постійний  пошук методів та шляхів подальшого якісного вдосконалення продукції, зростає наукоємність дедалі більшого числа товарів.

  Водночас  НТР пред'являє нові вимоги й до робочої сили з точки зору її кваліфікації, загальноосвітнього рівня, оскільки "людський фактор" є центральним елементом  нової моделі "постіндустріального" розвитку.

  У даний час об'єктивна необхідність динамічної інтеграції країн Східної  Європи в нову модель розвитку світового  господарства передбачає пошуки ними своєї ніші в системі всесвітнього поділу праці, передусім загальноєвропейського. Вони можуть претендувати на участь у  глобальному та континентальному поділі праці завдяки наявності таких  факторів: геополітичного становища  моста між Західною Європою та азіатським континентом, наявності  дешевої і відносно освіченої  робочої сили, сільськогосподарських  ресурсів та рекреаційно-туристичних  можливостей, величезного і всепоглинаючого  ринку товарів та послуг, спільного  географічного й економічного простору та ін. 
 
 

  2. УКРАЇНА В МІЖНАРОДНОМУ ПОДІЛІ  ПРАЦІ 

  Утвердження державної незалежності України  започаткувало її фактичний вихід  на світову арену як суб'єкта міжнародних  економічних відносин. Кардинальні  зміни в геополітичному становищі  України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості  сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно  підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення  цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в  систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший  економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

  У сучасних умовах, локальні економіки  окремих країн поступово втрачають  потенціал саморозвитку і все  більше інтегруються в загальнопланетарний  організм. Прогрес кожної країни тісно  пов'язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація економіки  України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням виживання  всієї країни. Включення економіки  країни у міжнародний поділ праці  дає можливість значно посилити позиції  України в світовому співтоваристві.

  Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв'язків передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна  країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого виробу полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних  затрат, а реалізація - забезпечує максимальну  різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

  Неоднозначне  положення України у міжнародному поділі праці пояснюється впливом  низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

  Природні  передумови. На відміну від найбільших країн світу (Росія, США, Китай) Україна  не забезпечує себе повністю мінеральними ресурсами, проте вона має значний  природно-ресурсний потенціал і  в цьому відношенні знаходиться  у більш вигідному положенні, ніж деякі економічно розвинуті  країни (Японія, Італія). Кажучи про  природні передумови, треба виділити агрокліматичні умови, які здавна сприяли  перетворенню України на великий  регіон сільськогосподарського виробництва, особливо зернового господарства, буряківництва, скотарства, свинарства. Ці умови створюються  унікальними чорноземними ґрунтами, достатньою кількістю тепла, помірною вологістю, переважно рівнинним характером території. Ми маємо чималі ресурси корисних копалин, деякі з них мають світове значення: залізні та марганцеві руди, кухонна сіль, кам'яне вугілля.

  Значний рекреаційний потенціал країни -- це узбережжя теплих морів, гірничоландшафтні комплекси Карпат і Криму, мінеральні джерела.

  Деяких  важливих ресурсів у нас обмаль: нафта, газ, більшість руд кольорових металів, деревина. В останнє десятиріччя  значно зменшились рибні ресурси  Чорного та Азовського морів.

  Загалом, за природними ресурсами наша країна перебуває у стані певної рівноваги: дефіцит (а отже, імпорт) одних видів  ресурсів компенсується достатньою кількістю інших, не менш важливих.

  Що  стосується внутрішнього ринку збуту  споживчих товарів, у тому числі  імпортних, то він формується не тільки простою чисельністю населення, але і його купівельною здатністю. З покращанням добробуту народу купівельна спроможність зростатиме і  ринок України приваблюватиме закордонних  виробників товарів народного споживання.

  Геополітичні  передумови. Економіко-географічне  положення України досить вигідне  для активної участі у міжнародному поділі праці. Вона розташована поблизу  економічно високорозвинутого регіону  Західної Європи, у безпосередній  близькості до Росії, Білорусії та країн  Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського  океану. Через Україну проводять  важливі транзитні магістралі (залізниці  та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД  до Європи та чорноморських портів.

  Особливість сучасної геополітичної ситуації в  Україні полягає в тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через  нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились  перспективи для економічної  співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією. З'явилась можливість проводити  активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в  Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам  бавовну, чай, каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит  на які у цих країнах та регіонах розширюється.

  У міжнародному поділі праці Україна  виділяється, насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту недосконала - понад 4/5 в ній складають сировинні  товари та продукція первинної переробки.

  Основу  експорту складають чорні метали та вироби з них (прокат, труби), на які  припадає понад 44% валютних надходжень від експорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна  і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.), сільськогосподарські та продовольчі  товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає  менше 13% від загального його обсягу.

  Основу  імпортних надходжень становлять мінеральні продукти (майже 47%), насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну  завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової  галузей.

  Для прискорення процесу входження  України у світові господарські структури необхідно брати до уваги такі обставини:

  по-перше, основними орієнтирами українських  виробників мають бути: технологічний  фактор, світові норми та ємність  ринку. Виходячи із ємності ринку, його вимог, визначаються розміри, структура  та продуктивність промислового підприємства. Економічний потенціал країни в  таких випадках практично не відіграє ніякої ролі, оскільки за визначальну  величину береться суто технологічний  фактор. Якість продукції, її асортимент, відповідність моді, а також рівень затрат - все це уніфікується незалежно  від розмірів країни, її специфічних  можливостей. Підприємство "вбудовано" в нішу світової господарської структури  і виконує відведену йому роль;

  по-друге, характерною рисою сучасного  ефективного виробництва є його вибірковість. Визначальною умовою економічної  раціональності промислового підприємства, тобто його здатності "йти в  ногу" з науково-технічним прогресом, стало наближення його потужностей, технічного оснащення та серійності до світових критеріїв оптимальності. Звичайно, цього досягти може далеко не кожне підприємство. Керуватися світовими критеріями у своїй  діяльності має насамперед експортно-орієнтований сектор економіки, покликаний стати  мостом, що з'єднає національне господарство із світовим;

  по-третє, важливою закономірністю інтернаціоналізації  сучасних світових продуктивних сил  є те, що економічна доцільність  створення в окремих країнах  багатогалузевої економіки, включаючи  підприємства з повним технологічним  циклом, поступово відпадає, бо прагнення  кожної країни до самозабезпечення всіма  товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим шляхом є  розвиток міжнародної спеціалізації  та активна участь у ній дедалі більшого числа країн, що мають чіткий профіль у міжнародному економічному співробітництві та обміні. Це - загальна умова економічного і науково-технічного прогресу. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації, виходячи з нагромадженого досвіду та її експортного потенціалу, могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво й туризм. Практичне здійснення цієї мети - нелегке й капіталоємне завдання, яке потребує глибокої структурної і технологічної перебудови національної економіки;

  по-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає  знання специфіки сучасного світового  ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а  й зростають потреби, змінюється їхня структура, а також склад  тих виробників, які задовольняють  основну частку світового попиту на продукцію. Оновлення номенклатури продукції, представленої на світовий ринок, відбувається сьогодні значно швидше, ніж раніше, а враховуючи, що цей  процес практично нескінченний, то в нього можуть включатися й нові держави, котрі або створили новий  товар, або мають переваги в затратах виробництва.

  по-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні  стимули, що набувають поступово  визначального характеру. Роль природних  ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає  різко знижуватися, а натомість  висуваються передова технологія, наукові  розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича  інфраструктура, які передусім впливають  на визначення профілю економіки  тієї чи іншої країни, її позиції  на світовому ринку. Цю тенденцію  необхідно враховувати, розробляючи  стратегію виходу України на міжнародний  ринок, і з самого початку робити ставку на сучасні фактори міжнародного поділу праці.

  Стан  ресурсного самозабезпечення України  і розвиток її експортного потенціалу, подальша інтеграція економіки України  у світове господарство, її ефективність великою мірою залежать від наявних  ресурсів країни, які є основним елементом економічного потенціалу.

  Перш  ніж дати характеристику останнього, нагадаємо, що площа України становить 603,7 тис. км2. Це приблизно дорівнює території  таких європейських країн, як Франція  та Швейцарія разом узяті.

  Україна має великі запаси корисних копалин  і надзвичайно вигідне територіальне  поєднання сировинних родовищ. Країна володіє значними покладами вугілля, залізної та марганцевої руд, сірки, ртуті, титану, урану, мінеральних солей.

  Функціонування  народногосподарського комплексу  України, як бачимо, значною мірою  залежить від поставок з інших  країн різних видів мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших  видів сировини. Передусім, це стосується нафти й газу. Україна забезпечена власними ресурсами газу на 22%, нафти - на 8%. Видобуток нафти в Україні в 2010 р., за прогнозами, становитиме 7-7,5 млн. т, газу - 30-31 млрд. м3. Тим часом тільки при нинішніх витратах палива країні потрібно кожного року мати 57-60 млн. т нафти та 115-120 млрд. м3 газу, що змушує нас імпортувати велику кількість вуглеводів, котрі постійно дорожчають на ринках збуту. За таких умов енергетична програма країни має бути зорієнтована передусім на підвищення ефективності власного енергетичного комплексу, розвиток енергозберігаючих технологій, на структурну перебудову економіки. Іншого шляху немає. Тут можна послатися на досвід Японії: значно зменшивши і постійно витримуючи за останні 15 років річне нафтоспоживання на рівні близько 50 млн. т, країна збільшила при цьому промислове виробництво майже вдвічі.

  Є й інші резерви економного використання енергетичної сировини. Зокрема, у переробці  вуглеводів Україна відстає від  передових країн світу: в США  з кожної тонни нафти одержують  майже 700 кг бензину, газу й дизельного палива, а на наших заводах - лише 57% цієї величини. В США після так  званої енергетичної кризи на початку 70-х років різко скоротили витрати  нафти й газу на електростанціях, замінивши їх альтернативним джерелом - вугіллям. У результаті в паливному  балансі електростанцій США витрати  вугілля досягли 80%, витрати нафти  були знижені до 6, газу - до 14%.

  Як  показали відкриття геологів, вугільна промисловість України цілком може сприяти такій енергетичній переорієнтації. Ще донедавна вважали, що вугільні запаси Донбасу якщо не виснажені, то надзвичайно  підірвані сторіччям їхньої експлуатації, проте геологи довели, що це не так. Тільки в Добропільському ареалі Донецької області за останні  роки вдалося відкрити досить продуктивні  пласти потужністю від одного до двох метрів, що дасть можливість добути 4 млрд. т "чорного золота".

  Донбас  може забезпечити Україну не тільки вугіллям, а й газом, істотно послабивши залежність країни від зовнішніх  джерел надходження. Так, за підрахунками вчених, українська частина вугільного басейну зосереджує понад 1,3 трлн м3 метану, який нині є серйозним ворогом  гірників та екології.

  З енергетичною програмою України  безпосередньо пов'язана й структурна перебудова економіки. Економіка України  має деформовану структуру народного  господарства, яка залишилася їй від  колишнього Союзу. Її докорінна перебудова в напрямі зниження частки важкої індустрії, військово-промислового комплексу  й підвищення виробництва наукоємних продуктів і товарів народного  споживання дасть можливість значною  мірою ослабити залежність наших  підприємств-гігантів від поставок палива й енергії з-за меж України. Адже тільки на потреби індустрії  використовується 78% річного обсягу газу. 

  Таким чином, проблеми енергетичного майбутнього  України слід розв'язувати комплексно, виходячи з жорсткого режиму економії, враховуючи власні теплові, ядерні, гідрологічні ресурси, відновлювальні джерела енергії, розвиваючи економічне співробітництво  з близьким і дальнім зарубіжжям.

  В Україні відчувається гостра нестача  лісових ресурсів. У зв'язку з  цим потреба в лісоматеріалах як деревообробних підприємств, так  і населення своїми ресурсами  не задовольняється.

  Лісистість  території країни становить лише 14,3%. Виснаження лісосировинних запасів  призвело до зменшення обсягів лісокористування. За рахунок місцевих ресурсів потреба  в деревині задовольняється лише на 38-40%.

  Продовольчі ресурси України достатні не тільки для повного задоволення потреб населення, а й для поставки за її межі. Практично повністю за цей  рахунок покриваються потреби у  вугіллі, електроенергії, продуктах  коксохімії, продукції м'ясо-молочної, комбікормової промисловості, у  хлібобулочних і макаронних виробах. За межі України вивозиться понад 16% суспільного продукту, в тому числі  понад 40% чорних металів і металевих  виробів, окремих видів енергетичного, підйомно-транспортного, нафтового, хімічного  й ковальського пресового устаткування, автомобілів, тракторів, трансформаторів, екскаваторів, тепловозів, шин, автобусів, сільськогосподарської техніки  й цукру.

  Існують усі передумови для становлення  України як процвітаючої держави. До них можна передусім віднести:

  1. Наявність промислових, сировинних  і водних ресурсів, чорноземів, що  дає змогу повністю забезпечити  населення продуктами харчування.

  2. Потенційну здатність кадрів  до висококваліфікованої і наукоємної  праці, яка може бути реалізована  у короткий час за рахунок  активізації сильніших ринкових  стимулів до праці.

  3. Вигідне географічне положення,  вихід до моря, сприятливий клімат, різноманітна й мальовнича природа.

  Таким чином, проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що Україна має  достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як незалежної, суверенної держави, інтеграції у світову співдружність. 
 
 
 
 
 
 

  ВИСНОВКИ 

  На  основі всього вищесказаного про  міжнародний поділ праці та участь України в ньому, можна зробити  наступні висновки:

  1. Міжнародний поділ праці - інтернаціональна форма суспільного поділу праці, що базується на спеціалізації та кооперації країн у виробництві товарів і послуг, якими вони обмінюються шляхом міжнародної торгівлі.

  2. Основними чинниками міжнародного  поділу праці є: географічне  положення країн, природно-ресурсна  база, соціально-економічні умови.

  3. Існують три основних форми  міжнародного поділу праці, що  збігаються з формами суспільного  поділу праці: загальна, часткова  і одинична.

  4. Загальна форма міжнародного  поділу праці - поділ праці  за родами і сферами виробництва:  сільське господарство, сфера послуг, добувні та обробні галузі  промисловості.

  5. Часткова форма міжнародного  поділу праці - поділ родів  і сфер виробництва на окремі  галузі промисловості, сільського  господарства тощо.

  6. У міжнародному поділі праці Україна виділяється сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі).

  7. Стан ресурсного самозабезпечення України і розвиток її експортного потенціалу, подальша інтеграція економіки України у світове господарство, її ефективність великою мірою залежать від наявних ресурсів країни, які є основним елементом економічного потенціалу.