Международная правосубъектность

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності

РЕФЕРАТ

                                            

«МІЖНАРОДНА ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ»

 

 

 

 

               

 

  Перевірив:                                                                                 Виконала:

 Малишко О.В.                                                                  студентка гр. ЕМС 09А

                                                                                      Горобець Валерія

                                                                                

 

 

 

 

Донецьк 2013 г.                                                                          

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Суб’єкти міжнародного права — це учасники міжнародних  правовідносин, які є носіями міжнародних прав та обов’язків, що здійснюються на основі та в рамках міжнародного права.

Поняття суб'єкта міжнародного права пов'язане з  поняттям предмета міжнародно-правового  регулювання. Тільки у процесі міжнародних (міждержавних) відносин у широкому розумінні створюються норми поведінки для учасників цих відносин. Таким чином, тільки учасникам цих відносин надавався статус міжнародної правосуб'єктності. Спроможність братии участь у відносинах, що регулюються міжнародно-правовими нормами, розглядаються як передумова, але не головна риса суб'єкта. Основна властивість суб'єкта — юридична здатність до самостійних міжнародних дій, включаючи створення погоджених міжнародно-правових норм, до незалежного здійснення прав та обов'язків, установлених цими нормами.

Суб’єкти міжнародного права мають бути здатними створювати норми міжнародного права, а також нести міжнародну відповідальність у разі необхідності. Взагалі інститут правосуб’єктності займає центральне становище в системі міжнародного права. Розвиток самого міжнародного права пов’язаний із забезпеченням потреб його суб’єктів, зокрема врегулюванням відносин між ними, встановленням їх взаємних прав та обов’язків.

Головним та універсальним  суб’єктом міжнародного права є  держава. Окрім держав, суб’єктами є також міжнародні організації, нації та народи, які борються за створення незалежної держави, особливі форми суб’єктів міжнародного права, так звані квазідержавні утворення.

В даній роботі розглядаються  питання міжнародної правосуб’єктивності  міжнародних міжурядових організацій, оскільки на сьогоднішньому етапі розвитку міжнародного права все більшу роль відіграють ті чи інші міжнародні організації. Сьогодні не існує в світі країн, які б не вирішували свої політичні, економічні та інші питання через міжнародні організації. В такій ситуації це питання є актуальним та своєчасним.

Метою роботи є аналіз юридичної природи, етапів становлення  і розвитку інституту міжнародних  міжурядових організацій, змісту й  ознак міжнародної правосуб’єктивності, їх участь у міжнародному правотворчому процесі та компетенцію сучасних міжнародних міжурядових організацій.

1. Поняття  та суб'єкти міжнародного економічного права

 

Міжнародне економічне право — це самостійна галузь міжнародного публічного права, яка являє собою систему норм і принципів, що регулюють відносини між державами, державами і міжнародними організаціями та безпосередньо міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництва.

«Суб’єктом міжнародного права є учасник міжнародних відносин, поведінка якого безпосередньо регулюється нормами міжнародного права. Іншими словами, суб’єкт міжнародного права — це учасник міжнародних відносин, який має міжнародні права та несе міжнародні обов’язки або є носієм міжнародної правосуб’єктності». [2, стор. 35]

Класифікація  суб’єктів міжнародного права можлива за багатьма критеріями. Найбільш важливими є такі:

- за учасниками міжнародних відносин: індивіди, громадські організації, адміністративно-територіальні одиниці, автономії, суб’єкти федерацій, держави, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації та ін.;

- за масштабом діяльності: універсальні, регіональні та партикулярні;

- за порядком утворення: первинні та похідні;

- за міжнародно-правовим статусом: загальносистемні, галузеві та спеціальні;

- за галузевою приналежністю: суб’єкти права міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права міжнародної безпеки, міжнародного гуманітарного права, міжнародного екологічного права та ін.

Досі залишається  дискусійним питання про коло суб’єктів міжнародного права. До середини ХХ ст. переважала думка, що держави є виключними суб’єктами міжнародного права. Після Другої світової війни офіційно визнається міжнародна правосуб’єктність міжнародних міжурядових організацій, а згодом — народів, що виборюють свою незалежність. Невизначеним залишається питання про визнання суб’єктом міжнародного права фізичних осіб, неурядових міжнародних організацій, інших юридичних осіб. Перспективною є постановка питання про міжнародну правосуб’єктність людства загалом.

У системі регулювання міжнародних економічних відносин центральне місце займає держава. Вона є основним суб'єктом міжнародного економічного права, як і міжнародного права в цілому. Суверенітет держави як іманентно властиве йому якість поширюється і на економічну сферу. Однак у цій сфері особливо зримо проявляється взаємозалежність членів міжнародного співтовариства. Світовий досвід свідчить, що максимальне здійснення державою свого суверенітету, своїх суверенних прав у економічній сфері реально можливо лише при активному використанні міжнародних економічних зв'язків в інтересах свого національного господарства в рамках міжнародного економічного права. І таке співробітництво ніяк не означає обмеження суверенних прав держави.

Міжнародне  економічне право в цілому відбиває закономірності ринкової економіки. Однак це не означає обмеження суверенних прав держави та зменшення його ролі в економічній сфері. Навпаки, відбувається ускладнення завдань з управління економічними процесами, що призводить до посилення ролі держави і, отже, до збільшення можливостей міжнародного економічного права у розвитку як національної економіки, так і світового господарства в цілому.

Держава може безпосередньо  вступати в господарські відносини  міжнародного характеру з фізичними  та юридичними особами, що належать іншим державам (створювати спільні підприємства, укладати концесійні угоди, або угоди про розподіл продукції у сфері видобутку корисних копалин та ін.) Такі відносини є приватноправовими і регламентуються національним правом. Однак, участь держави вносить певну специфіку в регулювання таких відносин. Вона виражається в тому, що держава, його власність, угоди з його участю володіють імунітетом від юрисдикції іноземної держави. У силу імунітету держава не може бути притягнуто до іноземного суду, як відповідача, без його згоди; щодо держави і його власності не можуть бути застосовані примусові заходи за попередньою забезпечення позову і за виконанням іноземного судового рішення, угоди за участю держави підкоряються праву держави, яке є стороною цієї угоди, якщо тільки сторони не домовляться про ін.

Зростання значення і ускладнення міжнародних економічних  відносин роблять необхідним посилення  управління ними спільними зусиллями  держав через міжнародні організації, що веде до збільшення числа міжнародних організацій та їх ролі в розвитку економічного міждержавного співробітництва. У результаті міжнародні організації є важливими суб'єктами міжнародного економічного права. Принципова основа у міжнародних економічних організацій та ж, що й у інших міжнародних організацій. Але є й деяка специфіка. У цій сфері держави схильні наділяти організації більш широкими регулюючими функціями. Резолюції економічних організацій відіграють важливу роль, доповнюючи правові норми, пристосовуючи їх до мінливих умов, а там, де вони відсутні, і замінюючи їх. У деяких організаціях існують досить жорсткі механізми по здійсненню прийнятих рішень.

Міжнародні  організації, що діють у сфері  економічних відносин, умовно можна  розділити на дві групи. До першої належать організації, які своєю дією охоплюють усю сферу економічних відносин; в другу групу входять організації, що функціонують в рамках окремих підгалузей міжнародного економічного права (наприклад, торгові, фінансові, інвестиційні, транспортні та інші).

В літературі, особливо західної, обговорюється питання про міжнародну правосуб'єктність транснаціональних корпорацій (ТНК), які поряд з державами і міжнародними організаціями часто розглядаються як суб'єкти міжнародного економічного права. Пояснюється такий стан тим, що ТНК стають все більш важливими суб'єктами міжнародних економічних зв'язків, що надають зростаючий вплив як на національну, так і на світову економіку.

2. Характеристика міжнародної організації,  як суб’єкта міжнародного економічного  права

 

Велику  роль в економічних правовідносинах між державами відіграють міжнародні організації, кількість яких постійно збільшується. Ці організації є постійно діючим механізмом, який дає можливість державам оперативно вирішувати питання міжнародного економічного життя. Міжнародні організації не мають самостійних економічних інтересів, їх діяльність не спрямовується на пряме отримання прибутків. Вони існують для того, щоб забезпечити розвиток економічного співробітництва держав.

Міжнародна  правосуб’єктивність - властивість  суб’єкта міжнародних відносин, визнана і визначена нормами міжнародного права. Єдиним універсальним суб’єктом міжнародного права є держава, тому, що практично не існує таких міжнародних відносин, учасником яких не могла бути держава. Крім того, міжнародна правосуб’єктивність держави ніким не створюється, вона склалася в міжнародному праві в результаті визнання як такої. А ось держави можуть створювати інших суб’єктів міжнародного права через укладення договорів, тому її правоздатність ще називають первинною.

За міжнародними організаціями визнані властивості суб’єкта міжнародного права. Ця правосуб’єктивність вторинна. Міжнародні організації володіють правосуб’єктивністю в межах, встановлених міжнародними угодами – установчими актами цих організацій.

Міжнародні організації володіють спеціальною міжнародною правосуб’єктивністю. Спеціальна правосуб’єктивність міжнародних організацій є функціональною, оскільки визначається їхніми функціями. Як правило, межа правосуб’єктивності міжнародної організації вказується в її установчому акті.

Крім специфічних прав та обов’язків міжнародних організацій, їхні установчі акти формулюють і загальні права та обов’язки – складові міжнародної правосуб’єктивності. Це:

- право укладати договори з державами та міжнародними організаціями;

- право визнання держав та урядів через прийняття в організацію;

- право на співробітництво з суб’єктами міжнародного права та ін.

Права та обов’язки міжнародних організацій  як суб’єкта міжнародного права не слід плутати з її правами та правами, як юридичної особи:

- право укладати контракти, договори найму;

- право на придбання рухомого та нерухомого майна та розпоряджатися ним;

- право укладати договори про оренду;

- право бути стороною в судовому розслідуванні та ін.

Особливість міжнародних організацій полягає в тому, що вони є одночасно і суб'єктами міжнародних економічних відносин, і частиною механізму регулювання цих відносин. Серед суб'єктів системи регулювання міжнародних економічних відносин найбільш зацікавленими в існуванні міжнародних організацій, установ та конференцій є - держави (уряди), оскільки, використовуючи досвід та відповідний арсенал методів впливу, міжнародні інститути допомагають різним країнам координувати свої дії на світовій арені.

При цьому міжнародні організації виступають водночас і як продуценти, і як користувачі сукупності законів та норм. Міжнародні організації необхідні також для нормального існування та динамічного розвитку компаній, які в різних формах беруть участь у міжнародному бізнесі і під час здійснення комерційних операцій натрапляють на внутрішні та міжнародні обмежники які є різними у різних країнах та регіонах:

- потоки (товари, послуги, інформація, фінансові й  трудові ресурси);

- внутрішні  обмежники (національне середовище  фірми);

- міжнародні  обмежники (міжнародне середовище);

- міжнародні  організації.

Очевидно, що саме потреби міжнародного бізнесу історично  були першопричиною розвитку міжнародних  організацій.

Перші міжнародні організації з'явилися порівняно  недавно - у середині XIX сторіччя. Однак їх виникненню перебував досить тривалий процес. Можна видокремити п'ять стадій виникнення та розвитку міжнародних організацій:

1. епоха рабовласницьких держав;

2. період феодальної  роздробленості;

3. епоха великих  географічних відкриттів, промислових  революцій та формування світового ринку;

4. період між Першою та Другою світовими війнами;

5 сучасний етап.

Епоха рабовласницьких  держав. IV—VI ст. до н.е. у в Стародавній  Греції існувало два типи міжнародних  інститутів: союзи держав, які мали спільні військово-політичні цілі і релігійно-політичні союзи племен та міст.

Період феодальної роздробленості характеризується тим, що об'єднання ворогуючих держав формувалися  під час виникнення загрози з  боку сильнішого спільного ворога, почали з'являтися торговельні союзи.

Третій етап появою цілої низки організацій, яким були притаманні риси сучасних міжнародних установ: наявність погоджених цілей, постійного органу, порядку роботи та ін. Зростання кількості міжнародних організацій з середини XIX ст. пов'язане з розвитком зв'язку, транспортних мереж, фінансів, міжнародної торгівлі.

Період між  Першою та Другою світовими війнами  ознаменований появою першої у світі  міжнародної організації універсального типу з широкою компетенцією —  Ліги Націй (створена в 1919 р). В цей  період триває створення функціональних та галузевих організацій; кількість яких збільшилася втричі.

Сучасний етап розвитку міжнародних організацій починається з 1945 року. Йому властиві такі риси:

- збільшення  впливу міжнародних організацій  на міжнародне життя, зокрема економічне;

- посилення  ролі недержавних організацій  у вирішенні світових проблем  (через систему консультацій);

- поява і  вже понад 50-річне успішне функціонування  універсальної організації глобального  типу - Організації Об'єднаних Націй;

- утворення  інших функціональних організацій глобального типу - Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Генеральної угоди з тарифів та торгівлі; Всесвітньої торговельної організації;

- формування  мережі міжнародних організацій  наднаціонального типу, які інституціонально забезпечують діяльність регіональних інтеграційних угруповань;

- посилення  позиції ООН завдяки створенню  системи «спеціалізованих установ»  у складі шістнадцяти міждержавних  організацій; 

- розширення  сфери діяльності міжнародних організацій;

- значне збільшення  кількості як міждержавних, так  і недержавних і міжнародних  організацій. 

«Стосовно сутності міжнародної організації існують два підходи: звужений (інституціональний) та розширений. Відповідно до першого трактування міжнародна організація - це стабільний інститут багатосторонніх міжнародних відносин, який створюється, щонайменше, трьома сторонами (державами) і має погоджені учасниками цілі, компетенцію та свої постійні органи, а також інші специфічні політико-організаційні норми (статут, процедура, членство, порядок прийняття рішень). Належність до міжнародних організацій визначають такі критерії:

- об'єднання різнонаціональних сторін (держав, юридичних та фізичних осіб);

- погоджені,  спільні, постійні цілі;

- наявність міжнародного установчого документа;

- постійні організаційні  інституції;

- політико-організаційні  норми; 

- юридична рівність  учасників; 

- відповідність  цілей створення та діяльності  загальновизнаним принципам і  нормам міжнародного права. 

При цьому всі міжнародні організації є різними, а елементами, що відрізняють одну від одної, є: сфера діяльності, цілі, характер компетенції, організаційна структура, членство, процедурні аспекти.

Відповідно  до другого підходу міжнародна організація  це будь-яка група або асоціація, яка у своїй діяльності виходить за межі однієї країни і має постійну структуру органів. Таке розширене тлумачення припускає віднесення до міжнародних організацій транснаціональних корпорацій, так званих «революційних груп» і навіть кримінальних угруповань». [6, стор. 215]

Розглянемо  типи міжнародних організацій та їх особливості.

1. За членством  держав існують:

- міжнародні  міждержавні організації - об’єднання  держав, які створені на основі  міжнародної угоди, оформлені  в систему постійнодіючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права;

- міжнародні  недержавні організації –організаційно  оформлені за спільними або  близькими соціальними, політ., економ., ідейними, професійними та іншими інтересами об’єднання різних громадських угрупувань з різних країн;

- змішані оргацізації  (Міжннародна Організація  Праці,  Інтерпол).

2. За географічним  охопленням:

- глобальні  організації, членами яких є  представники всіх (чи майже всіх) країн світу або регіонів;

- регіональні  організації, в роботі яких  беруть участь велика кількістьсть  представників певного регіону;

- субрегіональні  організації, утворені з представників  невеликої кількості одного або  різних регіонів(ОЧЕС).

3. За компетенцією (функціональним охопленням, спрямованістю):

-універсальні - організації, які охоплюють широке  коло відносин між членами(економічне, політичне, культурне тощо); це  багатоцільові установи;

- спеціальні - організації,  які мають обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (напр. праці, охороні здоров’я) або охоплюють певний напрям діяльності (політику, науку, релігію тощо).

4. За характером повноважень:

- звичайні міжнародні організації - це утворення конфедеративного типу. Конфедерація – форма державного устрою, за якою держави, що входять у конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади та управління; для кооординації дій з метою досягнення спільної цілі вони створюють спеціальні спільні органи. Ці організації при виконанні своїх функцій можуть приймати рішення, що мають рекомендаційний характер (наприклад ОЕСР);

- частково наднаціональні  організації, які виконують окремі  наднаціональні функції в певних  сферах державної влади, обмежуючи функції держави в цих сферах (наприклад, МВФ, Світовий банк, СОТ);

- наднаціональні - утворення федеративного типу. Федерація - форма державного  устрою, за якою держави, що  входять у федерацію, мають  як власні конституції, законодавчі,  виконавчі та судові органи, так і наддержавні органи влади для вирішення спільних проблем(можливість зобов’язати членів виконувати прийняті більшістю голосів рішення, навіть без їх згоди). Повністю наднаціональні організації мають досить великі повноваження, що стосуються багатьох компонентів державної влади й обмежують функції держав-членів у питаннях стосовно цих компонентів (найближче до цього типу ЄС).

5. За характером  діяльності: регулювальні; контрольні, консультативні та координаційно-інформаційні  організації.

6. За періодом функціонування:

- тимчасові  - багато міжнародних організацій  засновано на угодах строком  на 10-20 років, який можна продовжувати  згідно з процедурою о-ції;

- постійно діючі.

7. За порядком вступу до організації:

- відкриті - членом може стати будь-яка держава;

- закриті - новий член приймається лише за згодою першопочаткових засновників та за дотримання деяких інших умов.

«Міжнародні міжурядові організаціїції, так само як і держави, є суб’єктами міжнародного публічного права. Право міжнародних організації - органічно взаємопов’язаний комплекс правових принципів та норм, які забезпечують існування та діяльність організації. Обов’язок її членів дотримуватись відповідних норм обумовлених фактом членства в організації». [2, стор 321] Невиконання окремих норм права організації передбачає застосування санкцій. Джерелами права міжнародних організацій є:

- статути та угоди про їх створення;

- домовленості щодо регламенту, правил процедури;

- окремі акти, які встановлюють статус персоналу;

- домовленості з урядами країн перебування;

- угоди з іншими міжнародними організаціями.

Право міжнародної оргацізації можна умовно поділити на 3 групи:

1. Внутрішнє  право - норми, які регламентують  діяльність самих міжнародних  організацій, визначають характер  функцій та правовий стан різних категорій персоналу, регулюють порядок вирішення майнових, фінансових та інших питань. Правила процедури регулюють: умови та порядок вступу та виходу з організації; організаційну структуру; функції, права та обов’язки органів різного рівня; порядок методи та технічні прийоми прийняття рішень; документообіг та інш. З поняттям статусу персоналу пов’язані питання, щодо правового статусу персоналу, трудові відносини, умови життя, гарантії, привілеї та імунітети. Угоди з урядом країни перебування в частині внутрішньго режиму організації стосуються умов акредитації та статусу персоналу.

2. Зовнішнє право - норми,  які фіксують місце міжнародної  організації в загальній системі  міжнародних відносин: правовий  інструмент, за допомогою якого  організація забезпечує свій статус у конкретних умовах її місцеперебування, зв’язки з державами та іншими міжнародними та національними організаціями. Відносини з іншими міжнародними інститутами стосуються різноманітних організаційних, фінансових, політичних, правових питань, передбачених статутами міжнародних організацій та пізнішими угодами та домовленостями. Відносини з країною перебування стосуються режиму перебування, діяльності штаб-квартири, привілеїв та імунітетів організації в цілому.

3. Частиною правових норм, що становлять правову основу діяльності міжнародних організацій, можуть бути норми, які забезпечують участь деяких з них у процесі міжнародної правотворчості (напр. ООН).

Сутність міжнародних міждержавних організацій визначається офіційною  участю в їхній діяльності держав та урядів, а також важливістю завдань, що їх покликані вирішувати ці організаціїї. Держави сьогодні беруть участь у міжнародних організаціях з метою раціонального вирішення практичних проблем. Можна виділити два види міждержавних економічних організацій залежно від широти їхньої компетенції – загальноекономічного та галузевого характеру. Загальноекономічні - орієнтовані на налагодження координації та співробітництва країн для вирішення широкого кола іноді не тільки економічних, а й політичних, соціально-культурних, екологічних та ін потреб. Найвпливовішими серед міждержавних організацій загальноекономічного характеру є ЄС, ОЄСР, Ліга арабських держав, Асоціація держав Південно-Східної Азії, Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво та ін.

Орієнтація галузевих організацій  значно вужча, це – координація міжннародного  економічного співробітництва в  окремій галузі чи сфері діяльності. Серед галузевих економічних організацій виокремлюють ті, що сприяють міжнародному співробітництву в галузі промислового розвитку та будівництва, - ООН з промислового розвитку (ЮНІ ДО), Організацій країн експортів нафти (ОПЕК), Євроатом, Європейське об’єднання вугілля та сталі; у галузі сільхозгосподарчої та переробної промисловості – Продовольча та сільхозгосподарча ООН (ФАО), Міжнародний фонд сільхозгосподарчого розвитку (МФСР); у сфері транспорту і засобів зв’язку – міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародна морська організація (ММО), Всесвітній поштовий союз (ВПС); у галузі фінансів та кредиту – МВФ, МБРР, Банк міжнародних розрахунків (БМР); у галузі міжнародної торгівлі – ВТО, європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

Основною функцією будь-якої міждержавної організаціїї є пошук та виявлення сфери спільних інтересів країн-членів, а також досягнення їхньої згоди щодо спільних завдань і дій, а також - встановлення для держав, міжнародних організацій або їхнього персоналу певних стандартів, норм, правил поведінки, які мають морально-політичне чи юридичне значення.

Також існують певні спеціальні функції: оперативна функція – це реалізація персоналом організаціїї за допомогою засобів, якими вона володіє, прийнятих рішень виконавчого характеру. Різновидом оперативної функції є контрольна - виявлення фактичного стану справ у сфері діяльності організації і зіставлення з еталонами, які відображені в установчих документах або актах органів самої організації. Інформаційна функція пов’язана з наданням членам організації обумовленої раніше інформації у вигляді статистичних зведень, коментарів, тематичних або галузевих оглядів, щорічні звіти тощо. Збір, опрацювання, систематизація, збереження і надання інформації є однією з найважливіших сфер діяльності будь-якої організації. Консультативна функція передбачає створення механізму надання членам організації консультативних послуг з питань її діяльності. У реалізації регулювальної та контрольної функції безпосередню участь беруть держави – члени міжнародної організації, а в реалізації оперативної – сама організація.

Міжнародна міждержавна організація створюється на основі узгодженого волевиявлення держав, зафіксованого або в договорі, або в рішенні вже існуючої організації. Процедура створення міждержавної організації складається з:

1) Прийняття установчого документа, для чого скликається конференція, на якій виробляється і приймається текст установчого документа організації. Датою створення організації вважається дата, коли цей документ набрав чинності. Другий спосіб утворення міждержавної організації передбачає узгоджене волевиявлення держав через голосування за установчу резолюцію, яка набирає чинності в момент її прийняття. Цей спосіб використовує ООН. Установчі документи міждержавної організації визначають об’єкт або сферу діяльності, та повноваження, необхідних для виконання завдань.