Мистецтво тернопільщини

  1944 р. було спалено дерев‘яну монастирську церкву, знищено через два роки монастир, а в 1960 р. – каплицю. Джерело обгородили колючим дротом. Ставили міліцейські заслони у відпустові дні. Та прочани все рівно йшли сюди, підпільні богослужіння проводились в лісах та хатах.

  Про ікону кілька слів: вона – одна з найдавніших в Україні (13 ст.), була кілька разів перемальована. У 1921 р. художник Петро Холодний її рестарував та зробив нову копію. Одну з них 1944 р. перевезли до Львова, іншу місцева жителька Юлія Монастирська переховувала до 1980 р. на горищі. Львівські реставратори повернули образу первісний вигляд. Ікону короновано 1867 р.

  А тепер – про новозбудований храмовий комплекс, який радує око вже за кілька км. до самого села. Тернопільському архітектору Михайлові Нетриб’яку у співавторстві з Анатолієм Водоп‘яном та Ігорем Гебурою вдалося поєднати можливості архітектурних символів із ритмомелодією місцевого ландшафту.

Збараж

  Райцентр поблизу Тернополя (а точніше - в 24 км на північний схід від обласного центру). Це місто вперше згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним з найбільш укріплених удільних центрів Галицько-Волинського князівства.

  Відомо, що в 13 ст. місто належало польському королю Лешку Білому (до 1219 р.)

  Коли під стіни міста 1474 року підійшла татарська орда, захисники Збаража згоріли разом з фортецею - але не підкорилися. За це татари знищили замок, розібрали по камінчику навіть мури. Ще раз зруйнували татари місто в 1598 р. З 1636 р. Збараж належить до магнатів Вишнівецьких- так як колишній власник міста, пан Збаразький не мав ні дітей, ні спадкоємців.

  Більшості назва Збараж зараз асоціюється з “Вогнем і мечем” Сенкевича - та Гоффмана - адже саме тут відбувалися важливі події козацької визвольної війни середини 17 ст.: в 1649 р. війська Хмельницького осадили сильний польський гарнізон в Збаражі. На допомогу осадженим вийшла добірна армія, керована самим королем Яном ІІ Казимиром. Гетьман заатакував поляків під Зборовом і мало не взяв короля у полон. На заваді ставсоюзник Хмельницького кримський хан Іслам-Гірей, що пригрозив, що перейде на бік Яна Казимира, якщо бойові дії не будуть припинені.

  Ця твердиня знаходиться трохи осторонь від центру міста, в парку, на так званій Замковій горі.

  Замок було споруджено в 1626-1631 рр. за проектом італійського архітектора Вінченцо Скамоцці (зображення його можна побачити в музеї).

1675 року замок захопили та спалили турки, після чого його відбудував Дмитро Вишневецький.

  Замок квадратний у плані, оточений був з усіх боків болотами. Укріплення замку, які відображали найновіші досягнення європейського фортифікаційного мистецтва, складались з казематових валів з ескарпами, чотирьох бастіонів і рову, який оточував весь замок.

  На місці палацу - прямокутного в плані - раніше було внутрішнє подвір‘я. Палац двоповерховий, з характерними для ренесансу формами. Головний вхід до будівлі підкреслюється балконом на кам‘яних консолях. Фасади казематів також виконані в ренесансних формах.

  Величний костел - головна архітектурна домінанта міста, яка проглядається практично з усіх його точок.

  Бернардини з’явилися в Збаражі в 1627 р. на запрошення князя Єжи Збаразького, каштеляна краковського.Він збудував для них дерев’яний монастир та розпочав будівництво мурованих костьолу та кляштору. Його справу продовжив князь Януш Корибут Вишнівецький з дружиною Євгенією. В 1637 р. княгиня Вишнівецька пдписала акт засновання монастиря. За часів козацьких воєн монастир вцілів, хоча й сильно постраждав. В 1675 р. турки спалили костел та вбили троїх ченців. Лише в 1723 р. з допомогою Юзефа та Станіслава Потоцьких в Збаражі було зведено величний костел, який зберігся дотепер.

  Монастир було збудовано майже одночасно з замком, але зберігся комплекс в дещо іншому вигляді. 1755 року його було реконструйовано в ренесансно-барочному стилі.

  Дзвіниця (1746-1755, архіт. Йоган Ганц) є складовою комплексу монастиря бернардинів. Розміщена на північ від костьолу, прилягає до оборонних мурів. Мурована з каменю та цегли, прямокутна в плані, двоярусна, фасади тиньковані, членовані лопатками і розділені карнизами.

  На відміну від костелу, дзвіниця не була ушкоджена під час пожежі 1788 р., а тому зберегла свої первісні барокові форми. Бернардини повернулися в місто в 1990 р.

  Недалеко від костелу розташована цікава в архітектурному плані церква Успіння.

Золотий Потік

  Невелике містечко на півдні Тернопільської області. Замок в Золотому Потоці збудований був Стефаном Потоцьким, воєводою Брацлавським (близько 1568-1631) на початку 17 ст.

  Цей магнат також заснував і саме місто (за твердженням польських істориків) навколо замку і зробив його головною садибою роду Потоцьких, де й жив частенько з своєю дружиною Марією Могилянкою. До речі, замок звів Потоцький не зі своєї волі, а за наказом польського короля Сігізмунда ІІІ, який надав містечку у 1601 році магдебурзьке право. А раз місто має самоуправління, то нехай і боронить своїх мешканців та приїжджих купців за високими міцними стінами.

  1676 р. замок вщент спалили турецькі посіпаки паші Ібрагіма Шейтана, захопивши перед тим Бучач. Потоцькі, в чиїх руках фортеця залишалася до середини XVIII ст., відбудували твердиню. В більш-менш пристойному стані протрималась фортеця аж до початку ХІХ століття.

  За першим поділом Польщі в 1772 р. Золотий Потік відійшов до Австрії. Близько 1840 р. тодішні власники замку, Ольшевські, перебудували палац за проектом італійського архітектора, при чому зруйнували частину мурів, безжально повидиравши всі білокам'яні деталі оформлення споруди (балюстради, барокові обрамування вікон, дверей та ватранів). Подвір'я засаджують липами, там же встановлюють кілька скульптур. Дотепер на замчищу під ногами можна знайти барельєфний портрет Адама Міцкевича .

  Пожежа 1935 року знищила палац на території замку. Сам замок порівняно непогано зберігся, якщо не згадувати про те, що немає вже західної башти та деяких частин замкових стін.

  Існує 2 легенди, як пояснюють назву міста. Колись, нібито, містечко називалось Загайпілля. Раз татари напали на місцевий замочок, де сховались всі жителі, але вирішили його не штурмувати, а взяти облогою. Через 2 тижні в обложених закінчилась вода, вони почали шукати "жилу" на території подвір'я. Але не змогли знайти. І тоді хтось старий і мудрий сказав, що воду знайде лише юнак, який народився на Івана Купали (Купала - володар водних багатств), та який ще не цілований. Такого знайшли, він-то й знайшов водну жилу. Татари нічого не змогли вдіяти своєю облогою, пішли в інше місце за пригодами . З того часу назвали Загайпілля Золотим Потоком.

  Інша легенда твердить, що татари обложили замок, але не наважились його штурмувати. I тут знайшовся якийсь пройдисвіт, який розказав татарам про підземний хід. Всього за 100 золотих. Татари вдерлися в замок, всіх вирізали, а тоді подякували стукачу: розплавлені 100 золотих влили йому в горло. З того часу містечко назвали Золотий Потік ."

Кременець

  Місто лежить посеред Кременецьких гір. Природа тут просто чудова. Схили гір укриті старим густим лісом, з вершин їх відкриваються неповторні пейзажі. Перше, на що ви звернете увагу при під‘їзді до Кременця, - це стрімка Замкова гора з руїнами фортеці, що здійнялася над рівнем моря на 397 метрів. Саме місто наче заховалося в природньому каньоні річки Ікви, біля якої височіють гори Хрестова, Воловиця, Куличівка, Дівочі скелі, Черча.

  Назва міста походить від слова “кремінь” – мінералу, якого бгато в Кременецьких горах.

  За переказами, в давнину правив тут князь, у якого була вродлива дочка Ірва. На край дулібів напали кочівники-авари і облягли городище. Аварський ватажок відправив послів з вимогою віддати Ірву за нього заміж.

- У слов‘ян жінки самі вибирають  собі наречених, - відповів князь  і покликав доньку.

  Аварські свати піднесли Ірві шовкову хустку. Та дівчина розірвала її навпіл і сказала:

- Коли ця хустка стане цілою,  тоді я буду дружиною чужинця. Розлючений вождь зайд наказав здобути місто, а Ірву силоміць привести до нього. Хоробро бились дуліби, та сили були нерівними – і всі захистники загинули. Тоді Ірва вихопила меч з рук убитого батька і продовжувала бій. Оточена ворогами з усіх боків, вона наважилася кинутися з високої скелі на гостре каміння. Померла, та не далася чужинцям. З її очей потекли сльози, утворивши річку Ірву.

  Після утворення в 9 ст. Київської держави Кременець ввійшов до її складу. За Шимоном Окольським, перша згадка про місто відноситься до 1073 р., та відомості ці не підтвержені даними літописів. У 1199 р. галицька та волинська землі об‘єднуються в одне князівство. Коли в 1226 р. під місто прийшли угри, руські війська вщент розбили їх, а король Андрій, як стверджує Іпатіївський літопис, “смятясь умом і поиде із землі борзо”.

  1255 р. під Кременцем війська Данила Галицького розбили татарські загони Куремси. Через 6 років, за умовами миру з ханом Бурундаєм, фортецю в Кременці довелося знищити. Лише в кінці 13 ст., за часів правління Мстислава Даниловича, укріплення було відбудоване.

  У середньовіччя Кременець рахувався одним з найбільших міст Волині. В 16 ст. тут мешкало понад 6 тис. людей. Розвивалися різні ремесла, торгівля. на близькій річці Іква було збудовано кілька млинів.

  1536 р. Сігізмунд І подарував Кременець і околиці своїй дружині Боні Сфорці. Вона укріпила замок, який мав високі стіни, 3 вежі, казарми, господарські споруди, порохівні, гармати та іншу зброю.

  Управляючи краєм через своїх старост, Бона запровадила систему грошових і натуральних податків. Від’їжджаючи в Італію по смерті чоловіка, вона вивезла з міста 70 возів різного добра. Згодом навіть іспанський король позичав у неї гроші.

  Розказують, що ніби-то, Бона як і найвідоміша жінка-вампір Лізонька Баторі, прагнула вічної юності - й тому купалась в людській крові. В одній з башт Кременецького замку була замість перекриття на одному з рівнів (можливо, підвал) решітка з гострими голками. Бона стояла під цим "ситом", а зверху на голки кидали дівчину. Так було вбито більше 300 молодих дівчат…

 У вересні 1648 р. Максим Кривоніс підійшов з військом до Кременця і обложив замок. Півтора місяця тривали запеклі бої, нарешті, в жовтні фортецю було здобуто і зруйновано. З того часу твердиня вже не відбудовувалася.

Основні види мистецтва Тернопільщини:

  Багатоманітність  видів мистецтва дає можливість естетично освоювати світ у всій його складності і багатстві. Нема головних і другорядних видів мистецтва, кожний з них має свої особливості та переваги. Зупинимось на короткій характеристиці деяких з них.

  Література. Назва походить від латинського слова "буква". 
Література - це вид мистецтва, який естетично освоює світ у художньому слові. 
Література має унікальні пізнавальні можливості, адже за допомогою слова дійсність досліджується комплексно, у всій багатогранності - не тільки чуттєво, але й через умовивід. Слово - ось матеріал літературного образу. Образність в самій основі мови, яка створюється людьми, вбирає їх досвід і стає формою мислення. В процесі формування усного мовлення відбувалося перенесення подібних рис від явища до явища, збагачення асоціативними переходами. Це і стало основою здатності до художнього відображення дійсності у слові. Гегель назвав слово найпластичнішим матеріалом, який безпосередньо належить Духу.

  У доісторичні часи література існувала лише в усному вигляді. При виникненні писемності починається новий етап розвитку літератури, хоча фольклор не втрачає свого значення як основа літератури і по сьогодні. 
Література існує у трьох видах художнього тексту: епос (дослівно - розповідь), лірика (дослівно - те, що виконується під ліру), драма (дослівно - дія). Відрізняється один різновид від іншого способом формування художнього образу. Наприклад, драма об'єднує твори, що призначені для виконання на сцені, її жанрові підрозділи: трагедія, комедія, Ядрами, мелодрама, фарс. Лірика ж найчастіше безсюжетна, вирізняється високою емоційністю, суб'єктивністю, насиченістю художнього образу. Призначення епосу - викласти поступову оповідь про ряд подій. В письмовій літературі епічними жанрами вважаються роман, повість, новела, доповідання, нарис. Характеристика кожного з названих жанрів теж вимагає уточнень. Так, наприклад, історичні перекази давнини склали основу для середньовічних рицарського та комічного роману, а потім розвинулись у побутовий, історичний, пригодницький, любовний та інші романи.

  Ніщо, ніякі інші художні враження не можуть замінити художнє читання, бо це основна  форма художньої комунікації. Цей  статус літератури пояснюється її опорою на природне мовлення, в якому сконцентровано досвід людства, її орієнтацією на співтворче сприйняття, на роботу уяви, фантазії, на постійне обов'язкове вловлювання надсмислу (підтексту).

  Танець (від німецького слова "рух"). Це вид мистецтва, матеріалом якого є поетично осмислені, організовані у часі і просторі рухи і пози людського тіла. Танець і може бути пов'язаний безпосередньо з музикою, тоді він називається "хореографія".

  В основі танцю, як окремого виду мистецтва, лежать первісні ритуали, ритмізовані рухи, які мали, очевидно, магічний вплив на оточуючих. Танець існував одночасно і як виконавське, як творче мистецтво, тобто автор одночасно виступав і виконавцем. Особливого статусу танець набув у Стародавній Індії, де і сьогодні залишається важливим компонентом культури. У Стародавній Греції танець виступав частиною культу. В епоху Відродження з'являються нові, світські форми танцю (швидкі та повільні). У 1661 р. у Франції створюється Королівська Академія танцю, що розробила систему класичної хореографії. Це зіграло велику роль у розвитку балетного мистецтва, адже тоді й було визначено основні нормативні правила балету: виворотність ніг, відповідні положення рук, встановлено перелік основних позицій і переміщень. Поступово танцювальна техніка ускладнювалась, з'являлися нові рухи і прийоми. Поряд з дійовим танцем, де були сюжетні мотиви, розвивались і форми "чистого" танцю. А в романтичному балеті з 30-х років XIX ст. у танці вже на "пуантах" (спеціальному взутті) танець отримав образне осмислення.

   
Існують різноманітні форми так званого побутового танцю -народного, бального. В цих танцях яскраво виявляються національні особливості. А сценічні варіанти цих форм танцю широко відомі у всьому світі, це один з найпопулярніших видів мистецтва.

  Музика. Назва походить від грецького виразу, що перекладається як "мистецтво муз".

  Музика - це вид мистецтва, який відображає реальну дійсність в емоційних  переживаннях і наповнених почуттям ідеях, що виражаються через звуки  особливого роду, в основі яких - узагальнені  інтонації людської мови. 
Музика виникає ще на зорі існування людства. Спочатку вона виконувала ритуальну функцію, повторюючи ритм трудових рухів, полегшувала виконання роботи та сприяла цьому. Музика створює особливі звуки, які не існують в природі і які не існують поза музикою. Але в основі своїй музичний звук має подібність до інтонацій людини, ці інтонації завжди емоційно насичені, сплетені з людських почуттів. Музика говорить з людиною "безпосередньою мовою душі", хвилює людину, викликає багато емоцій. 
Увага. Музика - це не відображення предметного світу, а відображення людських почуттів та думок.

  Засобами  виразності у музиці виступають мелодія, поліфонія, ритм, композиція. Музика має  яскраво виражені національні риси, що виявляються у інтонаційному, мелодійному, ритмічному строї. Як правило, лише з декількох звуків ми можемо впізнати, якому народові належить твір і у який час його написано.

  В залежності від того, як виконується  музичний твір, розрізняють вокальну, інструментальну та вокально-інструментальну  музику. Найголовніші види музики: симфонічна, камерна, оперна. А жанри - симфонія, соната, ораторія, сюїта, пісня, папера (героїчна, комічна, лірико-побутова) та інші. Музика по своїй природі динамічна, це потік звуків, що живе у часі. Це один з найдійовіших видів мистецтва.

  Театр. 
Театр - це вид мистецтва, в якому образне відтворення дійсності відбувається у формі драматичної дії, сценічної гри, що здійснюється акторами перед глядачами 
Театр займає особливе місце серед інших форм мистецтва, бо належить до так званих синтетичних видів мистецтва, тобто об'єднує у собі різні види мистецтва. Основа театру - драматургія. Жанри драматургії: трагедія, комедія, драма. Елементи процесу створення вистави: режисерський задум, сценографія, музика, костюми, грим, освітлення, реквізит, бутафорія, декорації. 
Існують різні форми театрального мистецтва: театр драматичний, музичний, ляльковий. Надзвичайно важливим є вплив на формування театру як виду мистецтва національних традицій і психологічних особливостей буття народу. Загальновідомо, що театр Китаю, Індії, Японії з особливим ритуалом використання масок, гримом, системою символів дуже відрізняється від європейського театру.

  Кіномистецтво - це вид художньої творчості, що увійшов в систему синтетичних видів мистецтва у XX ст. Особливість кіномистецтва у тому, що воно дає можливість безпосереднього відображення дійсності у її просторово-часовій єдності, зображає дійсність рухомою, динамічною. 
Загальноприйнято, що у сферу мистецтва входять:

  1. документалістика (від інформаційно-хронікальних  кінострічок до художньої публіцистики і документально-поетичних фільмів); 
2. науково-популярне кіно (з документальними, мультиплікаційними й ігровими кадрами та епізодами);

3. рекламні  фільми, яким властиві специфічні  художні особливості; 
4. експериментальні фільми, що поєднують у собі всі названі види. 
 
Архітектура. Образотворче мистецтво

  Ці  види мистецтва відносяться до так  званих просторових. Об'єднує їх те, що їх твори найбільш довговічні, зберігаються у віках. Можна сказати, що пам'ятники архітектури, шедеври живопису втілюють мрію гетівського Фауста: "Зупинись, мить, бо ти прекрасна". Образи всіх просторових мистецтв створюються художниками з мертвої матерії, їм надається форма, яка відповідає уявному зоровому образу, що виник у свідомості художника під безпосереднім враженням від дійсності чи створений його фантазією на підставі образів, збережених пам'яттю. Тому ці мистецтва ще можна було б назвати формотворчими. Але у широкий вжиток увійшли терміни "образотворчімистецтва", "пластичнімистецтва" від грецького слова - ліпити, створювати форми.

  Архітектура (лат. architectura, від грец. architektekthon - будівничий) - мистецтво проектувати і будувати будинки та інші споруди (також їх комплекси), що створюють матеріально організоване середовище, необхідне людям для їхнього життя і діяльності, відповідно до призначення, технічних можливостей і естетичних переконань суспільства.

  Мета  цього виду мистецтва - формування дійсності  за законами краси при спорудженні  будівель, що задовольняють потреби  людини. Архітектура створює утилітарно-художній світ, відмежований від природи, такий, що протистоїть стихіям і дозволяє людям викорис¬товувати цей "олюднений простір" у відповідності з їх потребами і можливостями.

  Образи  архітектури принципово відмінні від  образів інших видів мистецтва. Головне, що справляє враження в архітектурному творі, це його пропорції, ритміка об'ємних мас, які і роблять одну споруду величною, а іншу - примхливо-грайливою чи похмурою. У цьому розумінні архітектуру називають "застиглою музикою".

  Живопис, або малярство. Немає сюжетів і тем, які б були недоступні живописному втіленню. Саме цю унікальну властивість підкреслює слово, яке використовується у назві цього виду мистецтва. Якщо намагатися дати визначення цього виду мистецтва на підставі технічних харак¬теристик, воно може бути досить смішним - це нанесення в певній послідовності на ту чи іншу поверхню плям різного кольору. Але важливо те, що ці плями здатні впливати на уяву людини.

  Живопис - це зображення на площині картин реального  світу, які переформовуються у творчій уяві художника.

  Перші живописні роботи можна віднайти вже у пору первісності, хоча метою "'художника" тоді було бажання  передати не стільки реальне зображення, скільки смисл побаченого. Довершені  зразки живопису залишили культури Стародавнього Єгипту, Греції, доби Середньовіччя. Але переломним етапом у розвитку живопису стала епоха Відродження, коли повною мірою виявилися найголовніші переваги живопису у вивченні та фіксації живого людського образу у багатоманітності його проявів.

  Сьогодні живопис у своєму арсеналі має безліч засобів для відтворення творчої фантазії художника. Використовується живопис: 

  1. монохромний (одноколірним тоном  чи відтінками одного тону) і  система взаємозалежних колірних  тонів (барвиста гама);

  2. незмінний локальний колір і зміни кольору (півтони, переходи, відтінки), що показують розходження у висвітленні предметів і в їхньому положенні в просторі; 
3. рефлекси, що показують взаємодію фарб; 
4. загальний тон дозволяє зобразити предмети в єдності з навколишнім середовищем, вальори утворять найтонші градації тону;  
5. на безпосередньому вивченні натури засноване відтворення природного висвітлення і повітряного середовища (пленер). 
Виразність живопису визначається і характером мазка, обробкою барвистої поверхні (фактура). Передача обсягу і простору зв'язана з лінійною і повітряною перспективою, світлотіньовим моделюванням, використанням тональних градацій і просторових якостей теплих і холодних кольорів. Живопис може бути одношаровим (Алла прима) і багатошаровим, що має підмальовок і лесіровки. 
Основою живопису, як і інших образотворчих мистецтв, є рисунок (лінія). Але вже у XIX ст. остаточно відбулося розмежування живопису і графіки. Живопис, залишивши рисунок помічним компонентом, узаконив перелік основних виражальних засобів. Ось вони: 
1. колорит - гармонійне поєднання кольорів, їх спільне звучання; 
2. композиція - поєднання всіх елементів картини у єдине ціле;  
3. світлотінь;

4. фактура,  спосіб накладання фарб.

   
 
Скульптура. 
Назва цього виду мистецтва походить від латинського слова, що означає "висікаю", "вирізаю". 
Скульптура - це вид мистецтва, в якому образи дійсності відтворюються в пластичних, об'ємно-просторових формах при використанні різних матеріалів. 
У скульптури як мистецтва є свої особливості, своє коло сюжетів. Це пов'язано, перш за все, з можливостями, якостями того матеріалу, з якого робиться скульптурний твір. Відтак, можемо виявити декілька найголовніших способів творення скульптури: висікання (якщо використовуються тверді матеріали: мармур, граніт), вирізання (дерево), ліпка (глина та інші м'які матеріали), лиття (метал, пластмаса). У наш час кількість матеріалів, які можуть використовувати скульптори, значно розширилась, і це дозволяє урізноманітнити виражальні засоби цього виду мистецтва. 
Види скульптури розрізняють за її призначенням. Скульптура поділяється на монументальну (включаючи монументально-пам'ятникову та монументально-декоративну), станкову (камерну) і так звану скульптуру малих форм. Монументальна скульптура буває, як правило, великих розмірів, вона розрахована на складну взаємодію з архітектурою або ландшафтом. Це пам'ятник, монумент, інтер’єрні оздоби. Якщо скульптор робить фігуру у повний зріст - це статуя, до стегон - напівфігура, торс, зображення до пояса - бюст, від плечей - скульптурна голова (якщо із стесаними плечима - герма). Скульптурними групами називають композицію, де є фігури декількох людей. 
Склалися два основні різновиди скульптури: кругла — якщо є можливість розглядати скульптуру з різних точок зору, рельєф - об'ємне зображення, розташоване на деякій площині. 
Скульптура малих форм - це скульптурні твори, орнаменти та деталі, які прикрашають предмети побуту. Це різні статуетки, підстаканники, попільнички, настільні лампи, все, що знаходиться посередині між станковою скульптурою і декоративно-прикладним мистецтвом. Сюди ж відносяться медальєрне мистецтво, гліптика (різьба по каменю) та ін. 
 
Графіка. 
Це вид мистецтва, назва якого походить від грецького слова, що в перекладі означає "пишу, дряпаю, малюю". Графіку можна вважати основою всіх образотворчих мистецтв. Адже основним засобом створення художнього образу у графіці виступає найбільш простий для людини спосіб відтворення побаченого - лінія, штрих, які творять контур предмету або фігури. Малюнок - це найбільш давній вид графіки, з нього і починається зародження образотворчого мистецтва. Витоки малюнку можна знайти у наскельному живописі неоліту, у античному вазописі, середньовічній мініатюрі. З епохи Відродження малюнок набуває самостійного значення у формі ескізів, альбомних замальовок, етюдів, які виконуються із застосуванням багатьох засобів: олівця, вугілля, крейди, сангіни, пера, пензликів і різних сортів чорнил, туші, акварелі.

  Інший різновид графіки - гравюра або естамп (станкова графіка). Це вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком рельєфного малюнку, який виконується художником на тому чи іншому матеріалі. Існує дуже багато різновидів гравюри. Це гравюра на дереві та лінолеумі (ксилографія та ліногравюра), гравюра на металі (акватинта, меццо-тінто), пунктирна манера, м'який лак, суха голка, офорт, літографія.

  Найдавніший вид естампу - ксилографія, гравюра  на дереві. Це так званий високий  друк.

  Літографія - вид плоского друку. Друкована форма  у ній не має рельєфу. Тому, в  строгому смислі, це не є гравюра.

  Наприкінці  XIX ст. почалися розвиток і утвердження нового способу друку, фотомеханічного, набагато ефективнішого і дешевшого, ніж всі інші графічні техніки. Це викликало до життя новий різновид графіки, так звану друковану графіку — книжкову, журнально-газетну, художньо-виробничу. Та при цьому своєї привабливості не загубили і традиційні способи гравірування. Цьому сприяють особливі характеристики графіки як виду мистецтва - високий ступінь умовності зображення, лаконізм, загостреність образів, сконцентрованість засобів виразності, імпровізація, ефект незакінченості, який примушує глядача довершити процес творення художнього образу у своїй уяві.

  Резюме 
Художня культура - складне, багатошарове утворення, яке об'єднує всі види мистецтва, сам процес художньої творчості, його результати і систему заходів по створенню, збереженню і розповсюдженню художніх цінностей, вихованню творчих кадрів і глядацької аудиторії.

  Мистецтво - це особливий вид духовно-практичного  освоєння дійсності за законами краси. Особливість цього освоєння полягає у тому, що воно виступає у художньо-образної формі. Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва.

  Мистецтво як одна з найважливіших складових  культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості,, кількість і складність яких неухильно  зростає відповідно до вимог часу. 
Вид мистецтва - це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу. 
Значення художньої культури у сучасному світі неухильно зростає, оскільки протистояти явищам бездуховності, зневаги до мистецьких надбань людства можна лише шляхом вдосконалення творчих потенцій суспільства, усвідомлення пріори