Моделі оцінки акціонерного капіталу

Вступ.

1. Економічна сутність, теоретичні та методологічні  засади обліку власного капіталу  в акціонерних товариствах.

2. Організаційні  й методичні особливості оцінки  власного капіталу акціонерних  товариств.

3. Шляхи удосконалення  оцінки та обліку власного  капіталу в акціонерних товариствах.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Важливу роль у комплексній  оцінці фінансового стану підприємства, особливо в акціонованих підприємствах, відіграє коефіцієнт віддачі акціонерного капіталу.

Розширення та поглиблення  ринкового середовища, розвиток акціонерних  товариств викликає необхідність реформування обліку, що є основним джерелом, де акумулюється та систематизується необхідна інформація, яка відображає процес формування власності, обсяг прав власників, створення  та використання власного капіталу як фінансової основи діяльності підприємств.

Основою ринкової економіки  є відносини власності, які в  сучасній системі бухгалтерського  обліку виражені категорією «власний капітал». В нових умовах суспільно-економічних відносин фінансово-власницька концепція розвитку акціонерних товариств агропромислового комплексу займає ключове місце і першочергове завдання полягає у забезпеченні власників та потенційних інвесторів достовірною інформацією щодо наявності й руху власного капіталу підприємства. Тому на сучасному етапі розвитку підприємств акціонерної форми власності виняткове значення мають вдосконалення методики обліку власного капіталу, а також визначення ринкової вартості власного капіталу шляхом застосування всіх доступних підходів і методів оцінки.

1. Економічна  сутність, теоретичні та методологічні  засади обліку власного капіталу  в акціонерних товариствах

В економічній теорії існує безліч думок стосовно визначення «акціонерне товариство». Поєднуючи юридичний та економічний підхід, пропонується визначення акціонерного товариства як юридичної особи, що створена шляхом купівлі-продажу акцій та інших цінних паперів, всі учасники якої мають приватно-спільний інтерес, що полягає в максимізації власних доходів від використання вкладених коштів та право на отримання частини прибутку за результатами діяльності підприємства на умовах обмеженої відповідальності учасників.

Зважаючи на те, що вкладення інвестицій передбачає в основному тільки одна організаційно-правова  форма підприємства – акціонерні товариства, відсутність закону зумовлює високий інвестиційний ризик  та недовіру інвесторів. На підставі вивчення нормативно-правової бази діяльності акціонерних товариств дисертантом  доведено, що існує необхідність прийняття закону України «Про акціонерні товариства» та «Кодексу корпоративного управління», які покликані усунути конфлікти, пов’язані з порушенням прав власників, повинні сприяти як додатковому залученню в країну іноземних інвестицій, так і мобілізації внутрішніх ресурсів. Це є необхідною умовою регулювання діяльності акціонерних товариств що сприятиме становленню в Україні цивілізованих засад корпоративного управління.

Кожне підприємство, в тому числі й акціонерне товариство, що веде виробничу або комерційну діяльність, повинно володіти відповідним  капіталом, який є важливим інструментом управління акціонерною власністю. Капітал існує у формі власності  – на землю, майно, цінні папери тощо, в результаті чого і виникає категорія «власний капітал». Аналіз вітчизняної та зарубіжної економічної літератури показує неоднозначність трактування поняття «власний капітал». Об’єднавши економічну і юридичну основу, можна зробити висновок, що «власний капітал» є власним джерелом відтворення активів, який відображає обсяг прав та інтересів власників і має бути представлений інвестованим та накопиченим капіталом. Дане визначення показує обумовленість величини активів тими пасивами, що є джерелами майна товариства[6, c. 254-256].

Аналіз даних  пасиву балансу акціонерних товариств  України за останні роки дозволяє відмітити позитивну тенденцію  до зростання питомої ваги статутного капіталу й зменшення величини непокритого  збитку. Особливого значення ця тенденція  набула в світлі нового Цивільного кодексу України (ст. 155), яка містить  вимоги щодо приведення у відповідність  величину статутного капіталу і чистих активів підприємства.

Відповідно до особливостей акціонерної форми власності, власний  капітал представлений у вигляді  акціонерного капіталу – як засоби, вкладені акціонерами при створенні  акціонерного товариства і при додаткових емісіях, що приносять дохід (статутний  капітал, додатковий акціонерний капітал, коригуючий капітал) і накопиченого капіталу - приросту власного капіталу в процесі господарської діяльності товариства (додатково вкладений  капітал, резерви капіталу та нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Наведена класифікація враховує економічну природу  власного капіталу акціонерного товариства та дає можливість визначити всі  елементи власного капіталу як об’єкт обліку.

З метою забезпечення фінансової стійкості акціонерних  товариств в умовах несприятливого ринкового середовища, запропоновано  суму дооцінки активів відображати  як резерв з переоцінки, що враховує переоцінку активів товариства у  цілому, формування якого зумовлено  зовнішніми причинами – інфляційними процесами, і не залежить від наявності  й достатності в товаристві нерозподіленого прибутку. Запропоновано створення резерву з прискореної амортизації з метою стимулювання оновлення основних засобів та активізації інвестиційної діяльності. Також резерв дозволяє визначити реальну залишкову вартість основних засобів, що підвищить достовірність бухгалтерської інформації[3, c. 169-170].

2. Організаційні  й методичні особливості оцінки  власного капіталу акціонерних  товариств

Організація бухгалтерського  обліку акціонерних товариств передбачає комплекс заходів з боку власників, спрямованих на забезпечення реєстрації фактів господарської діяльності, узагальнення їх із метою отримання необхідної інформації для складання звітності  та прийняття управлінських рішень, а також забезпечення інформацією  внутрішніх і зовнішніх користувачів. Інструментом організації обліку на підприємствах є облікова політика, від облікових оцінок якої залежить об’єктивність і точність розкриття  інформації у фінансовій звітності. Проте облікова політика стосується не стільки фінансової звітності, скільки  процесу ведення та організації  бухгалтерського обліку, що включає  сукупність певних принципів, методів  і процедур ведення обліку, виходячи з чинного законодавства і  особливостей діяльності акціонерних  товариств відповідно до потреб акціонерів та інших користувачів.

За результатами дослідження з’ясовано, що практика формування облікової політики в  акціонерних товариствах зводиться  лише до видання наказу про облікову політику на поточний рік. Однак для  її досягнення недостатньо тільки наказу, необхідно проводити ряд процедур організації та ведення господарського обліку, який має відповідати особливостям діяльності виробничої системи та інтересам  її власників. А це, в свою чергу, потребує вирішення значної кількості  як організаційних, так і обліково-аналітичних  завдань, одним з яких є організація  обліку власного капіталу.

Організаційними ознаками обліку діяльності акціонерних товариств  визначено: формування статутного капіталу, наявність акцій та їх оцінка за ринковою вартістю, що дозволить визначити  дійсну вартість частки учасників у  товаристві; формування емісійної і  дивідендної політики, що сприяє збільшенню акціонерного капіталу та стимулюванню ефективної діяльності акціонерних  товариств; контроль за обліком, що передбачає управління власним капіталом та створення інформаційної бази емітента цінних паперів.

Аналіз практики обліку власного капіталу в акціонерних  товариствах вказує на необхідність удосконалення методики обліку власного капіталу та вирішення ряду практичних питань, що потребують уваги.

Відповідно до діючої методики бухгалтерського обліку власного капіталу відображення господарських  операцій на рахунках капіталу починається  лише після реєстрації статутного капіталу, що не враховує порядок формування капіталу в засновників, витрати  засновників на організацію випуску  акцій, а це, у свою чергу, впливає  на повноту, достовірність та аналітичність  обліку. Також облік статутного капіталу акціонерних товариств не дає  можливості визначати обсяг підписки та попит на ринку акцій.

Оцінка вкладів  до статутного капіталу передбачає використання історичної (фактичної) собівартості активів, що в умовах інфляції приводить до заниження їхньої вартості. Але для  інвестора важлива не точна вартість вкладених засобів, а оцінка капіталу як потенційного джерела прибутку. Проведення переоцінки дозволить привести бухгалтерський облік у відповідність  із вимогами стандартів обліку; одержати достовірну вартість активів, внесених до статутного капіталу; забезпечить  ефективне управління розмірами  й динамікою амортизаційних відрахувань  як одного з найважливіших джерел власних інвестицій; сприятиме збільшенню довіри до облікової політики з боку потенційних інвесторів, кредиторів; приведе до росту дійсної вартості частки учасників в статутному капіталі та величини чистих активів, що дозволить уникнути несприятливих наслідків, пов’язаних із зменшенням статутного капіталу, чи навіть ліквідації товариства[1, c. 215-217].

Необхідно удосконалення  методики обліку збільшення статутного капіталу за рахунок додаткових внесків  учасників за відкритою підпискою, що є один з привабливих способів залучення інвестицій. Проте досліджені акціонерні товариства не використовують можливості залучення коштів через  емісію, віддаючи перевагу кредитам, які  в декілька разів дорожче емісії, що ускладнює поповнення обігових коштів, і гальмують виробничі процеси  підприємств. Також додаткова емісія є джерелом емісійного доходу –  прибутку, що не оподатковується. Крім цього існує проблема резервування коштів (створення резервного капіталу та резервів), що позбавляє акціонерні товариства можливості ефективно функціонувати  та гарантувати погашення зобов’язань  перед акціонерами шляхом створення  джерела фінансування. Також потребує уваги відсутність документального  відображення елементів власного капіталу в аналітичному та синтетичному обліку, що позбавляє контролю і аналізу  за рухом власного капіталу акціонерних  товариств.

Розвиток акціонерних  товариств, виникнення фондового ринку  формують потребу в новій послузі - оцінці майна та на її основі визначення ринкової вартості власного капіталу підприємства. Як відомо, в обліку власний  капітал класифікується як сума активів  товариства за винятком його зобов'язань. У такому розумінні власний капітал  має залишкову природу, і його величина передбачає вирішення питання  оцінки активів і зобов'язань. Залишковий (майновий) підхід до оцінки власного капіталу товариства являє собою відповідність  концепції підтримки (збереження) капіталу, що базується на понятті чистих активів  – матеріальному відображенні власного капіталу товариства. Величина чистих активів є ключовим моментом вітчизняної  концепції підтримки власного капіталу, яку запропоновано визначати  як різницю між активами і зобов’язаннями, збільшену на суму доходів майбутніх періодів. Також передбачено збільшення порогу збереження капіталу, тобто зобов’язати акціонерні товариства зменшувати статутний капітал, коли чисті активи будуть менше суми статутного й додаткового акціонерного капіталу, що підвищить зацікавленість до нарощування показників господарської діяльності[8, c. 142-144].

3. Шляхи  удосконалення оцінки та обліку  власного капіталу в акціонерних  товариствах

Завданням бухгалтерського  обліку має бути оцінка капіталу, яка  характеризувала б його здатність  до приросту. Обґрунтовано методику оцінки власного капіталу товариства на основі дохідного підходу методом дисконтування  грошових потоків, що відображає інтерес  власника та є об'єктивним показником, що враховує фактори, що не задіяні  в інструменті прибутку, але є  визначальними для інвестора  – необхідний обсяг інвестицій і  час їхнього повернення. Величина грошового потоку не залежить від  особливостей бухгалтерського обліку товариства чи облікових стандартів. Грошовий потік, що використовується при  оцінці власного капіталу, передбачає розрахунок чистого грошового потоку товариства та чистого грошового  потоку акціонерів.

Доцільним є також  розрахунок показника грошового  потоку на акцію, що точніше відображає тенденцію зміни вартості капіталу товариства, ніж показник прибутку на акцію, ринкове очікування величини якої у майбутньому буде формувати  поточний курс акцій товариства. Таким  чином, зміна курсу акцій виявлятиме сильніший взаємозв'язок із зміною показника грошового потоку на акцію.

Розрахунок величини грошового потоку на акцію пропонується здійснювати за формулою:

де CFPS - грошовий потік  на акцію;

FCFs - чистий грошовий  потік акціонерів;

s - середньозважена  кількість акцій в обігу.

Відображення у  звітності показника грошового  потоку на акцію й прибутку на акцію  підвищить її аналітичну цінність для  інвестора, оскільки дасть комплексну оцінку акціонерного товариства з погляду  ефективності його діяльності за звітний  період – прибуток на акцію та з  погляду формування вартості капіталу підприємства – грошовий потік на акцію.

На підставі дослідження  особливостей організації обліку в  акціонерних товариствах запропоновано  елементи облікової політики щодо власного капіталу (оцінка власного капіталу, визначення доходу (прибутку) на акцію, порядок  використання (розподілу) чистого прибутку, джерела формування й напрями  використання резервів), що підвищує інформативність  обліку, контроль за ефективним використанням  власного капіталу та оперативність  прийняття управлінських рішень.

Облік статутного капіталу акціонерного товариства, на нашу думку, починається вже з моменту  прийняття рішення про формування статутного капіталу. Тому всі операції, які здійснюються під час створення  товариства до реєстрації його статуту, з метою повного їх висвітлення, слід відображати в журналі реєстрації господарських операцій. Після реєстрації статутного капіталу операції мають  бути перенесені на рахунки обліку[2, c. 267-269].

Враховуючи роль, значення і функції статутного капіталу, розроблено модель вдосконалення обліку формування статутного капіталу за допомогою  відкриття двох субрахунків до рахунка 40 «Статутний капітал»: 401 «Оголошений капітал» та 402 «Підписаний капітал», призначених для відображення обліку оголошених і підписаних простих та привілейованих акцій. Цей поділ дає можливість засновникам отримувати диференційовані дані про величину статутного капіталу акціонерних товариств з метою задоволення інформаційних потреб управління процесами його формування і змін протягом емісії. Фактичне надходження активів від засновників та інших учасників після реєстрації статутного капіталу на суму підписаних акцій, що залишилися неоплаченими, слід відображати по дебету рахунків: 10, 11, 12, 15, 20, 30, 31 та кредиту рахунка 46 «Неоплачений капітал» за простими та привілейованими акціями. Витрати, пов’язані з емісією акцій, слід відображати за дебетом рахунка 952 субрахунку 9521 «Емісійні витрати» та кредитом рахунка 377 «Розрахунки з іншими дебіторами». Якщо по закінченні підписки на акції у встановлений строк покрита не вся сума, вказана в повідомленні, тобто виникає сума неоплачених акції, товариство зменшує розмір статутного капіталу до відповідного мінімуму, що встановлює законодавство.

Аналітичний облік  статутного капіталу пропонується вести  у відомості обліку підписки на акції, де слід відображати по акціонерах і за видами акцій суму підписаного  капіталу та оплату акцій до реєстрації і після неї. В ній наявна також  інформація про суму розміщених і  нерозміщених акцій на звітну дату. Також пропонується вести відомість  аналітичного обліку по рахунку 40 «Статутний капітал» у розрізі вартості розміщених простих і привілейованих акцій.

Облік заборгованості з підписки на акції рекомендується вести у картках обліку розрахунків  з акціонерами, що дасть можливість обліковувати стан внесків по кожному  акціонеру та підвищить інформативність  і точність бухгалтерських даних. Також  пропонується відомість аналітичного обліку по рахунку 46 "Неоплачений  капітал" за видами акцій та акціонерами  товариства.

Доцільно введення додаткової емісії акцій існуючої номінальної  вартості за рахунок додаткових внесків  акціонерів і, у зв’язку з цим, запропоновано удосконалену методику збільшення власного капіталу шляхом додаткової емісії, згідно з якою розміщеними акціями прийнято вважати тільки повністю оплачені акції, тобто реєстрація збільшення статутного капіталу передбачає повну оплату додаткових акцій[7, c. 162-164].

Беручи до уваги  досвід країн з розвиненою ринковою економікою, запропоновано методику обліку резервів, шляхом розрахунку впливу інфляції, що базується на перерахуванні  історичної собівартості активів і  зобов’язань в поточну, вартість з метою підтримки (збереження) капіталу за допомогою впровадження субрахунку 432 "Резерв з переоцінки". Також  наведено методику, що передбачає створення  резерву за прискореною амортизацією - субрахунок 433 «Резерв з прискореної амортизації», яка, поряд з акумулюванням засобів за прискореною амортизацією, дозволяє підтримувати власний капітал, приводячи його у відповідність із реальною оцінкою основних засобів, а також дає змогу підприємству і податковим органам відслідковувати суми цільового використання прискореної амортизації. Аналітичний облік резервів капіталу пропонується вести за їх видами та напрямами використання у відомості аналітичного обліку по рахунку 43 під назвою «Резерви капіталу», що охоплює поняття резервів і резервного капіталу.

Система обліку власного капіталу повинна забезпечувати  систематизацію й узагальнення вихідної інформації про всі зміни у  складі власного капіталу, а також  формування звітності на основі отриманих  результатів.

Склад елементів  власного капіталу, що повинен бути представлений у звітності, має  бути адекватний складу елементів, що утворять вихідну інформацію[9, c. 372].

Висновки

Вивчення теоретичних  положень і практики бухгалтерського  обліку власного капіталу акціонерних  товариств дозволило виявити  неузгодженість ряду проблем, а саме: нормативного забезпечення функціонування акціонерних товариств, формування статутного капіталу на етапі першої та додаткової емісії, неоднозначність  щодо джерел формування додаткового  й резервного капіталу, особливостей облікового відображення складових  власного капіталу в облікових регістрах, на рахунках бухгалтерського обліку та у фінансовій звітності. Наслідком  цього є неточність термінології та структури власного капіталу акціонерного товариства, недостатність і фрагментарність  сучасної моделі його обліку, що не може забезпечити ефективний контроль за формуванням джерел власних коштів акціонерів та їх використанням.

З метою підвищення аналітичності інформації про власний  капітал акціонерного товариства, за результатами узагальнення практичного  досвіду і методичних розробок, запропоновано  удосконалені форми документації, зокрема: картка обліку розрахунків з акціонерами, відомість обліку підписки на акції, відомість руху акцій, відомість  нарахування і виплати дивідендів, відомість обліку власних акцій, викуплених в акціонерів; відомості  аналітичного обліку по рахунках власного капіталу.

Список  використаної літератури

1. Бондар Н. Економіка  підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін,  Олег Гаєвський,; За заг. ред.  А. В. Калини; Міжрегіональна академія  управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с.

2. Гетьман О. Економіка  підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України,  Дніпропетровський ун-т економіки  і права. - К.: Центр навчальної  літератури, 2006. - 487 с.

3. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. - 2-ге вид., виправл.. - Львів: Магнолія 2006, 2007. - 579 с.

4. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк  та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

5. Сідун В. Економіка  підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України,  Харківський держ. ун-т харчування  і торгівлі. - К.: Центр навчальної  літератури, 2003. - 435 с.

6. Селезньов В.  Основи ринкової економіки України:  Влада. Право. Підприємство. Фінанси.  Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир  Селезньов. - К.: А.С.К., 2006. - 687 с.

7. Семенов Г. Економіка  підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова,  Андрій Семенов,; М-во освіти і  науки України, ГУ "ЗІДМУ". - 2-е вид., перероб. та доп. . - К.: Центр  навчальної літератури, 2005. - 324 с.

8. Семернікова І.  Економіка підприємства: Навчальний  посібник/ Ірина Семернікова, Наталія  Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

9. Шваб Л. Економіка  підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с