Модель сталого розвитку економіки

Міністерство  науки та освіти, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Факультет суспільних наук і міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни «Світова економіка. Економіка та зовнішньоекономічні зв’язки України»

Концепція сталого розвитку 
 
 
 
 

                                                                              Виконала

                                                                                     Косяковська А.Ф. 
 

                                                                                  Перевірила

                                                                                         Гапоненко С.А. 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ, 2011

ПЛАН 

     ВСТУП………………………………………………………………….3 

     І. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. ЕТИМОЛОГІЯ ПОНЯТТЯ «СТАЛИЙ РОЗВИТОК»…………………....4 

     ІІ. ПРИЙНЯТТЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО  РОЗВИТКУ. ЇЇ ЗМІСТ ТА ПРОБЛЕМИ…………………………………………………………………..7 

     ІІІ. КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЛЯ  УКРАЇНИ………12 

     ВИСНОВОК………………………………………………………….17 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………18

     ВСТУП 

     Розвиток  всієї людської цивілізації характеризується поступовим нарощуванням темпів економічного зростання. Середина ХХ ст. характеризувалася  стрімким економічним розвитком  більшості країн світу. Але вже  в цей же період виникають енергетичні, продовольчі, соціальні та екологічні проблеми, які прямо впливають  на економічний розвиток країн.

     Модель  сталого розвитку побудована на концепції  сталого економічного розвитку, яка  визнана світовою спільнотою як домінантна ідеологія розвитку людської цивілізації  у ХХІ ст. На сьогодні більшість  теоретиків та практиків світу вважають найбільш перспективною для третього тисячоліття модель «сталого економічного розвитку», яка з поглибленням її наукової обґрунтованості витісніть  усі існуючі світові моделі як такі, що є фрагментарними та неспроможними  забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

     І. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО РОЗВИТКУ. ЕТИМОЛОГІЯ ПОНЯТТЯ «СТАЛИЙ РОЗВИТОК» 

     Наростання  глобальних екологічних проблем, виникнення локальних криз та катастроф антропогенного походження, загрози для виживання  людства призвели до необхідності перегляду  взаємозв'язків системи «природа - людство», пошуку шляхів їх гармонізації. Така можливість стає реальною шляхом вироблення механізмів розвитку суспільства  відповідно до законів природи.

     Розглядаючи передумови виникнення уявлень про стійкий розвиток, необхідно звернути увагу на соціально-економічні та екологічні фактори. До соціально-економічних необхідно перш за все віднести:

1. панування «філософії споживання» – людство протягом історії свого розвитку використовувало біосферу як джерело ресурсів для задоволення зростаючих потреб. Результатом такого способу господарювання з'явилися виснаження ресурсного потенціалу і деградація навколишнього природного середовища. Існуюче в ХХ ст. протиборство між капіталістичною і соціалістичною системами сприяло інтенсифікації використання природних ресурсів і наростання глобальних екологічних проблем.
2. панування ресурсоруйнівних технологій – висока конкурентоспроможність низько ефективних технологій визначалася пріоритетом економічної вигоди і ілюзією невичерпності ресурсного потенціалу.
3. неадекватність механізму ціноутворення на природні ресурси їх справжньої вартості, а також динаміці цін на ресурси по мірі використання відновлюваних і вичерпності невідновних ресурсів.
4. проблема «Північ - Південь» – її суть полягає в специфіці взаємин між розвиненими і країнами, що розвиваються. Результатом є виникнення конфлікту, тобто диспропорції в рівнях економічного розвитку.

     Серед екологічних передумов виникнення парадигми сталого розвитку є наступне:

1. забруднення навколишнього середовища, формування нових техногенних геохімічних зон, порушення біогеохімічних циклів як на глобальному, так і на локальному рівнях.
2. техногенний порушення цілісності поверхні ландшафтів: знищення лісів, зневоднення, заболочування і ін.
3. зменшення видового різноманіття світу живих організмів.
4. проблема якості продуктів харчування і питної води: накопичення пестицидів і гербіцидів в продуктах харчування, забруднення поверхневих і підземних вод.
5. виникнення екологічної патології: захворювання, генетичні відхилення, скорочення тривалості життя та ін.

     Таким чином, стан глобальної соціо-еколого-економічної  системи (СЕЕС), що склалося під впливом  вищевказаних передумов, можна охарактеризувати як нестабільний.

     Усвідомлюючи  існуючі проблеми, науковці світу  дійшли до трьох основних шляхів подальшого розвитку цивілізації: антропоцентризм, біоцентризм та сталий розвиток.

     До  останнього схиляються все більше науковців і політиків. Основним його принципом є гармонізація взаємин людини і біосфери.

     Модель  сталого економічного розвитку ґрунтується  на доктрині сталого розвитку, яка  уявляє собою сукупність ідей, концепцій, положень та постулатів різних наук, зокрема  філософії, соціології, економіки, екології, і які вже лягли в основу документів ООН та окремих країн. Доктрина сталого розвитку – це системна суспільно-соціальна доктрина, яка спрямована на зміну стосунків людини і природи задля розширення можливостей економічного зростання, та на створення скоординованої глобальної стратегії виживання людства, орієнтованої на збереження і відновлення природних спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської місткості біосфери.

          Появі терміну «сталий розвиток»  передували наукові праці засновника  національної школи фізичної  економії С Подолинського (1880 р.), який першим з’єднав «фізичне  з економічним», класичне вчення  В.І. Вернадського про біосферу  та ноосферу, новаторські ідеї  щодо цивілізаційного прогресу  людства М. Руденка. Декларації  першої конференції ООН з навколишнього  середовища в Стокгольмі (1972 р.), наукові  доповіді Римського клубу (1997 р.) окреслили зв'язок економічного  і соціального розвитку з проблемами  навколишнього середовища і сформулювали  ідеї переходу цивілізації до  стану «глобальної динамічної  рівноваги». Динамічність світової  економічної рівноваги як багатомірної  та багатофакторної системи, що  формується під впливом сукупності  різноспрямованих сил і складається  з низки елементів, означала, насамперед, таке стійке співвідношення сил  (рівновагу), яке зберігається не  тільки при втручанні в економічну  систему сьогодні, а і при таких  змінах, що відбуваються у часі, в майбутньому. 

          Звіт Всесвітньої комісії ООН  з навколишнього середовища і  розвитку в 1987 р., Конференція  ООН з проблем навколишнього  середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро  в 1992 р. продемонстрували світу  катастрофічність глобальної екологічної  ситуації, яка могла б стати  вибухом вже у ХХІ ст. Незаперечна  необхідність практичних кроків  щодо зміни ситуації на краще  призвела до принципово нової  та фундаментальної стратегії  економічного зростання, в основу  якої було покладено ідею динамічної  рівноваги як розвиток у межах  господарської ємності природного  середовища, що не вносить незворотних  змін у природу і не створює  загрози для як завгодно тривалого  існування людини як біологічного  виду. Таке економічне зростання,  за якого ефективно будуть  вирішуватися найважливіші питання  життєзабезпечення суспільства  без виснаження, деградації та забруднення довкілля, лягло в основу нової концепції, що отримала назву «sustainable development» (стійкій розвиток, сталий розвиток).

     На  сьогодні в світі не існує загальновизнаного  тлумачення цього терміну, адже в  ньому самому вже закладені певні  суперечності. У спеціальних словниках  термін sustainable визначається як характеристика процесу або стану, який може підтримуватися невизначено довго, а термін «sustainable development» – як поліпшення якості людського життя при збереженні сталості підтримувальних екосистем. В доповіді Міжнародної комісії з питань екології та розвитку ООН під назвою «Our Common Future» (1987р.) поняття стійкий розвиток трактувалося просто і конкретно – це такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольнити свої власні потреби. Між тим, співставити нагальні потреби сучасного та достатньо віддаленого майбутнього поколінь завдання практично не вирішуване, оскільки на сьогодні не можливо навіть передбачити ступень уявлень та форми задоволення потреб майбутнього суспільства та способи виробництва відповідних продуктів. Разом з тим, таке не достатньо чітке визначення дало величезних поштовх до розробки нової філософії та ідеології світобачення, результатом якої є поява концепції (доктрини) стійкого (сталого) розвитку. 

     ІІ. ПРИЙНЯТТЯ КОНЦЕПЦІЇ СТАЛОГО  РОЗВИТКУ. ЇЇ ЗМІСТ ТА ПРОБЛЕМИ 

     Концепція сталого розвитку – це модель розвитку цивілізації, яка ґрунтується на необхідності забезпечити світовий баланс між вирішенням соціально-економічних проблем та збереженням навколишнього середовища. Вперше термін «стійкий розвиток» був введений в доповіді «Наше спільне майбутнє» у 1987 році Всесвітньою комісією ООН з охорони довкілля та розвитку Гру Харлем Брунтландом. Він визначив таку модель розвитку суспільства, при якій задоволення життєвих потреб теперішнього покоління досягається не за рахунок позбавлення такої можливості майбутніх поколінь.

     Концепція «сталого розвитку» розроблялась міжнародним  співтовариством поступово, визначаючи принаймні три принципові обов’язкові  її складові: економічне зростання, соціальний прогрес та захист навколишнього  середовища. Стійкий (сталий) розвиток виражає достатньо просту ідею: досягнення гармонії між людьми і між суспільствами  та природою, розв’язання протиріч, що існують у наш час (протиріччя між природою і суспільством, між  екологією і економікою, між розвинутими  країнами і тими, що розвиваються, між  багатими і бідними, між уже сформованими потребами людей і розумними  потребами, між теперішніми та майбутніми поколіннями тощо). Взаємозв’язок  та баланс економічних, соціальних, екологічних, інституційних та інноваційно-технологічних  компонентів з метою максимізації добробуту людини без ускладнення  можливостей для майбутніх поколінь задовольняти свої потреби визначаються сучасними науковцями як «сталий  розвиток».

     Досягнення  мети суспільного розвитку передбачає періодичне оновлення реалізованої моделі економічного розвитку. Мета переходу суспільства до сталого економічного розвитку означає побудову принципово нової моделі економічного розвитку. Модель як один із важливіших інструментів наукового пізнання відображає умовний  спрощений образ конструйованого суспільства відповідно до поставленої ним мети. Побудова суспільства сталого розвитку передбачає довготривалий послідовний процес, тоді як моделювання такого суспільства на основі методології дослідження економічних моделей можливо вже сьогодні.

     Оптимальне  визначення сутності економічної моделі здійснюється на основі її функцій. Функції  моделі відображають напрями цілеспрямованого впливу на зв’язки і відносини  між різними компонентами моделі. Наприклад, методологічна функція  означає формування понятійного  апарату, методів дослідження та визначення закономірностей соціально-економічного розвитку; інформативна функція визначає суттєві риси моделі, як джерела інформації; регулятивна функція полягає в упорядкуванні соціально-економічних відносин та забезпечує динамічну трансформацію об’єкта дослідження за певним вектором суспільного розвитку; мобілізаційна функція відіграє стимулюючу роль у процесі реалізації певної економічної моделі та дозволяє мобілізувати необхідні ресурси; інтеграційна функція забезпечує входження країни до системи міжнародних економічних відносин та реалізацію її міжнародної конкурентоспроможності; прикладна функція виступає інструментом удосконалення соціально-економічної системи держави шляхом реалізації певних практично-організаторських дій або певної стратегії розвитку і т.п. Всі ці функції мають універсальні ознаки, а тому притаманні кожній економічній моделі, на основі аналізу яких можна визначити їх певні сутнісні характеристики. Щодо моделі «сталого економічного розвитку», то тут можна виявити такі її характеристики як активність (спрямована на зміну існуючих параметрів системи); еволюційність (характер ініційованих змін поступовий); синергетичність (передбачає взаємодію та взаємозамінність економічних інститутів, передбачає наявність компенсаційних механізмів розвитку); збалансованість (високий рівень взаємодії із зовнішнім середовищем).

     Щодо  компонентів моделі сталого розвитку, то на сьогодні ними можуть бути такі, як соціалізація, державне регулювання, суспільна відповідальність, екологічність, безпека, інформатизація, власність, корпоративна система, ринкове регулювання, алокація ресурсів, інтелектуалізація, транс  націоналізація. Зазначені компоненти виступають не лише як статичні, а, насамперед, як динамічні механізми організації та функціонування, національної, регіональної та світової економіки, поєднання або взаємний вплив яких певним чином дозволяє визначати зміст та структуру моделі.

     Жодна економічна модель не може дати абсолютно  точне відображення реальності. Це стосується й моделі «сталого економічного розвитку», розробка якої навіть за наявності найсучаснішої та найпрогресивнішої на сьогодні концепції не може вважатися успішною завдяки відсутності відповідних теоретичних знань, які б виразили суттєві закономірні зв’язки та глибинні структури досліджуваного суспільства, характеризувались систематичністю та спираються на цілеспрямовані пізнавальні процедури. Брак теоретичних знань щодо економіки майбутнього обумовлений об’єктивними та суб’єктивними чинниками: неможливістю визначити матеріальні потреби майбутніх поколінь с точки зору сьогодення; несформованістю єдиної світової економічної системи; відсутністю відповідних інституційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему та впливати на динаміку та структуру економічного розвитку; невідповідністю існуючого рівня економічного мислення новому способу виробництву; відсутністю необхідних економічних знань щодо нового способу виробництва, законів функціонування глобальної економіки та сформованих наукових шкіл.

     Оскільки  у світовому співтоваристві поки ще не створено відповідних інституційних  структур, які могли б регулювати світову економічну систему, здатність  впливати на динаміку та структуру  економічного розвитку на сучасному  етапі формується на основі взаємодії  національних господарських комплексів та імпульсів, що надходять із світового  ринку, тобто на регіональній економічній  рівновазі (наприклад, Європейський Союз).

     Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді людина - господарство - природа, що забезпечує перехід до такого способу взаємодії природи  і суспільства, який характеризується як епоха ноосфери.

     Ключовими принципами сталого розвитку є:

1. принцип обережності: збереження сучасного стану навколишнього середовища як перешкоди безповоротним чи небезпечним змінам;
2. принцип «передбачати і запобігати»: більш дешевий, менш ризикований підхід, ніж ліквідація збитків навколишньому середовищу;
3. принцип балансу між ресурсами і забрудненням: використання ресурсів у рамках масштабів регенеративної здатності екосистем; контроль над обсягом надходжень забруднень і відходів у рамках асиміляційного потенціалу екосистем;
4. принцип збереження природного багатства на нинішньому рівні: недопущення чи зменшення втрат природно-ресурсного потенціалу;
5. принцип «забруднювач платить»: повна вартість екологічного збитку повинна бути компенсована користувачем (споживачем).

     Реалізація  цих принципів дозволить забезпечити:

1. гармонізацію співіснування людини і природи;
2. реалізацію права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку нинішнього і прийдешнього поколінь;
3. невід’ємність захисту навколишнього природного середовища в процесі розвитку суспільства.

     Таким чином, сталий розвиток узагальнює в  собі процес виживання і відновлення  генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення його прав, збереження природного середовища, формування умов для відновлення  біосфери і її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на навколишнє середовище і  гармонізацію розвитку людини і природи.

     Разом з тим, непогодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної  безпеки, домінування природомістких галузей, висока питома вага ресурсо- і  енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація  виробництва, відсутність гуманістичних  цінностей серед пріоритетів  розвитку, а також недостатній  рівень екологічної культури і споживання ведуть до поглиблення кризових явищ в економіці, погіршення стану навколишнього  природного середовища, що створює  реальну загрозу для життя  і діяльності нинішніх і прийдешніх поколінь. 
 

     ІІІ. КОНЦЕПЦІЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЛЯ  УКРАЇНИ 

     У 1992 році в Ріо-де-Жанейро Україна  задекларувала своє бажання перейти  на шлях сталого розвитку, а на конференціях «Ріо+5» та «Ріо+10» документально  підтвердила свої прагнення.

     Основна мета сталого розвитку України –  забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього  середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення  потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної  системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний  прогрес, а також має соціальну  спрямованість.

     Забезпечення  сталого розвитку України грунтується  на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних  та екологічних особливостях, з урахуванням  яких основними цілями сталого розвитку є:

1. економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;
2. охорона навколишнього природного середовища – створення громадянам умов для життя в якісному  навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва;
3. добробут – запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обгрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;
4. справедливість – встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;
5. ефективне (стале) використання природних ресурсів – створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;
6. стабілізація чисельності населення – формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорона материнства і дитинства;
7. освіта – забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;
8. міжнародне співробітництво – активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

     Сталий  розвиток України базується на таких  принципах:

1. забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;
2. реалізації права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку сучасних і майбутніх поколінь;
3. невід’ємності захисту і підтримання належного стану навколишнього природного середовища у процесі розвитку суспільства;
4. відповідальності держави за погіршення стану навколишнього природного середовища;
5. нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;
6. здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин негативного антропогенного впливу на якість навколишнього середовища, а не його  наслідків;
7. забезпечення у встановленому законодавством порядку доступу населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;
8. співробітництва у створенні відкритої міжнародної економічної системи, яке веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн;
9. стримування та попередження переміщення /перевезення, переносу/ в інші країни будь-якої діяльності або речовин, що вважаються шкідливими для здоров’я людини;
10. проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;
11. зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і подолання бідності;
12. участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведення громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів;
13. державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;
14. залучення всіх верств населення країни до досягнення цілей сталого розвитку.

     Не  варто забувати, що перехід України на шлях сталого розвитку обумовлений не лише об’єктивними факторами, але і наявністю цілого ряду організаційно-правових підстав. Серед них офіційне приєднання України до Рамкового документу ООН «Порядок денний на ХХІ століття», підписання нашою державою ряду міжнародних договорів, які зобов’язують уряд вести країну шляхом сталого розвитку. Є численні напрацювання вітчизняних науковців з проблем впровадження сталого розвитку, наявний досвід застосування метрики вимірювання сталого розвитку (МВСР) на загальнодержавному та регіональному рівнях.

     Світове співтовариство, у відповідності  з рішеннями ООН, також багато приділяє уваги для започаткування сталого розвитку України. Особливе місце належить міжнародному проекту «Програма сприяння сталому розвитку в Україні», реалізація якої почалася наприкінці 1994 року.

     Головні сфери діяльності ПРООН (Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй) в  Україні зосереджені на демократичному врядуванні, подоланні бідності, енергетиці та довкіллі, гарантуванні безпечного середовища, що повністю відповідає Принципам  у Декларації Ріо-де-Жанейро. У Програмі ПРООН передбачається забезпечення балансу між упровадженням заходів щодо розробки політико-правових документів, аналітично-дорадчою діяльністю, заходами з поліпшення спроможності національних партнерів та окремими пілотними проектами. У даний час робочим планом ПРООН передбачається чотири основні напрями реалізації, а саме:

1. супровід Концепції сталого розвитку України та її відпрацювання на регіональному рівні, сприяння роботі Національної ради з питань науки, інновацій та сталого розвитку, публікація матеріалів з питань сталого розвитку, відкриття і підтримка сторінки в Інтернеті з питань сталого розвитку;
2. впровадження принципів сталого розвитку України на основі розробки еколого-економічної моделі розвитку сировинної галузі України в сучасних умовах;
3. розробка основних напрямів вдосконалення економічного механізму природокористування та системи фінансування природоохоронної сфери відповідно до ринкових умов господарювання та адміністративної реформи;
4. законодавча, інвестиційна та інформаційна підтримка екологічного бізнесу.

     Сутність  сталого розвитку як комплексної  соціально-економічної та екологічної  проблеми потребує відповідної державної  політики, стратегічного менеджменту, тому що діяльність державних інституцій стає засобом реалізації сталого  розвитку суспільства. У процесі  переходу сталого розвитку держава повинна створити систему програмних та прогнозних документів, а саме: національну стратегію сталого розвитку; довгострокові та середньострокові прогнози розвитку, а також ефективну систему взаємодії «центр-регіон» з передбаченням жорсткого дотримання низки обмежень. Повинні бути чітко визначені цільові орієнтири, які б характеризували якість життя, природного середовища та економічного розвитку.

     Однак аналіз існуючих законів, указів, постанов і розпоряджень органів державної влади України свідчить про необхідність подальшої деталізації та конкретизації нормативних документів, розробку та прийняття нових. Одним із найважливіших є прийняття «Концепції сталого розвитку України». У 1998-1999рр. був розроблений Урядовий проект Концепції сталого розвитку України, але він не був прийнятий Верховною Радою України, що знову повернуло Україну на «сировинний шлях» розвитку. У той же час варто зазначити, що є значні зрушення у підготовці та затвердженні законодавчо-нормативних актів, які мають перспективний характер.

     ВИСНОВОК 

     Виникнення  концепції сталого розвитку нерозривно пов’язане із активізацією антропологічного фактору, що призвело до дисбалансу між  природою і людиною. Це знайшло свій вияв у соціально-економічній та екологічній нестабільності. У зв’язку  із загостренням вище вказаних протиріч перед суспільством постала проблема побудови моделі подальшого розвитку цивілізації.

     Концепцію сталого розвитку почали розвивати  зарубіжні вчені ще на початку 80-х  років. Остаточного формування вона отримала лише у 1992 році на конференції  в Ріо-де-Жанейро. Були встановлені  основні правила та принципи розвитку економічних та соціальних відносин в країнах таким чином, щоб їх реалізація не шкодили навколишньому середовищу.

     Прийняття даної концепції історично співпало із проголошенням незалежності України. Молода країна прийняла участь в конференції. Є багато об’єктивних і суб’єктивних причин, через які для України дана концепція має велике значення.

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Чалчинський В. Особливості правового-забезпечення сталого розвитку України в перехідний період // Вісн. Академії управління МВС. – 2010. – №3 (15). – с. 109-114.
2. Дорогунцов С., Ральчук О. Сталий розвиток — цивілізаційний діалог природи і культури // Вісн. НАН України. — 2001. — № 10. — С. 17.
3. Ефремов А. Устойчивое или гармоничное (с экосистемой) развитие – чему отдать предпочтение? // Экономика Украины. – №2. – 2008. – С. 85-90.
4. Шостак Л. Цели и приоритеты устойчивого развития Украины // Экономика Украины. – №10. – 2002. – С. 30-36.
5. Особливості концепції сталого розвитку у двадцятому столітті // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/politolog/17571
6. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку історія і сучасність. [Текст]– К.: Знання, 2007. – 670 с.