Молодежная субкультура. 12

МОЛОДІЖНА СУБКУЛЬТУРА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ  ТА

ЕСТЕТИЧНИЙ  ФЕНОМЕН

Виникнення і  сутність молодіжної субкультури. Важлива  проблема духовного

розвитку сучасного  світу _ молодіжна субкультура. Ще на початку 50_х років на

Заході виникли  неформальні групи молоді, які  протиставили свій спосіб життя

традиційній культурі. Це були "бітники" _ представники "розбитого", "зламаного"

покоління, що прийшли  у суспільне життя після другої світової війни. Невдоволення

труднощами життя, кризою культурних норм і цінностей  вилилось у бунті проти

загальноприйнятих стандартів поведінки. Бітники винайшли свій стиль моди,

спілкування, мистецтва. Музичним символом молодіжного протесту став рок_н_рол

(Е. Преслі), який  поширився у всьому світі. Відтоді  кожне покоління молоді мало

свою субкультуру, тобто "підкультуру", що не збігається з офіційною культурою. У

такий спосіб молодь акцентувала свою відмінність від  старших поколінь,

протестувала проти  ситого бюргерського лицемірства. Згадаємо течії "хіппі" у 60_х

та "панкі" у 70_80 роках. Це був своєрідний виклик міщанській, фальшивій

"добропорядності", що іноді переростав у бунтарські  акції (наприклад, "молодіжні

революції" у  Західній Європі наприкінці 60_х років).

Молодіжна субкультура  поширилась у всьому світі, стала  планетарним явищем.

Втрачаючи свій бунтарський  дух, вона набула морально_естетичного  значення.

Субкультурні цінності слугують молоді для "маркування" свого покоління,

відрізнення "своїх" від "чужих". Для цього використовується певний імідж _ модний

образ, взірець  поведінки для "неформалів". Імідж формується засобами масової

інформації, відеофільмами, молодіжною модою, рекламою. Різноманітна символіка

і атрибутика молодіжної субкультури доповнюється модними  танцями, шлягерами,

музичними напрямами ("бітлз", "диско", "рок_", "поп"_ музика й таке інше).

Звичайно, кожна  генерація має право на свою моду, улюблені речі, стиль життя і

мистецтва. Але  коли субкультура розколює покоління, стає бар'єром на шляху

спілкування різних когорт населення, вона приймає форму  контр_культури.

Молодіжна самоізоляція може відірвати нову генерацію від  класичної спадщини, від

віковічних традицій культури.

Тому молодіжна  субкультура і уявляється багатьом як "айсберг" _ блискучий у

невеликій горішній частині і таємний, навіть загрозливий  у нижній велетенській

частині. Зовнішня привабливість суб_культурних форм може обернутися ще одним

117

виявом бездуховності, якщо крім моди немає більше культури. Це той випадок, коли

за поодинокими  деревами молода людина може не побачити гарного лісу, коли за

примхами моди вона загубить "те, що не вмирає".

Отже, молодіжна  культура, маючи альтернативний, "сердитий" щодо

традиційних цінностей  характер, набуває вигляду субкультури. У феномені

субкультури ми зустрічаємося  із специфічними цінностями життя і  мистецтва,

носіями котрих виступають окремі соціальні групи чи шари, на відміну від класу чи

суспільства в  цілому. Субкультурні цінності мають, як правило, нонконформістський,

новаторський, навіть бунтарський сенс, протиставляючи ідеали своїх носіїв

пануючим у суспільстві  реальним відносинам. Часто молодіжна  субкультура

приєднується до різноманітних альтернативних рухів, у тому числі і до контр_

культури.

Зародившись на Заході для позначення явищ "юнацької", "альтернативної"

культури, термін "молодіжна субкультура" (Дж. і М. Раунтрі, Ч. Рейч, Т. Роззак)

використовується  для обґрунтування революції  у свідомості (метанойя) без

революції соціальної. І справді, останнім часом культурні, зокрема, естетичні цінності

покладались деякими  західними теоретиками як абсолютна, універсальна умова

корінного оновлення  світу, заснованого не на соціально_класових змінах, а на

метаморфозах людського  світовідношення.

Так, у роботі "Нова чуттєвість" Г. Маркузе оголошує "естетичність", "естетичний

етос" взірцем  міри свободи, можливою формою нового суспільства. Естетичний

універсалізм, за його думкою, є життєвий світ молодих  людей, в якому мусить

формуватися їхнє світовідношення, аж до самої політичної тактики і революційних

дій. Маркузе радить молоді відмовитись від барикад  і зброї, замінюючи їх танцями  й

квітами. В мистецтві, красі, естетичності як "новій чуттєвості" він бачить подолання

традиційної людської агресивності та вини, творчу суспільну  силу. У такий спосіб

відношення молоді до культури Маркузе наповнює утопійним  соціальним та

світоглядним змістом, абсолютизуючи евристичний потенціал  естетичних цінностей

на збиток іншим  чинникам прогресивного перетворення суспільства.

Безпосередніми  адресатами цих ідей на Заході стали  молоді люди, зокрема,

люмпенізовані елементи, школярі, студенти, "маргінали". З  них складається, за

визначенням західних соціологів, "молодіжне суспільство" із властивим йому

специфічним світоглядом  і субкультурою. Останні посідають  декласованим, в

основному, "аутсайдерним" характером, виявляючи погляди, інтереси, смаки так

званого "класу  молоді", передусім його маргінальних груп і шарів.

У західній соціології й культурології існує навіть особлива типологія

світовідношення "сучасного молодого інтелектуала". За думкою Р. Мертона, сучасні

молоді інтелектуали розрізнюються за такими соціально_психологічними позиціями

у ставленні до суспільства і культурних традицій: 1) конформізм, 2) новаторство, 3)

ритуалізм, 4) ізоляціонізм, 5) бунт (в т.ч. "метафізичний"). Але  вони не вичерпують

світоглядної суті соціокультурних позицій сучасної молоді.

Нагадаємо, що ставлення  молоді до культури може мати і девіантний,

"відхилений", тобто субкультурний характер. Традиційні  культурні цінності в такому

118

разі втрачають  свій соціальний, гуманістичний, естетичний статус. Вони можуть

навіть заміщуватися псевдо_цінностями, формуючи новий  спектр світовідношення:

від імітації культури (кіч) до контр_культури (рок). Метаморфози цінностей та ідеалів,

поява їх ексцентричних  форм зв'язані з певними девіаціями у світогляді й способі

життя окремих  молодих людей. Так, сучасні соціологи  і культурологи відзначають

наступні "парадокси" свідомості й поведінки молоді, молодіжної субкультури взагалі:

1. Високий рівень  домагань при кризі самооцінки.

2. Нерозвинуте  інтимно_особистісне спілкування  при високій потребі у

спілкуванні.

3. Очікування ввічливого  поводження при "карнавальному"  стилі поведінки.

4. Потреба в  опіці при демонстративній зневазі  опікунами.

5. Романтичне очікування  себе "спроможним" при дуже  низькій оцінці чесної

праці.

Евокативний вплив  референтних груп. Вплив молодіжної субкультури на

почуття, смаки  та іміджі молодих людей забезпечується соціально_психологічними

особливостями так  званих референтних груп. Як відомо, референтними для молодої

людини виступають ті реальні чи уявні групи, неформальні  об'єднання, угруповання,

окремі індивіди, до яких вона сама себе соціально чи психологічно залічує. Вони

слугують для  неї джерелом норм, цінностей, настанов, свого роду культурним

стандартом при  здійсненні оцінки чи самооцінки, в  регуляції діяльності та поведінки.

Соціально_психологічні механізми впливу референтних груп на особу пов'язані і з

естетичними процесами  ідентифікації, виявляючись у "перенесенні",

"співпереживанні", наслідуванні, співучасті, навіюванні, "зарахуванні" тощо.

Особливий вплив  на молодь має субкультурна символіка, різноманітні іміджі

"масової"  культури. Співвідношення символічних  та емоційних горизонтів молодіжного

світовідношення, їх вплив через референтні групи  на молодь може бути розкритим

завдяки поняттю "евокативність". Воно виявляє особливості емоційної  дієвості

культури у системі  сучасної іконосфери суспільства. В  останній репрезентовані

знаково_символічні аспекти культурних форм, що вимагають  їх "розуміння" на рівні

безпосереднього впливу, у контексті тих переживань, які вони викликають.

Багатоманітна культурна  символіка, сигнатури поведінки  немов кристалізують у собі

певні сенси, норми, проекти. Вони несуть у собі інформацію, що наче програмує тип

емоційних реакцій  і настанов особи з боку суспільства, соціального угрупування.

Коли в молодої  людини нема реальних контактів з  референтною групою, її

субкультурний вплив  на евокативному рівні замінює відповідна символіка.

Ідентифікація при  цьому здійснюється через прийняття  символів цієї групи, тобто

певних атрибутів  одягу, побутового інтер'єру, біжутерії, макіяжу, поведінки,

спілкування, стилю  життя взагалі. Символізм засновується тут на перетворенні

окремих речей, аксесуарів побуту у смислозначущі, престижні  об'єкти референтних

груп. Це викликає умовні, часом ритуальні відносини  не тільки до цих речей, але й до

людей, груп, соціальних структур, що в них репрезентовані у символічній формі.

Субкультурний символ і породжені ним чуття мають  естетичний характер, коли

відповідають ідеалам, цінностям і смакам референтної  групи, задовольняючи запити

119

й очікування молодих  людей, які відносять себе до неї. Евокативний вплив символів

і сигнатур внаслідок  цього відрізняється смисловою  значущістю та емоційною

позитивністю. Адже прилучення до субкультурної символіки  є рівноцінним

прийняттю до референтної  групи, отриманню з її боку визнання, схвалення,

винагороди. У той  само час символіка різноманітних  неформальних угруповань

може бути настільки  взаємовиключною, що викликає смакову  й поведінкову

конфронтацію окремих  субкультурних груп (наприклад, у  свій час, "металісти" й

"попсовики", чи сьогодні "pen" і "nonca" щодо улюблених музичних гуртів).

Сексуальна революція  і культура. Ідеї та іміджі молодіжної субкультури пов'язані

з так званою "сексуальною  революцією". Її концепцію обґрунтували ідеологи

молодіжних рухів  протесту, представники раннього авангарду, франкфуртської

філософської школи (зокрема, Г. Маркузе). Вони вважали, що справжня свобода є

недосяжною у  суспільстві, бо будь_яка держава  має тоталітарну, репресивну

природу. Більш  за те, традиційна культура, мораль, релігія обмежують сексуальну

свободу і тому роблять людину нещасною. Нема свободи  без еротики і щастя _ без

сексу. Щоб подолати соціальне відчуження, скинути контроль над еротичним Я,

треба здійснити  сексуальну революцію, тобто визволити  секс від будь_якої цензури.

Звільнення статевих відносин людей від моральних  норм начебто змінить

суспільство і  саму людину Під такими гаслами і відбувалися молодіжні бунти,

виникали різноманітні форми еротичного у мистецтві, аж до легалізації порнографії.

Звичайно, "проект" сексуальної революції був привабливим  для багатьох

молодих людей. Вони щиро вважали, що любов врятує світ, "естетичний ерос" стане

рушійною силою  суспільного прогресу. Головне, що такі форми "боротьби"

здавалися ненасильницькими, більше того, _ естетизованими, святковими,

гуманними, гедоністичними. Проти поліції та армії пропонувалось  виставляти

найвродливіших  дівчат із квітами, а соціальну напругу "знімати" піснями та танцями.

Цебто, сексуальна революція мала замінити революцію політичну, еротика ставала

суттю нової етики  та естетики (напр., теорія "склянки  води").

Зрозуміло, що дійсно революційних наслідків така програма не мала, "свобода

кохання" не змінила  суспільство на краще. Але безмежна пропаганда "вільного

сексу", поширення  вульгарної еротики та порнографії  згубно вплинуло на

психологічно нестійких  молодих людей. З'явилися численні сексуальні злочини,

розквітла проституція  і СНІД, виник жахливий образ сексуального маніяка.

Традиційна мораль, релігія, мистецтво зазнали значних втрат, морально_естетичні

ідеали високого кохання були спаплюжені. Разом з  тим, нова статева мораль

пом'якшила погляди  на еротичне мистецтво, сприяла розвиткові сексології, статевої

освіти і виховання. Не треба забувати, що еротична культура, знання сексології як

науки про інтимні  взаємини між чоловіком та жінкою _ то є складова частина

загальної культури.

Молодь і культура майбуття. Таким чином, явище "молодіжної культури" є

неоднорідним. У  масі своїй, як уважають сучасні соціологи й культурологи,

субкультурні угруповання  не займають якихось екстремістських  позицій. Для них не

характерні антисуспільні  дії. Свої ексцентричні захоплення представники "класу

120

молоді" можуть цілком успішно пов'язувати з  повсякденними, прозовими справами.

Але те, що вже не вписується у сьогоднішні уявлення, стає в них джерелом

загострених реакцій. Субкультурний протест переростає у недовірливе відношення

до дорослих, у  замасковану або погано приховану іронію. Насторожує й те, що деяка

частина "субкультурної" молоді вчинює правопорушення й притягується міліцією до

відповідальності. Окремі угруповання виникають на основі пияцтва, наркоманії,

сексуальної розбещеності.

Як бачимо, картина  досить пістрява, потребує ще свого  вивчення і корекції. Не

все можна схвалити у молодіжній субкультурі, але й не все, мабуть, слід відкидати.

Адже це не тільки реальність сьогоднішнього дня, але й ще в дечому зачатки

майбутнього. Хто  знає, який аудіовізуальний вигляд набуде культура XXI століття?

Що з майбутнього  вже приходить до нас і в  якій формі? Для нас важливо відокремити

справжні цінності від несправжніх, щирість від  зухвальства, розкутість від

агресивності, здоровий критицизм й зневагу до застарілого  від скепсису та нігілізму.

Підчас оцінки молодіжної субкультури головне, як здається, _ відділити зерна від

плевел, знайти здорові  зародки справжньої культури майбутнього.

Треба пам'ятати, що молодіжна субкультура _ то вельми суперечливий

соціокультурний феномен. З одного боку, вона соціально_психологічно "маркірує"

молодь, надає їй свободу й автентичність самовираження. В її надрах закладений

авангардний потенціал  культури майбутнього. Через "субкультуру" генерації

формується культура прийдешнього суспільства. Йде закономірний пошук, відбір й

закріплення традиційних  й сучасних культурних цінностей. З  іншого боку, молодіжна

субкультура може приймати девіантні, спотворені, навіть кримінальні форми, про що

ми вже говорили.

З точки зору сучасної гуманістики, культура виконує свою людинотворчу

функцію лише в  умовах адекватних її сутності відносин. Справжня культура не має

будь_яких предметних чи духовних форм, не підпорядкованих  ідеї людини, її

суспільної й  особистісної універсальності. Сутність гуманітарної культури та

специфіка її освоєння в умовах формування "відкритого" суспільства виявляється у

принципі творчого, підприємницького ставлення до праці  і бізнесу, соціальним

формам спілкування, предметно_речовому багатству, мистецтву  та іншим сферам

людської життєдіяльності. До того ж необхідно перебороти застарілі  стереотипи

сприйняття, мислення й дії, що потребує, зокрема, оновлення  естетичної чуттєвості,

багатоманітних  відносин людини до світу культури.

Трудність осмислення, а головне _ формування адекватних, творчих відносин

до культурі полягає  у пошуку її індивідуального начала, тобто моменту становлення

єдності суспільного  й особистісного, репродуктивного  й продуктивного у

життєдіяльності кожної молодої людини. Уважається, що тут важливо

використовувати й розвивати не тільки наявні форми  соціальної творчості, але також

шукати можливості зворотної трансформації "перетворених", девіантних фори

відношення до культури. Вони мають дістати своєрідну "рекреацію" _ розбудову,

справді, творчого потенціалу й соціально позитивної спрямованості.

Подолання частковості, одномірності відносин молоді до культури, перехід від

121

сучасної молодіжної субкультури до більш зрілих форм культурного життя стають

можливими тільки на шляху всебічного включення кожної молодої людини у

багатогранний процес становлення "відкритого" суспільства, пов'язаний з

перетворенням свідомості.__

МОЛОДІЖНА СУБКУЛЬТУРА В  СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ

СУСПІЛЬСТВІ: МОРАЛЬНО_ЕСТЕТИЧНІ  КОЛІЗІЇ

Культура знань, культура спілкування _ без цього  не може бути успішним

суспільний і  національний поступ. Сфера гуманітарних знань та міжлюдських

стосунків визначає успіх діяльності суспільства, оскільки людина живе в основному

"гуманітарно", за винятком того часу, коли  вона включена у професійну  діяльність.

Сучасна молодіжна  субкультура з особливою виразністю демонструє

багатогранність і багатоаспектність людського  буття, що виявляється як у відкиданні

усіляких "центризмів" (у тому числі претензій на привілейований статус будь_якої зі

сфер культури _ науки, філософії, мистецтва, релігії, виробництва тощо), так і в

особливій увазі  до естетичного начала. Естетична  парадигма сучасної української

культури обумовлена увагою до чуттєвої культури особистості, позначена

розмаїттям способів просторово_часового сприйняття світу, осягнення якого

потребує нових  підходів. Процес формування сукупності матеріальних

(раціональних) та  духовних (ірраціональних) цінностей  людського буття, осягнення

свого становища  і майбутнього соціуму розкривається  сьогодні через тотальне

панування інформаційної, екранної, аудіовізуальної культур, що вводять молодих

людей практично  з дитинства у життєвий потік  цілком і відразу.

Світ, що перетнув поріг третього тисячоліття, визначається крайнім ступенем

нестабільності: його, як і століття тому, потрясають міжнаціональні, міждержавні,

міжконфесійні конфлікти; фінансові й екологічні катастрофи. В умовах, що склалися,

люди активно  шукають шляхи протистояння хаотичним  елементам та загрозам, що

виходять з сучасного  світу, шляхи самозбереження. Один з  них _ звернення до досвіду

минулого з метою  одержання з нього корисної інформації, т.зв. "уроків". "Те, що

говорять вони про сучасність як перехідний момент, як про час якогось народження,

якогось інтервалу  поміж ніччю і днем, _ писав  геніальний український митець і  учений

Іван Франко ще у 1894 році, _ це брехня і нісенітниця. Кожен історичний момент є

перехідним моментом, бо історія не стоїть на місці; кожен момент є хвилиною

народження і  смерті воднораз, засіву і жнив разом. Очікування якогось таємничого,

великого, безконечного, чудового майбутнього _ це брехня і  нісенітниця, бо майбутнє

буде таким, яким можуть його створити минуле й сучасне" [2].

Об'єктивність теоретичного аналізу і моральної оцінки будь_якої проблеми

духовного життя  суспільства можливе лише за умови  урахування специфіки й

історичного змісту (контексту) епохи.

Наш час характеризується плинністю і суперечностями соціокультурних

уявлень, авторитетів, норм та вимог, і сучасній молодій  людині доволі непросто

знайти той смисл, якого нагально потребує і яким прагне наповнити своє життя

130

сьогодні. З екзистенціально_гуманістичної  точки зору людина живе справжнім  життям,

якщо відповідальна  за реалізацію своїх можливостей, шукає  сутнісного і змістовного,

а не лише задовольняє  біологічні потреби і сексуальні чи агресивні наміри. Вона

повноцінно живе, коли може здійснити щось справжнє і важливе у своєму житті, не

боїться бути, здатна відірватися від шаблонів і стереотипів, шукає шляхи для

оптимальної самореалізації. Взагалі людина здатна досягти чогось путнього лише

тоді, коли має  мужність бути собою, приймати свій жереб, здійснювати свій вибір,

нести свою історичну  й особисту відповідальність. Адже ми тим і відрізняємось від

янголів, що можемо обирати _ як добро, так і зло, вчили  отці християнської церкви [1].

І є речі, які  не може дозволити собі порядна людина, доки вона лишається людиною.

Як зауважив свого  часу відомий англійський письменник С. Моем, "людина є не тим,

ким вона хоче бути, але тим, ким вона не може не бути". Тим настійливішими є

прагнення молодих  людей знайти твердий ґрунт під  ногами, те, заради чого варто