Місце грошово-кредитної політики в загальноекономічній політиці держави

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ ТА МОЛОДІ СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: «МІСЦЕ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ В ЗАГАЛЬНОЕКОНОМІЧНІЙ ПОЛІТИЦІ ДЕРЖАВИ»

Виконала: 
студентка ІІІ курсу 

Київ – 2011 

ЗМІСТ

Вступ 2

1. Місце та роль грошово-кредитної політики в загальній економічній політиці держави. 3

2. Особливості визначення і формування грошово-кредитної політики в Україні 9

3. Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік. 11

Висновки 22

Список використаної літератури 23

Вступ

Незалежна Україна відроджується  як демократична держава, для громадян якої неподільність і правова забезпеченість політичних та економічних свобод поступово стає фундаментом соціально-економічного добробуту. Важко йде повернення в річище загальнолюдських цінностей та надбань громадянського суспільства. Не менш важким є і спрямування до відкритої економіки з її ринковими принципами після багаторічної штучної ізоляції від досягнень світової теорії та практики господарювання. Низький життєвий рівень більшості наших співвітчизників, духовне спустошення значної частини суспільства є досить красномовним свідченням болючості проміжних результатів трансформації соціалістичної економіки — процесу, який невиправдано затягується в часі. Для успішного розв’язання завдань фінансової та економічної стабілізації необхідно здійснити зважене грошово-кредитне регулювання.

Мета даної роботи полягає  в визначенні місця грошово-кредитної  політики в загальноекономічній  політиці держави, а також виявлення  основних засад грошово-кредитної  політики на 2011 рік.

Актуальність даної теми полягає в тому, що грошово-кредитна політика відіграє важливу роль у досягненні сталого економічного розвитку держави. Ефективність грошово-кредитної політики визначається, передусім, збалансованістю попиту і пропозиції на гроші, виваженим контролем динаміки та структури агрегатів грошової маси.  Однією з передумов фінансової стабільності в країні є збалансованість попиту та пропозиції на гроші, тобто відповідність обсягу грошової маси потребам економіки.

1. Місце та роль грошово-кредитної політики в загальній  економічній політиці держави.

Світова економічна думка після тривалих суперечок широко визнала об’єктивну необхідність регулятивного впливу держави на економічне життя суспільства. Дискусії ведуться лише навколо окремих деталей цієї проблеми — як здійснювати регулювання: безпосередньо чи опосередковано, які інструменти застосовувати, які цілі ставити — згладжувати циклічні коливання чи забезпечити зростання реальних обсягів ВВП, стабілізувати ціни чи знижувати безробіття, орієнтуватися на окремі з цих цілей чи одночасно на всі.

Для здійснення впливу на розвиток економіки держави розробляють  та здійснюють регулятивні заходи у  різних її сферах: у виробництві, у сфері реалізації, у сфері інвестицій, у державних фінансах, на фінансовому ринку, у грошово-кредитній сфері. У сукупності ці заходи становлять загальноекономічну політику держави, яку умовно можна розділити на чотири складові:

структурна політика;

політика конкуренції;

соціальна політика;

кон’юнктурна політика.

Структурна політика передбачає надання державних субсидій або  інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих чи найбільш перспективних  регіонів (регіональна політика), чи певних галузей або виробництв (галузева політика), чи секторів та спрямувань розвитку: великий, середній та малий бізнес; традиційний та інноваційний бізнес; виробництва з низьким та високим ступенем обробки матеріальних ресурсів, з низьким та високим ступенем технологічності (секторіальна політика) та ін.

Політика конкуренції  передбачає заходи антимонопольного характеру, спрямовані на забезпечення ринкового  ціноутворення, вільного доступу на ринки всім підприємцям, особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці, сільському господарстві тощо. Особливо складні та відповідальні завдання постають перед політикою конкуренції у зв’язку з проведенням у країні приватизації об’єктів державної власності.

Соціальна політика спрямована на зменшення соціальної нерівності, що неминуче виникає в умовах ринкової економіки, шляхом часткового перерозподілу доходів між членами суспільства. Завдання соціальної політики певною мірою вирішуються через фіскально-бюджетний механізм, а також через формування і використання позабюджетних фондів соціального спрямування. Заходами соціальної політики держава має можливість зменшувати безробіття, підвищувати кваліфікацію робочої сили та продуктивність праці, впливаючи тим самим на темпи економічного зростання.

Крім названих, можна виділяти й інші складові загальноекономічної  політики, зокрема інвестиційну, науково-технічну, зовнішньоторговельну, стандартизаційну та ін.

Усі названі складові загальноекономічної  політики мають таку спільну характерну ознаку, як переважно прямий характер впливу на економічні процеси, що забезпечує їм високу оперативність та дієвість.

Кон’юнктурна політика включає  сукупність регулятивних заходів щодо впливу на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Завдяки цьому кон’юнктурна політика відрізняється переважно опосередкованим впливом на економічні і соціальні процеси, а результативність цього впливу менш оперативна і дієва.

За характером впливу на поведінку економічних суб’єктів  кон’юнктурна політика не є внутрішньо єдиною. За цією ознакою в ній виділяються:

фіскально-бюджетна політика;

грошово-кредитна (монетарна) політика;

заходи прямого впливу.

Отже, грошово-кредитна політика є елементом кон’юнктурної політики і через неї входить до структури загальноекономічної політики держави (рис.1).

Рис.1. Місце грошово-кредитної політики в загальноекономічній політиці

Головним завданням кон’юнктурної  політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у кон’юнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги та зростання обсягів виробництва. Таке згладжування може забезпечуватися засобами як монетарної, так і фіскально-бюджетної політики, або обома одночасно. Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскально-бюджетної політики як складових кон’юнктурної політики показано на рис.2.

Рис.2. Механізм взаємозв’язку монетарної та фіскально-бюджетної політики в межах кон’юнктурної політики

Взаємозв’язок засобів фіскально-бюджетної та монетарної політики виявляється передусім у спільності цілей окремих їхніх груп. Так, пожвавлення ринкової кон’юнктури через підвищення сукупного попиту може бути забезпечене двома методами монетарної політики (зниженням облікової ставки та збільшенням пропозиції грошей) і двома методами фіскальної політики (зростанням бюджетних видатків та скороченням податків). Стримування ринкової кон’юнктури досягається зменшенням сукупного попиту під впливом тих самих чотирьох засобів (по два з кожного боку), але протилежного спрямування.

Крім спільності цілей, взаємозв’язок між засобами фіскальної та монетарної політики виявляється також у зв’язках механізмів їхньої дії. Так, зниження облікової ставки як складової монетарної політики зумовлює відносне зростання дохідності державних цінних паперів та збільшення надходжень до бюджету від їх реалізації. Це, у свою чергу, сприяє зростанню бюджетних видатків або ж скороченню рівня оподаткування як факторів впливу на ринкову кон’юнктуру з боку фіскальної політики.

Наявність спільних цілей  та зв’язку між механізмами фіскально-бюджетної та монетарної політики спричинюють на практиці «проблему вибору» та проблему «паралельного ефекту», тобто можливий вплив заходів фіскально-бюджетної політики на результативність монетарних заходів, і навпаки.

Вирішення «проблеми вибору»  фіскально-бюджетних чи монетарних заходів впливу вимагає чіткого  визначення переваг і недоліків  кожної з цих складових кон’юнктурної  політики.

Зазвичай до переваг заходів  фіскально-бюджетної політики відносять:

більш прямий і відчутний  вплив на активність економічних  суб’єктів порівняно з заходами монетарної політики;

більша передбачуваність реакції ринкової кон’юнктури порівняно з монетарними заходами;

коротший часовий лаг  прояву результатів впливу на економічні процеси, ніж у монетарних заходів.

На противагу цим перевагам  формулюються недоліки заходів монетарної політики: більша опосередкованість  впливу, більш слабка відчутність  і передбачуваність впливу, великий  часовий лаг.

Насправді ці переваги та недоліки — суто абстрактні і на практиці не проявляються. Будь-які зміни в оподаткуванні чи в бюджетному фінансуванні вимагають внесення відповідних змін до чинного законодавства, а це, як правило, потребує тривалого часу. Нерідко зниження чи підвищення податків обговорюється урядами та парламентами роками, перш ніж реалізуються в законодавчі норми. Це повністю нівелює лагову перевагу і пов’язані з нею інші переваги фіскально-бюджетної політики.

Зате такі недоліки фіскально-бюджетного регулювання, як безеквівалентність, нормативно-правовий характер, обмежені стимулятивні можливості повністю проявляються на практиці і  свідчать про переваги монетарного регулювання, яке цих рис позбавлене. Тому при виборі методів опосередкованого впливу на кон’юнктуру ринку перевага повинна віддаватися грошово-кредитним, а не фіскально-бюджетним засобам.

Не менш актуальною є і проблема «паралельного ефекту». Надмірна участь бюджетного механізму у формуванні сукупного попиту призводить до зниження ролі грошово-кредитного механізму в межах кон’юнктурної політики, послаблення його стимулюючого впливу на розвиток виробництва.

Таке «витіснення» грошово-кредитного механізму бюджетним з кон’юнктурної політики в Україні мало місце в 1996—1998 рр., коли для покриття надмірних бюджетних витрат відволікалася з фінансового ринку переважна маса грошових ресурсів, а для потреб кредитування їх не вистачало.

Подібне «витіснення» кредитного механізму можливе й опосередковано — через надмірне оподаткування економічних суб’єктів, унаслідок чого знижується їх кредитоспроможність та звужуються можливості банків впливати на формування сукупного попиту через розширення кредитування. Свої вільні ресурси вони змушені розміщувати в інші сфери — в державні цінні папери, в міжбанківські кредити та депозити, в тому числі закордонні, та ін.

Така ситуація спостерігалася в Україні в 1999—2002 рр., коли податковий тиск все зростав, а фінансовий стан суб’єктів господарювання був незадовільним  — біля 50 % їх працювало збитково. Тому банки накопичували вільні резерви  і змушені були розміщувати їх у депозитні сертифікати НБУ, незважаючи на їх низьку дохідність, у  державні цінні папери попри їх високу ризиковість, продавати на ринку  МБК під надмірно низькі проценти та ін.

Зауважимо, що після того, як в Україні розпочалося широке обговорення, а потім було прийнято рішення про істотне зниження оподаткування населення, стало інтенсивно зростати кредитування банками фізичних осіб: у 2002 р. — у 2,3 раза, в 2003 р. — у 2,5 раза, а кредитування юридичних осіб, оподаткування яких відчутно не змінилося, зростало попередніми темпами — в 1,4 та 1,5 раза відповідно. Це могло бути зумовлено, поряд з іншими чинниками, і підвищенням кредитоспроможності домашніх господарств та зниженням ризиковості споживчого банківського кредитування.

Роль монетарної політики визначається тим, що вона є не просто однією зі складових регулятивної системи  держави, а її ключовим елементом  з огляду на результативність впливу на економіку. Держава може регулювати основні економічні процеси й  немонетарними заходами (адміністративними, фіскальними тощо) і досягати прийнятних результатів, особливо на короткострокових проміжках часу. Про це переконливо  свідчить досвід Радянського Союзу та інших країн із командно-адміністративною системою господарювання. Однак широке застосування адміністративних методів стримує ринкові процеси, позбавляє економіку внутрішньої здатності до саморегуляції, робить її повністю залежною від вольових рішень державних структур, тобто неринковою. Тільки застосування монетарних методів дає можливість зберегти ринкову сутність економіки і забезпечити достатню регульованість її державою.

Ідеться насамперед про неспроможність ринкового механізму забезпечити  рівномірне економічне зростання, стабілізацію зайнятості і цін. Тільки у разі проведення відповідної монетарної політики (рестрикції чи експансії) вдається достатньо згладити циклічні коливання, щоб стабілізувати на прийнятому рівні темпи економічного зростання, рівень цін та інфляцію. Така стабілізація є необхідною передумовою успішного функціонування всього ринкового механізму.

Завдяки стабілізаційній  здатності монетарна політика відіграє надзвичайно важливу роль на переломних стадіях економічного циклу —  під час виходу з депресії, при  гальмуванні економічного спаду, запобіганні  кризи надвиробництва. Відповідними монетарними заходами центральний  банк має можливість активізувати чи сповільнити кожний із цих процесів залежно від завдань загальноекономічної політики держави.

2. Особливості визначення і формування грошово-кредитної  політики в Україні

Механізм грошово-кредитної  політики в Україні остаточно  сформувався в інституційному аспекті  з прийняттям у 1999 р. Закону «Про Національний банк України». Цим законом у системі  НБУ створено окрему самостійну структуру  — Раду НБУ, яка є одним з  двох керівних органів центрального банку (Рада та Правління) і призначена насамперед для визначення та формування грошово-кредитної політики. Зокрема, у ст. 9 цього Закону сформульовані  такі повноваження Ради у сфері грошово-кредитної  політики:

розроблення Основних засад  грошово-кредитної політики;

здійснення контролю за виконанням Основних засад грошово-кредитної  політики;

надання рекомендацій Правлінню  НБУ стосовно внесення змін у певні  напрями діяльності НБУ з метою  успішного виконання Основних засад  грошово-кредитної політики;

застосовування відкладального вето щодо окремих рішень Правління НБУ, виконання яких може суперечити Основним засадам грошово-кредитної політики;

внесення рекомендацій Кабінету Міністрів України щодо поліпшення впливу на стан грошово-кредитної сфери через його податкову політику і політику державних запозичень.

Якщо враховувати, що цим же Законом (ст. 14) на Правління НБУ покладено функцію забезпечення реалізації грошово-кредитної політики згідно з її Основними засадами, то стає зрозумілим, що визначальна роль щодо формування грошово-кредитної політики належить Раді НБУ. А оскільки Рада НБУ формується окремо від Правління НБУ, на дещо інших засадах, і безпосередньо не підпорядковується ні Голові НБУ, ні його Правлінню, то виникає певний дуалізм у нормативно-організаційному забезпеченні грошово-кредитної політики в Україні, що може негативно впливати на її ефективність.

Єдиним нормативним документом, який регламентує параметри грошово-кредитної  політики в країні, є Основні засади грошово-кредитної політики. Його розробляє і затверджує Рада НБУ на кожний наступний рік до 15 вересня поточного року, після чого вносить в порядку інформування Верховній Раді та надає Правлінню НБУ для визначення і проведення грошово-кредитної політики.

Основні засади грошово-кредитної  політики розробляються на підставі показників прогнозів економічного і соціального розвитку України, проектів зведеного та державного бюджетів України на плановий рік, аналізу очікуваних результатів монетарної політики за рік, що передує прогнозованому. Зазначені показники НБУ одержує від Мінекономіки та Мінфіну своєчасно, в узгодженні з Кабінетом Міністрів строки.

Велике значення для розроблення  Основних засад має також аналіз та оцінювання економічного і соціального розвитку країни за минулий та поточний роки, стану розвитку основних секторів економіки (нефінансових підприємств, домашніх господарств, державних фінансів, фінансового сектору), стану грошового ринку, включно з валютним, динаміки розвитку основних монетарних показників та використання окремих монетарних інструментів.

Усі прогнозні, розрахункові та аналітичні матеріали, необхідні  для складання Основних засад, розробляють  і подають Раді НБУ відповідні структурні підрозділи НБУ. Зокрема, Департамент економічного аналізу, досліджень і прогнозування та Економічний департамент розробляють матеріали з аналізу економічного і соціального розвитку України за попередні роки та перспектив на прогнозний рік. Департамент монетарної політики розробляє аналітичні матеріали та пропозиції щодо основних параметрів грошово-кредитної політики, стану грошового ринку, механізмів та інструментів грошово-кредитного регулювання на прогнозний рік. Департамент валютного регулювання розробляє аналітичні матеріали та пропозиції щодо стану валютного ринку і перспектив валютно-курсової політики. Аналогічні матеріали щодо готівкового обігу розробляє і подає Раді НБУ Департамент готівково-грошового обігу. У разі необхідності можуть залучатися до цієї роботи й інші підрозділи НБУ.

3. Основні засади грошово-кредитної політики на 2011 рік.

Основні засади грошово-кредитної  політики на 2011 рік враховують тенденції розвитку вітчизняної економіки та грошово-кредитної сфери, визначають завдання та показники діяльності Національного банку України для досягнення цілей забезпечення стабільності грошової одиниці.

Пріоритетом грошово-кредитної  політики, що випливає з основної функції  Національного банку, є досягнення та підтримка цінової стабільності в державі, критерієм якої слугуватиме  динаміка індексу споживчих цін, забезпечення щорічного його зниження та доведення у 2014 році до рівня 5% і  подальшого утримання в межах 3-5%. Досягнення стабільності грошової одиниці  є головним підґрунтям реалізації стратегічних цілей економічного розвитку країни – відновлення економічного зростання  на засадах модернізації та інноваційного  розвитку, побудова сучасної стійкої  відкритої й конкурентоспроможної економіки та підвищення добробуту  населення.

Цілям забезпечення цінової  стабільності відповідатиме посилення  ролі процентної політики в регулюванні  грошово-кредитного ринку, що відбуватиметься  в міру відновлення фінансової системи  та більш ефективної роботи трансмісійних  механізмів.

Валютно-курсова політика передбачатиме поетапне пом’якшення  регуляторних обмежень та поступове  підвищення курсової гнучкості гривні в міру відновлення фінансової системи  країни, нівелювання диспропорцій платіжного балансу, сталого розвитку валютного  ринку та стійкого зростання попиту на національну валюту. При цьому  Національний банк України враховуватиме  необхідність упередження різких коливань обмінного курсу гривні, прогнозована динаміка якого в значній мірі забезпечуватиметься завдяки стабілізаційним  можливостям міжнародних резервів.

Особлива увага приділяється підтриманню загальної фінансової стабільності за рахунок укріплення довіри до банківської системи шляхом підтримання достатнього рівня  її ліквідності, стримування зростання  зовнішнього боргу, адекватної пруденційної політики. Головні акценти у посиленні  стійкості фінансової системи будуть перенесені в площину запобігання накопиченню ризиків і передумов, які призвели до фінансової кризи у 2008 - 2009 роках. Зокрема посилюватимуться вимоги до капіталу, фінансового стану банків та оцінки ризиків у їх діяльності. Уживатимуться заходи щодо удосконалення правил проведення банківських операцій та розбудови механізмів роботи з проблемними активами.

Ефект від ужиття передбачених заходів у грошово-кредитній сфері  Національний банк намагатиметься посилювати за рахунок зміцнення довіри суспільства  до його діяльності, у зв’язку з  чим удосконалюватиме систему комунікацій  з громадськістю, маючи на меті через  більш детальне роз’яснення цілей  грошово-кредитної політики та заходів  щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій і формувати на ринку позитивні очікування.

Виконання Основних засад  грошово-кредитної політики на 2010 рік  відбувається в умовах посткризового  відновлення економіки та створення  надійної бази для економічного зростання  в середньостроковій перспективі. Спад виробництва, який супроводжував  кризові процеси,  припинився, стабілізувалася  ситуація на валютному ринку, знизилися  темпи інфляції, відновлюється довіра до банківської системи.

Приріст реального ВВП у IІІ кварталі 2010 р. порівняно з відповідним кварталом минулого року становив 3,5%. Виробництво промислової продукції у січні-жовтні збільшилося на 10,7%, що обумовлено, в першу чергу, зростанням виробництва у експортоорієнтованих галузях. Покращилися фінансові результати підприємств, що знайшло відображення у зростанні прибутків підприємств та зменшенні їх збитків. Реальна заробітна плата у січні-жовтні 2010 р. зросла на 9,9%, стабілізувалася ситуація на ринку праці. Обсяги роздрібного товарообороту за цей період зросли на 5,8%.

Скоординовані дії Національного  банку та Уряду щодо підтримання стабільності на валютному ринку, забезпечення необхідного рівня ліквідності банківської системи та відновлення довіри до неї дозволили суттєво знизити споживчу інфляцію (до рівня менше 10%). Завдяки цьому економія доходів населення в реальному вимірі оцінюється у 28 млрд. грн., реальний приріст депозитів збільшився на 12 млрд. грн., а процентні ставки за кредитами в національній валюті знизилися з початку року з 19,6% до 13,4%, та депозитами в національній валюті - з 14,1 до 8,0% відповідно. Позитивним наслідком нижчої інфляції, ніж очікувалося на початку року, також стало поліпшення конкурентоспроможності (відносне укріплення РЕОК було на 3 в.п. менше), що сприяло скороченню негативного сальдо поточного рахунку та заощадженню валютних резервів. За результатами 10 місяців 2010 р. зведений платіжний баланс виконано із профіцитом у розмірі 5,9 млрд. дол. США, порівняно із дефіцитом 12,9 млрд. дол. за аналогічний період попереднього року. Попри збереження тенденцій до утримання балансу торгівлі послугами на позитивному рівні спостерігається погіршення стану рахунку поточних операцій, від’ємне сальдо якого у січні-жовтні 2010 р. становило 1809 млн. дол. США. Це зумовлено більш прискореним зростанням імпорту (переважно енергоносіїв), ніж експорту.

Грошово-кредитна політика у 2010 році спрямовувалася на  стабілізацію функціонування валютного ринку, зниження інфляційного тиску, посилення кредитної  підтримки банками процесів відновлення економічного зростання та забезпечення стійкості фінансової системи країни.

Динаміка монетарних показників свідчить про зростання довіри до банківської системи та національної грошової одиниці. Збільшення обсягів депозитів набуло характеру сталої тенденції, за 11 місяців ц.р. загальний обсяг депозитів зріс на 21,9%, в тому числі у національній валюті – на 32,1%, що значно перевищує показник їх зростання в іноземній валюті (10,4%). Питома вага довгострокових депозитів у загальному їх обсязі збільшилася з 24,4% на початок року до 30,6% на 1 грудня 2010 року. Прискорені темпи зростання депозитів у національній валюті порівняно із депозитами в іноземній валюті, на фоні зменшення впливу девальваційного чинника на очікування економічних агентів, сприяли закріпленню позитивних тенденцій до дедоларизації економіки, розрахунковий показник якої знизився до 29,7% порівняно із 31,7% на початок року. Повернення депозитів у банківську систему відповідним чином відображалося і на динаміці грошової маси, яка за січень – листопад збільшилася на 17,9%. Прискорені темпи зростання обсягів грошової маси порівняно із монетарною базою є свідченням відновлення дії механізму мультиплікації коштів, значення грошового мультиплікатора зросло з 2,50 на початок року до 2,66 на кінець листопада 2010 року.

З метою сприяння закріпленню позитивних тенденцій на грошово-кредитному ринку та створення стимулів для поліпшення ситуації в реальному секторі економіки тричі знижувалася облікова ставка, яка є базовою щодо інших процентних ставок. Відповідним чином коригувалися і ставки за активними та пасивними операціями центрального банку. Вжиті заходи дали змогу поступово відновити процеси кредитування банками реального сектору економіки. За результатами 11 місяців обсяг кредитів, наданих юридичним особам, збільшився на 7,4%, в т.ч. у національній валюті на 13,6%. При цьому попит на кредити з боку юридичних осіб об’єктивно стримувався появою інших джерел формування їх обігових коштів внаслідок суттєвого покращення фінансового стану підприємств та випуску державних облігацій для відшкодування прострочених сум податку на додану вартість, які активно торгуються на ринку і можуть бути реалізовані для отримання ліквідних коштів.

У 2010 році стабілізовано  роботу банківської системи, відображенням  чого є зростання регулятивного  капіталу банків (на 14,9% за січень-листопад), а також зниження рівня збитків та зменшення кількості збиткових банків (від’ємний фінансовий результат по системі банків становив 9,4 млрд. грн. порівняно із 27,6 млрд. грн. в аналогічному періоді 2009 року).

За результатами січня-листопада 2010 р. найбільш суттєвими чинниками  позитивних змін на валютному ринку  були: збільшення надходжень іноземної  валюти від нерезидентів – на 15,5% у порівнянні з відповідним періодом 2009 року; формування нетто-надходження  валюти на користь резидентів (8,4 млрд.  дол.); поновлення співпраці з МВФ; відновлення зацікавленості нерезидентів у придбанні ОВДП; підвищення міжнародних рейтингів України за зобов’язаннями в іноземній валюті. Внаслідок цього укріпився офіційний курс гривні: відносно долара США – на 0,6%, а щодо євро та російського рубля – на 8,9% та 4,0% відповідно. Цьогорічна динаміка обмінного курсу гривні стала важливим фактором стабілізації не лише валютного, але й всього внутрішнього ринку країни. При цьому загальне сальдо валютних інтервенцій Національного банку України було додатнім (1,9 млрд. дол. за січень-листопад), що сприяло збільшенню обсягу міжнародних резервів, який є достатнім для фінансування майбутнього імпорту товарів та послуг протягом 5 місяців.

Прогноз розвитку економіки  країни у 2011 році враховує світові тенденції, які характеризуються ознаками подальшого виходу з кризи із відповідним  зростанням попиту, посиленням дисципліни трансакцій і фінансової діяльності, підвищенням ролі держави в управлінні економікою. Очікується поступове відновлення  попиту на продукцію та послуги українського виробництва на зовнішніх ринках, активізація діяльності зовнішніх  інвесторів. Збільшення притоку іноземного капіталу в країну відбуватиметься  як за рахунок реалізації проектів, спрямованих на підготовку та проведення в Україні фінальної частини  чемпіонату Європи з футболу 2012 року, так і шляхом здійснення приватизаційної  програми. Посилення внутрішньої  фінансової дисципліни на всіх рівнях сприятиме скороченню припливу короткострокового  спекулятивного капіталу, що зменшуватиме ризики кризового рецидиву.

Основними характеристиками відновлювальних процесів в економіці  країни мають стати: збільшення попиту на гроші; зростання обсягів виробництва  товарів та послуг, що формуватимуть  пропозицію на внутрішньому ринку; покращання фінансового стану підприємств; зростання інноваційної складової; підвищення ділової активності населення; активізація кредитування банківською  системою реального сектору економіки; проведення в бюджетній сфері  політики, спрямованої на підтримання  реального сектору економіки  на фоні виважених дій щодо підвищення соціальних стандартів; посилення позитивної ролі держави в управлінні економічними процесами. Очікується, що зростання реального ВВП у 2011 році становитиме 4,5%.  Прогнозується певне збільшення чисельності зайнятого населення в економіці (до 20,6 – 20,4 млн. осіб) та зниження рівня безробіття (до 7,6 – 8,1 %%), а також зростання реальної заробітної плати на 4%.

Зміцнення і розвиток банківської  системи та небанківських фінансових установ, зниження ризикованості кредитування сприятимуть перерозподілу тимчасово  вільних коштів в економіці на користь фінансування заходів, спрямованих  на оновлення основних фондів.

В той же час, економічне зростання на тлі інституційної  незбалансованості, сильної зовнішньої залежності та структурної вразливості  економіки України може відновити  сукупний фінансовий ризик. Особливу небезпеку  становитимуть: високий рівень боргових зобов’язань на всіх сегментах ринку, в тому числі і державних зобов’язань; недостатній обсяг інвестицій; втрата окремих позицій вітчизняного експорту; більш жорсткі умови отримання  зовнішніх кредитів.   

У 2011 році від’ємне сальдо поточного  рахунку компенсуватиметься припливом  капіталу за фінансовим рахунком, що обумовлюватиме майже нульове зведене сальдо платіжного балансу. Від’ємне сальдо поточного рахунку в 2011 р. зросте до 3,9 млрд. дол. США (в 2010 р. – 2,8 млрд. дол.) внаслідок подальшого відновлення  внутрішнього попиту, як споживчого, так і інвестиційного. На фізичні обсяги експорту та імпорту впливатимуть менші, ніж у 2010 році темпи відновлення світової економіки, а також певне укріплення реального обмінного курсу гривні. Експорт у реальному обчисленні має збільшитися на 6,6%, імпорт – на 7,2%, при цьому ціни на товари, що експортуються та імпортуються, зростуть в середньому на 5,5%. Позитивне сальдо фінансового рахунку  (3,8 млрд. дол. США) в 2011 році формуватиметься за рахунок прямих іноземних інвестицій (6,5 млрд. дол.) та чистих запозичень реального сектору (2,0 млрд. дол.), в той час як боргові залучення банківського сектору лише покриватимуть поточні виплати за раніше отриманими ресурсами.