ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

« КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: «Місцеве самоврядування в Україні»

      Виконала:

      студентка 3 курсу

      6506 гр. № 1

      Василенко Олена

                                                                     Перевірив:

Ільченко Б.С. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2011 

План

   Вступ

1. Поняття місцевого самоврядування.
2. Повноваження місцевого самоврядування.
3. Система місцевого самоврядування.
4. Матеріальна і фінансова основа місцевого самоврядування.
5. Гарантії місцевого самоврядування.

Висновок

   Список використаної літератури 
 

    Вступ

   Дослідження методів розв’язання сучасних проблем  організації місцевого самоврядування нині має бути в центрі наукових досліджень, забезпечувати теоретичні засади стратегії державного будівництва, тому що якраз рівень місцевої демократії є ознакою цивілізаційного поступу країни

   Але доцільно зазначити, що серед вчених та практиків галузі місцевого самоврядування, зважаючи на низку різних теорій і  бачень розвитку місцевої демократії в Україні, думка про необхідність продовження реформи публічної влади та її складової – місцевого самоврядування давно перезріла.

   Впровадження  в Україні відомого світовій муніципальній  практиці принципу повсюдності місцевого  самоврядування створило б правові умови для активізації життєдіяльності територіальних громад, встановило чіткі територіальні межі їх муніципальної діяльності, сприяло б децентралізації публічної влади, розмежуванню функцій та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, розширенню самостійності і відповідальності територіальних громад у вирішенні завдань життєзабезпечення й розвитку територій, міст, селищ та інших населених пунктів з урахуванням місцевої специфіки, соціально-економічних особливостей, культурно-історичних традицій громад і регіонів

     1. Поняття місцевого  самоврядування

     Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:

     по-перше, відповідної засади конституційного  ладу України;

     по-друге, специфічної форми народовладдя;

     по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань .місцевого значення.

     Місцеве самоврядування як засада конституційного  ладу виступає одним із найважливіших  принципів організації і функціонування влади в суспільстві й державі та є необхідним атрибутом будь-якого демократичного ладу. У ст. 2 Європейської Хартії місцевого самоврядування проголошується: «Принцип місцевого самоврядування повинен бути визнаний у законодавстві країни і, по можливості, у конституції країни».

     Вперше  в Україні принцип визнання місцевого  самоврядування на конституційному рівні було закріплено ще в Конституції гетьмана П. Орлі.ка - 1710 р., а пізніше в Конституції УНР 1918 р., положення яких так і не були реалізовані. За радянських часів цей принцип рішуче заперечувався, він суперечив централізованому характеру радянської держави.

     Конституція України 1996 р., у повній відповідності  до вимог Європейської Хартії (поряд  з такими фундаментальними принципами, як народовладдя, суверенітет і незалежність України, поділу державної влади тощо), в окремій статті фіксує принцип визнання та гарантованості місцевого самоврядування.

     Визнання  місцевого самоврядування як засади конституційного ладу означає встановлення демократичної децентралізованої системи управління, яка базується на самостійності територіальних громад, органів місцевого самоврядування при вирішенні всіх питань місцевого значення.

     Місцеве самоврядування як форма  народовладдя. Згідно ст. 5 Конституції України народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. З даного конституційного положення прямо випливає, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і, в силу цього, місцеве самоврядування можна розглядати як окрему форму реалізації народом належної йому влади. Основними формами місцевої демократії є (див. схему 1):

     Схема 1.

     Як  специфічна форма реалізації належної народові влади місцеве самоврядування характеризується:

     1) місцеве самоврядування має особливого суб'єкта -територіальну громаду, тобто жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста. Територіальна громада здійснює місцеве

     самоврядування  безпосередньо та через органи місцевого  самоврядування;

     2) місцеве самоврядування займає  окреме місце в політичній системі (в механізмі управління суспільством та державою). Місцеве самоврядування, його органи, згідно Конституції України, не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади. Взаємозв'язок місцевого самоврядування з державою досить тісний і знаходить свій вияв у тому, що, по-перше, і місцеве самоврядування, і державна влада мають єдине джерело - народ (ч. 1 ст. 5 Конституції України); по-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (ст. 143 Конституції України) і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконавчої влади.

     Таке  становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну (поряд з державною владою) форму публічної влади - публічну владу територіальної громади]. Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України, ст. 145 якої передбачає, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку, а ст. 142 визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування;

     3) місцеве самоврядування має особливий  об'єкт управління - питання місцевого значення, перелік яких у вигляді предметів відання органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено в Законі України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні». 

     2. Повноваження місцевого самоврядування

     Повноваження  місцевого самоврядування - це визначені Конституцією і законами України, іншими правовими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.

     У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом ^о їхньої компетенції.

     Деталізуються та конкретизуються повноваження місцевого самоврядування в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що переважна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самоврядування як правило визначаються шляхом закріплення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з принципом розподілу повноважень окремо визначає компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування - сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів та сільського, селищного, міського голови.

     За  своєю структурою повноваження місцевого  самоврядування включають:

     а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню;

     б) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов’язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.

     Територіальні громади, як первинні суб’єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень.

     Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях:

     соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;

     бюджету, фінансів і цін;

     управління  комунальною власністю;

     житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;

     будівництва;

     освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури  і спорту;

     регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;

     соціального захисту населення;

     зовнішньоекономічної діяльності;

     оборонної роботи;

     вирішення питань адміністративно-територіального  устрою;

     забезпечення  законності, правопорядку, охорони  прав, свобод і законних інтересів  громадян;

     відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України. 

     3. Система місцевого самоврядування

     Згідно  ст. 140 Конституції України місцеве  самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який іменується системою місцевого самоврядування.

     Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.

     Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого  самоврядування відносить:

     територіальну громаду;

     сільську, селищну, міську раду;

     сільського, селищного, міського голову;

     виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

     районні в місті ради, які створюються  у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;

     районні та обласні ради, що представляють  спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два основних елементи - територіальну громаду та органи місцевого самоврядування.

     Територіальна громада - це основний суб'єкт місцевого самоврядування, її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.

     За  обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна громада  є неоднорідною - її складають жителі села, селища, міста, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Члени міської громади - громадяни України, які досягли 18 річного віку та не визнані судом недієздатними - є активними суб'єктами міського самоврядування. Вони мають право обирати органи і посадових осіб місцевого самоврядування, бути обраними або призначеними до органів місцевого самоврядування або їх посадовими особами, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаченими Конституцією України, законами України та статутами територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.

     Територіальна громада безпосередньо вирішує  питання, віднесені до відання місцевого  самоврядування використовуючи різні форми прямої демократії.

     Право жителів міста - активних суб'єктів  міського самоврядування, приймати участь у здійсненні міського самоврядування, може бути реалізовано в таких формах: - міський референдум;

     - вибори депутатів відповідної  місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);

     - загальні збори громадян за  місцем проживання;

     - колективні та індивідуальні  звернення (петиції) жителів міста  до органів і посадових осіб  міського самоврядування;

     - громадські слухання;

     - місцеві ініціативи;

     - участь у роботі органів міського  самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування;

     - інші, не заборонені законом, форми.  Органами місцевого самоврядування  є: 1. Сільські, селищні, міські, районні  у містах (у разі їх створення)  ради - представницькі органи місцевого  самоврядування, які представляють відповідні сільські, селищні, міські або внутрішньоміські (районні у місті) територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією та законами України. 

     4. Матеріальна і  фінансова основа  місцевого самоврядування

     Реальність  місцевого самоврядування визначається в першу чергу матеріальними  і фінансовими ресурсами, якими розпоряджається територіальна громада та які в сукупності становлять матеріальну І фінансову основу місцевого самоврядування.

     Конституція України (ст. 142) до матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування відносить рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що € у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

     Комунальна  власність. Провідне місце в структурі матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування займає комунальна власність. Поняття комунальної власності вперше на законодавчому рівні було введено Законом України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. і на той час комунальна власність (або відповідно до Закону - власність адміністративно-територіальних одиниць) розглядалася як різновид державної власносі і (ст. 31 Закону). Конституція України 1996 року визначає комунальну власність як самостійну форму власності, суб'єктами якої є територіальні громади села (кількох сіл у разі добровільного об'єднання у сільську громаду їх жителів), селища, міста, району в місті.

     Від імені та в інтересах територіальних громад правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності можуть здійснювати відповідні органи місцевого самоврядування.

     До  складу комунальної власності входить: рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частка в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, місцеві енергетичні системи, громадський транспорт, системи зв'язку та інформації, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування, майно, передане у комунальну власність іншими суб'єктами власності та будь-яке інше майно, рухомі та нерухомі об'єкти, які за правом власності належать територіальним громадам, а також кошти, отримані від відчуження об'єктів права комунальної власності.

     Перелік об'єктів права комунальної власності територіальної громади визначає відповідна сільська, селищна, міська рада.

     Рухоме  і нерухоме майно, інші об'єкти права  комунальної власності громадського користування, які мають важливе значення для життєзабезпечення села, селища, міста, задоволення потреб територіальної громади та для збереження історико-культурних об'єктів визначаються територіальною громадою як об'єкти виключного права комунальної власності.

     До  об'єктів виключного права комунальної  власності, зокрема, можуть бути віднесені:

     землі загального користування населених  пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

     землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного  та історико-культурного призначення;

     річки, водойми та їх береги;

     кладовища;

     пам'ятки історії та архітектури;

     природні  ландшафти та заповідники;

     інші  об'єкти, перелік яких встановлює територіальна  громада або відповідна рада.

     Об'єкти виключного права комунальної власності  не можуть бути відчужені у будь-який спосіб, а їх перелік встановлюється статутом територіальної громади.

     Територіальні громади можуть мати спільну власність (сумісну або часткову) - об'єкти, що задовольняють спільні потреби  територіальних громад, об'єкти права  комунальної власності, а також  кошти місцевих бюджетів, які за рішенням двох або кількох територіальних громад, відповідних органів місцевого самоврядування об'єднуються на договірних засадах для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій.

     Територіальна громада безпосередньо або через органи місцевого самоврядування володіє, користується і розпоряджається належним їй на о нові права комунальної власності рухомим і нерухомим майном', коштами та іншими об'єктами з метою забезпечення надання необхідних громадських послуг. Так, відповідно до закону територіальна громада - власник комунального майна, може здійснювати з об'єктами комунальної власності будь-які господарські операції, передавати їх у постійне або тимчасове користування фізичним та юридичним особам, здавати в оренду, вносити як частку до статутного фонду підприємств та акціонерних товариств, продавати, купувати, використовувати як заставу, приватизувати, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів комунальної власності, що приватизуються або передаються у користування та оренду тощо.

     Органи  місцевого самоврядування з метою  забезпечення умов для надання громадських послуг на належному рівні можуть продавати, купувати, резервувати земельні ділянки, здавати їх в оренду, використовувати як заставу, передавати їх як внески до статутних фондів (капіталів) акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, кооперативів, фінансово-кредитних установ та інших підприємств і організацій.

     Виконавчі органи місцевого самоврядування у встановленому законом порядку створюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, установи та заклади, визначають цілі їх діяльності та організаційні форми; затверджують статути створюваних ними підприємств, організацій та установ. Відповідно до закону вони регулюють ціни та тарифи на продукцію і послуги створених підприємств, взаємовідносини цих підприємств із відповідним бюджетом; встановлюють порядок використання прибутку, контролю за ефективністю використання належного підприємствам майна, веденням фінансово-господарської діяльності, призначають та звільняють керівників таких підприємств, заслуховують звіти про їх діяльність; делегують своїх представників до спостережних рад господарських товариств, частка капіталу яких належить органам місцевого самоврядування.

     Управління  об'єктами права комунальної власності  здійснюють виконавчі органи місцевого  самоврядування або інші уповноважені ними юридичні та фізичні особи.

     Управління  об'єктами права спільної власності територіальних громад здійснюють за рішенням районних, обласних рад районні, обласні державні адміністрації.

     Для управління об'єктами права спільної власності сільськими, селищними, міськими радами можуть бути створені відповідні органи управління.

     Право комунальної власності територіальної громади відповідно до ст. 13 Конституції України захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

     Місцевий  бюджет. Фінансові ресурси територіальної громади за своєю структурою включають: а) кошти місцевого бюджету; б) позабюджетні кошти місцевого самоврядування; в) кошти комунальних підприємств.

     Місцеві бюджети розробляють, затверджують і виконують відповідні органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення).

     Районні та обласні ради затверджують районні  та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм.

     Місцевий  бюджет має дохідну та видаткову  частини.

     Доходи  місцевих бюджетів мають бути достатніми для ефективного здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування та формуються, по-перше, за рахунок власних джерел (місцеві податки і збори), що відповідає вимогам Європейської Хартії місцевого самоврядування, ст. 9 якої прямо передбачає, що принаймні частина коштів місцевого самоврядування повинна надходити за рахунок місцевих зборів і податків.

     По-друге, до доходів місцевих бюджетів зараховуються  закріплені доходи, тобто закріплені законом загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі.

     По-третє, до дохідної частини місцевих бюджетів можуть входити кошти з державного бюджету, які передаються з метою надання фінансової підтримки місцевого самоврядування з боку держави, яка гарантує органам місцевого самоврядування дохідну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. При цьому мінімальні розміри місцевих бюджетів мають визначатися на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Фінансова допомога місцевому самоврядуванню з боку держави може здійснюватися в формі дотації або субвенції.

     Дотації - це кошти, які передаються до місцевого  бюджету з державного бюджету у випадках, коли коштів, що надходять з власних джерел та закріплених доходів недостатньо для формування мінімального розміру місцевого бюджету. Використання дотацій не мас цільового призначення, вони виділяються державою на безвідплатній та безповоротній основі.

     Субвенції - це кошти, які виділяються з державного бюджету на певний строк для фінансування конкретних програм з метою соціально-економічного вирівнювання відповідних територій.