Місцеве самоврядування в Україні: поняття, система, матріально - фінансова основа Органи місцевого самоврядування

«Місцеве самоврядування в Україні:

поняття,  система, матріально-

фінансова основа  

Органи місцевого самоврядування»

План:

1. Поняття та зміст місцевого самоврядування. Основні теорії та сучасні моделі (системи) місцевого самоврядування.
2. Зародження та розвиток місцевого самоврядування в Україні.
3. Основні принципи, система та матеріально-фінансова  основа місцевого самоврядування в Україні.
4. Конституційно-правові засади формування (порядку утворення) органів місцевого самоврядування.
5. Компетеннція місцевих Рад як органів місцевого саморядування.
6. Конституційні основи організація діяльності місцевих рад
7. Депутат місцевої ради. Постійні комісії місцевих Рад.
8. Голова місцевої Ради. Виконавчий комітет місцевої Ради.

1. Поняття та зміст місцевого самоврядування.

Основні теорії та сучасні  моделі (системи) місцевого самоврядування.

Однією із загально визнаних ознак  сучасної демократичної держави  є наявність  у ній повноцінного місцевого самоврядування. Саме тому, стаття друга Європейської Хартії місцевого  самоврядування зазначає, що принципи місцевого самоврядування повинні  бути визнані  в законодавстві  країни, і по можливості  в   її конституції . 

З самого початку процесу відновлення  державної незалежності України  в державному будівництві нашої  країни було взято курс на  створення  демократичного суспільства, забезечення  прав і свобод людини, утвердження  суверенітету  і самоврядування українського народу. Прийнята 28 червня 1996 року нова Конституція України  визначила Україну суверенною, демократичною, соціальною та правовою державою і  на найвищому нормативно-правовому  рівні зазначила, що в ній визнається  і гарантується  місцеве самоврядування як  право  територіальної громади - жителів села чи добровільно об’єднаних у сільську громаду жителів кількох  сіл, селища та міста самостійно вирішувати  питання місцевого життя в  межах Конституції і законів  України.

Місцеве самоврядування в сучасному  розумінні його змісту і сутності  (як  публічна форма самостійного  вирішення місцевого, а частково і державного, життя) жителями населених  пунктів та певних територій, як відомо, склалося у світовій практиці на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст., коли абсолютні  монархії були трансформовані  у демократичні, конституційні держави. Саме боротьба за утвердження місцевого самоврядування, вільного від феодально-чиновницького  свавілля, була одним з головних мотивів суспільних рухів  цього  історичного періоду, а ідеї місцевого  самоврядування - протиставлялись феодальній державі, становому патріархально-общинному  і корпоративно-цеховому самоврядуванню.

На зорі утвердження конституційної держави, ідеї місцевого самоврядування стають  в один ряд з такими важливими суспільно-політичними  явищами та інститутами як права  та свободи людини, суверенітет народу, парламентаризм, розподіл влади, а згодом перетворюються в  невід’ємний елемент  європейського конституціоналізму та займають своє місце в національних конституційно-правових доктринах,

Місцеве самоврядування в Україні  сьогодні є багатогранним та комплексним  політико-правовим явищем. Його можна  характеризувати з різних сторін. На думку окремих вчених (див., зокрема  підручник: Біленчук П.Д., Кравченко В.В., Підмогильний М.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право).-К.:Атіка, 2000, -304с) виходячи з аналізу насамперед Конституції України, місцеве самоврядування можна розгляди як:

1. одну із засад конституційного ладу;
2. певну форму народовладдя;
3. як право жителів місцевої громади на самоорганізацію   

Про місцеве самоврядування як засаду конституційного ладу України ми говорили в лекції «Основи конституційного  ладу України».

Можна до певної міри погодитись із думкою про те, що місцеве самоврядування має пезпосереднє відношення і до народовладдя (демократії).

Однак предметом нашої розмови  є власне останнє - місцеве самоврядування як право територіальної громади  на самоорганізацію. 

Вище згадана Європейська хартія  місцевого самворядування (ст.3) дає визначення місцевого самворядування як права і реальної здатності органів місцевого самворядування регламентувати значну частину  публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.

Ст.140 Конституції України подає поняття місцевого самоврядування як наступне «Мiсцеве самоврядування  - право територiальної громади самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України». Тут, же зазначається, що «особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України», а тако ж те, що  «Мiсцеве самоврядування здiйснюється територiальною громадою у двох основних формах:

1. безпосередньо,
2. через органи мiсцевого самоврядування».

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» деталізує дані конституційні положення та логічно їх розвиває. Стаття 2. Закону подає дещо деталізоване поняття місцевого самоврядування,  а саме:

«Місцеве  самоврядування  в  Україні  -  це   гарантоване   державою право  та  реальна  здатність  територіальної  громади самостійно   або   під   відповідальність   органів    та    посадових    осіб    місцевого   самоврядування  вирішувати  питання  місцевого  значення  в  межах   Конституції і законів України.»

Виходячи із даної дефініції, можна  окреслити декілька позицій щодо визначення сутності місцевого самоврядування в Україні через деталізацію  його окремих  складових, а саме:

1. В Україні державою визнається моживість існування інституту місцевого самоврядування. Держава «це робить» у формі визнання за територіальими громадами окремого, тільки їй притаманного, права.
2. Місцеве  самоврядування  в  Україні є правом - т.б. певними соціальними моживостями територіальної  громади. Правом на що? На самостійне (т.б. ні відкого незалежне, в т.ч. і від держави) вирішення певного кола питань - питань місцевого значення.
3. Дане право територіальних громад є гарантоване   державою. Іншими словами, держава не тільки визнає місцеве самворядування, а й береться (повинна) його забезпечити (гарантувати). В який спосіб (яким шляхом) держава може гарантувати місцеве самворядування?  Різними шляхами способами). Серед них: правовий (прийняти відповідні закони), організаційний (доопомого в створенні та функціонуванні місцевих органів), фінансовий (грошові дотації з боку держави до місцевих бюджетів), матеріально-господарський (передача у сласті місцевих громад будівль, майна, землі) і т.д. 
4. Місцеве  самоврядування  в  Україні визнається не тільки як   гарантоване   державою право, а йяк реальна  здатність  територіальної  громади самостійно  вирішувати  питання місцевого значення. Т.б. йдеться про те, що держава має не тільки визнати це право громади, не тільки його гарантувати через систему відповідних заходів. Діяльність держави в даному випадку мусить мати позитивний результат, вона в підсумку має привести до реальної (справжньої) можливості  територіальною громадою вирішувати місцеві питання.
5. Дану діяльність громада може здійснювати як безпосередньо, самостійно ( наприклад вирішувати питання на зборах, віча і тд.), так і через органи місцевого   самоврядування та їх  посадові осіби.
6. Коло (обсяг) питань, які можуть самостійно вирішувати територіальні громади визнвачений рамками (в  межах) Конституції і законів України.

Громадяни  України  реалізують  своє  право  на участь  у   місцевому   самоврядуванні    за    належністю    до   відповідних   територіальних громад.

(детальніше  дане питання можна подивитись  у статті: Смирнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за  Конституцією Українни.- Право україни, 1998, №5)

Законом заборонено  будь-які  обмеження  права  громадян  України на участь у   місцевому самоврядуванні  залежно від їх : 

• раси та кольору  шкіри;
• політичних, релігійних  та  інших  переконань,
• статі,
• етнічного та   соціального походження;
• майнового  стану;
• терміну  проживання на   відповідній   території;
• за    мовними   чи   іншими   ознаками.

Основні теорії місцевого  самоврядування.

Ідеї самоорганізації громадян за місцем проживанням при здійсненні влади на місцях, в тій чи іншій  мірі  були відомі з давніх часів. Вони завжди були присутніми  в процесі  загально демократичного розвитку людства. А після  Великої французької  революції, місцеве самоврядування (як цивілізована та демократична форма самоорганізації громадян по місцю проживання) разом із такими явищами як парламентариз, розполід влади, народний суверенітет, права людини, - стали «стовпами» основою утвердженням нової демократичної конституційної держави.

В спеціальній юридичній літратурі  сьогодні в основному звертають  увагу на декілька основних теорій місцевого самоврядування, а саме:

• теорію вільних громад;
• господарську теорію місцевого самоврядування;
• громадівську теорію місцевого самоврядування;
• державницьку теорію місцевого самоврядування;

Зробимо невеликий огляд основних положень даних теорій.

Історично першою в науковій літературі була теорія вільних громад, або теорія природничих прав громади. ЇЇ «коріння» сягає часів пізнього середньовіччя, а «Батьківщиною» є Франція, Англія, Бельгія. Зміст (сутність) даної теорії полягає в тому, що її прихильники бачать у «громаді» (жителях села, міста) категорію рівну «державі». Вони говорили, що «громада» є старшою від «держави», вона швидше виникла від держави, а отже є первинним, а держава вторинним явищем. Спочатку виникають громади, пізніше громади разом творять державу. Громада має свої невідчужувані (за аналогією з правами людини) права, які включають майже весь спектр супільного життя ( в т.ч. і політичні питання). Виходячи з такого розумінння сутності «громади» і «держави», окремі вчені висунули думку про можливість існування в демократичній державі поруч із трьома класичними гілками влади - законодавчою, виконавчою та судовою, влади четвертої - громадівської. Відомий діяч часі виникнення США Томас Джеферсон називав громаду - «республікою в мініатюрі». В першій пол. ХІХ ст. положення щодо моживостей появи «громадівської влади» мали місце не тільки теоретичні міркування, а й були спроби закріплення останніх на рівні нормативно-правовому (Конституція Бельгії 1831 роу).

Другою, за часом появи  була господарська теорія (громадсько-господарська) теорія місцевого самворядування. Прихильники даної теорії старалися змістити акценти пролеми організації місцевого життя в основному до господарських справ. Вони говорили, що політичні справи повинні бути у відані держави (органів державної влади на місцях), а спрваи господарські (майнові) мають належати громаді. Громада сама управляє своїм майном, і через майнові (господарські) відносини саморганізовується. Певним різновидом саме такого підходу до організації публічних відносин можна назвати общинне володіня землею в Росії ХІХ ст.

Громадівська  теорія місцевого самворядування. Дана теорія місцевого самоврядуваня стали свого роду продовження (в певних варіантах) двох попередніх теорій - «вільних громад» та «господарської». Її зміст зводиться в основному до того, що громада має сама вирішувати свої громадівські (громадські) справи в різних сферах життя (господарка, економіка, культура),  а справи державні (політичні) мають належати органам державної влади. Звідси, ніби свого роду протисталвення інтересів громади і індересів держави.

Державницька (державна) теорія місцевого самоврядування розглядає останнє (т.б. місцеве самоврядування) не як самостійну форму організації публічної влади на місцях, а як тільки одну із форм організації місцевого управління, або іншими словами - децентралізацію державної влади. Іншими словами, місцеве самоврядування в даному випадку вистпає як видозмінена діяльність органів державної влади на місцях. Звідси: держава встановлює ці органи; держава надає (визначає) цим органам межі повноважень (компетенцію).

Основні теорії та сучасні  моделі  організації влади на місцях.

(системи місцевого самоврядування) 

Світова практика організації влади (публічного життя) на місцях, а отже і    функціонування місцевого  самворядування, знає сьогодні декілька моделей чи систем. Як привило в  літературі йде мова про наступні системи:

• англо-американська (англо-саксонська);
• романо-германська (континентальна);
• Іберійська. 

Для англо-американської (англо-саксонської) системи характерним є те,  що на всіх місцевих рівня управління (село-місто, район, область і т.д.) створюються органи місцевого самоврядування, а місцеві органи державної виконавчої влади як такі е стоврюються. При необхідності окремі функції (повноваження) державного характеру будуть виконувати органи місцевого самоврядуваня. Така система в тій чи іншій мірі сьогодні функціонує в США, Великій Британії, Канаді, Австралії).

Романо-германська (континентальна) система організації влади на місцях передбачає існування поруч із органами місцевого самоврядування органів державної виконавчої влади (державних адміністрацій). При цьому дана система сьогодні знає два різновиди:

1. перший: на всіх рівнях управління (село-місто, район, область) паралейно один до одного існують як органи місцевого самворядування, так і представники центральної державної влади (органи державної влади - державні адміністрації) (Франція, Італія);
2. другий: органи місцевого самворядування свторюються на всіх рівнях управлінння, представники державної влади (державні адмісністрації) тільки на регіональному рівні (Польща, Болгарія, Фінляндія).

Іберійська (від слова Іберія - стародавня назва іспанії)   система організації місцевої влади передбачає існування на всіх рівнях місцевого управління виборних органів місцевого самворядування (Ради) та їх головних посадових осіб (голів,  мерів, префектів тощо), які здійснюють всі повноваження, що можуть виникнути на місцях. При цьому головні посаодві особи органів місцевого самворядування - мери, голови, префекти і т.д., затверджуються центральними оргнами державної влади як їхні представники на місцях. Така система в тій чи інші модифікації існує в Бразилії, Мексиці, Португалії, Іспанії).  

2. Зародження та розвиток інституту місцевого самоврядування  в Україні.

Явище територіального (місцевого) самоврядування було добре відоме на українських  землях від самих початків його існування  на європейському континенті та міцно  вкорінилося  у різних формах суспільної свідомості українського народу. Процес територіальної самоорганізації населення (процес формування органів місцевого  самоврядування),  пройшов в Україні  довгий шлях.

Біля витоків в основні цього  явища лежать:

• міські віча та сходи (збори) верві (територіальних громад) періоду України-Руси;
• середньовічне міського самоврядування українських міст за магдебургським правом (в т.ч. і за Литовськими  статутами 1529, 1566, 1688 років);
• форми самоорганізації населення в період козацько-гетьманської держави та закріплення права на місцеве самоврядування в першій українській Конституції 1710 року;
• реформи місцевого самоврядування в Австрійській імперії другої половини ХІХ ст. ( державний закон про місцеве самоврядування від 5 травня 1862 року, крайовий (галицький) закон про громади від 12 серпня 1866 року);
• Земські реформи в Російській імперії 1864 року.

Ідеї місцевого самоврядування в сучасному розумінні присутні в українській політичній думці  вже від пол.ХІХ ст.

Першим, помітним документом конституційно-правового  характеру середини ХІХ ст. в українській  політичній думці, був конституційний проект члена Кирило-Мефодіївського товариства Георгія  Андруського - «Начерк Конституції Республіки». Відомі є три варіанти цього документу, підготовлених автором приблизно в 1846-1850 роках, жоден з яких  не є був цілісним завершеним доументом. Всі три варіанти проекту ««Начерк Конституції Республіки» опубліковано  Найбільш повним є власне третій варіант проекту, датований 1850 роком.

Дві центральні ідеї пронизують «червоною  ниткою» конституційний проект Г.Андрузького:

1. утворення слов’янської коефедерації з республіканською формою правлінння (на взірець Сполучених Штатів  Америки, де мали об’єднатися 7 автономних штатів - Україна, Польща, Бсарабія, Остзея,  Сербія, Болгарія, Дон);

2) запровадження у містах і  селах України та інших штатах  Республіки найширшого самоврядування.

На первинному рівні самоорганізації  населення  (рівень територіальної громади), для належної організації місцевого життя мали б бути створені та функціонувати управа (як виконавчий орган територіальної громади), «богадельня» (притулок для людей похилого віку та інвалідів), школа, «магазин», громадська каса. Управа мала формуватись у складі - обраного на вільних виборах голови, 3-4 старшин, 10 депутатів від громади, священика і кожнього місцевого жителя, який закінчив гімназію та 1-5 писарів.  Управа мала б «...поєднювати в собі  влади судову, розпорядчу і виконавчу»на місцях.

Особливе значення для української  політичної думки другої половини ХІХ  ст. ( в частині висвітлення місця  інституту місцевого самоврядування в системі новітньої конституційної держави), стала поява конституційного  проекту Михайла Драгоманова «Вольный Союз - Вільна Спілка. Опыт украинской политико-соціальной програмы», надрукованого в Женеві в 1884 році. «Головним завданням «Вільної Спілки» в Росії у теперішній та найблищий час, - писав у своєму конституційному проекті М.Драгоманов, - повинна бути робота  для перетворення  цієї держави (Російської імперії - Н.С.)  на засадах політичної свободи...», де визначальними є «...А) Права людини і громадянина;... Б) Самоврядування...», при цьому саме самоврядуваню, на думку автора конституційного проекту,  має бути відведено роль «...основи для руху до соціальної справедливості».

Систему самоврядування  за конституційним проектом М. Драгоманова, мали складати різного роду «сходи» або  «вибрані збори»(зібрання) громадян, перед яким мали бути відповідальні всі службові особи  в державі, окрім суддів. Дана система мала органічно поєднати в собі свого роду два рівні  самоврядування (дві горизонтальні  площини в загальнодержавному механізмі): місцеве самоврядування і державне самоврядування. Місцевим самоврядуванням  передбачалась  самоорганізація  населення на рівні територіальних (сільських та міських) громад, волостей, повітів, областей.  Так, у селах  справами громади мали б «завідувати» сільських «схід» та обрані ним (а  фактично - громадою) виборні  виконавчі  органи - сільська управа та сільский старшина (голова). В містах, волостях, повітах  та областях малиб формуватись шляхо  вільних виборів «думи» як органи територіального самоврядування, які  в свою чергу обирають свої виконавчі  органи - управи. Органам місцевого  самоврядування громади, волості та повіту «...повинні завідувати в своїх  округах справами місцевого громаського  господарства (майно громади, ринки, ярмарки іт.п.), благоустрою (оздоровлення, продукти, опіка, страхування, охорона  худоби від епізоотій і т.п.) і  громадською початковою та (в міру засобів) середньою освітою».

Конституційний проект М.Міхновського «Основний закон «Самостійної України» Спілки народу Українського» (1906р.) був  першим повноцінним (завершеним) проектом конституції Української держави - як суверенного утворення в сучасному  розумінні даного явища.

Україна, як «спілка вільних і  самоправних земель, утворених на підставі своїх природних осбливостей  та окремішностей і заселених  українцями», за твердими переконаннями  М.Міхновського, мала б визнавати  і найширші права місцевих (територіальних) громад на самоврядування. Право громад на самоврядування, подібно до ситуації з проектом М.Грушевського, найшло своє чітке закріплення і цій проблематиці в конституційному проекті М.Міхновського відведено окремий розділ - «Самоправи».  Оргаізація публічної влади на місцях за даним проектом являє собою  двохрівневу систему місцевих представницьких  органів:  перший (нижній) рівень - рівень територіальних громад (очевидно мова іде про громади села, містечка  і міста); доругий рівень - рівень землі (як основної адміністративно-територіальної одиниці). Органи самоврядування на місцях мали б формуватися шляхом виборів на основі прямого, рівного загального виборчого права при таємному голосуванні (п.7 ст.95 Проекту). Громади села, міста  обирають відповідно сільську, міську Раду, яка «...з поміж себе» формує свій виконавчий орган - Управу Ради;  відповідно, громадяни, які проживають на території тої чи іншої землі обирають Земську Раду, яка також подібно до Ради громад, утворює свою Земську Управу.  Засідання органів місцевого самоврядування є виключно відкритими, зайняття всіх посад у виконавчих органах місцевого самроврядування - тільки на засадах  виборності.

Напрацьована в працях українських  вчених та громадсько-політичних діячів другої половини ХІХ - початку ХХ століть  теоретична база місцевого самоврядування (насамперед як суспільно-політичного  явища та конституційно-правового  інституту), мала згодом велике значення як для конституційного будівництва  вцілому, так і для розвитку місцевоого самоврядування в Україні зокрема. Адже, вже в Третьому Універсалі Української Центральної Ради Генеральному Секретарству внутрішніх справ приписувалось «...вжити всіх заходів до закріплення й поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами найвищої адміністративної влади на місцях ...». Згодом, ст.26 Конституції Української Народної Республіки (Статуту про державний устрій, права і вольности УНР) було закріплено, що «всякого рода справи місцеві впроваджують виборчі Ради і Управи громад, волостей і земель. Їм належить єдина безпосередня місцева власть: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність, безпосередньо і через визначених ними урядовців , не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Українскої Народної Республіки.

Особливо значення в цьому плані  мали погляди на сутність і зміст  місцевого самоврядуваня М.Драгоманова. Останнє визнавали як під час  творення УНР-ЗУНР (зокрема робота проф.Отто Ейхельама - «Проект Конституції основ держвнних законів УНР» 1920 року), так і значно пізніше.  28 жовтня 1933 в Українському Вільному Університеті в Празі під час святкуванні 15 річниці Чехословацької Республіки проф. Станіслав Дністрянський у своєму виступі «Демократія та її майбутнє» з цього приводу зокрема говорив: «...Коли-ж нам на прикінці приходиться зробити висновок наших міркувань для нас і у майбутнє, ми не повинні сумніватися, що наш майбутній шлях знаходиться в таборі правдивої демократії з зазначенням української народної ідеї та зі збереженням справжнього народного авторитету. Ні парламентаризм ні партійний режим не належали до витворів українського народоправства. Натомість гадаю, що не тяжко нам буде відтворити давні-давні традиції нашої минувшини. Та якщо порівняємо модерні змагання в напрямку відтворення структури справжнього народнього авторитету, мусимо  склонити голову перед одним із наших авторитетів, коли зрозуміємо, які цінності відкрила нам уже в минулій добі «Вільна Спілка» Драгоманова».

Встановлений радянський режим  не визнавав місцевого самоврядування: місцеві Ради (спочатку Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів, пізніше депутартів трудщих, ще пізніше - народних депутатів) проголошувались  органами влади на місцях.

Початком відновлення місцевого  самворядування в Україні стало  прийняття 7 груддня 1990 року Закону Української  РСР «Про місцеві Ради наодних  депутатів та місцеве самоврядування». Пізніше були Закони України «Про місцеві радинародних депутатів  та місцеве і регіональне самоврядуваня» (1992 р.), «Про держвну  владу і місцеве  самоврядування в Україні» (1994 р.)  та нині чинний Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.).

3. Основні принципи, система  та матеріально-фінансова  основа  місцевого самоврядування в Україні.

В основу функціонування місцевого  самоврярдування в Україні, як важливого, фактично - одного із основних конституційно-правових інститутів,  покладено ряд  принципів (засад) визначених Конституцією  та Законом України «Про місцеве  самоврядування». До них (принципім  місцевого самоврядування, насамперед відносяться принципи:

• народовладдя;
• законності;
• гласності;
• колегіальності;
• поєднання місцевих і державних інтересів;
• виборності;
• правової,    організаційної     та     матеріально-фінансової   самостійності  в  межах  повноважень,  визначених  цим  та  іншими   законами;
• підзвітності  та   відповідальності   перед   територіальними   громадами їх органів та посадових осіб;
• державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;
• судового захисту прав місцевого самоврядування.

Кожен, з цих принципів ( нагадаємо, що принципи у конституційному праві це певні засади, фундаментальн основи), - має свій зміст, свою сутність і кожен з них має своє місце у формуванні загальнної «карртини»(схеми, моделі)  місцевого самврядуванння.

Для приклади, розглянемо детальніше принцип «законності» та принцип «поєднання місцевих і державних інтересів».

Суть принципу «законності» полягає в тому, що діяльність всіх органів місцевого самоврядування, всіх його посадових та службових осіб має бути чітко підпорядкована Закону. При цьому, посадові та службові особи органів місцевевого самоврядування повинні не тільки чітко дотримуватись норм Закону «Про місцеве самворядування в Україні», а й керуватися у своїй діяльності насамперед Конституцією України (з огляду на її верховенство) насамперед виходячи із її засадних положень у розумінні того, що людина, її життя і здоров’я, честі і гідності, ннедоторканості і безпеки як найвищої соціальної ціннності (ст.3 Конституції України),  що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ст.15 Конституції України) і т.д.

Принцип «поєднання місцевих і державних інтересів» буквально означає те, що у своїй діяльності посадові та службові особи органів  місцевевого самоврядування повинні керуватись не тільки інтересами конкретних територіальних громад, а й враховувати інтереси загальнодержавні (національні). Теж саме, має бути і з боку органів державної влади  при вирішенні місцевих побллем.

Приклад, який ми приводили  на лекції з «Основ конституційного ладу України». Місту Львову необхідно для нормального  функціонування десь залишати (збувати, знищувати і т.д.) кожень день тонни  різноманітного сміття. Сміття та всякі  відходи є всюди (в житлових масивах, військових  частинах, державних (в  т.ч. і стратегічних) заводах, і навіть  в  навчальних закладах та органах  влади. Сміття звозиться на сміттєзвалище. Біля нього (близько чи далеко) є  населені пункти. Для них це звалище - одні лише серйозні проблеми (постійний  чад згарища, неприємні запахи, бактерелогічна небезпека і т.д.). Для міста  Львова - смітезвалище необхдність, і  можливість нормальногго функціонування.  Інтереси міста ( а отже і держави, адже у місті є військові частини, державні заводи, органи влади і  т.д.)  і інтереси села є не тільки різними, а й протилежними.  Тому таких випадках природньо виникають  конфлітні ситуації. При вирішенні  виниклої проблеми (розв’язанні таких  ситуацій ) і органи місцевого самоврядування і органи державної влади бузумовно  повинні керуватись принципом ««поєднання місцевих і державних інтересів».