Муніципальна енергетика: шляхи підвищення ефективності

А. І. Шевцов, М. Г. Земляний, В. В. Вербинський

Муніципальна енергетика: шляхи  підвищення ефективності

Анотація

Муніципальна енергетика забезпечує населення, підприємства та організації  необхідними комунальними послугами  та суттєво впливає на розвиток соціально-економічних взаємовідносин у регіонах і країні загалом. Між тим в муніципальній енергетиці України існує багато проблем, які останнім часом особливо загострилися. Серед фундаментальних чинників таких проблем чільне місце посідають низька енергоефективність в теплоенергетичному секторі та низька якість комунальних послуг, які, в свою чергу, обумовлені моральним і фізичним зношенням теплового обладнання і теплових мереж та браком коштів на їхню модернізацію.

В аналітичній записці наведено стан та проблеми комунальної теплоенергетики, зарубіжний досвід з вирішення цих проблем. Визначені основні шляхи покращення стану та підвищення ефективності, такі як:

- вибір оптимальної функціональної  схеми опалювання і теплопостачання;

- підвищення енергетичної ефективності;

- впровадження нетрадиційних відновлюваних  джерел енергії (НВДЕ), використання  вторинних енергоресурсів та  місцевих видів палива;

- підвищення ефективності управління  житлово-комунальним господарством  (ЖКГ) та комунальною енергетикою;

- зниження шкідливого впливу комунальної енергетики на довкілля;

- вирішення соціальних проблем,  пов’язаних з теплоенергозабезпеченням.

Пропонуються першочергові заходи підвищення ефективності комунальної  енергетики, у тому числі в таких  напрямках: стимулювання енергоефективності, модернізація систем централізованого теплопостачання, оптимальна децентралізація теплопостачання; впровадження НВДЕ та інноваційних технологій.

Загальна характеристика проблеми

Одним з найважливіших завдань  центральних і місцевих органів влади, є надійне, достатнє, якісне та екологічно безпечне забезпечення потреб в енергетичних ресурсах загального вжитку, недопущення дефіцитів і диспропорцій у кількісних та якісних показниках енергетичного постачання регіональним споживачам. Визначна роль у цій справі належить муніципальній (комунальній) енергетиці, яка до того ж суттєво впливає на розвиток соціально-економічних взаємовідносин у регіонах і країні загалом.

Між тим комунальна енергетика України  є технічно відсталим сектором економіки з багатьма проблемами, які останнім часом особливо загострилися. Серед фундаментальних чинників таких проблем чільне місце посідає низька енергоефективність. Відсутність інвестицій у галузь призвела до значного погіршення технічного стану основних фондів, підвищення аварійності об'єктів житлово-комунального господарства (ЖКГ) збільшення питомих і непродуктивних витрат матеріальних та енергетичних ресурсів. Сьогодні фінансове становище підприємств комунальної енергетики є вкрай незадовільним, що зумовлюється, між іншим, заборгованістю з оплати послуг з боку підприємств, бюджетних установ та населення.

Отже це свідчить про наявність  системної кризи в сфері комунальної  енергетики, яка заслуговує на значно більшу увагу з боку держави і  суспільства та потребує кардинальних змін.

Стан та проблеми комунальної теплоенергетики  України

Кризовий стан комунальної теплоенергетики  спричинений, в першу чергу, моральним  і фізичним спрацюванням теплового  обладнання. За даними Держкомстату України, в галузі на підприємствах усіх форм власності та відомчого підпорядкування експлуатується понад 26 тис. котелень, загальний технічний стан яких є критичним. Приблизно 22 % котлів, що знаходяться в експлуатації, функціонують понад 20 років. Значна кількість (38 %) котлів малоефективна, з коефіцієнтом корисної дії 65-75 % (на газі) і 70 % - (на вугіллі) . Не відповідає вимогам експлуатації технічний стан теплових мереж і теплових пунктів. В аварійному та застарілому стані перебувають 32% теплових мереж та понад 29% теплових пунктів. Внаслідок щорічні втрати теплової енергії досягають 10 %.

Суттєво зросли обсяги використання газу в комунальній енергетиці (до 42 % від газових витрат України). Собівартість опалення котельними стає значно більшою, ніж ціни за споживання тепла. Нині в Україні, за експертними оцінками, даремно витрачається 30-40 % вироблених енергоресурсів. Так, на обслуговування одного квадратного метра житла витрачається енергоресурсів у 3-7 разів більше, ніж в країнах Західної Європи .

В умовах залежності України від імпорту енергоносіїв (газу і нафти) та зростаючих на них цін існуюча система теплозабезпечення стає не конкурентоспроможною. Реальні витрати на генерацію, транспорт і розподіл електричної та теплової енергії, видобуток і розподіл природного і скрапленого газу не відповідають сьогодні купівельній спроможності більшості верств населення регіонів країни. Це обумовлює необхідність соціального захисту як споживачів, так і регіональних виробників і постачальників енергії за рахунок адміністративного стримування цін на основні енергоносії, надання державних і регіональних дотацій споживачам та виробникам енергії, перехресного субсидування комунальної сфери промисловістю за рахунок диференціації тарифів. Зазначені заходи є несумісними з ринковими принципами функціонування енергетики і сприяють подальшому її занепаду .

Незадовільний сучасний стан муніципальної  енергетики зумовлюється також недосконалістю системи енергоспоживання, зокрема  нестачею або практичною відсутністю  індивідуальних засобів обліку та систем регулювання, а також недосконалістю існуючих будівельних конструкцій.

Слід зазначити, що за останні роки влада зробила деякі кроки  для покращення ситуації в комунальній  енергетиці. Прийнято Закон України  „Про теплопостачання”, який рамочно  окреслює всі питання, пов’язані із забезпеченням тепловою енергією населених пунктів України. Створено дочірню компанію НАК „Нафтогаз України” – ДП „Газ-Тепло” для вирішення проблем, пов’язаних з постачанням теплової енергії. Продекларовано позитивні реформи, такі як установка лічильників, підвищення частки когенерації та залучення приватних інвестицій. Однак основні проблеми теплопостачання залишаються невирішеними, фактичне впровадження реформ проходить дуже повільно. Про це свідчить гіркий досвід останніх років, зокрема серйозна аварія у м. Алчевську та декількох десятках інших міст в опалювальний сезон 2005-2006 років. Необхідні більш рішучі дії щодо виконання прийнятих рішень і наповнення їх конкретними справами.

Зарубіжний досвід

Обмін інформацією та досвідом між  Україною й іншими країнами має велике значення при вирішенні проблем комунальної енергетики, оскільки зарубіжні країни мали такі ж проблеми і мають досвід їх вирішувати.

В передових країнах Заходу спостерігається  стабільний розвиток комунальної енергетики, подальше підвищення ефективності використання палива, покращення екологічних показників енергетичного обладнання. Реформування комунального господарства країн Центральної Європи відбувалося за фінансової допомоги та за стандартами ЄС і досягло значних успіхів в результаті трансформації підприємств ЖКГ (реструктуризації, демонополізації, лібералізації ринку, приватизації), привнесення дієвих засобів управління (регулювання) та впровадження ринкових методів ціноутворення. Серед головних рис комунальної енергетики країн Заходу слід назвати наявність конкуренції на ринку теплозабезпечення, що забезпечує якість тепла, а також суворий індивідуальний облік його споживання та вартості. Економія палива та покращення екології довкілля – це головні фактори для впровадження в західних державах різноманітних схем державної підтримки розвитку комунальної енергетики, які стимулюють цей процес і забезпечують залучення інвестицій.

Прикладами позитивного досвіду  для застосування в Україні є:

- широке використання місцевих  видів палива, зокрема побутових відходів, біомаси, сонячної енергії, надлишків тепла ТЕЦ (Данія);

- застосування нових конструкцій  труб, ефективної теплоізоляції  трубопроводів і прогресивних  методів їх укладання та експлуатації (Данія);

- реконструкція домових систем теплозабезпечення – повсюдна установка лічильників тепла та термостатів на батареї опалення (Німеччина);

- запровадження спеціальних енергетичних  „паспортів” для будівель й  інших енергоспоживаючих об’єктів (Росія, США);

- заснування та широке застосування муніципальних ЕСКО у великих та середніх містах як ефективного механізму для залучення приватного капіталу до фінансування енергозбереження (Німеччина, Польща, Чехія, Словаччина, Росія).

Оптимізація функціональної схеми  опалювання і теплопостачання

Однією із концептуальних проблем  комунальної енергетики України  є проблема оптимізації функціональної схеми опалювання і теплопостачання  з врахуванням переваг централізованого і автономного енергопостачання.

Централізоване енергопостачання

В останні роки в багатьох зарубіжних країнах (Данії, Німеччині, Фінляндії, Швеції й ін.) віддається перевага системам централізованого теплопостачання (ЦТ). В Україні частка ЦТ складає більше 65% від загального теплопостачання .

Проте, сприйняття ЦТ органами місцевого самоуправління переважно як соціальної послуги, існуюча тарифна політика, тривалий брак інвестицій та неефективність підривають сталість муніципального сектору енергетики. На даний час системи ЦТ потребують планомірного здійснення комплексу технічних і організаційних заходів. У їх числі: заміна теплопроводів із застосуванням ефективних теплоізоляційних матеріалів, реконструкція теплових пунктів з установкою в них автоматизованих теплообмінників, здійснення спільної роботи ТЕЦ і котельних на загальні теплові мережі, будівництво високоефективних TЕЦ з парогазовим циклом, перетворення районних котельних в міні-ТЕЦ, впровадження прогресивних технологій спалювання твердого палива, застосування комп’ютерних технологій для управління системами й ін.

При реалізації цих заходів в Україні ЦТ стане рентабельним і буде мати такі переваги (в зрівнянні з автономним), як ефективне використання низькосортного місцевого палива (побутових відходів, низькосортного вугілля, біомаси, вторинних енергетичних ресурсів промислових підприємств й ін.) і зменшення обсягів імпортованого палива; ефективне сумісне виробництво теплової і електричної енергії; скорочення обсягів шкідливих викидів в атмосферу, зниження техногенного навантаження на довкілля. Завдяки ефекту масштабу відбувається формування конкурентних переваг цих систем в питаннях технічного обслуговування та ціноутворення.

Враховуючи вказані переваги ЦТ та його нинішній стан, слід констатувати, що реформування систем ЦТ із залученням необхідних інвестицій є насущною задачею для комунальної енергетики та міських господарств.

Автономне енергопостачання

Автономні системи, що оснащені сучасними  котлами (ККД яких дорівнює 92-95%) більш  економічні ніж централізовані системи. Сучасні автономні автоматизовані котельні обслуговуються нечисленним персоналом, дозволяють здійснювати їх монтаж і пуск в експлуатацію в короткі строки. До того ж розміщення цих котельних не потребує відведення спеціальних територій.

Однак суттєвим недоліком автономного  теплопостачання, в разі застосування органічного палива, є (порівняльно з ЦТ) більша екологічна небезпека. Це пов’язано з наближенням зони розсіювання відпрацьованих газів до мешканців будівель. Іншим недоліком таких систем є переважне використання природного газу, частку якого в енергетичному балансі України необхідно зменшувати.

На думку зарубіжних фахівців автономні  котельні для великих міст не повинні  бути конкурентами великих TЕЦ і районних котельних, а бути їх ефективним доповненням  з доцільною часткою 10-15% від потенційного ринку теплової енергії. Але, в той же час, необхідно розвивати технології з використанням альтернативних джерел енергії (в зв’язку з дефіцитом та подорожчанням газу), які повинні призвести до більш широкого використання децентралізованих джерел енергії з рівнем високої економічної ефективності та екологічної прийнятності. Світовий досвід показав, що витрати на створення локальних систем теплопостачання окупаються протягом одного року.

Сьогодні в Україні автономні  системи енергопостачання слід застосовувати  переважно для окремих будівель при їх будівництві або при модернізації у наступних випадках:

• в районах щільної забудови, охоплених централізованим теплопостачанням, де через обмежену пропускну спроможність теплової мережі неможливе підключення  до неї додаткових споживачів, а прокладка нових теплових мереж ускладнена;

• при віддаленні будівель від  районів централізованого електро- і теплопостачання, для ізольованих  споживачів;

• для малоповерхових будівель садибної забудови;

• для об'єктів і споживачів з підвищеними вимогами до надійності енергопостачання, які не можуть бути гарантовано забезпечені подачею енергії з централізованих мереж;

• для виробництва електроенергії в пікові періоди;

• для об’єктів туристської сфери (особливо в західних регіонах України) з метою покращення якості енергетичних послуг та розвитку міжнародного туризму;

• для впровадження інноваційних технологій екологічно чистих і енергоефективних джерел енергії.

Вибір тієї чи іншої системи повинно бути індивідуальним для кожного міста чи району. Слід враховувати, що сьогодні у споживачів сформована стійка негативна думка щодо якості ЦТ, а також те, що сучасний рівень та перспектива розвитку техніки і технологій (зокрема розвиток НВДЕ) дозволяє кардинально змінити підхід до сфери автономного теплопостачання. Державний підхід у вирішенні цього питання сьогодні повинен полягати, в першу чергу, у відроджені централізованої системи теплопостачання, а також в помірній її децентралізації, тобто створенні районних централізованих мереж, що об’єднують декілька об’єктів, та з побудовою котелень по когенераційній схемі.

Необхідно, щоб система комунального теплопостачання  відповідала наступним інтегрованим вимогам споживачів: доступна ціна, найкраща якість, можливість регулювання  параметрів комфорту в приміщеннях. В разі забезпечення централізованими системами більш якісного обслуговування та зменшення втрат у теплових мережах ці системи будуть більш прийнятними для пересічних громадян з позиції доступності ціни.

Таким чином, для пересічних жителів міст України переваги районної або централізованої системи теплопостачання (після необхідної модернізації) превалюють перед автономними як у короткостроковому, так і в довгостроковому аспекті. Для заможних громадян (для яких комфорт споживання переважає доступну ціну) слід не чинити бюрократичних перепон на регіональному рівні та дати можливість установки автономних систем теплопостачання з прийнятним рівнем екологічності та безпеки.

Підвищення  енергоефективності муніципальної  енергетики

Завдання  підвищення ефективності використання енергії у муніципальному господарстві – це найбільш актуальна проблема комунальної енергетики України, яка обумовлена наступними факторами: недостатніми вітчизняними ресурсами та скороченням світових резервів органічного палива, необхідністю зменшення негативного впливу на довкілля (зокрема наслідків парникового ефекту), значним зростанням цін на послуги з енергопостачання.

Проблему  необхідно розглядати одночасно  як з позиції постачальників, так  і споживачів.

Підвищення  енергоефективності потрібно:

- кінцевим  споживачам для полегшення їхнього  фінансового стану;

- муніципалітетам  для підтримки місцевих бюджетів, які обтяжені енерговитратами  на теплозабезпечення бюджетних  установ та житлово-комунальними  субсидіями;

- постачальникам теплової енергії, оскільки більш висока енергоефективність могла б втримати тарифи на мінімальному рівні та підвищити готовність споживачів активніше платити за спожите.

За оцінкою Мінбуду, при виробництві, передачі, розподілу та кінцевому використанні марно витрачається до 60% теплової енергії. Однак при цьому значною проблемою є відсутність надійних даних зі споживання теплової енергії. Існуюча інформація ґрунтується в основному на нормативному споживанні або оціночних даних. Точне визначення потреб кінцевих користувачів та детальні моделі споживання спростять і оптимізують процеси проектування, розробки та удосконалення систем теплопостачання, а також сприятимуть плануванню інвестицій.

Українські оцінки потенціалу енергоефективності в будівлях варіюють у межах 20–50 %. Згідно з досвідом Росії, країн  Балтії та Фінляндії, 30 % енергозбереження в будівлях є досяжним за достатньо  низьких витрат. Втрати в розподільних та магістральних мережах є високими (до 25–30 %), але і витрати на впровадження заходів щодо їх зменшення теж будуть значними. . Досвід розвинутих країн свідчить, що в житловому секторі за рахунок ефективного споживання енергії можна обійтися в багато разів меншою кількістю енергії без погіршення умов життя пересічних громадян. За думкою фахівців, енергозбереження в 4-5 разів економічно вигідніше ніж вироблення еквівалентної кількості енергії.

Заміна старих або реконструкція  існуючих котелень і ТЕЦ за прогнозами, викладеними в Енергетичній стратегії до 2030 р., призведе до значного скорочення використання палива на одиницю генерованого тепла. Оцінюючи скорочення у 8 % до 2010 р. та 16 % до 2030 р., це відповідатиме економії палива на рівні 2,98 млн т н.e. та 4,13 млн. т н. e. відповідно.

Вирішення проблем підвищення ефективності використання енергії у муніципальному господарстві можна представити  наступною схемою: інформованість –  стимулювання – фінансування –  реалізація.

Інформованість необхідна, в першу  чергу, керівникам муніципальної енергетики для обґрунтованої діяльності з підвищення енергоефективності. Необхідна інформація має включати:

- існуючий стан об’єктів систем  постачання та споживання теплової  енергії, який має бути визначений  та задокументований в певних енергетичних “паспортах” або “сертифікатах”;

- можливі енергоефективні заходи, які можуть бути застосовані  на різних типах об’єктів, включаючи  оцінки вартості та очікуваного  фінансового ефекту;

- усі типи ризиків, пов’язані  з інвестиціями в підвищення енергоефективності та заходи з пом’якшення цих ризиків.

Стимулювання повинне мати конкретну  спрямованість на постачальників енергії (наприклад, шляхом введення стимулюючої  структури тарифів), кінцевих споживачів (має включати, принаймні, облік та регулювання енергоспоживання та створювати мотивацію для отримувачів субсидій у житловому секторі), власників об’єктів, з можливістю використовувати хоча б частину зекономлених бюджетних коштів на власний розсуд.

Джерелами фінансування можуть бути: цільові поновлювані фонди; інвестиційна складова в тарифах або в розрахункових нормах споживання; пряме бюджетне фінансування і можливості реінвестування зекономлених бюджетних коштів; інвестиції від мешканців-споживачів.

Реалізовувати енергоефективні заходи повинні спеціальні муніципальні служби через регіональні та муніципальні програми соціально-економічного розвитку регіону чи муніципального утворення або - енергосервісні компанії (ЕСКО) шляхом енергоефективного підряду.

Використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії (НВДЕ), вторинних енергоресурсів та місцевих видів палива

Перспективними напрямками розвитку НВДЕ в комунальній сфері є: біоенергетика (пряме спалювання відходів деревини, відходів сільського господарства і  твердих побутових відходів та їх піроліз, використання біогазу, паливних брикетів, виробництво етанолу як моторного палива, тощо), видобуток і утилізація шахтного метану; освоєння економічно доцільного гідропотенціалу малих річок; сонячна й вітрова енергетика, виробництво електроенергії за рахунок надлишкового тиску доменного та природного газів, залучення теплової енергії довкілля з використанням теплових насосів і термотрансформаторів.

Сьогодні назріла необхідність почати широке впровадження в муніципальній  енергетиці України теплонасосного теплопостачання, що дасть змогу досить ефективно залучити у паливно-енергетичний баланс низькопотенційну теплоту природного середовища і промислових викидів. Використання теплонасосних систем (ТНС) у економічно розвинених країнах практично довело свої екологічні та економічні переваги. Науково-технічні розробки такого обладнання існують в Інституті технічної теплофізики (ІТТФ) НАН України. Реалізовувати ТНС сьогодні в Україні можуть Сумський машинобудівний завод ім. Фрунзе, Мелітопольський компресорний, Одеський завод холодильного машинобудування та ін. Доцільно також розглянути питання про придбання теплонасосного обладнання іноземних фірм (Німеччина, Швеція, Данія, Австрія й ін.)

Щодо перспектив біоенергетики, то наявні в Україні річні об’єми біомаси (14,8 млн. т у. п.), виробничі, технологічні та кадрові ресурси дають можливість вивільнити до 12,3 млрд. м3 газу на рік. Має також перспективу в комунальному теплопостачанні використання сонячної енергії, зокрема сонячні колектори для опалення і гарячого водопостачання, сонячні обігріваючі панелі (які активно використовуються на Заході), перспективний проект ІТТФ НАНУ на базі ґрунтового акумулювання сонячної теплоти.

Підвищення ефективності управління ЖКГ та комунальною енергетикою

Необхідною умовою для успішного функціонування як комунальної енергетики, так і інших структурних складових ЖКГ є прозорість політики державних органів щодо процесу управління та тарифного і цінового регулювання. Для цього необхідно здійснювати контроль як фізичних потоків (теплової і електричної енергії, гарячої води й ін.), так і фінансових потоків. Успішне вирішення першого завдання залежить від ефективного автоматизованого контролю параметрів енергоносіїв, що постачаються у будівлі. Контроль теплоносіїв повинен здійснюватися як на виході із централізованих (або районних) систем, так і на вході до споживачів (автономні лічильники тепла в будинках, індивідуальні лічильники газу, холодної і гарячої води в кожній квартирі).

Забезпечення контролю руху фізичних потоків та температури теплоносіїв дозволить оцінювати обсяги реальних послуг, їх якість а також реальні обсяги втрат в постачальних мережах. В соціальному плані це дасть аргументовану основу споживачам для одержання компенсацій за неповні й неякісні послуги з енергопостачання.

Сьогодні українські регіональні  органи влади (муніципалітети) відіграють обмежену роль у виробництві, транспортуванні  й розподілі комунальної енергії, але вони повинні мати реальну  можливість впливати на виробництво  й поставку тепла, управляти споживанням енергії, активізувати функції регулятора, інвестора й джерела мотивації для більш ефективного використання енергії. Реформування сфери ЖКГ та удосконалення управління муніципальною енергетикою повинні сприяти оновленню і посиленню ролі муніципалітетів у цій справі. Реформи повинні включати нові форми господарювання, такі як: створення кондомініумів в містах, приватизація об’єктів ЖКГ, надання комунальних послуг на конкурсних принципах й ін.

Зниження шкідливого впливу комунальної  енергетики на довкілля

Екологічний збиток від енергетики як правило носить комплексний характер: забруднюються повітря, вода, ґрунти. Очевидно, що одним з кардинальних шляхів рішення екологічних проблем  комунальної енергетики полягає  в скороченні споживання енергії.

Іншими напрямами зниження шкідливого техногенного впливу комунальної енергетики на довкілля і людину є:

- залучення інвестицій в екологічно  чисте виробництво енергії, зокрема  шляхом застосування економічних  стимулів і механізмів його  підтримки,

- поширення інформації про наукові досягнення щодо екологічно ефективних технологій комунальної енергетики, а також заохочення обміну новітньою практикою і знаннями щодо екологічно безпечних технологій між регіонами;

- застосування процедури оцінювання  екологічного впливу комунальної енергетики та використання економічних інструментів, згідно з якими забруднювач має нести всі пов'язані із забрудненням витрати;

- запобігання утворенню відходів (або мінімізація їх утворення), максимально широке використання  вторинної сировини, переробка відходів і використання екологічно безпечних альтернативних матеріалів;

- широке впровадження нетрадиційних  та відновлюваних джерел енергії  (НВДЕ).

Важливе значення для екологізації комунальної енергетики має створення  регіональних та міських систем моніторингу навколишнього природного середовища. Слід зазначити, що житлово-комунальне господарство сучасного міста (як складна система) потребує комплексного вирішення проблеми екологізації. При цьому мова йдеться не про вдосконалення окремо енергетичної сфери міста, а про ефективне вдосконалення екології всієї системи екополісу. До таких рішень, крім екологічно „чистої” комунальної енергетики, слід віднести рішення щодо: житлового будівництва, інженерної інфраструктури міста, його транспортної системи, тощо.

Реалізація у сфері комунальної  енергетики проектів спільного впровадження в рамках міжнародного співробітництва  згідно з Кіотським протоколом дозволить  залучити фінанси для поліпшення стану місцевого господарства та довкілля регіонів/

Вирішення соціальних проблем, пов’язаних з послугами комунальної енергетики

Якість житлово-комунальних послуг при різкому зростанні цін  на ці послуги в Україні залишається  нижчою від середньоєвропейської. Зростає  соціальна нерівність між різними  категоріями населення щодо доступності комунальних послуг, їх якісного наповнення, гарантій постачання, що посилює соціальну напруженість в країні.

Реформування комунальної енергетики і ЖКГ цілком повинно забезпечити  нормальні умови мешкання населення  шляхом надання йому якісних послуг з доступних для більшості цін та надання дотацій тим жителям, дохід яких не дозволяє самостійно оплачувати весь комплекс комунальних послуг. Підвищення оплати за комунальні послуги не повинне супроводжуватися зниженням рівня життя, а йти паралельно із зростанням добробуту, про що свідчить досвід розвинених країн світу. Для забезпечення соціальної стабільності в суспільстві доходи і рівень життя населення повинні зростати в більшому ступені, ніж комунальні тарифи. Таким чином, соціальних загроз при реформуванні ЖКГ (з підвищенням тарифів за комунальні послуги) можна уникнути, якщо люди зможуть повністю оплачувати послуги за рахунок зростання своїх доходів, а послуги будуть дійсно якісними.

Першочергові заходи підвищення ефективності комунальної енергетики[b]

[b]1. Стимулювання енергоефективності  та зниження шкідливого впливу (реалізація на нормативно-правовому  рівні):

- створення регіонального (муніципального) інноваційного фонду та механізмів  стимулювання ощадливого споживання  енергоносіїв в регіоні;

- накопичення економії коштів  за рахунок реалізації енергозберігаючих  проектів в ЖКГ та цільове  використання цих коштів для  реалізації наступних проектів  з енергозбереження та матеріального  стимулювання персоналу;

- вдосконалення системи штрафних санкцій за неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів і технологій в ЖКГ;

- реалізація механізмів, передбачених  Кіотським протоколом (проекти спільного  впровадження, торгівля квотами  на викиди парникових газів);

- впровадження економічних санкцій, згідно з якими забруднювач в сфері комунальної енергетики має нести всі витрати, пов’язані із забрудненням довкілля;

- державна компенсація кредитної  ставки банків для підприємств,  що взяли кредит на реалізацію  енергозберігаючих заходів;

- компенсація частини витрат  населення на запровадження енергозберігаючих  заходів в оселях;

- впровадження мотиваційних механізмів  для зниження нормативних і  понаднормативних втрат тепла  при формуванні тарифів; 

- впровадження дієвих механізмів  використання пільгових тарифів на нічне споживання електроенергії;

- запровадження спеціальних енергетичних  „паспортів” для будівель та  інших енергоспоживаючих об’єктів;

- запровадження системи технічних  регламентів, стандартів, норм, що  підвищують можливості управління процесом розвитку комунальної енергетики та стимулюють енергозбереження;

- поширення застосування муніципальних  ЕСКО.

2. Модернізація систем централізованого  теплопостачання (НАНУ, центральні  та місцеві органи влади):

- освоєння серійного виробництва та упровадження основних видів сучасного теплоенергетичного обладнання, зокрема високоефективних опалювальних котлів (з ККД більше 85%);

- повсюдна заміна зношених теплових  мереж, впровадження на теплотрасах  сучасних попередньо ізольованих  труб та ефективної теплоізоляції із нових матеріалів;

- заміна теплообмінників і впровадження  ефективного насосного обладнання, зокрема циркуляційних насосів  для систем опалення та насосів  з частотним регулюванням для  систем гарячого водопостачання;