Міжнародна торгівля і торговельна політика країни: співвідношення протекціонізму та лібералізму

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  Авіаційний Університет

Інститут  міжнародних відносин

Кафедра міжнародних відносин та бізнесу 
 
 
 
 

Реферат

на  тему: «Міжнародна  торгівля і торговельна  політика країни: співвідношення протекціонізму та лібералізму.» 
 
 
 

Підготувала:

студентка МБ 404

Любарцева Крістіна  

Перевірила:

Антоненко К.В. 
 
 
 
 
 

      Київ, 2012р.

      План

      Вступ

1. Сутність та цілі протекціонізму та лібералізму.
2. Історичний генезис протекціонізму і лібералізму.
3. Протекціонізм і лібералізм як форми прояву процесу глобалізації економіки.

Висновки

Список  використаної літератури 

      Вступ

      Починаючи з кінця минулого століття в Україні  розгортаються процеси, які визначатимуть  її найближче майбутнє. Вони обумовлені як внутрішніми для країни моментами, пов’язаними з економіко-правовими  і суспільно-політичними змінами  – лібералізацією, приватизацією, дереґулюванням, так і екзогенними детермінантами – глобалізацією політичної, економічної, інформаційної, культурної та інших сфер життєдіяльності. Природно, зовнішньоекономічна політика складається під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх чинників. В той же час зовнішні обставини створюють середовище, в якому ефективність зовнішньоекономічної політики, що задається внутрішньою економічною ситуацією, піддається модифікації з урахуванням загальносвітових тенденцій і співвідношення сил.

      Дослідження глибинних процесів глобалізації економіки  є важливим для розуміння тенденцій  і напрямів розвитку національних економік, створення їх власної економічної  стратегії і формування адекватної політики. До таких процесів в сучасних умовах відносяться тенденція до лібералізації міжнародної торгівлі і одночасно з цим ускладнення  й різноманітність форм протекціоністської зовнішньоекономічної політики держав, поява так званого неопротекціонізму в світовій економіці, що глобалізується, який все частіше використовується країнами не лише з метою реалізації зовнішньоекономічних пріоритетів, але й для вирішення економічних і соціальних проблем, що мають суто внутрішнє походження.

      В цілому дилема вибору між протекціонізмом  і лібералізмом традиційно посідає  одне з центральних місць в  теорії і практиці міжнародної торгівлі. Сучасний інтерес до цієї проблеми актуалізувався у зв’язку із здійсненням  системної трансформації економіки  України і необхідністю її інтеграції в систему світового господарства, що стимулювало дослідження всієї  системи економічних відносин, що складаються з приводу функціонування зовнішньоекономічного сектора  економіки. Більшість фахівців обмежується емпіричним пізнанням видимих тенденцій, пов’язаних з лібералізацією міжнародної торгівлі, поступовим скороченням загальноприйнятого рівня тарифних обмежень унаслідок домовленостей останніх раундів Світової організації торгівлі, підвищенням національної відкритості в процесі глобалізації економіки. Тому найпопулярнішою в теорії і практиці, особливо в перші роки соціально-економічних перетворень в Україні, виявилася доктрина ліберального напряму економічної політики з упором на максимальне прискорення відкриття національної економіки. Однак самі по собі такі дослідження не можуть забезпечити глибину пізнання закономірностей функціонування зовнішньоекономічного сектора, оскільки не дозволяють побачити його внутрішню природу і взаємозв’язок з іншими секторами економіки. Все вищевикладене диктує необхідність концептуального підходу, який визначав би фундаментальні принципи формування зовнішньоекономічної політики.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність  та цілі протекціонізму та лібералізму.

 Зовнішньоекономічна політика держави

 Зовнішньоекономічна політика - це політика держави, що проводиться з метою врегулювання платіжного балансу завдяки торговельній політиці, яка здійснюється у двох формах: протекціонізму та лібералізму.

 Торговельна політика - це державна політика, яка впливає на обсяги зовнішньої торгівлі через податки, субсидії та обмеження на експорт та імпорт.

 Протекціонізм (лат. protertionis - заступництво, захист) спрямований на стимулювання національної економіки, означає політику захисту вітчизняного виробника від іноземних конкурентів.

 Мета  політики протекціонізму:

 o Захист вітчизняного виробника. Інструментами є:

 - митні тарифи - визначають розмір державних зборів (мита) з товарів при перетині кордонів країни;

 - нетарифні бар'єри: ліцензування (держава надає ліцензії на імпорт чи експорт і водночас забороняє неліцензовану торгівлю), квотування (встановлення квот на ввезення чи вивезення товарів у кількісному або вартісному вираженні), ембарго (заборона державою ввезення до якої-небудь країни, вивезення із якої-небудь країни товарів);

 - правові й адміністративні бар'єри: технічні та санітарні стандарти, сертифікація, встановлення норм безпеки тощо.

 o Стимулювання експорту. Інструментами є:

 - надання пільгових кредитів;

 - податкові пільги;

 - субсидії.

 Позитивні наслідки протекціонізму:

 - урівноважується торговельний баланс;

 - захищає від демпінгу (демпінг - штучне зниження цін на товари і послуги на зовнішніх ринках для їх завоювання та усунення конкурентів);

 - від експортерів з дешевою робочою силою;

 - захищає молоді галузі;

 - стимулює зростання виробництва;

 - збільшує зайнятість;

 - збільшує доходи державного бюджету;

 - забезпечує економічну безпеку країни.

 Негативні наслідки протекціонізму:

 - не  використовуються переваги міжнародного ринку праці;

 - виробництво відстає від НТП;

 - зростають ціни;

 - зменшується вибір товарів;

 - зменшується конкуренція та збільшується монополія;

 - знижується підприємницька ініціатива;

 - скорочується експорт і погіршується платіжний баланс. Лібералізм (лат. liberalis- вільний) - вільна торгівля, означає відкриту зовнішньоторговельну політику без торговельних бар'єрів. Проводиться в країнах ЄС - безмитна торгівля між країнами. 

 Позитивні наслідки лібералізму:

 - стимулює конкуренцію;

 - зменшує монополізм національних фірм;

 - знижує витрати виробництва;

 - збільшує вибір споживача. 

 Негативні наслідки лібералізму:

 - країна не захищена від демпінгу;

 - країна наповнюється товарами, які нав'язують споживачам;

 - здійснюється збут неякісних або застарілих товарів. 
 
 
 

2. Історичний  генезис протекціонізму і лібералізму.

      Співвідношення  протекціонізму і лібералізму має  дуже тривалу історію в загальній  історії міжнародної торгівлі, оскільки проблема економічної залежності, незалежності і взаємозалежності країн супроводжує  всю економічну історію цивілізацій. Незважаючи на те що протекціонізм  і лібералізм є по суті протилежними полюсами в загальній системі  сучасної міжнародної торгової політики, історично періоди посилення  ролі протекціонізму чергувалися з  періодами лібералізації і переважання  політики фритредерства, що відображало  загальну економічну ситуацію у світовій економіці в цілому і в економіці  окремих держав, проходження ними відповідних фаз економічного циклу  і переважання інтересів тих  або інших соціальних груп.

      Міжнародна  практика свідчить, що при періодичному погіршенні загальногосподарської  кон’юнктури у країнах з ринковою економікою в їх торговій політиці не можна виключати прийняття  в егоїстичних інтересах національної економіки або окремих вітчизняних  компаній недостатньо виправданих  протекціоністських заходів, причому  у великому обсязі, у різноманітних  формах, з дискримінаційною спрямованістю  і навіть усупереч укладеним на найвищому  рівні міжнародним багатостороннім  угодам. Іншими словами, у період погіршення кон’юнктури можна чекати масового порушення раніше погоджених правил міжнародної торгівлі, які передбачають обмеження застосування протекціоністських заходів, що завдають збитку багатьом її учасникам, особливо слабкішим в  економічних відносинах.

      Аналіз  ґенезису та історичної динаміки протекціонізму в міжнародній торгівлі дозволяє зробити висновок про те, що інтенсивність протекціоністської політики має яскраво виражений циклічний характер, причому можна виділити як “великі, так і “малі” хвилі. “Велика хвиля” виявляється в тому, що найбільша інтенсивність державного протекціонізму спостерігається в початковий період прискореного розвитку країни, яка ставить перед собою мету посісти гідне місце в лідируючій групі, а також у пізній період свого розвитку, що характеризується помітним зниженням (“загасанням”) темпів економічного зростання, тобто у міру втрати конкурентних переваг і лідируючого становища країни у світовій економіці, при появі стійкої тенденції до відставання від країн-“переслідувачів”, що найбільш динамічно розвиваються. Так, наприклад, за період з 1985 по 2010 рік застосування нетарифних бар’єрів розвиненими країнами щодо імпорту з інших держав збільшилося на 23% у США,  на 21,3% – у Канаді, на 18,3% – у країнах Європейського Союзу і скоротилося лише у Японії на 1,4%. Із другої половини ХХ ст. крім цієї “великої хвилі” спостерігаються більш специфічні і відносно короткочасні коливання в інтенсивності протекціоністської політики (“малі хвилі”), що пов’язані з періодами економічних криз. Протекціонізм стає інструментом антикризової, антициклічної політики.

     Лібералізм у зовнішньоторговельній політиці є наслідком ефективності внутрішньої економічної політики держави, а не її причиною, результатом успішності застосування протекціоністських заходів у зовнішньоторговельній політиці, а не принциповою альтернативою протекціонізму. Лібералізм у зовнішній торгівлі виступає як свого роду інобуття протекціонізму у відповідній соціально-економічній ситуації.

     Аналізуючи співвідношення протекціонізму і лібералізму у трактуванні сучасних дослідників з науково-теоретичної і практичної точки зору,можна зробити висновок, що традиційне розуміння протекціонізму і лібералізму об’єднує одна й та сама конструкція за схемою: суб’єкт - об’єкт - дія - засоби дії - мета. Відмінність між протекціонізмом і лібералізмом має функціональний характер і може бути зведена до організаційно-технічної сторони справи. Протекціонізм і лібералізм розглядаються і в теорії, і на практиці як протилежності на підставі емпіричних даних відповідно до функціональних відмінностей. Приватні інтереси різних суб’єктів, виявлені, усвідомлені і зведені в ранг національних інтересів, створюють єдність протекціонізму і лібералізму, що додає їм соціальної значущості.

     Протекціонізм є напрямом зовнішньоторговельної  політики, здійснюваної на основі акцентованого державного втручання в господарські процеси і націленої, як правило, на захист національного виробництва на внутрішньому ринку шляхом використання митних тарифів і нетарифних методів регулювання, а також забезпечення збуту національних товарів на ринках інших країн, створення кращих умов для вітчизняних виробників у конкурентній боротьбі зі світовими експортерами. Конкретні протекціоністські форми реалізуються на національному рівні шляхом підписання двох- і багатобічних угод, охоплюють режим регулювання імпортної і експортної діяльності, контроль за передачею передової технології, правила митного контролю, а також податкове, кредитне і валютне регулювання, інвестиційний режим тощо. Крайнім проявом протекціонізму є автаркія – політика відособлення економіки країни від світової економіки з метою створення замкнутого національного господарства, що функціонує на принципах самозабезпечення.

     Лібералізм  означає напрям зовнішньоторговельної  політики, що передбачає мінімальне втручання  держави в зовнішньоекономічну  діяльність, здійснюваної переважно  на основі механізму ринкового саморегулювання, поступового скасування різного роду обмежень на шляху ввезення і вивозу товарів, послуг і факторів виробництва, не прибігаючи при цьому в цілях заохочення торгівлі до надання національним експортерам різних пільг і привілеїв як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Крайнім проявом лібералізму є “вільна торгівля” як така, як абсолютне невтручання держави у підприємницьку діяльність.

     Для кожної національної економіки існує  рівень так званого “розумного протекціонізму”  – оптимальний рівень обмежень в  торгівлі, який, з одного боку, не входить  в суперечність з національними економічними інтересами, а з іншого – забезпечує нормальний, неускладнений доступ конкурентоспроможних іноземних товарів і послуг на ринок даної країни. Саме рівень розумного протекціонізму, на наш погляд, слід вважати вихідним пунктом у пошуках критерію оптимізації зовнішньоторговельної політики.

     При виборі напряму зовнішньоторговельної  політики послідовність прийняття  рішень може бути подана в такому порядку: Соціальна форма – адекватність саморозвитку та самореалізації національних інтересів; Економічна форма – співвідношення вигод та втрат суб’єктів; Функціональна форма – арсенал інструментів від обмеження до повного невтручання.

     Внутрішня суперечність протекціонізму – це суперечність загального і особливого, що виражається в його властивостях – “селективний”, “розумний”, “галузевий”, що свідчить про відмінності всередині  єдності протекціонізму і лібералізму. Протекціонізм має в собі своє заперечення, і це є його саморозвитком, його продовженням у лібералізмі.

     Внутрішня суперечність лібералізму полягає  в його подвійності: з одного боку, відкритість економіки, невтручання  держави, із другого боку, одночасно  передбачається вже як факт, що відбувся, захист національного виробника  і зростання добробуту в суспільстві. Такі характеристики лібералізму, як “стихійний”  і “розумний”, відображають внутрішню  напруженість і самозаперечення. Тому “розумний лібералізм” і “розумний  протекціонізм” - це зона взаємопроникнення протилежностей один в одного.

     Правильний  вибір стратегії управління відповідно до типу суперечності протекціонізму дозволяє використовувати творчі потенції суперечностей протекціонізму, зводячи  до мінімуму негативну і тим більше руйнівну дію, як, наприклад, консервація  неконкурентоспроможних виробництв, “розкриття”  національної економіки у світовому  господарстві тощо. Саморух, саморозгортання, самореалізація національних економічних інтересів відбувається через внутрішню їх суперечність – суперечність між зовнішнім і внутрішнім секторами національних економічних інтересів, яка реалізується як через протекціонізм, так і через лібералізацію. В цьому значенні можна говорити про протекціонізм як раціональну форму лібералізму в даний момент часу, коли ця суперечність набуває особливу гостроту. Тоді в конкретній економічній ситуації роздвоєння форм реалізації єдиного цілого національного економічного інтересу на протилежності здійснюється без втрати самої єдності соціально-економічної форми. Лібералізм як синонім відкритості повинен органічно включати поняття “захищеність національних економічних інтересів” і його можна вивести із протекціонізму як вищої форми його самозаперечення.

     Кожний  з видів протекціонізму і лібералізму  відносний, проте всі вони розташовуються на одній осі в межах двох екстремальних  випадків: автаркія – вільна торгівля. Таке розуміння дистанційності у функціональному аспекті протекціонізму і лібералізму аналогічно багатоваріантності вибору тих або інших інститутів, цілей, механізмів і інструментів зовнішньоторговельної політики, як чинників формування одного або іншого її напряму.

     Основними чинниками формування сучасних напрямів зовнішньоторговельної політики є: національні економічні інтереси як сукупність інтересів різних соціальних класів і груп; зовнішні (процес глобалізації економіки) і внутрішні (особливості  економічного розвитку країни) передумови здійснення зовнішньоторговельної  політики; інститути різного рівня (національні, міжнаціональні, наднаціональні і глобальні), що беруть участь в  реалізації того або іншого напряму  зовнішньоторговельної політики; система  поставлених цілей: політичних, економічних, інституційних тощо; різноманітні механізми  реалізації: від нормативно-правових і організаційних до ринкових; і, нарешті, інструменти, що використовуються (тарифні  і нетарифні, явні і латентні).

 Україні, яка реформує свою економіку, необхідно розв'язати кардинальні проблеми: подолати системно-структурну кризу, включитись у міжнародний поділ праці та вийти на світові ринки, підвищити життєвий рівень населення та ін. Це потребує розроблення виваженої зовнішньоекономічної політики, оптимального співвідношення між протекціонізмом і свободою торгівлі. Світовий досвід переконує, що створення конкурентоспроможних фірм і галузей неможливе без державної підтримки.  
 

3. Протекціонізм і лібералізм як форми  прояву процесу глобалізації економіки.

     Аналіз  еволюції теорій міжнародної торгівлі і практики їх використання з позицій  фундаментальних процесів, що протікають в сучасній світовій економіці, підводить  до розгляду протекціонізму і лібералізму  як свого роду “суперечливої єдності”, розв’язання суперечностей усередині  якої зрештою і створює ту реальну картину розвитку міжнародної торгівлі, а в більш широкому контексті інтернаціоналізації економічного життя з його нинішньою найвищою фазою - глобалізацією, яка спостерігається сьогодні. Методи протекціонізму і принципи лібералізму не тільки вписуються в логіку глобалізації, вони можуть бути представлені певною мірою формами прояву процесу глобалізації економіки. Доводиться, що сучасну світову економіку не можна назвати глобальною: незважаючи на значний прогрес глобалізації, сучасний світ все ще залишається світом національних валют, а крім цього – це світ безлічі різних культур і відмінних систем цінностей. Процес глобалізації, з одного боку, є могутнім прискорювачем досягнення такого рівня цілісності світової економіки, коли відносини всередині неї визначаються взаємозалежністю, а, з другого боку, глобальні стратегії різних суб’єктів світогосподарського спілкування фактично є локальними, орієнтованими не на весь світ в цілому, а на окремі його сеґменти.

     Глобалізація  вносить істотні зміни в закономірності міжнародного розподілу праці. Порівняльні  переваги країн, на яких ґрунтується  сучасна міжнародна торгівля, необхідно  розглядати як такі, що вже залучені в господарський оборот, і як потенційні. Це означає, що країни можуть мати певні  ресурси, але частина з них  із різних причин не використовується господарюючими суб’єктами, не поступає на ринки і, отже, не одержує внутрішньої  ринкової оцінки. Таким чином, основний вартістьстворюючий чинник у міжнародній торгівлі – не наявність ресурсів, а рівень ефективності їх використання зовнішньоторговельними партнерами.

     В економіці, що глобализується, водночас діють дві суперечливі тенденції – зростання міжнародної конкуренції внаслідок збільшеної мобільності факторів виробництва і підвищення рівня монополізації окремих ринків, що служать об’єктивною основою для здійснення “гнучкого протекціонізму” світового економічного авангарду. Аналіз міжнародної торгівлі в умовах глобалізації свідчить, що суперечність даного процесу полягає в тому, що перевага віддається конкуренції, а не кооперації, домінуванню, а не партнерству. З одного боку, формується економічне середовище, що функціонує на базі низки загальних принципів і правил; розвиваються коопераційні зв’язки; посилюється взаємозалежність світогосподарських структур. З другого боку, зростає уразливість національних економік, йде процес розшарування світогосподарського простору, зростає нестійкість світогосподарської системи в цілому.

     Аналіз  причин здійснення протекціоністської політики дозволяє дійти висновку, що між їх позитивним і негативним характером (і, відповідно, результатами) немає чіткої ґрані або вона виявляється достатньо рухомою. На практиці завжди діє прагматичний курс реальної зовнішньоторговельної політики, що має в собі елементи як протекціонізму, так і лібералізації. Незважаючи на економічну неефективність протекціонізму, він може бути достатньо ефективним з погляду політики. За своєю суттю він має політичну спрямованість і визначається загальним курсом економічної політики держави. Це відрізняє протекціонізм як явище від інших економічних процесів, для виникнення яких достатньо лише наявності об’єктивних економічних умов. Найбільші негативні наслідки протекціонізму для національної економіки виникають від надмірно високого рівня обмежень і/або дуже тривалого їх застосування, оскільки в цих випадках протекціоністські заходи здатні зруйнувати повноцінне конкурентне середовище на внутрішньому ринку і загальмувати підвищення ефективності національного господарства. Найбільшого позитивного ефекту при використанні протекціоністських заходів можна чекати у тому разі, коли вони не тільки продиктовані загальнонаціональними інтересами, але й тоді, коли рівень і строк дії обмежень імпорту визначені на основі відповідних розрахунків, а надалі ці обмеження періодично перевіряються, коректуються і відміняються.

     Однозначна  оцінка протекціонізму, як така, що повністю відкидає його, так і така, що беззастережно  визнає, є неправомірною. По-перше, протекціонізм  за всіх його можливих негативних наслідків  у кількох випадках є економічно обґрунтованим напрямом національної зовнішньоторговельної політики країн, оскільки дозволяє країнам тісно  взаємодіяти і одержувати взаємну  вигоду при різному рівні забезпеченості природними ресурсами і розвитку продуктивних сил. По-друге, підвищує позитивний ефект протекціоністських заходів  поєднання необхідних обмежень імпорту  з державною підтримкою відповідних  перспективних вітчизняних виробництв, яка продиктована стратегічними  національними економічними інтересами і має творчу спрямованість.

     Процес  глобалізації протікає паралельно із процесом посилення державної активності. Тому, на тлі процесу лібералізації торгових режимів країн, які взаємодіють, що об’єктивно відбувається у світовій економіці, не тільки відтворюється старий, але й створюється новий ґрунт для відповідного неопротекціонізму. Специфічною рисою неопротекціонізму початку XXI ст. стало, перш за все, те, що він перетворився з торгової політики у складний комплексний державний механізм підвищення конкурентоспроможності національної економіки. Йдеться про інтеґровану систему, яка покликана ґарантувати незмінність і усталеність зовнішніх і внутрішніх умов для накопичення національного капіталу, розширеного відтворення, модернізації національної економіки і соціальної структури суспільства. Наступною рисою неопротекціонізму є вияв крім традиційного оборонного, з переважанням суто захисних заходів, наступального його характеру з яскраво вираженими агресивними експансіоністськими рисами. Сучасний протекціонізм у зовнішньоекономічній політиці спрямований не стільки на захист внутрішнього ринку країни і вітчизняних виробників від іноземної конкуренції (захисний, внутрішній аспект протекціонізму), скільки на зміцнення позицій і зростання експансії вітчизняного бізнесу за кордоном (протекціонізм, звернений назовні). Ще однією специфічною рисою неопротекціонізму є поява “колективного макрореґіонального протекціонізму” сучасних інтеґраційних, економічних, торгових та інших союзів. Зовнішні прояви неопротекціонізму можна знайти в конфліктності підходів країн до реалізації зовнішньоторговельної політики, розширенні арсеналу засобів неопротекціонізму за рахунок використання порівняно нових і завуальованих нетарифних інструментів. Таким чином, незважаючи на загальну тенденцію до лібералізації сучасної міжнародної торгівлі, характерним стає розширення практики і спектру форм протекціоністської політики у процесі глобалізації економіки. Такий висновок є принциповим в зв’язку з початком масштабних перетворень в державах, що здійснюють системну трансформацію економіки і що відстоюють своє місце на світових ринках.

     Висновки

1. Основними чинниками сучасних напрямів зовнішньоторговельної політики (протекціонізму і лібералізму) є: національні економічні інтереси як сукупність інтересів різних соціальних класів і груп; зовнішні (процес глобалізації економіки) і внутрішні (особливості економічного розвитку тієї або іншої країни) передумови здійснення зовнішньоторговельної політики; інститути різного рівня (національні, міжнаціональні, наднаціональні і глобальні), що беруть участь в реалізації того або іншого напряму зовнішньоторговельної політики; система поставлених цілей: політичних, економічних, інституційних тощо; різноманітні механізми реалізації: від нормативно-правових і організаційних до ринкових; і, нарешті, інструменти, що використовуються (тарифні і нетарифні, явні і латентні).
2. Глобалізацію економіки можна характеризувати як процес посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, що виражається у поступовому перетворенні світового господарства на єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань. Процес глобалізації, з одного боку, є могутнім прискорювачем досягнення такого рівня цілісності світової економіки, коли відносини всередині неї визначаються взаємозалежністю і взаємопроникненням, а, з другого боку, глобальні стратегії різних суб’єктів світогосподарського спілкування фактично є локальними, орієнтованими не на весь світ в цілому, а на окремі його сеґменти. Парадокс глобалізації полягає у тому, що чим вище ступінь економічної і соціальної консолідації суспільства і чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим успішніше воно здатне використати переваги інтеґраційних зв’язків і адаптуватися до умов глобального ринку.
3. Аналіз еволюції теорій міжнародної торгівлі і практики їх використання з позицій фундаментальних процесів, що протікають в сучасній світовій економіці, підводить до розгляду протекціонізму і лібералізму як свого роду “суперечливої єдності”, розв’язання суперечностей усередині якої зрештою і створює ту реальну картину розвитку міжнародної торгівлі, а в більш широкому контексті інтернаціоналізації економічного життя з його нинішньою найвищою фазою - глобалізацією, яка спостерігається сьогодні. Методи протекціонізму і принципи лібералізму не тільки вписуються в логіку глобалізації, вони можуть бути представлені певною мірою формами прояву процесу глобалізації економіки.