Міжнародна стандартизація. 2

План 
 
Вступ 
 
Розділ 1. Головні відмінності стандартів від технічних регламентів

 
Розділ 2. Вплив технічних регламентів  ЄС і Росії на економіку

України.

 
  
 
Висновок

 
Список використаних джерел

Розділ 1. Головні відмінності стандартів від технічних регламентів 
 
 У міжнародній практиці стандарти не є обов'язковими. Але якщо виробник дотримується базових, затверджених стандартів, автоматично передбачається, що його продукція якісна. Кожні п'ять років стандарти переглядаються з урахуванням нових технологій, які з'являються в світі. 
Компанія може підтверджувати якість своєї продукції та іншими способами, наприклад, декларацією відповідності вимогам безпеки.

Що також гарантовано захищає  інтереси споживача. Адже якщо перевірка  виявить недостовірність заявлених  у декларації відомостей, виробника  чекають багатомільйонні штрафи, не кажучи вже про втрати ділової  репутації проштрафилися фірми.

Скасування обов'язкових стандартів в Україні не буде означати скасування контролю над якістю продуктів.

Його будуть забезпечувати технічні регламенти, що описують основні характеристики і умови виробництва продукції.

Техрегламенти виписані саме для видів продукції, а не для конкретних товарів (наприклад, для електроніки в цілому, а не для телевізорів). 
Те, яким чином продукція буде відповідати регламенту (якою вона повинна бути форми, ваги, кольору і т. д.), визначає сам виробник. 
Він може використовувати загальноприйняті добровільні стандарти (наприклад, різні виробники мобільних телефонів можуть уніфікувати тип зарядного пристрою), або розробляти індивідуальний підхід. 
При цьому виробник самостійно декларує відповідність своєї продукції регламентом з безпеки. Тим не менш, він повинен або сам, або за участю технічно компетентного третьої особи упевнитися в цьому шляхом експертизи та / або випробувань.

СОТ може обмежити наш експорт Затягування лібералізації технічного регулювання чревата санкціями з боку СОТ. Ініціювати їх застосування може одна з країн-членів торговельного клубу, інтереси якої зачепить така неповороткість наших чиновників.

Наприклад, експортер з Євросоюзу  не зможе продавати свою продукцію  в Україні, оскільки наша країна продовжує  вимагати документи або проведення процедур оцінки відповідності, скасувати  які зобов'язалася при вступі до СОТ.

У цьому випадку компанія, що зіткнулися з дискримінацією, звертається зі скаргою до свого уряду. Країна, інтереси резидента якої порушені, може звернутися до Кабміну з проханням врегулювати  це питання. Якщо проблема не може бути знята мирним шляхом, скарга направляється  в орган СОТ з вирішення  суперечок.

Як правило, в якості санкцій  держави підвищують імпортні тарифи на товари з країни відповідача, вводять  для них квотування або інші обмежувальні заходи. При цьому країну-порушника  не звільняють від обов'язку усунути  технічні бар'єри в зовнішній  торгівлі. 
Саме після подібної процедури Україна змушена була скасувати обов'язкову сертифікацію харчової продукції.

Після цього Україні ніхто не пред'являв претензій з приводу  невиконання взятих зобов'язань  в частині реформування системи  стандартизації. За даними «С», в СОТ  чекають, поки наша країна погодить всю  документацію з ЄС в рамках підготовки до підписання Угоди про Зону вільної торгівлі.

Навіть якщо експортери і скаржаться на умови роботи в нашій країні, то поки цим скаргам не дають хід, сподіваючись, що Брюссель зможе натиснути  на Київ у питаннях гармонізації стандартів і регламентів до моменту приєднання до ЗВТ.

 
Розділ 2. Вплив технічних регламентів  ЄС і Росії на економіку України.

 
До кінця цього року Україні  належить завершити процес уніфікації

вітчизняних вимог до якості продукції  до системи стандартів і регламентів, які діють в рамках Світової організації  торгівлі.

Але Міністерство економічного розвитку і торгівлі зараз розглядає можливість впровадження принципів технічного регулювання, що діють в Митному  союзі Росії, Білорусі та Казахстану.

З радянських часів нашій країні в спадок дісталася архаїчна система  стандартизації виробництва промислових  товарів та продуктів харчування. 
Держава не тільки встановлює вимоги до безпеки продукції, але і жорстко регламентує процедуру їх виробництва і зовнішні параметри. За часів Союзу наявність такої системи було цілком виправдано.

В умовах відсутності конкуренції  при адміністративно-командній економіці  єдиним способом забезпечити хоч  якусь якість товару і його безпеку  залишалося тверде нормування, коли потрібно було робити не гірше, але й не краще  встановлених норм.

Більшість цих стандартів давно  застаріли і лише змушують вітчизняних  виробників нести невиправдані витрати.

Адже, скажімо, щоб експортувати продукцію, наші підприємства повинні дотримуватися  і старих радянських норм, і європейських вимог. Щорічні сумарні витрати  українських компаній на обов'язкову сертифікацію товарів становлять близько $ 130 млн.

Причому значна частина цієї суми осідає в кишенях чиновників у  вигляді "неофіційних платежів" за сприяння в якнайшвидшому отриманні  необхідних документів.

Бажаючи приєднатися до Всесвітньої  торгової організації, Київ пообіцяв реформувати  свою систему технічного регулювання. Головна мета таких реформ полягала в тому, щоб позбавити бізнес від  зайвої зарегульованості та забезпечити ефективний контроль над якістю і безпекою продукції.

Більшість зобов'язань Україна  повинна була виконати до моменту  офіційного вступу в міжнародний  торговельний клуб, а завершити процес реформування - до кінця нинішнього року. Однак поки чиновники і законодавці  виконали лише чверть всієї роботи. Однією з головних умов членства в СОТ для Києва було введення принципу добровільних стандартів. Але в Україні стандарти і раніше є обов'язковими, причому тільки для вітчизняних товарів.

Це змушує компанії або розробляти індивідуальні технічні умови для  виробництва конкретної продукції, що коштує чималих грошей, або працювати  за радянськими лекалами. Але в  цьому випадку наші товари вже  не можуть конкурувати з більш  технологічними західними аналогами. 
Згідно з домовленостями з СОТ всі технічні регламенти, використовувані в нашій країні, потрібно було підігнати під вимоги міжнародного торговельного клубу до 30 грудня 2011.

Незважаючи на всю масштабність такої роботи, насправді зробити  це було не так вже й складно. Все, що вимагалося від чиновників, перевести  діючі в ЄС документи на українську мову. Однак обумовлені терміни упорядкування  технічних регламентів безнадійно зірвані.

Ми не встигаємо не те що оперативно переводити прийняті регламенти, але  навіть гармонізувати вже існуючу  нормативну базу. За офіційними даними Госпотребінспекціі, тільки в 2010 р. (найбільш свіжий звіт) з 4445 стандартів, які планувалося  затвердити, на світ з'явилися лише 634. 
Таке затягування реформ було вигідно Держспоживстандарту, який до недавнього часу був одним з найвпливовіших органів виконавчої влади (після проведення адміністративної реформи його функції покладені на департамент Мінекономіки).

Не бажаючи втрачати важелі впливу, відомство всіляко ухилявся від  покладених на нього завдань (саме воно повинно було готувати нові технічні регламенти та переглянути підходи до обов'язкової сертифікації). 
За чотири роки перебування у СОТ Україні лише з боєм вдалося відмовитися від обов'язкової сертифікації харчової продукції (зараз її проходять лише дитячі консерви, алкоголь і тютюнові вироби). Відповідну постанову уряду було прийнято в 2009 р., після чого Держспоживстандарт спробував його скасувати, звернувшись до Генпрокуратури.

В рамках спрощення процедур технічного регулювання прийнято закони "Про  державний ринковий нагляд і контроль безпечність нехарчової продукції", "Про загальну безпечність нехарчової продукції", "Про відповідальність за шкоду, заподіяну дефектами в  продукції", "Про акредитацію  органів з оцінки відповідності".

Робота над скороченням переліку промислової продукції, що підлягає сертифікації, тільки розпочато. Спочатку сертифікації підлягало до 80% усіх вироблених в Україні товарів і послуг.

Станом на 1 січня 2012 р. даний перелік  скорочений з 434 до 157 позицій. На всі  ці товарні групи прийняті і вступили в силу технічні регламенти, які  незабаром мають бути приведені  у відповідність з директивами  ЄС. У 2013 р. в силу вступлять технічні регламенти щодо медичного обладнання, і список сертифікуються товарів  стисне ще на 14 позицій. 
 Не впоравшись з уже взятими зобов'язаннями, Київ звалює на себе нові. Український уряд пообіцяв російському вивчити можливість запровадження в нашій країні принципів технічного регулювання, що діють в Митному союзі Росії, Білорусі та Казахстану.

І це притому що відмінності між  СОТівськими і "союзними" підходами  до забезпечення якості продукції фундаментальні. По-перше, ТС застосовує радянський принцип  стандартизації.

Формально відповідність стандартам в Митному союзі - справа добровільна. Однак їх ігнорування здорожує процедуру  підтвердження відповідності товарів  вимогам технічних регламентів.

По-друге, на відміну від ЄС, де виробництво  харчової продукції регламентується  виключно актами ветеринарно-санітарного  та фітосанітарного законодавства, в ТС діють обов'язкові регламенти на харчову продукцію, фактично визначають умови її виробництва, а також  єдині санітарно-епідеміологічні  та гігієнічні вимоги та ветеринарні  та карантинні заходи.

По-третє, в Митному союзі існує  більш об'ємний, ніж в ЄС, перелік  товарів, які необхідно сертифікувати. І Україна, яка вже грунтовно  порізала "сертифікаційний" список, у разі гармонізації технічних норм з правилами ТЗ змушена буде все відіграти назад.

По-четверте, на відміну від підходів СОТ, згідно з якими харчові і  нехарчові товари контролюють і  засвідчують на відповідність регламентам  по одному органу, в Митному союзі  різні відомства можуть перевіряти кілька видів продукції.

Приміром, санітари можуть з'явитися  з перевіркою і на ферму, і на верстатобудівний завод. Тільки недавно в рамках Митного  союзу стали обговорювати можливість скасувати санітарно-гігієнічні вимоги для низьковольтних електроприладів.

За свідченнями підприємців, які  працювали раніше за національними  стандартами Казахстану і Білорусі, РФ при формуванні регламентів і  стандартів ТЗ нав'язує власні нормативи. Вони, як правило, застрягли ще в  середині 90-х років, а будь-які  наміри партнерів по впровадженню сучасних європейських підходів до забезпечення якості продукції, м'яко кажучи, не вітаються. 
 Відомі навіть випадки, коли вироблена і сертифікована за російськими лекалами в одній з "союзних" республік продукція не була визнана контролюючими органами РФ, потрапивши на її територію. 
Піддавшись на умовляння Кремля і зобов'язавши своїх виробників працювати за радянськими стандартами, Київ ризикує втратити більше платоспроможний та інноваційно-орієнтований ринок ЄС.

Архаїчність і корупційність системи  технічного регулювання в Митному  союзі явно приваблює наших чиновників та наближені до них приватні компанії, які заробляють на видачі сертифікатів і різного роду відповідностей.

За неофіційними даними, до дискусії про сир (яка в результаті і  підвела українських чиновників до питання гармонізації законодавства  з росіянами) наших сусідів могли  підштовхнути українські контролюючі  органи, які після адмінреформи позбулися  ряду своїх повноважень.

Але наша країна може успішно обійтися і без формального приєднання до нормативів Митного союзу. Найбільш здоровою думкою виглядає точкове узгодження та підтвердження відповідності  вітчизняних товарів регламентам  ТЗ. Господарський кодекс передбачає, що продукція, що випускається на експорт, може здійснюватися за яким завгодно стандартів і регламентів, лише б  були дотримані всі українські норми  при виробництві, зберіганні та транспортуванні по території нашої країни.

Збиток від інтеграції українських  нормативів з документами Митного  союзу складно перебільшити. На догоду жменьці чиновників, які хочуть продовжити своє паразитування на грошових потоках, безслідно зникнуть роки переговорів  з ЄС - перспективним платоспроможним  ринком, вимогливим до впровадження високих  технологій. І навіть найменші економічні поступки стануть першим кроком до втрати політичного суверенітету.

У ЄС щороку приймаються 1-2 тис. нових  стандартів і регламентів. А Україна, замість того щоб просто переймати  готові документи або, наприклад, дослівно перекладати їх, погоджує їх з вітчизняним  законодавством. За рік ми проводимо  таких гармонізацій діючих документів менше, ніж в Європі приймається  нових.

На ці цілі щорічно виділяється  декілька десятків мільйонів гривень. Але фактично ці гроші витрачаються даремно. Адже ЄС не визнає регламенти гармонізованими, якщо в них є  хоча б найменші неточності. Чи варто говорити, що у виконанні наших чиновників таких неточностей десятки. Причому допускаються вони, як правило, навмисно, щоб контролери не втратили своїх нинішніх повноважень.

Що це означає для українських  підприємців, які хочуть експортувати в Європу? Замість того щоб спокійно випускати товар по національному  стандарту (який в точності повторював би європейський) і без проблем  продавати свою продукцію в ЄС, вони змушені проходити додаткові  узгодження, а часто і просто не допускаються на європейський ринок. 
У той час як наші сусіди, наприклад поляки, ще до вступу в ЄС пішли по так званому "методом обкладинки": стандарти та регламенти навіть не переводяться з англійської (як офіційний документ), у них просто міняються титульні аркуші. Але чиновникам, які пропускають через свої структури мільйони гривень, вигідно йти по більш складному шляху. 
Без гармонізації законодавства наші виробники, по суті, дискримінуються. Адже стандарти обов'язкові тільки для них. А імпортери можуть ввозити нормальні, високотехнологічні товари. Частина підприємців, звичайно, дають хабарі перевіряючим, щоб ті "не помічали" невідповідності нового сучасного обладнання застарілим радянським стандартам.

Інший варіант - затверджувати технічні умови на кожний вид інноваційної продукції, на які стандартів просто немає. Припустимо, сьогодні ви випускаєте йогурт з полуницею, а завтра - вже  з персиком. Це два різних комплекту  ТУ, які коштують грошей, їх реєстрація займає час. Але вони, знову-таки, повинні  відповідати якимось базовим  стандартам. Третій варіант - просто не виробляти нової продукції. Але  для бізнесу це шлях в нікуди. 
Гармонізація регламентів і стандартів з Митним союзом може відкинути Україну на кілька років назад з точки зору спрощення технічних процедур для бізнесу. Яскравою ілюстрацією того, як це буде відбуватися, є історія з Білоруссю.

Висновок 
 Удосконалення системи стандартизації, застосування міжнародних стандартів - непогана передумова для створення підприємством систем забезпечення якості, здатних значно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної продукції.

Хоча міжнародні рекомендації по стандартизації не є обов'язковими для всіх держав, проте відповідність продукції  нормам міжнародних стандартів визначає її вартість і конкурентоспроможність на міжнародному ринку. Застосування міжнародних  стандартів якості відкриває великі можливості для виходу російських підприємств  на міжнародний ринок. 
Стандартизація є ключовим чинником підтримки низки напрямів державної політики, таких як конкуренція, впровадження інновацій, усунення торговельних бар'єрів, розширення торгівлі, захист інтересів споживачів, захист навколишнього середовища і багатьох інших напрямків. 
Стандартизація, суміщати з законодавством, сприяє більш ефективному технічному регулюванню на державному рівні.

Міжнародна стандартизація дозволяє заощадити час і кошти необхідні  для розробки національних стандартів. Таким чином, розвиток міжнародної  стандартизації зумовлює розвиток світової торгівлі.

Список використаних джерел

 
 
1.Декрет Кабінету Міністрів України  «Про стандартізацію і сертифікацію»

2.Закон України «Про стандартизацію»,  «Про державний ринковий нагляд і контроль безпечність нехарчової продукції", "Про загальну безпечність нехарчової продукції", "Про відповідальність за шкоду, заподіяну дефектами в продукції", "Про акредитацію органів з оцінки відповідності".

3.Мазур В.М. Основи стандартізації, метрології та Управління якістю:

Конспект лекцій. - Дніпропетровськ.: ДУЕП, 2009. - 106 с.

4.Цюцюра С.В., Цюцюра В.Д. Метрологiя, основи вімірювань, стандартізацiя та Сертифікація: Навч.посiб. - 3-ті вид., Стер. - К.: Знання, 2009. - 242с.

5.Сайт «smi.liga.net».