Напрями вдосконалення міграційної політики України

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................................................................................................3

1. Оцінка участі України в процесах міжнародної міграції …………….........4

2. Негативні наслідки міграції населення...........................................................8

3. Напрями вдосконалення міграційної політики України.............................10

ВИСНОВКИ...............................................................................................................15

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ...........................................................16

ВСТУП

Сьогодні таке явище як глобалізація охопило всі  сфери людського життя. В першу  чергу слід відмітити глобалізацію в економічній сфері, яка досягла  небаченого розмаху і продовжує  розвиватися. Поряд з глобалізацією  в економічній сфері, глобальні  процеси торкнулися і демографічної  ситуації в багатьох країнах світу. Це зумовлено в першу чергу  міграційними процесами з країн, що розвиваються, в розвинені країни в пошуку роботи.

Міграція населення є одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами. Міграція - це складний соціальний процес, тісно пов'язаний з рівнем розвитку економіки і розміщенням галузей виробництва в різних регіонах. Найважливіша соціально-економічна функція міграції населення - забезпечення певного рівня рухливості населення та його територіального перерозподілу, в тому числі в індустріальні центри і освоюються райони. Тим самим міграція населення сприяє більш повному використанню робочої сили, зростання виробництва.

Метою дослідження  є теоретичний аналіз участі України у світових міграційних процесах.

Об’єктом дослідження  є міграція населення.

Предметом дослідження  є особливості міграції населення, її структура.

Під час написання  роботи було використано такі методи:  метод узагальнення, метод обробки літературних джерел, метод аналізу та синтезу.

1. Оцінка участі України в процесах міжнародної міграції

Україна у всі історичні  періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і  за її межі. Але якщо у часи Київської  Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так  і зовнішні міграції. Дослідження стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в Україну іноземців, визначення шляхів вдосконалення державної міграційної політики ставить перед економічною та правовою наукою низку складних проблем, які потребують вирішення цієї проблеми на практиці і вдосконалення відповідної правової системи.

Недостатній рівень дослідження  розвитку зовнішньої трудової міграції в Україні, відсутність чіткого  та ефективного механізму управління, міграційними процесами, необхідність вдосконалення державної політики в сфері міждержавного обміну трудовими ресурсами, повинна бути врегульована в найкоротші строки.

Серед позитивних результатів  трудової міграції для України можна  назвати:

- сприяння інтеграції  України до міжнародного ринку  праці через міждержавний обмін  робочою силою;

- послаблення тиску безробіття  на національному ринку праці,  зниження соціальної напруги  у суспільстві;

- надання можливості реалізувати  свої здібності за кордоном, підвищити  рівень кваліфікації, познайомитись  з світовим досвідом, покращити матеріальне становище, як самих емігрантів так і членів їх родин;

- надходження в Україну  додаткової іноземної валюти, шляхом  грошових переказів трудових  емігрантів та інвестування коштів  в економіку через створення  спільних підприємств з іноземними  засновниками;

- стимулювання до більш  продуктивної діяльності українських  працівників через створення  конкуренції з закордонними фахівцями;

- підвищення світового  рейтингу України, як демократичної,  вільної та відкритої держави.

В той же час вплив міграційних  поїздок на розвиток трудового потенціалу та економіки України не можна  вважати однозначно позитивним. Серед  негативних наслідків трудової еміграції  для України назвемо наступні:

- втрата країною най  конкурентоздатнішої частини власних  трудових ресурсів;

- підвищення тиску на  національний ринок праці внаслідок  створення іноземними громадянами  конкуренції місцевій робочий  силі;

- уповільнення темпів  розвитку науково-технічного прогресу, в зв'язку з чисельною інтелектуальною  еміграцією українських вчених  за кордон;

- втрата Україною іноземної  валюти, що вивозиться емігрантами  в якості власних заощаджень;

- поширення випадків зловживань  та ошукувань громадян приватними  агентствами з працевлаштування;

- виникнення політичних  та економічних претензій до  нашої країни, в зв'язку з збільшенням  нелегальної трудової еміграції  українців;

- використання наших громадян  за кордоном на низькокваліфікованих, важких роботах з шкідливими умовами праці, наявність випадків їх дискримінації та експлуатації з боку місцевих роботодавців;

- тривала відірваність  трудових емігрантів від родини, існування можливостей потрапити  у воєнні конфлікти і навіть  загинути;

- підвищення злочинності  та соціальної напруги у суспільстві  через міжнаціональні конфлікти,  чисельні порушення правил оформлення  документів на перебування та  проживання іноземцями, використання  України, в якості транзитної  територій, для подальшої еміграції  у розвинуті західні країни[5].

Причини негативної ситуації з регулюванням трудової міграції в  Україні, на наш погляд, полягають  в наступному: Україною досі не ратифіковані Конвенцій Міжнародної організації  праці присвячені проблемам регулювання  трудових відносин в галузі міграції, що уповільнює створення національної законодавчої бази, яка б відповідала вимогам міжнародних правових норм; не розроблений механізм взаємодії відповідних державних органів влади, які регулюють в'їзд, виїзд, перебування та працевлаштування власних працівників за кордоном; не створена єдина організаційна структура, яка б відповідала за працевлаштування та соціальний захист українських працівників за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення до відповідальності приватних агентств, що займаються працевлаштуванням за кордоном, за зловживання та ошукування громадян, що є дуже великим мінусом в розвитку проблем трудової міграції. А саме сьогодні багато наших співвітчизників стають жертвами обіцянок таких фірм про стовідсоткове легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не перешкоджає цьому.

Громадяни України мігрують перш за все до країн з якими  Україна має спільні кордони, це Росія, Німеччина, Чехія, Словакія, Угорщина, також до цього переліку можна додати і такі, як Англія, Данія, Франція та інші. Саме для поліпшення свого матеріального добробуту, громадяни виїжджають до цих та інших країн. Опиняючись за кордоном деякі з них прагнуть знати, законодавством якої держави регулюватиметься їх трудоправовий статус та соціальний захист. Однозначно це не вирішується через ряд причин, тому що по різному регулюється питання праці та соціального захисту в залежності від того постійно чи тимчасово особа проживає за кордоном. Якщо громадянин України постійно проживає на території іноземної держави, то він звичайно користується законодавством останньої. 

Економічні труднощі, які  виникли в Україні у зв'язку з переходом до ринкових відносин істотно вплинули на інтенсивність  і територіальні напрями міграцій, як це можемо простежити в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1.

 Міграційний приріст населення України на 1000 осіб.

 З 1992 року міграційний  приріст почав швидко зменшуватися  — з 287,8 тис. до 54,5 тис. у 1993 році. У 1994 році вже спостерігалося  міграційне скорочення, яке склало 142,9 тис. За 1994 — 2001 роки кількість емігрантів з України перевищила кількість іммігрантів на 1155,8 тис. осіб, щорічне міграційне скорочення складало 144 тис. осіб. З 2002 року міграційне скорочення швидко зменшувалось і за 2002—2004 рр. склало 65,6 тис.,або 22 тис. на рік. З 2005 року спостерігається міграційний приріст який за 2005—2010 склав 63,9 тис., в середньому 13 тис. на рік. Найбільший міждержавний міграційний приріст населення характерний для міста Києва, Одеської області та Криму.

Більшість мігрантів —  особи у віці 20-49 років, представники найбільш економічно продуктивних вікових  груп. Частіше трудовими мігрантами є люди з професійно-технічною  та повною середньою освітою. Отже, зовнішні міграції впливають на статево-вікову структуру населення, національний склад, густоту населення а також на співвідношення міського і сільського населення.

Міграційний рух населення  у 2011 році можемо простежити в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

 Міграційний рух населення у 2011 році.

Приріст зовнішньої міграції населення збільшився, число прибулих більше ніж в два рази переважає  число вибулих, сподіваємося, ця тенденція  буде простежуватися і наступні роки.

Найбільша маса українців  виїздить для працевлаштування до Росії (рис. 1.1). Це може пояснюватися тим, що між Україною і Росією майже немає язикового бар'єру, а основна маса трудових мігрантів не володіє іноземними мовами. Також немає проблеми пересування в рамках СНД.

Рис. 1.1. Географічна структура трудових емігрантів України у 2010 році,%.  

Перед керівництвом української  держави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики, яка  була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення, на захист мігрантів за межами країни[8].

2. Негативні наслідки міграції населення

Міжнародна міграція може здійснюватися як з економічних, так і з позаекономічних причин. Кожна з цих та багато інших  причини здатні привести, і призводять до великим міжнародним переміщенням робочої сили.

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш  високими доходами.

Активний від'їзд висококваліфікованих фахівців надає суперечливе вплив  на економіку країн, що розвиваються. З одного боку, спостерігаються різко  негативні наслідки цього процесу, а з іншого, з'являються відчутні перспективи розвитку.

Як і будь-яка форма  міжнародних економічних відносин, міжнародна міграція робочої сили має  позитивні та негативні наслідки. Для позитивних у країні експортері робочої сили належать: зменшення безробіття; набуття емігрантами нових знань і досвіду; поліпшення їх (та членів їх сімей) умов життя; отримання країною-експортером додаткового джерела валютних доходів у формі грошових переказів від емігрантів, а отже поліпшення її платіжного балансу (до того ж, повертаючись після еміграції до себе в країну, наймані працівники привозять цінностей і заощаджень на суму, яка приблизно дорівнює їх грошовим переказам).

До негативних наслідків  країни-експортера належить насамперед відтік кадрів високого рівня освіти та кваліфікації. Щоб послабити негативний вплив цих процесів і посилити позитивні риси, використовують державне регулювання[9].

Державне регулювання  міжнародної міграції робочої сили - певна сукупність форм і методів  цілеспрямованого впливу на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки, насамперед для потреб розширеного відтворення крупного капіталу.

Високий рівень безробіття в країні зумовлений більше об'єктивними  причинами, тобто тими економічними законами, на дію яких людина майже  не може впливати. Здобуття незалежності, перехід від планової економіки  до ринкової, швидкість темпів проходження  країною шляху розвитку від адміністративно-командної  системи до демократії, спад економіки, застарілість основних фондів, шалений  темп науково-технічного прогресу, економічні реформи і т.д.

Україна стала сусідом  Європейського Союзу. Країни, які  поповнили Союз, отримали можливість доступу до ринку товарів Євросоюзу, а також до ринків праці. Сьогодні ринок цих країн потребуватиме більше трудових мігрантів, однак, зобов'язання, прийняті перед вступом, ускладнили в'їзд та легалізацію. З іншого боку, близькість до України дозволяє створювати спільні підприємства у прикордонних регіонах із залученням місцевої робочої сили. Це необхідно врахувати при плануванні та розміщенні продуктивних сил в регіоні. Як країна значної кількості трудових мігрантів Україна також є об'єктом міграції з країн Південно-Східної Азії. Жителі цих країн працюють в сільському господарстві та торгівлі, а також Україна є транзитною країною для нелегальних мігрантів в Західну Європу, що зумовлює проблему у відносинах з Євросоюзом. Значна кількість мігрантів-заробітчан викликає неоднозначну реакцію суспільства в країнах працевлаштування. Супротив експансії українських жінок в життя італійського суспільства, наприклад, вже проявився в організованому протистоянні в певних регіонах Італії. Загрозливим для демографічного стану України є те, що високорозвинені Європейські країни (Німеччина, Італія, Англія, Франція) та Росія перебувають у фазі демографічної кризи, що змушуватиме їх створювати сприятливі умови трудової міграції з України в майбутньому) [10].

Таким чином, для розв'язання проблем трудової міграції в Україні  необхідно, перш за все вирішити питання  підвищення рівня оплати праці; по - друге розв'язати соціальні питання  пов'язані із збагаченням змісту роботи, дотриманням умов колективних  договорів і угод щодо цього; по-третє  прийняти трудовий кодекс України.

3. Напрями вдосконалення міграційної політики України

 Державне регулювання  міграції в Україні здійснюється  в системі поваги до прав людини, і це законодавчо закріплено в Декларації про незалежність України, де визнано право людини на вибір місця проживання. «Закон про громадянство», виключає дискримінацію громадян щодо одержання громадянства України в законодавчому порядку. На базі цих, на інших відповідних правових актів була розроблена концепція державної міграційної політики України за такими основними принципами:

- забезпечення кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободи пересування, вибору місця проживання, права вільно залишати територію України, за винятком обмежень, встановлених законодавством, а також в'їжджати в Україну громадянам України;

- забезпечення державної безпеки та національних інтересів, а також загальнодержавних підходів у проведенні міграційної політики;

- захист прав і свобод та законних інтересів громадян України, іноземців і осіб без громадянства, недопустимість створення для них безпідставних пільг чи переваг, які б ставили їх у привілейоване становище порівняно з громадянами України;

- протидія незаконній міграції, працевлаштуванню мігранті і торгівлі людьми [4].

Слід визнати, що правові  механізми державного управління міграційною  ситуацією в Україні становлять пріоритетний напрям у державній  діяльності і політиці. Чинне законодавство  визнається вітчизняними правознавцями, управлінцями та науковцями як ефективний моральний і правовий чинник, який має властивості та якості сприяти  реалізації особистих інтересів  та потреб окремих іммігрантів, поліпшенню демографічної ситуації в державі. Однак для цього потрібно наполегливо і творчо вдосконалювати механізми втілення державних законів у практику.

На міграційну ситуацію в  Україні впливають не лише політичні  чинники. Існує ряд інших нагальних  проблем, які політично усвідомлюються. Серед них питання бідності яка  була є та залишається в управлінському контексті однією з найболючіших проблем минулого і сучасного. В основному безробіття, низька оплата кваліфікованої праці, політика безперервної реструктуризації, яка призводить до постійного скорочення робочих місць, спричиняє еміграцію з України діячів науки, техніки і культури, витоку за кордон розумового потенціалу. Однак, працюючи на зарубіжну економіку та культуру, цей науковий потенціал через деякий період повертається в Україну, але вже у вигляді дорого вартісних інвестицій та позичок. Духовне, матеріальне та політичне знедолення інтенсифікує такі психологічні стани в діяльної людини, за яких вона просто не в силі реалізувати себе в державі і суспільстві.

Для запобігання відтоку  кваліфікованих фахівців дефіцитних спеціальностей та кадрового «пограбування» різних галузей національної економіки  в державній еміграційній політиці мають застосовуватись різні  обмеження, до яких належать:

- ліміт надання закордонних паспортів;

- запровадження еміграційних квот;

- заборона виїзду працівників окремих категорій;

- встановлення термінів обов'язкової роботи в країні після завершення освіти за державний рахунок;

-  визначення пріоритетних державних регіонів за категоріями зайнятості. У деяких країнах рівень квот на виїзд встановлюється для кожного регіону окремо залежно від рівня його економічного розвитку й ситуації на внутрішньому ринку праці [5].

Транскордонна імміграція в  Україну людських ресурсів означає  в дійсності те, що етнічні агенти змішаного світогляду, особливо пасіонарних  носіїв про національної свідомості, переміщеної у вітчизняне довкілля і соціальне буття, дозволяє цій  категорії апатридів та громадян регенерувати на території держави  кількісні та якісні властивості, ознаки і риси певної субкультури. За цієї ситуації загострюються, щонайменше, три  актуальні проблеми культурного та соціального характеру.

Перша з них актуалізує питання державного управління механізмами  отримання вітчизняного громадянства, оскільки у багатьох іноземних державах воно буває фактично подвійним (Республіка Ізраїль чи США) або навіть і потрійним (Швейцарія). Пільгові умови для отримання  документів на постійне мешкання дозволяє бізнесменові, вченому чи експериментатору використати міждержавне переміщення  в ті країни, де оплата праці і  спосіб життя є вигіднішим за соціальні умови в реальному бутті сучасної України. Свого часу МЗС України рішуче загальмувало спробу започаткувати для видатних і талановитих мешканців, відомих своєю підприємницькою діяльністю, подвійне громадянство [3].

Інша проблема, що загострюється, стосується «корінних народів». Вона ініціюється штаб-квартирою ООН  в Женеві. Так, наприкінці 90-х років XX ст. від цієї міжнародної організації  на адресу Міністерства юстиції України  надійшов законопроект про офіційне визнання деяких національних меншин, наприклад кримських татар, корінним народом. Створювалась певна юридична ситуація, внаслідок якої можна було надати імпульс політичним рухам інших національних меншин, які компактно проживають на тих суміжних з Україною територіях, що історично належали зарубіжним державам. Ця обставина мала місце в 1993—1995 pp. у відносинах держави з політичним русинством, яке мешкає на території Закарпаття та Словаччини. Стимульовані зарубіжними місіонерами, зокрема професором Торонтського університету П. Магочі, вони доклали чимало політичних зусиль для того, щоб, вийшовши із складу України, створити на території Ужгородської області та Пряшівського району (Словаччина) самостійну державу під назвою «Закарпатська Русь». Локалізація цих провокаційних спроб змусила державу та суспільство України, управлінців, політологів і вчених протягом декількох років напружено займатися освітньою і культурною профілактикою зазначеного політичного руху[6].

Третя проблема пов'язана  з питанням юридичного врегулювання сезонних міграцій, особливо тих, що зазнають «маятникових коливань». Як відомо, міграційна активність — це складова культурної мобільності і соціального буття. У такому випадку міграційні ситуації можна ототожнити, безумовно, з імперативними суспільними процесами та феноменами. Тому що будь-яке з міграційних явищ, оскільки воно є соціокультурним феноменом, за сприятливих умов може справити прогресивний чи регресивний, навіть, визначальний вплив на соціально-демографічну ситуацію в регіоні чи державі, стан і перспективи якісного відтворення народонаселення. [7].

Англійського філософа Б. Рассела, розмірковуючи над майбутнім  людства, зазначив, що для створення  досконалого суспільства потрібно культурно та юридично гарантувати три обов'язкові умови: більш-менш рівномірний перерозподіл продуктів, послуг і товарів; відсутність локальних, регіональних і світових війн; постійне або близьке до безконфліктного складу населення територій [8].

ВИСНОВКИ

 Сьогодні таке явище як глобалізація охопило всі сфери людського життя. В першу чергу слід відмітити глобалізацію в економічній сфері, яка досягла небаченого розмаху і продовжує розвиватися. Поряд з глобалізацією в економічній сфері, глобальні процеси торкнулися і демографічної ситуації в багатьох країнах світу. Це зумовлено в першу чергу міграційними процесами з країн, що розвиваються, в розвинені країни в пошуку роботи. Розвинуті раїни є основним напрямком імміграції, а ті, що розвиваються, - джерелом еміграції.

Здійснені дослідження, свідчать, що міграційні ситуації, процеси та явища регулюються законодавчо  і політично, а більшість конфліктогенних ситуацій в цій сфері належать до проблем державного управління. Найбільша маса українців виїздить для працевлаштування до Росії, це може пояснюватися тим, що між Україною і Росією майже немає язикового бар'єру, а основна маса трудових мігрантів не володіє іноземними мовами. Також немає проблеми пересування в рамках СНД.

Таким чином на державному рівні доцільно створити автоматизовану систему постійного моніторингу міграційних процесів, також застосувати квотування імміграції, сприяти дослідній діяльності, спрямованій на вдосконалення методів і механізмів локалізації, прогнозування, планування та упередження тих міграційних процесів, які здатні спричинити етнічні напруження і соціальні конфлікти. Для цього потрібно вдосконалити методологічний інструментарій, розробити шкалу міграційних сподівань, потреб та цінностей.

Не менше актуальним є  завдання раціонального узгодження законодавчих положень окремих правових актів, насамперед тих з них, які  безпосередньо стосуються сфери  компетенції міжнародних договорів, пактів та угод, зокрема, проблеми візової політики і трудового законодавства, узгодженого з іноземними державами на паритетній основі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. Пособие / Авдокушин Е.Ф. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. - с. 102-114.

2. Акопов Е.С. Мировая економика и международные экономические отношения. Серия «Учебники, учебные пособия» /  Акопов Е.С., Воронкова О.Н., Гаврилко Н.Н. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2004. - с. 256.

3. Базилевич В. Д. Економічна теорія: Політекономія / Базилевич В. Д. — К.: Знання-Прес, 2003. – с. 148.

4. Долішній М. І. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навчальний посібник / Долішній М. І., Стадницкий Ю. І., Загородній А.Г. – Львів: Національний університет «Львівська політехніка», 2003. – 256 с.

5. Доргунцов С. І.  Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки / Доргунцов С. І.,  Олійник Я. Б., Степаненко А. В. – К.: Стефед-2, 2001. -144с.

6. Лобанова Е. М.  Зовнішні трудові міграції населення  України / Лобанова Е. М.,  Позняк О. В. – К.: РВПС України НАН України, 2002. – 215с.

7. Никифорова А. Рынок труда: занятость и безработица / Никифорова А. - М.: Международные отношения, 2007.  - 180с.

8. Пирожков С. Зовнішня міграція в Україні: причини, наслідки, стратегії / Пирожков С., Малиновська О., Марченко Н. – К.: Академпресс, 2002.- 250с.

9. Романюк М. Міграція населення України: національні орієнтири та територіальна диференціація механізму регулювання. // Економіка України, 2002..с. 25-29.

10. Ромсінюк М. Міграція населення України: національні пріорітети та регіональна диференціація механізму реглювання // Економіка України. – 2002. - №9. – С. 39.