Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Населення і працересурсний потенціал

Зміст

Вступ 3

Розділ1:Загальні відомості про регіон 4

1.1 Економіко-географічне положення 4

1.2 Адміністративно-територіальний устрій 4

1.3 Історія господарського освоєння території 6

Розділ2:Природно-ресурсний потенціал 10

2.1 Аналіз геоморфологічних умов господарювання 10

2.2 Мінерально-сировинні ресурси 10

2.3 Кліматичні умови та агрокліматичні ресурси 11

2.4 Земельні ресурси 12

2.5 Водні ресурси 13

2.6 Біологічні ресурси 15

2.7 Лісові ресурси 17

2.8 Рекреаційні ресурси 18

Розділ3:Населення і працересурсний потенціал 20

3.1 Динаміка чисельності населення 20

3.2 Структура розселення 21

3.3 Міграційна ситуація 21

3.4 Демографічна ситуація 21

3.5 Мовно-етнічний склад населення 24

3.6 Релігійний склад населення 25

3.7 Освітньо-професійна структура населення 27

Вступ

Розміщення продуктивних сил (РПС) – галузь економічної науки, що вивчає специфічні, просторові аспекти вияву економічних законів. Об’єктом вивчення є продуктивні сили.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина) і речових (засобів виробництва) елементів, що виражають активне ставлення людей до природи. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток. Наука про розміщення продуктивних сил вивчає територіальну організацію виробництва, яка обіймає не просто розташування виробництва, але й елемент управління.

На розвиток продуктивних сил найбільший вплив справляють загальні економічні закони: економії часу, суспільного поділу праці, концентрації виробництва, комплексного розвитку виробництва, пропорційного розвитку виробництва.

Розглянувши природно-ресурсний та праце ресурсний потенціал,структуру населення та географічне положення Одеської області, ми зможемо оцінити ефективність розміщення її продуктивних сил, виділити основні здобутки та проблеми данного питання.

Розділ 1.

Загальні відомості про регіон

1.1.Економіко-географічне положення

Одеська область розташована на крайньому південному заході України та межує з Вінницькою, Кіровоградською, Миколаївською областями, а також з Республікою Молдова та Румунією.

Головна особливість економіко-географічного розташування області – її приморське та прикордонне положення. Широкий вихід до Азовсько-Чорноморського басейну та до великих річкових магістралей – Дунаю, Дністра, Дону, Дніпра визначає її великі переваги та транспортні можливості. Ефективні водні шляхи (морські та річкові) дозволяють розширяти економічні зв'язки області зі Східною та Центральною Європою (по р. Дунай). Порт Одеса та інші порти області розташовані у вузлі інтенсивних морських та річкових транспортних міжнародних зв'язків, що визначає її значний транспортно-транзитний потенціал.

Область займає територію Північно-Західного Причорномор'я від гирла річки Дунай до Тілігульського лиману (морське узбережжя в межах області простягається на 300 км), а від моря на північ – на 200-250 км. Загальна площа території області складає 33,3 тис. кв.км (5,5% території України), що майже відповідає розмірам території Республіки Молдова (33,4 тис. кв.км).

1.2.Адісративно-територіальний устрій

Рис.1.1

1.3.Історія господарського освоєння території

Територія Північно-Західного Причорномор'я почала заселятися та поступово освоюватися з давнини – щонайменше 100 тисяч років тому. Про це свідчать сліди стоянок кінця раннього палеоліту, знайдені у селі Іллінці.

Повне заселення території відбулося в епоху мезоліту і неоліту, у зв'язку з подальшим удосконаленням знарядь праці та першими спробами переходу від колекціонерства в відтворення – землеробство і скотарство. На Дністрі знайшли залишки поселень i пізніших періодів.

У II-III тис.Північно-Західне Причорномор'я заселяли так звані усатівські племена,назва яких пішла від села Усатово,що під Одесою. У I столітті нашої ери над грецькими містами Причорномор'я встановилася влада Римської імперії,але їх панування було не довгим. У III столітті тут оселилися готи, яких у IV столітті витіснили гуни. У XII в. район Північного Причорномор'я потрапляє у підпорядкування Золотої орди,Придністровське Правобережжя кілька днів входить до складу Галицького князівства, потім потрапляє під владу Молдавії, а території розташовані на Лівобережжі, на кілька днів захоплено зміцнілим Литовським князівством. У другій половині XV ст. значна частина території Північного Причорномор'я потрапляє у залежність від Туреччини.

Корінні зміни у заселенні і більше інтенсивному господарському освоєнні Причорномор'я настали наприкінці XVIII – початку ХІХ ст. Після закінчення російсько-турецьких війн 1787-1781 рр. і 1806-1812 рр. більшість Одещини увійшла до складу Російської імперії .

У першій половині XIX століття ці землі були слабко заселені, що сприяло нестачі робочої сили. Мешканці розводили овець,розвивали зернове господарство. Активно розвивалася торгівля. Загалом територія виконувала транзитну функцію – саме через неї реалізувався експорт українського хліба. Це сприяло розвитку причорноморських міст.

Завдяки своєму унікальному економіко-географічному становищу, Одеса швидко стає однією з основних вузлів зовнішньоторговельних зв'язків Росії з країнами Європи - й Близького Сходу, і перетворюється на головний український порт з вивезення хліба. Вже у середині ХІХ ст. за обсягом вантажообігу обганяє Петербург. Винятково важливим чинником, що сприяв господарському освоєнню і заселенню краю, стало будівництво біля нинішньої Одеської області залізниць (1865 – Одеса – Балта). Збільшилася чисельність населення.

Можна сміливо сказати, що у ХІХ ст. заселення Приморської зони майже зовсім завершилося. Протягом ХХ ст. мережа поселень переважно видозмінювалася за допомогою появи нових поселень (міські, такі як Теплодар, Іллічівськ, Південний).

У 1930-ті роки в Одесі організовуються чи реконструюються підприємства підйомно-транспортного і сільськогосподарського машинобудування, енергетики, хімії, паливно-енергетичного комплексу, залізничного транспорту.

З 1918 року південно-західна частина Приморської зони лежить у складі боярської Румунії. Це негативно позначилося на промисловості, що у цей період переживала занепад. Більшість металообробних підприємств із Аккермана, Ізмаїла та інших міст були переведені у глибинні райони Румунії. На третину скоротилося виробництво на підприємствах із переробки сільськогосподарської продукції.

Вигідне географічне розташування Причорномор'я, через порти якого проходила значна частина експортно-імпортних операцій, зумовило прискорення розвитку морського флоту, призвело до значного розширення будівництва нових портів: Одеський порт реконструювали і розширили; наприкінці 1950-х років на Сухому лимані, неподалік Одеси, почалося будівництво Іллічівського порту, згодом, тут було споруджено поромну переправу, що пов'язало Іллічівськ з болгарським портом Варною; наприкінці 1970-х років почав функціонувати порт Південний.

Розділ2

Природно-ресурсний потенціал регіону

2.1.Аналіз геоморфологічних умов господарювання

Велика частина території Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, поступово знижується до Чорного моря.

У північній частині області розташовані відроги Подільської височини(висота до 268 м), порізані глибокими балками та ярами. Зі сходу і південного сходу омивається Чорним морем, на березі якого – численні лимани. У межиріччі Дністра і Прута, уздовж кордону з Молдавією (на Ю-З) висота досягає 232 м. Характерна значна густота і глибина розчленування поверхні яружно-балочною мережею, глибина врізу долин місцями досягає 120 м. У адміністративному підпорядкуванні знаходиться острів Зміїний.

2.2.Мінерально-Сировинні ресурси

Мінерально-сировинна база області майже на 80 % складається із сировини для виробництва будівельних матеріалів. Найбільш важливими видами є: цементна сировина, керамзитова сировина, камінь будівельний, вапняк для опіку, піски.

Найбільше розповсюдження мають тверді нерудні корисні копалини місцевого значення: піски, суглинки, гравій, галька, граніти, які використовуються як будівельні матеріали чи сировина для їх виробництва.

За даними Причорноморського ДРГП на території області налічується 145 родовищ корисних копалин, що застосовуються у будівництві та знаходяться на Державному балансі родовищ корисних копалин, з яких розробляються лише 45 родовищ.

З інших корисних копалин виявлені чи попередньо розвідані нафта, природний газ, залізна руда, фосфорити, кольорові метали, золото, кам’яне та буре вугілля, лікувальні грязі та ін. Але на сьогодні багато з них непривабливі для промислової розробки (невелика кількість запасів, дорогі пошукові роботи).

Видобування корисних копалин загальнодержавного значення, наприклад, нафти та газу, знаходиться фактично на стадії дослідницько-промислових розробок через брак коштів та малий дебіт продуктивних нафтогазоносних пластів.

Сьогодні на предмет виявлення нафтогазоносних родовищ більш активно вивчається шельф Чорного моря (значно дешевша вартість пошукових робіт).

Значний резерв розвитку оздоровчо-рекреаційного комплексу на території області являють собою родовища мінеральних грязей, які незважаючи на достатній ступінь їх вивченості, освоюються в дуже обмежених розмірах.

2.3.Кліматичні умови та агрокліматичні ресурси

Клімат Одещини помірно континентальний зі спекотним сухим літом, м'якою малосніжною нестійкою зимою. Середньорічна температура коливається від 8, 20С на півночі до 10,80С на півдні. Відповідно взимку вона складає - 5,00С, а влітку + 20,00С Пересічна температура січня змінюється в межах області від - 5,00на півночі до - 1,80на південному заході, липня відповідно-від + 21,00до 22,90. Безморозний період триває 130-150 днів на півночі, 166 - 208 - на півдні. Період активної вегетації (з середньодобовими температурами понад 100) становить 170-190 днів. Сума активних температур - головний показник ресурсів тепла для сільського господарства, коливається від 25000(на півночі) до 34000 (на південному заході області).

За кліматичними особливостями Одеську область можна розділити на три частини: північну, центральну і південну. В даній роботі розглядається південна частина Одеської області, що є дуже посушливою, помірно жаркою агрокліматичною зоною.

При зниженні значення гідротермічного коефіцієнта нижче 1,0 погодні умови періоду вегетації посушливі. В цих умовах головними ризиками є посуха та пожежа. Небезпечними також є зливи з градом при дуже низької імовірності вимерзання. За основними характеристиками мікрокліматичні особливості:

Гідротермічний коефіцієнт - 0,8

Погода вегетації - Посушлива

Імовірність ризиків: посуха - 35%, пожежа - 30%, град - 15%, зливи - 15%, заморозок - 5%.

2.4.Земельні ресурси

Земельні ресурси Одеської області (3331,3 тис. гектарів) характеризуються надзвичайно високим рівнем освоєння.

Найбільшою є питома вага земель сільськогосподарського призначення – 2661,8 тис. гектарів (79,9 відсотка), з них рілля – 2068,6 тис. гектарів. У структурі земель сільськогосподарські угіддя займають 77,9 відсотків, у тому числі рілля – 62,1 відсотків.

Землі житлової та громадської забудови займають 64,7 тис. гектарів.

Станом на 1 січня 2010 року площа земель під об'єктами природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення становила 110,1 тис. гектарів або 3,3 відсотка від території області.

Площа земель оздоровчого призначення становила 1,2 тис. гектарів, а площа рекреаційного – 3,2 тис. гектарів.

Землі лісогосподарського призначення та ліси на інших категоріях земель займають 223,9 тис. гектарів або 6,7 відсотка території області. Це значно нижче розрахунково-оптимального показника (21-22 відсотки), який забезпечує збалансованість між лісовими ресурсами, обсягами лісокористування та екологічними вимогами.

Землі водного фонду займають 211,8 тис. гектарів або 6,3 відсотків території області, в тому числі природні водотоки (річки та струмки) – 15,4 тис. гектарів, озера та лимани – 168,1 тис. гектарів, ставки – 12,3 тис. гектарів, штучні водосховища – 7,7 тис. гектарів, болота – 72,1 тис. гектарів, штучні водостоки (канали, колектори, канави) – 8,3 тис. гектарів.

Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення займають 63,8 тис. гектарів. У більшості галузей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються не раціонально.

На 1 січня поточного року 2,5 тис. гектарів земель віднесено до порушених (з них не використовуються у виробництві 1,6 тис. гектарів ).

Область має розгалужену мережу автомобільних доріг та одну з найпотужніших в Україні залізничну мережу. Землі транспорту в цілому займають 21,9 тис. гектарів.

Площа земель під твердими побутовими відходами складає біля 0,4 тис. гектарів, з яких більша частина не відповідають екологічним нормам. Крім того, багато лісів узбіч доріг, будівельних майданчиків перетворено на несанкціоновані сміттєзвалища.

2.5.Водні ресурси

На території області нараховується близько 1140 рік з притоками всіх порядків, понад 270 водойм місцевого значення (8 водосховищ, ставки та озера) та понад 790 водойм загальнодержавного значення (26 лиманів: Найбільшими з них є: Дністровський, Тілігульський, Аджаликський (Григорьївский), Великий Аджаликський (Дофінівський), Куяльницький, Хаджибейський, Сухий, Будакський, Бурнас, Шагани, Алібей, Малий Сасик.
Остаточне формування лиманів відбулося в результаті голоценової трансгресії вод Чорноморського басейну в річкові долини і наступного відщеплення морських заток, що утворилися, від основної акваторії акумулятивними косами. Фізико-хімічні властивості лиманних вод, а також інші характеристики їхніх природних властивостей залежать від ступеня зв’язаності лиманів з морем, від величини стоку в них річкових вод і кількості принесених ними твердих наносів. Усі лимани мілководні, що сприяє активному перемішуванню вод;
50 водосховищ: Основна кількість припадає на водойми, які мають об’єм від 1 до 100 млн.м3, з сумарною площею дзеркала 58799 га, та об’ємом води в них при НПУ 1966,68 млн.м3. П’ять водосховищ мають об’єм понад100 млн.м3 води. В їх числі опріснене водосховище Сасик;
ставки та озера: Згідно інвентаризації водного фонду кількість ставків станом на 01.01.2007 року складає понад 940 загальною площею дзеркала води понад 12200 га. Переважна більшість ставків збудовано господарствами по спрощеній документації, а частіше – без неї, що призвело до перевищення зарегульованості річок. Біля половини ставків мають площу дзеркала біля одного гектара або менше та незначні глибини. Водостримуючі споруди представлені земляними греблями із земляними скидними каналами, у деяких випадках із трубчастими водовипусками. Більш 10% мілких ставків не мають скидних споруд та в період значних паводків вода прориває земляні греблі. Більшість ставків, на даний час, зазнають інтенсивного замулення і постійно втрачають корисну ємність, у деяких випадках – і своє призначення. Частина ставків потребує проведення оцінки впливу ставка на підтоплення прилеглих територій. Використовуються ставки, в основному, з метою рекреації, риборозведення, рідше – для вирощування водоплавних птахів).

Основний обсяг річного стоку формується за межами області і його левова частка приходиться на великі ріки – Дунай (Дунай займає серед рік Європи друге місце після Волги. Він протікає на крайньому південному-заході області протягом 174 км (загальна довжина – 2960 км). Бере початок на східних схилах гір Шварцвальд на висоті 678 м над рівнем моря. Загальна довжина ріки 2960 км, площа водозбору 817 тис. км2, в межах області – 6,650 тис. км2.

2.6.Біологічні ресурси

Область лежить у двох природних зонах: лісостепу і степу. Переважна більшість території області розташована у степовій зоні, лише на північному заході – у лісостеповій. Природна рослинність більшої частини області – степова.

Північна частина області розташована у лісостеповій зоні України. Тут зустрічаються лісові ландшафти. Під лісом зайнято не більше як 1,5–2,5% території. Найпоширенішими видами дерев є дуб, липа, клен, ясен, акація, вишня, черешня, верба, сосна та інші. Є лісова рослинність і на півдні, в плавнях дельти Дунаю, хоч і не займає там значних площ. В її складі переважають різні види верб. Серед них найбільш поширені верба біла та верба ламка.

З просуванням на південь з’являється більше степових видів, серед яких переважають трав’янисті види (більше 90%), що пристосовані до умов середнього зволоження та посухи. Спектр провідних родин складають айстрові, злакові, бобові, осокові, хрестоцвітні, лободові, гвоздичні, губоцвітні, гречкові, зонтичні, жовтецеві, шорстколисті тощо.

В районі Причорноморської низовини характерна лучна рослинність, що займає рівнинні ділянки прируслових та заплавних гряд і представлена угрупуваннями болотистих, засолених, справжніх та остепнених лук, трав’яних боліт та болотистих лук. Болотна рослинність (очерет, рогіз) є характерним елементом плавнів Дунаю та приозерної рослинності. Солонцева та солончакова рослинність представлена досить незначними площами.

Значне місце у флорі області належить водній рослинності. Вона представлена невкоріненими вільноплаваючими, вкоріненими зануреними, вкоріненими з плаваючими листками та повітряноводними формами. Зазвичай зустрічаються тостера (морська трава), рдест, філофора (червона водорість), харові та інші водорості. В товщі води також численні дуже дрібні одноклітинні водорості (фітопланктон). Особливо розвинені діатомові водорості та динофлагелянти. Чисельність і біомаса планктонних водоростей найбільш висока в поверхневому шарі води, досягає в літній період декількох десятків мільйонів клітин на літр води.

Область має велику кількість рослин, в тому числі рідкісні, які занесені до Червоної книги України. Із «червонокнижних» видів тут охороняються, зокрема, сальвінія плаваюча, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий, меч-трава болотна, альдрованда пухирчаста, зозулинець болотний, коручка болотна і чемерицеподібна, білоцвіт літній, гвоздика бессарабська, ковила дніпровська, золотобородник цикадовий та ін.

Фауна Одеської області різноманітна і представлена 1500 видами безхребетних та більше 400 видами хребетних тварин.

Серед лісової фауни найчисельнішими є зайці-русаки, а степової – хом’як, ховрашок, тушканчик. Водяться також лосі, косулі, дикі кабани і кози, лисиці, борсуки, куниці, видри, єнотоподібні собаки та багато видів лісових птахів. На незамерзаючих ділянках Південного Бугу зимують лебеді, дикі гуси та качки, озерна качка.

Найчисельнішою та найважливішою як в природоохоронному, так і екологічному плані групою хребетних тварин області є птахи. Зареєстровано більше 320 видів птахів, серед них зустрічаються рідкісні види, як то: великий та малий баклан, ковпик (косарь), сіра, руда, мала та велика білі чаплі, квак, крячки річковий та рябодзьобий, пелікан рожевий та кучерявий , орлан-білохвіст та інші.

Серед земноводних найбільш чисельними є озерна та їстівна жаби, звичайна квакша та дунайський тритон, а серед плазунів – болотна черепаха, звичайний вуж, прудка ящірка.

Із ссавців особливий інтерес викликає єдиний представник ластоногих Чорного моря – тюлень-монах, окремі особини якого траплялися в українській частині дельти Дунаю на території заповідника. У Чорному морі розповсюджені популяції дельфінів (афаліна, білобочка, азовка). Із навколоводних звірів – мешканці прісних водойм: інтродуковані ондатра та єнотоподібний собака, а також рідкісні «червонокнижні» – горностай, річкова видра, європейська норка. В плавнях зрідка зустрічається кіт лісовий.

Іхтіофауна річок різноманітна. В річках і озерах водяться лящ, судак, сом, щука, сазан, окунь та інші види риб. Розводять товстолобика, білого амура, сазана.

В акваторії Дунаю зустрічаються види риб, занесені до Європейського Червоного списку: шип, атлантичний осетер, чорноморський та дунайський лосось, умбра, чоп великий та малий, стерлядь, вирезуб, пічкур дунайський довговусий, шемая дунайська, йорж смугастий, білуга (найбільша серед риб, що мешкають в прісних водах) і ін. З промислових видів найціннішими є осетрові та дунайський оселедець.

2.7.Лісові ресурси

Одеська область належить до лісодефіцитних територій, загальна лісистість становить 6 %, що в 1,5 рази нижче в порівнянні з оптимальною. На сьогоднішній день загальна площа вкритих лісовою рослинністю земель області становить 199,1 тис. га. Для збільшення лісистості до 9% необхідно створити ще близько 100 тис. га лісових насаджень. Це дозволить збільшити не тільки ресурси деревини, а й зробити вагомий внесок щодо відтворення та збереження біологічного та ландшафтного розмаїття в області, стабілізації екологічної рівноваги.

Щорічно площа створених лісів на території області завжди перевищувала площу суцільних вирубок. Навіть після стихійного лиха – льодоламу 2000 року площа посадки лісових культур була більше розмірів суцільних санітарних рубок. Починаючи з 2006 року, в області створюється лісів в 3-8 разів більше, ніж вирубається. Ділянки, що виходять з-під суцільних санітарних рубок, а це в основному всихаючі насадження, що постраждали внаслідок стихійного лиха, заліснюються одразу ж після розробки лісосік або навесні наступного року. Щорічно за рахунок державного бюджету створюється 2 - 3 тис. га лісових насаджень.

Для збільшення лісистості Одещини у 2011 році прийнято Регіональну програму “Ліси Одещини” на 2011-2016 роки, яка передбачає додаткове створення лісів за рахунок коштів обласного бюджету щорічно на площі 300 га.

2.8.Рекреаційні ресурси

За своїм туристично-рекреаційним потенціалом Одеська область посідає одне з провідних місць в Україні. Особливість економіко-географічного розташування, розвинута транспортна мережа, благодатні природнокліматичні умови, наявність пам’яток природи, архітектури, історії та культури, цілющих грязей та джерел мінеральних вод створюють сприятливі передумови для формування високорентабельної туристично-рекреаційної галузі.

Регіон має 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення – Дунайський біосферний заповідник, Дунайські та Дністровські плавні, ландшафтний парк “Тилигульський”, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І. І.Мечникова, 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 2 заповідні урочища. Серед численних природних багатств області важливе місце посідають унікальні лікувальні грязі, запас яких становить майже 400 млн. м3 та мінеральні води:
сірчано-водневі, гідро-карбонатні, йодо-бромні, натрієві, термальні й інші бальнеологічні види вод, запаси яких становлять понад 4700 м3 на добу.

В області налічується 704 курортно-оздоровчих установ та закладів, які приймають і обслуговують туристів і відпочиваючих, зокрема: 34 санаторно-курортних закладів, 38 дитячих оздоровниць, 595 пансіонатів, будинків та баз відпочинку, 37 готельних господарств (м. Одеса), де можна одночасно розташувати біля 100 тисяч осіб.

Найбільшого розвитку в Одеській області набуло створення туристичних підприємств різних форм власності, які працюють за ліцензіями на організацію іноземного, зарубіжного, внутрішнього туризму, а також проведення екскурсійної діяльності.

Поновлено прийом та обслуговування іноземних круїзних туристів в українській частині дельти Дунаю з відвідуванням міст Ізмаїл, Вилкове та Дунайського біосферного заповідника.

Розділ3

Населення і праце ресурсний потенціал

3.1.Динамі чисельності населення

За кількістю населення Одеська область посідає шосте місце серед усіх областей України. Протягом 2003 – 2011 років спостерігалася депопуляція населення. Його кількість, у порівнянні з даними 2001 року, скоротилася на 3.3%.

Рис.3.1

3.2.Структура розселення

Кількість міського населення за результатами Всеукраїнського перепису становила 1 млн. 625 тис. осіб, або 65,8%, сільського – 844 тис. осіб, або 34,2%. Порівняно з 1989 роком міське населення зменшилося на 120,7 тис. осіб, сільське – на 52,8 тис. осіб, проте співвідношення між ними в цілому по області упродовж останніх двох переписів залишалося практично незмінним.

Частка міського населення зросла в 7 районах Одеської області, зменшилася – у 10, в інших 9 залишилася без змін. Високий рівень цього показника в Кілійському районі (54%), Ренійському (51%) Овідіопольському (46%). Низький рівень міського населення у Саратському (10%), Біляївському (16%), Миколаївському районі (19%) .

3.3.Міграційна ситуація

Одеська область є одним з тих регіонів де існує найбільш вигідний економічний плацдарм для поселення мігрантів, до яких відносяться біженці, шукачі притулку, переселенці та нелегали тощо. Це іноземці, які перебувають на території Одеської області за власним бажанням і, виходячи з труднощів, що виникли в країнах їх походження.

З 1989 по 1990 рік у наслідок міграцій населення області зменшилося на 11 тис. У 1991 – 1992 роках,навпаки, збільшилося на 12,2 тис. 1993 – 2003 – зменшення на 41 тис., а у 2004-2011рр приріст на 44 тис.

3.4.Демографічна ситуація

На 1 березня 2012 року в Одеській області, за оцінкою Головного управління статистики в Одеській області, проживало 2387,6 тис. осіб.

Упродовж січня-лютого 2012 року чисельність населення зменшилась на
682 особи, або на -0,03 відсотка (по Україні – 0,07 відсотка).

За показником зменшення населення у відсотках до початку звітного періоду Одеська область посідає 10 місце серед регіонів України.

Скорочення чисельності населення спостерігалось в містах Одесі та Ізмаїлі, а також в 6 районах області. Водночас зросла кількість населення в місті Южному, а також в Болградському, Іванівському та Овідіопольському районах.

Зменшення чисельності населення області відбулося виключно за рахунок природного скорочення, яке становило 1162 особи, водночас зафіксовано міграційний приріст населення – 480 осіб.

Природне скорочення населення спостерігалося в 27 районах та містах області, і тільки у містах Теплодарі та Южному, а також в Ізмаїльському та Овідіопольському районах зареєстровано природний приріст населення.

Природний рух населення у січні-лютому 2012 року характеризувався зростанням народжуваності та смертності, а також перевищенням числа померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих припадало 80,9 дітей, які народилися живими.

Таблиця 3.1

	Усього, осіб		Січень-лютий 2012 року у відсотках до січня-лютого 2011 року	На 1000 наявного населення
	січень-лютий 2012 року	січень-лютий 2011 року		січень-лютий 2012 року	січень-лютий 2011 року
Кількість народжених живими	4928	4700	104,9	12,6	12,2
Кількість померлих	6090	5936	102,6	15,6	15,4
Природне скорочення населення	-1162	-1236	94,0	-3,0	-3,2

Необхідно зазначити, що рівень народжуваності в Одеській області
(12,6 проміле) вищий, ніж середній показник по Україні (11,3), водночас рівень смертності (15,6 проміле) нижчий, ніж в цілому по Україні (15,9 проміле).

За рівнем народжуваності Одеська область посідає 5 місце після Рівненської (15,8 проміле), Закарпатської (15,2 проміле), Волинської
(15,1 проміле) та Чернівецької (12,9 проміле) областей.

За рівнем смертності Одеська область посідає 11 місце після міста Києва (10,3 проміле), Закарпатської (12,9 проміле), Івано-Франківської (13,2 проміле), Львівської та Рівненської (по 13,4 проміле), Волинської (14,0 проміле), Чернівецької (14,1 проміле), Тернопільської (14,8 проміле) областей, Автономної Республіки Крим та Севастополя (міськради) (по 15,1 проміле).

У січні-лютому 2012 року в Одеській області спостерігався міграційний приріст населення (480 осіб), у порівнянні з відповідним періодом
2011 року він зменшився на 13,4 відсотка.

Міграційний приріст населення зафіксовано в 5 містах обласного значення та в 16 районах та містах області.

3.5.Мовно-етнічний склад населення

Одещина - полінаціональний регіон, на території якого проживає біля 133 етносів.

Таблиця 3.2

Національність	Тис.осіб	%	Національність	Тис.осіб	%
Українці	1542,3	68.2	Поляки	3,2	0.1
Росіяни	508,5	20.7	Німці	2,9	0.1
Болгари	150,7	6.1	Грузини	2,8	0.1
Молдавани	123,8	5.0	Азербайджанці	2,8	0.1
Гагаузи	27,6	1.1	Татари	2,6	0.1
Євреї	13,4	0.6	Греки	2,1	0.1
Білоруси	12,8	0.5	Албанці	1,9	0.1
Вірмени	7,4	0.3	Араби	1,3	0.1
цигани	4,0	0.2	інші	45,1	1.9

Рис.3.1

Рідна мова населення одеської області за даними перепису 2001р.

3.6.Релігійний склад населення

До УПЦ МП відносяться близько 52% населення Одеської області, до Протестантських – 29%, до 12% - УПЦ КП.