Національна безпека в Італії
ЗМІСТ
ВСТУП
На сучасному етапі Італія займає одну з провідних позицій на світовій арені. Вона є членом таких впливових міжнародних інституцій як Європейський союз та Північноатлантичний Альянс. Як одна з розвинених та більш-менш стабільних країн Європи та Середземномор’я, Італія викликає інтерес великого загалу науковців, як вітчизняних так і представників іноземних наукових шкіл. На сьогоднішній день одною з найбільш актуальних проблем науки міжнародних відносин є дослідження ролі і місця Італії в сучасних міжнародних відносинах.
Дослідження проблем забезпечення економічної безпеки як на рівні окремого господарюючого суб’єкта, так і на регіональному та національному рівнях знайшли своє відображення в численних працях провідних вітчизняних науковців, зокрема О. Амоші, О. Барановського, І. Бінька, З. Варналія, О. Власюка, В. Геєця, Б. Губського, Я. Жаліла, В. Мунтіяна, О. Новікової, Г. Пастернака-Таранушенко, С. Пірожкова, М. Чумаченка, В. Шлемка та ін. Водночас з метою інтеграції національної економічної безпеки до світової системи доцільно проаналізувати досвід провідних країн світу з метою визначення їх переваг і недоліків задля визначення найбільш прийнятної моделі для практичного впровадження в Україні.
Метою даної роботи є дослідження світових моделей економічної безпеки, виявлення їх переваг і недоліків з метою вибору оптимального варіанту для реалізації в умовах України.
1. Огляд проблем,
що загрожують національній
Раніше уряди провідних країн соціально-економічні проблеми свого населення більш-менш успішно вирішували головним чином за рахунок ресурсів інших країн (матеріальних, людських та інших), а в останні два десятиріччя і за рахунок розграбованого місцевою елітою потенціалу пострадянських країн. Проте зростання національної самосвідомості, глобальної відкритості світу, загострення дефіциту ресурсів значно ускладнило розв’язання цієї проблеми.
Як свідчить історичний досвід, наслідком економічних криз завжди був запуск механізмів перезавантаження взаємин між провідними гравцями світової політики. Виникає бажання актуалізувати розв’язання тих чи інших проблем, що мають місце у відносинах між ними. Природно, це бажання реалізується з прицілом на реалізацію передусім власних національних інтересів. І тут в повний зріст постає питання – як розв’язати ці проблеми з найменшими втратами для безпеки держави? Йдеться насамперед про те, як:
- по-перше, зберегти суверенітет (у всіх його вимірах, але насамперед – політичний і економічний) та відповідне місце у світових рейтингах країн як необхідну умову та інструмент захисту і просування своїх життєво важливих національних інтересів;
- по-друге, зберегти досягнутий рівень економічного розвитку та добробуту населення як необхідну умову забезпечення внутрішньої політичної стабільності та широкої громадської підтримки політичної еліти, що перебуває при владі.
На наш погляд, з кожним роком ці проблеми стає все важче вирішувати навіть провідним країнам світу. Все більш очевидна глобальна системна криза в розвитку сучасної цивілізації. Зокрема, чимало експертів вважає, що вона перебуває на грані соціального дефолту, а відтак необхідна системна перебудова фундаментальних основ та переорієнтація векторів розвитку політичних, економічних, соціальних і духовних процесів світової цивілізації.
Принципово важливо, що вказана перебудова має здійснюватися в умовах все більш жорстких ресурсних військово-політичних і екологічних обмежень. Вони роблять середовище розвитку держав і відносин між ними більш агресивним. Наслідком цього стали додаткові труднощі у пошуку оптимального вирішення рівняння сталого розвитку світового співтовариства, а отже, й міжнародної безпеки.
2. Місце Італії на світовій арені
На сьогодні Італія розглядає себе як середню державу, що є учасником найбільших без пекових альянсів – НАТО та Європейського інтеграційного процесу. В той же час Італія має на меті підвищити свою роль та взяти на себе більшу відповідальність в тому географічному регіоні, де вона має безпосередній інтерес. До такого регіону належить Середземномор’я, оскільки регіон Перської затоки, Центрально-Східна Європа, Балкани та Туреччина є вузлом майбутньої європейської безпеки та інтересом італійської політики. За відсутності будь-якої прямої загрози своїй національній безпеці, Італія вирішила виокремити ряд питань, які є важливими для її національних інтересів. Італія має сильний геостратегічний інтерес у залученні Росії в міжнародне співтовариство через зміцнення двосторонніх партнерських відносин. Італія також зацікавлена у стабільності ситуації на Балканах, запобіганні подальшої фрагментації. Італія також почала стратегію нормалізації відносин з сусіднім Іраком та Туреччиною, а Близький Схід розглядає, як зону, сповнену небезпек і невизначеностей. Італійська оборонна промисловість є однією з найбільш важливих галузей промисловості країни, займає сьоме-восьме місце в світі серед виробників складних систем зброї (четверта в Європі) і є одним з найбільших експортерів (три мільярди євро в 2008). У 2009 році Італія стала п’ятою серед міжнародних постачальників звичайних озброєнь, а напрямком експорту стали здебільшого країни, що розвиваються.
Останнім часом було опубліковано роботи, в яких належної уваги приділено сучасному зовнішньополітичному курсу Італії. Отже, з урахуванням великої кількості опублікованих праць, назріла нагальна потреба проаналізувати та систематизувати наукові розробки, присвячені дослідженню Італії.
Одною з найбільш розроблених та вивчених на сьогоднішній день проблем є питання національної безпеки. Воно в першу чергу розглядається через призму ЕС, як засновника та провідника європейської безпеки. Аналізуючи дискусії, які розгорнулися на початку 90-х років ХХ століття в італійському суспільстві відносно вибору безпекових орієнтирів, існує два підходи – європейський та атлантичний.
Досліджуючи роль Італії у міжнародних відносинах на сучасному етапі, враховуючи безпосередньо, національну політику країни в контексті ЄС, О. Барабанов проаналізував основні напрямки зовнішньополітичного курсу країни, який перш за все пов’язаний з пріоритетами ЄС. Категоричною є думка автора, що Італія займає фактично проамериканську позицію, доказом чого є підтримка активізації військового виміру ЄС. Роботи Н. Комолової, В. Гантамана, А. Протопопова об’єднані думкою, що характерною первинною стратегічною умовою для Італії, орієнтуючись на яку, країна повинна досягти успіхів у всіх ключових сферах, є саме Європа [5]. Після світової кризи 2008 р. Євросоюз зіткнувся з новими випробуваннями. Через економічні проблеми деяких країн-членів ЄС останнім часом виникають передумови для зміни stаtus-quо Євросоюзу. Особливо гостро ці тенденції простежуються у південних країнах-членах, зокрема в Італії. Ця проблематика розглянута у монографії М. Пітухіної «Вибере Італія Євросоюз?» [6]. Досліджуючи участь Італії у кризисному врегулюванні Н. К. Арбатова у монографії «Європейський Союз та регіональні конфлікти» акцентує увагу на тому, що Італія має значний досвід. В контексті національної безпеки Італія є прихильником тісного співробітництва з ЄС [3].
3. Нова реформа безпекового фактору Італії
В Італії держава приділяє велику увагу зовнішньоекономічній експансії, що здійснюється не стільки через зовнішньоторговельні операції, скільки через економічну й технологічну залежність від Італії її закордонних партнерів.
Акцент робиться також на італійську
присутність за кордоном через розвиток
міжнародної промислової
Проаналізувавши роботи стосовно безпекового фактору Італії в міжнародних відносинах, автори виявили чітку направленість на тісне співробітництво с інститутами ЄС у сфері національних інтересів країни.
Згідно проекту реформи, замість SISMI і SISDE будуть створено два нові підрозділи. Це «Служба зовнішньої інформації і безпеки» (ISE), тобто зовнішня розвідка, і «Служба внутрішньої інформації і безпеки» (ISI), відповідно внутрішня розвідка. Крім того, з'явиться «Департамент інформації в області безпеки», який займеться забезпеченням міжвідомчої координації діяльності спецслужб.
Проект реформи також
При цьому зазначені обмеження можливостей стійкого розвитку світової цивілізації знаходять своє відображення не тільки в економічній, політичній, культурній (духовній) та соціальній сферах. Вони по-новому висвітлили важливість практичної реалізації головної системоутворюючої функції держави, а саме – забезпечення реалізації публічного інтересу в усіх його вимірах, а відтак її роль як визначального інструменту у забезпеченні міжнародної та національної безпеки.
Об’єкт аналізу. У класичних школах центром аналізу виступає виключно держава, що не дозволяє розглянути зміст загроз конкретним особам, соціальним групам, які досить часто постають жертвами держави. Модерні підходи враховують безпеку людини, що дозволяє проаналізувати шкоду, яку може спричинити держава своїм громадянам. Незважаючи на те, що захист держави надзвичайно важливий для кожного громадянина, це не є достатньою гарантією його індивідуального благополуччя.
Характер загрози. Традиціоналісти акцентують увагу на зовнішньому характері загрози. Оскільки фокусом аналізу виступає держава, реальною є загроза, що виходить від іншої держави, і нехтуються загрози, що виникають зсередини держави (політичні репресії, громадянські війни, заворушення, поляризація та радикалізація суспільства, зростання невдоволення, протести та ін.). Сьогодні людство стурбоване дискримінацією, невмотивованим насильством, нелегальною імміграцією, розповсюдженням наркотиків, організованою злочинністю, природними катаклізмами, погіршенням довкілля, енергетичними, продовольчими проблемами тощо. Нові дослідження у сфері безпеки розглядають увесь спектр загроз, звідкіля б вони не виходили, і не обмежуються темою міждержавного насильства.
Урахування довгострокових потенційних загроз. Класичні погляди щодо безпеки неспроможні зосередитися на довгострокових потенційних загрозах (ядерна енергетика, СНІД, пандемії, забруднення довкілля тощо). Модерні підходи вказують на розвиток таких спроможностей, оскільки невоєнні загрози можуть спричинити катастрофічні збитки не тільки на національному, але й регіональному і міжнародному рівнях.
Засоби реагування на загрози. Звичайні підходи оперують занадто вузьким арсеналом засобів реагування на загрози, як правило – нарощування військової могутності. Модерністи розглядають невійськові засоби на тлі всього спектру альтернатив.
Проте, критики модерних
визначень висловлюють обґрунто
Без зрозумілих критеріїв специфікації загроз, проблема безпеки буде поширювати її зміст, але втрачатиме інтелектуальну логічність. Деякі фахівці пропонують повернутися до традиційних підходів і обмежити безпеку людини тільки тими загрозами, що включають насильство стосовно людей.
Слід також брати до уваги ту обставину, що більшість нових загроз важко піддаються вимірюванню у розумінні їх реального впливу. Таким чином, вони мають скоріше потенційний, ніж реальний характер і це повинно бути враховано.
І, зрештою, розширення спектра невоєнних загроз, що тиражується засобами масової інформації, переконує суспільну думку в тому, що світ стає безпечнішим і в ньому зникає збройне насильство. Це призводить до недооцінки аналізу сучасних змін у агресивній природі анархічних держав.
Як слушно зауважує О. Полтораков, суспільствознавчий компонент безпеки вже тривалий час розповсюджується зі сфери воєнно-політичної (переважно міжнародної) у суміжні – соціально-гуманітарні – сфери та галузі знань, а, передусім, в політологію, філософію, соціологію, психологію, етнополітологію, культурологію, лінгвістику. З академічного дискурсу безпека перейшла у сферу публічних дебатів на медіа-дискурс (журналістику) і навіть маркетинг (рекламу). Це надає їй більшої прозорості, привертає увагу суспільства, різних неурядових організацій та структур.
Проте широке обговорення питань безпеки наражається на певні труднощі. Зокрема, в українській, як і в російській, мові важко розмежувати соціально-гуманітарне, або воєнно-політичне розуміння безпеки (security) та його природничо-технічне розуміння (safety), що, зазвичай, робиться у провідних країнах світу. Проте це не знімає з порядку денного активне залучення суспільства до напрацювання концептуальних документів у сфері національної безпеки, які б відповідали сучасним реаліям і надавали можливість гнучкої адаптації до швидких змін у безпековому середовищі.
Нове покоління стратегій національної безпеки з’явилося нещодавно і воно докорінно відрізняється від попередніх варіантів не тільки своїм змістом, спрямованістю, цілями, але й процедурами їх прийняття.
Нововведення, проте, полягає в тому, що відтепер і надалі не може бути даний дозвіл на скоєння злочинів, що представляють загрозу або що завдають збитку життя, фізичній недоторканності, здоров'ю або безпеці людей.
Вводиться також спеціальна регламентація діяльності спецслужб відносно збору даних і ведення досьє. Комітет з контролю над діяльністю спецслужб (Copaco) пропонується скасувати, а замість нього утворити Парламентський комітет з національної безпеки з правами Парламентської комісії з розслідувань. І, нарешті, термін дії державної таємниці стосовно документації обмежать 15 роками, але у виняткових випадках прем'єр-міністр зможе продовжувати його ще на 15 років
В кінцевому підсумку кожна держава вимушена обирати напрям свого політичного та соціально-економічного розвитку в руслі тієї чи іншої стратегії, які досить жорстко конкурують. Результати реалізації вказаних стратегій постійно і відносно досить швидко змінюють баланс національних та наднаціональних суверенітетів, світовий баланс сил, насамперед, економічний і військовий.
Ці зміни в умовах згаданих ресурсних, військово-політичних та екологічних обмежень, зростання соціокультурної, політичної та економічної взаємозалежності між націями і державами, що належать до різних цивілізацій, породили додаткові невідомі (невизначеності) в глобальному рівнянні сталого розвитку світового співтовариства та міжнародної безпеки.
4. Досвід для України
Як показує світовий досвід, забезпечення економічної безпеки – це гарантія незалежності країни, умова стабільності й ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху. Це пояснюється тим, що економіка являє собою одну з життєво важливих сторін діяльності суспільства, держави й особистості, і, отже, поняття національної безпеки буде порожнім словом без оцінки життєздатності економіки, її міцності при можливих зовнішніх і внутрішніх загрозах. Тому забезпечення економічної безпеки належить до найважливіших національних пріоритетів. Україна має недостатній досвід формування системи економічної безпеки, тому для забезпечення її ефективного функціонування доцільно звернутися до досвіду провідних країн світу з-приводу реалізації стратегії стійкого розвитку.
В остаточному підсумку, успішний захист розвиненими країнами своїх національних економічних інтересів на зовнішньому ринку в умовах міжнародної інтеграції залежить від стабільності й сили їхніх національних економік. Тільки сильна економіка дозволяє успішно захищати національні економічні інтереси в умовах глобальної конкуренції і нарощування світогосподарських диспропорцій.
Керівник Постiйної делегацiї Верховної Ради України у Парламентській асамблеї ОБСЄ Олег Білорус запропонував створити Міжнародний антикорупційний трибунал.
Таку пропозицію віце-президент Парламентської асамблеї ОБСЄ (ПА ОБСЄ) Олег Білорус оприлюднив під час виступу на Конференції з питань боротьби з транснаціональною злочинністю та корупцією, яка выдбулася у межах щорічної осінньої сесії ПА ОБСЄ в місті Палермо (Італія), повідомили Тижню в прес-службі Верховної Ради.
Зокрема Білорус акцентував
увагу делегатів «на одній
з нагостріших проблем
За його словами «міжнародна глобальна корупція - це проблема безпеки розвитку країн та загроза демократичним і соціальним процесам, національній безпеці кожної з країн, особливо - перехідного періоду».
У зв’язку з цим, Білорус запропонував створити міжнародну прокуратуру при Раді безпеки ООН з питань боротьби з корупцією, члени якої мають контролювали звітність глав держав і урядів, зокрема, в контексті прибутків та видатків.
Керівник української делегації зазначив, що диктатура міжнародного права, транспарентність доказів і витрат урядовців та всіх представників влади, розробка міжнародних правових норм кримінальної відповідальності урядовців і політиків є важливими заходами боротьби з державною політичною корупцією та з формуванням антинародних олігархічних кланів і структур. «Вочевидь, назріла необхідність створення Міжнародного антикорупційного трибуналу», - підкреслив Білорус.
За його словами, повну відповідальність за зростання масштабів та наслідків глобальної корупції мають нести уряди і парламенти, а міжнародне співробітництво у цій сфері повинно базуватися на реальних дієвих міжнародних програмах.
Тому головним напрямком стратегії економічної безпеки України на сучасному етапі повинна стати політика модернізації й зміцнення виробничої й науково-технічної бази економіки за рахунок активізації внутрішніх факторів зростання й стимулювання експорту високотехнологічної продукції, заснованих на зваженому використанні закордонного досвіду.
ВИСНОВКИ
Зусилля світової спільноти повинні бути сконцентровані на реалізації єдино прийнятної в сучасних умовах тези: “до безпеки – через співпрацю”. Ці зусилля мають нейтралізувати будь-які механізми і спроби конфронтації між державами, якими б життєво важливими національними інтересами в політичній та економічній сфері вони не виправдовувалися і не прикривалися.
Таким чином, проведений аналіз показує, що питання забезпечення економічної безпеки держав світу у явній або прихованій формі обов’язково знаходять своє відображення в політиці практично всіх країн.
Складовими частинами такої політики можуть виступати: підтримка економічного процвітання суспільства й держави; державний контроль за ключовими галузями економіки й валютно-фінансовою сферою, у тому числі протидія фінансовим спекуляціям; підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки; розширення доступу вітчизняних товарів і послуг на закордонні ринки; удосконалювання системи експортного контролю; проведення активної інноваційної політики; створення механізму координаційного супроводу урядовими відомствами вітчизняного експорту, підтримка національних експортерів; боротьба з економічним шпигунством; а також підтримка підприємств – національних лідерів, конкурентоспроможних на світовому ринку, що відіграють роль «локомотивів» економічного зростання [4, с. 14].
Важливу роль у захисті національних економічних інтересів закордонних держав відіграє законодавча база з регулювання зовнішньоекономічних операцій і участь зарубіжного капіталу в економіці країни. В остаточному підсумку, успішний захист розвиненими країнами своїх національних економічних інтересів на зовнішньому ринку в умовах міжнародної інтеграції залежить від стабільності й сили їхніх національних економік. Тільки сильна економіка дозволяє успішно захищати національні економічні інтереси в умовах глобальної конкуренції і нарощування світогосподарських диспропорцій. Тому головним напрямком стратегії економічної безпеки України на сучасному етапі повинна стати політика модернізації й зміцнення виробничої й науково-технічної бази економіки за рахунок активізації внутрішніх факторів зростання й стимулювання експорту високотехнологічної продукції, заснованих на зваженому використанні закордонного досвіду.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Єдинак В. Ю. Світовий досвід розв’язання
проблеми забезпечення економічної безпеки
// [Електронний ресурс] – Режим доступу:
// http:// www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_
2. Northern Europe and Central Europe: Hard, Soft and Civic Security A Report from an International Seminar Held in Budapest, Hungary, May 27 – 29, 1999.– Stockholm: Olof Palme International Centre, 1999.– 223 p.
3. Коломієць Г. М. Корекція державного впливу на розвиток національного капіталу в контексті сучасних геоекономічних перетворень / Г. М. Коломієць // Безпека економічних трансформацій. Матеріали круглого столу.– К.: НІСДС, Альтерпрес, 2000.– С. 128 – 129.
4. Горбулін В. П. Стратегія національної безпеки України в аксіологічному вимірі: від «суспільства ризику» до громадянського суспільства / В. П. Горбулін, А. Б. Качинський // Страт. панорама. – 2005.– № 2.– С. 13 – 26.
5. ІТАЛІЯ В СУЧАСНИХ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
http://istfak.org.ua/
- Національна безпека країни
- Національна безпека країни
- Національна безпека України
- Національна безпека Японії
- Національна галерея
- Національна економіка
- Національна економіка
- Нация как новое историческое явление
- Нация как субъект политики
- Націократичні концепції
- Націоналізм
- Націоналізм в Україні
- Націоналізм. Термінологія і характеристика
- Націоналізм як джерело політичних конфліктів
