Нормативи та стандарти якості компонентів довкілля

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана

Факультет управління персоналом та маркетингу

Кафедра регіональної економіки

РЕФЕРАТ

Тема: «Нормативи та стандарти якості компонентів довкілля»

Студентки Прозорової Вікторії

Фінансово-економічного факультету

Групи №4

Викладач: Шмігельська Євгенія Анатоліївна

Зміст

Вступ

1. Правове регулювання  екологічного нормування

2. Правове значення нормативів  ГДК

3. Правове значення нормативів  ГДВ, ГДС, ГДР

4. Правове регулювання екологічної стандартизації

5. Витяг з проекту Екологічного  кодексу України : Глава 10. Нормування в галузі охорони довкілля

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Стаття 13. Конституції України говорить, що «Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.»

Таким чином, нормативи та стандарти якості компонентів довкілля необхідні для управління органами державної влади та органами місцевого самоврядування в різних сферах навколишнього середовища. Наприклад, управління в царині атмосферного повітря здійснюють Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров'я України, місцеві органи державної виконавчої влади, інші державні органи. До їхніх функцій входять стандартизація і нормування у цій сфері. Державні стандарти тут є обов’язковими й визначають поняття та терміни, режим використання та охорони атмосферного повітря, методи контролю за його станом, вимоги щодо запобігання шкідливому впливу на атмосферне повітря і т. ін.. Крім того, встановлюються такі нормативи: екологічної безпеки атмосферного повітря; обмежено допустимих викидів забруднювальних речовин і шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників стаціонарними джерелами;обмежені нормативи утворення забруднювальних речовин, що відводяться в атмосферне повітря; використання атмосферного повітря як сировини; концентрації забруднювальних речовин у відпрацьованих газах. З огляду на наявність державних стандартів і нормативів держава покладає на підприємства, установи та організації відповідні обов’язки. Так, вони зобов’вживати заходів щодо зменщення обсягів шкідливих викидів, підтримувати у належному стані споруди, устаткування та апаратуру для очищення викидів і т. ін.

1. Правове регулювання екологічного нормування

Система екологічного нормування передбачена: ст. 33 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року.

Екологічне нормування – це обмеження негативного впливу на довкілля через встановлення обов’язкових нормативів такого впливу. Це означає, що екологічні нормативи можуть міститися тільки у нормативно-правових актах, або правових актах управління чи договорах, що носять обов’язковий характер.

Екологічний норматив – це граничний кількісний показник негативного впливу на довкілля.

Система екологічного нормування являє собою сукупність екологічних нормативів, що містяться в екологічному законодавстві України, а також визначення порядку їх встановлення, зміни та скасування. Вона охоплює такі види екологічних нормативів:

а) нормативи безпечності довкілля: гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах (ГДК), гранично допустимі рівні негативного впливу на довкілля (ГДР), нормативи екологічного ризику;

б) нормативи якості довкілля: ГДКякості, показники якості (фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні тощо);

в) нормативи забруднень довкілля небезпечними речовинами, фізичними та біологічними чинниками: гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря (ГДВ), гранично допустимі скиди шкідливих речовин у водні об’єкти (ГДС), ГДР джерела, ліміти на розміщення відходів тощо;

г) нормативи використання природних ресурсів: ліміти, квоти, нормативи рекреаційної навантаженості тощо;

ґ) інші екологічні нормативи (природного провітрювання, освітленості тощо).

2. Правове значення нормативів ГДК

ГДК – норматив гранично допустимої концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах. Є критерієм якості довкілля, тобто фактично встановлює параметри безпечності довкілля.

ГДК – це така маса шкідливої речовини в одиниці об’єму окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутнього поколінь.

ГДК встановлюється Мінприроди та МОЗ. Нормативи ГДК та ГДР є єдиними для всієї території України. Нормативи ГДК розробляються у ході гігієнічної регламентації згідно з Положенням про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 року № 420.

У разі необхідності для лікувально-оздоровчих, курортних, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи ГДК забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на довкілля.

3. Правове значення нормативів ГДВ, ГДС, ГДР

Нормативи ГДВ, ГДС і ГДР – це локальні нормативи, які розробляються самими підприємствами – забруднювачами для кожного джерела забруднення окремо (для кожної труби) і затверджуються органами Мінприроди у дозволах на забруднення довкілля.

ГДС – гранично допустимі скиди забруднюючих речовин у водні об’єкти. Це маса речовин у стічних водах, яка максимально допустима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. Їх встановлення регулюється Водним кодексом України від 6 червня 1995 року і Порядком розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року № 1100;

ГДР – гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на довкілля. Їх встановлення регулюється Законом України „Про охорону атмосферного повітря” в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого рівня впливу фізичних та біологічних чинників стаціонарних джерел забруднення на стан атмосферного повітря, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року № 300;

ГДВ – гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря – це максимальна кількість шкідливих речовин, що може бути викинута в атмосферне повітря за одиницю часу від одного, або сукупності джерел забруднення атмосфери. ГДВ встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери на діючому підприємстві за умови, що викиди шкідливих речовин від одного джерела або від сукупності інших джерел населеного пункту з урахуванням промислового розвитку та розсіювання забруднюючих речовин в атмосфері не створять приземної концентрації шкідливих речовин, яка перевищує ГДК. Їх встановлення регулюється Законом України „Про охорону атмосферного повітря” в редакції від 21 червня 2001 року, а також Порядком розроблення і затвердження нормативів ГДВ забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1780. На виконання останнього Мінприроди своїм наказом від 27 червня 2006 року № 309 затвердило Нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Правове значення нормативів ГДВ, ГДС і ГДР полягає у нормуванні негативного впливу на довкілля. У разі порушення підприємством встановлених для нього нормативів ГДВ, ГДС чи ГДР, забруднення довкілля вважається екологічним правопорушенням, що є підставою для притягнення підприємства до правової відповідальності.

4. Правове регулювання екологічної стандартизації

Здійснення екологічної стандартизації регулюється:

• Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 31, 32);
• Декретом Кабінету Міністрів України „Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року;
• Законом України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року;
• Законом України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 1 грудня 2005 року.

Екологічна стандартизація – це врегульована в законодавчому порядку діяльність уповноважених на те органів щодо прийняття екологічних стандартів.

Екологічні стандарти – це нормативно-технічні документи, які визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом довкілля, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення довкілля на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною довкілля і використання природних ресурсів.

Екологічні стандарти не є нормативно-правовими актами і застосовуються на добровільних засадах.

Державним органом, уповноваженим приймати екологічні стандарти, є Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики України.

Законодавство передбачає таку систему екологічних стандартів:

1) державні стандарти  України (ДСТУ) та державні класифікатори (ДК) – затверджуються тільки  Державним комітетом України  з питань технічного регулювання та споживчої політики, державні будівельні норми (ДБН) – затверджуються Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, міждержавні стандарти (ІСО, ГОСТ, ІЕК, ЕН тощо) – застосовуються на підставі міжнародних угод України (наприклад: ДСТУ IСO 14020-2003 Екологічні маркування та декларації. Загальні принципи; ДСТУ IСO 14031:2004 Екологічне керування. Настанови щодо оцінювання екологічної характеристики; ДСТУ 4808:2007 Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання; ДК 005-96 Класифікатор відходів);

2) кодекси усталеної практики  – нормативно-технічні документи, що містять практичні правила  чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкції чи виробів – можуть бути як стандартом, так і його частиною чи окремим документом;

3) галузеві стандарти  України (ГСТУ) – нормативно-технічні  документи, які затверджуються міністерствами  і відомствами (у тому числі  й Мінприроди) і реєструються в Держспоживстандарті України (наприклад, ГСТУ 41-00032626-00-007-97 Охорона довкілля. Спорудження розвідувальних і експлуатаційних свердловин на нафту та газ на суші. Правила проведення);

4) стандарти науково-технічних  та інженерних товариств і спілок;

5) технічні умови (ТУ) –  нормативно-технічні документи, що  встановлюють технічні вимоги, яким  повинні відповідати продукція, перебіги та послуги – можуть  бути стандартом, його частиною, або окремим документом; можуть  розроблятися самими підприємствами – виробниками відповідної продукції;

6) стандарти підприємств (СТП) – нормативно-технічні документи підприємств.

Повноцінне інтегроване управління станом довкілля можливе лише за умов, коли для всіх компонентів довкілля встановлено стандарти (норми) їх якості, обов'язкові для дотримання. Ці норми повинні бути реалістичними з погляду можливості їх досягнення та мати стандартні методи їхнього вимірювання. В Україні ці умови поки що не виконуються. Екологічне законодавство України не встановлює норм якості компонентів довкілля, обов'язкових до дотримання. Прийняті в державі на підзаконному рівні, виходячи з концепції нульового ризику, нормативи екологічної безпеки стану компонентів довкілля, до яких належать величини гранично допустимих концентрацій (ГДК) речовин у воді, у повітрі, у ґрунті, де-юре такими нормами якості не являються. Проте, де-факто їх часто такими вважають без будь-яких правових підстав. Визнаючи, що практичне досягнення величин ГДК є взагалі у більшості випадків нереалістичним, тому що це дуже малі концентрації, особливо з урахуванням таких властивостей суміші речовин у компонентах довкілля, як адитивність і синергізм. До того ж загальна кількість норм ГДК в Україні перевищує три тисячі і лише для незначної їх частини існують стандартизовані методи вимірювання концентрацій на рівні ГДК. Тому забезпечити і проконтролювати їх досягнення практично неможливо.

Незважаючи на це, починаючи ще з радянських часів, виходячи з формального бажання досягнення величин ГДК, в Україні виконують складні розрахунки величин гранично допустимих скидів (викидів) – ГДС(ГДВ) для якоїсь частини нормованих речовин, які підприємства вивільнюють у довкілля. Перелік цих речовин розробники розрахунків укладають на свій розсуд, виходячи зі своїх уявлень щодо ступеня їх небезпечності як забруднювальних агентів. Насправді, всіх розрахованих таким чином нормативних величин ГДС(ГДВ) ніхто у більшості випадків дотриматися не може. Тому, знов таки на підзаконному рівні, регулятивні органи (звичайно це державні обласні управління Мінприроди) видають "тимчасові" (але фактично постійно поновлювані без змін) дозволи на більш високі скиди (викиди). Оскільки не існує будь-яких правових обмежень для цих органів стосовно прийняття таких рішень, дозволи видають або на фактично існуючому рівні, або, навіть, і набільш високому рівні. Це значною мірою сприяє корупції, одночасно згубновпливаючи на стан довкілля. Поза всяких сумнівів, така практика регулювання на створює стимулів для покращання екологічних показників виробничої діяльності та поступового зменшення рівня забрудненості довкілля.

Таким чином, одним із найважливіших завдань удосконалення екологічного управління в Україні є розроблення і затвердження на законодавчому рівні норм якості компонентів довкілля (НЯКД), які визначають їх прийнятний для людей і біоти стан. Для цього необхідно:

● чітко визначити методологію і критерії розроблення НЯКД, зокрема екологічних ГДК;

● встановити екологічні ГДК на практично досяжному рівні з використанням методології прийнятного ризику і з врахуванням економічних обмежень;

● обмежити кількість нормованих речовин лише найбільш важливими;

● забезпечити можливість вимірювання концентрацій нормованих речовин на рівні екологічних ГДК;

● забезпечити вільний доступ до даних НЯКД зацікавлених представників промисловості і громади.

Необхідно усвідомити, що екологічні ГДК, які в Україні ще не існують, принципово відрізняються від тих ГДК, які тут існують і згідно з чинним екологічним законодавством є нормативами екологічної безпеки. Ці останні є нормами, що гарантують у разі їх дотримання нульовий ризик для здоров'я і життя людини, а також для існування у воді риби. Нове для України поняття норм якості компонентів довкілля, зокрема екологічних ГДК, є певним аналогом прийнятих в розвинених країнах стандартів якості компонентів довкілля. Вони встановлюються на законодавчому рівні на певний час за принципом ненульового (прийнятного) ризику. Тобто це є соціальний компроміс між бажаними екологічними вимогами та реальними економічними можливостями. Бо в сучасних соціально-економічних умовах забезпечити на всій території держави "абсолютну" безпеку (дотримання нульового ризику) практично неможливо з економічних причин.

Перехід на нормування екологічного тиску підприємств на довкілля на основі дотримання показників НДТМ не означає повної відмови від вико ристання нормативів ГДС і ГДВ. До них буде потрібно звертатися у випадках, коли дотримання показників НДТР все ж не забезпечує бажаного стану компонентів довкілля, тобто НЯКД, прийнятих у державі. Такий комбінований підхід означає застосування у разі потреби більш суворих обмежень екологічного тиску підприємств, яке стане можливим після розроблення і введення в дію НЯКД в Україні. Нормативи ГДС і ГДВ повинен встановлювати закон (а не підзаконні документи) для обмеженої кількості найбільш небезпечних речовин.

Екологічні нормативи – регламентований допустимий вміст забруднювальних речовин у компонентах довкілля, що гарантує збереження та функціонування екосистем, перевищення якого суттєво погіршує якість довкілля та негативно впливає на життєдіяльність тваринного і рослинного світу і може привести до їх загибелі.

5. Витяг з проекту Екологічного  кодексу України : Глава 10. Нормування в галузі охорони довкілля

Стаття 54 . Нормативи якості довкілля

1. Нормативи якості довкілля  встановлюються для оцінки стану  довкілля з метою збереження  природних, екологічних систем, генетичного  фонду рослин, тваринних та інших  організмів.

2.До нормативів якості  довкілля відносяться:

нормативи, що встановлені відповідно до хімічних показників стану довкілля, у тому числі нормативи гранично допустимих концентрацій хімічних речовин, включаючи радіоактивні речовини;

 нормативи, що встановлені відповідно до фізичних показників стану довкілля, в тому числі з показниками рівнів радіоактивності й тепла;

 нормативи, що встановлені  відповідно до біологічних показників  стану довкілля, в тому числі  видів та груп рослин, тварин  та інших організмів, які використовуються  як індикатори якості довкілля, а також нормативи гранично допустимих концентрацій мікроорганізмів;

 інші нормативи якості  довкілля.

Стаття 55. Нормативи допустимого впливу на довкілля

1. З метою запобігання негативному впливу на довкілля господарської та іншої діяльності для юридичних і фізичних осіб – природо користувачів установлюються наступні нормативи допустимого впливу на довкілля:

 нормативи допустимих  викидів й скидів речовин;

 нормативи утворення  відходів виробництва й споживання  та ліміти на їх розміщення;

 нормативи допустимих  фізичних впливів (кількість тепла, рівні шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання, напруги електромагнітних полів та інших фізичних впливів);

 нормативи допустимого  вилучення компонентів природного  середовища;

 нормативи допустимого  антропогенного навантаження на  довкілля;

 нормативи іншого допустимого  впливу на довкілля при здійсненні  господарської та іншої діяльності, що встановлюються законодавством  України з метою охорони довкілля.

2. Нормативи допустимого  впливу на довкілля повинні  забезпечувати дотримання нормативів  якості довкілля із врахуванням  особливостів територій та акваторій.

3. За перевищення установлених  нормативів допустимого впливу  на довкілля суб‘єкти господарської  та іншої діяльності в залежності від заподіяної довкіллю шкоди несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Стаття 56 . Нормативи допустимих викидів та скидів речовин та мікроорганізмів

1 Нормативи допустимих  викидів і скидів речовин і  мікроорганізмів установлюються для стаціонарних, рухомих та інших джерел впливу на довкілля суб‘єктами господарської та іншої діяльності, виходячи з нормативів допустимого антропогенного навантаження на довкілля, нормативів якості довкілля, а також технологічних нормативів.

2. Технологічні нормативи  установлюються для стаціонарних, рухомих та інших джерел на  основі використання найкращих  існуючих технологій із врахуванням  економічних і соціальних факторів.

3. В разі неможливості  дотримання нормативів допустимих  викидів й скидів речовин та мікроорганізмів можуть встановлюватися ліміти на викиди й скиди на підставі дозволів, що чинні тільки на період здійснення заходів щодо охорони довкілля, впровадження найкращих існуючих технологій та (або) реалізації інших екологічних проектів із урахуванням поетапного досягнення установлених нормативів допустимих викидів і скидів речовин та мікроорганізмів.

 Установлення лімітів  на викиди й скиди допускається  тільки при наявності планів  зниження викидів й скидів, що  узгоджені з державними органами з питань екології та природних ресурсів.

4. Викиди й скиди хімічних  речовин, в тому числі радіоактивних, інших речовин та мікроорганізмів  в довкілля в межах установлених  нормативів допустимих викидів  й скидів речовин та мікроорганізмів, лімітів на викиди й скиди допускаються на підставі дозволів, що видані спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі охорони довкілля.

Стаття 57 . Нормативи утворення відходів виробництва й споживання та ліміти на їх розміщення

Нормативи утворення відходів виробництва й споживання та ліміти на їх розміщення встановлюються з метою запобігання їх негативному впливу на довкілля відповідно до законодавства.

Стаття 58. Нормативи допустимих фізичних впливів на довкілля

Нормативи допустимих фізичних впливів на довкілля установлюються для кожного джерела такого впливу виходячи з нормативів допустимого антропогенного навантаження на довкілля, нормативів якості довкілля та із врахуванням впливу інших джерел фізичного впливу.

Стаття 59 . Нормативи допустимого вилучення компонентів природного середовища

1. Нормативи допустимого  вилучення компонентів природного  середовища – нормативи, що встановлені  відповіднодо обмежень обсягу  їх вилучення з метою збереження  природних і природно-антропогенних  об‘єктів, забезпечення сталого функціонування природних екологічних систем та попередження їх деградації.

2. Нормативи допустимого  вилучення компонентів довкілля  та порядок їх установлення  визначається законодавством про  надра, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про тваринний і рослинний світ та іншим законодавством в галузі охорони довкілля, природокористування.

Стаття 60. Нормативи допустимого антропогенного навантаження на довкілля

1. Нормативи допустимого антропогенного навантаження на довкілля установлюються для суб‘єктів господарської та іншої діяльності з метою оцінки й регулювання впливу всіх стаціонарних, рухомих та інших джерел впливу на довкілля, розташованих у межах конкретних територій та (або) акваторій.

2. Нормативи допустимого  антропогенного навантаження на довкілля установлюються щодо кожного виду впливу господарської та іншої діяльності на довкілля і сукупному впливу всіх джерел, що розташовані на цих територіях та (або) акваторіях.

3. При встановленні нормативів  допустимого антропогенного навантаження на довкілля враховуються природні особливості конкретних територій та (або) акваторій.

Стаття 61. Інші нормативи в галузі охорони довкілля

З метою державного регулювання впливу господарської та іншої діяльності на довкілля, оцінки якості довкілля відповідно до цього Кодексу, інших законодавчих актів можуть встановлюватися інші нормативи в галузі охорони довкілля.

Стаття 62. Державні стандарти та інші нормативні документи в галузі охорони довкілля.

1.Державними стандартами  та іншими нормативними документами в галузі охорони довкілля установлюються:

вимоги., норми і правила в галузі охорони довкілля щодо продукції, видам робіт , послуг та відповідним методам контролю;

обмеження господарської та іншої діяльності з метою запобігання їх негативному впливу на довкілля;

порядок організації діяльності в галузі охорони довкілля та управління такою діяльністю.

2. Державні стандарти  та інші нормативні документи  в галузі охорони довкілля  розробляються із урахуванням  науково-технічних досягнень та  вимог міжнародних правил й стандартів.

3. В державних стандартах  на нову техніку, технології, матеріали, речовину та іншу продукцію, технологічні  процеси, збереження, транспортування, використання такої продукції, в  тому числі після переведення  її в категорію відходів виробництва й споживання, повинні враховуватися вимоги, норми і правила в галузі охорони довкілля.

Висновок

Погіршення екологічного стану довкілля в Україні є на сьогодні однією з найгостріших соціально-економічних проблем, що прямо чи опосередковано стосуються кожної людини. У сучасних умовах вона стала предметом особливої уваги органів влади на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях, громадських рухів та засобів масової інформації.

Формування засад державної екологічної політики України як незалежної держави, розвиток цієї політики в останнє десятиріччя відбувалися з урахуванням реальної соціально-економічної ситуації в українському суспільстві та фактичного стану її господарського комплексу, який у кінці минулого і на початку нинішнього століття все ще перебував у глибокій кризі. Тривалий час економіка України будувалася централізовано з величезними структурними диспропорціями. Малоефективна економічна система створювала умови для нераціонального використання практично всіх сировинних речовин і матеріалів, надмірного споживання енергії, не визнавала реальної вартості більшості природних ресурсів, слабко заохочувала до їх збереження та ощадливого використання. Диспропорції в розміщенні продуктивних сил і засобів виробництва протягом тривалого часу за умов командно-адміністративної системи призвели до того, що рівень техногенного навантаження на природне середовище в Україні і донині перевищує аналогічний показник у розвинених європейських країнах у 4–5 разів.

Нормативи та стандарти якості компонентів довкілля покликані для того, щоб обмежувати згубний вплив на довкілля антропогенних чинників. Саме державне регулювання є основою для захисту навколишнього середовища. Нам необхідно дотримуватися нормативів та стандартів якості компонентів довкілля для того, щоб у майбутньому існувати в екологічно чистому середовищі. Якщо дивитись правді у вічі, то неможливо позбутися багатьох наслідків людської діяльності, але можна зупинити жахливий вплив на довкілля.

Список використаних джерел

1. Правознавство: Підручник / Авт. кол.: Демський С.Е., Ковальський В.С., Колодій А.М. (керівник авт. кол.) та інші; За ред. В.В.Копєйчикова. – 5-е вид., перероб. та доп. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 736 с. – Бібліогр. с. 724-726. Авт. 4-го вид.: А.М.Колодій, І.В.Опришко (керівники авт. кол.), С.Е. Демський та ін. с.369-370
2. http://ecopravo.host-ua.org.ua/lekc/lekc8.htm
3. Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.10 Проф. Г.Г. Філіпчук, д-р пед. наук – Академія екологічних наук України, м. Київ: http://www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/21_10/57_Fil.pdf
4. Проект Екологічного кодексу України; Номер, дата реєстрації: 5170 від 20.02.2004: