Нормування праці

Міністерство освіти і  науки,молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний  університет

Кафедра правознавства

Реферат на тему:

«Нормування праці»

Студентки 1 курсу 4 групи

                Факультету рестранно-готельного 

                                                                  та туристичного бізнесу

Пузирьової Ольги

                                                                  Перевірив: Сухацький Р.П. 

                                                                  (кандидат історичних наук)

Київ,2012

ЗМІСТ

      Вступ

1. Сутність і значення нормування праці
2. Об’єкти нормування праці
3. Система нормативів і норм праці
4. Методи та принципи нормування найпоширеніших виробничих процесів
5. Статті Кодексу законів про працю,що регулюють нормування праці

Висновок

Cписок використаної літератури

ВСТУП

Доцільність і ефективність будь-якої суспільної праці та суспільного  виробництва забезпечується насамперед його раціональною організацією. Раціональна  організація праці перш за все  вимагає чітко визначених витрат усіх видів ресурсів, що витрачаються у виробництві: живої праці, сировини, енергії, фінансів тощо. Першим кроком на шляху оптимізації витрачання виробничих ресурсів є нормування праці.

Актуальність вибраної теми обумовлена тим, що підприємствам,організаціям, фірмам та іншим закладам виробничого і невиробничого характеру незалежно від форм власності, надані права самостійного рішення питань по організації, нормуванню і оплаті праці. За рахунок результатів своєї праці підприємства повинні покривати поточні виробничі витрати, у тому числі і на оплату праці, здійснювати вкладення на розширення і реконструкцію виробництва, забезпечувати соціальний розвиток, виконувати зобов'язання перед бюджетом, банками і іншими органами. Тому тема моєї роботи актуальна на сьогодні. Необхідно не забувати про основи нормування праці, але при цьому покращувати їх згідно з прогресивними змінами, які відбуваються в економіці. Метою даної роботи є визначення таких понять, як нормування праці, розкрити його значення, принципи, основні методи нормування праці,ознайомитись за статтями Кодексу законів про працю,що регулюють нормування праці.

Основні завдання дослідження:

1. визначити загальну характеристику процесу нормування праці;
2. дослідити основні методи та принципи нормування праці.

Об'єктом дослідження являється нормування праці.                                Предметом дослідження являється сукупність методів комплексного нормування праці.

1. Сутність і значення нормування праці

Суттю нормування праці вважається визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу при проектуванні раціональних трудових процесів та встановленні прогресивних, науково обґрунтованих норм праці  чи проектування та практичне запровадження  комплексу заходів щодо підвищення загальної результативності праці.

В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з  управління підприємством, спрямований  на встановлення оптимальних співвідношень  між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників  різних груп та кількістю одиниць  обладнання.

Можна також погодитися з  Прокопенко В. І., який вказує, що нормуванням  праці прийнято називати встановлення норм часу на виконання певних робіт  або розмірів виробітку в тоннах, кубометрах, штуках на одиницю часу. Важливим є також уточнення про  те, що нормування праці включає  в себе визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами).

Нормування праці виконує  низку важливих функцій, серед яких слід окремо виділити те, що воно виступає одним із основних елементів організації  заробітної плати, яка ґрунтується, зокрема, на необхідності точного визначення міри праці. Причому будучи мірою  праці, норми праці (перш за все норми  витрат робочого часу) одночасно виступають і як міра винагороди за працю. До речі, саме такий тісний зв'язок між нормами  праці і заробітною платою дає  змогу окремим вченим стверджувати, що норми праці не є самостійним  інститутом від інституту заробітної плати.

Крім цього, варто звернути увагу на те, що п. 3.15 Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного  господарства рекомендовано у колективних  договорах визначати взаємні  обов'язки роботодавця та працівників  щодо зниження трудомісткості продукції, підвищення рівня нормування, нормованих завдань, своєчасного перегляду застарілих та помилково встановлених норм праці.

Згідно зі ст. 85 КЗпП для  нормування праці використовуються норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності. При цьому:

а) норма часу — це розмір витрат робочого часу, встановлений для  виконання одиниці роботи працівником  або групою працівників (наприклад, бригадою) відповідної кваліфікації в певних організаційно-технічних  умовах;

б) норма виробітку —  це встановлений обсяг роботи (кількість  одиниць продукції), який працівник  чи група працівників відповідної  кваліфікації повинні виконати (виготовити, перевезти тощо) за одиницю робочого часу в певних організаційно-технічних  умовах;

в) норма обслуговування — це кількість виробничих об'єктів (одиниць обладнання, робочих місць, об'єктів тощо), які працівник  чи група працівників (наприклад, бригада) певної кваліфікації повинні обслужити  протягом одиниці робочого часу у  певних організаційно-технічних умовах. Норми обслуговування призначаються  для нормування праці працівників, зайнятих обслуговуванням устаткування, виробничої площі, робочих місць  тощо. Різновидом норм обслуговування є норма управління, що визначає чисельність працівників, підпорядкованих  одному керівникові;

г) норма (норматив) чисельності  — це встановлена чисельність  працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання  конкретних виробничих, управлінських  функцій або обсягів робіт. За нормами (нормативами) чисельності  визначаються також витрати праці  за професіями, спеціальностями, групами  або видами робіт, окремими функціями, в цілому по підприємству або цеху, його структурному підрозділу.

У цілому можна зазначити, що норма часу відображає тривалість часу, протягом якого виконувалась праця, а норми виробітку, обслуговування та чисельності пов'язані у першу  чергу з інтенсивністю праці.

Статтею 88 КЗпП України передбачено, що норми виробітку (норми часу) і  норми обслуговування визначаються виходячи з нормальних умов праці, якими  вважаються:

• справний стан машин, верстатів і пристроїв;
• належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання;
• вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;
• своєчасне забезпечення технічною документацією;
• здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, тощо).

Норми виробітку та норми  часу разом з тарифними ставками (окладами) та встановленими розрядами  робіт використовуються для визначення розцінок при відрядній оплаті праці. Згідно зі ст. 90 КЗпП України відрядна розцінка визначається діленням погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена  також множенням погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду  роботи, що виконується, на встановлену  норму часу в годинах або днях .

Крім цього, згідно зі ст. 92 КЗпП України при погодинній оплаті працівникам встановлюються нормовані  завдання на основі зазначених вище видів  норм праці. При цьому нормоване  завдання — це встановлений обсяг  роботи, який працівник або група  працівників (наприклад, бригада) повинні  виконати за робочу зміну, робочий місяць (відповідно змінне чи місячне нормоване завдання) або за іншу одиницю робочого часу на погодинно оплачуваних роботах.

Норми праці встановлюються на окрему операцію (операційна норма) та взаємопов'язану групу операцій, кінцевий комплекс робіт (укрупнена  та комплексна норма). Ступінь диференціації  норм визначається типом та масштабом  виробництва, особливостями вироблюваної продукції, формами організації  праці. Укрупнені норми встановлюються на планово-облікову одиницю продукції (робіт), як правило, на кінцевий вибір (вузол, бригадокомплект, технічно відокремлений  переділ, обсяг сільськогосподарських  робіт, етап або об'єкт будівництва). Вони застосовуються, як правило, в  умовах колективних форм організації  та оплати праці.[1]

2. Об’єкти нормування праці

Різноманітність видів трудової діяльності людей обумовлює різноманітність  об'єктів нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві  форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи  об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами  робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої  сили.

Універсальною мірою праці  і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий час. Він  нормується на різних рівнях і різними  видами норм. На державно-правовому  рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого —  для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний  розвиток (що передбачає наявність  вільного часу). В Україні така норма  робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин  при нормальних умовах праці. В законодавчому  порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій  працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

На мікроекономічному  рівні нормування робочого часу набуває  вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими  діями, трудовими рухами)

Своєрідною формою нормування робочого часу є встановлення необхідної чисельності персоналу, В цьому  випадку нормується також робочий  час, тільки не одного, а кількісно  визначеної групи працівників.

Детальніше нормування робочого часу буде розглянуто в наступному параграфі.

До другої групи об'єктів  нормування праці належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а  також норм витрат фізичної та нервової енергії.

При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у вигляді  нормованого завдання, як правило, у  натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

У промисловості поширеним  об'єктом нормування праці є зона обслуговування. Вона визначається кількістю  засобів виробництва, ефективну  роботу яких може забезпечити один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників найменш  досліджені з-поміж усіх інших об'єктів  нормування. Вони можуть характеризуватися  темпом роботи, мірою зайнятості працівників  протягом робочого часу, показниками  втомленості тощо. З існуючих нормативних  матеріалів для характеристики цих  показників найбільше підходять  норми тяжкості праці (під якою розуміємо  сумарний вплив всіх факторів трудового  процесу на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого середовища та ін. Норми тяжкості праці регламентують  допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для  обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, об'єкти нормування праці  дуже різноманітні й складні. Вони вимагають  застосування складних і трудомістких методів аналізу для встановлення науково обґрунтованих норм. [2,п.7.4]

3. Система нормативів і норм праці

Величезна різноманітність  трудових процесів та умов їх виконання  потребує забезпечити більш-менш рівну  інтенсивність праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо  лише за визначення норм праці на єдиній нормативній базі. Така нормативна база складається з універсальних  нормативних матеріалів, що розробляються  науково-дослідними установами для  використання на різних підприємствах  при проектуванні норм затрат праці  на конкретні роботи.

Нормативні матеріали  — це комплекс довідкової інформації,

необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових

процесів аналітично-розрахунковим  методом.   

Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості нормативних матеріалів. Їх класифікують за різними ознаками. За призначенням і сферою використання розрізняють загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи, за мірою укрупнення — диференційовані та укрупнені  та інші.

Для розуміння змісту нормативних  матеріалів найсуттєвіше значення має  їх класифікація за видами: нормативи  режимів роботи устаткування; нормативи  часу; нормативи обслуговування нормативи  чисельності та нормативи підлеглості.

Нормативи режимів роботи устаткування — це регламентовані кількісні характеристики режимів  роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.

Нормативи часу — це науково  обгрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів  трудового процесу. Це найпоширеніший вид нормативів, оскільки робочий  час є універсальною мірою  праці і найширше вживаним об'єктом  її нормування. Ці нормативи призначені для визначення норм затрат машинно-ручних і ручних роботах. Вони поділяються  на такі групи: нормативи основного  часу; допоміжного часу; часу підготовчо-завершальної роботи; часу обслуговування робочого місця; часу на  відпочинок та особисті потреби.

Нормативи обслуговування —  це регламентовані величини, які 

характеризують співвідношення між кількістю персоналу, що виконує  функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших  об'єктів, що закріпляються за одним  або групою працівників.                                                            

Нормативи чисельності - це регламентовані величини визначають кількість  працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання  одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для  встановлення чисельності працівників  на роботах, де її визначення інші нормативи  утруднене (наприклад, чисельності  конструкторів, технологів, економістів).

 Нормативи підлеглості  — це регламентовані величини, що визначають співвідношення  між кількістю керівників та  кількістю підпорядкованих їм  працівників. Найчастіше вони  використовуються для визначення  кількості керівників первинних  ланок – бригадирів, майстрів, старших  майстрів, тощо.

Усі ці нормативи в основному  відображають певний рівень розвитку науково-технічного прогресу та вдосконалення  організації виробництва і праці.

Вимоги до нормативів відображають їхню роль у нормуванні праці:

- нормативи місцевого  або заводського, галузевого чи  міжгалузевого застосування; незалежно  від рівня, вони мають забезпечити  достатню точність і диференційованість  відповідно до типу й характеру  виробництва, де вони впроваджуються;

-      нормативи  мають об'єктивно відображати  вплив усіх факторів, що визначають  тривалість виконання окремих  елементів роботи; тому їх розробляють  спеціалізовані науково-дослідні  інститути, фірми, підрозділи,

- нормативи мають бути  зорієнтовані на передові, найбільш  ефективні методи праці, тому  їх розробляють на провідних  підприємствах відповідної галузі;

-      нормативи  мають бути зручними для практичного  використання при встановленні  норм праці; тому найчастіше  вони представлені у формі  таблиць, графіків, номограм.

Застосування конкретного  виду нормативів різного ступеня  диференціювання (від мікроелементних  нормативів до типових норм штучного часу) має як технічні, так і економічні межі: чим менші тривалість виконання  виробничого завдання та його повторюваність, тим менш економічно доцільним і  технічно можливим стає застосування диференційованих методів нормування праці і тим більшою мірою  виправдовує себе застосування укрупнених методів нормування на основі збільшених нормативів. Це змінює і зміст нормувального  процесу, тому що використовувані нормативи  не тільки містять кількісні характеристики витрат робочого часу, але обумовлюють  розв'язання низки технологічних  завдань виконання конкретної роботи, визначаючи зміст, способи та послідовність  виконання складових елементів  і технологічні режими роботи устаткування.          

Є суттєві відмінності  між нормативом та нормою часу. Якщо норматив — це функція витрат робочого часу від факторів, що впливають  на нього (технічне оснащення, організація  та умови праці, обсяг і зміст  роботи, кваліфікація виконавця), то норма  часу — це значення функції при  певній величині сукупності факторів. Тому, якщо на рівень витрат праці впливає незначна кількість факторів і зміна значень цих факторів відбувається у вузьких межах, то зникає необхідність у розробці нормативів. За цих умов процес праці досить повно характеризує норми часу, відповідні граничним значенням факторів. Це положення є типовим для найбільш диференційованих норм — операційних та мікроелементних.

Нині для оперативного нормування у промислово розвинених країнах усе ширше використовують нормативний спосіб як такий, що має  ряд суттєвих переваг перед розрахуванням  норм за допомогою спостереження  за використанням робочого часу та хронометражу:

-      застосування  нормативів дає можливість встановити  норми однакової напруженості  на різні види робіт;

-      застосування  нормативів дозволяє розраховувати  норми

до початку виробничого  процесу і  на основі цього відбирати

найбільш економічно вигідний варіант;

- застосування нормативів  дає скорочення строку дії  тимчасових норм, а відповідно  й строку освоєння нової продукції  та технології. До того ж використання  нормативів часу і режимів  роботи устаткування сприяє ширшому  впровадженню передового виробничого  досвіду та значно підвищує  якість діючих норм.

Конкретні норми праці  для певного трудового процесу  визначаються безпосередньо на підприємстві на основі одного або кількох трудових нормативів. Тобто трудовий норматив є первинним і універсальним, а норма праці — вторинною  і локальною. Нормі відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи  встановлюються для багатьох значень  факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність між багатьма нормами та впливаючими на них факторами. Норма — це конкретне значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.

Норми праці також класифікуються за такими ознаками:

•   за призначенням розрізняють  норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, підлеглості, співвідношення кількості працівників, нормовані  завдання;

•   за сферою поширення  вирізняють міжгалузеві, галузеві, районні  та місцеві норми;

•  за періодом дії норми  бувають разовими, тимчасовими, сезонними, тривалими;

•   за мірою деталізації  розрізняють деталізовані (мікроелементні,  елементні й операційні) та укрупнені (комплексні, типові, єдині) норми;

• за методом обгрунтування  норми поділяються на науково  обгрутовані (аналітичні) і досвідно-статистичні.

Застосування нормативів набагато знижує трудомісткість розрахування норм, а робота з нормування змінює свій зміст, тому що все більше перетворюється на метод вивчення способу виконання  роботи та пошуку його раціоналізації.[2,п.7.6]

4. Методи нормування найпоширеніших виробничих процесів

Методика встановлення норм часу залежить насамперед від типу виробництва (масове, серійне, дрібносерійне, індивідуальне), рівня механізації  праці робітників, а також від  форми організації праці. Для  вищого рівня серійності характерні досконаліша техніка, технологія, організація  виробництва і праці. Внаслідок  цього затрати праці виготовлення тих самих виробів і рівень продуктивності праці будуть різними  в умовах масового, серійного та індивідуального виробництва. Розрізняють  такі методи нормування: сумарний дослідно-статистичний, розрахунково-аналітичний, укрупнений, мікроелементний.

Суть сумарного дослідно-статистичного  методу полягає в установленні норми  загалом на операцію без розчленування  її на складові елементи. За цим методом  норми визначають на основі статистичних даних про фактичні затрати часу за минулий період або порівняння якоїсь операції з аналогічними операціями. Норми, установлені таким методом, називаються дослідно-статистичними.

За розрахунково-аналітичного методу операцію попередньо розчленовують  на елементи. Норму часу в цьому  разі розраховують на кожний елемент  операції. Цей метод нормування дає  значно точніші результати, ніж сумарний дослідно-статистичний. Він є основним методом для масового, крупносерійного  і серійного типів виробництва, тобто для тих умов, коли одна операція повторюється багато разів.

В умовах індивідуального  і дрібносерійного виробництва, коли операція повторюється кілька разів  або й зовсім не повторюється, застосування трудомісткого аналітичного методу розрахунку норми часу економічно себе не виправдовує. Тому його застосовують тут тільки для розрахунку норм на дуже складні операції.

Складовими аналітичного методу є: аналіз застосовуваного технологічного процесу та існуючих форм організації  праці на робочому місці: проектування найраціональнішого складу, послідовності  і тривалості виконання елементів  операцій, які нормують, розроблення  оптимальних режимів роботи устаткування, передових прийомів праці і раціональної організації робочого місця.

Суть укрупненого методу полягає у визначенні норми на основі попередньо розроблених укрупнених розрахункових величин затрат робочого часу на типові операції, деталі або  види робіт. За цим методом найдоцільніше  розраховувати норми на підприємствах  з індивідуальним і дрібносерійним типом виробництва.

Велике значення має мікроелементний  метод нормування праці (для нормування ручних і деяких машинно-ручних процесів). За допомогою цього методу виділяють  і вивчають найпростіші елементи, так звані мікроелементи, з яких складаються складні і різноманітні за своїм характером трудові операції. Ці мікроелементи визначають норми  затрат часу залежно від найважливіших  чинників, які впливають на їхню структуру.[3]

З економічних законів  випливає наступна система принципів нормування праці.

Принцип комплексності –  означає, що у відповідності з  вимогами економічних законів при  встановленні норм праці повинен  враховуватися комплекс виробничих чинників (технічних, організаційних, планових, фізіологічних, соціальних і  под.).

Принцип системності –  означає, що норми праці повинні  встановлюватися з урахуванням  кінцевих результатів виробництва  і залежності витрат праці на даному робочому місці від витрат виробництва  на пов'язаних з ним робочих місцях. Цей принцип випливає з законів  економії часу.

Принцип ефективності –  визначає необхідність встановлення таких  норм, за яких у нормальних умовах праці  необхідний результат виробничої діяльності досягається з мінімальними сумарними  витратами трудових і матеріальних ресурсів.

Принцип прогресивності –- означає, що при розрахунку норм праці  необхідно виходити з науково-технічних  і виробничих досягнень, практично  застосованих на даній дільниці виробництва, з метою економії витрат живої  та суспільної праці і поліпшення його умов.

Принцип коректності –  означає, що норми праці повинні  встановлюватися в точній відповідності  з параметрами продукції, що виготовляється, предметів і засобів праці, її умовами, складністю, масштабом виробництва  і іншими об'єктивними характеристиками конкретного виробничого підрозділу, визначальними при даній точності розрахунків величин необхідних витрат праці.

Принцип динамічності –  випливає з принципу конкретності і  означає необхідність зміни норм при істотному для даної точності розрахунків змін умов на які вони були розраховані.

Принцип загальності означає  необхідність нормування праці всіх категорій робітників. Цей принцип  випливає із законів економії часу та планомірного розвитку.

Необхідність забезпечення об'єктивно рівних можливостей для  виконання норм можна трактувати як принцип рівний напруженості, що є наслідком всіх розглянутих  принципів нормування праці.[6]

5. Статті Кодексу законів про працю,що регулюють нормування праці

Стаття 85. Норми праці

Норми праці - норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого  рівня техніки, технології, організації  виробництва і праці.

В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені  і комплексні норми. Норми праці  підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і  раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних  заходів, які забезпечують зростання  продуктивності праці. Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим  працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення  своїми силами робочих місць не є  підставою для перегляду норм.

Стаття 86. Запровадження, заміна і перегляд норм праці

Запровадження, заміна і  перегляд норм праці провадиться  власником або уповноваженим  ним органом за погодженням з  виборним органом первинної профспілкової  організації (профспілковим представником).

Власник або уповноважений  ним орган повинен роз'яснити працівникам причини перегляду  норм праці, а також умови, за яких мають застосовуватися нові норми.

Про запровадження нових  і зміну чинних норм праці власник  або уповноважений ним орган  повідомляє працівників не пізніш як за один місяць до запровадження.