Нова інституціональна економічна теорія. 2

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Академія Муніципального управління

 

 

Реферат на тему:

«Нова інституціональна економічна теорія»

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

 

 

СТРУКТУРА РЕФЕРАТУ

 

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ 1. Формування, етапи  і напрями розвитку інституціоналізму

 

РОЗДІЛ 2. Нова інституціональна економічна теорія Д. Норта

 

РОЗДІЛ 3. Проблемні питання

 

ВИСНОВКИ

 

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Новому інституційному напрямку в економічній теорії на відміну від традиційного інституціоналізму вдається формулювати і реалізовувати свою дослідницьку програму. Були не тільки поставлені питання про умови та результати виникнення різних інститутів (установлений), про вплив систем правил (і відповідних способів забезпечення їх дотримання) і форм економічної організації на поведінку економічних агентів і розміщення ресурсів, про підстави різноманіття форм організації економічної діяльності в рамках інституційного середовища, а й запропоновані відповіді на них, частина з яких була піддана процедурі перевірки. Сигналом про визнання результативності проведених досліджень стали, зокрема, присудження Нобелівської премії в галузі економіки Рональду Коузу в 1991 році і Дуглас Норт в 1993 році, активне використання представниками інших на правлінь в економічній теорії нового інструментарію. Крім того, цілком можна говорити і про програму інструментарія нової інституційної економічної теорії до таких предметним областям, як політологія, соціологія, право. 
Відповідно до неокласичним підходом раціональність економічних агентів є інструментальної, повної і не залежною, що рівнозначно розгляду економічного агента та як упорядкованого набору стабільних передполітній. Ось чому сенс економічного дії у вказаній моделі зі стоїть у погодженні переваг з обмеженнями у вигляді набору цін на товари та послуги. На рівні взаємодії між економічними агентами концепція раціонального (оптимального) вибору виявляється елементом теорії рівноваги, до лось також може розглядатися в якості відправної точки аналізу економічної системи, визначеної на рівні від ділового ринку (товарів, послуг або ресурсів) або сукупності ринков15. Зміни в рівновазі аналізуються з допомогою методу порівняльної статики. Саме дані елементи оутворюють жорстке ядро ​​неокласичної теорії, Важливим наслідком використання розглянутих елементів є ігнорування інституційної структури виробництва і обміну, оскільки вона не має значення при визначенні порівняльної ефективності остаточного розміщення ресурсів. Характеризуючи неокласичний варіант теорії вибору, Е.Фуруботн і Р.Ріхтер [Furubotn E., Richter R., 1991, р. ] звернули увагу на те, що вона «зазвичай розглядає оптимальні плани споживання і виробництва в контексті даної институціональної структури. В цьому випадку інституційна структура є одним з умов проблеми оптимізації ». Незалежно від того, яка дана структура, оптимізація буде здійснена.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. Формування, етапи  і напрями розвитку інституціоналізму

Історія економічних  вчень характеризується множинністю  ідей, концепцій, доктрин. Це явище закономірне, оскільки економічне життя не одномірне, існують різні підходи до його пізнання. Цим частково можна пояснити виникнення наприкінці XIX - на початку XX ст. інституціоналізму, який згодом здобув широкий резонанс.

Назва "інституціоналізм" походить від слова "інститут" (institution), під яким розуміють певний звичай, порядок, прийнятий у суспільстві, а також регламентування звичаїв у вигляді закону або установи. Держава, сім´я, приватна власність, система грошового обігу та інші форми життя зараховують до інституціональної сфери. Можна, отже, погодитися з думкою про те, що поняття "інститут" доволі розмите. Незважаючи на це, звернення до інституціоналізму було спробою розширити предмет економічної науки.

Інституціоналізм виник  спершу в США. Його представниками були економісти Т. Веблен, У. Мітчелл, Дж. Коммонс, А. Берлі, Е. Богарт, У. Гамільтон, Г. Мінз, К. Парнер та ін. Визначали спектр ідей інституціоналізму Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл. Праці Т. Веблена опубліковані наприкінці XIX - на початку XX ст., а Дж. Коммонса і У. Мітчелла - у 20-30-ті роки XX ст.

Теоретик інституціоналізму  і його історик П. Гомен писав, що ранній інституціоналізм критично сприймає ортодоксальну теорію; він  твердив, що ортодоксальна політекономія  основана на дискредитованій гедонічній теорії людської поведінки; що її основний постулат про індивідуалістичну конкуренцію неправильний і неточний і що її центральна проблема про визначення умов економічної рівноваги ґрунтується на непереконливій аналогії з фізичною наукою і допускає економічний погляд на економічну організацію на відміну від дійсного процесу розвитку.

Під гедонічною теорією  інституціоналісти розуміли уявлення про те, що "людина економічна" прагне лише до максимальної вигоди, підпорядковуючи  свої дії "арифметиці користі". Т. Веблен, У. Мітчелл і Е. Богарт відкидали концепцію гедонізму, вважаючи її надто примітивною. На їхню думку, теорія, що дає задовільне трактування економічної поведінки людини, повинна включати і неекономічні фактори, пояснювати поведінку в її соціальному аспекті.

З того випливала важлива  для інституціоналістів вимога застосовувати  в економічній теорії дані соціальної психології. Інституціоналісти зазначали, що вільна конкуренція обмежується  монополією. Що стосується "статистичного  підходу", то інституціоналісти протиставляли йому вивчення явищ у процесі історичного розвитку. Отже, інституціоналісти руйнували економічні теорії індивідуалістичного лібералізму. Лідером інституціоналізму вважається Т. Веблен. Деякі дослідники називають його "провідною фігурою у руйнуванні традиційної політекономії в Америці".

Т. Веблен (1857-1929) заклав основи нового методологічного підходу - технологічного детермінізму, передбачивши "панування  технократії" в майбутньому. Він  засуджував монополізм капіталу, фінансову олігархію. Його перша книга - "Теорія марнотратного плану". Критика марнотратства і паразитизму панівних верств - головна ідея книги Т. Веблена^. Вона видана в 1899 р. і впродовж десяти років її перевидавали чотири рази, що свідчило про її актуальність.

Т. Веблен вважав, що головними  детермінантами є індустрія і  бізнес на базі машинного виробництва. Основою сучасної цивілізації Т. Веблен проголошував індустріальну  систему, її двигуном - підприємництво. "Мотив бізнесу, - писав він, - грошова  вигода. Його метод - купівля-продаж. Мета - нагромадження багатства".

Т. Веблен протиставляв індустрію  і бізнес, тобто матеріальне виробництво  як таке і систему виробництва  товарів для одержання прибутків. Цю "дихотомію" Веблен вважав центральною  суперечністю капіталізму. "Психологію бізнесу" він визначав центральною у системі приватного підприємництва. Корпорація, на думку Веблена, це підприємство бізнесу, яке є засобом робити гроші, а не виробляти товари.

Оскільки розвиток індустрії  веде до перетворень в економіці, то в майбутньому запанує влада технічної інтелігенції - "технократія". Тим технократична концепція стала важливою частиною теорії Т. Веблена. Якщо так, то технічна інтелігенція повинна взяти під свій контроль матеріальне виробництво. Господарське життя країни Т. Веблен радив підпорядкувати "раді техніків".

У теорії Т. Веблена чітко  виступає методологія інституціоналізму, її основою є розширене тлумачення предмета політичної економії. Як і  інші інституціоналісти, Т. Веблен намагався  створити економічну теорію завдяки залученню багатьох дисциплін: соціології, психології, права тощо.

Інституціоналізм не був єдиною монолітною теорією. У  ньому є свої відгалуження і модифікації. Це творить певну таїну інституціоналізму, стрижнем якого все-таки можна визнати  те, що всі його представники були єдині у потребі здійснювати державний контроль над стихією ринкової економіки. До цієї ідеї зверталися різні покоління економістів, вона не втратила своєї актуальності досі.

Оскільки інституціоналізм - не чітко детермінована теорія, у спектрі якої є різні відтінки, то він, зазнаючи змін у процесі еволюції, на окремих етапах і в окремих країнах був присутній неоднаково у поглядах економістів. Йдеться про те, що, очевидно, було б марною справою намагатися вирізнити "чистих" інституціоналістів з тих чи інших напрямів економічної думки.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Нова інституціональна економічна теорія Д. Норта

Нова інституціональна економічна теорія (новий інституціоналізм) започаткована Дугласом С. Нортом (Douglass С. North), професором економіки університету Вашингтона у Сент-Луісі. Основні його праці: "Інституції, інституціональні закони та функціонування економіки" (Cambridge University Press, 1990 p.) і "Структура та зміни в економічній історії" (New-York: Norton & Company, 1981 p.)^. За створення теорії нового інституціоналізму Дуглас Норт отримав Нобелівську премію у галузі економіки 1993 року.

Новий інституціоналізм розвиває неокласичну економічну теорію.

Неокласична економічна теорія зосереджується на тому, як попит  та пропозиція визначають ціну. Вона добре пояснює, як працюють ринки, але не може пояснити, як створювати такі ефективні ринки. Кістяк неокласичної теорії - порівняна статика, де містяться лише параметри станів, але не переходу від одного стану до іншого; безперечною є слабкість неокласичної теорії у питаннях змін у культурі, тобто придатності демократії та капіталізму до конкретного суспільства. А саме ці питання є головними у сучасній економічній науці, зважаючи на ситуацію у посткомуністичних країнах. Крім проблеми реформування, змін у суспільних відносинах, слабкість неокласичної теорії у тому, що вона придатна лише до аналізу ринкових економік із цінами, залежними від попиту та пропозиції, її неможливо застосувати при аналізі командно-адміністративних або перехідних економік. На думку Д. Норта, недоліком неокласичної теорії є нехтування трансакційних витрат (їх вважають нульовими) та, звідси, неврахування інституцій, які визначають обсяги трансакційних витрат. Новий інституціоналізм враховує усі ці вимоги, тому він пояснює проблеми стимулювання економічного розвитку в будь-якій країні. Для цього новий інституціоналізм аналізує інституціональну структуру держави.

Згідно з цією теорією, економіка функціонує в певних інституціональних  межах, де культура та ідеологія впливають на економічний розвиток. Як часто повторював Д. Норт, "історія демонструє, що ідеї, ідеології, міфи, догми та упередження мають значення".

Важливим елементом  нового інституціоналізму є поняття  трансакційних витрат (transaction cost), тобто  витрат на економічну діяльність. За Д. Нортом, трансакційні витрати визначаються:

—  витратами на оцінку характеристик товарів і послуг та умов обміну (фізичні ознаки - колір, сорт; права власності - використання, відчуження);

—  розміром ринку - діють особисті чи неособисті (які вимагають більших витрат на гарантії законності, безпеки, чесності) відносини;

—  ефективністю забезпечення виконання (enforecement) укладених контрактів, угод (судова система);

—  ідеологічними переконаннями учасників про навколишній світ та чесність запроваджених у ньому правил гри.

Трансакційні витрати  складаються з витрат на оцінку характеристик  трансакції та забезпечення її виконання. Чим складніша економіка країни, тим більший трансакційний сектор (юристи, банкіри, бухгалтери, політики). У розвинутих економіках він сягає половини ВВП (так, у США ця цифра ще в 1970 р. дорівнювала 45 % від ВВП). Інституції - це обмеження, створені людьми, які формують взаємодію між ними. Ці обмеження створюють для зниження невизначеності через структуризацію людської поведінки. Вони складаються з формальних (правила, закони, конституції) і неформальних (норми поведінки, звичаї, добровільно обрані для себе правила поведінки) обмежень та механізмів забезпечення їх дотримання (совість, помста, соціальні чи державні санкції).

Фактично інституції можна розуміти і так, як інші теоретики  інституціоналізму - Джеймс Марч та Йоган  Ольсен у своїй книжці "Перевідкриття  інституцій" розуміють правила: "усталений  порядок, процедури, домовленості, ролі, стратегії, організаційні форми і технології, навколо яких будується політична діяльність... переконання, парадигми, кодекси, культура і знання, які оточують, підтримують, удосконалюють і заперечують ці ролі та усталений порядок".

Механізми дотримання обмежень особливо важливі. Це демонструє досвід багатьох країн, які розвиваються: часто вони просто "переписують" конституції та закони розвинутих країн, але ці закони не діють так само, як у розвинутих країнах, бо не створюються ефектні механізми дотримання цих норм. Вони діють або вибірково, або їх взагалі немає (хоча причиною цього може бути не тільки недотримання формальних правил, але й відмінність у неформальних нормах - інша культура, наприклад). Навіть в аграрних суспільствах, де немає законів, діють деякі інституції - різноманітні неформальні норми, що підтримуються людською свідомістю-мораллю та соціальними санкціями - такими, як остракізм.

Якщо інституції - це правила  гри, то організації - це гравці, - лаконічно  пояснює Д. Норт. Організації складаються  з груп людей, об´єднаних спільною метою. Організаціями є фірми, кооперативи, політичні партії, законодавчі й регуляторні органи, профспілки, церкви, клуби, школи, університети. Вони утворюються згідно з множиною можливостей, визначеною інституціональною матрицею суспільства.

Сукупність суспільних інституцій, або інституціональні межі (institutional matrix) визначає: 1) розмір трансакційних  витрат (сукупність інституцій, які  забезпечують якнайнижчі трансакційні витрати, є неефективним ринком) та 2) систему стимулювання до того чи іншого виду економічної діяльності (створення різних організацій - піратські банди, високотехнологічні фірми тощо, залежно від виду діяльності організацій стимулюється кращими прибутками, тобто системою розподілу).

Поряд з інституціями важливу роль відіграють й ідеологічні стереотипи, ментальні моделі (культура, досвід, навчання), які впливають на ставлення, довіру до інституцій а, отже, і на ефективність останніх.

Під тиском зацікавлених організацій (та з опором незацікавлених у змінах або зацікавлених у status quo) відбуваються інституціональні зміни - у формальних і неформальних правилах та механізмах їх забезпечення. Такі зміни зазвичай відбуваються повільно: хоча закони можна переглянути за ніч, зміна неформальних норм триває роками. Унаслідок інституціональних змін зацікавлені організації планують поліпшити своє становище, реструктурувавши обмін - систему трансакцій. Але їхній вибір не завжди досконалий. Неокласичне припущення про "раціональний вибір" (припущення, що люди приймають саме те рішення, яке принесе їм максимум користі) справджується тільки за умови досконалих ринків, коли інформація загальнодоступна, що є нереальним у сучасному світі за обставин непевності, невизначеності, які склалися у перехідних економіках. До того ж не завжди інституціональні зміни, які є вигідними для певної групи інтересу, є ефективними у масштабах усієї економіки, всього суспільства.

Наприклад, у багатьох суспільствах політики ухвалюють не ті рішення, що сприяють економічному зростанню, а ті, що вигідні впливовим  соціальним, економічним групам, які підтримують при владі політиків. Бюрократія також прагне не стільки збільшити виробництво, скільки взяти під свій контроль систему розподілу ресурсів. А приватний бізнес прагне бути монополістом на ринку, хоча власне конкуренція і сприяє економічному розвиткові країни. Саме з цих причин у деяких пострадянських країнах уряд підтримує неефективні субсидовані монополії та загальмовує програми приватизації, а у деяких країнах третього світу уряди тримають ціни на сільськогосподарську продукцію неприродно низькими, субсидуючи цим неефективну промисловість та підтримуючи міську еліту, яка допомагає політикам залишатись при владі.

Звідси - коріння явища "залежності від шляху" (path dependence), як назвав його Норт. Воно полягає у  тому, що напрям інституціональних змін "зміщується на догоду інтересам чинних організацій". Внаслідок цього явища деякі держави, відхиляючись від прогресивного шляху, "застрягають" у непродуктивній інституціональній системі й опиняються на узбіччі світового розвитку. Інституційні межі суспільства повинні бути не просто ефективними (у конкретний період часу), а адаптивно ефективними - тобто повинні стимулювати появу альтернативних, різнопланових організацій для послідовного розв´язання нових економічних проблем. "Демократичні політичні системи та децентралізовані ринкові економіки із чітко визначеними та гарантованими правами власності є найближчим, яке ми знаємо, наближенням до адаптивно ефективних інституціональних меж"; варіюють тільки організаційні структури у цих інституціональних межах.

Що стосується ефективності окремих інституцій та організацій, то Норт наводить висновки Е. Остром (Elinor Ostrom) з її дослідження "Управління спільною власністю: Еволюція інституцій колективної дії". Ефективні інституції та організації характеризуються таким чином.

1. Межі чітко визначені.
2. Узгодженість між правилами придбання власності та постачання і місцевими умовами.
3. Наявність угоди про колективний вибір. Більшість індивідів, яких зачіпають правила діяльності, можуть брати участь у зміні цих правил.
4. Систематичні перевірки стану ресурсів спільної власності й поведінки власників; інспектори є підзвітними власникам або самі є власниками.
5. Застосування санкцій до власників, які порушують правила діяльності; покарання залежить від серйозності та обставин порушень.
6. Наявність механізму розв´язання конфліктів.
7. Мінімальне визнання права (зовнішнього урядового органу) організовувати. Якщо спільні ресурси є частиною більшої системи, то придбання власності, постачання, моніторинг, забезпечення виконання правил, розв´язання конфліктів, урядові дії організуються у кілька рівнів підприємств.

Основою підходу теорії нового інституціоналізму є переконання, що для кожного суспільства існує  унікальна система інституцій, і  тому уряд може розробити стратегію дій, яка відповідатиме потребам окремішньої культури суспільства та сприятиме економічному зростанню. Через це немає країн, приречених на злидні; для будь-якого суспільства можна створити такі інституціональні межі, які у довгостроковому періоді забезпечать економічне зростання.

Треба бути готовим до складнощів, зумовлених явищем, яке  Д. Норт називає "дилемою інституціональних  змін". Ця дилема полягає у тому, що швидкі, радикальні інституціональні зміни потребують відповідних неформальних інституцій та ідеологічних уявлень, інакше вони призводять до суспільного хаосу; а повільні, поступові зміни саботує бюрократія, яка отримує "корупційні права".

Залежно від стратегії  здійснення інституційних змін розрізняють  два основні підходи:

- конструктивний (constructivist approach) - свідоме конструювання політичної й економічної організації за допомогою стратегічного планування і встановлення чітких пріоритетів;

- компромісний (piece meal approach) - спонтанні інституційні пристосування  до проблем, коли вони постають.

Залежно від швидкості  проведення інституційних змін розрізняють:

—  швидкі реформи, "шокова терапія" (shock therapy, big bang);

—  повільні, поступові реформи (gradualist model).

Конструктивний підхід разом із швидкими реформами можна  назвати революційною моделлю змін, усі інші комбінації (конструктивний підхід разом з повільними реформами, компромісний підхід та швидкі реформи, компромісні та повільні реформи) - еволюційною моделлю.

Що стосується перехідних економік, то їм проводити інституціональні зміни особливо важко, бо через ситуацію непевності зацікавленим організаціям складно визначитися із правильною, ефективною політикою реформ; організації, які не зацікавлені у змінах, чинять сильний опір. Що ж до конкретних інституціональних змін, які необхідні перехідним економікам, то передусім, на думку прихильників нової інституціональної економічної теорії, це - встановлення ефективних правил щодо вільних цін, власності та виконання угод.

Новий інституціоналізм уже зараз широко застосовується як теоретичний апарат при адмініструванні економічних (і не тільки) реформ. Виникло навіть поняття "інституційних реформ", яке означає реформу суспільних інституцій.

У літературі існує дуже багато визначень корупції:

—зловживання владою в приватних інтересах;

—продаж державними чиновниками державної власності для задоволення власних потреб;

—дії, що відхиляються від норм поведінки державного службовця під впливом власних інтересів (багатство, влада чи кар´єра);

—отримання юридичними особами платежів від фізичних чи юридичних осіб та приватне зловживання державним майном;

—чинення перешкод економічним реформам і демократизації;

—спосіб подолання результатів неефективного втручання держави у діяльність на ринку вільних економічних агентів.

Але всі ці визначення недосконалі, недостатньо повні й концептуально описують сутність явища корупції. З погляду нового інституціоналізму, корупція - це угода між організаціями чи фізичними особами, яка зменшує трансакційні витрати клієнта (порівняно зі звичайними за певних інституціональних межах) та збагачує агента, порушуючи формальні і/або неформальні обмеження, і яка не має надійних інституційних механізмів забезпечення. Де клієнт - це хабародавець, замовник, а агент - отримувач хабаря, виконавець. Дамо деякі пояснення.

Така угода може укладатися:

—між організаціями (наприклад, між фірмою і політичною партією);

—  між фізичними особами (між громадянином та чиновником);

—  між організаціями і фізичними особами (між фірмою та чиновником).

Корупція дещо зменшує  трансакційні витрати, які фактично передбачаються інституціональними межами, для конкретної організації чи для економіки загалом. Це може відбутися безпосередньо у формі відкупу, коли хабар чиновникові податкової служби дає змогу зменшити суму сплачених податків. А може відбутися і у формі здирництва: надто високі дискреційні повноваження чиновника (повноваження приймати рішення на власний розсуд) або надто слабкі механізми дотримання законів дають змогу чиновникові вільно завищувати трансакційні витрати (що й буде фактичними трансакційними витратами, передбаченими інституційними межами) організацій, а щоб він цього не робив, організація вдається до хабарництва. Наприклад, дорожній інспектор може надто вільно трактувати правила дорожнього руху, завищуючи вимоги, і лише хабар відверне витрати на штраф; або чиновник ліцензійної палати може незаконно зволікати з видачею свідоцтв, ліцензій (або відмовлятись їх видати), і лише хабар зменшить витрати фірми, пов´язані з таким затриманням. Але, що важливо, корупція зменшує трансакціині витрати тільки порівняно з тими, що фактично передбачені даними інституційними межами. Проте вона не мінімізує їх абсолютно - за інших інституційних меж трансакційні витрати можуть бути значно нижчими навіть поза корупцією. Однак буває і таке, що корупція зменшує тільки відносні трансакціині витрати організації і навіть збільшує загальні трансакціині витрати. Тоді стає можливою також ситуація, коли хабар не зменшує трансакціині витрати організації-хабарника, а підвищує, причому багаторазово, трансакціині витрати конкурентів організації-хабарника.

Отже, нова інституційна економічна теорія, започаткована лауреатом  Нобелівської премії Дугласом Нортом, відкриває нові можливості для економічних  досліджень. За допомогою її категорій, таких як трансакціині витрати, інституції, організації, інституціональні межі, інституціональні зміни, "залежність від шляху", "дилема інституціональних змін" можна концептуально осмислити й описати ті економічні явища, які не "вписуються" в традиційні економічні теорії. Найважливішим таким явищем є трансформація країн колишнього соціалістичного табору у країни ринкової економіки. Саме теорія нового інституціоналізму дає змогу визначити стратегію та пріоритети реформування у країнах перехідної економіки. Але є також багато інших, не таких глобальних економічних явищ, які вдало описуються саме в межах теорії нового інституціоналізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Проблемні питання

Як показує світовий досвід, в умовах становлення ринкової економіки одним з визначальних чинників є рівень розвитку інституціонального середовища. Незважаючи на тривалий період перетворень, Україні не вдалося повністю подолати негативні наслідки деструктивного інституціонального середовища (низькі показники економічного і соціального розвитку, існування соціальної нерівності, корупції тощо). Усунення цих недоліків можливе тільки на основі розвитку адекватних й ефективних інститутів регулювання та ринкової інфраструктури (інформаційно-обслуговуючої, грошово-кредитної; торгово-посередницької). Проблеми, з якими зіткнулися країни постсоціалістичного простору і колишнього СРСР на шляху переходу до ринку, вказали на значну роль інституціональних перетворень у функціонуванні економіки трансформаційного типу.

Події останніх десятиліть свідчать про те, що необхідні інституціональні структури не виникають автоматично, а практика їх трансплантації з успішно функціонуючих західних економік не гарантує відбору найбільш ефективних інститутів. Політика держав з трансформаційною економікою повинна бути в першу чергу спрямована на створення умов для проведення інституціональної реформи у сфері господарювання з метою формування ефективного інституціонального середовища. Подібні перетворення можуть мати як комплексний позитивний вплив на загальний рівень соціально-економічного розвитку, так і дестабілізувати економічну ситуацію в країні.

 

 

 

 

 

 

Висновки

Науково-критичний аналіз розвитку економічних поглядів, ідей, доктрин, вчень від найдавніших  часів до сучасності у найяскравіших  їх виявах дає змогу зробити відповідні висновки. Насамперед, вони полягають у підтвердженні того факту, що історія економічної науки - це сама наука. У її створенні брали участь, більшою чи меншою мірою, багато поколінь економістів і мислителів різних країн. Кожне з них, пізнаючи економічні відносини, явища і процеси, додавало свого розуміння економічного життя до економічного знання, що розвивалося не ізольовано від інших наук, а в органічній взаємодії з іншими формами знання.

Історія економічної  теорії - це неперервна спроба пізнати  таємницю економічного розвитку в усій його багатогранності та різноманітті. Оскільки економічне життя людства і окремих народів є об´єктивним процесом, перебуває у постійній динаміці, щораз більше ускладнюючись, то спроби проникнути в його суть, пізнати пружини і механізми еволюції ніколи не можуть бути в статиці. Змінність економічного життя вимагає зміни в економічному мисленні, якому, як правило, властива інерційність.