План 

     Вступ

           1. Міжнародні відносини України з Італією

2. Спільна заява з питань економічних відносин між Урядом України Урядом Італійської республіки

3. Українсько-італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці

4. Економічне співробітництво України та Італії на сучасному етапі

     Висновок

     Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Європейська спрямованість України у її зовнішній  політиці та економічних стосунках, яка стала особливо відчутною  під час останніх президентських виборів, потребує всебічного вивчення з метою визначення перспектив співпраці з країнами Європи. Однією з важливих тем у цьому контексті є розгляд українсько-італійського економічного та інвестиційного співробітництва. Дослідження даної проблеми є актуальним з багатьох причин, оскільки серед партнерів України Італія є другим у Західній Європі після Німеччини торговим партнером. Для України є важливим те, що Італія - промислово розвинена держава, член ЄС, НАТО, "Великої вісімки", отже, один з найважливіших партнерів України в Європі та світі. У той же час в Італії добре усвідомлюють місце України в Європі, її роль у підтриманні безпеки та забезпеченні стабільного розвитку континенту.

     Ця  проблематика привертає увагу науковців  в основному у аспекті економічного співробітництва. Науковці розробляють проблему українсько-італійського економічного співробітництва здебільшого у контексті євроінтеґраційних процесів. Спробу вивчити особливості українсько-італійської інвестиційної співпраці здійснив у своїй статті Л. Курочкін, звернувши увагу на пріоритетні напрямки економічної взаємодії двох країн. Політичні та економіко-торгівельні відносини України та Італії у контексті зовнішньої політики України вивчалися М. Сорокою, який розглядав пріоритети відносин тільки з позицій українських інтересів . Водночас дослідження українсько-італійського економічного співробітництва знаходить своє відображення у роботах загального характеру, присвячених міжнародній дипломатії України.

     Проте залишається недостатньо вивченою проблема інвестиційного співробітництва України та Італії, що і є рушійною силою та здебільшого продуктом економічних інтересів контрагентів. Характерні особливості українсько-італійської співпраці 2000-х років містять наукову новизну української історичної науки.

1. Міжнародні відносини України з Італією

     Італія  визнала незалежність України 28 грудня 1991 р. і вже у березні 1992 р. було відкрито її посольство в Києві. На всіх міжнародних нарадах вона постійно висловлюється за незалежність і  територіальну цілісність України.

     На  шляху активізації відносин між  країнами важливим був візит Президента України Л. Кучми і членів офіційної  делегації До Італії, що відбувся на початку травня 1995 р. Був підписаний міждержавний Договір про дружбу і співробітництво. Він започаткував якісно новий етап у розбудові двосторонніх відносин. Відбулося підписання угод про взаємний захист інвестицій та про повітряне сполучення між обома країнами. Україна й Італійська Республіка діятимуть у напрямі розвитку співпраці в галузі економіки, промисловості, сільського господарства, науки, техніки та екології у взаємних інтересах. Вони домовилися про заснування Українсько-Італійської Ради економічного, промислового і фінансового співробітництва. Обидві сторони надають пріоритетного значення співпраці в галузі енергетики, транспорту, телекомунікацій. Вони надаватимуть допомогу одна одній у вирішенні технічних аспектів промислової діяльності в цих галузях, приділятимуть увагу таким напрямам, як економія енергоресурсів, модернізація інфраструктур. Під час бесід із керівниками Італії, в ході зустрічей у Римі, Мілані, Венеції з впливовими політиками і підприємцями Президент України пропонував конкретні напрями взаємовигідного торговельно-економічного співробітництва. Як морські держави, Україна та Італія можуть налагодити контакти і в суднобудуванні, адже в Україні існує потужна база для спорудження першокласних суден.

     Показовим у двосторонніх стосунках став той  факт, що новий італійський Президент  Оскар Луїджі Скальфаро ознайомлення з пострадянським простором через офіційні візити розпочав у 1995 р. з Києва, а не з Москви. "Великі країни мусять взяти на себе конкретно сформульовані зобов'язання, аби гарантувати безпеку України", - заявив він після зустрічі в Києві з Л. Кучмою за закритими дверима. Слова ці, звісно, стосувалися демаршу Державної думи Росії щодо припинення розподілу Чорноморського флоту та заяв російських політиків із питань територіальної приналежності Севастополя. Аналізуючи зобов'язання великих держав, Президент Італії мав на увазі "велику сімку".

     Офіційний візит в Україну голови Ради міністрів  Італійської Республіки Р. Проді  відбувся 25-26 лютого 1997 р. Сторони підтвердили  наміри країн активізувати співпрацю  на міжнародній арені, зокрема, в  межах такої організації, як Центральноєвропейська ініціатива.

     Особлива  увага в ході візиту була приділена  визначенню шляхів поглиблення відносин в економічній сфері. Італійська сторона запропонувала розпочати  співробітництво на рівні малих  і середніх підприємств. Наголошувалось на тому, що одним із пріоритетних напрямів становить будівництво транспортного коридору Трієст - Будапешт - Київ. Під час перебування голови уряду Італії у Києві була підписана міжурядова Конвенція про уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу. 
Важливе значення для розбудови стосунків мав робочий візит прем'єр-міністра України В. Пустовойтенка, який відбувся 15-16 грудня 1998 р. У ході бесіди з італійським керівництвом, а також представниками ділових кіл детально обговорювали найважливіші теми двосторонніх політичних і економічних відносин, актуальні міжнародні питання. Було зазначено, що початок діяльності Спільної Ради з питань економічного, промислового та фінансового співробітництва, перше засідання якої відбулось 9 грудня у Римі, став одним із найважливіших кроків до подальшої розбудови співпраці в економічній галузі.

     Міністерства  внутрішніх справ країн співпрацюють у боротьбі зі злочинністю, наркобізнесом. Підтримують зв'язки міністерства транспорту в пасажирських і транспортних перевезеннях. Італія відкрила для України кредитні лінії. Зростає обсяг товарообігу, який досягнув 663, 4 млн доларів США (при цьому Україна має позитивне сальдо).

     Негативним  явищем у співробітництві є переважання  сировинної продукції в експорті до Італії, а в імпорті - промислової  продукції. Італія закуповує чавун, шкіру, мінеральні добрива, а Україна - обладнання і пластмаси. Серед країн Західної Європи Італія - другий торговельний партнер України після Німеччини.

     Київ 17 грудня 2001 р. відвідав міністр закордонних  справ Італії Ренато Руджеро. Він провів переговори з українським колегою Анатолієм Зленком. Традиційно для протоколу подібних візитів, керівники зовнішньополітичних відомств України й Італії обговорили перспективи співпраці двох держав у межах Центральноєв ропейської ініціативи та ОБСЄ. Ренато Руджеро як представник держави - члена Європейського Союзу - наголосив, що Італія підтримуватиме Україну на її шляху до європейської спільноти і сподівається на поліпшення стосунків між Україною та ЄС.

     Двосторонні стосунки між Києвом і Римом обидва міністри оцінюють позитивно: товарообіг між Україною й Італією перевищив 10 млн доларів США, на українській території зареєстровано 252 підприємства з прямими італійськими інвестиціями. Італія інвестувала в Україну 79 млн. доларів США. Це, на думку Р.Руджеро, засвідчує позитивну тенденцію у ділових зв'язках між двома державами.

     Інший аспект переговорів стосувався надзвичайно  болючої для Києва проблеми - проблеми так званої соціальної еміграції  та участі українських громадян у  кримінальному бізнесі на Аппенінах. Напередодні візиту італійського урядовця посол Італії в Україні Іоланта Брунетті-Герц зазначила, що більшість пересічних італійців асоціює Україну з футболістом Андрієм Шевченком і тисячами "чорноробочих", "дівчат за викликом" і нянь. На думку офіційного Риму, український уряд повинен приділити максимум зусиль, щоб подолати бідність у державі і дати людям змогу заробляти гроші у власній країні.

     Прем'єр-міністр  і міністр закордонних справ  Італії Сільвіо Берлусконі 8 березня 2002 р. привітав керівника зовнішньополітичного відомства України Анатолія Зленка з 10-річчям встановлення дипломатичних відносин між двома країнами. На думку Берлусконі, українсько-італійські взаємини є "чудовими" і "можуть поглиблюватись і надалі". Водночас італійські урядовці нагадують про ті проблеми, що існують між державами. Зокрема, надзвичайний і повноважний посол Італії в Україні Іоланда Брунетті-Герц називає проблему трудової міграції з України до Італії однією з найсуттєвіших, які спричиняють непорозуміння між Києвом і Римом. Власне, це змусило останній переглянути діючий закон про міграцію: "Уряд Італії обговорює зміни до закону про міграцію. З одного боку, це полегшить життя тих, хто легально працює на Аппенінах, а з іншого - перекриє шлях в Італію нелегалам і криміналітету. Адже не секрет, що на чорному ринку праці в Італії діють злочинці з держав СНД - торговці людьми, позбавленими будь-яких прав".

     Існує ще одне питання, яке намагаються  узгодити Київ і Рим, - це полегшення процедури усиновлення італійськими громадянами українських дітей. В Італії усиновлено понад 2 тис. дітей з України, а процедура досі залишається складною, забюрократизованою і відбирає в італійців чимало коштів, нервів і часу. Уряди двох держав працюють над полегшенням процедури усиновлення дітей, передусім - з фізичними і розумовими вадами. Більшість усиновлених дітей - це сироти і ті, кого у світі називають "чорнобильськими дітьми". В Італії вони знаходять другу вітчизну і батьків, але їх італійські батьки з часом розкажуть їм, звідки вони походять. "І це - теж фактор, який зближує дві наші країни," - наголошує Іоланда Брунетті-Герц.

     Українсько-італійські стосунки, розвиваючись від встановлення дипломатичних відносин до тісного  двостороннього співробітництва, набувають  ознак стабільного партнерства.

     Серед країн ЄС Німеччина й Італія займають провідне місце в зовнішньоторговельному обороті України. Усталена структура  експорту та імпорту означає, що у  найближчому майбутньому ці дві  країни залишаться основними торговельними  партнерами України в Європі і слугуватимуть барометром чи орієнтиром і для інших країн регіону стосовно можливості плідної співпраці, налагодження взаємовигідних зв'язків з Україною.

     Отже, продуманий курс у відносинах між  Україною й основними західноєвропейськими країнами може стати взаємовигідним співробітництвом, що й характерно для останнього часу, хоча, звичайно, спостерігається певна упередженість у ставленні Європи. 
Європейський вимір міжнародних відносин не обмежується групою країн. Практично з кожною західноєвропейською державою в України відносини мають значну перспективу розвитку. 

2. Спільна заява з питань економічних відносин між Урядом України і Урядом Італійської Республіки

     Спільна заяву з питань економічних відносин між урядом України та Урядом Італійської  Республіки підписана в Римі 15 квітня 1992 року, і по стану на початок 2008 містить наступне.

     Уряд України і Уряд Італійської Республіки висловлюють намір розвивати ділове і різнобічне економічне співробітництво, якому обидві Сторони надають особливого значення, розглядаючи його як фактор розвитку і політичної стабільності. У межах такого співробітництва Італія готова зробити конкретний внесок у проведення економічних реформ Україною, у перехід її до ринкових відносин і більшої інтеграції у світову економіку.

       Обидві Сторони із задоволенням відзначають перспективи вступу найближчим часом України до Міжнародного валютного фонду і до Міжнародного банку. Вони впевнені, що це буде сприяти початку реалізації програми підтримки економічних реформ, що відбуваються,з боку цих організацій.

     Сторони висловили задоволення угодами, досягнутими на зустрічі Великої сімки і в рамках Паризького клубу з проблеми заборгованості колишнього СРСР. Обидва Уряди, з метою нормального та плідного розвитку двосторонніх фінансових відносин, визнають важливість прийняття необхідних заходів, що входять до їх компетенції, по забезпеченню встановленого порядку виконання взаємних фінансових зобов'язань, в тому числі і у випадках, коли вони не забезпечені урядовими гарантіями. Обидві Сторони вивчать можливість створення робочої групи з розглядання спірних питань, що виникатимуть.

     Економічне співробітництво між Україною і Італією стане складовою частиною діяльності по сприянню реформам в Україні, узгодженим на міжнародному рівні в рамках групи семи найбільш розвинутих промислових країн. Ця діяльність буде спрямована на надання підтримки економічним реформам, узгодженим з Міжнародним валютним фондом.

     Кожна із Сторін надає особливого значення розвитку економічного співробітництва у спільних інтересах. З цією метою Сторони сприятимуть усім формам співробітництва між відповідними підприємствами і організаціями і докладуть усіх зусиль у нормативному плані, щоб створити найбільш сприятливі правові та економічні умови для зміцнення і розвитку таких контактів відповідно до принципів ринкової економіки.

     Сторони погодились, що двостороннє економічне співробітництво має охоплювати такі пріоритетні галузі: виробництво, переробка, зберігання і розподіл сільськогосподарської продукції; легка промисловість; чорна металургія; енергетика; транспорт і телекомунікації; охорона здоров'я; конверсія воєнної промисловості; науково-технічне співробітництво; захист навколишнього середовища.

     Уряд Італії внесе на затвердження своїх компетентних органів питання про надання Україні на 1992 рік кредиту на суму 250 мільярдів італійських лір для реалізації проектів у галузях, перелічених у попередньому параграфі, які підлягають узгодженню в рамках діяльності спільної робочої групи.

     У зв'язку з цим назріла необхідність укладення міжурядової Угоди і Міжбанківської Угоди з гарантією Уряду України і визначеного для цього банку.

     З метою розвитку відносин Сторони вважають за необхідне покращити між собою зв'язок у галузі транспорту (залізничного, повітряного, морського та дорожнього), телекомунікацій та передачі енергії.

     Це  співробітництво буде розвиватись у рамках міжнародних організацій, Європейської Енергетичної Хартії та Центральноєвропейської ініціативи з метою спільного розвитку проектів в галузі інфраструктури, необхідних для більшої взаємної інтеграції.

     З метою сприяння переходу до форм найбільш передового співробітництва Сторони розпочнуть переговори по розробці і укладенню рамкової Угоди про розвиток співробітництва в галузі економіки, промисловості, науки і техніки, а також Угоди про стимулювання і захист інвестицій, про запобігання подвійного оподаткування доходів.

     Ці  заходи спрямовані на полегшення припливу приватних капіталів для інвестицій, метою яких буде подальший розвиток значних виробничих можливостей України. У цьому контексті нещодавнє ухвалення парламентом України Закону про іноземні інвестиції отримало позитивну оцінку з італійської сторони.

     Розуміючи труднощі, пов'язані з переходом української економіки на ринкові відносини, Сторони узгодять заходи технічної допомоги, яку зможе надати Італійська Республіка для полегшення складного перехідного етапу. З цією метою Італійська Республіка готова надати свої розвинуті можливості в галузі середніх та малих підприємств.

     Фінансування  цієї допомоги може бути забезпечено згідно з законом Італійської Республіки про допомогу країнам Центральної та Східної Європи, а також у рамках ініціатив Європейського співтовариства у цьому напрямку.

     Усвідомлюючи зростаюче значення на нинішньому етапі розвитку міжнародного економічного співробітництва, Сторони будуть сприяти встановленню тісних відносин у галузі науки і захисту навколишнього середовища. У цьому зв'язку буде вивчено питання про необхідність укладення Угоди по науковому і технічному співробітництву.

     Будуть  також встановлені контакти з  питань співробітництва у галузі навколишнього середовища і, зокрема, у галузі безпеки ядерних електростанцій.

     Італійська Республіка також готова розширити гуманітарну допомогу у рамках Закону про надання допомоги країнам Центральної і Східної Європи для вирішення проблем, пов'язаних з аваріями на ядерних установках.

     Для реалізації завдань, зазначених у цій Заяві, Сторони інтенсифікують офіційні контакти як на політичному, так і на технічному рівні.  

3. Українсько-Італійське інвестиційне співробітництво у контексті двосторонньої економічної співпраці

     Започаткування  італо-українського інвестиційного діалогу  йде від першого міжурядового договору 15 квітня 1992 року, що отримав  назву "Римська угода"(офіційна назва документу - Спільна заява з питань економічних відносин між Урядом України Урядом Італійської республіки).

     Саме  цей договір окреслив основні  наміри італійських капіталовкладників у економіку України, зокрема  перспективу відкриття Італійською  Республікою кредитної лінії для України з метою допомоги виходу з економічної кризи. У 4-му пункті Заяви визначено, що економічне співробітництво стане складовою частиною діяльності зі сприяння реформам в Україні при узгодженні на міжнародному рівні в рамках групи семи найбільш розвинутих промислових країн та з Міжнародним валютним фондом. Були визначені пріоритетні галузі італо-українських інвестиційних проектів, зокрема: виробництво; зберігання і розподіл сільськогосподарської продукції; легка промисловість; чорна металургія; енергетика; транспорт і телекомунікації; охорона здоров'я; конверсія воєнної промисловості; науково-технічне співробітництво; захист навколишнього середовища.

     Відповідно  до Заяви, розмір італійських інвестицій для реалізації спільних проектів у  зазначених галузях становив 250 мільярдів італійських лір на 1992 рік. Особливістю даної угоди є те, що це були тільки наміри, проте вони мали силу зобов'язань, що кореспондувалися між урядами, які виступали контрагентами даної угоди. Характерно, що економічне співробітництво України з Італією від самого початку мало характер масштабних інвестиційних проектів та виділення кредитів для української економіки. У цій ситуації українська економіка виступає об'єктом для італійського капіталу, що було характерним для української зовнішньоекономічної діяльності початку 1990-х років.

     Цей початковий етап українсько-італійської  інвестиційної взаємодії слід охарактеризувати як установчий - саме тоді сформувалися та нормативно окреслилися наміри італійської  сторони проінвестувати певний обсяг капіталовкладень в українську економічну та науково-гуманітарну сфери. Особливістю початкового періоду інвестиційної активності Італії щодо України є вивчення українського ринку та офертні інвестиційні пропозиції. Українські інвестиційні інтереси у італійську економіку тоді ще не набули активного розвитку з причини глобальної економічної кризи в державі та гострій потребі у іноземних капіталовкладеннях.

     Характерною рисою італо-українських торгових відносин кінця 1990-х років був динамізм зовнішньоторговельного обігу. Даний період можна виділити як другий етап українсько-італійської економічної співпраці.

     Якщо  на початковому етапі торгівлі між  Італією і Україною спостерігалося значне перевищення обсягів українського експорту над імпортом, і в 1994 р. розмір сальдо товарообігу між країнами становив 80 млн. дол., то надалі ця величина зменшилася і у 1996 р. склала 12,9 млн. дол. Вирівнювання структури торгівлі вдалося забезпечити за рахунок скорочення питомої ваги української продукції низької технологічної переробки, що постачається до Італії, і збільшенням частки готової продукції. Так, якщо у 1994 р. питома вага чорних металів, що продаються Україною, і виробів з них становила 47,9% від усього експорту в Італію, то у 1996 р. - 13,0%. Нарівні з цим, обсяг українського експорту одягу і взуття збільшився більш ніж у 10 разів.

     Організація спільних україно-італійських підприємств  сприяла і зміні структури  українського імпорту. Так, для спільного  виробництва сучасного взуття було потрібне збільшення обсягу постачання в Україну шкіряної сировини з 106,1 тис. дол. у 1994 р. до 510,4 млн. дол. у 1996 р. Одночасно з цим збільшилася закупівля Україною і обладнання для легкої промисловості.

     У 1997 році обсяг україно-італійського товарообігу досяг 769 мільярди доларів США. Причому 60% склав експорт з України в Італію і 40% імпорт італійських товарів .

     Італійці  купують в Україні напівфабрикати металургійної промисловості, вироби хімічного виробництва, металобрухт, машинобудівну продукцію, агропромислові товари, товари легкої промисловості: меблі, взуття, одяг і т.д. Зрозумілим є також те, що Італія дуже зацікавлена в українських природних ресурсах.

     Збільшення  обсягів українського експорту ряду товарів, особливо взуття і одягу, є  результатом роботи спільних україно-італійських підприємств.

     Необхідність  розширення зовнішньої торгівлі між  Італією і Україною обумовлюється  і тим, що обидві держави в недостатній  мірі можуть забезпечити свої потреби  в таких первинних енергоносіях як нафта, природний газ. Італія з  цією проблемою зіткнулася давно і накопичений нею досвід з диверсифікації постачальників енергетичної сировини може бути вельми корисний і для України.

     Для України важливим є те, що сьогодні у контексті відносин Україна - ЄС Італія підтримує Україну в її прагненні стати повноправним членом європейської спільноти націй. Саме італійський міністр закордонних справ був одним із перших серед європейських політиків, який визнав необхідність переведення відносин між Україною та Європейським Союзом на рівень асоціації. І саме італійський прем'єр-міністр С.Берлусконі визнав під час свого візиту до України у жовтні 2003 р., що Україна може бути готова до вступу в ЄС раніше, ніж у 2011 році.

     На  початок ХХІ століття Італія залишається  одним із основних партнерів Української  держави в торговельно-економічній галузі й за обсягами торгівлі з Україною посідає друге місце в Західній Європі (після Німеччини). Товарообіг між Україною та Італією у 2004 р. досяг, за даними Держкомстату України, 2,4 млрд. дол. США, що на 26,81% більше, ніж у 2003 р. При цьому експорт збільшився на 27,74% і склав 1,62 млрд. дол. США, імпорт - на 25% і дорівнює 805 млн. дол. США. Сальдо торговельного балансу для України - позитивне (814 млн. дол. США).

     Значні  темпи економічного зростання в  Україні приваблюють італійський бізнес. Підприємці цієї країни інтенсивніше за своїх європейських колег освоюють український ринок. Італійські інвестиції присутні у виробничому секторі України. Станом на 1 жовтня 2004 р., обсяг італійських інвестицій в Україні складав 99 млн. дол. (зростання з початку року - 4,4%): машинобудівна промисловість - 45%, легка промисловість - 20%, торгівля - 8,8%, готельний та ресторанний бізнес - 3,4% [6]. Цей період україно-італійських торгівельно-інвестиційних відносин слід виділити у третій етап розвитку економічної співпраці.

     Існують, утім, значні невикористані можливості для участі італійського бізнесу  в приватизаційних проектах в  Україні. Не повністю задіяні всі  можливості для співпраці в таких  галузях як космічна, енергетична, машинобудування, транспортні перевезення, сільське господарство, зв'язок. У даний момент великий інтерес для України являє досвід Італії в енергетичній галузі. Остання майже на 100 відсотків залежить від зарубіжних енергоносіїв і мотивовано розвиває новітні енергозберігаючі технології. Наприклад, у 2002 році італійська нафтова компанія "ЕНІ" уклала контракт з Лівією (на 1,2 млрд. дол.) на будівництво нафтопереробного заводу [7]. Тобто експорт капіталу у нафтопереробну промисловість інших країн використовується Італією як забезпечення ресурсними можливостями для внутрішньодержавних потреб енергоносіїв.

     У той же час, є певні проблеми залучення  італійських інвестицій (іноземних  інвестицій взагалі) у економіку  України. Ці проблеми обумовлені в основному  недоліками нормативно-правового поля національного законодавства.

     При плануванні господарської діяльності підприємства з фінансами іноземних  капіталовкладників, у першу чергу, постає проблема прав та гарантій суб'єктів  господарювання. Такі права і гарантії забезпечуються нормативно-правовим полем держави, яке має тенденцію до постійних змін. Поряд з національним законодавством існує система міжнародних норм та правових традицій. Але основне поле діяльності компаній з іноземним капіталом регулюється національним законодавством. Характерним виявом цих процесів є правове регулювання залучення іноземних інвестицій.

     У Законі України "Про режим іноземного інвестування" іноземні інвестиції визначені як цінності, що вкладаються  іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту [8]. Така диспозиція законодавців однозначно визначає систему національного законодавства як імперативну стосовно міжнародних норм у даній сфері відносин.

     При дослідженні правових аспектів проблем залучення інвестицій в компаніях з іноземним капіталом, слід зазначити, що нормативно-правова база, яка регулює визначені відносини, не є досконалою. Розвиток правових норм (інвестиційне право має міжгалузевий характер, але останнім часом об'єктивно простежується тенденція виокремлення у галузь) формується у системному розвиткові кількох галузей. З метою систематизації та узагальнення вбачається доцільним розробити проект інвестиційного кодифікованого акту, що уміщував би у собі національне законодавство з інвестиційної діяльності у оновленому вигляді (деякі функціональні чинники механізмів залучення іноземних інвестицій діють у застарілому правовому полі) та імплементовані норми європейського законодавства з інвестиційної діяльності. У останньому випадку необхідно вказати на недосконалість нормативно-правової бази методів залучення іноземних інвестицій, особливо у сфері права власності на господарські об'єкти іноземних інвесторів, у загальній безсистемності інвестиційного законодавства.