Інтеграція України до ЄС

ВСТУП

Європейський  Союз -  інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. У 2013 році до ЄС приєднається Хорватія. Країнами-кандидатами наразі визнані Ісландія, Македонія, Сербія, Туреччина, Чорногорія. Потенційні кандидати - Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Нині діє сім головних інститутів Європейського Союзу:  
• Європейська Рада 
• Європейський Парламент 
• Європейська Комісія 
• Рада Європейського Союзу 
• Суд Європейського Союзу 
• Європейська рахункова палата 
• Європейський центральний банк

Європейська Рада (European Council) – вищий політичний орган Європейського Союзу, до складу якого входять глави держав або урядів країн-членів ЄС, а також голова Єврокомісії. Верховний представник ЄС у закордонних справах і політики безпеки також бере участь у роботі Ради. Головує у Європейській Раді її Президент, який обирається раз на 2,5 роки. Ця посада була заснована у грудні 2009 року. Першим Президентом Європейської Ради став Херман ван Ромпей (19.04.2009). Європейська Рада визначає основні стратегічні напрямки розвитку ЄС, наділена політичною функцією зміни основоположних документів європейської інтеграції, але не має повноважень приймати закони. Засідання Європейської Ради відбуваються у Брюсселі (Бельгія).

 Європейський Парламент (European Parliament) - один із основних законотворчих інститутів ЄС. Разом з Радою Європейського Союзу Європарламент утворює двухпалатну законодавчу гілку влади Євросоюзу і вважається одним із найвпливовіших законодавчих органів світу. Основні функції Європарламенту – це обговорення та прийняття європейських законів, формування бюджету ЄС, контроль діяльності інститутів ЄС, особливо Європейської Комісії. Європейський Парламент утворено у 1957 році. З 1979 року його члени безпосередньо обираються громадянами країн-членів ЄС один раз на п’ять років. Кількість депутатів визначається за коефіцієнтом від кількості населення країн-членів. Депутати Європарламенту групуються у фракції не за національною ознакою, а за політичною приналежністю і представляють міжнародні партійні об’єднання. Голова Європарламенту обирається раз на 2,5 роки. 17 січня 2012 року ним став Мартин Шульц. Пленарні засідання Європарламенту проходять у Страсбурзі (Франція) та Брюсселі (Бельгія). Генеральний секретаріат розміщено у Люксембурзі.

Європейська Комісія (European Commission) є вищим виконавчим органом Європейського Союзу, а також представником європейських інтересів, спільних для всіх держав-членів ЄС. Її склад, 27 членів, по одному представнику від кожної держави-члена, має повноваження впродовж 5-річного терміну. Президент Єврокомісії призначається Європейською Радою за згодою Європарламента. Нині її займає Жозе Мануель Баррозу (обрано 23.11.2004, переобрано на другий термін 16.09.2009).

При виконанні своїх  повноважень члени Єврокомісії  незалежні і діють тільки в  інтересах ЄС. Як представник колективного органу, кожний член ЄК (комісар) патронує один або кілька напрямів діяльності ЄС. Маючи право ініціативи, ЄК зобов'язана подавати пропозиції щодо нових законів Євросоюзу. Європейська Комісія виступає із законодавчими ініціативами тільки в тих галузях, де для ефективних дій Євросоюз має кращі можливості, ніж окремі його члени.

Європейська Комісія  спеціалізується на захисті угод Євросоюзу, забезпеченні застосування державами-членами законодавства  ЄС. У тих випадках, коли держави-члени  порушують або не застосовують закони ЄС, Комісія може вжити відповідні санкції, включаючи передачу справи до Європейського Суду. ЄК здійснює контроль за використанням субсидій, які виділяються урядами окремих країн власним галузям промисловості, а також за наданням дозволів на державну допомогу в разі, коли це не заборонено законодавством ЄС.

Крім того, на ЄК поширюються  обов’язки виконавчого органу, який відповідає за практичне втілення політики ЄС. Для цього ЄК наділена суттєвими  власними повноваженнями і правом прийняття рішень у різних галузях, зокрема аграрній, торговельній, транспортній тощо. Крім того, ЄК керує фінансами ЄС - бюджетом та роботою різноманітних фондів і програм ЄС, включаючи ті, що стосуються допомоги країнам, які не входять до Євросоюзу.

Штаб-квартира Європейської Коміссії знаходиться у Брюсселі. 
Рада Європейського Союзу (Council of the European Union) - один із двох законодавчих органів ЄС поряд з Європейським Парламентом. До Ради входят 27 міністрів урядів країн-членів у складі, який змінюється залежно від обговорюємого кола проблем. Не дивлячись на це, Рада ЄС вважається єдиним органом. У додаток до законодавчих повноважень, Рада також наділена виконавчими функціями у сфері зовнішньої політики та політики безпеки. Верховний представник ЄС у закордонних справах і політики безпеки – Кетрін Ештон (1.12.2009).

Суд Європейського  Союзу (Court of Justice of the European Union) – інститут вищої судової влади Європейського Союзу. Він тлумачить законодавство Європейського Союзу, розв’язує юридичні суперечки між державами-членами ЄС, між державами-членами ЄС та самим ЄС, між інститутами ЄС, між ЄС і фізичними або юридичними особами. Засідання Суду проходять у Люксембурзі.

Європейська рахункова  палата (European Court of Auditors) здійснює аудиторську перевірку бюджету Європейського Cоюзу та створених ним інститутів.

Європейський  центральний банк (European Central Bank) керує єдиною валютою ЄС – євро і підтримує стабільність всієї фінансової системи, розроблює та здійснює экономічну та грошово-кредитну політику Европейського Союзу. ЄЦБ співпрацює з центральними банками у всіх 27-ми країнах ЄС. Особливо тісне співробітництво між ЄЦБ та центральними банками зони євро (17-ти країн ЄС, які перейшли на євро). Діяльність ЄЦБ грунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів. Центральний офіс ЄЦБ знаходиться у Франкфурті на Майні (Німеччина).

Європейський Союз підтримує  дипломатичні відносини практично з усіма країнами світу. ЄС будує відносини стратегічного партнерства з ключовими гравцями на міжнародній арені, налагоджує тісні зв'язки з країнами, що розвиваються по всьому світу, а також має двосторонні Угоди про асоційоване членство з рядом сусідніх держав. За кордоном Європейський Союз представлений мережею зі 136 Представництв, що функціонують на зразок дипломатичних місій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.ІНСТИТУЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

 Інституційне забезпечення співробітництва  України та ЄС визначено Стратегією інтеграції України до ЄС. Ця Стратегія визначає основні напрями співробітництва України з Європейським Союзом (ЄС) - організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку.

Національні інтереси України потребують утвердження України як впливової  європейської держави, повноправного члена ЄС. В результаті очікуваного найближчими роками розширення ЄС - вступу до ЄС Польщі та Угорщини - Україна межуватиме з ЄС, що створить принципово нову геополітичну ситуацію. У зв'язку з цим є необхідним чітке та всебічне визначення зовнішньополітичної стратегії щодо інтеграції України до європейського політичного (в тому числі у сфері зовнішньої політики і політики безпеки), інформаційного, економічного та правового простору.

Угодою про партнерство  та співробітництво між Україною та ЄС (далі – УПС) передбачено створення спільних органів між Україною та ЄС – Ради та Комітету з питань співробітництва, Комітету з парламентського співробітництва.

Верховна Рада України визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики (Конституція України).

Верховною Радою України утворено Комітет з питань європейської інтеграції та Комітет у закордонних справах, визначено їх повноваження.

Діє Українська частина Комітету з парламентського співробітництва між Україною та ЄС, яка формується з народних депутатів, що представляють різні депутатські фракції та групи у Верховній Раді України.

Президент України:

- здійснює керівництво зовнішньополітичною  діяльністю держави (Конституція  України);

- здійснює керівництво Стратегією інтеграції України до ЄС.

Президент України щорічно приймає  участь у Саміті Україна – ЄС, який є механізмом регулярного політичного  діалогу на найвищому рівні.

Кабінет Міністрів України:

- забезпечує здійснення внутрішньої  і зовнішньої політики держави, організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності (Конституція України);

- забезпечує реалізацію Стратегії  інтеграції України до ЄС.

Прем’єр-міністр України є головою:

- Української частини Ради з питань співробітництва між Україною та ЄС;

- Координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Перший віце-прем’єр-міністр України  – Міністр економічного розвитку і торгівлі є головою:

- заступником голови Української  частини Ради з питань співробітництва  між Україною та ЄС;

- заступником голови Координаційної ради з адаптації законодавства України до законодавства ЄС;

- Координаційного центру з виконання  плану дій щодо лібералізації  ЄС візового режиму для України.  Діяльність керівництва Кабінету  Міністрів у сфері європейської  інтеграції забезпечує Департамент європейської інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів. Департамент також забезпечує організацію роботи українських частин Ради та Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС.

Визначено окремі міністерства, які відповідно до своєї компетенції здійснюють міжвідомчу координацію процесу інтеграції України до ЄС.

Провідну роль у сфері європейської інтеграції відіграють:

Міністерство закордонних справ, яке бере участь у формуванні та реалізації державної політики, спрямованої на інтеграцію України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в ЄС.

Представники Міністерства закордонних справ України у рамках політичного діалогу з проблематики Спільної політики безпеки і оборони (СПБО) на постійній основі беруть участь у зустрічах на рівні Україна – Трійка Політико-безпекового комітету ЄС (PSC); роботі Трійки Робочої групи з питань експортного контролю (COARM); Трійки Робочої групи з питань глобального нерозповсюдження та роззброєння (CONOP/CODUN); Трійки Робочої групи ЄС з питань ОБСЄ (OSCE).

Міністерство юстиції, яке:

- є спеціально уповноваженим  центральним органом виконавчої  влади у сфері адаптації законодавства  України до законодавства ЄС;

- організовує роботу з підготовки  щорічного плану заходів щодо  виконання Загальнодержавної програми  адаптації законодавства України до законодавства ЄС, проводить моніторинг її виконання;

- здійснює науково-експертне, аналітичне, інформаційне та методологічне  забезпечення виконання Загальнодержавної  програми адаптації законодавства  України до законодавства ЄС, переклад актів acquis communautaire українською мовою, оновлення глосарія термінів acquis communautaire.

Міністр юстиції України разом  з Міністром внутрішніх справ  України очолює українську делегацію  на щорічній Міністерській зустрічі Україна – ЄС з питань юстиції, свободи та безпеки.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі, яке:

- формує та забезпечує реалізацію державної політики з питань економічного і соціального співробітництва України з ЄС;

- забезпечує і координує в  межах своїх повноважень виконання  українською стороною зобов'язань за міжнародними договорами України з ЄС, бере участь у переговорах, спрямованих на розвиток договірних відносин з ЄС;

- бере участь у встановленому  порядку у функціонуванні двосторонніх  органів формату Україна –  ЄС, утворених в рамках чинних міжнародних договорів, забезпечує роботу відповідних підкомітетів Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС;

- забезпечує взаємодію центральних органів виконавчої влади, пов'язану зі створенням зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, укладанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в економічній, секторальній сферах, а також з питань розвитку людського потенціалу, розробляє пропозиції щодо вдосконалення механізму взаємодії центральних органів виконавчої влади з інституціями ЄС;

- сприяє місцевим органам  виконавчої влади та органам  місцевого самоврядування у налагодженні  зв'язків з європейськими регіональними  організаціями та їх участі в європейських регіональних програмах, залученню українських підприємств, установ та організацій до участі в галузевих програмах ЄС;

- забезпечує в межах  своїх повноважень адаптацію  законодавства України до законодавства  ЄС;

Міністр економічного розвитку і торгівлі за посадою є Національним координатором з питань технічної допомоги ЄС.

В центральних органах виконавчої влади створено (визначено) структурні підрозділи, до компетенції яких віднесені питання європейської інтеграції, а також питання адаптації національного законодавства до законодавства ЄС та підготовки і реалізації проектів технічної допомоги.

В місцевих органах виконавчої влади визначено структурні підрозділи, до компетенції яких віднесені питання  європейської інтеграції. 

Робота щодо моніторингу  та оцінки виконання досягнутих домовленостей, у тому числі щодо реалізації Порядку денного асоціації Україна – ЄС здійснюється в рамках українських частин двосторонніх органів Україна – ЄС, української частини Комітету старших посадових осіб Порядку денного асоціації Україна – ЄС.

 

 

3.НЕОБХІДНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ ДО ЄС

У системі зовнішньополітичних  пріоритетів України особливе місце  посідає співробітництво з ЄС. Європейський вибір нашої держави  відкриває нові перспективи співробітництва з розвиненими країнами континенту, надає можливості економічного розвитку, зміцнення позицій України у світовій системі міжнародних відносин.

Найбільш актуальним питанням співробітництва Україна-ЄС на сучасному етапі є переговорний процес щодо укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС на заміну Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), що міститиме також суттєву складову про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ЗВТ) між Україною та ЄС.

Переговори ведуться, починаючи з березня 2007 року.

За структурою Угода  про асоціацію складатиметься з  таких розділів: преамбула; загальні цілі та принципи; (ііі) політичний діалог та реформи, політична асоціація, конвергенція у сфері зовнішньої і безпекової політики; (іv) юстиція, свобода та безпека; (v) економічне та секторальне співробітництво, розвиток людського потенціалу; (vі) поглиблена та всеохоплююча ЗВТ; (vіі) загальні, інституційні та прикінцеві положення.

Україна зацікавлена  у якнайшвидшому підписанні Угоди про асоціацію з ЄС, оскільки це відкриває дорогу для створення всеосяжної зони вільної торгівлі й впровадження європейських стандартів. Саме такої думки дотримується населення України. Адже дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 30 березня по 4 квітня 2012 року під час якого було опитано 2009 респондентів віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками показало наступні результати :

Чотири європейських держави готові підписати угоду про асоціацію України з ЄС на саміті країн Східного партнерства, який відбудеться восени 2013 р у Вільнюсі. Договір про політичну і економічну асоціацію готові укласти Чехія, Литва, Словаччина і Польща.

Рада ЄС підтверджує  свої зобов’язання щодо підписання уже  парафованої Угоди про асоціацію, включно з поглибленою і всеосяжною зоною вільної торгівлі, як тільки українська влада продемонструє рішучі дії та відчутний прогрес у трьох сферах.

Ці сфери є наступними:

Чесні вибори. 28 жовтня вже позаду, однак проблему не вичерпано. Оскільки кроком в бік демократії минулі вибори не стали, нині необхідним є створення більш надійної виборчої системи на основі Виборчого кодексу, який має бути ухвалено із залученням опозиції, а також проведення у демократичний спосіб перевиборів у п’яти округах, де вибори визнані недійсними.

Вибіркове судочинство. Тут ніхто не вимагає "негайного звільнення політв’язнів", однак принциповим є виконання майбутніх рішень Європейського суду з прав людини, якими б вони не були, стосовно Тимошенко і Луценка, а також надання їм належної медичної допомоги.

Додаткові кроки по реформуванню судової системи, у тісній співпраці з Радою Європи/Венеціанською комісією, зокрема, внесення змін у закон про Прокуратуру, Кримінальний кодекс, закон про судоустрій та статус суддів, зокрема стосовно ролі Вищої ради юстиції.

Крім того, четвертим  пунктом передумов, сформульованих ЄС є дотримання Україною раніше взятих на себе зобов’язань у сфері зовнішньої торгівлі, зафіксованих, зокрема, у протоколі щодо приєднанні України про СОТ.

Простою мовою це означає  відмову від масштабних планів офіційного Києва щодо перегляду сотень тарифних позицій і запровадження дискримінаційного утилізаційного збору на автомобілі.

ЄС, як вже зазначено, свої передумови сформулював, і вони не є нездійсненними. Влада в Україні, вочевидь, змушена буде робити вибір. Маятник ось-ось посуне в якийсь бік за принципом або-або.

В цій ситуації дивною виглядає тактика опозиції, що проголошує себе про-європейською.

Ще ніколи з такою  наполегливістю не звучав у європейських столицях заклик від наших політиків  будь-що відкласти підписання Угоди  до кращих часів. До яких часів? Все свідчить про те, що логіка очікування 2015 року може дати збій.

У держави, що тримається за європейський вектор розвитку, можуть бути провали; недемократичні, корумповані  політики можуть приходити до влади  демократичним шляхом і згодом усуватися від влади.

У країни, яка втратила європейський вектор, питання змінності  влади взагалі знімається з порядку  денного, доказом чому є політична  історія сьогоднішніх країн-учасниць Митного союзу.

Угода про асоціацію  має як свої позитивні так і  негативні сторони. До переваг укладання угоди про Асоціацію можна віднести наступні фактори:

1. Угода наблизить  Україну до ЄС;

2. Положення угоди  захистять українців, які працюють  в ЄС, від дискримінації; 

3. Угода дасть можливість  продавати українські товари  в ЄС;

4. Угода сприятиме  проведенню реформ в Україні; 

5. Угода сприятиме  модернізації української економіки; 

6. Угода посилить зв’язки  громадянського суспільства України  та держав-членів ЄС;

7. Реалізація угоди  сприятиме посиленню захисту  довкілля в Україні;

8. Угода заохочуватиме  інвестиції в Україну; 

9. Угода надаватиме  більше прав українським громадянам  надавати послуги на території  ЄС;

10. Угода сприятиме  утвердженню України в якості  регіонального лідера;

11. Україна одержить  міцні гарантії національної безпеки, незалежності, територіальної цілісності;

12. В Україні підвищаться  соціальні гарантії життя; 

13. Зміцниться національна  безпека і стабільність в регіоні  Центрально-Східної Європи;

14. Покращиться міжнародний  імідж України; 

15. Посилиться консолідація української нації;

16. Зміцняться інституції  громадянського суспільства; 

17. Посилиться прозорість  дій влади та її підконтрольність, зміцниться демократичний устрій  в цілому;

18. Таке рішення позитивно  вплине на утвердження в Україні  принципів верховенства права та прав людини;

19. Отримаємо безпечніші  кордони;   

20. Україна отримає  можливість використати досвід  розвинутих країн; 

21. Зміцняться основи  національної безпеки; 

22. Зменшиться вплив  російського бізнесу на українську  економіку та політику; 

23. Покращиться клімат  для здійснення підприємницької  діяльності в Україні; 

24. Україна утвердиться  як суб’єкт європейської політики. 

Недоліки  укладання угоди про Асоціацію:

1. Угода заморожує  питання членства України в  ЄС;

2. Угода не надаватиме українським працівникам вільного доступу на ринок праці ЄС;

3. Угода відкриє український  ринок для європейських товарів  низької якості;

4. Угода не гарантує  великої допомоги з боку ЄС  на здійснення реформ;

5. Укладання угоди  матиме наслідком погіршення торгівельно-економічних зв’язків з сусідніми країнами;

6. Укладання угоди  зменшить можливості захищати  національного товаровиробника; 

7. Вимоги угоди до  захисту довкілля та соціального  захисту створять додатковий тягар для вітчизняних підприємств;

8. Посилення конкуренції  з виробниками з ЄС призведе  до банкрутства українських підприємств  та скорочення робочих місць; 

9. Укладання угоди  матиме наслідком виїзд кваліфікованих  працівників за кордон;

10. Угода несе ризики  перетворення України на сировинний придаток ЄС та місце перенесення шкідливих підприємств з ЄС;

11. Погіршаться відносини  з Росією;

12. Полегшиться експансія  в Україну іноземного капіталу;

13. Зростуть українські  бюрократичні інституції;

14. Україна може перетворитися  на країну третього світу;

15. Україна втратить  незалежність при прийнятті зовнішньополітичних  рішень;

16. Українські підприємства  втратять російські замовлення;

17. Україна опиниться  в епіцентрі зовнішньої боротьби  за впливи;

18. Угода розбалансує  внутрішньополітичне життя України;

19. Відбудеться гальмування  розвитку національної економіки; 

20. Відбудеться погіршення  рівня життя українських громадян;

21. З підписанням угоди  весь імпорт, насамперед, енергоносії, Україна закуповуватиме за світовими цінами;

22. Доведеться витрачати  великі кошти на модернізацію  українських підприємств; 

23. Посилиться загроза  територіальній цілісності України; 

24. Постане загроза  втрати національних традицій.

Підписання Угоди про  асоціацію між Україною та ЄС раніше кінця 2013 року неможливе, в тому числі з технічних причин. Та все ж ЄС готовий продовжувати перемовини з Україною. Для ЄС ризики від непідписання Угоди про асоціацію 2013 року більші, ніж від підписання. Україна може залишитися авторитарною та приєднатися до митного союзу із Росією. Ситуація залишається складною якраз із виконанням Україною попередніх вимог Євросоюзу — реформувати судочинство, провести справжні реформи та не повторювати помилки виборчої кампанії.

Таким чином є два варіанти розвитку подій. Оптимістичний — угоду 2013 року таки підпишуть, із застереженнями чи без. І песимістичний — підписання знову відкладуть. Можливо, аж до 2015 року та президентських виборів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

Об’єднання європейських держав в сучасних умовах в різних сферах життя відбувається в межах європейського процесу. Він за своєю суттю є поліфункціональним, багаторівневим і багатомірним явищем, яке розвивається, розширюється, поглиблюється, все більшою мірою охоплюючи всі геополітичні, суспільні, державні структури континенту. Європейський процес містить сьогодні у собі гносеологічну, теоретико-методологічну, культурологічну, геополітичну та інші функції.

Непорушним стратегічним імперативом української геополітики  є її європейський вибір. При всій різновекторності і рівноправності української геостратегії цей вибір має бути на сьогодні домінуючим.

Традиційним і стратегічно  важливим вектором української геостратегії є зв’язки з Росією. Їх особливе, доленосне значення для нас визначається не тільки залежністю від російського ринку та енергоносіїв, але й близькою спорідненістю наших культур та безпосереднім сусідством територій.

Важливим напрямком  сучасної української геостратегії є різнопланова співпраця з найближчими  сусідами, яка не в останню чергу  передбачає використання вигідного географічного розташування України, її транспортних коридорів. Регіональна геостратегія дозволяє використати таку природну для України геополітичну орієнтацію, як чорноморська чи південна.

Україна повинна зберігати  баланс між західними і східними векторами своєї зовнішньої політики, що сприятиме збереженню стабільності в регіоні, активно розвивати  зв’язки з західноєвропейськими країнами, двосторонні взаємини з  окремими країнами, країнами регіону.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Електронний ресурс - http://svit.ukrinform.ua/usefullinks.php

2.Електронний ресурс - http://www.razumkov.org.ua/ukr/expert

3.Електронний ресурс - www.minagro.gov.ua

4.Освітній пакет з актуальних питань європейської інтеграції: навч. зб. / Сіверський інститут регіональних досліджень; Упоряд.:В.М. Бойко, Н.В. Коваленко, Л.А. Чабак. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2010. – 152 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН