Інвестиції в людський капітал. 2

     Інвестиції  в людський капітал являють собою будь-які дії, що підвищують професійну кваліфікацію та продуктивні здібності людини і тим самим продуктивність її праці. Витрати, що сприяють підвищенню людської продуктивності, можна розглядати як інвестиції, оскільки поточні витрати здійснюються з тим розрахунком, що їх буде багаторазово компенсовано дедалі значнішим потоком доходів у майбутньому.

     Інвестиції  в людський капітал бувають різних видів. Передусім це, звичайно, витрати  на освіту, включаючи загальну та спеціальну, формальну та неформальну освіту, підготовку за місцем роботи і т. ін. Вони є найочевиднішим, найпоширенішим і, напевно, найважливішим видом  інвестицій у людський капітал. Освіта формує працівників, які стають кваліфікованішими і продуктивнішими. Витрати на охорону здоров’я мають також велике значення. Добре здоров’я — результат витрат на профілактику захворювань, медичне обслуговування, дієтичне харчування та поліпшення життєвих умов — продовжує тривалість життя, підвищує працездатність і продуктивність праці. Нарешті, витрати на мобільність, завдяки яким працівники мігрують з місць відносно низької продуктивності праці в місця з відносно високою продуктивністю, збільшуючи тим самим результати використання свого людського капіталу. Крім названих вище, відповідно до основних активів людського капіталу, до інвестицій відносять також витрати на пошук економічно значимої інформації, виховання дітей (вкладення в майбутній людський капітал) та ін.

Отже, всі види витрат, які можна оцінити в  грошовій або іншій формі і  які сприяють зростанню в майбутньому  продуктивності та заробітків працівника, розглядаються нами як інвестиції в  людський капітал.

     Порівняно з інвестиціями в інші форми капіталу, інвестиції в людський капітал, за оцінками багатьох економістів, є найвигіднішими як для окремої людини, так і  для суспільства в цілому.

     Не  будь-які інвестиції в людину можна  визнати економічно необхідними  і суспільно доцільними. Наприклад, витрати, пов’язані з навчанням кримінальної діяльності, з вихованням антисоціальних рис характеру, не можна визнати інвестиціями в людський капітал, оскільки вони завдають шкоди суспільству і не сприяють розвитку людини.

     Інвестиції  в людський капітал  можна класифікувати  за такими групами  витрат:

• первинна освіта (дошкільна, початкова, середня, професійно-технічна, вища);
• охорона здоров’я в широкому розумінні, включно з усіма витратами, які сприяють продовженню тривалості життя, зміцненню імунітету, фізичної та психічної сили, витривалості людей;
• освіта дорослих, що включає навчання та підвищення кваліфікації на виробництві, самовдосконалення, додаткову освіту тощо;
• виховання гуманітарних складових людського капіталу, що включає вміння підтримувати нормальні стосунки, налагоджувати ділові контакти, політичну та соціальну лояльність, відповідальність людини, її корпоративність, моральність, ціннісні орієнтації;
• посилення мотивацій працівників до підвищення якості своєї праці;
• міграція працівників та їхніх сімей з метою поліпшення умов працевлаштування;
• пошук економічно важливої інформації.

     Розглянемо  ці групи інвестицій докладніше.

     Дошкільна, початкова та середня освіта формують передусім інтелектуальну складову людського капіталу, поліпшуючи якість, підвищуючи рівень і запас знань  людини. Велике значення цих початкових етапів освіти зумовлюється такою характеристикою  людського капіталу: він інтенсивніше накопичується в тих людей, які  вже мають його більше. Тому на цих  етапах створюється не просто початково необхідний для життя у суспільстві запас людського капіталу, а й формується база для подальшого розвитку та збагачення цього капіталу.

     Інвестиції у професійно-технічну і вищу освіту сприяють формуванню висококваліфікованих робітників та спеціалістів, високопродуктивна праця яких найбільше впливає на темпи економічного зростання.

     Капіталовкладення в зміцнення здоров’я людей мають велике значення з кількох причин: по-перше, стан здоров’я зумовлює можливості і термін ефективного використання надбаного людського капіталу, а також можливості отримання доходів та економічного зростання; по-друге, стан фізичного і психічного здоров’я людей визначає можливості здобуття освіти та професійної підготовки, міграції тощо, тобто визначає ефективність інших видів інвестицій у людський капітал; по-третє, здоров’я людей, як носіїв певної генетичної інформації, зумовлює якість людського капіталу наступного покоління. Цікаво, що результати деяких наукових досліджень свідчать про те, що здоров’я людини лише на 8—10 % залежить від системи охорони здоров’я, ще на 20 % — від екологічних умов, ще на 20 % визначається генетичними чинниками і на 50 % здоров’я людини залежить від її способу життя (раціональний режим праці та відпочинку, гігієна, раціональне харчування, відсутність шкідливих звичок, нормальна маса тіла, профілактика стресів, загартовування тощо). Слід зазначити, що є й інші дані наукових досліджень, які відносять на рахунок генетичних чинників значно більшу частину нашого здоров’я, однак ніхто не заперечує великого значення здорового способу життя. Тому витрати, пов’язані з упровадженням здорового способу життя, також необхідно зараховувати до інвестицій у людський капітал.

     Як  правило, дослідники ефективності у  сфері людського капіталу звертаються  до техніки аналізу «витрати —  вигоди» (cost — benefit analysis). Спочатку цей метод застосовувався для оцінки доцільності здійснення різноманітних державних проектів — таких, як будівництво річкових дамб, розвиток громадського транспорту тощо. Тобто метод використовувся у випадках прийняття рішень щодо проектів, які мали некомерційний характер: товари чи послуги, отримувані внаслідок втілення таких проектів у життя, не продавалися на ринку, на них не встановлювалася ринкова ціна. Метою їх виробництва не було отримання прибутку.

     Аналіз  «витрати — вигоди» стає в пригоді  у тих випадках, коли потрібно відібрати  проекти у відповідності до вигод, що припадають на одиницю витрат.

     Аналіз  за методом «витрати — вигоди»  поділяється на три етапи: 

     Ідентифікація вигод (зисків) та їх вартісна оцінка з  урахуванням фактора часу. 

     Ідентифікація витрат та їх вартісна оцінка (також  з урахуванням фактора часу). 

     Завершальним  етапом аналізу «витрати — вигоди»  є порівняння величини вигод з  величиною витрат. Але, як уже зазначалося, попередньо необхідно ці два показники  привести до одного моменту часу. Для  цього застосовують метод дисконтування, дуже поширений в економічних  розрахунках.

     Оцінюючи  ефективність інвестування, зіставляють  інвестиційні витрати всіх видів  з результатами (довгостроковими  вигодами) у майбутньому. Тому слід визначити цінність майбутніх вигод, порівнявши їх з поточними витратами.

     Для розрахунку зисків від вкладень у  людський капітал з плином часу необхідно  провести прогресивне дисконтування  вигод, очікуваних у майбутньому. Розглянемо детально цей розрахунок, а також  схему міркування, що визначає доцільність  інвестування коштів у людський капітал.

     Введемо поняття «дисконтування вигод». Вигоди, що отримуються у майбутньому, завжди мають меншу цінність порівняно  з тими вигодами, які отримуються  сьогодні, з огляду на ряд причин психологічного характеру. По-перше, якщо людина планує витратити свої доходи на споживання, то намагається зробити  це якнайшвидше. По-друге, якщо отримані доходи призначені для вкладення  і примноження у майбутньому, то виникає бажання зробити це найраніше. Людині властиво оцінювати  наявні блага вище, ніж майбутні через можливість передчасної смерті, зміни обставин життя, падіння значимості одиниці споживання при зростанні  його загального обсягу тощо.

     Отже, незалежно від того, як люди збираються використати свої доходи, вони оцінюватимуть  теперішню вартість (цінність) своїх  майбутніх доходів, тобто корегуватимуть цінність вигод плином часу. Даний  процес називається дисконтуванням майбутніх доходів.

     В основі розуміння процесу дисконтування  лежить визначення еквівалентної вартості капіталу в різні періоди. Наприклад, якщо інвестор має капітал в обсязі Во, то в разі ставки банківського відсотка r він буде еквівалентний через рік обсягу капіталу В1 (В1 = Во + Во × r) на тій підставі, що фінансові ресурси В1 можуть бути накопичені «автоматично» шляхом вкладення в банк капіталу Во1 . Дотримуючись цієї концепції, можна визначити теперішню необхідну вартість капіталу, маючи яку у розпорядженні, можна було б через інвестування отримати відому вартість капіталу в майбутньому. Тож теперішня майбутня вартість визначається як

      .        (1)

     Величина  Во в даному рівнянні називається дисконтованою вартістю капіталу В1, тобто сьогоднішньою меншою цінністю більшого капіталу В1, що буде отриманий у наступному періоді.

     Різниця між дисконтованими величинами витрат та вигод — «чиста приведена вартість» (net present value) NPV — і вважається найточнішим критерієм доцільності будь-якого інвестиційного проекту:

      ,   (2)

     де NPV — чиста приведена вартість;

     Bt — дохід від інвестицій у людський капітал у періоді t;

     Ct — величина витрат у період t;

     n — кількість періодів;

     r — норма відсотка, або ставка  дисконтування.

     Слід  зауважити, що дуже важко вирішити, який рівень відсотка має бути вибраний за коефіцієнт дисконтування.

     Якщо  інвестиційні витрати мають одномоментний характер, тобто відбуваються одноразово, то вищевказана формула дещо спроститься. Чиста приведена вартість, тобто чистий дохід від інвестицій, становитиме (за умови збереження рівня відсоткової ставки):

      .   (3)

     Як  бачимо, чим меншою є r, тим більшою  — цінність майбутніх вигод. Наприклад, якщо r = 0,02, тоді вигода, отримана через 30 років, становитиме 55 % від вигоди, що отримується негайно (при r = 0,06 – лише 17 %).

     Отже, інвестиції в людський капітал є  доцільними, якщо поточна вартість майбутніх вигод (грошових та моральних) більша або хоча б дорівнює витратам. Дане співвідношення складає формалізовану  модель економічної доцільності  капіталовкладень в освіту: 
 
 

     Метою  даного  дослідження  є  аналіз  людського  капіталу  в  Україні  на сучасному  етапі,  оцінка стану  інвестування у його відтворення  та розвиток, пошук шляхів підвищення якості людського капіталу на мікро- та макрорівні.

     Результати  дослідження. Оцінка  Світовим банком 192 країн  світу  засвідчила,  що  головним  показником  національного  багатства  країни  є  людський  капітал,  на  який припадає 64% проти 16% фізичного  капіталу (тобто  нагромадження  матеріально-речових  фондів) та 20% – природного  капіталу. Перевага  людського капіталу  над іншими  його  видами  особливо  помітна у країнах з високим рівнем доходів: у Німеччині, Швейцарії, Японії його частка становить 80% [4, 167].

     Формування  людського капіталу є безперервним процесом, який протікає з різною інтенсивністю  в різні періоди життя особи. Він залежить як від особистих  характеристик – біофізіологічних і моральних, так і від великої кількості зовнішніх факторів – економічних, соціальних, політичних.

     Процес  формування людського капіталу розпочинається у ранньому дитинстві, а його накопичення  має тривати все життя людини. Тому саме на початковій школі лежить відповідальність за розвиток бажання  до навчання.  Хоча  шкільна  освіта  в  певному  обсязі  належить  до  обов’язкових  адміністративних  примусових заходів   [2, 201]. Проте  вона перестала бути загальнодоступною. Загальноосвітні  навчальні заклади  денної  форми навчання відвідують загалом по Україні лише 78,6% загальної  чисельності населення віком 6-17 років. Із різних причин у 2004 році в  Україні не здобували повну середню  освіту понад 5,5 тис. дітей і підлітків  віком 6-18 років [3, 73].

     Серед  основних  причин,  що  перешкоджають  розвиткові  людського  капіталу  та  його  якісному нагромадженню, варто відзначити такі:

-  низький рівень  фінансування галузі  освіти з бюджету; 

-  низький рівень  вітчизняних та  іноземних інвестицій  у систему освіти  та неефективне  використання коштів;

-  низький рівень  якості освіти, що  потребує інновацій  та нововведень; 

-  низький рівень  здоров’я дітей  – майбутніх носіїв  людського капіталу.

     Основним  інструментом формування людського  капіталу є інвестування. У  загальному  розумінні  всі види вкладень у  людину, що можуть бути  оцінені і  грошовій або іншій формі і  мають доцільний характер, тобто  сприяють  зростанню  продуктивності  праці  та  підвищенню  персоніфікованих  доходів  людини, - це інвестиції в  людський капітал. Витрати, які сприяють підвищенню продуктивності праці, можна  розглядати як інвестиції у такому розумінні: поточні витрати здійснюються з тим розрахунком, що вони будуть багаторазово компенсовані значно вищим  потоком прибутків у майбутньому.

     Інвестиції  в людський капітал  перетворюють природній  потенціал в трудовий і при наявності  у особи мотивації, часу і праці створюють  людський капітал. Найчастіше інвестиції в людський капітал поділяють  на три основні  групи.

     До  першої  групи  відносять витрати  на освіту. Це вартість загальної і спеціальної  освіти, формальна  і неформальна  освіта, витрати на навчання за місцем роботи. 

     До  другої групи відносять  витрати на охорону  здоров’я: фізичне  і  психічне здоров’я людини.  До  них  входять витрати  на  профілактику  захворювань,  медичне  обслуговування, дієтичне  харчування,  покращення житлових умов. 

     До  третьої групи  – витрати на мобільність, завдяки яким здійснюється міграція людини з  місця з низькою  продуктивністю праці  в місця з відносно високою, долається безробіття.

     Слід  відмітити, що на рівень розвитку людського  капіталу значний вплив має зацікавленість держави у його  збільшенні  шляхом  фінансування  з  Державного  бюджету  освіти,  охорони  здоров’я  і  духовного  та фізичного розвитку населення. У розвинених країнах  світу держава бере на себе все  більшу частку витрат на людський розвиток. Це обумовлено надзвичайно важливим стратегічним значенням таких інвестицій і тим, що вони мають значний позитивний зовнішній ефект для соціального  та інноваційного розвитку. У таблиці  наведені дані  про обсяги фінансування за вищевказаними  напрямками та  їх  частка у  видатках Державного бюджету.

     Як  свідчать  дані  таблиці,  найвищою  серед  напрямків  фінансування  людського  розвитку  є  частка державних витрат на освіту: вона складає  більш, ніж десяту частину видатків держави. Проте темпи збільшення як видатків на освіту, так і на охорону  здоров’я є нижчими, ніж темпи  зростання видатків бюджету у  цілому, а питома вага витрат держави  на фінансування освітньої галузі є  нестабільною і має тенденцію  до зниження: зменшення  частки  витрат  на  освіту  у  видатках  Держбюджету  у 2003-2007 рр.  від 2002  року  складало 2,0-2,1 відсоткових пункти.

     Фінансування  духовного та фізичного  розвитку людини у 2007 році складало 1,5% від суми  видатків Державного бюджету України, а сума проти 2002 року зросла у 4 рази проти збільшення видатків у цілому у 3,8 рази. Як заявив Президент України  Віктор Ющенко під час зустрічі із студентами і викладачами Чернівецького  Національного університету імені  Юрія Федьковича, реформа освіти має бути одним із перших пріоритетів для української влади.  Він зазначив,  що  видатки бюджету на  освіту  було  збільшено:  у 2000 р.  такі  видатки становили 2,3 млрд. грн, у 2008 році – 11,2 млрд. грн. [10].

     Проте формування та розвиток людського капіталу повинно відбуватися не лише за рахунок  держави, а й за участю підприємств, установ та організацій, які споживають даний капітал у процесі своєї  діяльності. Однак частка інвестицій в освіту, охорону здоров’я та соціальну  допомогу в загальному обсязі інвестицій в основний капітал є доволі низькою (таблиця 2). 

     Нестача  коштів  для  розвитку  освіти  з  держбюджету  на  сучасному  етапі  компенсується  за  рахунок  приватних  інвестицій як самих  студентів, так  і  їхніх  батьків,  оскільки  на сьогодні освіта  вийшла  зі сфери традиційного розподілу  ресурсів і перетворилась на великий  бізнес.

     У 2008 році випуск фахівців навчальними  закладами III-IY рівнів акредитації склав 505,2 тис. чоловік.  Враховуючи,  що термін  навчання у  ВНЗ залежно  від  обраної  спеціальності складає  від 4-ох до 6-ти років, можна порівняти  цю цифру з чисельністю учнів, що закінчили школу III ступеня (одержали атестат про повну загальну  середню  освіту)  у 2002, 2003 та 2004 роках: відповідно 508, 526 та 519 тис. чоловік.  У 1990 році кількість  випускників,  що  одержали  повну  загальну  середню  освіту  складала 406 тис. чол.,  а  кількість випускників  у 1995 році – 147,9  тис. осіб [6]. Наведена  інформація  свідчить,  що  попит  на  послуги  вищих навчальних закладів зростає.

     Викривлення  мотивації отримання  вищої  освіти, відносна  легкість  її  отримання, зниження  якості підготовки у вищих  навчальних закладах  призводить  до того, що в сучасних умовах вища

освіта  загалом  не  перешкоджає  деформації  пропозиції  на  ринку  праці,  відбувається  подальше  знецінення дипломів  з  вищою  освітою.  В  результаті  знижується  ефективність  інвестицій  у  отримання  освіти:  часто випускники  ВНЗ “ відбирають”  робочі  місця  у  випускників  шкіл,  у  випускників  середніх  спеціальних навчальних  закладів [9].  Зауважимо, що  кількість  студентів, що  навчалися  у  вищих навчальних закладах у 2008/09 зросла майже у двічі  і становить 2763,8 тис. проти 1638,3 тис. у 1990/91 навчальному роках[6]. Якщо ці тенденції продовжуватимуться, то більша части на робочої сили буде мати вищу освіту, тоді як на вітчизняному ринку  праці бракує фахівців робітничих спеціальностей. 

     Так, на кінець 2007 року в цілому по економіці  України частка осіб, що мають вищу освіту складала: неповна та базова вища – 24,4% до облікової кількості  штатних працівників, повна вища – 28,4% [7, 390].

     Велике  значення для підвищення якості робочої  сили має оволодіння новими професіями, що створює можливість  розширення  діяльності.  Так,  упродовж 1995-2003 років  середній  показник  з  освоєння  нових професій  в  Україні  становив 2,6% [11, 51].У 2007 році  новим  професіям було  навчено 2,7% від  облікової чисельності  штатних працівників. Високим цей  показник був на підприємствах авіаційного  транспорту – 10,2% та промисловості  – 6,5% [7, 393]. 

     Важливою  складовою нагромадження людського  капіталу на підприємствах є підвищення кваліфікації кадрів. Упродовж 1995-2003 років  відсоток працюючих – носіїв людського  капіталу, які підвищили власну кваліфікацію, становив у  середньому  по  Україні 7% [11, 51]. У 2007 році  цей показник  вищий – 9,2% від облікової  чисельності  штатних  працівників.  У  промисловості  частка  осіб,  що  підвищили  кваліфікацію, становила 14,2%, у сільському господарстві – 2.2% [11, 393]. 

     Активи  людського капіталу, забезпечують його функціонування, визначають його економічне становище  в  суспільстві. Вони є  тими  підйомами,  які перетворюють людські  ресурси  в діючий людський капітал і забезпечують економічне зростання як на індивідуальному, так  і на національному рівні [1, 51].

     Джерелом  функціонування та нагромадження людського  капіталу є заробітна плата, рівень якої суттєво коливається за регіонами  країни, що, відповідно, впливає на рівень розвитку людського капіталу у кожному  регіоні. У 2008 році середньомісячна  заробітна плата по Україні складала 1806 грн., тоді як у Тернопільській області  – 1313 грн., Чернігівській – 1370 грн., Волинській – 1380 грн., Чернівецькій – 1402 грн., Житомирській та Вінницькій –  по 1404 грн. Водночас у Києві середній рівень заробітної плати складав 3074 грн., Донецькій області – 2015 грн. [6]

     За  І півріччя 2009 року середня заробітна  плата по Україні зросла лише на 6 грн. і склала 1812 грн. При цьому  у м. Київ відбулось її зниження на 35 грн., у Донецькій області –  на 12 грн. [6]

     Заробітну плату правомірно розглядати і як форму економічної реалізації права  власності на ресурс праці або  як форму доходу від «людського капіталу», носієм якого є найманий працівник [5, 74]. Однак в сучасних умовах  це  право  не  реалізується  повністю,  оскільки існує  заборгованість  з  виплати  заробітної  плати.  Так, станом  на 1 вересня 2009 року  цей  показник в  цілому  по  економіці  складав 1619,9 млн.грн.,  що на 431,2 млн.грн. більше, ніж на 1 січня цього року.

     Зростання заборгованості з виплати заробітної плати відбулось по всіх регіонах, а в м. Київ та Волинській області  цей показник порівняно з початком року подвоївся.

     Зростання  людського  капіталу  проявляється  безпосередньо  через  ринкові  і  неринкові  ефекти.  До ринкових відносять ті з них, які можуть бути оцінені в грошовій формі. Наслідком  зростання рівня освіти є зростання  продуктивності, якісні зміни праці, створення нових видів товарів  і послуг, технологій, нових галузей  знань. До неринкових – культурні, соціальні, психологічні ефекти.

     В ринковій економіці однією з вагомих  проблем є проблема раціонального  вибору об’єкта інвестування, як напрямку формування людського капіталу підприємства.

     В умовах обмеженості ресурсів (людських, фінансових, матеріальних), конкуренції, ризиків керівник кожного підприємства змушений визначати які кошти, в  яку сферу, на який термін інвестувати  і яка буде від них віддача.