Інвестиції в Україні: стан і проблеми

Зміст 

Вступ 

     Інвестиціями  є всі види майнових та інтелектуальних  цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів  діяльності, в результаті якої створюється  прибуток або досягається соціальний ефект.

     Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування  та інші матеріальні цінності); майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

     Інвестиції  є (в образному змісті) як би воротами науково-технічного прогресу. Науковий потенціал країни, що раніш відрізнявся  світовим рівнем досягнень у різних областях фундаментальної науки і техніки, з поновленням інвестиційної активності одержить новий подих. Ефективно вирішити проблему зниження ресурсо- і енергоємності можна тільки шляхом широкого впровадження нових технологій сучасної техніки, зв'язавши воєдино інтереси наукових досліджень і практики через потреби ринку.

     Сьогодні  від ефективності інвестиційної  політики залежать стан виробництва, положення  і рівень технічної оснащеності  основних фондів підприємств народного  господарства, можливості структурної перебудови економіки, рішення соціальних і екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше чим виробництво валового продукту.

     Однією  з причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом останніх років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни. Це свідчить про відсутність у комерційних банків економічних стимулів кредитування виробничих інвестицій, наявності підвищеного ризику при наданні таких кредитів і обтяженні кредитних портфелів банків директивними кредитами, своєчасне повернення яких проблематично. Великі кредитні ресурси банків відтягаються також на ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), де відсотки більш привабливі в порівнянні з кредитами для інвестиційних проектів.

     На  етапі трансформації економіки  розвиток інвестиційно-інноваційного  комплексу країни є визначальним фактором рейтингової динаміки як внутрішньої  так і зовнішньої конкурентоспроможності країни. Трансформаційні процеси, що відбуваються в економіці України, дедалі більшою мірою включають її до загальносвітових процесів глобалізації фінансових потоків. За таких умов ефективна економіка повинна стати підсумком реалізації стратегії, у рамках якої необхідно погодити і гармонізувати цільові настанови перетворень, антикризового регулювання, структурно-технологічної перебудови, входження у світову економіку, створення умов для підвищення конкурентоздатності інвестиційного клімату української економіки на світових ринках капіталу.

     Найважливішою умовою активізації інвестиційної  діяльності є створення соціальних передумов підприємницької активності в сфері виробництва. Так, у даний  час важливим фактором реалізації наявного виробничого потенціалу стає приведення у відповідність інституціональної та індивідуальної поведінки керівників промислових підприємств. Особливо важливим є масовий перехід на принципово вищий рівень керування фірмами. Мова йде про створення ефективної системи маркетингу; органічне оволодіння стратегічним мисленням і методами керування, розрахованими на перспективу, на постійне відновлення продукції і технологій; стимулювання розвитку ініціативи людей у всіх сферах — від інновацій до організації діяльності.

     З боку накопичення інвестиційних  ресурсів підприємств необхідно здійснити наступні першочергові заходи:

     • на найближчі 3-4 роки з метою відновлення  дійсної економічної вартості реальних активів розробити методику і  нормативну базу для щоквартальної  індексації амортизаційних відрахувань  на підприємствах;

     • передбачити порядок формування податкової бази, розширеної внаслідок  зростання вартості виробничих фондів підприємств;

     • ввести особливий порядок використання коштів, що накопичуються в амортизаційних фондах підприємств, з метою жорсткості цільового використання коштів на нестатки капітального ремонту, модернізації і реконструкції виробництва.

Ключовою  проблемою української економіки, що так і не була вирішена за роки реформ, є наявність істотного  розриву між галузями, орієнтованими  переважно на експорт, і галузями, орієнтованими на внутрішній ринок. У перших утвориться свого роду «надлишок» фінансових ресурсів, другі ж, більш численні, навпроти, випробують їхній недолік (хоча й через різні причини). Багато в чому це розшарування є наслідком деформованої структури внутрішніх цін, у тому числі і валютно-фінансових параметрів. У результаті «надлишковий» капітал витікає з країни.

     Відсутність механізму перерозподілу капіталу з капітало-збиткових до капітало-дефіцитних галузей, а також процес експорту капіталу за кордон визначається низьким рівнем розвитку фінансового ринку країни. Сумарна капіталізація компаній складає до 20% річного ВВП. Для порівняння: в США сумарні активи корпорацій у 2,5 - 3 рази перевищують ВВП. Це означає, що власники грошового капіталу мають дуже обмежений вибір інструментів для фінансових вкладень усередині країни.

     Галузева  й секторна структура розподілу  інвестицій демонструє, що значна частина  капіталовкладень приходиться на ПЕК., транспорт, торгівлю і харчову промисловість, що свідчить про гостру стадію «голландської хвороби» української економіки, яка в умовах значного зносу основного капіталу створює загрозу падіння виробничого потенціалу як з обсягу та розмаїтості продукції, що випускається, так і зі складності використаних технологій. Тобто відбувається закріплення гіпертрофованої сировинно-експортної структури української економіки.

   Головними основами державної інвестиційної  політики у найближчий перспективі  мають стати:

• збільшення обсягів капітальних вкладень суб'єктів господарювання за рахунок прибутку і нової амортизаційної політики;
• розвиток інфраструктури ризикового фінансування (венчурне інвестування);
• посилення впливу держави на активізацію інвестиційного процесу через збільшення обсягів бюджетного фінансування капітального будівництва великих інфраструктурних об'єктів і введення кредитних основ бюджетного фінансування інвестицій;
• створення умов для залучення довгострокових кредитів комерційних банків, упорядкування діяльності інвестиційних і інноваційних фондів, перехід від сертифікації до грошової приватизації;
• збільшення інвестиційних ресурсів, що формуються на фондовому ринку і за рахунок заощаджень населення; введення економічного механізму страхування ризиків внутрішніх і зовнішніх інвестицій;
• утворення відповідних інститутів з питань інтеграції промислового і банківського капіталу, мобілізації засобів під ефективні інвестиційні проекти в пріоритетні галузі економіки.

     Український фінансовий ринок має ряд безумовних цінностей: стабільні гроші і  стабільні ціни. З визначеною часткою впевненості можна сказати, що Україна, як демократична держава, сформувала свою грошову і банківську систему, а це надійний фундамент для фінансової стабілізації, що формує базові умови для розгортання інвестиційних процесів в Україні. Велике значення має той факт, що стабільність гривни - це результат дії ринкових механізмів саморегуляції економічних процесів суспільства. А результат стабільності гривни - це ряд якісно нових процесів на ринку капіталу, у тому числі реальне збільшення строкових вкладів населення України, що можуть стати важливим джерелом національних інвестицій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1. Інвестиції в Україні: стан і проблеми 

     Україна,  як  країна  з  трансформаційною  економікою,  потребує  значних  обсягів  інвестиційних ресурсів,  у  т.ч.  –  іноземних.  Тому  формування  сприятливого  інвестиційного  клімату  є  одним з  головних  завдань  і  напрямів  державної  політики.  Проте,  за  показниками,  що  характеризують інвестиційну привабливість національного середовища, Україна перебуває на останніх позиціях серед країн, що на початку трансформаційних процесів мали схожі з нею стартові умови, а зараз досягли переважно успішних результатів.

     Серед  причин  такого  стану  речей  можна  назвати  обмеженість  та  неефективне  використання

внутрішніх  інвестиційних ресурсів, несприятливий  інвестиційний клімат, який перешкоджає  залученню ПІІ,  зволікання  реструктуризації  вітчизняного  економічного  комплексу,  збереження  регіональних

диспропорцій  в  економічному  розвитку  загалом  та  залученню  інвестицій  зокрема,  недостатнє врахування  світового  досвіду  та  сучасних  тенденцій  розвитку  інвестиційних  процесів, що  суттєвим чином погіршує результативність заходів інвестиційної політики держави.

     У цьому розділі наводяться загальні характеристики інвестиційних процесів у вітчизняній економіці, аналізуються  стан,  динаміка  і складові  інвестиційного  розвитку  та  його  регіональні відмінності, визначаються чинники та суперечності інвестиційної підтримки, формулюються головні проблеми, що перешкоджають інвестиційному розширенню в Україні. Для окреслення конкурентних позицій України у світовому інвестиційному просторі наводиться порівняльний аналіз відповідних показників України та окремих країн Балтії, ЦСЄ, а також Російської Федерації. 

     1.1. Місце інвестицій в українській економіці 

     Інвестиції  є складовою ВВП країни,  їх динаміка в багатьох  аспектах  визначає передумови  забезпечення стійкого економічного розвитку. Проте, рівень інвестицій у структурі ВВП  України та спрямування інвестиційних ресурсів дозволяють, у кращому разі, лише відновлювати виробничий потенціал. Інвестиції поки що не стали ні дієвим чинником реструктуризації вітчизняної  економіки,  ні  сталим  підґрунтям  економічного зростання країни.

     Інвестиції  та  економічне  зростання.  В українській економіці,  як  і в економіці будь-якої  країни, через інвестиційні процеси відбувається процес накопичення капіталу, що  є найвагомішим джерелом  економічного  розвитку.  Інвестиції  чутливо реагують  на інституційні, політичні, соціальні процеси, прискорюючи чи уповільнюючи економічний розвиток загалом. Як свідчать дані, наведені в діаграмі “Динаміка ВВП та  інвестицій в основний капітал”, в Україні економічна динаміка позитивно пов’язана  з  інвестиційною динамікою.

     Водночас,  хоча  протягом  останніх  років  нарощування  інвестицій  відбувалося  випереджаючими темпами  (порівняно  із  загальноекономічною  динамікою),  але  й  сьогодні  частка  інвестицій  у  структурі ВВП залишається  низькою. По суті, нинішній рівень інвестицій не створює міцного підґрунтя для забезпечення довгострокового стійкого розвитку країни (таблиця  “Структура ВВП  за  категоріями  кінцевого використання”). 

     Утримуваний  рівень  інвестицій  –  близько  20% ВВП,  для  України  не  може  вважатися задовільним, оскільки  він не  спроможний  забезпечити довгострокову високу  позитивну економічну  динаміку, зокрема – через необхідність  вкладання коштів  у великі  інфраструктурні проекти,  які реальну вигоду зможуть дати лише з часом, але які є зараз критично необхідними  для  вітчизняної  економіки  в  цілому  та нарощування інвестицій зокрема.

     Крім  того,  як  свідчать  дані,  наведені  в  таблиці “Структура  капітальних  інвестицій”,  переважна частка капітальних  інвестицій (близько 95%) спрямовується на капітальне будівництво, придбання устаткування та обладнання, а також на покращання об’єктів (капітальний ремонт).

     Однак, високі конкурентні вимоги, як свідчать світові  тенденції  економічного  розвитку,  вже  найближчим  часом  вимагатимуть  нарощування  інвестицій  в нематеріальні активи – що є додатковим стимулом до покращення інвестиційного клімату в Україні.

     Структура інвестицій:

     За  джерелами фінансування. У структурі інвестицій в основний капітал за джерелами фінансування відбуваються помітні зсуви, які засвідчують, зокрема, незадовільний  рівень  структурних  трансформацій (таблиця “Структура  інвестицій в основний капітал за  джерелами  фінансування”).  Так,  фінансування інвестицій  переважно  відбувається  за  рахунок власних коштів підприємств і організацій.

     З  одного  боку,  суттєве  зменшення  значимості бюджетних  ресурсів  (державного  та  місцевих бюджетів) є природним, зважаючи на поступову  обмеженість  участі  держави  в  економічній  діяльності  та переважну соціальну спрямованість бюджетних видатків. З  іншого – воно потребує підвищення результативності  та  ефективності  бюджетних  капітальних вкладень, що сьогодні залишається проблематичним, оскільки, по суті, жоден  значний державний  інвестиційний  проект  не  піддається  аналізу  за  методикою “вигод-витрат”, як цього вимагають відповідні нормативно-правові акти6.

     Зростання  частки  коштів  іноземних  інвесторів у  загальній  структурі  інвестицій  відбиває  лише  ту обставину, що  останніми  роками  переможцями  приватизаційних  процесів  були  переважно  іноземні  компанії. Однак, дотепер  іноземні кошти не можуть суттєво  вплинути  на  загальну  інвестиційну  ситуацію, насамперед, внаслідок штучних обмежень або непривабливості для  іноземних  інвесторів ряду потенційно прибуткових  сфер  (до  таких  сфер,  як  зазначалося вище, належать житлово-комунальна  інфраструктура, дорожнє будівництво, фінансові,  страхові,  консультаційні та юридичні послуги тощо).

     Найближчим  часом може підвищитися значимість для фінансування  інвестицій  (зокрема,  у  приватне  будівництво) кредитних ресурсів. Унаслідок макроекономічної та фінансової  стабілізації доступ до  кредитів  в Україні дещо  полегшився  й  обсяги  кредитування  протягом останніх років зростали. Проте, як свідчать дані, наведені в таблиці “Вимоги банків за кредитами та зобов’язання банків  за  залученими коштами”,  за своєю структурою кредити  залишаються  переважно  короткостроковими, тоді як для інвестиційного розширення принциповим є доступ до “довгих” недорогих ресурсів. 

     Так,  у  2005р.  частка  довгострокових  кредитів  у структурі  вимог  банків  за  кредитами,  наданими  в економіку України, становила  майже 62%  (порівняно з  близько  54%  –  у  2004р.). При цьому,  частка  довгострокових  зобов’язань  банків  у  загальній  структурі залучених коштів у 2005р. практично не зазнала змін (лише  незначним  чином  перевищивши  38%).  Очевидно, можливості  розширення  банківського  кредитування безпосередньо залежать від рівня довіри населення України до вітчизняної банківської системи, а тому й обсягів коштів на депозитах (врізка “Заощадження населення”).

     Частка  коштів,  що  спрямовуються  на  інвестування  через  інвестиційні  фонди  та  інші  фінансові інститути  (фондовий  ринок,  інститути  спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди тощо), впродовж років залишається на відносно сталому та низькому  рівні.  Це  зумовлюється  тією  обставиною,  що такі фонди та  інститути ще не отримали належного визнання через низький рівень довіри до них з боку населення та його слабку обізнаність у цій сфері.

     Як  наслідки, по-перше, стримується формування цивілізованих  інститутів  заощадження  і  примноження  коштів  населення,  по-друге,  значні  обсяги таких  коштів  залишаються  недоступними для інвестиційного розширення.

     За  видами економічної діяльності. З  даних, наведених  у  таблиці  “Структура  інвестицій  в  основний капітал  за видами економічної діяльності”, видно, що найбільша частка загального обсягу інвестицій в основний капітал  спрямовується на розвиток промислового виробництва (останніми роками – менше 40%).

     Утім, слід зазначити, що частка інвестицій у виробничі сфери має стійку тенденцію до зниження, тоді як зростає  рівень інвестування в оптову та роздрібну  торгівлю, фінансову діяльність, операції з нерухомістю – тобто  у  сфери  та  галузі,  що  мають  стислий  термін окупності  або  ж  забезпечують  швидку  і  значну  від-

дачу.  Водночас,  частка  інвестицій  в  інфраструктурні сфери та галузі не зазнає суттєвих змін, що є стримуючим чинником для довгострокового розвитку. Спрямованість  державних  інвестицій.  Участь держави у економіці України залишається значною і  не  завжди  економічно  виправданою.  Зниження державних  витрат  на  неефективні  державні  програми,  які не фінансуються належним чином,  також може вивільнити певні кошти для державних інвестицій  у  суспільні  блага  (наприклад,  оборону,  громадський порядок, безпеку, соціальний захист), природні монополії  та  інфраструктуру  –  що,  своєю  чергою, стане додатковим чинником економічних перетворень та інвестиційної привабливості країни.

      Державні  інвестиції в  суспільно  значимі  сфери діяльності  (суспільні  інвестиції). Стосовно  державних  інвестицій  слід  зазначити,  що  рішення  про  те, чи  повинен  інвестиційний  проект  фінансуватися  за рахунок державних коштів, має базуватися на чіткому розумінні ролі держави в ринковій економіці. Сьогодні доцільним  визнається  послідовне  скорочення  участі держави в  економічній діяльності. Водночас, в Україні дотепер суспільні інвестиції практично не стали першочерговими в системі державних фінансів. Так, у 2004-2005рр. державні інвестиції були зосереджені  переважно  в  промисловості  (причому  половина  з  них  –  у  сфері  видобування  вугілля,  та майже половина – у сфері виробництва та розподілення електроенергії),  будівництві  та  транспорті,  однак,  навіть за  таких  умов  частка  бюджетних  інвестицій  залишалася вкрай обмеженою в загальних обсягах. У 2005р. вона навіть  зменшилася  (порівняно  з 2004р.), у т.ч. – внаслідок необхідності фінансування державою високих соціальних виплат  (діаграма “Частка інвестицій в основний  капітал за  рахунок коштів  державного бюджету”).

      Оскільки  інвестиції у вугільну промисловість  є чи не найбільшими  з-поміж  інших  галузей, а  позитивні  зрушення  в  цій  галузі  –  сумнівними,  то можна стверджувати, що вказані  інвестиції – неефективні.

     З іншого боку, в охорону здоров’я та освіту – галузі, що  безпосередньо  можуть  фінансуватися  державою, були  інвестовані  незначні  суми  як  загального  обсягу державних інвестицій,  так і обсягу  всіх  капітальних вкладень у ці галузі. Тобто, використовуючи бюджет розвитку на підтримку окремих галузей економічної діяльності,  держава фактично  вилучає інвестиційні  ресурси  із  суспільно  значимих  сфер,  які  є водночас  сферами  розвитку  людського капіталу  – головного чинника сучасної економіки.

     Інструменти впливу на інвестиційний  клімат.

     Податкове  навантаження.  Україна дотепер не спромоглася зорієнтувати  свою  бюджетно-податкову політику  на  інвестиційне  сприяння  –  характерними залишаються  часті  та  важкопрогнозовані  зміни податкового законодавства, що збільшують ризики, а з тим – витрати інвестиційної діяльності.

     У 2005р. загальний рівень податків та обов’язкових платежів  сягнув  38,9%  ВВП  і  зріс  на  6,1  відсоткові пункти  (вп),  порівняно  з  попередніми  роками – у  1997-2004рр.  цей  показник  становив  у  середньому 32,8% ВВП14. Таке зростання значною мірою пов’язане зі змінами податкового законодавства.

     Так, Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний  бюджет України на 2005р.” та  деяких  інших  законодавчих  актів України”,  прийнятий у березні 2005р., вніс значні зміни до податкових законів, у т.ч. стосовно основних податків  (ПДВ, податку  на  прибуток)  та  акцизних  зборів.  Деякий час  не  діяла  спрощена  система  оподаткування  для малого  бізнесу,  були  скасовані  податкові  пільги  для спеціальних  економічних  зон  і  територій  пріоритетного  розвитку.  Все  це  позбавило  підприємства  частини прибутку, а отже – обмежило ресурси, які могли б  інвестуватися.  Зайво  доводити, що  практика  зміни законодавства,  в  т.ч.  “заднім  числом”  негативно сприймається інвесторами.

     До  факторів,  що  підвищують  ризики  інвестиційної  діяльності  в Україні,  слід  також  віднести майже щорічне  прийняття  законів,  які  передбачають збільшення державних видатків,  і наявність  значного переліку  законодавчих актів, що визначають високий  рівень  соціальних  зобов’язань  держави.

     Так,  протягом  2005р.  стрімко  зростала  мінімальна заробітна  плата,  водночас  збільшувалися  обсяги  відрахувань  до соціальних фондів, зменшуючи при  цьому обсяги вільних коштів у  підприємств.

     Державні  зобов’язання,  на  фінансування  яких часто завчасно не заплановані реальні кошти, є постійним фактором ризику, оскільки підприємства можуть очікувати  впровадження  або  більш жорсткого  податкового адміністрування, або нових податкових платежів. Тому Україна в контексті фіскального сприяння інвестиційній привабливості програє своїм сусідам не  стільки  за  рівнем  податкового  навантаження, скільки  за нестабільністю податкового  законодавства  та  непередбачуваністю  його  змін,  що  збільшує  ризики  та  невизначеність  умов  підприємницької діяльності, а отже – призводить до зростання витрат ведення бізнесу та, як наслідок, погіршення  інвестиційних стимулів.

     Інвестиційне  стимулювання.  До  дієвих  інструментів  впливу  держави  на  інвестиційну  поведінку підприємств  належить  застосування  прискореної амортизації. Практично  в  усіх цивілізованих країнах  надання  підприємствам  права  застосування прискореної  амортизації  для  виробничих  фондів використовувалось  як  інструмент  стимулювання інвестицій. Покращення  умов  прискореної  амортизації  позитивно  впливає  на  інвестиційні  рішення  підприємств, оскільки  фактично  зменшує  для  підприємств  інвестиційні  витрати.  На  відміну  від  зниження  податку на  прибуток,  прискорена  амортизація  безпосередньо  пов’язана  з  фактично  реалізованими  інвестиціями. В Україні прискорена  амортизація, по  суті,  скасована  з  2003р.  До  того  часу  платник  податку  міг самостійно приймати рішення про  застосування прискореної  амортизації  до  певної  групи  основних фондів. Натомість сьогодні прискорена амортизація (20%) тимчасово  (до  1  січня  2009р.)  зберігається  лише  для суб’єктів, які беруть участь у космічних програмах.

     Таким чином, Україна фактично не використовує один з найбільш ефективних важелів впливу на збільшення інвестиційних ресурсів.

     Партнерство держави і бізнесу. Держава, залишаючи за собою суспільно значимі галузі  і сфери та не втручаючись в економічну діяльність, створює умови для ширшого залучення приватного  бізнесу  до  виконання  державних  програм  розвитку  в  рамках  державно-приватного партнерства. Тобто,  замість безпосереднього  фінансування  окремих  виробничих галузей чи надання  їм пільг  (часто важко контрольованих) державі доцільніше  зосереджуватися на  створенні  умов  для  якнайширшого  входження  приватного  інвестора,  насамперед,  через  механізми концесій.

     Хоча  в Україні існує законодавча  база для використання схем концесій, за даними Світового банку, сума інвестицій у проекти інфраструктури, в які було залучено  приватний  сектор,  становила  лише  $2,8 млрд. протягом 1992-2004рр. і стосувалася переважно сфери телекомунікаційних  послуг.  Для  порівняння:  в  Угорщині за той же період було залучено майже $18 млрд., із  них,  зокрема,  у транспортну інфраструктуру  – $1,1 млрд.

     Підсумовуючи  наведене,  можна  стверджувати, що нинішній рівень  інвестицій в Україні  не  створює міцного підґрунтя  для забезпечення довгострокового  стійкого  розвитку  вітчизняної  економіки.

     1.2. Регіональні проблеми залучення інвестицій