Обєкт, мета та завдання фін менеджменту

1. Обєкт, мета та завдання фін менеджменту

Головна мета фінансового менеджменту – забезпечення зростання добробуту власників капіталу підприємства, що знаходить конкретне

втілення у підвищенні ринкової вартості підприємства або його акцій.

В процесі досягнення головної мети фінансовий менеджмент вирішує багато задач, основними серед яких є:

• забезпечення високої фінансової стійкості підприємства в процесі його розвитку;

• оптимізація грошового обороту і підтримання постійної платоспроможності підприємства;

• забезпечення реалізації економічних інтересів суб’єктів фінансових відносин;

забезпечення мінімізації фінансових ризиківФінансовий менеджмент представляє собою систему управління фінансовими ресурсами та оборотом грошових засобів підприємства. І як кожну управлінську систему його потрібно розглядати в двох аспектах. З одного боку, складовою фінансового менеджменту є суб’єкт управління (тобто підсистема, що управляє), з іншого боку – об’єкт управління (тобто підсистема, якою управляють).

Як суб’єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:

• органи державного управління;

• фінансові й податкові органи;

• власника;

• апарат управління підприємством.

Тобто, фінансовий менеджмент як суб’єкт управління охоплює всі рівні управління.

Безпосередньо на підприємстві управління здійснює апарат управління підприємством (служба фінансового менеджера) та власник (засновники, збори акціонерів).

Як об’єкт управління фінансовий менеджмент піддається впливу потоків управлінських рішень, реалізація яких дозволяє підтримувати підприємство у стані ділової активності.

Процес управління складається з наступних етапів (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Схема етапів процесу управління

Об’єктами управління на підприємствах є:

• майно;
• майнові права;
• роботи і послуги;
• інформація;
• результати інтелектуальної діяльності;
• нематеріальні блага.

Основною характерною рисою всіх об’єктів управління є те, що вони можуть вільно змінювати власника, якщо вони не обмежені в обігу і не вилучені з обороту.

Об’єктами фінансового менеджменту є фінанси підприємств та його фінансова діяльність, тобто економічні відносини, які опосередковані грошовим обігом, зміна розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

Матеріальною основою фінансового менеджменту є грошові потоки підприємства, які втілюються в реальному грошовому обігу, викликаному рухом вартості.

Слід підкреслити, що фінансовий менеджмент є невід’ємною складовою загального менеджменту підприємства. Адже, фінансовий менеджмент дозволяє більш ефективно вирішувати виробничі (програма виробництва і збуту, якість виробничих, матеріальних, фінансових ресурсів, місце розміщення виробництва, його потужність), економічні (оборот і його структура, структура витрат, прибуток, рентабельність, дивіденди), фінансові цілі (платоспроможність, ліквідність, інвестування, фінансування, фінансова структура) господарюючого суб’єкта. Крім того, фінансовий менеджмент дозволяє виявляти й аналізувати взаємозв’язки між цілями підприємства та координувати їх.

2.Стратегія і тактика  фін.менеджменту

стратегію можна визначити як узагальнюючий план управління, який орієнтовано на досягнення основних цілей підприємства шляхом виявлення та реалізації довгострокових конкурентних переваг на даному ринку. Стратегічні цілі фінансового менеджменту можна ранжувати наступним чином:

• запобігання банкрутству та великим фінансовим втратам;

• зростання обсягів виробництва та реалізації за рахунок залучення нового “дешевого капіталу”, пошук нових напрямків його вкладання;

• підвищення рентабельності капіталу, його здатності до самозростання;

• максимізація ціни підприємства.

До тактичних задач фінансового менеджменту в сучасних умовах відносять забезпечення необхідними обсягами грошових коштів, забезпечення рентабельності продаж та можливостей самозростання капіталу тощо.

Таким чином, фінансовий менеджмент реалізується в рамках фінансової політики підприємства, забезпечує його фінансовими ресурсами, здійснює контроль за дотриманням фінансової дисципліни. Умовно фінансову роботу на підприємстві можна згрупувати за такими напрямками:

• фінансове планування;

• оперативна фінансова робота;

• контрольно-аналітична робота.

3. Функції і механізм  фін мен

Слід розмежовувати поняття “функція” і “роль” тієї чи іншої економічної категорії. Якщо за допомогою функції проявляється суспільне призначення економічної категорії, то роль виражається в результатах її практичного застосування.

В науковій літературі немає єдиної точки зору щодо функцій фінансового менеджменту. Визначення функцій здебільшого залежить від концепцій і теорій, наукових напрямів у визначенні суті фінансового менеджменту, а також від підходів у визначенні функцій фінансів підприємств та управління.

З практичної точки зору функції фінансового менеджменту визначає система задач фінансового менеджменту на підприємстві. Ці функції поділяють на дві основні групи:

• функції фінансового менеджменту як підсистеми, що управляється;

• функції фінансового менеджменту як підсистеми управління підприємством.

В найбільш загальному плані основними функціями фінансового менеджменту є:

• дослідження зовнішнього економічного середовища;

• розробка фінансової стратегії підприємства;

• аналіз і планування фінансової діяльності;

• прийняття рішень з питань оперативної фінансової діяльності;

• прийняття інвестиційних рішень;

• взаємодія з іншими контрагентами з питань фінансової діяльності (державними органами, фінансово-кредитними установами, суб’єктами фінансового ринку, іншими підприємствами, фізичними особами).

В процесі реалізації цих функцій вивчаються питання державного регулювання фінансової діяльності, аналізується стан економіки, фінансового ринку, прогнозуються важливі показники, що пов’язані з діяльністю підприємства, здійснюється оцінка і вибір конкретних партнерів, розробляється система фінансових планів і бюджетів, формується система альтернативних управлінських рішень, організується система моніторингу фінансової діяльності підприємства в цілому.

4.субєкти фін мен

З одного боку, складовою фінансового менеджменту є суб’єкт управління (тобто підсистема, що управляє), з іншого боку – об’єкт управління (тобто підсистема, якою управляють).

Як суб’єкт управління фінансовий менеджмент підприємства включає:

• органи державного управління;

• фінансові й податкові органи;

• власника;

• апарат управління підприємством.

Тобто, фінансовий менеджмент як суб’єкт управління охоплює всі рівні управління.

Безпосередньо на підприємстві управління здійснює апарат управління підприємством (служба фінансового менеджера) та власник (засновники, збори акціонерів).

5.принципи фін мен

Поняття “управління фінансами” пов’язують з управлінням на рівні держави чи галузі. На рівні підприємств різних організаційних форм та різних форм власності найчастіше використовують поняття “фінансовий менеджмент”.

В теоретичному аспекті фінансовий менеджмент представляє собою систему розробки і реалізації управлінських рішень щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємницьких структур і організацій, обігу їх грошових коштів. Названа система має певні методи та певні принципи. До таких основних принципів І.А. Бланк відносить:

• інтегрованість із загальною системою управління підприємством;
• комплексний характер формування управлінських рішень;
• високий динамізм управління;
• варіантність підходів до розробки окремих управлінських рішень;
• орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.

6.  
Поняття системи організаційного забезпечення фінансового менеджменту.

Система організ-го забезпечення фін-го менеджменту являє собою взаємопов'язану сукупність внутрішніх структурних служб і підрозділів підпр-тва, які забезпечують розробку і прийняття упр-ких рішень щодо окремих напрямів його фін-вої діяльності і несуть відповідальність за результати здійснення цих рішень.

Загальні принципи формування організаційної системи управління підприємством передбачають створення двох центрів управління — за ієрархічною і функціональною ознаками.

Ієрархічна будова центрів упр-ня підпр-вом передбачає виокремлення різних рівнів упр-ня. На даний час найпоширенішими є дво- або трирівневі системи упр-ня, де перший рівень представлений апаратом упр-ня підпр-твом в цілому, а наступні — управлінськими службами його окремих структурних одиниць і підрозділів.

Функціональна будова центрів упр-ня підпр-вом ґрунтується на диференціації за функціями упр-ня або видами діяльності. При функціональній будові центрів упр-ня підпр-вом обидва ці підходи можуть бути використані окремо або в комплексі. Але найбільша ефективність організ-ої системи фін-го менеджменту досягається за умови використання функціональної будови центрів упр-ня.

Існує два підходи до функціонального розмежування центрів управління: перший — принцип незалежної діяльності функціональних центрів управління; другий — принцип взаємопов'язаної діяльності функціональних центрів управління.

Функціональна будова центрів упр-ня фін-вою діяльністю суттєво відрізняється на підпр-вах різних масштабів (мале, середнє, велике, крупне).

7.  
Характеристика і вимоги до інформаційної системи фінансового менеджменту. Основні користувачі фінансової інформації.

Ефективність кожної управлін с-ми значною мірою залежить від інформ забезпечення. Якість інф., що викор для прийняття управ. рішень, впливає на обсяг витрачання фін рес-сів, рівень прибутковості, ринкову вартість під-ва, альтернативність вибору інвест проектів і наявних фін інструментів та інш показники, які хар-ть рівень добробуту власників і персоналу, темпи розвитку під-ва. С-ма інформ-го забезпечення фін менед-ту являє собою безперервний і цілеспрямований добір відповідних інформ-х показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефектив-х управ рішень по всім напрямам фін-ї д-ті під-ва. Висока роль фін інформ-ї для прийняття управ рішень зумовлює високі вимоги до її якості за формування інформ с-ми фін менд-ту, серед яких виділ вимоги до її значимості, повноти, своєчасності, достовірності, зрозумілості, зіставлюваності, ефективності.

Система інф забезпечення - процес безперервного цілеспрямованого підбору відповідних інформативних показників, необхідних для здійснення аналізу, планування і підготовки ефективних управлінських рішень по всім аспектам фін д-ті під-ва. Інф забезпечення Фм включає: 1) нормативну і інструктивну інформацію різного рівня (загальнодержавна, місцева нормативно-інструктивна база на рівні регіонів, відомча, галузева, внутрішня нормативно-інструктивна інф-ція); 2) планово-прогнозна інформація, яка пов'язана з плануванням і прогнозуванням окремих показників (загально-державна, галузева, на рівні окремих під-в і використовується при складанні фін планів); 3) звітність або звітна інформація - це інф-ція у вигляді бух балансів, додатків до бух балансів, стат звітність і оперативна звітність, яка готується на підприємстві); 4) довідкова аналітична інформація (загальнодержавна, регіональна, відомча).

8. Принципи управління грошовими потоками та їх характеристика.

Процес управління грошови-ми потоками підприємства базується на певних принципах, основними з яких є такі:

інформативна достовірність (своєчасне та якісне забезпечення інформ-ою базою даних);

збалансованість (оптимізація грош-х потоків за видами, обсягом, часовими періодами та іншими характер-ми у розрізі підпорядкованості грошових потоків стратегії і тактиці функц-ня і розвитку підпр-тва);

ефективність (забезпечення ефективного використання тимчасово вільних грошових активів підприємства, що вивільняються внаслідок нерівномірності руху грошових потоків у процесі фінансово-господарської діяльності);

ліквідність підпр-тва (забезпечення достатнього рівня ліквідності підпр-ва в умовах нерівномірного руху грошових потоків у часі).

9. Стадії управління грошовими потоками.

Осн метою упр-ня грош потоками є забезпечення фінансової рівноваги підпр-ва в процесі його розвитку шляхом балансування об'ємів надходження і витрачання грош коштів і їх синхронізації у часі.

Процес упр-ня ГП підпр-ва послідовно охоплює наступні основні етапи (стадіїї):

1.Забезпечення повного і достовірного обліку грошових потоків підпр-ва і формування необхідної звітності.

2.Аналіз грош потоків підпр-ва в попередньому періоді.

3.Оптимізація ГП підпр-ва.

4.Планування ГП підпр-ва в розрізі їх видів.

5.Забезпечення ефективного контролю грош потоків підпр-ва.

(1) – Цей етап управління призваний реалізувати принцип інформативної достовірності. В процесі здійснення цього етапу упр-ня ГП забезпечується координація функцій і задач служб бухгалтерського обліку і фін менеджменту підпр-ва. Осн метою орг-ції обліку і формування відповідної звітності, що характеризує ГП підпр-ва різних видів, є забезпечення фін менеджерів необхідною інформацією для проведення всебічного їх аналізу, планування і контролю.

10 Необхідність і сутність визначення часової вартості грошей. Основні причини зміни вартості грошей у часі.

Концепція вар-ті грошей (ВГ) у часі полягає в тому, що ВГ з плином часу змін-ся з урах-ням норми прибутку на фін ринку, в якості якої звичайно виступає норма позичкового % (чи просто проценту). Процент – сума доходу від надання кап-лу у борг чи плата за викор-ня позичкового кап-лу у всіх його формах. Відповідно до цієї конц-ції одна і та ж сума грошей у різні періоди часу має різну вар-ть. Ця вар-ть тепер завжди вища, ніж у б-я майбут пер-ді.

Конц-ція ВГ у часі відіграє основну роль у практиці фін обчислень. Вона визначає необ-ть обліку фактора часу у процесі виконання б-я довгострок фін оп-цій шляхом оцінки і порівняння ВГ на початок фін-ня з ВГ при їх поверненні у виді майбут прибутку, амортиз відрах-нь, основної суми боргу тощо.

Розглядаючи реальну вартість грошей, підприємці повинні брати до уваги не тільки руйнівні дії інфляції, а також здатність інвестування, адже мета фін-ого менеджменту — це можливість з грошей робити додаткові гроші. Багато підпр-тв мають кілька варіантів вкладення грошей, їх мета на цей час - обрати з цих варіантів найприб-ший.

Основними причинами втрати вартості грошей є:

1) Рівень інфляції. Інфляція – тенденція до зростання цін протягом певного пер-ду часу.

2) Ризик – можл-ть  того, що кредит не буде повернено, незважаючи на обіцянки це зробити.

3) Часова перевага  споживачів – мати витрати  на б-я блага у теперіш часі, ніж робити це в майб-му.

4) Можл-ть отримання  прибутку – доходи, одер-ні в  ек-ці та інвестиції, вкладені  у вироб запаси.

Інфляція пов'язана із загальним підвищенням цін у країні. Коли зростають ціни, падає вартість грошової одиниці. Враховуючи те, що в майбутньому ціни зростатимуть, вартість грошової одиниці в наступні роки буде ще нижчою, ніж у попередні. Таким чином, купів-на спром-сть грош-ї одиниці сьогодні вища, ніж виявиться завтра.

Ризик, або невпевненість у майбутньому, також зменшують вартість грошей. Через невпевненість у майб-му ризик з часом зростає. Більшість підприємців прагне уникнути ризику, то- і му вище цінує гроші, які є сьогодні, ніж ті, що мають бути в майбутньому. Ті суб'єкти підприємницької діял-ті, які погоджуються віддати свої наявні гроші сьогодні в обмін на їх більшу кількість у далекому майб-му, жадають вищої компенсації у вигляді певної винаг-ди за цей ризик.

11. Поняття і сутність визначення майбутньої вартості (компаундирування). Просте компаундирування. Компаундирування ануїтетів (ренти).

 Компаундирування є однією з груп завдань, щодо визначення зміни вартості грошей у часі.

Майбутня вартість грошей – сума інвестованих в даний момент грошових засобів, у яку вони перетворяться ч/з певний пер-д часу з урах-ням певної ставки %. Гроші, які люди мають на даний момент, дорожчі, ніж гроші, які вони матимуть у майб-му. Процес переходу від теперішньої вар-ті грошей (PV) до майбутньої вар-ті (FV) назкомпаундируванням.

Просте ком-ня – визнач майб вар-ті грошей, вкладених одночасно на певний термін під певний % (FV = PV*(1+i)^n, де i - % ставка, виражена десятковим дробом; n –кількість інтервалів, по яких відб-ся розрах-к %-х платежів у загальному обумовленому пер-ді часу.).

Ануїтет – рівномірні платежі чи надход-ня грошей ч/з однакові інтервали часу при викор-ні однакової % ставки. Представлення послідовності грош потоків у виді ануїтету суттєво спрощує процес нарощування (дисконтування) вар-ті, дає можл-ть викор-ти набір спрощених формул зі стандартними зн-нями окремих спеціальних пок-ків. Ком-ня ануїтетів – визнач-я майбут вар-ті грошей, вкладених рівними частками ч/з рівні проміжки часу під певний %(звичайна рента, вексельна рента)( FVAn=PMT*(( (1+i)^n-1)/i) ). Звичайна рента – рента, вклади по якій проводяться у кінці кожного пер-ду. Вексельна рента – та, вклади по якій проводяться на початку кожного пер-ду. Процес комп вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %: FV=PV*(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік. З урахуванням інфляціїї: FV=PV*((1+i)*(1+TI))^n, де річн темп інфляції.

12.  
Поняття і сутність дисконтування. Просте дисконтування. Дисконтування ренти.

Дисконтування — визначення поточної (теперішньої) вартості грошей.

Теперішня вартість грошей (ТВГ) – вар-ть грошей у поточному пер-ді при їх зворотньому перерахунку із майбут вар-ті у процесі дисконтування вар-ті. У фін менедж-ті розрах-к ТВГ відб-ся при оцінці доходу, що буде одержано від їх вкладення (інвестування) і ін фін операцій. ТВГ обчисл-ся за формулою: PV = FV*(1/(1+i))^n, де PV – ТВГ; FV – майбут вар-ть грошей; i - % ставка, виражена десятковим дробом; n – кількість інтервалів, по яких відб-ся розрах-к %-х платежів у загальному обумовленому пер-ді часу; (1/(1+i)) – коефіц-т дискон-ня суми складних %%, значення п.б. < 1. Ануїтет – рівномірні платежі чи надход-ня грошей ч/з однакові інтервали часу при викор-ні однакової % ставки. Представлення послідовності грош потоків у виді ануїтету суттєво спрощує процес нарощування (дисконтування) вар-ті, дає можл-ть викор-ти набір спрощених формул зі стандартними зн-нями окремих спеціальних пок-ків.

Диск-ня звичайної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу в кінці кожного пер-ду ( PVAn=PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n))) Диск-ня вексельної ренти - визначення теперішньої вар-ті грошей, отриманих у майб-му ч/з рівні проміжки часу на початку кожного пер-ду ( PVAвекс = PMT*(1/i-1/(i*(1+i)^n))*(1+i) ). Процес диск-ня вар-ті відб-ся як по простим, так і по складним %%. При розрах-ку тепер вар-ті грошей у процесі їх диск-ня за складними %%:PV=FV/(1+i/m)^(n*m), где n – кількість років, m- кількість разців нарахувння складного % у рік. З урахуванням інфляціїї: PV=FV/((1+i)*(1+TI))^n, де річн темп інфляції.

Розрізняють просте (математичне) та банківське дисконтування.

Математичне дисконтування передбачає

Р = S/(1+in), де S — нарощувана сума.

1/(1 + in) = kd — коефіц-т дисконтування при простих відсотках;

Р = S/(1+in)n, — початкова сума вкладу при складних відсотках;

1/(1+i)n, — коефіцієнт при складних відсотках.

Банківське дисконтування:

для простих відс-ків Р = S*(1 – d), де d – дисконт;

для складних відсотків Р = S*(1 – d) n

13. Управління виробничими запасами підприємства.

З теорії управління запасами випливає, що вони формуються у матеріальному потоці. Той чи інший запас виконує визначену функцію.

Серійний запас утворюється внаслідок округлення у бік більшої, ніж замовлено, кількості товарів для закупівлі і виробництва, але не нижче визначеного мінімуму розмірів серії. У даному випадку розміри середнього серійного запасу дорівнюють половині розмірів серії.

Управління виробничими запасами повинно починатися ще на стадії планування потреби в матеріальних ресурсах. Для визначення потреби в матеріальних ресурсах на виробничу програму підприємства використовують різні методики. Широке поширення в даний час на практиці одержують розроблені на Заході системи MRP-1 (Material Requirements Planning) - система планування потреби в матеріалах і її сучасна модифікація MRP-2 (Manufacturing Resourcers Planning), що включає функції системи MRP-1, а також довгострокове планування і функції управління технологічними процесами.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

Виробничі запаси – це засоби виробництва, які поступили на склади підприємства, але ще не вступивши в виробничий процес. Створення таких запасів дозволяє забезпечити відпуск матеріалів в цехи і на робочі місця у відповідності з вимогами технологічного процесу. Треба відмітити, що на створення запасів відвертається значна кількість матеріальних ресурсів.

Зменшення запасів скорочує розходи по їх утриманню, знижує витрати, прискорює обертання обігових коштів, що в кінцевому результаті підвищує прибуток і рентабельність виробництва. Тому дуже важливо оптимізувати величину запасів[4, c. 97-98].

Управління виробничими запасами виконує слідуючі функції:

Розробка норм запасів по всій номенклатурі матеріалів, які використовуються на підприємстві

Правильне розміщення запасів на складах

Організація діючого оперативного контролю за рівнем запасів і прийняття мір для підтримки їх стану

Створення необхідної матеріальної бази для розміщення запасів і забезпечення кількісного і якісного зберігання

Нормування виробничих запасів – це визначення їх мінімального розміру по видах матеріальних ресурсів для безперебійного забезпечення виробництва. При нормуванні виробничих запасів спочатку визначається норма виробничих запасів в днях, а потім в натуральному і грошовому виразі.

Норма запасу в днях встановлюється на основі слідуючих даних:

Знаходження матеріалів в дорозі (транспортний запас) визначається як різниця між часом проходу вантажу від поставщика до споживача і часом обороту платіжних документів Нтр

Приймання, розвантаження, складування і аналіз якості поступивших матеріалів – підготовчий запас. Визначається на основі розрахункового або фактичного часу за звітний період, скоректованого з врахуванням організаційно-технічних міроприємств по механізації вантажно-розвантажувальних робіт Нп

Технологічна підготовка матеріалів до виробництва – технологічний запас утворюється в тому випадку, якщо до початку виробництва потрібна попередня обробка матеріалу, визначається на основі нормативів часу для даних операцій Нт

Перебування матеріалів на складі – поточний запас, який задовольняє поточну потребу виробництва, забезпечує ритмічну роботу між поставщиками. Визначається множенням середньодобової норми потреби в матеріалах на плановий інтервал між двома поставками Нпот.

Резерв на випадок перебоїв у забезпеченні і збільшенні випуску продукції (строковий або гарантійний запас). Характеризує відносну постійну величину і відновлюється після наступної норми матеріалів. Норматив страхового запасу визначається по інтервалу відставання поставок або фактичних даних про поступлення матеріалів Нс

Ндн = Нтр + Нп + Нт + Нпот + Нс

Норматив виробничих запасів в натуральному виразі по кожному виду матеріальних ресурсів визначається

Ннат = Ндн ∙ Мдн

Мдн – одноденний розхід в натуральному виразі

Норматив у вартісному виразі або норматив власних обігових коштів на сировину, матеріали визначається

Нст = Нд ∙ См = Ндн ∙ Мдн ∙ Ц

Логістичний підхід до управління матеріальними потоками.

Постачальна діяльність переплітається з іншими видими діяльності на підприємстві. Найбільше вона зв'язана з маркетиногом, плануванням і фінансами. Часом мета цих служб не співпадає з метою раціональної організації матеріального забезпечення[5, c. 127-129].

У зв'язку з цим необхідно виділити спеціальну логістичну службу, яка би управляла матеріальними потоками починаючи від формування договірних відносин з поставщиками і закінчувати доставкою поставщику готової продукції.

Логістика – наука про планування, контроль і управління транспортуванням, складуванням і іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які проводяться в процесі доведення сировини і матеріалів до виробничого підприємства, внутрізаводська переробка сировини, матеріалів і напівфабрикатів, доведення готової продукції до споживача у відповідності з інтересами і вимогами споживача, а також передача, зберігання і обробка відповідної інформації.