Обєтки інтелектуальної власності

План

1. Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві.
2. Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства.
3. Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності.
4. Об'єкти інтелектуальної власності в мас-медіа.
5. Охорона прав на не традиційні об'єкти інтелектуальної власності.
 

1. Використання об'єктів  права інтелектуальної  власної у власному  виробництві.

     Вважається, що комерціалізація через використання об’єктів інтелектуальної власності класному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного  продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ.

     Оскільки  обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, може у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

     Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

2. Внесення інтелектуальної  власності до статутного  капіталу підприємства.

     Статтею 13 Закону України "Про господарські товариства" (1991) передбачена можливість використання нематеріальних активів (у тому числі 01 В) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

     сформувати  значний за своїми розмірами статутний  капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

     амортизувати  інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

     авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної  власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних  фірм без відгалуження коштів.

     Внесення  прав на 01В до статутного капіталу замість "живих грошей" надає також:

     право на отримання частки прибутку (дивідендів);

     право на участь в управлінні підприємством  через загальні збори правління;

     право на отримання ліквідаційної квоти у разі ліквідації підприємства тощо.

3. Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності.

    Якщо  правовласник не передбачає використовувати  об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

    Майнові права на об'єкт права інтелектуальної  власності є сукупністю права  володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.

    Продаж  прав у повному обсязі здебільшого  проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

    Але частіше передається лише право  користування об'єктом інтелектуальної  власності.

    Власник прав на будь-який об'єкт промислової  власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

    Продаючи  ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії - це шлях впровадження технологи на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

    Придбання або продаж ліцензії є діловою  угодою. Факт продажу або купівлі  ліцензії юридичне оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі-продажу тим, що продасться або купується нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

    У залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

    Виключна  ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

    Одинична  ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

    Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

    За  ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

    Роялті  - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

    Паушальний  платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

    Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як  буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар мас можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

    Патентовласник  може отримати додатковий прибуток від  використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні - це договір комерційної концесії). Правовласник (franchiser) дозволяє іншій особі (franchisee) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

    Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

    Відносно  новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

    Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

4. Об'єкти інтелектуальної  власності в мас-медіа

    Основне завдання засобів масової інформації полягає у формуванні громадської думки з приводу того чи іншого питання, зокрема і з приводу висвітлення питання інтелектуальної власності.

    Телебачення подає найоперативнішу інформацію про суспільно-значимі події та поглиблену інформацію й аналіз щодо подій, які вже відбулися. Порівняно з пресою, телебачення має змогу повідомляти найсвіжішу інформацію значно оперативніше. Водночас тележурналістика має суттєві   переваги над радіо зокрема через візуальну подачу інформації, впливу за допомогою візуальних образів. Специфіка журналістики Інтернет-видань полягає в тому, щоб подати оперативну,  а  потім   вже   поглиблену   інформацію  (дуже   часто   максимально персоніфіковану чи емоційну) про події, про які вже було повідомлено в пресі, на радіо   чи   телебаченні   або   з   певних   причин   не   повідомлено,   а   також   дати поглиблену   інформацію   чи   аналіз   вузькопрофесійній   чи    в   інший   спосіб зорієнтованій аудиторії з приводу подій, які внаслідок своєї вузької професійної орієнтації не були достатньо широко висвітлені у пресі, на радіо чи телебаченні, або про які з певних причин традиційні ЗМК взагалі не повідомляли. Ще однією специфічною рисою видань в Інтернеті є відсутність більшості законодавчих форм регламентації і регулювання. З одного боку, це робить Інтернет-видання найбільш вільним, позбавленим будь-яких форм редакційної чи іншої цензури, а з іншого - висуває проблеми етичного характеру, точності та правдивості інформації, її персоніфікованості та упередженості.

    Основною  підставою визнання твору у сфері  періодичної преси об'єктом авторського  права, індикатором його творчого характеру  є «присутність» у ньому авторського «я», що виражається в тій або іншій оцінці автором розглянутих фактів, незалежно від того, чи носить ця «присутність» яскраво виражений або неявний характер.

    Сфера масової інформації нерозривно пов'язана  зі створенням і використанням об'єктів інтелектуальної власності, а саме об'єктів авторського права, а не об'єктів промислової власності. Найчастіше працівники ЗМІ стикаються з такими їхніми різновидами:

• літературні письмові твори;
• аудіовізуальні твори;
• фотографічні твори і твори зображального мистецтва (малюнки карикатури, шаржі та ін.);
• оригінальні назви та окремі частини творів;

- елементи друкарського оформлення видання та твори дизайну.  

    Законодавство України не виділяє як окремий об'єкт авторського права журналістські твори, але традиційно вони охороняються так само, як і твори літератури. Однак не всі продукти журналістської діяльності однозначно можна назвати літературними творами. Ступінь творчості, тобто наявність авторської позиції, аналізу, використання образів, в замітці та нарисі суттєво відрізняються А саме ці ознаки матеріалу як результату творчої діяльності журналіста забезпечують йому охорону авторським правом.

    Закон України «Про авторське право  і суміжні права», зокрема ст. 13, визначають співавторами інтерв'ю особу, яка дала інтерв'ю, та особу, яка його взяла.

    Авторським  правом охороняються кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайд-фільми та інші аудіовізуальні твори.

    Аудіовізуальний твір є складним твором, у створенні  якого беруть участь багато осіб. Цей твір є органічним поєднанням художніх компонентів, які є самостійними об'єктами авторського права. Автор тексту, музики та інших самостійних елементів аудіовізуального твору зберігає авторське право на свою частину та може вільно використовувати її на власний розсуд. Крім режисера, творчий внесок у створення твору роблять оператори, сценаристи, композитори, актори, художники декорацій, художники по костюмах, музиканти, візажисти, гримери та багато інших людей. Але не всі вони мають право претендувати за українським законодавством на статус співавторів. Так, авторами аудіовізуального твору є:

• режисер-постановник;
• автор сценарію і (або) текстів, діалогів;
• автор спеціально створеного музичного твору з текстом або без нього;
• художник-постановник;
• оператор-постановник.

    Сьогодні  важко уявити хоча б одне періодичне видання, в якому б не зустрічалися фотографії. Вони стали невід'ємним атрибутом газет і журналів. Обумовлено це, зрозуміло, тим фактом, що присутність якісних фотографій у

багато  разів збільшує силу впливу друкованого  засобу масової інформації на аудиторію.

    Статус  фотографічних творів протягом довгого  часу був предметом дискусії. Багато хто розглядав фотографію лише як механічне копіювання за допомогою фотоапарата і відмовлявся визнавати її як твір, що охороняється нормами авторського права.

5. Охорона прав на  не традиційні  об'єкти інтелектуальної  власності.

Права на сорти  рослин охороняються Законом України "Про охорону прав на сорти рослин" (2001 р.). Охоронним документом, що закріплює права суб'єктів права на сорт рослин, є патент.

    Урядовий  орган державного управління, що діє  у складі центрального органу вищої виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства, на підставі позитивного рішення експертного органа за результатами експертизи на патентоспроможність сорту, здійснює державну реєстрацію сорту, вносячи його до Державного реєстру сортів України. Після реєстрації сорту Урядовий орган протягом одного місяця видає авторові (авторам) свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові - патент.

    Термін  дії патенту становить 25 років  від дати надходження заявки. Для  сортів деревних, чагарникових культур - 30 років.

    Права на топографії інтегральних мікросхем  охороняються Законом України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (1997 р).

    Охоронним документом, що підтверджує реєстрацію Установою топографії інтегральних мікросхем і засвідчує право власності на дану топографію, є свідоцтво. Реєстрація здійснюється шляхом занесення Установою топографії до Державного реєстру України топографій інтегральних мікросхем. Свідоцтво діє протягом 10 років від дати подачі заявки в Установу чи від дати першого використання топографії.

    Комерційна  таємниця виконує важливу функцію  в забезпеченні конкурентоздатності товарів і послуг. Тому правовласник, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання. Але незважаючи на високу і безупинно   зростаючу   значимість   цього   об'єкта   інтелектуальної   власності,

відсутня  його пряма правова охорона. На цей  час немає закону України про  охорону комерційної таємниці. Основною перешкодою для розроблення закону є те, що інформація про комерційну таємницю внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.

    Частково  правова охорона комерційної  таємниці може бути здійснена в рамках законів України "Про інформацію" і "Про науково-технічну інформацію" у частині, що стосується нерозкритої інформації. Однак варто мати на увазі, що нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність. Більш надійним способом охорони такої інформації може бути застосування заходів, що гарантують збереження її конфіденційності. Умови конфіденційності, зокрема, можуть охоронятися договором.

Список  використаної літератури

1. Підопригора О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності

України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів. — К.:

Юрінком Інтер, 1998. — 336 с.

2. Підопригора О. Проблеми системи законодавства України про

інтелектуальну  власність / Інтелектуальна власність. — 2000. — №3. — С.

3—14.

3. Долга В.О. Інтелектуальна власність: економічний захист та форми

реалізації: Автореф. дис. к. є. наук: 08.01.01. /Хар. держ. у-т. Харків, 1996.

— 18 с.

4. Економіка  підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. —

Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К: КНЕУ, 2000. — 528 с.

5. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность.

Законодательство и практика применения. — М., 1977. — С. 11.

6. Интеллектуальньїй капитал /Пер. с англ. под. ред. Л.Н. Ковалик. — Питер,

2001.—  288 с.