Облігація

    Зміст

    Вступ

1. Суть і види облігацій.
2. Ринок Облігацій – місце на ринку цінних паперів. Умови обігу

    облігацій.

3. Проблеми і перспективи розвитку ринку облігацій в Україні.

    Висновки

    Список  використаної літератури 

    Вступ 

    Облігація – являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них потрапляють безпосередньо до емітента і вкладуються в виробництво (за виключенням держаних облігацій). В світовій практиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий процент. «Дешеві» кредити, іноді їх називають. Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значно збільшився на світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українського виробника в достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, що загальні тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігацій на ньому стануть тенденціями і на українському ринку. Проте зараз ситуація дещо розбалансована, і виною тому багато чинників. Для визначення їх ми розглянемо сутність облігації як боргового паперу, чи є він дійсно «дешевим кредитом», яке місце ринку облігацій на ринку цінних паперів. Для кращого розуміння ситуації в Україні ми пропонуємо розглянути паралельно основні Закони України, що визначають облігацію як цінний папір і регулюють її обіг. Друга необхідна частина аналізу – розгляд видів облігацій і умов їх обігу. Враховуючи, що вид облігації багато в чому визначає її обіг ми розбили класифікацію облігацій на дві частини: перша дається в розрізі найбільш використованих і загальновизнаних існуючих видів облігацій, а друга – врозрізі тих ознак класифікації, які найбільш суттєво впливають на особливості обігу облігації і поєднання яких використовується для моделювання цінних паперів. Але обсяг курсової роботи не дає змоги більш глибоко з’ясувати особливості кожного виду, поєднання класифікаційних ознак. Тому деякі різновиди облігацій залишилися без уваги.

     1. Суть і види облігації.

      Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації номінальну вартість облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду).

      Коментуючи це визначення можна сказати, що облігація виражає певний вид грошових відносин, які виникають між продавцем (емітентом) і покупцем облігації. Ці відносини трактуються як відносини позики. Тобто облігація це договір про позику, а отже має відповідати основним її принципам: 

      Принцип поверненості – сума, що зазначена на облігації має бути повернена її власнику;        Принцип строковості – це повернення має бути здійснено в чітко визначений термін, що зазначений в умові випуску облігаці   Принцип платності – за користування позикою позичальник виплачує кредитору винагороду , що становить як правило певний процент від суми позики, виплачується або на протязі строку дії облігації поступово або при погашенні.

      Проте даний договір позики, яким є облігація вигідно вирізняється від інших видів договорів тим, що по-перше, має стандартизовану форму, а отже менші витрати при розмішені і обслуговуванні боргу. По-друге, документ, що містить цей договір може змінювати свого власника (кредитора), тобто право вимагати від емітента виконання умов позики може бути об’єктом операції купівлі-продажу на ринку, а сам документ може вільно обертатися, слугувати платіжним засобом, бути заставою, передаватися в спадщину.

      Виписка з закону.

      Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).[1]

      Облігація може випускатися в документарній і електронній формі. В Першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери. Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні реквізити:

      Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях.

      Облігація, як і будь-який інший цінний папір, може бути іменною і на пред’явника, що вільно обертаються і з обмеженим колом обігу. Іменні облігації, якщо інше не передбачено Законодавством України або в умовах випуску спеціально не вказано, що вони (облігації) не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи)[3]. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

      Згідно українського законодавства мінімальний номінал облігації 5 гривень[4]. Номінальна вартість, що є більшою за мінімальну має бути кратною їй (10, 15, 50, і т.д.). Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій.

      Крім номінальної розрізняють ще відсічну і курсову вартість облігації. Відсічна ціна – це ціна за якою розміщуються облігації на первинному ринку. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.

      В залежності від емітентів випускаються наступні види облігацій:

      А) облігації державної позики (зовнішньої і внутрішньої);

      Б) облігації місцевих позик;

      В) облігації підприємств.

      Це відображено в Законі України “Про цінні папери та фондову біржу”. Таким чином емітентом облігацій можуть бути органи республіканської (федеральної) і місцевої влади, підприємства всіх передбачених в державі форм власності. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик – місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

      Рішення щодо виписку корпоративних облігацій (облігацій підприємств) приймаються емітентом і оформлюються протоколом, в якому має міститися наступна інформація: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій. Підприємства не мають права випускати облігацій на суму, що перевищує 30% статутного фонду(25% для АО) і лише після повної його сплати (для АО – після повної сплати всіх раніше випущених акцій). Кошти від розміщення облігацій не можуть бути використані на формування статутного фонду підприємства і на покриття збитків, що є результатом господарської діяльності емітента. Випуск облігацій за законодавством, деяких країн, не може відбутися за відсутності довірчої особи, якою найчастіше є банк чи трастова компанія.

      Проте в законі не визначено існування облігацій зовнішньої державної позики. Рішення про їх випуск приймається Президентом України по кожному випуску в межах встановленого Верховною Радою ліміту зовнішнього боргу України.

      Одним із видів державних облігацій є казначейські зобов’язання. Вони за своєю суттю нічим не відрізняються від облігацій. Основною їх відмінністю є більш чітке визначення деяких умов їх випуску таких як: строки покриття облігацій (і в залежності від цього, хто приймає рішення про їх випуск), серед кого мають розміщуватися облігації і на що спрямовуються кошти від їх розміщення)

      Виписка із закону

      Казначейські зобов'язання України (надалі - казначейські

      зобов'язання) - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються

      виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують

      внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право

      на одержання фінансового доходу.

      Випускаються такі види казначейських зобов'язань:

      а) довгострокові - від 5 до 10 років;

      б) середньострокові - від 1 до 5 років;

      в) короткострокові - до одного року.

      Рішення про випуск довгострокових і середньострокових казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України. Рішення про випуск короткострокових казначейських зобов'язань приймається Міністерством фінансів України. У рішенні про випуск казначейських зобов'язань визначаються умови її випуску.

      Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов'язань встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з часу їх придбання. Кошти від реалізації казначейських зобов'язань спрямовуються на покриття поточних видатків республіканського бюджету.

      Власниками облігацій можуть бути як фізичні так і юридичні особи. Вони їх можуть придбати на біржовому або позабіржовому (третьому і четвертому) ринках за рахунок власних або залучених коштів. Валюта в якій оплачується облігація визначається умовами її випуску. Це прописано в українському Законодавстві наступним чином:

      Виписка із закону

      Облігації усіх видів придбаються громадянами лише за рахунок

      їх особистих коштів.

      Підприємства придбають облігації усіх видів за рахунок

      коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків

      та процентів за банківський кредит.

      Облігації усіх видів оплачуються в карбованцях, а у випадках,

      передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті.

      Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій,

      їх вартість виражається у карбованцях.

      Таким чином, обсяг ресурсів населення (громадян) обмежений лише особистими коштами, а вартість облігацій виражається виключно в гривнях.

      Доход по облігаціях нараховується, як правило, як процент від номіналу – в Законодавстві України такі облігації називаються процентними. Хоча існують і інші форми нарахування доходу, наприклад, дисконтні облігації, доходні облігації. Сума доходу виплачується в тій валюті, яка визначена в умовах випуску.

      Доход по облігаціях може виплачуватися і в товарній формі (цільові, безпроцентні облігації). Вони менш ліквідні ніж нецільові облігації, тому не мають широкого поширення в світовій практиці. Така форма виплати доходу застосовується, як правило, за умов нестабільної грошової системи та значних темпів інфляції.

      Виписка із закону

      Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до

      умов їх випуску.

      Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних

      облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації

      надається право на придбання відповідних товарів або послуг,

      під які випущено позики.

      Якщо ціна товару до моменту його одержання

      перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по

      ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого

      товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною

      товару.

      По облігаціях підприємств доходи виплачуються за

      рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і

      сплати інших обов'язкових платежів.

      При цьому слід наголосити, що при виплаті доходу та задоволенні інших претензій (наприклад, при банкрутстві товариства) облігації мають старшинство перед акціями. Тобто претензії щодо сплати процентів (доходу) та повернення боргу по них задовольняються в першу чергу, що є дуже важливою характеристикою облігації.

      Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи свого життєвого циклу:

      - емісія;

      - розміщення;

      - обіг;

      - погашення (крім безстрокових облігацій).

      На стадії емісії визначаються потреба в додаткових коштах, цілі їх мобілізації, приймається рішення про випуск облігацій і умови цього випуску. Відбувається визначення організацій, які будуть гарантами зобов’язань і представляти права інвесторів і емітентів.

      На стадії розміщення визначаються агенти, які будуть представляти емітента на фондовому ринку, виконувати платежі і розрахункові операції, вести облік і зберігання облігацій. На ній же відбувається формування фондів шляхом переходу права власності на облігації від емітента до інвесторів. Цей перехід може відбуватися в формі аукціону, приватного розміщення (коли певна група інвесторів хоче викупити весь випуск) або призначення певних організацій (агентів), які будуть займатися розповсюдженням облігацій.

      Стадію обігу ми окреслимо як період часу від розміщення до останньої виплати по облігації (погашення). Обіг облігацій - це багаторазовиий перехід прав власності на облігації від одного інвестора до іншого. Під час обігу виплачуються (або не виплачуються) проміжні виплати по облігаціях передбачені умовами випуску.

      Стадія погашення передбачає задоволення претензій власників облігацій щодо виплати суми боргу (як правило з погашенням останнього купону) і сум, що не були виплачені за умовами випуску. Невиплата по забов’язаннях може призвести до банкрутства компанії.

      Законодавствами більшості країн створено широке поле щодо моделювання цінних паперів, тому існує велика кількість їх різновидів, яка збільшується з розвитком фондового ринку. На кожному історичному етапі цього розвитку виникають нові моделі, що найбільш повно відповідіть вимогам сучасної ситуації. Тому вичерпний перелік всіх назв різних видів облігацій був би дуже довгим. Часто різні назви використовуються для позначення одного і того ж інструмента, а іноді буває, що одна й таж назва дана зовсім різним видам. Проте найбільш розповсюдженими є лише декілька основних видів облігацій з відносно стандартними назвами:

      - іпотечні облігації;

      - облігації під заставу фондових паперів;

      - облігації під заставу обладнання;

      - незабезпечені облігації;

      - інші види облігацій.

      Іпотечні облігації являють собою боргові зобов’язання, що забезпечені майном корпорації[5] (емітента). У випадку її банкрутства або неплатіжно-спроможності утримувачі облігацій мають право на отримання цього майна, яке вони можуть продати для задоволення своїх претензій. Крім цього вони мають право подати позов на емітента.

      Утримувачі іпотечних облігацій під заставу майна, як правило, захищені умовами облігаційного договору. Емітенту може бути заборонено випускати нові облігації під заставу майна, яке вже є забезпеченням для інщих облігацій. Майно, що було придбано корпорацією після випуску облігацій, також може використовуватися в якості забезпечення.

      Облігації під заставу фондових паперів забезпечені іншими цінними паперами, що зберігаються на умовах трасту. Найбільш розповсюдженою є ситуація, коли в якості забезпечення облігацій компанії - емітента виступають цінні папери її філії.

      В якості забезпечення облігацій під заставу обладнання, які відомі також під назвою сертифікатів, що забезпечені рухомим майном, право на яке має довірча особа, використовуються транспортні засоби (літаки, локомотиви). У випадку необхідності це обладнання може бути продано і кошти передані новому власнику. Юридичні процедури, що вимагається для емісій таких облігації мажуть бути дуже складними. В більшості випадків використовується так звана “філадельфійська схема”, суть якої полягає в тому, що довірча особа, яка володіє обладнанням, випускає облігації, а потім здає це обладнання корпорації в оренду. Орендна плата використовується для виплат утримувачам облігацій процентів і суми боргу. В підсумку, коли всі виплати зроблені в зазначені строки, корпорація отримує право на обладнання.

      Незабезпечені облігації являють собою облігації під загальне забов’язання емітента, що їх випускає і за суттю є незабезпеченим кредитом. В цілях захисту власників таких облігацій облігаційна домовленість[6] як правило містить обмеження на подальшу емісію як забезпечених, так і додаткових незабезпечених боргових паперів.

      Підвидом незабезпечених облігацій є субординовані облігації. Субординація (підпорядкування) вводиться тоді, коли в обігу знаходяться більше ніж один випуск незабезпечених облігацій для визначення пріорітетів. Так у субординованих незабезпечених облігацій пріоритет нижче, ніж у несубординованих. У випадку банкрутства компанії зобов’язання з більш низьким пріоритетом будуть задовольнятися після того, як підуть виконані зобов’язання по облігаціях більш високого порядку.

      Також існують і інші види облігацій. Наприклад доходні облігації за своєю суттю більше нагадують привілейовану акцію аніж облігацію. Виплати процентів по них своєчасно та в повному обсязі не гарантовані, а їх невиплата не несе за собою банкрутства емітента. Для корпорації-емітента відсотки по облігаціях даного виду можуть відноситися до тих, що зменшують оподатковану базу. Такі види облігацій не мають широкого розповсюдження (приклад: при реорганізації неплатоспроможних залізниць[7]).

      Гарантовані облігації випускаються однією корпорацією, а гарантуються іншою (наприклад, випускаються дочірньою компанією, а гарантуються головною). По облігаціях участі окрім гарантованого проценту може виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певний рівень. Облігації з правом голосу, на відміну від звичайних, надають їх утримувачам право голосу в керівництві корпорацією-емітентом. Для фінансування обладнання іноді практикують випуск облігацій серіями з різними термінами погашення.

      Конвертовані облігації можуть бути, за бажанням їх власника, обмінені на інші цінні папери, як правило звичайні акції (того ж емітента).

      Емітентами забезпечених облігацій, як правило, є корпорації і муніципальні органи влади. Муніципальні випускають, окрім зазначених видів облігацій, облігації під доход від проекту і облігації промислового розвитку. В першому випадку джерелом виплат процентів і погашення облігації служить доход від об’єкта інвестування мобілізованих коштів або певний доход емітента (наприклад податок). В другому випадку (облігації промислового розвитку) зібрані кошти йдуть на покупку або будівництво обладнання, яке передбачається здати в оренду на привабливих умовах. Такі облігації дозволяють знизити коштовність фінансування для тих компаній, які вирішили розмістити свої підприємства на тій же території, де знаходиться емітент.

      Випускаються також і різні види короткострокових облігацій для задоволення поточних потреб в наявних коштах. Традиційно до таких видів відносяться векселі[8] (зі строками до надходження податків, до отримання доходу, тощо).

      Державні облігації випускаються під загальне зобов’язання і гарантуються всім майном, що є в державній власності. Це можуть бути облігації внутрішніх і зовнішніх державних позик, ощадні облігації, векселі, білети і облігації Казначейства, без купонні розписки Казначейства[9].

      Таким чином ми визначили суть облігації як боргового цінного паперу (цінного паперу з фіксованою ставкою доходу) і описали основні її характеристики і розглянули основні види. Ми намагалися співставити базові теоретичними положення з законодавчою базою нашої країні для того, щоб показати як ця теорія практикується в України.

    2. Ринок облігацій – місце на ринку цінних паперів. Умови обігу

      облігації.

      Для більш глибокого розуміння сутності облігації і її місця серед інших інструментів фондового ринку ми проведемо порівняльну характеристику облігації з акцією, як дольового цінного паперу, з банківським кредитом і іншими борговими цінними паперами (векселем, ощадним/депозитним сертифікатом).

      Облігації виражає боргові відносини і по суті має теж саме призначення, що і банківський кредит. Проте, випуск облігацій це пряме звертання до інвесторів на відміну від банківських позик, в яких банк – фінансовий посередник – акумулює грошові кошти інвесторів, і лише після цього перерозподіляє їх в якості позик. Інакше кажучи, облігаційне запозичення коштів дешевше бо відбувається без посередників. Наступною перевагою є те, що кошти по облігаціях можуть бути запозичені на більш тривалий термін ніж банківські позики, так як довгостроковий банківський кредит є дуже ризикованим рішенням, навіть, в високо - розвинутих країнах. Крім того, облігації – стандартні боргові контракти, що знижує витрати на заключення супроводження їх, в порівнянні з індивідуальним характером банківських кредитів.

      Облігації можуть обертатися на фондовому ринку, бути засобом платежу, завдатку, а для банків державні облігації можуть формувати частину його резервного фонду. Все це підвищує привабливість облігації як інструмента позики.

      Слід наголосити, що облігація – це дуже широка категорія і, як вже зазначалося, деякі боргові цінні цінні папери за сутністю співпадають з облігацією, але мають інші назви. Наприклад, векселі, білети, розписка, зобов’язання. Деякі з них, зокрема вексель, являють собою форму безготівкових розрахунків.

      Ще одним борговим цінним папером є ощадний/депозитний[10] сертифікат. Він засвідчує внесення коштів його власника в установу банку і передбачає повернення боргу і сплату процентів по ньому. Як бачимо сертифікат є дещо вищою категорією. Він виражає кредитні відносини лише між банком і клієнтом банку і, як правило має більш просту форму нарахування проценту ніж може мати облігація. Особливістю сертифікату (взагалі) як цінного паперу є те, що він засвідчує внесення коштів в пасив інвестора і дає право на отримання частини доходу цієї компанії в тій чи іншій формі. Тобто цей документ стоїть на границі боргових та дольових цінних паперів.

      Особливості облігації як цінного паперу краще визначаються при її порівнянні з акцією. Облігація і акція відносяться до різних видів цінних паперів: акція засвідчує право власності, а облігація - право на позику[11]. Власник акції бере участь в управлінні емітентом, власник облігації ні. Проте її власник отримує стабільний доход на відміну від акціонера. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоча з іншого боку можуть принести більший дохід. Більш висока якість (надійність) облігації супроводжується більш низьким відсотком при виплаті по ній, і строковістю - вона може приносити дохід лише на протязі певного періоду часу. Кожен з цих цінних паперів має свій набір переваг. Але слід зазначити, що з розвитком фондового ринку певні відмінності між акціями і облігаціями стираються. Наприклад, це можна підтвердити існуванням таких гібридних видів цінних паперів як:

      - облігації , які дають право на участь в управлінні емітентом або не

      мають кінцевого терміну погашення[12];

      - акції привілейовані, що мають фіксований дохід; тощо.

      Навіть “термін стабільний” доход не досить вірно відображає реальне положення речей. Точніше сказати, що емітент зобов’язується виплатити інвестору у встановлений термін визначені платежі.

      Вищезгадані особливості облігації допомогли зайняти їй чинне місце на фінансовому ринку[13], і це можна підтвердити кількісними даними. Якщо світове фінансове багатство прийняти за 100%, то готівка (і прирівняні до неї фінансові ресурси) складуть 14%, акції - 40%, а облігації – 46%[14]. Облігації точно зайняли перше місце серед інструментів мобілізації грошових ресурсів. Практично в усіх країнах спостерігається зростання внутрішнього державного боргу (облігації внутрішньої державної позики є формою внутрішнього державного боргу[15]). Так, в США в 1992 році державний борг, в порівнянні з 1946, виріс в 16 раз. Причому якщо, 60-ті роки щорічний приріст боргу складав близько $18 млрд., то в період 1988-1992 років – 217 млрд доларів.