Облік запасів в зарубіжних країнах

Облік запасів в зарубіжних країнах

Реферат з бухгалтерського обліку 
ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Запаси, як правило, є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства, вони займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності; при визначенні результатів господарської діяльності підприємства та при висвітленні інформації про його фінансовий стан. Запаси відносяться до складу оборотних активів, тому що можуть бути перетворені на грошові кошти протягом року або одного операційного циклу.

Найбільш поширеними видами запасів є сировина та матеріали, незавершене виробництво, готова продукція, запаси товарів для перепродажу, компоненти готової продукції, наливні чи насипні речовини (нафта, борошно) тощо. Елементи, які включаються до складу запасів, залежать від особливостей підприємства. Машини та обладнання, що є основними засобами для одних підприємств, для підприємства, що їх виготовляє, є готовою продукцією, а для підприємства, що здійснює їх перепродаж – товаром.

Запаси поділяються на виробничі  і товарні. Виробничі запаси промислового підприємства дещо відрізняються від товарних запасів торговельного підприємства.

Виробничі запаси – придбані або  самостійно виготовлені вироби, які  і підлягають подальшій переробці  на підприємстві. В процесі виробництва виробничі запаси використовуються неоднаково. Деякі з них повністю споживаються у технологічному процесі (сировина і матеріали), інші – змінюють тільки свою форму і розмір (мастильні матеріали, фарби), треті – входять до складу виробу без будь-яких зовнішніх змін (запасні частини), четверті – лише сприяють виготовленню виробів, але не включаються до їх маси або хімічного складу (МШП).

Товарні запаси – придбані підприємством  товари, призначені для подальшого перепродажу. При цьому підприємство, як правило, не вносить суттєвих змін до їх фізичної форми, вже при закупці у постачальника вони с готовою продукцією.

До складу запасів включаються  всі товарно-матеріальні цінності, якими підприємство володіє на певну  дату, незалежно від місця їх знаходження. Предмети, що є власністю інших фізичних та юридичних осіб і знаходяться на території, що належить підприємству не є запасами підприємства.

Таким чином, викладене вище зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є бухгалтерський облік у зарубіжних країнах.

Предмет дослідження – облік  запасів.

Метою курсової роботи є дослідження  особливостей обліку запасів у зарубіжних країнах.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

• дослідити поняття запасів;
• охарактеризувати МСБО 2 "Запаси"(переглянутий у 1993 р.);
• виявити відмінності в методах оцінки та списання запасів;
• дослідити відображення запасів у фінансовій звітності.

Розділ 1. Поняття  запасів

1.1. Характеристика МСБО 2 "Запаси"(переглянутий  у 1993 р.)

Метою даного стандарту є визначення підходу до обліку запасів, який базується на системі історичної собівартості. Головним питанням обліку запасів є визначення суми, яка повинна визнаватися як актив та залишатися такою до моменту визнання відповідних доходів. Цей стандарт забезпечує практичне керівництво для визначення собівартості і її наступного визнання як витрати, включаючи будь-яке часткове списання до чистої вартості реалізації. Він також є керівництвом до застосування формул собівартості, які використовуються для визначення собівартості запасів.

Даний стандарт слід застосовувати  у фінансових звітах, які складені в контексті системи історичної собівартості для обліку запасів, за винятком:

а) незавершених робіт, які виникають  згідно з будівельними контрактами, включаючи контракти з надання послуг, що безпосередньо пов'язані з будівельними контрактами (див. МСБО 11 "Будівельні контракти");

б) фінансових інструментів;

в) запасів продуктивної худоби, продукції  сільського господарства та лісництва  і корисних копалин, які належать виробнику у випадку, коли вони оцінюються за чистою вартістю реалізації відповідно до практики, що існує у певних галузях [1].

Цей стандарт замінює МСБО 2 "Оцінка та подання запасів у контексті  системи історичної собівартості", який був затверджений у 1975 році.

Запаси, на які є посилання в  параграфі, оцінюються за їх чистою вартістю реалізації на певних стадіях виробництва. Це відбувається, наприклад, коли врожай сільськогосподарських культур  вже зібрано, або корисні копалини вже видобуті і їх продаж гарантовано за умовами форвардного контракту чи урядової гарантії, або якщо існує однорідний ринок і є незначний ризик того, що продаж не відбудеться. Такі запаси не входять до сфери застосування даного стандарту.

Терміни, що використовуються в цьому  стандарті, мають таке значення:

Запаси – це активи, які:

а) утримуються для продажу за умов звичайної господарської діяльності;

б) знаходяться в процесі виробництва  для такого продажу або

в) існують у формі основних чи допоміжних матеріалів для споживання у виробничому процесі або при наданні послуг.

Чиста вартість реалізації – це розрахункова ціна продажу за умов звичайної господарської  діяльності мінус розрахункові витрати  завершення виробництва та розрахункові витрати, потрібні для здійснення продажу.

Запаси включають товари, що були придбані та зберігаються для перепродажу, наприклад товари, придбані підприємством роздрібної торгівлі та призначені для перепродажу, або земля та інша нерухомість для перепродажу. Запаси також включають готову вироблену продукцію або незавершене виробництво підприємства й основні та допоміжні матеріали, призначені для використання в процесі виробництва. У підприємстві, що надає послуги, запаси включають витрати з надання послуг, як це описано в параграфі 16, для яких підприємство ще не визнало відповідний дохід (див. МСБО 18 "Дохід").

Оцінка запасів. Запаси слід вимірювати за найменшим з двох показників: собівартістю або чистою вартістю реалізації.

Собівартість запасів. Собівартість запасів повинна включати всі витрати на придбання, витрати на переробку та інші витрати, що виникли під час доставки запасів до їх теперішнього місце знаходження та приведення їх у теперішній стан.

Витрати на придбання. Витрати на придбання запасів складаються з ціни придбання, мита на ввіз та інших податків (окрім тих, що згодом повертаються підприємству податковими органами), а також витрат на транспортування, робіт з навантаження та розвантаження й інших витрат, безпосередньо пов'язаних із придбанням готової продукції, матеріалів та послуг. Торговельні знижки, інші знижки та інші подібні їм статті вираховуються при визначенні витрат на придбання.

В окремих випадках, які допускаються дозволеним альтернативним підходом у  МСБО 21 "Вплив змін валютних курсів", витрати на придбання можуть містити  в собі різниці курсів іноземних валют, що безпосередньо виникають при попередньому придбанні запасів, на які був наданий рахунок в іноземній валюті. Ці різниці курсів іноземних валют обмежуються тими, що виникають у результаті значної девальвації або знецінення валюти, проти якої не існує практичних засобів хеджування і яка впливає на зобов'язання, що не можуть бути сплачені і що виникають при попередньому придбанні запасів [1].

Витрати на переробку. Витрати на переробку запасів включають витрати, що безпосередньо пов'язані з одиницею виробництва, наприклад оплату праці виробничого персоналу. Вони також включають систематичне розподілення постійних та змінних виробничих накладних витрат, що виникають при переробці матеріалів у готову продукцію. Постійні виробничі накладні витрати – це ті непрямі витрати на виробництво, які залишаються відносно незмінними, незалежно від обсягу виробництва, серед них амортизація та утримання будівель і обладнання заводу, а також витрати на управління й адміністративні витрати заводу. Змінні виробничі накладні витрати – це такі непрямі витрати на виробництво, що змінюються прямо або майже прямо пропорційно обсягу виробництва, до них відносять витрати на непрямі матеріали та непрямі витрати на оплату праці.

Віднесення постійних виробничих накладних витрат до витрат, пов'язаних із переробкою, базується на нормальній потужності виробничого устаткування. Нормальна потужність – це очікуваний рівень виробництва, який може бути досягнутий у середньому протягом певної кількості періодів або сезонів за звичайних обставин, якщо взяти до уваги падіння потужності, що виникає в результаті запланованого обслуговування виробництва. Можна використовувати фактичний рівень виробництва, коли він наближається до нормальної потужності. Сума постійних накладних витрат, що розподілені на кожну одиницю виробництва, не зростає внаслідок низького рівня виробництва або простоїв. Нерозподілені накладні витрати визнаються як витрати того періоду, в якому вони відбулися. У періоди надзвичайно високого рівня виробництва сума постійних накладних витрат, що розподілені на кожну одиницю виробництва, зменшується таким чином, щоб запаси не оцінювалися вище собівартості. Змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на базі фактичного використання виробничих потужностей.

Результатом виробничого процесу  можуть бути декілька продуктів, що виробляються одночасно. Це відбувається, наприклад, коли виготовляється спільна продукція  або в разі наявності основного  та побічного продукту. Якщо витрати  на переробку кожного продукту неможливо визначити окремо, вони розподіляються між продуктами на основі раціональної та послідовної бази. Наприклад, розподілення може базуватися на відповідній ціні продажу кожного продукту – на стадії виробничого процесу, коли продукти вже можна відокремити один від одного, або на момент завершення виробництва продукту. За своєю властивістю, більшість побічних продуктів є несуттєвими. В таких випадках їх часто оцінюють за чистою вартістю реалізації і ця вартість вираховується з собівартості основного продукту. В результаті балансова вартість основного продукту суттєво не відрізняється від його собівартості [1].

Інші витрати. Інші витрати включаються в собівартість запасів, якщо вони відбулися при доставці запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведення у теперішній стан. Наприклад, може бути доцільним включати у собівартість запасів невиробничі накладні витрати або витрати на проектування продукції для конкретних клієнтів.

Нижче наведено приклади витрат, які  виключаються із собівартості запасів і визнаються як витрати періоду, в якому вони відбулися:

а) наднормативні суми відходів матеріалів, оплати праці або інших виробничих витрат;

б) витрати на зберігання, крім тих  витрат, які обумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва;

в) адміністративні накладні витрати, які не пов'язані з доставкою  запасів до їх теперішнього місцезнаходження та приведенням у теперішній стан;

г) витрати на продаж.

За окремих обставин витрати  на позики включаються в собівартість запасів. Ці обставини визначені в дозволеному альтернативному підході в МСБО 23 "Витрати на позики".

Собівартість запасів  підприємства, що надає послуги. Собівартість запасів підприємства, що надає послуги, складається, головним чином, із витрат на оплату праці та інших витрат, пов'язаних із робітниками, безпосередньо зайнятими в наданні послуг, включно з середньою керівною ланкою, і з відповідних накладних витрат. Оплата праці та інші витрати, що відносяться до реалізації і загального адміністративного персоналу, не включаються до собівартості, а визнаються як витрати періоду, в якому вони відбуваються.

Методи визначення собівартості. Методи визначення собівартості запасів, такі як метод стандартних витрат або метод роздрібних цін, можуть використовуватися для зручності, якщо результати приблизно дорівнюють собівартості. Стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, а також економічної і виробничої потужності. Вони регулярно аналізуються і, в разі необхідності, переглядаються у світлі поточних умов.

Метод роздрібних цін часто застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для  оцінки великої кількості одиниць  запасів, що швидко змінюються і дають  однаковий прибуток та для яких неможливо  застосувати інші методи калькулювання. Собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості продажу запасів на відповідний відсоток валового прибутку. Відсоток, що застосовується, враховує запаси, які були оцінені нижче початкової ціни реалізації. Для кожного відділу підприємства роздрібної торгівлі часто використовують середній відсоток.

Формули собівартості. Собівартість одиниць запасів, які, як правило, не є взаємозамінними, та товарів або наданих послуг, призначених для конкретних проектів, слід визначати шляхом використання конкретної ідентифікації їх індивідуальної собівартості [1].

Конкретна ідентифікація собівартості означає, що конкретні витрати ототожнюються  з одиницями запасів. Такий підхід є доцільним для запасів, що призначені для конкретних проектів, незалежно від того, чи вони були придбані, чи вироблені. Проте метод конкретної ідентифікації собівартості не придатний у випадку, коли існує велика кількість одиниць запасів, які, як правило, є взаємозамінними. За таких обставин (наприклад для визначення очікуваного впливу на чистий прибуток або збиток за певний період) можна застосувати метод вибору тих одиниць, що залишилися в запасах.

Базовий підхід. Собівартість запасів, за винятком наведених у параграфі 19, слід визначати за формулою – "перше надходження – перший видаток" (ФІФО) або середньозваженої собівартості.

Формула ФІФО припускає, що одиниці  запасів, які були придбані першими, продаються першими, і, отже, одиниці, які  залишаються в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбаними або виробленими самими останніми. Згідно з формулою середньозваженої собівартості, собівартість кожної одиниці визначається з середньозваженої собівартості подібних одиниць на початок періоду та собівартості подібних одиниць, що були придбані або вироблені протягом періоду. Середнє значення може бути обчислене на періодичній основі чи з отриманням кожної додаткової партії товару залежно від обставин, що склалися на підприємстві.

Дозволений альтернативний підхід. Собівартість запасів, за винятком наведених у параграфі 19, слід визначати за формулою "останнє надходження – перший видаток" (ЛІФО).

Формула ЛІФО припускає, що одиниці  запасів, які були придбані або вироблені  останніми, продаються першими, і в  результаті одиниці, які залишаються  в запасах на кінець періоду, є тими, що були придбані або вироблені першими [1].

Чиста вартість реалізації. Собівартість запасів не може бути відшкодована, якщо ці запаси пошкоджені, якщо вони повністю або частково застаріли, або ціна їх реалізації знизилася. Собівартість запасів також не може бути відшкодована, якщо зросли очікувані витрати на завершення виробництва або збут. Практика часткового списання запасів нижче собівартості до чистої вартості реалізації збігається з тією точкою зору, що балансова вартість активів не повинна перевищувати суму, яка очікується від їх продажу або використання.

Запаси, як правило, списуються до чистої вартості реалізації на індивідуальній основі. Проте за деяких обставин об'єднання  подібних або взаємозв'язаних одиниць  може бути доцільним. Це відбувається, наприклад, з одиницями запасів, що відносяться до однієї виробничої лінії, мають подібне призначення або кінцеву мету використання, виробляються та продаються в одному географічному регіоні, але практично не можуть бути оцінені окремо від інших одиниць даної виробничої лінії. Недоцільно частково списувати запаси, базуючись на їх класифікації, наприклад, готової продукції або всіх запасів у певній галузі промисловості чи географічному сегменті. Підприємства, що надають послуги, як правило, накопичують витрати по кожному виду послуг, на які визначається окрема ціна продажу. Таким чином, кожний вид послуг розглядається як окрема одиниця.

Розрахунок чистої вартості реалізації базується на найбільш надійному  свідченні, що було на момент здійснення попереднього розрахунку очікуваної суми реалізації запасів. При цих розрахунках беруть до уваги коливання ціни або собівартості, безпосередньо пов'язаних з подіями, які відбуваються після закінчення періоду, тою мірою, наскільки такі події підтверджують умови, що існували на кінець періоду.

Розрахунок чистої вартості реалізації також враховує призначення запасів. Наприклад, чиста вартість реалізації певної кількості запасів, які утримуються  для виконання контрактних зобов'язань  по продажу або наданню послуг, базується на ціні контракту. Якщо контракт на реалізацію укладено на кількість товарів меншу від наявних запасів, чиста вартість реалізації надлишку базується на загальних цінах реалізації. Непередбачені збитки за твердим контрактом на реалізацію, що перевищують кількість утримуваних запасів та непередбачені збитки від твердих контрактних закупівель розглядаються відповідно з МСБО 10 "Непередбачені події та події, які відбуваються після дати балансу" [1].

Матеріали та інша сировина, призначені для виробництва запасів, не списуються нижче собівартості, якщо очікується, що готова продукція, виготовлена з них, буде реалізована за собівартістю або вище собівартості. Проте, коли падіння ціни матеріалів вказує на те, що собівартість готової продукції буде вищою за чисту вартість реалізації, матеріали списуються до чистої вартості реалізації. За таких обставин відновлювана собівартість матеріалів буде найкращим наявним мірилом чистої вартості їх реалізації.

У кожному наступному періоді робиться нова оцінка чистої вартості реалізації. Якщо ті обставини, що раніше призвели до часткового списання запасів нижче собівартості, більше не існують, сума часткового списання сторнується таким чином, що новою балансовою вартістю є нижча з оцінок – собівартість або переглянута чиста вартість реалізації. Це відбувається, наприклад, коли одиниця запасів, відображена за чистою вартістю реалізації через падіння ціни її продажу, продовжує знаходитися у розпорядженні підприємства в наступний період, а ціна її продажу зросла.

Визнання як витрата. Коли запаси реалізовані, їхня балансова вартість повинна визнаватися як витрата періоду, в якому визнається відповідний дохід. Сума будь-якого часткового списання запасів до чистої вартості реалізації та всі втрати запасів повинні розглядатися як витрата періоду, в якому відбувається списання або збиток. Сума будь-якого сторнування будь-якого списання запасів, що виникає в результаті збільшення чистої вартості реалізації, повинна визнаватися як зменшення суми запасів, які визнані як витрата періоду сторнування.

Процес визнання балансової вартості реалізованих запасів як видатку  призводить до співвідношення витрат та доходів.

Деякі запаси можуть бути віднесені  на рахунки інших активів, наприклад  запасів, використаних як компонент  основних засобів, які підприємство створило власними силами. Запаси, списані в такий спосіб на рахунок іншого активу, визнаються як витрата протягом строку корисної експлуатації цього активу.

Розкриття. У фінансових звітах слід розкривати:

а) облікову політику, прийняту для оцінки запасів, включаючи використані формули собівартості;

б) загальну балансову вартість запасів  та балансову вартість згідно з класифікаціями, які є прийнятними для підприємства;

в) балансову вартість запасів, відображених за чистою вартістю реалізації;

г) суму будь-якого сторнування  будь-якого часткового списання, яке  визнається як дохід певного періоду  згідно з параграфом 31;

д) обставини або події, що призвели до сторнування списання запасів  згідно з параграфом 31;

е) балансову вартість запасів, що передані як застава для гарантії зобов'язань [1].

Інформація про балансові вартості різних видів запасів та про ступінь  змін у цих активах є корисною для користувачів фінансових звітів. Загальна класифікація запасів така: товари, виробничі запаси, матеріали, незавершене виробництво та готова продукція. Запаси підприємства, що надає послуги, можуть бути описані просто як незавершене виробництво.

Якщо собівартість запасів відзначена з використанням формули ЛІФО у відповідності з дозволеним альтернативним підходом у параграфі 23, у фінансових звітах слід розкривати різницю між сумою запасів в балансі та/або:

а) сумою, нижчою з двох – тією, яку  отримано згідно з параграфом 21, та чистою вартістю реалізації;

або:

б) сумою, нижчою з двох – поточною вартістю на дату балансу та чистою вартістю реалізації.

Також у фінансових звітах слід розкривати:

а) собівартість запасів, що визнані  як витрата протягом певного періоду,

або

б) операційні витрати, пов'язані з  доходом і визнані як витрата  протягом певного періоду та класифіковані за їх характером [1].

Собівартість запасів, що визнані  як витрата протягом періоду, складається  з тих витрат, що були раніше включені до оцінки проданих одиниць запасів, нерозподілених виробничих накладних  витрат та наднормативних виробничих витрат запасів. Обставини, що склалися на підприємстві, можуть виправдати включення інших витрат, таких як витрати на збут.

Деякі підприємства використовують іншу форму звіту про прибутки та збитки, що призводить до розкриття інших  сум, замість визнання собівартості запасів як витрати протягом періоду. Згідно з цим іншим форматом підприємство розкриває суми операційних витрат, що пов'язані з доходом періоду і класифіковані за їх характером. У цьому випадку підприємство розкриває витрати, визнані як такі на сировину та витратні товари, витрати на оплату праці та інші операційні витрати разом із сумою чистої зміни в запасах за певний період.

1.2. Облік запасів у облікових  системах різних країн

Запаси є найбільш значною частиною активів підприємства. Вони займають домінуючу позицію у структурі витрат підприємств різних сфер діяльності, їх облік і оцінка впливає на результати господарської діяльності підприємства та на розкриття інформації про його фінансовий стан.

Визначення терміну "запаси" в різних країнах відрізняється. Якщо в Україні запаси є активами, призначеними для виробництва продукції, надання послуг або для перепродажу протягом короткого періоду часу, то в США запаси – це активи, призначені для продажу протягом одного звичайного ділового циклу, або використання протягом одного виробничого циклу.

В нормативних документах Німеччини  визначення терміну "запаси" не наводиться, однак під останніми завжди розуміють  предмети, призначені для короткострокового  використання або перепродажу [3, 334].

В системі ПСОП Великобританії визначення терміну "запаси" трактується аналогічно до визначення ЗПБО США, за виключенням наступної лінгвістичної особливості. В американській обліковій літературі такі активи позначаються терміном "inventory". У Великобританії запаси позначаються терміном "stock", тоді як в американській літературі "stock" – це, як правило, акції.

В МСБО 2 "Запаси" під запасами розуміють активи, призначені для  використання в ході звичайної господарської  діяльності в процесі виробництва, для продажу, чи у формі матеріалів для споживання при наданні послуг.

За кордоном, на торговельних підприємствах, де придбані товари, які не підлягають обробці перед реалізацією, практично  всі запаси є товарними.

Порівнюючи термін "запаси", наведений  в МСБО 2 та П(С)БО 9, можна стверджувати, що термін "запаси" за міжнародними та вітчизняними стандартами має аналогічний зміст.

Запаси підприємства у різних країнах  об'єднуються в наступні групи (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Класифікація запасів у різних країнах [3, 335]

Слід відмітити, що російська практика та положення нормативних документів щодо класифікації запасів, на перший погляд, аналогічні закордонним. Однак, відмінність системи обліку та надання  звітності по запасах в російській системі обліку і звітності полягає в тому, що під запасами розуміють лише запаси сировини та матеріалів у виробничих підприємствах та запаси товарів в організаціях.

Весь цикл запасів – від моменту  закупки сировини до їх реалізації у вигляді готової продукції  – відображається в системі ЗПБО США наступним чином (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Облік руху запасів відповідно до ЗПБО США [3, 336]

Розділ 2. Відмінності в методах оцінки та списання запасів

2.1. Оцінка виробничих запасів

Оцінка запасів є важливою передумовою  організації обліку цієї ділянки, адже вона впливає на точність фінансових результатів підприємства. У США, як і в більшості країн, запаси оцінюються за фактичними витратами на їх придбання на момент отримання або використання запасів у процесі виробництва. Оцінка вимірюється чистою сумою грошових платежів, здійснених в минулому або майбутньому при придбанні товарів або ресурсів. Якщо платежі будуть здійснені у майбутньому, то їх суму слід дисконтувати. Витрати ж на доставку цих запасів (якщо за умовами договору їх не несе покупець) можуть включатись або не включатись до собівартості товарно-матеріальних запасів. їх відображають окремим рядком. До вартості матеріальних запасів також не включаються загальновиробничі, адміністративні витрати та витрати на їх збут.

Система ЗПБО США не радить включати до собівартості запасів витрати, які  не будуть відшкодовані покупцями. До собівартості слід включати тільки ті види витрат, які покупець вважає складовими вартості товару на момент його придбання. Одна лише наявність витрат не є підставою для їх включення до вартості запасів [3, 337].

У Польщі запаси оцінюються за цінами їх придбання, у випадку ж неможливості виявлення ціни запасів або при їх безоплатній передачі вони оцінюються за цінами на аналогічні або подібні товарно-матеріальні цінності.

У Німеччині, в Люксембурзі та у  Франції запаси оцінюються за найменшою  величиною – за собівартістю або  за ринковою вартістю.

У Португалії та Іспанії запаси оцінюються за ціною їх придбання або витратами  на їх виробництво. В Іспанії ціна придбання включає суму, зазначену  в рахунку постачальника, плюс додаткові  витрати по збереженню запасів, включаючи  податок з продажу, якщо вони не покриваються за рахунок бюджетного фінансування. Слід також відмітити, що коли ціна придбання запасів або витрати на їх виробництво вища за ринкову ціну, то матеріальні запаси обліковуються за ринковими цінами. В Іспанії ринкову ціну визначають наступним чином: для сировини – це найменша з двох величин – відновлювана вартість та чиста вартість завершення робіт; для товарів та готової продукції – всі витрати (за винятком відповідних податків); для незавершеного виробництва – вартість виконаних робіт (за винятком комерційних витрат).

В Швейцарії та Італії запаси оцінюються за найменшою з двох величин –  первісною вартістю (витрати на придбання  або виробництво) або чистою вартістю можливої реалізації.

В Україні, згідно з П(С)БО 9, запаси при їх надходженні на підприємство оцінюються за собівартістю, яка сплачується згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням суми ввізного мита, непрямих податків, витрат на заготівлю, навантажувально-розвантажувальних робіт, транспортування запасів та інших витрат, пов'язаних із придбанням запасів та доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До витрат, які не включаються до первісної вартості запасів, належать: понаднормові витрати, недостачі запасів, витрати на збут, відсотки за використання кредитів, адміністративні та інші подібні витрати.