Охорона праці жінок

 

 

Зміст

 

Вступ

 

Розділ 1. Поняття, загальна характеристика охорони праці

 

Гарантії прав працівникам  на охорону праці

 

Громадський контроль за додержанням  охорони здоров’я на виробництві.

 

Розділ 2. Охорона праці  жінок – важливий інститут трудового  права.

Конституційні засади охорони  праці жінок.

 

Розділ 3. Законодавче закріплення  охорони праці жінок.

 

Роботи на яких забороняється  праця жінок

 

Забезпечення права жінкам на повноцінне виховання дітей.

 

Розділ 4. Гарантії забезпечення охорони праці жінок.

 

Висновок

 

Використані джерела

 

 

 

ВСТУП

 

Конституція України, у ст. 24 проголошує рівність прав і свобод жінок з

чоловіками. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з

урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством

передбачено спеціальні правила  охорони праці жінок, пільги і  додаткові

гарантії їх трудових прав.

 

Охорона праці жінок являється  важливим інститутом трудового права,

котрий диференціює цілий  комплекс правових норм у регулюванні

взаємовідносин працівників  – жінок з роботодавцем з додержанням

специфіки жіночої праці. Оскільки остання часто-густо

взаємообумовлюється особливостями  становища жінки у сім’ї та

суспільстві.

 

Не випадково охороні  праці жінок присвячено значний  об’єм правового

матеріалу в системі цілісної підгалузі – “Охорона праці”.

 

Метою дослідження даної  курсової роботи є висвітлення законодавчого

закріплення та регулювання  охорони праці жінок, виявлення  особливостей

праці жінок з урахуванням  обов’язків, що виникають у зв’язку  з

материнством, вихованням дітей  і таке інше.

 

Актуальність даної теми зумовлюється необхідністю детальнішого

теоретичного обґрунтування  охорони праці жінок як однієї із основних

гарантій їхніх прав та свобод і законних інтересів. Окрім  того практика

свідчить про значні порушення  у сфері охорони праці жінок, їх

експлуатацію, а нерідко  й дискримінацію.

 

Слід зауважити, що в науковій юридичній літературі мало уваги

приділяється цій проблемі, що виявляється вагомим аргументом у

необхідності розкриття  теми даної курсової роботи.

 

Курсова робота структурно об’єднує вступ, висновки, три розділи  та

завершується списком  використаних джерел.

 

Розділ І. Поняття, загальна характеристика охорони праці.

 

На мою думку, перш ніж  писати про охорону праці жінок, неможливо не

згадати взагалі про охорону  праці. Це досить великий і важливий розділ у

трудовому праві.

 

Конституція України до числа  соціальних прав включає право кожного  на

охорону здоров’я, медичну  допомогу та медичне страхування, належні

безпечні й здорові  умови праці. [1, ст. 15] Відповідно до статті 12

Міжнародного пакту про  економічні, соціальні та культурні  права кожна

людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби.

Серед основних трудових прав працівників ст. 2 Кодексу законів  про працю

України вказує на права  на здорові та безпечні умови праці.

 

Державні, громадські або  інші органи, підприємства, установи,

організації, посадові особи  та громадяни зобов’язані забезпечити

і забезпечити

пріоритетність охорони  здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди

здоров’ю населення у  власній діяльності, не завдавати  шкоди здоров’ю

населення й окремих осіб, це зокрема зазначено в Основах  законодавства

України про охорону здоров’я. Зазначаючи необхідність створення

безпечних і здорових умов праці в процесі трудовою діяльності

працівників, ми часто зустрічаємо  в науковій та навчальній літературі з

трудового права, що там завжди користуються терміном “охорона праці”.

При цьому термін “охорона праці” вживається в двох значеннях: широкому й

вузькому. Наприклад в  Прокопенка В.І. можна зустріти у  широкому

розумінні до поняття “охорона праці” відносяться ті гарантії для

працівників, що передбачають усі норми трудового законодавства. [6, ст.

256] У широкому значенні  під охороною праці розуміється  сукупність

правових норм, що охоплюють  увесь комплекс питань застосування праці й

приналежних до різних інститутів трудового права (трудового договору,

робочого часу і часу відпочинку та ін.). До них належать норми, які

забороняють необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу, обмежують

переведення та звільнення працівників, встановлюють граничну тривалість

робочого часу, регламентують  час відпочинку, та багато інших,

спрямованих на створення  сприятливих загальних умов трудової діяльності.

Ще можна сказати, що охорона  праці у широкому значенні є все  трудове

право, оскільки всі його норми спрямовані на захист інтересів  усіх

працюючих. У цьому значенні, на мою думку, і повинен застосовуватися

термін “охорона праці” як визначення заходів, спрямованих  на охорону

права особи на працю.

 

Терміном “охорона праці” у вузькому розумінні завжди визначалося

створення для працівників  здорових та безпечних умов праці. Закон

України “Про охорону праці” дає тлумачення поняттю охорона  праці.

 

Отже, охорона праці –  це система правових, соціально-економічних,

організаційно-технічних  і лікувально-профілактичних заходів  та засобів,

спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі

роботи. . [4, с. 32]

 

Виходячи із змісту закону та інших нормативно-правових актів, більш

доцільно, на мою думку, замість  терміна “охорона праці” у вузькому

розумінні вживати термін “охорона здоров’я працівників на виробництві”,

оскільки фактично метою  таких заходів є  саме охорона  здоров’я

працівника, збереження його працездатності на виробництві під  час

виконання трудових обов’язків.

 

Останнім часом вимоги з охорони  здоров’я часто не дотримуються

підприємствами різних організаційно-правових форм, які використовують

працю найманих працівників. Чимало керівників підприємств

безвідповідально ставляться до обов’язків щодо створення здорових та

безпечних умов праці, часто  розглядають ці питання як другорядні. Лише

за два місяці 1999 року інспектори Держнагляду охорони  праці виявили

понад 340 тис. порушень правил безпечного ведення робіт. Через  загрозу

життю заборонялася робота понад 14 тисяч підприємств та об’єктів. [10,

с. 16-17]

 

Такий стан охорони здоров’я на виробництві і пояснюється  на передусім

иробництві і пояснюється  на передусім

важким економічним становищем держави, а також іншими об’єктивними і

суб’єктивними причинами, які  полягають у зносі основних виробничих

фондів, у тому, що немає  зацікавленості власників у поліпшенні умов і

безпеки праці, в некомпетентності більшості персоналу в питаннях охорони

здоров’я, в низькій трудовій і технологічній дисципліні, в  недостатній

ролі органів нагляду  і контролю за дотриманням законодавства  про працю й

охорону здоров’я в процесі  праці. В умовах, що не відповідають

санітарно-гігієнічним нормам, працює понад 3,4 млн. чоловік.

Забезпеченість працюючих  засобами індивідуального захисту  не перевищує

40-50%. Щорічні виплати на  відшкодування шкоди, заподіяної  життю і

здоров’ю працюючих, сягають 400 млн. гривень. Особливу тривогу викликає

зростання кількості аварій  з груповими нещасними випадками. І це не

видумки, а – страшні  факти. Візьмемо на приклад під час  аварій за 1998

р. було травмовано 412 працівників, з-поміж яких 279 – смертельно.

 

В основних напрямках соціальної політики йдеться про необхідність

реформування системи  охорони праці, основною метою якої є істотне

зниження рівня виробничого  травматизму і професійних захворювань,

зменшення чинників шкідливого впливу на організм працюючих і вивільнення

працівників з шкідливих  і важких умов праці. Хоча у Основних напрямках і

вживається термін “охорона праці”, але по суті мова йде про  охорону

здоров’я та працездатності працівників.  [7, с. 392]

 

Для цього передбачається завершити формування системи управління

охороною праці на регіональному  і виробничому рівнях для підприємств,

установ, організацій усіх форм власності, видів діяльності, здійснити

перегляд законодавчих і  нормативних актів з питань охорони  праці з

урахуванням вимог нормативних  актів Європейського Союзу, прийняти

законодавчі акти про об’єкти  підвищеної небезпеки, про безпеку

промислової продукції; перейти  до територіально-галузевого принципу

здійснення державного нагляду, за охороною здоров’я в процесі  праці,

забезпечити стабільне фінансування заходів щодо питань охорони здоров’я

тощо. На превеликий жаль, деякі  з цих заходів так і залишаються  на

папері.

 

1.1 Гарантії працівникам  на охорону праці

 

А ще я би хотіла до цього  розділу додати, то це питання про  гарантії

прав працівників, а саме на охорону здоров’я на виробництво.

 

Права громадян, у тому числі  працівників, закріплені у відповідних

нормативно-правових актах, може бути реалізовано тільки за умови, якщо в

нормативному порядку  будуть встановлені для цього  необхідні гарантії.

 

Закон України “Про охорону  праці” передбачає цілий ряд гарантій прав

громадян на охорону праці  як при укладенні трудового договору, так і під

час роботи на підприємстві.

 

Чинне законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров’я

працівників на виробництві. Згідно зі ст. 43 Конституції України  кожен

має право на належні, безпечні й здорові умови праці. Використання праці

жінок і неповнолітніх  на небезпечних для їхнього здоров’я роботах

забороняється.

ться.

 

Основи законодавства  України про охорону здоров’я розглядають охорону

здоров’я як загальний  обов’язок усіх підприємств, установ, організацій,

посадових осіб та громадян, які зобов’язані забезпечити  пріоритетність

охорони здоров’я у власній  діяльності. З метою забезпечення сприятливих

для здоров’я умов праці, високого рівня працездатності встановлюються

єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів,

пов’язаних з діяльністю людей. Власники і керівники підприємств, установ

і організацій зобов’язані  забезпечити виконання техніки  безпеки,

виробничої санітарії, інших  вимог охорони праці, не допускати  шкідливого

впливу на здоров’я людей. При укладанні трудового договору громадян

повинен бути проінформований  власником під розписку про умови  праці на

підприємстві, наявність  на робочому місці небезпечних і  шкідливих

виробничих чинників, про  можливі наслідки їх впливу на здоров’я і про

його права та пільги і  компенсації за роботу в таких  умовах.

Забороняється укладання  трудового договору з громадянином, якому згідно

з медичним висновком протипоказана  запропонована робота за станом

здоров’я.

 

Однією з гарантій є  й те, що згідно зі ст. 153 КЗпП працівник  має право

відмовитися від дорученої  роботи, якщо створилася виробнича  ситуація,

небезпечна для його життя  та здоров’я або для оточуючих  його людей і

навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується

фахівцем з охорони  праці підприємства за участю представника профспілки

й  уповноваженого трудового  колективу, за період простою з цих  причин не

з вини працівника за ним  зберігається середній заробіток.

 

Працівник має право розірвати  трудовий договір за власним бажанням, якщо

власник не виконує законодавство  про охорону праці, умови колективного

договору з цих питань, у цьому випадку працівникові виплачується вихідна

допомога в розмірі, передбаченому  колективним договором, але не менше

3-місячного заробітку.

 

На час припинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого

виробництва або обладнання органом державного нагляду або  службою

охорони праці працівникам  гарантується збереження місця роботи.

 

Працівникам, зайнятим на роботах  з важкими і шкідливими умовами  праці,

надається право на додаткові  пільги і компенсації. Вони безкоштовно

забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або

рівноцінними харчовими  продуктами, газованою солоною водою, мають право

на оплачувальні перерви  санітарно-оздоровчого призначення, скорочення

тривалості робочого часу, додатково оплачувану відпустку, пільгову

пенсію, оплату праці в  підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації,

що надаються у передбаченому  законодавством порядку. Власник також  може

за свої кошти додатково  встановлювати  працівникам за колективним

договором (угодою, трудовим договором) пільги і компенсації,

непередбачені чинним законодавством.

 

Гарантійною нормою є й  те, що на власника покладається обов’язок

безкоштовної видачі працівникам  спецодягу, інших засобів, а якщо

працівник був вимушений  придбати їх за власні кошти, - компенсувати йому

шений придбати їх за власні кошти, - компенсувати йому

витрати. . [2, с. 60]

 

Серед гарантій прав громадян на охорону здоров’я під час праці  особливо

необхідно виділити обов’язок  власникам відшкодувати працівникові шкоду,

заподіяну йому каліцтвом  або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з

виконанням трудових обов’язків.

 

1.2. Громадський контроль  за додержанням охорони здоров’я  на виробництві

 

Згідно із Законом України  “Про права Профспілок, їх права  та гарантії

діяльності” від 15 вересня 1999 р., профспілки здійснюють громадський

контроль по охороні праці, створенням безпечних і нешкідливих  умов

праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням

працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та

колективного захисту.

 

У разі загрози життю або  здоров’ю працівників, профспілки мають  право

вимагати від роботодавців негайного припинення робіт на робочих  місцях,

виборчих дільницях, у  цехах та інших структурних підрозділах  або на

підприємстві в цілому на час, необхідний для усунення загрози  життю або

здоров’ю працівників.

 

Профспілки мають право  на проведення незалежної експертизи умов праці, а

також об’єктів виробничого  призначення, що проектуються, будуються  чи

експлуатуються, на відповідність  їх нормативно-правовим актам з питань

охорони праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і

профзахворювань на виробництві  та давати висновки про них. Для

здійснення цих функцій  профспілки, їхні об’єднання можуть створювати

служби правової допомоги та відповідних інспекцій, комісії,

затверджувати положення  про них.

 

Відповідно до ст. 46 Закону України “Про охорону праці” громадський

контроль за додержанням  законодавства про охорону праці  здійснюють:

трудові колективи через  обраних ними уповноважених; професійні спілки –

в особі своїх виборних органів і представників.

 

Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці мають  право

безперешкодно перевіряти на підприємстві виконання вимог щодо охорони

праці й вносити обов’язкові  для розгляду власником пропозиції про

усунення виявлених порушень нормативних актів з безпеки  гігієни праці

.Для виконання вказаних  обов’язків власник за свій  рахунок організовує

навчання і звільняє уповноваженого з питань охорони праці від  роботи на

передбачений колективним  договором строк із збереженням  за ним

середнього заробітку.

 

Розділ ІІ

 

Охорона праці жінок –  важливий інститут трудового права. Конституційні

засади охорони праці  жінок.

 

Рівні права і можливості в одержанні освіти, загальної  і соціальної

підготовки призвели до того, що жіноча праця за своєю кваліфікацією

зрівнялася з чоловічою. Але крім роботи на виробництві жінки  багато сил

і часу приділяють домашньому господарству і вихованню дітей  навіть за

умови, що це повноцінна сім’я, в якій є чоловік. Тому об’єктивно жінка

не може нарівні з чоловіком  брати участь у суспільному виробництві.

 

Поширена теорія гармонійного поєднання виробничої праці з  материнством є

оманливою, оскільки нею  приховується експлуатація жінки.

інки.

 

Громадська думка не схильна  вважати, що жінка взагалі не повинна

працювати в суспільному  виробництві. Навпаки, серед виробничих

спеціальностей є багато професій, які традиційно вважаються жіночими.

Склались галузі народного  господарства, де жінки займають чільні місця.

Це торгівля і громадське харчування, охорона здоров’я  і  соціальний

захист населення, народна  освіта.

 

Враховуючи фізіологічні особливості жіночого організму, законодавство

про працю передбачає низку  обмежень у виконанні певних робіт, а при

деяких роботах встановлює жінкам тільки і переваги. Для держави  обидві

соціальні функції жінки  – робота у суспільному виробництві  і материнство

– є важливими. Яку з  цих функцій виконуватиме, має  вирішити сама жінка.

Якщо жінка вирішила присвятити себе сім’ї, вихованню дітей, то це

заняття повинно визнаватись  суспільно корисним і давати право  за певних

умов на матеріальне забезпечення при досягненні певного віку.

 

При виборі трудової діяльності робота жінки повинна бути достойною,

добре оплачуваною, а не будь-якою, що дає роботу та пільговий стаж.

 

Пільги та переваги, передбачені  законодавством про працю, підірвали

конкурентноздатність жіночої  робочої сили на ринку праці. Утримувати

працівників, які мають  багато пільг, власнику або уповноваженому ним

органом невигідно, а примусити  підприємців брати жінок на роботу в

сучасних умовах практично  не можливо. Робота ж жінок поза домашнім

вогнищем викликана економічною  необхідністю якщо не самій утримувати

себе і свою сім’ю, то принаймні бажанням допомогти чоловікові здобувати

необхідні, хоч мінімальні засоби до існування, оскільки не завжди сім’я

має змогу прожити за винагороду, яку отримує чоловік. [6, с. 148]

 

Вимушене суміщення сімейних обов’язків з роботою на виробництві  не

проходить безслідно. Найвідчутнішим негативним наслідком фактичного

подвійного навантаження жінки є хронічна перевтома, що призводить до

зниження продуктивності її праці на виробництві.

 

Про охорону праці жінок  також зазначено в основному  Законі України –

Конституції.

 

Хоч жінкам важко працювати  в сучасних умовах праці, але закони і

підзаконні акти містять  положення про охорону праці.

 

В Конституції України, а  саме в ст 24 говориться, що громадяни  мають

рівні конституційні права  і свободи та є рівними перед  законом.

 

Не може бути привілеїв  чи обмежень за ознаками раси, кольору  шкіри,

політичних, релігійних та інших  переконань, статі, етнічного та

соціального походження, майнового  стану, місця проживання, за мовними

або іншими ознаками.

 

Рівність прав жінки і  чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з

чоловіками можливостей  у громадсько політичній і культурній діяльності,

у здобутті освіти і професійній  підготовці, у праці та винагороди до

неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок,

встановлення пенсійних  пільг; створення умов, які дають  жінкам

можливість поєднувати працю  з материнством; правовим захистом,

матеріальною та моральною  підтримкою материнства і дитинства, включаючи

надання оплачувальних відпусток  та інших пільг вагітним жінкам і

них відпусток та інших  пільг вагітним жінкам і

матерям. [1, с. 9]

 

На мою думку, особлива увага в цій статті приділена  рівності прав жінки

і чоловіка. Специфіка права  захисту права жінок на рівність

обумовлюється рядом чинників. Справа в тому, що коло груп населення, які

потребують певної підтримки  з боку суспільства, держави і  навіть

міжнародного співтовариства, загалом досить велике. Це, зокрема, молодь

і пенсіонери, інваліди та безробітні, біженці, представники національних

меншин та інші. Особливої  уваги потребують жінки, оскільки саме вони

порівняно з чоловіками частіше  бувають обмежені у використанні своїх

конституційних прав. [11, с. 73]

 

За Міжнародною Конвенцією про ліквідацію всіх форм дискримінації  жінок

1979р., однією із сторін  якої є Україна, дискримінація  щодо жінок

означає будь-яке розрізнення, виняток або обмеження за ознакою  статі,

спрямоване на ослаблення чи зведення на нівець визнання, користування

або здійснення жінками, незалежно  від їх сімейного стану, на основі

рівноправності чоловіків  і жінок, прав людини і основних свобод у

політичній, економічній, соціальній, культурній, громадській чи

будь-якій сфері. [2, с. 73]

 

Вкрай загострюється дане питання в умовах переходу до ринкової

економіки, коли становище  жінки ускладнюється. Зараз уже  добре відомі

такі визначення, як “фемінізація безробіття”, “фемінізація бідності”.

Можна також ще вказати  і на зменшення кількості шлюбів, різке падіння

народжуваності, високу дитячу та материнську смертність тощо. На мою

думку, саме тому законодавець зазначив в ч.3 ст. 24 Конституції України

перелічена досить велика кількість вимог, умов і пільг  які, на думку

законодавця, мають допомогти  розв’язати дуже складне становище, в якому

опинилася жінка в нашому суспільстві.

 

Розділ ІІІ Законодавче  закріплення охорони праці жінок.

 

Нормативною базою для  охорони праці жінок виступає КЗпП України, який

містить правові приписи, що диференційовано регулюють трудові  відносини