Охорона праці жінок, неповнолітніх і інвалідів

Міністерство освіти і науки, молоді та спорт України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Факультет прикладної математики

Кафедра математичного  моделювання

Реферат на тему:

“Охорона праці  жінок,

неповнолітніх і  інвалідів”

Виконала:

студентка 401 групи

Спіжавка Катерина

Чернівці – 2013

Зміст

Вступ…………………………………………………………………...........................3

1. Охорона праці  жінок……………………………………………..............................4

2. Охорона праці неповнолітніх...…………………………………………….............7

3. Охорона праці інвалідів…………………………………………………….............8

Висновок……………………………………………………………………….……..11

Список використаної літератури…………………………………………………15

Вступ

Актуальність теми. Актуальність теми на сучасному етапі полягає в тому, що норми трудового законодавства, стосовно охорони праці, жінок молоді та інвалідів, є складними, неоднозначними і розпорошеними, що ускладнює практичне їх застосування. В той час, коли саме цим категоріям працівників має приділятися особлива увага. Нажаль сьогодні вони зазнають значних труднощів при реалізації своїх можливостей у сфері праці.

Неоднозначність, колізійність норм, відсутність чітких механізмів їх застосування, призводить грубих помилок при організації  охорони праці на виробництвах.

Це певною мірою пов’язано з тим, що основою трудового законодавства в Україні, яке відповідно включає і норми покликані регулювати охорону праці є чинний Кодекс законів про працю України, прийнятий за інших історичних умов. Природно, що він містить значну кількість положень, неадекватних реаліям сьогодення. Значна частина питань не врегульована належним чином.

Поняття охорони праці дуже близьке  з поняттям охорони здоров’я. А  що, як не здоров’я своїх громадян має  охороняти держава?

Нормативна база стосовно охорони здоров’я на виробництві повинна всебічно та беззаперечно охороняти здоров’я , працездатність громадянина, особливо здоров’я жінки – майбутньої матері, неповнолітнього, який ще тільки розпочинає свій трудовий шлях і звісно людини з обмеженими фізичними можливостями, що бажає працювати і якій мають бути створені для цього всі умови. Важливим моментом також є запобігання травматизму працівника на виробництві.

 Мета і завдання. Мета дипломної роботи - на підставі комплексного аналізу та дослідження  національного законодавства, матеріалів судової практики, наукової юридичної  літератури з питань правового регулювання охорони праці  жінок, молоді та інвалідів а також з’ясувати основні проблеми правового регулювання охорони праці зазначених категорій осіб, та визначити можливі шляхи до їх вирішення.

Предмет дослідження. Предмет дослідження – є теоретичні та практичні проблеми правового регулювання охорони праці жінок, молоді та інвалідів, в сучасних соціально-економічних умовах, система нормативних актів, що регулюють охорону їх праці.

Об’єкт дослідження. Об'єктом дослідження є система законів та підзаконних нормативних актів, що регулюють відносини в сфері охорони праці жінок, молоді та інвалідів, їх реальне застосування на практиці.

1. Охорона праці жінок.

Згідно зі ст. 24 Конституції України  жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з  чоловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. №256 (Законодавство України про охорону праці: збірник нормативних актів. - К., 1995. - Т. 3. - С. 32).

Забороняється також застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізич-них робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню).

Забороняється залучення жінок  до підіймання і переміщення важких речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 p. №241 (Законодавство України про охорону праці: збірник нормативних актів. — К., 1995. — Т. 3. — С. 61). Граничними нормами підіймання і переміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою роботою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщенням вантажів протягом робочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.

Законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час. Така праця допускається тільки в тих  галузях народного господарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазначенням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. До роботи у нічний час можуть залучатися жінки: медичні працівники, робітниці підприємств харчової промисловості. Таке залучення жінок до роботи у нічний час викликано особливою необхідністю, але має постійний, а не тимчасовий характер. Правила про обмеження застосування праці жінок у нічний час, як правило, порушуються на підприємствах приватної форми власності.

Зазначені обмеження не поширюються  на жінок, які працюють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175КЗпП).

Згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою.

До вирішення питання про  надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації.

Жінки, які мають дітей віком  до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років.

Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177КЗпП).

Забороняється відмовляти жінкам у  прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних з вагітністю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і  жінок, які мають дітей віком  до 3 років (за наявністю медичного  висновку — до 6 років), одиноких матерів  при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з  ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також  у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше 3 місяців від дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

Жінкам надаються оплачувані відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ненормальних пологів або народження двох чи більше дітей — 70) календарних днів після пологів, які обчислюються сумарно і надаються жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, надаються відпустки тривалістю 90 календарних днів до пологів і 90 календарних днів після пологів, які обчислюються сумарно до пологів з оплатою в розмірі повного заробітку, незалежно від стажу та місця роботи (ст. ЗО Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"). Після відпустки у зв'язку з вагітностю і пологами за бажанням жінки їй надається частково оплачувана відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років з виплатою за ці періоди допомоги за державним соціальним страхуванням.

У разі, коли дитина потребує домашнього догляду, жінці надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше, як до досягнення дитиною 6-річного віку.

За рахунок власних коштів підприємства, установи, організації можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною більшої тривалості. .

У разі надання жінкам відпустки  у зв'язку з вагітністю і пологами власник або уповноважений ним  орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати до неї щорічні основну і додаткову відпустки незалежно від тривалості її роботи на даному підприємстві, в установі, організації в поточному робочому році (ст. 180 КЗпП).

Відпустка для догляду за дитиною  до досягнення нею 3-річного віку і  відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки або осіб, які фактично здійснюють догляд за дитиною, повністю або частково в межах установленого періоду й оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною  до досягнення нею 3-річного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Однак до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.

2. Охорона праці неповнолітніх.

Неповнолітні, тобто особи, котрі  не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються  у правах до повнолітніх. Нарівні  з цим для них встановлено  додаткові пільги і гарантії трудових прав.

В інтересах  охорони здоров'я неповнолітніх забороняється застосування їх праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Перелік важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №46 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 850).

Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів міністерств і відомств України. — 1996. — №6).

Усі особи, молодші 18 років, приймаються  на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові (ст. 191 КЗпП).

Норми виробітку для робітників до 18 років  встановлюються, виходячи з норм виробітку для дорослих робітників, пропорційно скороченому робочому часу для осіб, що не досягли 18 років (ст. 193 КЗпП). Заробітна плата працівникам, молодшим 18 років, при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в такому ж розмірі, як працівникам відповідних категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Забороняється залучати працівників, молодших 18 років, до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні. Працівникам віком до 18 років щорічні відпустки надаються у зручний для них час тривалістю 31 календарний день. Щорічні відпустки працівникам віком до 18 років повної тривалості у перший рік роботи надаються за їх заявою до настання 6-місячного терміну безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Звільнення  працівників, молодших 18 років, з ініціативи власника або уповноваженого ним  органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою відповідного комітету у справах неповнолітніх (комітети і служби у справах неповнолітніх створено відповідно до Закону України від 25 січня 1995 р. "Про органи і служби у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх"). При цьому звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

Основними особливостями  праці неповнолітніх є:

-    їм не встановлюється випробувальний строк при першому прийнятті на роботу;

-    їх забороняється  залучати на важких роботах  і на роботах з шкідливими  або небезпечними умовами праці,  а також на підземних роботах;

-    їх забороняється  залучати до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;

-    усі особи,  молодші вісімнадцяти років, приймаються  на роботу лише після попереднього  медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають  обов’язковому медичному оглядові;

-    їх забороняється  залучати до нічних, надурочних  робіт і робіт у вихідні  дні;

-    щорічні відпустки неповнолітнім  працівникам надаються у зручний  для них час, а у перший  рік роботи відпустки надаються  за їх заявою до настання  шестимісячного терміну безперервної  роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

-    звільнення неповнопітніх працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх;

-    звільнення неповнолітнього  можливе не лише з власної ініціативи, але і з ініціативи батьків, усиновителів і піклувальників неповнолітнього, а також державних органів та посадових осіб, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю у випадку, коли виконання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

3. Охорона праці інвалідів.

Особи зі зниженою працездатністю володіють  усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується законом (ст.1).

Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функцій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребують соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221 (ЗП України. - 1994. - №8. - Ст. 190).

З метою реалізації творчих і  виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відмова в укладенні трудового  договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров'я інвалідів.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час  без їх згоди не допускається.

Постановою Кабінету Міністрів  України від 3 травня 1995 p. №314 затверджено  Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (ЗП України. — 1995. — №7. — Ст. 181), яким передбачено, що робоче місце інваліда — це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути звичайним, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціалізованим, тобто обладнаним спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інвалідів залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії, професійних навичок і знань інваліда.

Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Законодавством, насамперед Законом «Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 p., передбачені певні особливості  працевлаштування та виконання трудових обов’язків інвалідів:

-    з метою реалізації  творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;

-    відмова в укладенні  трудового договору або в просуванні  по службі, звільнення за ініціативою  адміністрації, переведення інваліда  на іншу роботу без його  згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком меди-ко-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів;

-    працевлаштування інвалідів  здійснюється органами Міністерства  праці і соціальної політики  України, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів;

-    підбір робочого місця  здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи;

-    нормативи робочих місць,  призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств, установ і організацій (незалежно від форм власності та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 чоловік – встановлюється норматив у кількості одного робочого місця;

-    при відмові у прийнятті  на роботу, ненаданні роботи за  спеціальністю інваліду, направленому  за розподілом після закінчення  навчального закладу, або при  недодержанні інших умов трудового  договору і законодавства про  працю адміністрація підприємства, установи і організації відшкодовує витрати на його проїзд до місця роботи і назад до місця постійного проживання, а також витрати на проїзд супровідника, якщо він є необхідним.

Висновок

Враховуючи фізіологічні, психологічні, вікові та інші особливості, правове регулювання трудових відносин молоді, жінок та інвалідів має певні відмінності щодо інших категорій працівників.

Основними особливостями  праці неповнолітніх є:

-    їм не встановлюється  випробувальний строк при першому прийнятті на роботу;

-    їх забороняється залучати  на важких роботах і на роботах  з шкідливими або небезпечними  умовами праці, а також на  підземних роботах;

-    їх забороняється залучати  до підіймання і переміщення  речей, маса яких перевищує  встановлені для них граничні норми;

-    усі особи, молодші  вісімнадцяти років, приймаються  на роботу лише після попереднього  медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають  обов’язковому медичному оглядові;

-    їх забороняється залучати до нічних, надурочних робіт і робіт у вихідні дні;

-    щорічні відпустки неповнолітнім  працівникам надаються у зручний  для них час, а у перший  рік роботи відпустки надаються  за їх заявою до настання  шестимісячного терміну безперервної  роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

-    звільнення неповнопітніх  працівників з ініціативи власника  або уповноваженого ним органу  допускається, крім додержання загального  порядку звільнення, тільки за  згодою районної (міської) комісії  в справах неповнолітніх;

-    звільнення неповнолітнього  можливе не лише з власної  ініціативи, але і з ініціативи  батьків, усиновителів і піклувальників  неповнолітнього, а також державних  органів та посадових осіб, на  яких покладено нагляд і контроль  за додержанням законодавства про працю у випадку, коли виконання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси.

Правове регулювання  праці жінок має такі особливості:

-    забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (не-фізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню);

-    забороняється залучення  жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми;

-    не допускається залучення  жінок до робіт у нічний  час, за винятком тих галузей  народного господарства, де це  викликається особливою необхідністю  і дозволяється як тимчасовий захід;

-    не допускається залучення  до робіт у нічний час, до  надурочних робіт і робіт у  вихідні дні і направлення  у відрядження вагітних жінок  і жінок, що мають дітей віком  до трьох років;

-    жінки, що мають дітей  віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди;

-    вагітним жінкам відповідно  до медичного висновку знижуються  норми виробітку, норми обслуговування  або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою;

-    жінки, які мають дітей  віком до трьох років, в разі  неможливості виконання попередньої  роботи переводяться на іншу  роботу із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку трьох років;

-    на підставі медичного  висновку жінкам надається оплачувана  відпустка у зв’язку з вагітністю  та пологами тривалістю 70 календарних  днів до пологів і 56 (у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів – 70) календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів;

-    у разі, якщо дитина  потребує домашнього догляду,  жінці в обов’язковому порядку  надається відпустка без збереження  заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;

-    за бажанням жінки  у період перебування її у  відпустці для догляду за дитиною  вона може працювати на умовах  неповного робочого часу або вдома, при цьому за нею зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

-    жінкам, які усиновили  новонароджених дітей безпосередньо  з пологового будинку, надається  відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – при усиновленні двох і більше дітей) з виплатою державної допомоги у встановленому порядку;

-    жінці, яка працює  і має двох і більше дітей  віком до 15 років або дитину-інваліда, за її бажанням щорічно надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів без урахування вихідних;

-    жінкам, що мають дітей  віком до півтора року, надаються,  крім загальної перерви для  відпочинку і харчування, додаткові  перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком;

-    забороняється відмовляти  жінкам у прийнятті на роботу  і знижувати їм заробітну плату  з мотивів, пов’язаних з вагітністю  або наявністю дітей віком  до трьох років, а одиноким  матерям за наявністю дитини  віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда.

Особливості працевлаштування та виконання трудових обов’язків інвалідів:

-    з метою реалізації  творчих і виробничих здібностей  інвалідів та з урахуванням  індивідуальних програм реабілітації  їм забезпечується право працювати  на підприємствах, в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом;

-    відмова в укладенні  трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком меди-ко-соціальної експертизи стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів;

-    працевлаштування інвалідів  здійснюється органами Міністерства праці і соціальної політики України, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів;

-    підбір робочого місця  здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням  побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи;

-    нормативи робочих місць,  призначених для працевлаштування  інвалідів, визначаються для всіх  підприємств, установ і організацій  (незалежно від форм власності  та господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 чоловік – встановлюється норматив у кількості одного робочого місця;