Операції банків з цінними паперами

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Індивідуальна робота з курсу

Банківські операції

На тему:

«ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ЦІННИМИ  ПАПЕРАМИ»

Виконала:

Студентка групи 3580-1

Бовкуш Юлія

Перевірила:

Бехтер Л.А.

Запоріжжя 2012 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………3

1. ПОНЯТТЯ Й ОСНОВИ КЛАСИФІКАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ………………………………………………..5
2. ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ…………………………………..11
3. ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ВЕКСЕЛЯМИ……………………………………15
4. ПРАВИЛА ВІДОБРАЖЕННЯ В ОБЛІКУ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННИМИ ПАПЕРАМИ………………………………………………………………22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...26

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….28 

ВСТУП

Актуальність теми. Провідне місце у перехідному періоді  економіки України до ринку належить фінансово-кредитній системі. Від  ефективності й безперебійності  функціонування кредитно - фінансового  механізму залежить не лише своєчасне  отримання коштів окремими господарськими одиницями, а й темпи економічного розвитку країни в цілому.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння  або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником  і передбачають, як правило, виплату  доходу у вигляді дивідендів або  процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. [7]

Банківська система має вирішувати не тільки свої “внутрішні” проблеми, але й сприяти реформуванню економіки в цілому. Це стосується і діяльності комерційних банків на ринку цінних паперів. Ринок цінних паперів є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Саме рух цінних паперів — показник економічної ситуації в країні. В Україні ринок цінних паперів перебуває на стадії розвитку, з кожним днем зростає ліквідність позабіржових фінансових посередників, торговців цінними паперами, інвестиційних фондів та компаній. Але зародження національного ринку цінних паперів відбувалось з активною участю саме комерційних банків, бурхливий розквіт яких припав на 1990-1992 роки. Банки першими розпочали емісію власних акцій, а також роботу з державними цінними паперами колишнього СРСР і України. І досі банки залишаються найактивнішими учасниками ринку цінних паперів. Сьогодні Україна має унікальну можливість не повторювати еволюційний шлях спроб і помилок інших країн, а відначально, враховуючи свою специфіку створювати ринок цінних паперів за вищими світовими стандартами.

Банківська система України  має своє особливе призначення, специфічні функції в економіці. Виникає  банківська система не внаслідок  механічного поєднання окремих  банків, а будується за заздалегідь  виробленою концепцією, в межах якої надається певне місце кожному  виду банків і кожному окремому банку.

1. ПОНЯТТЯ Й ОСНОВИ КЛАСИФІКАЦІЇ БАНКІВСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ З ЦІННМИ ПАПЕРАМИ

Очевидно, що превалюючий за своєю значимістю вид банківської діяльності — кредитування, детально розглянутий у попередньому розділі, виступає одним з найважливіших факторів всебічного економічного розвитку. Однак, по-перше, розміщення у вигляді кредитів усіх наявних банківських ресурсів не завжди доцільне. По-друге, значна кількість наданих кредитів може виявитись нестандартними, що означає нараження їх вагомої частини на ризик неповернення позичальником, природним наслідком чого виступає втрата ліквідності та фінансової стійкості банку. По-третє, діяльність більшості банків, як правило, пов'язана з якимось одним економічним регіоном, а тому зниження ділової активності в цьому регіоні дестабілізує стан кредитного портфеля банку. У зв'язку з цим комерційні банки все більше зусиль зосереджують на активізації та розширенні кола операцій, що здійснюються ними на ринку цінних паперів (фондовому ринку). Ринок цінних паперів відіграє життєво важливу роль в економічному розвитку як окремих господарюючих суб'єктів, так і суспільства в цілому, забезпечуючи ліквідність та ринковий механізм ціноутворення, сприяючи обігу капіталу і його раціональному розміщенню. Основним завданням фондового ринку виступає мобілізація та вкладання фінансових ресурсів у найбільш привабливі з точки зору ринкової ефективності види підприємницької діяльності. Вільний оборот капіталу на фондовому ринку забезпечується через обіг цінних паперів, які поділяються на три групи:

• пайові цінні папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані в його діяльність, але які надають їх власникам право на участь в управлінні діяльністю емітента (акції);
• боргові цінні папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, але які не дають їх власникам права на участь в управлінні діяльністю емітента (державні боргові зобов'язання, облігації підприємств, ощадні сертифікати та векселі банків);
• похідні цінні папери (фінансові ф'ючерси, опціони, свопи тощо).

Цінні папери випускаються як з метою створення нових  та розвитку існуючих виробництв, так  і для покриття тимчасових потреб в обігових коштах. Вони можуть бути іменними чи На пред'явника, з вільним  чи обмеженим колом обігу. На сьогодні цінні папери в Україні можуть випускатись як у власне паперовій  формі у вигляді відповідних  бланків, так і у формі записів  на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Прямими комерційними учасниками фондового ринку як окремого сектора економіки, на якому здійснюється підприємницька діяльність, є:

• фінансові компанії, які спеціалізуються на комерційній та комісійній діяльності з цінними паперами, а також на операціях за дорученням емітента в процесі первинного розміщення випусків цінних паперів та надання інших послуг (інвестиційне консультування, управління портфелями цінних паперів тощо);
• комерційні банки, які отримали ліцензію на ведення професійної діяльності на фондовому ринку та здійснюють визначені чинним законодавством операції з цінними паперами;
• інвестиційні компанії, які поєднують в одній особі функції фінансового посередника (брокера, дилера) й інституційного інвестора. Взаємні фонди інвестиційної компанії акумулюють кошти дрібних інвесторів для спільного інвестування в цінні папери, діючи за рахунок і в інтересах осіб, які їх купують. Інвестиційні компанії виступають для інших інституційних інвесторів інвестиційними менеджерами і консультантами, формують їх активи в цінних паперах, організують нарахування та сплату доходів по цінних паперах.

Побічними (непрямими) комерційними учасниками фондового ринку, які  зобов'язані діяти на ринку лише через посередництво прямих учасників, є:

- інвестиційні фонди, які організують спільне інвестування в цінні папери через емісію власних не голосуючих цінних паперів;

- довірчі товариства, що  здійснюють операції на фондовому  ринку від імені, за рахунок,  в інтересах та на ім'я довірителів;

- пенсійні фонди та  страхові компанії, які мають  можливість через послуги фінансових  посередників здійснювати операції  на фондовому ринку з метою  формування власних портфелів  цінних паперів і отримання  доходу по них.[5,7]

Структура фондового ринку  включає біржовий та позабіржовий ринок  цінних паперів. В основу біржового  ринку покладено діяльність фондових бірж, що сприяє формуванню максимально  справедливої ціни на цінні папери через механізм біржових торгів. Фондові  біржі забезпечують покупців і продавців  цінних паперів місцем для зустрічі з метою проведення торгівлі цінними  паперами, утворюючи ефективний механізм визначення ринкової ціни шляхом зіставлення  інтересів покупців та продавців. Біржові  торги проводяться як у режимі фіксації котировок цінних паперів, так і шляхом підтримання безпосередньо аукціону, шляхом торгів "з голосу", з використанням засобів електронного зв'язку. Членом фондової біржі може стати будь-який прямий учасник фондового ринку, який повинен зареєструвати на біржі свою брокерську контору і брати участь у торгах відповідно до правил біржової торгівлі.

Позабіржовий ринок цінних паперів створюється і функціонує з метою забезпечення максимального  зв'язку механізмів фондового ринку  з інтересами інвесторів та емітентів  окремих регіонів, сприяння залученню  капіталів у середні та малі підприємства, створення сприятливих умов для  розвитку новітніх технологій та виробництв, диверсифікації напрямків підприємницької  діяльності в регіонах, створення  потужної фондової інфраструктури, спроможної у короткий термін реформувати власність  за допомогою залучення широких  верств дрібних та інституційних  інвесторів. Саме на позабіржовому  ринку здійснюються такі операції, як інвестиційне консультування, управління портфелем цінних паперів. Комерційні банки в сучасних умовах активно проводять фондові операції як на біржовому, так і на позабіржовому ринку цінних паперів.

У загальному вигляді операція з цінними паперами – це юридично оформлена та закінчена дія або  послідовність дій на фондовому  ринку, об'єктом яких є цінні папери та грошові засоби.[6]

Усі банківські операції з  цінними паперами можуть бути розподілені  на три основні групи:

• емісійні — пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу;
• інвестиційні — активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені;
• клієнтські — посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.

Комерційний банк проводить  ту чи іншу операцію на фондовому ринку  залежно від конкретно визначеної мети банківської діяльності. Так, для  формування і збільшення власного капіталу та залучення ресурсів для використання в активних операціях банк здійснюватиме  емісійні операції:

— випуск акцій і облігацій;

— емісію векселів;

— випуск депозитних та ощадних  сертифікатів.

З метою одержання прибутків  від діяльності з цінними паперами, для забезпечення участі у статутному капіталі інших підприємств та контролю над їх власністю банк здійснюватиме  інвестиційні операції:

— арбітражну дилерську  діяльність, тобто виконання угод купівлі-продажу цінних паперів  від свого імені та за свій рахунок  шляхом виставлення власних цін  купівлі-продажу із зобов'язанням  їх купівлі та (або) продажу за заявленими цінами;

— купівлю акцій з метою  утримування їх у своєму розпорядженні  терміном більше ніж 1 рік.

Якщо метою банківської  діяльності на фондовому ринку виступає одержання доходу у вигляді комісійних винагород від операцій з цінними  паперами, то банк буде проводити клієнтські операції:

— андеррайтинг, тобто гарантоване розміщення на ринку випусків цінних паперів клієнтів-емітентів;

— брокерську діяльність, тобто  здійснення угод з цінними паперами як повірений чи комісіонер, що діє  на підставі договору доручення або  комісії;

- діяльність з управління  цінними паперами, тобто здійснення  від свого імені та за винагороду  протягом певного строку довірчого  управління цінними паперами, що  належать іншій особі, в інтересах  цієї або інших осіб;

- клірингову діяльність: послуги з визначення взаємних  зобов'язань (збирання, звірка, коригування  інформації щодо угод з цінними  паперами і підготовка бухгалтерських  документів) та їх заліку з  поставок цінних паперів і  розрахунків за ними;

— депозитарну діяльність: надання послуг зі зберігання сертифікатів цінних паперів та (або) обліку переходу прав на цінні папери;

— реєстраторську діяльність: операції зі збирання, фіксації, обробки, зберігання та надання інформації, що складає систему ведення реєстру  власників цінних паперів;

— діяльність з обслуговування клієнтських операцій з цінними  паперами: надання консультаційно-інформаційних  послуг, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з  цінними паперами між учасниками фондового ринку.

Серед найбільш важливих завдань, для вирішення яких комерційні банки, власне, здійснюють формування та управління портфелем цінних паперів у складі своїх активів, можна виділити такі:

— зменшення вагомої частки кредитного ризику (за рахунок його урівноважування високоякісними цінними  паперами);

— стабілізація доходу банку (за рахунок можливого зростання  доходів від фондових операцій в  той час, коли доходи від кредитів падають);

— забезпечення географічної диверсифікації (за допомогою вторинного фондового ринку цінні папери, на відміну від банківських кредитів, можуть вільно обертатися в різних регіонах);

— послідовне підтримання  ліквідності (за рахунок можливості динамічної трансформації ресурсного портфеля в частині цінних паперів);

— забезпечення високої  гнучкості банківського портфеля активів (за рахунок його ефективної реструктуризації на базі купівлі-продажу цінних паперів);

— страхування ризику змін процентних ставок;

— створення високоякісних  видів застави (для забезпечення особливо важливих депозитів);

— підвищення фінансових показників стійкості банківського балансу  за рахунок володіння пакетами цінних паперів достатньо високої якості.[8] 

2. ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ

У ролі універсальних учасників  ринку цінних паперів (емітентів, інвесторів, торговців цінними паперами, депозитарних установ) виступають комерційні банки, діяльність яких разом з іншими суб'єктами ринку направлена на становлення  ефективних ринкових відносин в Україні.

Ряд специфічних рис банківських  установ: відсутність законодавчого  розмежування банківської діяльності в Україні на комерційну (залучення  депозитів та надання кредитів) та інвестиційну; значно ширший спектр операцій, що здійснюють банки з цінними  паперами, в порівнянні з іншими парабанківськими установами; значний розмір банківських ресурсів, що вкладається в цінні папери; більш повна законодавча урегульованість банківської діяльності в порівнянні з діяльністю інших фінансово-кредитних установ; доступ банківських установи до купівлі державних цінних і паперів при їх первинному розміщенні Міністерством фінансів України тощо,- дозволяють їм зайняти провідне місце на ринку цінних паперів, що робить необхідним дослідження видів операцій банків з цінними паперами.

Проте участь комерційних  банків в інвестиційному процесі  на фондовому ринку має як позитивні, так і негативні моменти.

До позитивних рис можна  віднести наступні: 1) допуск банків на фондовий ринок сприятиме розвитку конкуренції між його учасниками, що зумовлює зменшення витрат емітентів  та інвесторів; 2) вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а, отже, і надійність збереження коштів вкладників; 3) взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів; 4) наявність нормативів інвестування та інших засобів, як форм державного впливу в інвестиційну діяльність банків.

До ряду негативних аспектів щодо участі комерційних банків в  інвестиційному бізнесі належать такі: 1) операції з цінними паперами є  більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа; 2) збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати  банківську систему; 3) наявність системи  страхування депозитів зменшує  самосвідомість банкірів та їх об’єктивну оцінку інвестиційних ризиків; 4) поєднання  банківського та інвестиційного бізнесу  здатне спричинити конфлікт інтересів  між структурними підрозділами банку, та частіше інвестиційна діяльність банків має другорядні функції у  порівнянні з іншою діяльністю; 5) занадто близькі відносини банку  та підприємства ,внаслідок володіння  банком пакетом акцій, можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового  становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти  збиткам від зниження курсової вартості акцій.

Перелік операцій з цінними  паперами, дозволених комерційним банкам, не визначається у Законі України "Про  банки і банківську діяльність". Тому необхідно керуватися такими спеціальними Законами України, як “Про цінні папери та фондовий ринок”,[7] "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про Національну депозитарну систему і особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" тощо. Аналіз співвідношення виданих ліцензій для здійснення цих операцій і фактичних операцій, які виконують комерційні банки, свідчить про те, що їхні операції є обмеженими. Частіше банки виступають на ринку цінних паперів як емітенти акцій (для поповнення власного капіталу) і інвестори державних та муніципальних цінних паперів. Незначні обсяги операцій на продаж і особливо на інвестиції свідчать про малу активність банків на ринку цінних паперів.

В Україні портфель цінних паперів займає, як правило, незначну частку в активах банку, а доходи від операцій з цінними паперами складають не більше 5%. Так, станом на 01.01.2010 р., інвестиційний портфель комерційних банків не перевищував 4,5% від чистих активів, від сукупних активів – 3,9%. При цьому такий стан інвестиційної “активності” банківської системи характерний не лише для кризового 2009 року, за останні шість років лише у 2005 році питома вага вкладень в цінні папери банків перевищувала 6% чистих активів [1]. Станом на 01.05.2011 інвестиції банків в цінні папери становили 9,97% від чистих активів банку та 11,51% від загальних (не скорегованих на резерви) активів банку [2]. Така ситуація зумовлена слабкістю національної економіки та недосконалістю фондового ринку, особливо на корпоративному його сегменті.

Низька активність банків спостерігається і на ринку муніципальних  запозичень, який займає особливе місце  в структурі фінансового ринку, являючи собою особливий механізм, що відкриває можливості залучення  інвестицій у регіони, забезпечення надходжень для модернізації й реконструкції  об’єктів комунального господарства, реалізації регіональних соціальних програм, з однієї сторони, та можливістю отримати доходи від інвестицій для інвесторів з другої.

Аналіз місцевих запозичень показує зниження, чи, навіть, замороження  обсягів зареєстрованої Державною  комісією з цінних паперів та фондового  ринку емісії облігацій муніципальних  позик, порівняно із 2008 роком. Протягом першого півріччя 2011 року Комісією зареєстровані випуски облігацій  місцевих позик на суму 400 млн. грн.., що становить 0,49% від загальної кількості  зареєстрованих Комісією емісійних  випусків цінних паперів у 1-му півріччі 2011 року [3].

За останніми наявними даними, питома вага операцій з облігаціями  місцевих позик становила 28,00 % від  операцій з цінними паперами, що вільно обертаються на фондовому  ринку. Обсяг торгів муніципальними цінними паперами у січні –  червні 2011 року порівняно з відповідним  періодом 2010 зменшився майже в 3,5 рази і становив 33,62 млн. грн. (у січні  – червні 2010 року – 117,30 млн. грн.), що становить 0,09 %. від загального обсягу операцій на ФБ ПФТС. Так, у січні – червні 2011 року на ринку муніципальних облігацій були укладені угоди лише Донецькою міською радою (серія C) (обсяг торгів – 725,66 тис. грн., кількість угод – 5) [4].

Така низька активність банків сьогодні зумовлена в першу чергу  недостатньою розвиненістю даного ринку  та незначним обсягом емісії на ньому. Тобто, на сьогодні в Україні недостатньо  використовується такий механізм залучення  інвестицій, як випуск облігації місцевих позик. Як свідчить світовий досвід, за нормальних умов розвитку економіки  ринок муніципальних позик є  досить привабливим для інвесторів. Зауважимо, що на сьогодні в Україні  цей ринок практично не розвивається, в основному через недосконалість законодавчої бази.

Загалом, аналізуючи стан інвестування банків в різні види цінних паперів, можна зробити наступні висновки: 1) інвестування банків в державні цінні  папери повинно заохочуватися нормативами  та гарантіями з боку держави в  особі управлінських органів; 2) доля інвестування в державні цінні папери повинна встановлюватися в залежності від вкладів фізичних осіб; 3) інвестування в цінні папери, в тому числі  державні, повинно супроводжуватися рядом пом’якшуючих засобів для  банків (наприклад встановленням  нормативів інвестування, страхуванням інвестиційної діяльності з метою  уникнення інвестиційних ризиків  тощо); 4) народногосподарське значення інвестицій в іпотечні облігації  та операції із консолідованим іпотечним  боргом повинно супроводжуватися пільговим  встановленням нормативів, додатковим страхуванням, забезпеченням захисту  інтересів банків шляхом удосконалення  процесу зворотного стягнення на іпотеку; 5) інвестування комерційних  банків в цінні папери місцевих позик  повинно заохочуватися державою та місцевими органами, шляхом встановлення різноманітних стимулюючих засобів (наданням пільг по розміщенні банком своїх підрозділів чи інших об’єктів на території територіальної громади, залученням банків на пільгових умовах в заходи органів місцевого самоврядування тощо). 
3.  ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ З ВЕКСЕЛЯМИ

Українські комерційні банки  здійснюють операції з векселями  відповідно до Законів України "Про  цінні папери і фондову біржу"[7], "Про підприємства в Україні", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"[9], "Про банки і банківську діяльність",[8] "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні". Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель (затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341), Правилах виготовлення і використання вексельних бланків (затверджені Постановою КМУ і НБУ від 10 вересня 1992 р. № 528), Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508)

У загальному значенні вексель  — це цінний папір, у якому зазначено  безумовне грошове зобов'язання однієї особи щодо сплати іншій особі  визначеної суми коштів у визначений строк.

Операції з векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати  за такими групами.

1. Кредитні операції —  операції з надання грошових  коштів проти врахування векселів  та надання кредитів під заставу  векселів.

2. Торговельні операції  — операції з купівлі та  продажу векселів.

3. Гарантійні операції  — операції з надання гарантій  оплати векселів третіх осіб  за певних обставин і в обумовлений  строк: авалювання векселів, видача  гарантій на забезпечення оплати  векселів.

4. Розрахункові операції  — операції з оформлення заборгованості  векселями: прийняття до сплати  переказних векселів, виданих на  банк кредиторами; видача простих  векселів кредиторам банку; видача  переказних векселів на боржників банку; видача банку простих векселів боржниками банку; вексельні платежі.

5. Комісійні та довірчі  операції — операції з інкасування  векселів; доміциляція векселів; зберігання векселів; купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Під час проведення операцій з векселями банки беруть на себе такі ризики:

— кредитний;

— ліквідності;

— процентний;

— операційний.

З метою мінімізації ризиків  у процесі здійснення кредитних, торговельних, гарантійних і розрахункових  операцій банки мають ретельно вивчити  фінансовий стан, кредито- та платоспроможність платників за векселями і зобов'язаних за векселями осіб, з якими вони укладають угоди про проведення операцій.

6. Урахування векселів  — операція з кредитування  банком суб'єкта господарювання  шляхом придбання векселя до  настання строку платежу за  ним з дисконтом (зі знижкою)  за грошові кошти з метою  одержання прибутку від погашення  векселя за номінальною вартістю. При цьому сума дисконту утримується  наперед і вираховується відповідно  із номінальної суми векселя,  виходячи з кількості днів, що  залишаються до строку платежу  за ним з прийняттям до розрахунку  дня врахування і дня платежу.

Дисконтна ставка, що застосовується банком при врахуванні векселів, тісно  пов'язана з процентною ставкою  по звичайних кредитних операціях  і може бути розрахована за формулою.

Надання банками грошових коштів у вигляді кредитів під  заставу векселів здійснюється на загальних  принципах банківського кредитування. Особливістю цього виду кредитування є лише порядок надання, зберігання та реалізації застави, якою є векселі. Так, прийняття векселів у заставу  банк здійснює на підставі укладеного з векселетримачем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється місце зберігання заставлених векселів. На зберігання вексель може бути переданий банку, державному чи приватному нотаріусу. Банку надається право вимагати, щоб заставлені векселі зберігалися саме у банку. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є більш тривалим, ніж термін надання кредиту.

Торговельні операції з купівлі  та продажу векселів здійснюються банками  на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів, в якому, зокрема, повинні  бути визначені:

— ціна купівлі (продажу) векселів;

— строк та порядок здійснення розрахунку;

— умови переходу права  власності на векселі;

— строк та порядок передавання  векселів тощо.

Ціна векселя при купівлі (продажу) встановлюється за домовленістю сторін у відсотках до номінальної  вартості векселя. Дата переходу прав власності, строк і порядок розрахунку та передавання векселів встановлюються договором за домовленістю сторін з  урахуванням вимог цивільного законодавства.

Продавець може зробити на векселі один із таких передавальних  написів (індосаментів):

— іменний — індосамент, за яким векселетримач передає права  за векселем покупцю та в якому  зазначається особа, якій або за наказом  якої має бути здійснений платіж;

— бланковий — індосамент без зазначення певної особи, який складається  лише з підпису векселетримача, за яким векселетримач передає всі  права покупцю векселя. Вексель  з проставленим бланковим індосаментом, який підлягає оплаті за наказом, повинен  бути оплачений пред'явнику. Векселетримач  може перетворити бланковий індосамент у повний, зробивши над підписом бланкового індосаменту вказівку на певну особу. З метою уникнення  непорозумінь при пред'явленні банку  векселів та контролю банком відповідальності за векселем договір про купівлю (продаж) векселів має містити інформацію про вид індосаменту на векселі (іменний, бланковий) та особу, яка його вчинила.

Гарантійні банківські операції з векселями полягають у наданні  банком забезпечення платежу за векселем за будь-яку із зобов'язаних за ним  осіб. Гарантування оплати векселів є  формою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюється на загальних принципах  банківського кредитування за дорученням та за рахунок клієнтів. Гарантія платежу  за векселем надається шляхом авалювання векселя та письмової гарантії в  забезпечення оплати векселя.