Операції звільнені від оподаткування

РОЗДІЛ 1. Операції, звільнені від оподаткування податком на додану вартість

1.1.Історія становлення податку на додану вартість

Письмові згадки про  податки датовані IV тисячоліттям до н.е.. В епоху феодалізму податки  вилучались у грошовій та натуральній  формі здебільшого з селян  та ремісників. Проте їх обсяги навіть за капіталізму до початку XX ст. були відносно невеликими. Так, на початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах світу акумулювалося  майже 10% національного доходу, а  наприкінці цього століття — 50%

Податок на додану вартість. Цей податок з'явився у Франції  і діє практично в усіх країнах  Західної Європи. Вперше він був  застосований 1954 року як альтернатива податку з обороту. 1967 року він був поширений в усіх країнах Європейського Союзу (ЄС). За рахунок цього податку передбачалось фінансувати загальний бюджет ЄС. Тому в подальшому введення його стало головною вимогою для всіх країн, які мали бажання вступити в ЄС (наприклад, Фінляндія для вступу в ЄС повинна була ввести цей податок у 1994 р.). Загалом це один з непрямих податків, який стягується зі знов утвореної власності і сплачується усіма суб'єктами підприємницької діяльності, які є каналами товарообігу. Кожна країна сама встановлює ставки оподаткування, які коливаються в межах від 15 % (у Люксембурзі) до 25 % (у Швеції та Данії). Стандартні ставки податку на додану вартість та його питома вага в податкових доходах і в загальному валовому продукті в різних державах наводяться в таблиці [6].

Рівень податку  на додану вартість і його частка в  податкових доходах та у валовому внутрішньому продукті

Податок на додану вартість був введений в Україні   З 1січня 1992р. згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» від 20 грудня 1991р. Декрет Кабінету Міністрів України « Про податок на добавлену вартість» , що почав діяти з1993р., було підписано 26 грудня 1992р. З урахуванням доповнень і змін, що вносилися в наступних періодах, указаний декрет регламентував порядок обчислення і сплати ПДВ протягом 1993 -1997рр. ( до 1 жовтня 1997р.).

31 жовтня 1997р. порядок  обчислення  і сплати ПДВ регламентується   Законом України « Про податок  на додану вартість» від 3 квітня 1997р. На жаль, податкове законодавство  щодо сплати є дуже не стабільним. Так, тільки з часу прийняття  вказаного Закону і до введення  його в дію було прийнято  чотири закони, які вносили зміни  щодо ПДВ.[ 7]

1.2.Основні елементи правового механізму податку на додану вартість

Варто наголосити, що у  разі порушення вимог, установлених ст. 1 цього Указу, суб'єкти спрощеної  системи оподаткування – юридичні особи (платники єдиного податку  за ставкою 10 %) і фізичні особи  зобов'язані подати до органу державної  податкової служби заяву про реєстрацію платником податку на додану вартість починаючи з наступного звітного періоду (кварталу). При цьому за таке порушення чинним законодавством не передбачено ані фінансових, ані  будь-яких інших санкцій[14].

Український законодавець при врегулюванні питання щодо особливостей статусу осіб, які користуються спрощеною системою оподаткування надає можливість вибору застосування ними загальних принципів сплати податку на додану вартість. Коли фізична особа – суб'єкт підприємницької діяльності чи юридична особа є платником єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності й одночасно зареєстрована платником податку на додану вартість, на неї поширюється порядок нарахування та сплати податку відповідно до Закону України „Про податок на додану вартість”. Водночас суб'єкти підприємницької діяльності, які є платниками єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності та не зареєстровані платниками податку, не мають права на нарахування податку, податковий кредит і складання податкових накладних, а також на отримання бюджетного відшкодування[1].

Таким чином, платникам  надається можливість вибору тієї чи іншої схеми оподаткування в  залежності від їх потреб, специфіки  їхньої діяльності. При цьому є  деякі особливості щодо оподаткування  операцій таких платників з нерезидентами. Так, платники єдиного податку за ставкою 10% при отриманні послуг від нерезидента, який не має постійного представництва на території України, не повинні реєструватися платниками податку на додану вартість, але  зобов'язані нарахувати і перерахувати його до бюджету.

Процедура реєстрації платників  податку на додану вартість починається  з подання реєстраційної заяви  до органу податкової служби за місцем реєстрації платника податку. До реєстраційної  заяви обов'язково додається оригінал платіжного документа про сплату встановленої суми за бланк Свідоцтва  про реєстрацію платника податку  на додану вартість. З метою підтвердження  достовірності відомостей до заяви  можуть додаватися копія свідоцтва  про державну реєстрацію суб'єкта або  оригінал чи копія виписки з ЄДРПОУ[14].

При цьому слід звернути увагу на такі особливості. По-перше, якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового  періоду не перевищує 300000 грн. більше ніж у два рази, то така особа  зобов'язана надіслати (подати) податковому  органу за місцем реєстрації реєстраційну заяву протягом 20 календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. По-друге, за умови укладання особою однієї або більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких протягом звітного податкового періоду перевищуватиме 600000 грн., то така особа зобов'язана зареєструватись як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Податковий орган зобов'язаний видати Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість протягом 10 календарних днів після  отримання належним чином оформленої реєстраційної заяви. В одному з  розділів заяви платник податку  зазначає спосіб отримання Свідоцтва  – поштою або безпосередньо в  податковій інспекції. Центральний  податковий орган веде реєстр платників  податку на додану вартість. Зареєстрованим платникам податку на додану вартість присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку. Платник вважається зареєстрованим з моменту включення  його до Реєстру[8].

Перереєстрація платника податку на додану вартість обов‘язково  проводиться у разі виникнення змін у даних платника податку на додану вартість, які стосуються ідентифікаційного  коду ЄДРПОУ, реєстраційного (облікового) номера із Тимчасового реєстру Державної  податкової адміністрації України, або найменування (прізвища, імені, по батькові) чи місцезнаходження (місця  проживання) платника податку. При цьому  Свідоцтво підлягає заміні. Для цього  платнику необхідно протягом 10 днів після виникнення змін подати до податкового  органу, в якому він перебуває  на податковому обліку, додаткову  реєстраційну заяву з позначкою  «Перереєстрація». Порядок видачі нового Свідоцтва замість старого є  таким самим, як і при реєстрації. При цьому дата реєстрації не змінюється, а датою видачі нового Свідоцтва та датою анулювання старого Свідоцтва є дата внесення відповідних змін до Реєстру. Крім того, платник може замінити старе Свідоцтво на нове внаслідок його зношення чи псування в такому ж порядку.

У разі втрати Свідоцтва  платник для отримання нового Свідоцтва повинен подати до податкового  органу, в якому він перебуває  на обліку, додаткову реєстраційну заяву з позначкою «Перереєстрація  у зв'язку з утратою Свідоцтва», всі засвідчені копії Свідоцтва, оригінал платіжного документа про  сплату встановленої суми за Свідоцтво, пояснювальну записку за підписом платника податку (для фізичних осіб) або керівника  платника податку (для юридичних  осіб) щодо втрати Свідоцтва[10].

При аналізі особливостей сплати податку на додану вартість при перетинанні митного кордону  України варто звернути увагу  на порядок анулювання реєстрації платників  цього податку. Випадки, в яких відбувається анулювання реєстрації платника податку  на додану вартість, визначено п. 9.8 ст. 9 Закону України „ Про податок на додану вартість ”. Порядок анулювання платників податку на додану вартість передбачено п. 25 Положення № 79 „ Про реєстрацію платників податку на додану вартість ”[2].

1.3.Механізм справляння  ПДВ.

Податки — економічно доцільне примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних і юридичних осіб з метою фінансового забезпечення виконуваних державою функцій.

Податок на додану вартість (ПДВ) - податок, що стягується з підприємств, на суму приросту вартості на даному підприємстві, обчислювану у вигляді різниці між виторгом від реалізації товарів і послуг і сумою на сировину, матеріали, напівфабрикати, отримані від інших виробників. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість. Сутність ПДВ в тому, що він є частиною створеної вартості, яку стягують з покупців усіх видів товарів та послуг. Платники: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності.[5]

Поняття "податок" і "збір" розрізняються своєю  цілеспрямованістю. Податки створюють  загальну доходну частину державного або місцевого бюджету, яка розподіляється на загальнодержавні (загальні місцеві) потреби. Вони не мають цільової спрямованості. Збори направляються до спеціальних  фондів, що створені відповідно до законів  України, тобто за цільовим призначенням[6].

Платниками непрямих податків держава законодавчими  актами встановлює осіб, які продають товари (роботи, послуги). На них покладається юридична відповідальність за своєчасну  сплату податку. А фактичним платником (носієм податку) є особа, яка споживає товари (роботи, послуги), оскільки сплачує  за них ціну, що містить податок (податок  на додану вартість, акцизний збір).

ПДВ — найбільш значний за обсягом з усіх податків, які нараховуються в Державний  бюджет.

На даний момент цей закон втратив чинність на підставі нового Податкового Кодексу  України від 02.12.2010 року[11].

Платниками податку  є як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні. Обов'язковою для оподаткування  є діяльність на суму, яка перевищує 300 тис. гривень за 12 попередніх календарних місяців. [1] В випадку, якщо обсяг діяльності не перевищує вищевказану суму, але суб'єкт вже є зареєстрованим платником ПДВ, він може обрати касовий метод сплати ПДВ — сплачувати цей податок вже після отримання виручки за товар, проданий на умовах подальшої оплати (а не після поставки, як в загальному випадку). [10] Об'єктом оподаткування є продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України (здійснюване як резидентами, так і нерезидентами), завезення товарів і послуг (в тому числі в вигляді оренди чи лізингу) та вивезення товарів та послуг за межі митної території України.

Порівнявши Україну  з іншими країнами, ми можемо сказати, що ПДВ є важливим податком у кожній із них. Дослідивши певні статті, ми бачимо деяку відмінність в податкових системах країн. Наприклад, у Латвії, під час економічної кризи  президент Латвії конфедерації малих  і середніх підприємств Ерік Розенцвейт під час проведення одного із «круглих столів» зазначив, що економіка держави  знаходиться в стані «спаду». У 2009 р. ПДВ збільшилось з 18% - до 21%, різко підвищились акцизи [3].

У Ізраїлі ухвалили рішення про дострокове зменшення  ставки ПДВ на 05% - до 16%. Але варто  зазначити, що з 1 липня минулого року ставку ПДВ підвищено на 1%, але  цей податок мав зменшитись лише до кінця 2010 року [9].

Отже, порівнявши податок на додану вартість вище зазначених країн, ми бачимо, що податкова ставка змінюється під впливом економічного стану країни.

Оподаткування власне доданої вартості, сплата податку  пропорційно новоствореній вартості на відповідному етапі виробництва  чи просування товарів наближають податок  на додану вартість до прямих податків із точки зору прогресивності оподаткування. А широке коло платників податку  на додану вартість, які належать до різних галузей і форм господарювання, значною мірою визначає його універсальність.

Розглядаючи більш  конкретно ставки податку на додану вартість, слід особливо звернути на два  моменти. Перший – пов’язаний з  розміром ставки. Спочатку її було встановлено  на рівні 28%, її розмір перевищував усі  допустимі межі. Тому рішення про  доведення ставки податку на додану вартість до 20% є виправданим. Однак у сучасних умовах господарювання і такий розмір податкової ставки є завищеним. У період становлення ринкових відносин рівень оподаткування товарів народного споживання має бути поміркованішим. Другий момент – визначається кількістю ставок, що використовуються. Встановлення єдиної ставки податку значно спрощує систему функціонування та обслуговування податку на додану вартість [11].

Якщо податок  на додану вартість обчислюється за єдиною ставкою до всього споживання, то податок  пропорційний споживанню, але регресивний  стосовно річного доходу. Тому, щоб  послабити таку регресивність бажано було б встановити нижчу ставку на ті товари, які споживаються низькоприбутковими групами населення і в той  же час підвищити ставки на групи  товарів і послуг, що споживаються переважно високодохідними групами  населення. В результаті така диференціація  ставок податок втрачає свою нейтральність із зменшенням регресивності [13].

1.4.Операції, що звільнені  від оподаткування ПДВ

Пільги щодо сплати ПДВ:  
1. майно, товари, на які не нараховується ПДВ (продаж товарів спеціального призначення для інвалідів).  
2. при перетинанні майном, іншими матеріальними цінностями митного кордону України (експорт товарів за межі України).  
3. звільнення від сплати ПДВ для певних юридичних осіб (представництва міжнародних організацій, що створені та діють на території України на підставі міжнародних договорів)[4].  
 
Звільняються від оподаткування операції з:  
1. продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування молочними кухнями та спеціалізованими магазинами і куточками, які виконують функції роздаточних пунктів  
2. продажу (передплати) і доставки періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва; продажу книжок вітчизняного виробництва; продажу учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва;  
3. надання згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, послуг з вищої, середньої, професійно-технічної та початкової освіти закладами освіти, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг та послуг з виховання та освіти дітей будинками культури в сільській місцевості, дитячими музичними та художніми школами, школами мистецтв;  
4. продажу товарів спеціального призначення для інвалідів за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;  
5. послуг з доставки пенсій та грошової допомоги населенню;  
6. надання послуг з реєстрації актів громадянського стану державними органами, уповноваженими здійснювати таку реєстрацію згідно із законодавством;  
7. продажу лікарських засобів та виробів медичного призначення, зареєстрованих в Україні у встановленому законодавством порядку, в тому числі надання послуг з такого продажу аптечними установами;  
8. надання послуг з охорони здоров'я згідно з переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України, закладами охорони здоров'я, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на надання таких послуг;  
9. продажу путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей у закладах за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України. Зазначена пільга не поширюється на продаж путівок нерезидентам;  
10. інші [8].

Але в кожній країні щодо цього податку діють різні  пільги. Так, пільгова ставка сплати податку  на додану вартість майже в усіх країнах діє на більшість продовольчих товарів, особливо повсякденного попиту, на продукцію сільського господарства, на ліки, книги, друковану підписну продукцію. У деяких випадках на туристські та готельні послуги, вантажне та пасажирське перевезення тощо. Від сплати податку можуть звільнятися державні установи, пов'язані з виконанням адміністративних, соціальних, виховних, культурних і спортивних функцій, сільськогосподарське виробництво, деякі вільні професії (приватна викладацька діяльність, приватні лікарі та ін.). На деякі види виробів, навпаки, встановлюються підвищені ставки оподаткування, наприклад на автомобілі, тютюнові, ювелірні вироби, вироби з хутра тощо. Але загалом стандартна ставка встановлюється на рівні не менш ніж 14 %.

Цей податок має  особливості у відносинах між  різними країнами — членами ЄС. Зазвичай між ними встановлюються взаємовідносини, укладаються різні угоди, які передбачають, що при імпорті та експорті товарів цей податок взагалі не стягується[12].

У Німеччині, наприклад, встановлюється неоподатковуваний  мінімум за попередній календарний рік, але при цьому суб'єкти не мають права на відшкодування цього податку від інших підприємств. Може також вводитись регресивне оподаткування, а підприємства сільського та лісового господарства взагалі звільняються від сплати податку на додану вартість.

В Італії від сплати ПДВ звільняються експортні товари, міжнародні послуги та операції, пов'язані з їх виконанням, а також операції страхування та надання кредитів, поширення акцій та облігацій, витрати на медичне обслуговування, освіту, культуру, поштові послуги та операції із золотом та іноземною валютою.

У Нідерландах  знижуються ставки ПДВ на продукти харчування, безалкогольні напої, послуги готельного господарства, пасажирського транспорту, на деякі види комерційної діяльності, а також на банківські, страхові та фінансові послуги, освіту та охорону здоров'я.

В Австрії знижені  ставки застосовуються при здачі  в оренду нерухомості (крім гаражів і паркінгів), а також при укладанні деяких угод у сфері культури, науки тощо.

У Люксембурзі  знижена ставка встановлюється при  постачанні газу, електроенергії[2].

Тобто, незважаючи на те, що цей податок діє практично  в усіх країнах Західної Європи, у кожній з них різні його ставки та досить гнучка система запровадження.