Операції комерційних банків на валютному ринку

ЗМІСТ

Вступ 4

I. Становлення, сучасний стан та розвиток банківської справи 6

1.1. Банківська діяльність: сутність, процес становлення та 

основні функції  6

1.2. Особливості функціонування  сучасних банківських систем 13

1.3. Становлення та розвиток  банківської системи України 21

II. Економіко-правові особливості діяльності Національного банку

України 29

2.1. Організаційно-правові  основи функціонування НБУ 29

2.2. Функції і операції  НБУ 34

2.3. Грошово-кредитна політика  НБУ 43

III. Порядок створення і організація діяльності комерційних банків 48

3.1. Види і операції комерційних банків  48

3.2.  Порядок створення  та реєстрації комерційних банків 58

3.3. Ліцензування комерційних банків 64

IV. Операції комерційних банків з формування ресурсної бази 72

4.1. Власні ресурси комерційного банку та їх економічна

характеристика 72

4.2. Депозитні операції банків 81

4.3. Недепозитні операції банків 87

V. Операції комерційних банків з розрахунково-касового

обслуговування платіжного обороту клієнтів 95

5.1. Відкриття та ведення банками рахунків в національній валюті 95

5.2. Розрахункові операції  банків 103

5.3. Організація готівково-грошового  обігу в банківських 

установах 113

VI. Кредитні операції  комерційних банків 123

6.1. Сутність, види та принципи  банківського кредитування 123

6.2. Організація кредитної  діяльності банку 131

6.3. Основні етапи процесу  банківського кредитування 136

VII. Операції комерційних  банків з цінними паперами 153

7.1. Поняття і основи  класифікації банківських операцій  з цінними 

паперами 153

7.2. Інвестиційні операції  комерційних банків 158

7.3. Операції банків з  векселями 169 

VIII. Операції  банків  з обслуговування ЗЕД клієнтів 180

8.1. Порядок  відкриття  та ведення клієнтських рахунків  в 

іноземній валюті 180

8.2. Порядок здійснення  міжнародних  розрахунків за

експортно-імпортними операціями 187

8.3. Основні форми міжнародних  розрахунків 193

IX. Операції комерційних  банків на валютному ринку 202

9.1. Сутність валютного  ринку 202

9.2. Конверсійні операції банків 209

9.3. Управління валютною позицією комерційного банку 219

Додатки 226

Список літератури 272

ВСТУП

На сучасному етапі економічного розвитку, в умовах трансформації національної економіки, серед проблем, пов’язаних з виходом України з кризового стану, важливе місце посідають задачі формування ефективної банківської системи.

Виступаючи найважливішим елементом відтворювальної структури економіки, банківські установи організують рух і перерозподіл ресурсів суспільства в їх грошовому виразі. Через банківську систему  проходять грошові розрахунки і платежі  господарюючих суб’єктів та населення. Саме комерційні банки виконують важливу функцію мобілізації тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворення  їх в реальний капітал через здійснення різноманітних кредитних, інвестиційних та інших операцій, забезпечуючи, таким чином, потреби економіки в додаткових ресурсах. Серед суб’єктів фінансово-господарської діяльності комерційні банки – це саме та галузь, яка повинна бути спроможна своєчасно прогнозувати динаміку економічної кон’юнктури, а також найбільш швидко та достатньо гнучко реагувати на будь–які зміни, що відбуваються на фінансовому ринку.

Становлення банківської системи тісно пов’язане зі створенням ефективного механізму управління банківською діяльністю, дійової системи регулювання і контролю банківських операцій. Це, в свою чергу, потребує глибокого вивчення основ сучасної банківської справи, дослідження сутності і особливостей надання різноманітних банківських послуг, відслідковування та врахування міжнародного досвіду, а також перспективних можливостей розвитку фінансово-кредитної системи України в цілому.

Останні десятиріччя корінним чином змінили погляди на банки та банківську діяльність. З одного боку, це обумовлено можливими практично миттєвими змінами умов функціонування банків. З іншого – все більш явна інтеграція банківських систем, фінансова конкуренція, що посилюється, розвиток інформаційних технологій зводять нанівець традиційні методи здійснення банківських операцій. У зв’язку з цим, в сучасних умовах банки достатньо швидко еволюціонують відносно використовуваних методів управління, тому на сьогодні важливого значення набувають проблеми формування класу високопрофесійних менеджерів-банкірів, спроможних здійснювати ефективне управління банківською діяльністю в умовах нестабільності і значних коливань на фінансових ринках та жорстких регулятивних обмежень. Це потребує постійного вивчення та аналізу новітних способів та підходів до здійснення банківських операцій, що в свою чергу, тісно пов’язане з необхідністю впровадження комплексних заходів з підготовки кваліфікованих фахіфвців банківської справи, підвищення ефективності та  вдосконалення діючих навчальних програм. Одним з таких заходів і виступає підготовка та видання  даного посібника. В той же час, поглиблене вивчення сутності банківських операцій, дослідження процесів, які відбуваються в банківській справі є об’єктивно важливим не тільки, власне, для банкірів-практиків, але і всіх тих, хто так чи інакше пов’язаний з економікою та бізнесом: сьогодні дуже важко виділити хоча б один самостійний суб’єкт будь якої галузі економіки, чия фінансова діяльність не знаходилась би в процесі постійної та глибокої взаємодії з банківською системою.

Розділ І. Становлення, сучасний стан та розвиток банківської справи

Цілі вивчення: зрозуміти сутність банку та його роль в сучасній економіці, засвоїти функції та задачі банківської діяльності; усвідомити основні тенденції функціонування та розвитку банківських систем.

1.1. Банківська  діяльність: сутність, процес становлення  та основні функції.

Слова, що були схожі за звучанням зі словом  «bank» та позначали різні поняття із сфери грошового обігу, увійшли до більшості європейських мов практично одночасно – в епоху швидкого розвитку торгівлі в середньовіковій Європі, яка тоді ще не знала сучасного поділу на національні держави.

Словом «bancheri» в Генуї в ХІІ столітті називали міняйла, а стіл, на якому міняйло розкладав свої монети, називався «banca».  Старофранцузське слово «banque» та італьянське «banca» декілька сотен років тому означали одне й теж – «лавка міняйли». Слова «banquier» та «bankier» у французській та німецькій мовах позначають власника капіталу, що має можливість односібно визначати стратегію і тактику використання фінансових ресурсів.

Виникнення банківської справи історично пов’язане із потребою ринку у посередницькій діяльності з розміну та обміну цінностей, що виконували функцію грошей при обмінних та торговельних операціях. Потреба в розвитку банківських послуг посилювалась одночасно з розвитком і розширенням торгівлі. Поява грошей, спроможних обертатися в якості універсального товару, перетворила примітивний механізм бартерного обміну в обіг товару через  операції купівлі-продажу. Між виробником товару та його споживачем почали виникати різні посередники. На окремих етапах розвитку та розширення ринку (в широкому смислі цього слова) в якості таких посередників виступали, з одного боку, перекупники, купці або система торговельних послуг, а з іншого – міняйло, банкір та фінансово-кредитна система.

Розвиток і розповсюдження грошового обігу сприяли введенню в оборот боргових зобов’язань та вимог, різноманітних титулів власності, комерційних і казначейських векселів, облігацій, акцій і т.ін.

Укріплення економіки європейських держав, посилення влади та впливу католицької церкви на державну політику, розвиток науки, поява нових знань і технологій спричинили підвищення ділової активності, розширення торгівлі та пожвавлення в економіці. Це сприяло виникненню великих державних жиро-банків, що дозволяло достатньо широко розповсюдити систему здійснення безготівкових розрахунків між контрагентами.

Жиро-розрахунок широко використовується і сьогодні як система безготівкових розрахунків  або як різновид безготівкових розрахункових  операцій, пов’язаних з перерахуванням коштів з одного банківського рахунку на інший в межах одного банку або єдиної банківської системи. Використання системи жиро-розрахунків в момент її створення дозволяло підприємцям отримати ряд переваг: зберігати активи в золоті та інших металах, здійснювати розрахунок шляхом виписування переказу на банк та  отримувати  плату від своїх контрагентів в монетах при гарантії якості грошей з боку банку. Переваги використання паперових платіжних засобів у вигляді переказів жиро-банків спричинили швидке зростання популярності банківських грошей і надалі призвели до появи банкнот – банківських цінних паперів.

Безпосередніми попередниками сучасних банкнот вважаються білети, що випускались в обіг німецькими золотих справ майстрами в середині XVII століття у посвідчення прийняття вкладів в золоті та інших дорогоцінних металах. Таке посвідчення, що мало назву «зобов’язання золотоковалів», представляло собою безстрокове боргове зобов’язання встановленої форми, що давало його пред’явнику безумовне право вимагати у будь-якого члена цеху золотоковалів вказану в зобов’язанні суму грошей в будь-який час. Ці боргові зобов’язання вільно обертались і виступали еквівалентом золотих монет, а їх використання давало можливість накопичувати золото у зв’язку з припиненням природного зносу золотих монет в обігу. Другим джерелом прибутків цеху золотоковалів виступала можливість використовувати частину отриманих «безпроцентних вкладів» для надання процентних позик уряду та іншим надійним позичальникам. Для підтримання стійкого обігу своїх боргових зобов’язань золотоковалям було необхідно зберігати в резерві тільки деяку, визначену досвідом, частину отриманих цінностей у вигляді золотих монет для задоволення поточних потреб утримувачів банкнот.

Власне банківські білети вперше з’явились в 1661 році в касах Стокгольмського банку, але швидко вийшли з обігу. Постійний обіг банкнот почав забезпечувати з 1694 року Англійський банк, що увійшов в історію і як перший стійко функціонуючий банк в Європі. Англійський банк вперше в історії використав можливість створення повноцінних грошей  в межах банківської системи, створивши пропозицію кредиту в банківських білетах, сумарна фактична вартість якого істотно перевищувала реальні грошові ресурси банку в золоті та інших дорогоцінних металах. За оцінкою крупних економістів того часу, це нововведення активно сприяло розвитку торгівлі та економіки держави. Емісійні банки і понині часто називають банками для кредитування розвитку промисловості.

В сучасних умовах дати точне і однозначне визначення такого універсального поняття як «банк» – не менш складна задача, ніж визначити універсальне поняття «фінанси». Так, банк, виступаючи найважливішою фінансовою установою в економіці, може розглядатися як:

– джерело: корпоративного кредиту,

кредиту для домашніх господарств,

кредиту для малих підприємств,

споживчого кредиту,

важливої фінансової інформації,

отримання коштів для транснаціональних операцій;

– посередник у здійсненні грошових розрахунків.

Однак в багатьох випадках визначення поняття «банк» необхідно формулювати більш точно, причому не стільки для пояснення сутності цього фінансового інституту, скільки для вирішення більш важливих практичних задач, наприклад, щоб довести, вважається чи не вважається конкретне фінансове підприємство банком, а його діяльність регламентується чи не регламентується тими чи іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, банк може характеризуватися набором функцій, які він виконує в економіці, але цей критерій не є вичерпним та достатнім. Так, на початку 80-х років поточного століття за законами США банком вважалась будь-яка установа, що залучає кошти на депозити та надає кредити. Виключаючи з ділової практики одну з цих двох операцій, з’являлась можливість фактично надавати клієнту банківські послуги та, в той же час, формально не підпадати під дію законів про банківську діяльність, тобто виходити з-під контролю державних органів. В той же час, на сьогоднішній день не можна визначити банк і як місце зустрічі клієнта з банкіром, оскільки клієнт все менше потребує безпосереднього контакту з персоналом банку та може отримувати доступ до всього комплексу фінансових послуг через телекомунікаційні системи зв’язку з будь-якої частини світу. Тому в найбільш загальному значенні банком прийнято вважати фінансову установу, що спеціалізується на акумулюванні ресурсів і управлінні цими ресурсами шляхом здійснення розрахункових, посередницьких, кредитних та інших фінансових операцій.

Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, приймають участь у фінансових операціях самого різного типу, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

В залежності від обраних критеріїв та ступеня деталізації можуть виділятися різні за структурою, кількісністю та змістом системи функцій комерційних банків. Так, П.С. Роуз виділяє такі основні банківські функції [  ]:

– ощадна функція;

– функція інвестиційного планування;

– функція платежів та розрахунків;

– кредитна функція;

– функція управління грошовими потоками;

– функція андеррайтера;

– брокерська функція;

– функція страхування;

– трастова функція.

В найбільш агрегованому вигляді, з точки зору забезпечення вирішення основних цілей і задач, покладених на банки, можна виділити такі функціональні групи:

– платіжно-розрахункова;

– ощадно-капіталотворча;

– кредитно-інвестиційна.

В основу платіжно-розрахункової функції покладено посередництво банків у платежах та розрахунках. Виступаючи в якості посередників, банки беруть на себе виконання таких операцій, як прийняття грошей від клієнтів та їх виплата, зберігання готівкових коштів, зарахування коштів за переказами на відповідні банківські рахунки, здійснення безготівкових платежів за дорученнями клієнтів, виконання платіжно-розрахункових операцій за банківськими пластиковими картками, дорожними чеками і т. ін. Ця функція є дуже вигідною та корисною для підприємців, оскільки дозволяє скорочувати  витрати на утримання штату касирів, бухгалтерів, охорони, спеціального транспорту тощо. Здійснення безготівкових розрахунків через електронну систему платежів дозволяє істотно скоротити тривалість фінансово-господарського обороту та значно зменшити рівень невиробничих витрат обігу.

Ощадно-капіталотворча функція полягає в залученні тимчасово вільних ресурсів суспільства, зокрема, в мобілізації грошових доходів та заощаджень і перетворенні їх у реально діючий капітал. Як підприємства, так і домашні господарства, при одержанні грошових доходів, окрему їх частину спрямовують на накопичення з метою забезпечення наступних великих витрат. Ці доходи та заощадження, якщо вони не задіяні в грошовому кругообігу, становлять так званий «мертвий скарб».

Комерційні банки акумулюють грошові доходи та заощадження у вигляді різноманітних депозитів, вкладів, перетворюючи їх у позиковий капітал. Цей капітал випускається банками в обіг шляхом його надання у тимчасове користування зацікавленим господарюючим суб’єктам та домашнім господарствам на відповідних умовах.

Тісно пов’язана з попередньою кредитно-інвестиційна функція. База функціонування кредитно-інвестиційних відносин – тимчасове  вивільнення грошових ресурсів та поява тимчасової потреби в них.  Об’єктивно коливні відхилення фактичної потреби господарюючих суб’єктів в обігових коштах від їх наявності залежать від багатьох факторів, зокрема: сезонності виробництва, характера продукції та використовуваної сировини, співвідношення між тривалістю виробництва та тривалістю  оберненості продукції, коливань  цін на неї і т.ін. В той же час, у випадку безпосереднього надання вільних грошових коштів їх власниками в позику підприємцям виникають суттєві ускладення. Так, розміри пропозиції вільних грошей далеко не завжди  відповідають розмірам попиту на позиковий капітал. Терміни вивільнення фінансових ресурсів у їх власників також можуть не співпадати з термінами, продовж яких ці ресурси потрібні позичальникам. Тому саме банки, мобілізуючи ресурси за різними розмірами та різною терміновістю повернення, мають можливість заповнювати тимчасову нестачу коштів в одних господарюючих одиниць за рахунок тимчасового їх надлишку в інших. Причому, у необхідних сумах та на потрібні терміни.

Кредитно-інвестиційна функція забезпечується банками за допомогою механізму створення кредитних засобів обігу. В основі цього механізму лежить система регулювання обов’язкових резервів комерційних банків. Так, якщо залишки коштів в касі та на кореспондентському рахунку банку в центральному банку дорівнюватимуть сумі залучених ресурсів, ліквідність банку  буде майже стовідсотковою, проте його кредитні можливості будуть представлені тільки вільним залишком власного капіталу. В той же час, якщо норма обов’язкового резервування становитиме, наприклад 15%, то саме ця частина від загальної суми залучених коштів повинна зберігатися банком  в резервній формі (кошти на коррахунку та в касі). Наприклад, якщо банк залучив депозит в сумі 100 млн.грн., його резерв одразу повинен збільшитися на 15 млн.грн. Решта 85 млн.грн. можуть бути використані банком на кредитно-інвестиційні цілі. Так, якщо  банк надасть кредит позичальнику у сумі 85 млн.грн. для закупівлі товарів у фірми, яка обслуговується в іншому банку, то ці кошти врешті решт надійдуть на користь цієї фірми саме в її банк. Цей банк, в свою чергу, отримавши 85 млн.грн., повинен буде збільшити свій резерв на 12.75 млн.грн. (15% від 85 млн.грн.), а решту 72.25 млн.грн. також зможе використати у вигляді кредитів чи інвестицій. Як бачимо, вже на цьому, далеко не останньому, етапі грошового обороту розмір  створених банками кредитних засобів обігу – 157.25 млн.грн. (85+72.25) значно перевищує суму початково залученого в банківську систему депозиту (100 млн.грн.).

Цей ефект носить назву банківського мультиплікатору, величина якого визначається за формулою:

M =

R – це норма обов’язкового  резервування.

Показник банківського мультиплікатору вказує, скільки коштів може бути введено в обіг банківською системою на кожну одиницю початково залучених ресурсів.

Таким чином, спираючись на виділені основні функції банківської діяльності, можна дати відповідне визначення поняття «банк»: Сучасний банк – це універсальне фінансове підприємство, що здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі і виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання та контроль банківської діяльності.

1.2. Особливості  функціонування сучасних банківських систем.

По напрямках банківської роботи, спеціалізації основної клієнтури та законодавчим обмеженням на сфери діяльності виділяють декілька різновидів банків. В зв’язку з цим, термін «банк» зараз рідко використовується без прикметника, що характеризує, власне, банк, тип його операцій, призначення та форму власності тощо. В узагальненому вигляді, типова сучасна  банківська система може бути представлена так:

І рівень: Центральний банк;

ІІ рівень: – комерційні банки;

– інвестиційні банки;

– ощадні банки;

– іпотечні банки;

– спеціалізовані банки та інші;

– парабанківські фінансово-кредитні установи (інвестиційні фонди, страхові компанії, трастові організації, пенсійні фонди, кредитні союзи та ін.).

Для більш повного розуміння сутності функціонування та розвитку сучасних фінансових систем представляється доцільним як з теоретичної, так і з практичної точки зору аналіз банківських систем таких країн як США, Германія та Японія.

Становлення банківської системи США в сучасному вигляді відбулось із проведенням реформи 1913 року,  в результаті якої було створено державну систему управління монетарною та банківською діяльністю, що базувалась на заснуванні Федерального резерву чи Федеральної резервної системи США (ФРС). ФРС тісно співпрацює з Казначейством США і органами федеральної влади на різних рівнях. Конгрес США не в змозі втручатись в поточну діяльність ФРС, хоча вона є структурою, формально підлеглою Конгресу. Голова Ради управляючих ФРС взаємодіє з секретарем Казначейства, Головою ради економічних консультантів при Президентові США, директором Федерального відомства управління і бюджету. ФРС двічі на рік надає Конгресу звіт про результати своєї діяльності і доповідає про відповідність своїх дій економічним умовам і цілям державної адміністрації та Конгресу. Основними функціями ФРС є: виконання ролі центрального банку країни; емісія грошей; нагляд за діяльністю банків, що отримали чартер (дозвіл) в окремих штатах; ліцензування і нагляд за міжнародними банками, що базуються в США; функція грошово-кредитного контролю для підтримання стабільності економіки; функція «кредитору в останній інстанції», тобто надання в критичній ситуації тимчасових позик банкам, що мають певні фінансові труднощі з платоспроможністю та ліквідністю; функція клірингового центру при грошових переказах в межах банківської системи.

Окрім, власне, ФРС, до органів державного управління та контролю  банківської діяльності належать: спеціальний підрозділ Казначейства США – Контролер грошового обігу; Федеральна Корпорація Страхування Депозитів  (ФКСД) та комісії штатів з банківської діяльності. До обов’язків Контролера грошового обігу відносяться: видача дозволів на створення нових національних банків, що мають дотримуватися федеральних законів; контроль та нагляд за діяльністю національних банків; затвердження заяв на створення нових банківських відділень, злиття та поглинання банківських компаній.

Комісії штатів з банківської діяльності видають дозволи на відкриття нових банків на території штату;  контролюють та регулярно перевіряють усі банки, які отримали дозвіл в штаті; користуються правом накладати відповідні вимоги щодо ліквідності та мінімального рівня власного капіталу банків, що отримали дозвіл в штаті.

Федеральну систему страхування депозитів було створено у відповідності з законом Гласса-Стігалла (Законом 1933р. про банківську діяльність) як один із засобів впорядкування банківської системи. Основною метою створення ФКСД було відновлення та укріплення довіри вкладників та депозиторів до банків, що була втрачена в роки Великої Депресії. До основних функцій ФКСД належать: страхування депозитів банків, що дотримуються правил ФКСД; затвердження всіх запитів застрахованих банків щодо створення  відділень, злиття та поглинання; отримання та перевірка звітів застрахованих банків про їх фінансовий стан. У теперішній час ФКСД гарантує повне відшкодування вкладів, що не перевищують розмір 100 тисяч доларів США, у випадку банкротства застрахованого банку.

В США існує чотири основні типи кредитно-депозитних установ: власне комерційні банки, позиково-ощадні асоціації, ощадні банки та кредитні союзи. Відміни між цими установами полягають, в основному,  у специфічних умовах використання різних видів депозитів – при наданні позик та кредитів.

Найбільш вагому групу кредитно-депозитних установ США становлять комерційні банки. Головна відмінна особливість комерційних банків як кредитно-депозитних установ полягає у переважному використанні депозитів на ринку  коротко – та середньострокових комерційних кредитів для розвитку бізнесу. Крім того, комерційні банки практикують надання споживчих позик (під наступні доходи) та кредитів під нерухомість (закладні кредити). До початку реформування законодавства про банківську систему на рубежі 70-х–80-х років банки США виступали монополістами на багатьох сегментах фінансового ринку. До цього часу існувало законодавче розмежування комерційних і інвестиційних банків. Так, першим було заборонено здійснювати інвестиції практично в усі цінні папери, що випускались приватними емітентами, а також займатися андеррайтингом (гарантованим розміщенням нових випусків корпоративних акцій та облігацій). В свою чергу, інвестиційні банки не мали права здійснювати депозитні операції та видавати кредити. Все це, безумовно, не сприяло розвитку ринкової конкуренції та диверсифікації банківських послуг. Тому цілком природно, що вже з другої половини 70-х років, в ході реформування банківської системи США, функціональні відміни між фінансово-кредитними установами та традиційне розмежування сфер їх діяльності почали поступово нівелюватися. В сучасних умовах практично всі депозитні і фінансові установи США мають можливість діяти в єдиному федеральному правовому полі як універсальні банки, за винятком деяких спеціально обумовлених випадків та  з урахуванням обмежень, що встановлюються адміністраціями окремих штатів.

Банки США, пройшовши початковий етап процесу реорганізації національної фінансової системи, постійно вдосконалюють та розширюють свої можливості як на національному, так і міжнародному ринках, розповсюджуючи свій вплив на нові області діяльності. Комерційні банки США інтенсивно працюють  на ринках капіталу та все активніше охоплюють операції з корпоративними цінними паперами, особливо – на ринку облігацій. Інвестиційні банки, в той же час, організують так званий «альянс позикодавців» та намагаються зайняти авангардні позиції в сфері банківського кредитування клієнтів. Таке положення, безумовно, сприяє підвищенню ефективності функціонування банківської системи США, постійній конкуренції на різних сегментах фінансового ринку, реструктуризації портфелю банківських послуг, появі нових банківських продуктів відповідно до потреб клієнтів.

Серед фінансових систем держав сучасної Європи особливої уваги заслуговує фінансово-кредитна система Федеративної Республіки Германії (ФРГ). За роки, що  пройшли після закінчення другої світової війни, банківська система Германії (при вагомій підтримці США та міжнародних фінансових організацій) змогла не тільки достойно конкурувати з банківською системою Великобританії, але й стати реальним європейським фінансовим лідером та однією з основних опор економічної системи Європейського Союзу. Банківська система сучасної Германії включає систему Центрального банку та мережу комерційних банків. Крім того, в банківській системі Германії представлені правові установи, що здійснюють нагляд за діяльністю банків та виконанням діючого Закону про кредитну систему.

Основна задача Центрального банку полягає в забезпеченні зовнішньої конвертованості та внутрішньої стабільності національної валюти. До найважливіших його задач також відносяться: регулювання грошового обігу; емісія грошей; регулювання обсягу кредитування національної економіки; забезпечення виконання правил платіжного обороту в державі; забезпечення розрахунків з іноземними державами. Контрольні та наглядові функції в банківській сфері покладено на спеціальний орган, що діє під юрисдикцією  Міністерства фінансів ФРГ, – Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами. До основних задач цього відомства відносяться: профілактика порушень фінансового законодавства;  контроль видів та обсягів комерційної діяльності банків; нагляд за системою інформаційного забезпечення банків і фінансових установ; інформаційне обслуговування та контроль. Саме Федеральне відомство з нагляду за кредитними установами видає комерційним банкам ліцензії на право здійснення фінансово-кредитної діяльності на території Германії. Цей же орган може відкликати ліцензію, якщо дії банківської установи не відповідають нормативним актам або законодавству про фінансово-кредитну діяльність. В Германії функціонує близько 4000 комерційних банків, серед яких розрізняють універсальні та спеціалізовані банки. За існуючою класифікацією, з точки зору правового статусу, комерційні банки Германії розділяються на приватні, кооперативні та громадсько-правові.

Приватні комерційні банки Германії представлені приблизно 350 універсальними установами з 7000 філіалів. З  їх числа виділяють близько 200 регіональних банків, близько 80 банків – банкірів, тобто банків, що діють на основі одноосібного приватного капіталу, і близько 60 філіалів іноземних банків [ 1 ]. Комерційні банки Германії функціонують в трьох організаційних формах:

акціонерне товариство;

акціонерне командитне товариство;

товариство з обмеженою відповідальністю.

Більшість германських регіональних комерційних банків не обмежують коло своїх клієнтів і сферу ділової активності якимось регіоном та здатні надавати клієнтурі повний комплекс сучасних банківських послуг.

Основу системи спеціалізованих комерційних банків Германії становлять близько 30 приватних іпотечних банків, що надають кредит під заставу земельних дільниць, та банків, що спеціалізуються на наданні комунальних позик. Основна сфера діяльності цієї системи кредитних установ – фінансування житлового будівництва та реконструкції житла.

Ще одним новим лідером післявоєнного фінансового світу стала банківська система Японії. Серед розвинутих держав Японія  характеризується як країна, що володіє найбільшими валютними запасами, і при цьому виступає досить обережним та ефективно діючим інвестором. Найкрупніші банки Японії посідають перші шість місць у рейтинговому списку провідних національних банків світу, а до списку п’ятидесяти найкрупніших банків розвинутих держав входять близько 20 японських [ 2 ].

Для фінансової системи Японії характерна велика залежність кредитної діяльності банків від державної економічної  та господарської політики. Японські банки здійснюють інвестиції за межі країни тільки під гарантії урядів у країнах зі стабільним законодавством та стійкою внутріполітичною ситуацією. Успішному становленню та розвитку сучасної фінансово-кредитної системи Японії дуже сприяло використання досвіду розвитку фінансової системи Германії: при розробці нового законодавства про фінансову та банківську діяльність  Японія фактично скопіювала германський господарський кодекс, відкоригувавши зміст окремих статей у відповідності з особливостями своєї національної культури.

До останнього часу практично всі вклади в комерційні банки Японії були об’єктом державного гарантування їх повернення. Державне регулювання кредитної політики японських банків в роки після другої світової війни здійснювалось, як правило, в непрямій формі та обмежувалось рекомендаціями щодо кредитування тих чи інших галузей та підприємств. В окремих випадках держава прямо та активно впливала на банківську систему в інтересах розвитку національної промисловості.