Описати методику аналізу оборотності виробничих запасів і готової продукції

Самостійна робота №4

на тему: «Описати методику аналізу оборотності

виробничих запасів і готової продукції»

підготовила ст. групи ФБ-45к

Мойсеєва Валентина

Якість виробничих запасів має великий вплив на результати виробництва та фінансовий стан підприємства.

Накопичення великої кількості запасів свідчить при спад активності підприємства. Великі понадпланові запаси призводять до заморожування оборотного капіталу, уповільненню його оборотності, у результаті чого фінансовий стан погіршується. Крім цього збільшується псування сировини та матеріалів, збільшуються складські витрати, виникають проблеми з ліквідністю, що негативно впливає на кінцевий результат діяльності.

У той же час нестача запасів також негативно впливає на фінансовий стан підприємства, оскільки скорочується виробництво продукції через простої, зростає чутливість до росту цін на сировинні ресурси, зменшується сума прибутку.

Тому підприємство повинно постійно слідкувати, щоб виробництво своєчасно та у повному обсязі забезпечувалось усіма необхідними ресурсами та в той же час щоб вони не залежувались на складах.

Аналізуючи стан виробничих запасів, перш за все необхідно звернути увагу на вивчення їх динаміки та перевірку відповідності фактичних залишків їх плановим потребам.

Розмір виробничих запасів у вартісному виразі може змінитись як за рахунок кількісного, так і за рахунок вартісного (інфляційного) факторів. Розрахунок впливу кількісного та вартісного факторів на зміну суми запасів по кожному виду здійснюється способом абсолютних різниць:

де З – сума запасів;    

К – кількісні фактори;    

Ц – вартісні фактори.

Період оборотності запасів (сировини та матеріалів) дорівнює часу зберігання їх на складі від моменту надходження до передачі у виробництво. Чим менший цей період, тим менше виробничий цикл. Він визначається наступним чином: 

  Середнє сальдо по рахункам виробничих запасів х Дні періоду

П З =          

   Сума кредитових оборотів по рахункам виробничих запасів      ,

де П З – період оборотності запасів.

Уповільнення оборотності запасів може відбутися за рахунок накопичення надмірних, неходових матеріалів, а також за рахунок придбання додаткових запасів через очікуваний ріст темпів інфляції, дефіциту.

Тому необхідно визначити, чи є в складі запасів неходові, непотрібні матеріальні цінності. Це легко встановити по даним складського обліку. Якщо по якому-небудь матеріалу залишок великий, а на протязі року витрат не було чи були незначні, то його можна віднести до групи неходових запасів. Наявність таких матеріалів свідчить про те, що оборотний капітал заморожене на тривалий час у виробничих запасах, у результаті чого зменшується його оборотність.

Для оперативного управління запасами робиться більш детальний аналіз їх оборотності по кожному виду.

На більшості підприємствах велику питому вагу у поточних активах займає готова продукція. Це викликано низкою факторів, таких як конкуренція, низька купівельна спроможність суб’єктів господарювання та населення, висока собівартість продукції, неритмічність випуску та відвантаження тощо. Збільшення залишків готової продукції на складах підприємства також призводить до тривалого заморожування оборотного капіталу, відсутності грошових коштів, потреби у кредитах та оплати процентів по ним, росту кредиторської заборгованості постачальникам, бюджету, робітникам підприємства по оплаті праці тощо. В нинішній час це одна із основних причин спаду виробництва, зниження його ефективності, низької платоспроможності підприємства та їх банкрутства.

Тривалість знаходження капіталу у готовій продукції дорівнює часу зберігання готової продукції на складах з моменту надходження до відвантаження покупцям. Вона визначається наступним чином:

        Середнє сальдо по рахунку 26 “Готова продукція” х Дні періоду

Т г.п =     

           Сума кредитового обороту по рахунку 26 “Готова продукція”   ,

де Т г.п  - тривалість знаходження капіталу у готовій продукції.

Для аналізу складу, тривалості та причин утворення понаднормативних залишків готової продукції по кожному виду використовують дані аналітичного та складського обліку, інвентаризації та відомості відділу збуту, служби маркетингу. З метою розширення та пошуку нових ринків збуту необхідно вивчати шляхи зменшення собівартості продукції, покращення її якості та конкурентоспроможності, структурної перебудови економіки підприємства, організація ефективної реклами тощо.

Також на багатьох підприємствах у поточних активах значну питому вагу займає незавершене виробництво. Збільшення залишків незавершеного виробництва може вказувати як на розширювання виробництва, так і на уповільнення оборотності капіталу через збільшення тривалості виробничого циклу.

Тривалість виробничого циклу дорівнює часу, на протязі якого із сировини виготовляють готові товари. Вона визначається наступним чином:            

Середні залишки незавершеного виробництва х Дні періоду

Т в.ц. =                              

Собівартість випущеної продукції                            ,

де Т в.ц.  - тривалість виробничого циклу.

Таким чином, постійне слідкування за станом виробничих запасів, зменшить ризик спаду виробництва, низької платоспроможності та банкрутства підприємства.

Самостійна робота №5

на тему: «Завдання та методологія здійснення аналізу джерел фінансування»

підготовила ст. групи ФБ-45к

Мойсеєва Валентина

Традиційно структура  і джерела утворення  майна  підприємства досліджуються  за  допомогою порівняльного  аналітичного  балансу. Методику його складання запропонував у 20-ті роки один з фундаторів балансознавства М. Блатов. Щоб отримати порівняльний аналітичний  баланс, треба вихідний баланс доповнити  показниками структури, абсолютної та структурної динаміки вкладень (активи) і джерел коштів (пасиви) підприємства за звітний період.

При складанні та аналізі порівняльного балансу використовують прийоми аналізу горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу) та вертикального (визначають питому вагу окремих статей та їх змін).

Показники порівняльного балансу можна об’єднати у такі групи:

• структури балансу;
• динаміки балансу;
• структурної динаміки балансу.

На  основі  структури  змін в активі та  пасиві  можна  зробити висновки про те, які джерела в основному забезпечували надходження нових  коштів  і в які активи вони були інвестовані. Забезпечення наступних витрат і платежів (розділ ІІ пасиву балансу) та  доходи майбутніх періодів (розділ V пасиву балансу) показують заборгованість підприємства власне собі, тобто йдеться про  власні кошти підприємства. Тому в агрегованому порівняльному балансі суми цих розділів слід додати до власного капіталу.

Аналіз якісних зрушень у майновому стані підприємства виконують за даними порівняльного балансу. Велике значення для коригування фінансової стратегії підприємства має трендовий аналіз окремих статей балансу за кілька років з використанням методів математичної статистики (середні прирости, кореляційні залежностей  статей балансу від різних чинників тощо).

Для аналізу складу і джерел формування майна підприємства застосовується матричний баланс. Матрична модель – це прямокутна таблиця, елементи (клітинки) якої відображають взаємозв’язок об’єктів. Вона зручна для фінансового аналізу, оскільки є простою та наочною формою поєднання різнорідних, але взаємопов’язаних економічних явищ. Аналіз за матричною моделлю можна формалізувати і виконувати на комп’ютері, що дає змогу оперативно змінювати та доповнювати модель.

Баланс підприємства подається як матриця, рядки якої – статті активу (майно), графи – статті пассиву (джерела коштів). Розмірність матриці може повністю відповідати кількості статей активу і пасиву балансу, але досить обмежитися кількістю  статей агрегованого балансу.

Істотним є поділ балансу на чотири квадранти (табл.1).

Таблиця 1

Квадранти матричного балансу           

         Актив                            Пасив        

        1. Необоротні                 1. Власний капітал        

        2. Оборотні                    2. Зобов’язання

Можна скласти:

• матричний баланс на початок року;
• матричний баланс на кінець року;
• різницевий матричний баланс;
• баланс руху коштів (надходження та витрачання коштів).

Перші  два баланси статичні, останні два відбивають зміни майна та коштів підприємства. Для перших трьох балансів матрична модель складається в чотири етапи:

1. Вибір розміру матриці.

2. Заповнення підсумкових рядків та граф відповідно до балансу, тобто заповнення «периметра» матриці.

3. Послідовний починаючи з першого рядка активу балансу вибір джерел коштів, що є у підприємства.

4. Перевірка всіх балансових підсумків по вертикалі та горизонталі матриці.

Найвідповідальнішим є третій етап складання матриці. Тут слід врахувати сукупність фінансових прав і повноважень підприємства, економічну природу оборотних та необоротних активів, власних та позикових коштів.

Джерела вибирають у послідовності, наведеній у табл. 2, у межах залишку коштів. Використання наступного джерела свідчить про певне зниження якості забезпечення коштами. Якщо постає потреба залучати інші джерела (які не ввійшли до наведеного переліку), це свідчить про неефективне використання (мобілізацію) коштів.

Таблиця 2

Порівняння статей активу і пасиву балансу          

Стаття активу                    Стаття пасиву

Необоротні активи                1. Статутний капітал                              

                2. Прибуток                             

                3. Довгострокові зобов’язання

Запаси                                   1. Статутний капітал (залишок)                           

                  2. Прибуток (залишок)                      

                       3. Довгострокові пасиви                  

                           4. Короткострокові кредити тапозики                        

                     5. Кредиторська заборгованість

Дебіторська заборгованість    1. Кредиторська заборгованість                               

               2. Короткострокові кредити та позики

Поточні фінансові інвестиції 1. Прибуток                                

              2. Кредиторська заборгованість

Грошові коштів та їх             1. Прибуток (залишок)

еквіваленти                           2. Кредити та позики                              

                3. Кредиторська заборгованість

Самостійна робота №6

на тему: «Економічна сутність, цілі та значення фінансового аналізу в процесі управління грошовими активами»

підготовила ст. групи ФБ-45к

Мойсеєва Валентина

Фінансовий аналіз є складовою частиною фінансового менеджменту й  аудита. Без знання методики фінансового аналізу неможливо ухвалити рішення щодо керування капіталом, мінімізувати фінансові ризики.

Фінансовий аналіз  – це процес дослідження фінансового стану й основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів подальшого підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку.

У традиційному розумінні сутність фінансового аналізу полягає в оцінці та прогнозуванні фінансового стану підприємства за даними бухгалтерської звітності та обліку. Фінансовий аналіз – це засіб накопичення трансформації й використання інформації фінансового характеру. Він  є одним із головних елементів фінансового менеджменту, аудиту та фінансової політики підприємства.

Фінансовий аналіз є основою для управління фінансами підприємства. В узагальненому вигляді він охоплює три головні напрямки:

1) оцінювання фінансових  потреб підприємства;

2) розподіл грошових  потоків  залежно від конкретних планів підприємства, визначення додаткових обсягів залучених фінансових ресурсів та каналів їх одержання – пошук внутрішніх резервів для розширення бази формування власних фінансових ресурсів, кредити комерційних банків,  кошти інституційних інвесторів, додаткова емісія цінних паперів тощо;

3) забезпечення системи  фінансової звітності, яка б об'єктивно  відображала процеси та забезпечувала  контроль за фінансовим станом  підприємства.

Для забезпечення якісного та детального фінансового аналізу необхідно, насамперед, оволодіти загальними концептуально-методичними підходами та методами і моделями його здійснення.

Фінансовий аналіз допомагає своєчасно вирішувати питання  оптимізації формування, акумуляції та розподілу фінансових ресурсів для забезпечення виробничої й інвестиційної  діяльності підприємства;  поточного та довгострокового планування і прогнозування; здійснення моніторингу та контролю реалізації програм та проектів. На його основі базується  фінансове забезпечення стратегії  та політики  підприємства на перспективний період. Без фінансового аналізу не можливі планування, прогнозування, бюджетування, ефективне розміщення фінансових ресурсів, аудит.

Фінансовий аналіз має важливе значення в економічній діяльності підприємства. Він дає змогу:

1) знаходити резерви покращення  фінансового стану підприємства;

2) об'єктивно оцінювати раціональність використання усіх видів фінансових ресурсів;

3) своєчасно вживати заходів  щодо підвищення платоспроможності  підприємства;

4) забезпечувати оптимальний виробничий та соціальний розвиток колективу за рахунок використання виявлених у ході аналізу резервів;

5) забезпечувати розроблення  плану фінансового оздоровлення  підприємства.

Методика фінансового аналізу включає три взаємозалежних блоки:

• аналіз фінансових результатів діяльності підприємства;
• аналіз фінансового стану підприємства;
• аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Основна мета фінансового аналізу – одержання невеликого числа ключових

(найбільш інформативних) параметрів, що дають об'єктивну  й точну картину фінансового  стану підприємства, його прибутків  і збитків, змін у структурі  капіталу, у розрахунках із кредиторами  й дебіторами. Але кожна конкретна  мета фінансового аналізу залежить  від завдань суб'єктів фінансового  аналізу.

Від мети залежить ступінь деталізації та глибина досліджень по окремих напрямках:

• аналіз майна та джерел його формування;
• аналіз структури витрат;
• аналіз структури балансу й оборотних коштів;
• аналіз ліквідності і фінансової стійкості;
• аналіз грошового потоку;
• аналіз оборотності;
• аналіз прибутковості;
• аналіз ефективності діяльності підприємства.

Отже, метою фінансового аналізу є всебічна оцінка фінансового стану підприємства, його ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами; розроблення найбільш вірогідних передбачень і прогнозів майбутніх умов функціонування підприємства; визначення дохідності фірми для порівняння її з аналогічними показниками інших підприємств чи оцінка підприємства з точки зору його ринкової вартості; своєчасного виявлення та усунення недоліків у фінансовій діяльності для пошуку шляхів поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності; виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі, визначення основних факторів, які впливають на фінансовий стан підприємства, прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані.

Самостійна робота №7

на тему: «Сутність ліквідності та платоспроможності, їх захищеності для суб’єктів господарювання в умовах ринкової економіки»

підготовила ст. групи ФБ-45к

Мойсеєва Валентина

Становлення ринкової економіки в Україні, поява фінансових ринків, дефіцит фінансових ресурсів об’єктивно сприяли розвитку такого важливого напряму аналітичної роботи, як фінансовий аналіз і діагностика.

Особливістю формування ринкової економіки, крім посилення впливу жорсткої конкурентної боротьби, є зміни в технології виробництва, комп’ютеризація опрацювання економічної інформації, постійні нововведення в податковому законодавстві, зміни процентних ставок і курсів валют тощо.

В цих умовах перед керівництвом підприємства виникає багато проблемних питань. Відповідь на них може дати діагностика фінансового стану, яка є одним з інструментів дослідження ринку та забезпечення конкурентоспроможності підприємства, за допомогою якого відбувається раціональний розподіл матеріальних і фінансових ресурсів.

Одно з найважливіших умов успішного управління підприємством - аналіз і системне вивчення фінансового стану підприємства і чинників, що впливають на нього, прогнозування рівня прибутковості капіталу підприємства.

Фінансовий стан – це одна з найважливіших характеристик виробничо-фінансової діяльності підприємства. В сучасній економічній літературі надають багато визначень цього поняття].

Фінансовий стан підприємства, його стійкість і стабільність залежать від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо поставлені завдання в перерахованих видах діяльності успішно реалізовуються, це позитивно впливає на фінансові результати фінансово-господарської діяльності підприємств.

За умов переходу економіки України до ринкових відносин, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення рівня економічної безпеки.

Особливого значення набуває своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) підприємства, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск чи реалізація високоякісної продукції.

Як правило, чим вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча їх собівартість, тим вища прибутковість підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Неритмічність виробничих процесів, погіршення якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести до перебоїв у забезпеченні матеріальними ресурсами, тобто у виробничому процесі, що безумовно знижує рівень економічної безпеки підприємства.

Стабільне функціонування, розвиток та збільшення конкурентоспроможності підприємства багато в чому залежить від наявності надійної системи економічної безпеки підприємства, тобто забезпечення економічної безпеки виробництва від різних проявів зовнішнього і внутрішнього походження, що впливають на потенціал підприємства.

Економічна безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативного впливу зовнішнього середовища, а також здатність швидко усунути виниклі загрози або пристосуватися до наявних умов, що негативно впливають на його діяльність.

Рівень економічної безпеки підприємства залежить від того, наскільки ефективно його керівництво і спеціалісти будуть спроможні уникнути можливих загроз і ліквідувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства. Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні високого рівня економічної безпеки підприємства.

Необхідно ефективно управляти фінансовим станом підприємства, тобто треба систематично й усебічно оцінювати фінансовий стан з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Для того, щоб управління фінансовим станом на підприємстві було ефективним, необхідно діагностику фінансового стану проводити за такими етапами:

1. Перебудувати механізм управління всього підприємства з урахуванням вимог фінансової прозорості. Наприклад, для великих підприємств і холдингів найбільш ефективною системою є бюджетне управління.

2. Розробити відповідну організаційну структури управління з поділом на бізнес-одиниці.

3. Організувати роботу фінансової служби таким чином, щоб була можливість одержувати інформацію із всіх напрямків робіт:

- по об'єктах фінансового управління;

- по управлінських процесах (планування, аналіз, прогноз);

- по фінансових потоках.

У міру необхідності треба провести методичне оснащення фінансової служби засобами, методами, принципами сучасного фінансового управління, тобто фактично навчити персонал роботі в нових умовах.

4. Розробити стандарти управлінського обліку всього підприємства в цілому й для кожної ланки та виду діяльності окремо: форми звітності, строки, систему інформаційних потоків, документообігу й т.д. Особливо важливо досягти сполучення управлінського фінансового обліку й бухгалтерського, оскільки основним джерелом фактичної фінансової інформації є бухгалтерія підприємства. Ціль цього етапу - забезпечити оперативне надходження й узагальнення необхідної фінансової інформації.

5. Необхідно провести автоматизацію за допомогою сучасних комп'ютерних технологій і програмного забезпечення відзначених вище заходів.

Виходячи з того, що підприємство повинне розглядатися як механізм, що перебуває в стані безперервного вдосконалювання своєї діяльності, природно виникає питання, з чого почати цей процес. Комплекс діагностичних процедур є очевидною стартовою фазою будь-якого процесу реструктуризації. Подібно тому, як людина має потребу в ґрунтовній діагностиці перед початком лікування, підприємство повинне пройти не менш ґрунтовну діагностику перш, ніж приступитися до трансформації.

Основна роль економічної діагностики полягає у трьох основних функціях, які вона виконує. До них відносять: функцію оцінки (визначення стану функціонування об'єкта управління); діагностичну (виявлення можливих змін стану об'єкта); пошукову (визначення можливих заходів покращення або відновлення стану суб'єкта управління). Саме за допомогою цих функцій визначено роль економічної діагностики в підвищенні ефективності управління фінансовим станом підприємства. Таким чином економічна діагностика:

- дозволяє приймати обґрунтовані рішення з управління фінансовою діяльністю підприємства;

- дозволяє дослідити зміни в діяльності підприємства в результаті внутрішніх і зовнішніх впливів, визначення виду цих змін, процесу їх протікання;

- дозволяє своєчасно виявляти і розпізнавати незадовільний фінансовий стан підприємства за непрямими ознаками;

- дає змогу виробити коректну фінансову політику, стратегію і тактику;

- дозволяє сформулювати висновки про фінансовий стан підприємства на дату завершення цього дослідження і на перспективу;

- дає змогу визначити можливі заходи покращення фінансового стану суб’єкту управління.

Діагностика фінансового стану є обов’язковою складовою фінансового менеджменту будь-якого підприємства. Діагностика фінансового стану передбачає здійснення повномасштабного аналізу за результатами його господарської діяльності, яка, в свою чергу вважається ефективною, якщо підприємство:

- раціонально використовує реальні ресурси;

- своєчасно погашає зобов’язання;

- функціонує рентабельно.

За умов трансформації економіки України в ринкову систему господарювання, значно зростає роль своєчасного та якісного аналізу фінансового стану суб’єктів господарювання, оцінки ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості, а також пошук шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності. Особливого значення набуває об’єктивна оцінка потенційних можливостей збільшення прибутку підприємства.

Систематична діагностика фінансового стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідна ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежить від його платоспроможності.

Метою діагностики фінансового стану підприємства повинна бути оцінка динаміки розвитку підприємства та пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами.