Організація маркетингу

              - 31 -

Вступ

Фінанси є могутнім економічним інструментом втручання держави в процеси розширеного відтворення, розподілу і перерозподілу частини вартості національного продукту. Використовуючи їх, держава може активно впливати на економічний і соціальний розвиток країни як у позитивному, так і негативному плані. Маючи об’єктивний характер, вони водночас залежать від суб’єктивних дій держави – фінансових законів і фінансової політики, спрямованих на досягнення конкретних цілей регулювання.

В умовах демократії державні фінанси є основою економічної стабільності в державі і рівня життя громадян. Державні фінанси – центральна ланка фінансової системи, яка має свої особливі принципи організації та функціонування. Це зумовлено функціями і роллю держави у регулюванні та забезпеченні демократичних, економічних і соціальних умов життя населення, створенні сприятливих умов для діяльності виробничих і невиробничих структур.

Сьогодні фінанси слід розглядати насамперед як економічну категорію, що відображає сукупність відносин, пов’язаних зі створенням, розподілом і використанням фондів фінансових ресурсів. В той же час, трансформаційні процеси, які сьогодні відбуваються в Україні мають свої особливості й потребують уважного вивчення надбань світової фінансової науки та пошуку шляхів максимального використання цього досвіду. Нині в Україні у сфері державних фінансів концентруються найгостріші проблеми економічного і соціального життя держави: бюджетний дефіцит і державний борг, оподаткування та ефективність видатків бюджету, фінансова стійкість підприємницьких структур і розвиток фінансового ринку.

В своїй роботі я прагну описати не лише інструментарій фінансової політики держави, а й висвітлити актуальність даної теми в процесі розв’язання проблем макрофінансової стабілізаціїї і побудови оптимально функціонуючої моделі здорових державних фінансів.

Розділ 1. Суть, функції та форми економічного регулювання в умовах ринкової економіки

Держава завжди виконувала класичні економічні функції. Вона законодавчо запроваджувала “загальні правила гри”, тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність субєктів ринку, в тому числі таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства.В державних судових органах розглядали не тількі кримінальні справи, а й майнові, господарські конфлікти. Держава збирала податки, за рахунок яких не тільки утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї і спорядження для приватних компаній. У деяких країнах державі належали заводи і залізниці.

Однак у цілому економічна роль держави ще на початку XX ст. була максимально обмежена, національне виробництво стало майже винятковою сферою приватного бізнесу. Прихильники теорії класичного капіталізму були впевнені, що недостатня величина сукупного попиту в умовах гнучкості цін не може бути причиною зменшення реального обсягу виробництва нижче природного рівня. Вони вважали, що попит завжди буде достатнім для того, щоб спожити всю продукцію, вироьлену на базі наявних ресурсів і сучасної технології. Це положення грунтується на законі Сея, за яким пропозиція створює власний попит. Тому не може бути розриву між сукупним попитом та сукупною пропозицією, а зміна сукупної пропозиції породжує таку ж зміну сукупного попиту. Тобто, коли рівновага порушується, то вона автоматично відновлюється через механізм гнучких цін, внутрішній механізм саморегулювання.

Теорію державного регулювання економіки розробив Джон Мейнард Кейнс і його послідовники. За теорією Кейнса коливання сукупних витрат впливають передусім на виробництво і зайнятість, а не на ціни. Тому кейсіанці вважають, що рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін формується на підставі підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат. Ці фактори є об’єктами державної економічної політики і перебувають під впливом держави. Тобто в теорії обгрунтовується те, що ринок сам по собі не може забезпечити повної економічної стабільності, а тому держава зобов’язана відігравати активну роль у стабілізації економіки і пом’якшенні економічних спадів і піднесень. Для цього потрібно формувати відповідну державну економічна політика, ефективно використовуючи економічні, правові та адміністративні важелі. Держава повинна не тільки стимулювати зниження відсоткової ставки комерційних банків, а й запроваджувати маштабні державні закупівлі з метою збільшення сукупного платоспрможного попиту.Діяльність держави характеризується двома різними поняттями- її потенціалом і ефективністю. Під потенціалом держави розуміють здатність ефективно првадити і пропагувати колективні заходи. Ефективність- це результат використання цього потенціалу для задоволення зростаючого попиту суспільства на відповідні блага. Держава з більшими можливостями може бути більш ефективною. Однак держава може мати значний потенціал і не бути достатньо ефективною, якщо цей потенціал не використовують належно.

Шлях до створення ефективнішої економічної системи досить складний. Найперше держава повинна зосередити наявні ресурси на тих завданнях, які вона може і повинна виконати. Формування ефективної держави можливе передусім у разі концентрації зусиль на фундаментальних завданнях запровадження партнерських відносин зі сферою бізнесу і суспільства у цілому.

Основні засади ринкової економіки формуються під впливом двох макроекономічних концепцій- кейсіанської і монетаристської. Монетаристи вважають, що система вільного ринку забезпечує макроекономічну стабільність на підставі конкуренції, за умови що: держава не втручається у функціонування економіки, відбувається незначне збільшення грошової маси ( 3-5% за рік). Збільшення ж понад 5% може спричинити підвищення цін, а зменшення грошової маси нижче 3% може зумовити спад виробництва.

Згідно з концепцією Д. Кейнса, динаміку національного доходу і зайнятості визначають обсяг споживчих видатків населення, інвестиції, державні закупівлі та чистий експорт. Визначальну роль у цьому разі відіграють видатки населення ( які залежать від його доходів ) та інвестиції.

Кожна із концепцій має позитивні і негативні характеристики. Як засвідчує досвід багатьох держав, монетарний підхід є найпридатнішим для використання в умовах розвинутого ринку за наявності високого рівня розвинутого ринку за наявності високого рівня розвитку, а кейсіанський- у період становлення ринку, коли найдоцільніше є активне втручання держави у розвиток соціально-економічних процесів і насамперед довгострокове регулювання економіки.

У всіх розвинутих країнах базовими елементами механізму координації системи господарства є ринок і держава. Важливе практичне значення має проблема їхнього раціонального співвідношення, яке не є сталим і залежить від багатьох умов: рівня економічного розвитку, специфіки виробництва, менталіттету нації та ін. Ось чому практично неможливо розробити модель співвідношення між ринковим і державним механізмами координації національної економіки, яка була б спільною для всіх країн.

Ринкова економіка не захищена від таких негативних явищ, як неповна зайнятість населення, циклічність економічного розвитку, монополізм, нестабільність рівня цін, несправедливий розподіл доходів.Саме тому визначальними завданнями держав з розвинутою ринковою економікою є:

      забезпечення високого рівня зайнятості населення;

      сприяння стабільним темпам зростання національного виробництва та високій його ефективності;

      підтримка стабільного рівня цін;

      переозподіл доходів на користь найменш захищених груп населення;

      сприяння розвитку раціональних зовнішньоекономічних зв’язків.

Ринковий механізм не може самостійно розробити стратегічні програми розвитку науки і технології, глибокі структурні перетворення виробництва. Саме тому в розвинутих країнах сформувалась широка мережа механізмів саморегулювання- функціональні економічні системи ( ФЕС ).

Функціональні економічні системи визначають як динамічні саморегулювальні системи, діяльність яких спрямована на підтримування макроекономічної рівноваги національного ринку і створення оптимальних умов для обміну товарами, послугами, технікою, технологіями, формами капіталу, робочою силою, тощо.

Типовими прикладами ФЕС є такі системи: формування конкурентного середовища; забезпечення стабільності національної валюти; підтримування рівня внутрішніх цін; стимулювання сукупного попиту; підримування платіжного, у тому числі зовнішньоторгівельного балансу; захист довкілля; підримування високого рівня зайнятості та багато інших.

У саморегульованій економічній системі роль держави принципово змінюється. Держава стає головним координаційним центром усієї господарської структури. Вона через ФЕС втручається в ринок лише настільки, наскільки це потрібно для підтримання стійкості й макроекономічної рівноваги та для забезпечення роботи механізму конкуренції. Перевага цієї моделі економічного розвитку полягає в тому, що в такому господарстві внаслідок наявності функціональних економічних систем постійно відбуваються процеси пристосування, що приводять до оптимального співвідношення попиту і пропозиції, заощаджень та інвестицій, доходів і витрат, експорту та імпорту тощо.

У процесі економічних перетворень у нашій країні створююють лише окремі елементи функціональних економічних систем, з яких у перспективі повинні сформуватися дієві механізми  саморегулювання.

На практиці треба враховувати і низку інших обставин, які коригуються співвідношенням держави і ринку в економічній системі.

Звідси можна зробити висновок, що економічна діяльність держави охоплює всі форми і засоби реалізації економічних цілей і завдань. Економічна політика держави- це кокретніший прояв економічної діяльності, організація й упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей. Механізм державного регулювання економіки- це сукупність різноманітніх важелів, інструментів, за допомогою яких держава веде економічну діяльність.

Економічні функції держави- це конкретні напрями здійснення економічної діяльності ( політики ) держави. Ці функції потрібно розглядати за двома напрямами:

      держава є суб’єктом власності і підриємництва та регулює державний сектор національної економіки;

      держава регулює недержавний сектор економіки і національну економіку в цілому.

Механізм державного регулювання економіки складний і багатогранний; часто регулівна роль держави може бути вагомішою навіть за умов значно нижчих показників державних видатків щодо ВВП. Прикладом цього є Японія, де питома вага державної власності становить не більше 10%, а державні витрати щодо ВВП набагато нижчі, ніж у нас. Однак загальновизнаним є значний ефективний вплив цієї держави на економіку. Це ж стосується і країн Європейської співдружності, у яких індикативне планування опирається на відповідну частку державної власності в національній економіці, що наглядно ілюструє подана нижче таблиця:

Частка державного сектора в економіці країн ЄС ( 1990 р. ), %[1]

Нагадаємо, що основні елементи механізму державного регулювання економіки описують терміни: суб’єкт, об’єкт, методи і засоби.

Суб’єкти- це носії та виконавці інтересів, насамперед соціальної групи населення, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майном, доходами, видами діяльносьті, професіями, галузевими та регіональними інтересами.

Об’єкти державного регулювання економіки- це сфери, галузі економіки, регіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично, або ті, що вирішуються у віддаленлму майбутньому, тоді як їхнє вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтриманн соціальної стабільності.

Сутність державної антициклічної політики або регулювання господарської кон’юктури полягає в тому, що під час спадів та депресій стимулювати попит на товари та послуги, капіталовкладення та зайнятість. Для цього приватному капіталу надають додаткові фінансові пільги, збільшують державні інвестиції, що дає змогу зменшити глибину та тривалість імовірного спаду виробництва, збільшити можливість інвестицій та зростання зайнятості.

Державне регулювання економіки у сфері галузевої та територіальної структури забезпечують за допомогою фінансових стимулів та державних капіталовкладень, які гарантують прівілейовані умови для розвитку окремих галузей та регіонів. В одних випадках підтримку надають галузям та територіальним одиницям, що перебувають у стані затяжної кризи; в інших- заохочують розвиток нових галузей та видів виробництва- носіїв науково-технічного прогресу, що зумовлюють прогресивні структурні зміни всередині галузей, між галузями та в усьому національному виробництві, підвищенні його ефективності та конкурентоспроможності.

Найважливішим об’єктом державного регулювання економіки є нагромадження капіталу. Тому державна економічна політика заохочує нагромадження відповідає економічним інтересам суб’єктів господарства. Одночасно державне регулювання нагромадження опосередковано слугує й іншим об’єктам державного регулювання економіки. Створюючи додаткові стимули та можливості в різний час усім інвесторам або окремим групам по галузях та територіях, органи регулювання впливають на економічний цикл, структуру виробництва та зайнятість населення.

Регулювання зайнятості- це підтримання нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом та пропозицією робочої сили. Це співвідношення повинне задовольняти потребу економіки у кваліфікованих, працівниках заробітна плата яких повинна бути мотивацією праці.

Постійним об’єктом уваги держави є забезпечення стабілбності національної валюти та грошового обігу, подолання інфляції, що становить серйозну небезпеку для економіки. Регулювання грошового обігу опосередковано впливає також на нагромадження, ціни, соціальні відносини.

Стан платіжного балансу є об’єктивним показником нормальної економіки. У всіх країнах з ринковим господарством держава постійно виконує оперативне та стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт та імпорт, рух капіталу, підвищення та зниження курсів національних валют, торговельно-договірну політикуу та участь у міжнародній економічній інтеграції.

Під методами державного регулювання економіки треба розуміти способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їхньої діяльності відповідно до національної економічної політики.Схема класифікації цих методів показана нижче:

Класифікація методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб’єктів[2]

Система управління виробничими галузями на початку перехідного періоду грунтується на адміністративних методах керівництва із поступовим використанням принципів терироріально-галузевого і функціонально-галузевого управління, які повністю дають змогу узгодити державні, галузеві і регірнальні інтереси з інтересами трудових колективів, що потребує використання економічних методів. Вони охоплюють фіскальну та грошово-кредитну політики Центрального банку. Самостійним комплексним методом державного регулювання економіки є державне економічне програмування, що охоплює численні цілі та весь набір інструментів державного регулювання економіки.

Розглянемо детальніше державне регулювання на прикладі країн з ринковою економікою.Так, зокрема, у регулюванні ринку країн Західної Європи можна виділити два періоди:

1)     інтенсивного розвитку механізмів державного регулювання

2)     дерегулювання

Криза 1929-1933 рр. проілістрювала глибоку невідповідність між реальною дійсністю і пануючою серед економістів думкою про ефективність конкуренції. У цей період у Західній Європі почали широко використовувати різні форми втручання держави в економіку. У довоєнний і післявоєнний періоди розвиток господарських систем відбувався відповідно до основних рецептів кейсіанства.

Це проявлялось у застосуванні різних інструментів державного регулювання з метою стабілізації економічної кон’юктури, згладжування циклічних коливань, забезпечення макроеономічних умов для підтримання високих темпів зростання і якомога повнішої зайнятості.

Зросла частка національного доходу, який перерозподілявся через державну бюджетну систему. Був створений великий державний сектор через націоналізацію деяких галузей господарства і через організацію державних і змішаних підприємств у провідних галузях економіки. У період, коли виникла загрозав розладу економіки, такі галузі інфраструктури, як транспорт, зв’язок, водопостачання, енергетика та ін., націоналізувалися. Держава активно кооперувалася з приватними капіталом, беручи на себе відповідальність за створення нових галузей і реконструкцію старих. У 50-70-х роках чималого розвитку набуло нормативне регулювання у сфері терміну та умов праці, найму та звільнення. Для цього періоду характерний розвиток різних форм програмування і планування національної економіки. Так, система планування Франції у цей період пройшла через ряд етапів. Перший стосується повоєнного періоду, для якого характерне досить сильне втручання державив економіку, прийняття обов’язкових для підприємств планів. У 70-х роках був здійснений перехід до індикативного планування, яке дозволило на демократичній основі координувати позицію держави та приватного бізнесу.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи формується нове співвідношення між конкурентно-ринковими методами і державним регулюванням. Якщо раніше усе пов’язувалось головним чином з державним втручанням у функціонування приватнокапіталістичного господарського механізму, то тепер знову найбільші надії покладаються на автоматичне ринкове регулювання останнього.

Проте механізм державного регулювання не відкидається. Практикується більш гнучке поєднання його з ринковим регулюванням. Механізм індикативного планування замінюється стратегічним. Головний принцип централізованого керівництва у Західній Європі: стимулюй, а якщо треба, стримуй усіх, не заважаючи нікому зокрема. Інакше кажучи центральні органи регулювання у разі необхідності створюють штучні “правила гри” для господарських суб’єктів, які спонукають їх діяти у бажаному для економічної ситуації напрямі. Чітко вирізнилися два нові підходи у державному регулюванні ринкового господарства: макрорегулювання, засноване на податково-бюджетному і кредитно-грошовому інструментарії та індустріальна політика, спрямована на структурну перебудову економіки.

Європейські країни виробили засоби стимулювання ризикових підприємств ( венчурного бізнесу ), які працюють на найновіших напрямах науково-технічного прогресу, шляхом безпосереднього виділення державних кредитів, зниження оподаткування біржових доходів, надання державних гарантій.

Якщо ж розглянути ринкову економіку США, то вона не є стихійною: вона регулюється державою. Підгрунтям цього є те, що поряд з приватною власністю існують інші альтернативні форми власності, включаючи суспільну. Через це по суті ринкова економіка США є змішаною економікою.

У сучасний період держава виконує численні функції щодо контролю економічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального та залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлення мінімуму та максимуму цін, громадські роботи, національну оборону, національне і місцеве оподаткування, реалізацію постанов про мінімум заробітної плати, регулює зональні ціни.

Крім того важливе місце посіло програмування економіки, яке охопило розроблення та реалізацію як загальнонаціональних, так і регіональних програм. У практиці державного регулювання енкономіки США широко викоричтовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень були створені такі галузі як атомна, аерокосмічна промисловість, електротехнічна та ін.

Помітне місце у системі регулювання економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, він зумовлює валютну нестійкість. У таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. З цих причин держава різними методами намагається регулювати зовнішню торгівлю. Одним із методів такого регулювання являється заміна податку на прибуток корпорацій, які здійснюють експортні операції, податком на добавлену вартість, тобто заміну прямого податку непрямим. Як метод, що стимулює розширення товарного експорту, застосовується надання іноземним державам кредитів, за рахунок яких фінансується експорт товарів. З метою регулювання експорту й імпорту капіталу використовується метод зміни ставки банківського проценту. Його підвищення стимулює введення короткострокових спекулятивних ставок капіталів, і навпаки, зниження облікової ставки спричинює відток цього капіталу за кордон. У сфері зовнішньоекономічних відносин держава регулює валютні курси.

Таким чином, пряме і непряме втручання держави в економічне життя США будується на системі теоретично обгрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними. Воно не направлене на деформацію або ліквідацію системи приватного підприємництва, конкурентного середовища та основ змішаної економіки.

Японія належить до тих країн, у яких оптимально поєднуються регулююча та спрямовуюча ролі держави з функціонуванням механізмів ринку.

Особливістю економіки Японії є те, що основою її ринкового господарства є державно-корпоративеі структури. З огляду на це, незважаючи на порівняно невелику питому вагу державної власності, сучасна японська економіка вирізняється- на фоні західноєвропейської та економіки США- значно вагомішою роллю державної участі.

Розглядаючи економіку Північної Європи, перш за все потрібно говорити про беззаперечного лідера- Швецію. В основу іі покладені ринкові відносини на конкурентних засадах з активним використанням державного регулювання, що є економічною базою шведської моделі. Для виконання функцій державного регулювання при Міністерстві фінансів створено економічний відділ, який готує кілька альтернативних варіантів економічного розвитку і програми, що мають характер рекомендацій для економічної політики уряду щодо частки нагромадження, розподілу ресурсів між різними сферами, стану платіжного балансу.

У державному ругулюванні економіки Швеції вдало поєднуються заходи стримування попиту з заходами стимулювання зростання і зайнятості- залежно від економічної ситуації, що дозволило значною мірою зняти проблеми низького темпу приросту і послаблення ринку праці, дефіцит платіжного балансу, падіння інвестицій, бюджетний дефіцит та інфляцію.

Для Фінляндії характерний исокий рівень державного регулювання економіки і вагома роль держави у підприємницькій діяльності.Найважливішим інструментом є оподаткування. Податкові органи наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає кілька прямих і непрямих податків. Головним прямим податком є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішим непрямим податком є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари.

У цілому ж головною метою державного регулювання в країнах з ринковою економікою є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі нерозривно пов’язані з обєктами державного регулювання економіки. Сюди належить також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану довкілля та ін. Названі цілі, хоч і неоднакові за значенням та масштабами, однак перебувають у тісному взаємозв’зку.

Розділ 2. Фінанси як інструмент економічного регулювання

Розділ 2.1. Грошово-кредитна політика

Грошово-кредитна політика займає чи не найважливіше місце у системі державного регулювання економіки. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно,- на споживчий та інвестиційний попит.

В основі грошово-кредитної політики лежить теорія грошей (монетарiстська теорія), що вивчає процес впливу грошей і грошово-кредитної політики на стан економіки в цілому.