Основи підприємства

ТЕМА 2.  ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Підприємство (фірма) як суб’єкт ринкової економіки, його основні риси.
2. Місія та цілі функціонування підприємства.
3. Основні напрямки діяльності підприємства.
4. Підприємництво як сучасна форма господарювання.

5. Підприємницькі  договори та партнерські зв'язки  у підприємницькій діяльності.

6. Міжнародна  підприємницька діяльність.

1. Підприємство (фірма) як суб’єкт  ринкової економіки, його основні  риси.

Діяльність  суб’єктів господарювання з виготовлення та реалізації продукції, надання послуг, тобто, господарська діяльність, може здійснюватися в певній організаційній формі, а саме:

• без створення юридичної особи (фізична особа реєструється і здійснює діяльність як приватний підприємець);
• із створенням  юридичної особи (господарської організації);
• із створенням філії, представництва, інших відокремлених підрозділів господарських організацій, утворених ними для здійснення господарської діяльності.

Фізична особа, яка реєструється як приватний підприємець, є власником результатів своєї діяльності, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке може бути накладене стягнення на вимогу кредиторів.

 Юридична особа – організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка володіє відокремленим майном, може від свого імені купувати майнові або інші немайнові права і нести зобов’язання, бути позивачем або відповідачем у судових органах. Юридична особа відповідає за своїми зобов’язаннями майном, яке належить їй на правах власності (закріплено за нею), якщо інше не встановлено законодавчими актами.

Серед юридичних  осіб, що виконують ту чи іншу місію (виробництво продукції, надання  послуг) можна виділити дві групи:

• підприємницькі (комерційні) – юридичні особи, які функціонують за рахунок власних або запозичених коштів, здійснюють діяльність з метою отримання прибутку;
• непідприємницькі, неприбуткові установи та організації – юридичні особи, існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням з боку держави або іншим чином.

Поміж організацій, що здійснюють господарську діяльність в економічному середовищі, виділяють  підприємства. Підприємство є основною організаційною і виробничою ланкою економіки країни, яка технологічно, територіально та економічно відокремлена, характеризується сукупністю засобів  виробництва і робочої сили.

Підприємство  як економічна система є основною ланкою, де відбувається безпосереднє вирішення основної економічної  проблеми: що і скільки (товарів і  послуг) виробляти. Підприємство також  пов’язане з вирішенням проблеми розподілу благ. Воно надає робочі місця, виплачує заробітну плату, шляхом виплати податків бере участь у здійсненні соціальних програм.

Відповідно  до Господарського кодексу, підприємство - самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Тобто відповідно до Господарського кодексу України підприємства можуть створюватися як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Важливою відмітною рисою підприємства як суб'єкта господарювання є його виробничо-технічна, організаційна та економічна єдність.

Виробничо-технічна єдність підприємства виражається в єдності всіх структурних підрозділів підприємства, включених у єдиний процес виготовлення продукції або окремих частин готового виробу. При цьому підприємство може складатися з технологічно різнорідних виробництв, цехів та дільниць, які завдяки спільній діяльності забезпечують випуск відповідної продукції (надають послуги) (машинобудування, промисловість, приладобудування).

Організаційна єдність передбачає наявність постійного трудового колективу, організаційної структури й апарату управління, організаційних та управлінських регламентів, інформаційної бази тощо.

Економічна єдність полягає в єдності методів господарювання, системи обліку та звітності, оцінки діяльності структурних підрозділів.

2. Місія та цілі функціонування  підприємства

З метою  здійснення ефективної господарської  діяльності підприємство має розробити  стратегію, яка реалізується на практиці в межах складної ієрархії «місія – цілі – завдання – програми».

Структуроформуючим елементом цієї ієрархії виступає генеральна мета підприємства або його місія. Кожне підприємство формулює свою місію, визначає мету і відповідає на питання щодо характеру бізнесу, яким воно прагне займатися. Можна сказати , що місія втілює філософію діяльності підприємства протягом періоду, на який розробляється економічна стратегія, та її визначення є вихідною точкою формування стратегії. Місія деталізує статус підприємства, надає орієнтири для визначення його завдань (цілей).

Конкретизація місії відбувається шляхом визначення цілей фінансово-господарської діяльності. Цілі можна розглядати як мотиви та стимули для груп, що існують в самому підприємстві, як основу побудови критеріїв оцінки результатів  діяльності, виявлення проблем та прийняття рішень, а також формування організаційних структур та процесів. Формування цілей підприємства стає можливим після ретельного вивчення його конкурентних переваг. Будь-яке підприємство має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру, відповідно виникає необхідність класифікації цілей за кількома критеріями.

1. Об’єкт спрямованості:

- фінансові;

- пов’язані з виробництвом;

- пов’язані з ринком діяльності  організації;

- пов’язані з персоналом;

- пов’язані з дослідженнями та розробками.

2. Ступінь відкритості:

- офіційно проголошені;

- неофіційні (закриті, таємні)

3. Організаційний рівень:

- загально організаційні;

- дивізійні;

• групові;

- індивідуальні.

4.Часовий інтервал:

- короткострокові;

- довгострокові.

Ключова відмінність завдань від цілей  полягає у їх жорсткій прив’язці  до певних строків. Як правило, вирішення  завдань передбачає досягнення відповідних  кількісних планових показників протягом заздалегідь визначеного періоду. Конкретні заходи, шляхом здійснення яких стратегія втілюється в життя  об’єднуються в програми за ознакою єдності мети. Кожна з таких стратегічних програм забезпечується відповідними ресурсами і реалізується в межах однієї або декількох функціональних сфер підприємства.

Для ефективного  господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування  підприємства. Головну мету підприємства, тобто чітко окреслену причину  господарювання його існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства вважають виробництво продукції для задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загальнофірмові цілі, які мають бути: конкретними й піддаватися вимірюванню; орієнтованими в часі; досяжними; взаємодоповнюючими; чітко сформульованими для кожного виду діяльності підприємства.

Виконання основної мети діяльності підприємства вимагає вирішення наступних  часткових завдань:

• постійне підвищення ефективності виробництва:
• впровадження досягнень НТП у виробництво;
• постійне зростання культурно-технічного рівня працівників підприємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціоналізаторство, новаторство).

3. Напрямки діяльності підприємства.

З метою реалізації поставлених  завдань підприємство здійснює господарську діяльність у таких напрямках:

• вивчення ринку товарів (маркетингове дослідження ринку);

Проводиться маркетинговим відділом на етапі, що передує розробці виробничої програми підприємства, і передбачає збір та аналіз інформації стосовно аналогів продукції на ринку, конкурентів, рівня  цін і попиту, існуючих і можливих каналів збуту продукції тощо.

• виробнича діяльність;

Здійснюється  на основі розробленої виробничої програми. Передбачає поєднання в єдиному  процесі і ефективне використання ресурсів підприємства. Має бути організована належним чином, щоб забезпечити  виробництво продукції заданого асортименту і якості відповідно до розробленого графіку.

• комерційна діяльність;

Основними напрямками комерційної діяльності є забезпечення просування товару на ринок шляхом проведення рекламних акцій, участі у виставках, надання ефективних систем знижок покупцям і застосування гнучких умов оплати продукції.

• інноваційна діяльність;

Передбачає  запровадження технологічних, технічних, організаторських та управлінських  інновацій, розробку принципово нових  продуктів чи послуг.

• післяпродажний сервіс;

Вдала організація  післяпродажного сервісу значно підвищує рівень конкурентоспроможності підприємства. Крім того, цей напрямок діяльності забезпечує зворотній зв’язок між споживачем і підприємством з питань якості його продукції і доцільності її удосконалення.

• зовнішньоекономічна діяльність;

Проводиться підприємствами, продукція яких є  конкурентноздатною на зовнішньому ринку. Забезпечує розширення сфери збуту продукції, проте, потребує додаткових зусиль і знань щодо просування товарів на зовнішніх ринках.

• соціальна діяльність;

Має бути спрямована на забезпечення додаткових стимулів працівникам підприємства через  отримання ними певних соціальних благ.

4. Підприємництво як сучасна  форма господарювання

Всі види підприємницької діяльності, а також  зміст підприємництва як соціально-економічного процесу регламентуються Господарським  Кодексом України.

Відповідно  до Господарського кодексу України  „підприємництво” – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно  з Господарським Кодексом підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Перелік видів підприємництва встановлюються законодавчими актами. Перелік видів  господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також перелік  видів діяльності, підприємництво в  яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Основними функціями підприємницької діяльності вважають:

• творчу – генерування та активне використання новаторських ідей і проектів, готовність до виправданого ризику та вміння ризикувати в бізнесі (підприємництві);
• ресурсну – формування та ефективне використання власного капіталу, а також інформаційних, матеріальних і трудових ресурсів;
• організаційно-супровідну – практична організація маркетингу, виробництва, реклами, продажу та інших господарських операцій.

      Підприємницька діяльність в  Україні повинна здійснюватись  на основі таких принципів:

• вільний вибір підприємницької діяльності;
• залучення на добровільних засадах ресурсів індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування й розгортання такої діяльності;
• вільне наймання працівників і належний рівень оплати їхньої праці;
• придбання матеріально-технічних, природних та інших платежів, передбачених законодавством;
• вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення обов’язкових платежів до відповідних бюджетів;
• самостійне здійснення підприємцями зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємці  мають право укладати з громадянами  договори щодо використання їх праці. При укладенні трудового договору підприємець зобов’язаний забезпечити  належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання  працівниками, а також інші соціальні  гарантії, включаючи соціальне та медичне страхування та соціальне  забезпечення відповідно до законодавства.

Підприємці  зобов’язані не завдавати шкоди  довкіллю, не порушувати права та законні  інтереси громадян і їх об’єднань, інших суб’єктів господарювання, установ, організацій, права місцевого  самоврядування і держави. За завдані  збитки і шкоду підприємець несе майнову та іншу встановлену законом  відповідальність.

У практиці господарювання виокремлюють дві моделі підприємницької діяльності: класичну, яка орієнтується на максимально ефективне використання наявних ресурсів підприємства, та інноваційну, яка передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері бізнесу.

Важливою  формою підприємницької діяльності є франчайзинг, який означає надання  права на виробництво та збут продукції, а також практичної допомоги в  справі організації бізнесу. Франчайзинг  як особлива форма господарювання полягає  в наступному: незалежна фірма (франчайзодавець), яка виробляє продукцію, передає право використовувати свій товарний знак іншому підприємству (франчайзоотримувачу) в обмін на зобов’язання виготовляти або продавати продукцію цієї незалежної фірми (надавати такі самі послуги). За право господарювати від імені і під торговельною маркою франчайзодавця франчайзоотримувач виплачує певний відсоток від свого доходу як матеріальну винагороду.

      Підприємницька діяльність поділяється  на виробничу і посередницьку  діяльність.

      Виробнича підприємницька діяльність може мати основний (у процесі якої створюються й реалізуються готові до кінцевого споживання вироби) чи допоміжний (види підприємництва, що мають не тільки уречевлений, а й неуречевлений характер, тобто лізингова, маркетингова, проектувальна та інша діяльність) характер. За спрямованістю виробнича підприємницька діяльність поділяється на традиційну, частково інноваційну, інноваційну. 

      Основною метою посередницької підприємницької діяльності є інтеграція економічних інтересів виробників і споживачів. До форм посередництва відносять агентування, суб’єкти торговельно-комерційної діяльності, аукціонна торгівля, біржове підприємництво.

       Агентування - форма господарювання, за якої агент (посередник) діє від імені та на користь відповідно виробника чи споживача. Розрізняють такі типи агентів: виробників, зі збуту, уповноважених по закупівлі, брокери, комісіонери, консигнанти.

       Як суб’єкти торговельно-комерційної діяльності виступають: оптово-роздрібні підприємства (безпосередня реалізація продукції виробничого і споживчого призначення з використанням традиційних форм продажу товарів); торговельні доми (здійснення експортно-імпортних операцій, включаючи організацію виставок і реклами, із заснуванням своїх представництв в інших країнах); дилери (перепродаж товарів від свого імені та за власний рахунок); комівояжер (продаж товарів із доставкою покупцям).    

      Об’єктами аукціонної торгівлі є промислові товари, нерухомість, майнові сертифікати. Аукціони проводяться у формі прилюдного торгу з попереднім оголошенням стартової ціни і лоту (неподільної партії товару). Внутрішньодержавна аукціонна торгівля здійснюється постійно стосовно промислових товарів і нерухомості, а міждержавна – періодично і стосується тільки специфічних товарів (скакових коней, хутрової сировини, тютюну, чаю).

      Основою біржового підприємництва є біржі (форма постійно діючого оптового ринку), які виконують спеціальні функції: товарні, фондові, валютні, праці. Специфічними операціями біржового підприємництва є ф’ючерсний контракт (контракт на поставку обумовленої кількості певного товару за фіксованою ціною протягом зазначеного в договорі терміну); опціон (договірне зобов’язання купити або продати товар за наперед визначеною ціною в межах узгодженого періоду.

     5. Підприємницькі договори та партнерські зв'язки у підприємницькій діяльності

У всіх сферах господарювання на ринкових засадах  організація підприємницької діяльності базується виключно на договірних взаємовідносинах.

Договір – форма документального закріплення партнерських зв’язків, яка обумовлює предмет договору, взаємні права та обов’язки, наслідки порушення домовленостей. Він опосередковує взаємини в процесі праці, виробництва і реалізації продукції чи надання різноманітних послуг. У ринковій системі господарювання застосовують два види договорів: установчий та підприємницький.

Установчий договір – це письмовий документ, який засвідчує волевиявлення фізичних чи юридичних осіб щодо заснування нового організаційно-правового утворення для реалізації конкретної підприємницької ідеї.

Підприємницький договір – згода сторін стосовно безпосереднього здійснення вибраної підприємницької діяльності в певній організаційно-правовій формі.

Розрізняють два види угод (договорів) за термінами їх реалізації:

- форвардні – згідно з цими угодами, їх умови потребують термінової реалізації;

- ф’ючерсні – умови, оговорені в договорі, мають бути реалізовані через певний, оговорений в договорі час.

Будь-який договір складається з преамбули (вступу до договору), основної і заключної  частини. Преамбула містить чітку  назву договору, місце і час  укладення договору, юридичну назву  сторін договору..

Основна частина договору неодмінно охоплює  специфічні (предмет договору та кількість  товару; якість та ціна товару; знижки або націнки; умови поставки; форма  оплати; термін поставки; маркування, упаковка, тара; відповідальність сторін) та загальні умови (перелік форс-мажорних обставин та застереження, з настанням яких виконання договірних зобов'язань  припиняється на час їхньої дії.)

Обов'язковими атрибутами заключної частини договору вважаються: усі необхідні додатки (зразки товару чи ескізи); юридичні адреси сторін; підписи вповноважених сторонами  осіб.  

Взаємини  між підприємцями, які оформлені  договірними відносинами (угодою), характеризують партнерські зв'язки. В угоді чітко визначається мета взаємного спілкування, сфера діяльності, обсяг робіт, постачання матеріалів, види послуг тощо. Далі визначається порядок взаєморозрахунків, прийому та здачі товарів, робіт, послуг, а також відповідальність сторін та термін дії партнерської угоди.

Партнерські зв'язки будуються виключно на добровільних засадах, рівноправності партнерів, не зачіпання інтересів один одного і будь-яких інших підприємницьких організаційних структур.

Відповідно  до чинного законодавства, угоди  між будь-якими партнерами набувають  обов’язкової сили після їх підписання і реєстрації у державних (нотаріальних) установах.

6. Міжнародна підприємницька діяльність

Міжнародна підприємницька діяльність – діяльність, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємокорисну співпрацю суб’єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним мотивом участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел матеріальних та інвестиційних ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.

Суб’єктами  міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно  працювати задля реалізації власних  бізнесових інтересів. Тобто фізичні  та юридичні особи; структурні одиниці  суб’єктів господарської діяльності іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва); спільні  підприємства, що мають постійне місцезнаходження в Україні.

Теорія  і практика міжнародного бізнесу  передбачають певні рівні та форми  інтернаціоналізації різних суб’єктів  зовнішньоекономічної діяльності.

1. До першої і найнижчої за рівнем належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій – експортно-імпортних, лізингових, а також посередницьких.
2. Невисокий рівень включає форми промислової кооперації: науково-технічну, виробничу, збутову.
3. Високий рівень – це спільне підприємництво: створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.
4. Надвисокий рівень – комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв’язків: прикордонна і прибережна торгівля, створення консорціумів.

ТЕМА 3. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ, ЇХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ  ФОРМИ

1. Правові основи функціонування підприємств. Порядок створення і реєстрація.
2. Класифікація підприємств.
3. Об’єднання підприємств.

1. Правові основи функціонування підприємств. Порядок створення і реєстрація

Підприємство  має діяти та господарювати в  межах законодавства, що регулює  всі напрямки його діяльності. Основними  законодавчими актами, які регулюють  діяльність підприємств є Господарський  кодекс України, Закони України, статут підприємства, а також узгоджений з чинним законодавством колективний  договір.

Цивільний кодекс України регулює  особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності  їх учасників.

Господарський кодекс України введений в дію 1 січня 2004р. Він встановлює відповідно до Конституції  України правові основи господарської  діяльності, яка базується на різноманітності  суб’єктів господарювання різних форм власності. Господарський кодекс України  має на меті забезпечити зростання  ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій  основі підвищення ефективності суспільного  виробництва, його соціальну спрямованість  відповідно до вимог Конституції  України, утвердити суспільний порядок  в економічній системі України, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Будь-яке  підприємство може бути створене:

• відповідно до рішення власника майна чи вповноваженого ним органу, організації-засновника;
• внаслідок примусового поділу іншого підприємства згідно з чинним антимонопольним законодавством;
• в результаті виділення зі складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів з рішення їхніх трудових колективів і за згодою власника майна.

Підприємство  має право створювати свої філії (представництва, відділення або інші відокремлені підрозділи) з поточними  й розрахунковими рахунками в  банку.

Порядок створення і реєстрації підприємств  в Україні здійснюється таким  чином:

1. Вибір організаційно-правової форми підприємства.

На вибір  організаційно-правової форми впливають  такі чинники: запланований вид діяльності, законодавчі вимоги до організаційно-правової форми як умови здійснення певного  виду діяльності, наявність коштів на момент реєстрації підприємства, кількість  засновників, форма власності, ступінь відповідальності засновників за зобов’язаннями майбутнього підприємства та інш.

2. Вибір найменування підприємства, визначення розміру статутного капіталу (статутного фонду), розподіл його між засновниками, обрання місця знаходження (юридичної адреси) та напрямків діяльності.

Найменування  підприємства повинне містити відомості  про його організаційно-правову  форму та назву.

Місцезнаходженням підприємства може бути місце знаходження  одного з його засновників або  інше місцезнаходження, підтверджене відповідними документами.

Формувати статутний капітал повинні лише деякі господарські товариства, а  саме, товариства з обмеженою і  додатковою відповідальністю та акціонерні товариства. Решта підприємств створюють  статутний капітал за власним  бажанням, виходячи з економічної  доцільності цього кроку.

Чим більший  розмір статутного капіталу підприємства, тим вищий рівень довіри до нього  з боку контрагентів і фінансових установ. Значний розмір статутного капіталу є додатковим аргументом для  банків при вирішенні питань щодо кредиту.

Законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного капіталу для:

• акціонерних товариств – 1250 мінімальних заробітних плат;
• товариств з обмеженою відповідальністю – 100 мінімальних зарплат.

3. Реєстрація підприємства в органах державної влади.

Державну  реєстрацію підприємств усіх форм власності  юридичних осіб проводиться у  місцевих органах влади, за місцезнаходженням. Для державної реєстрації юридичної  особи власник або особа, яку  він уповноважив, подає до органу державної реєстрації наступні документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи, яка є одночасно і заявою;
• установчі документи (засновницький договір – для повного і командитного товариств, статут підприємства – для АТ, ТзОВ, ТзДВ);
• документи, що засвідчують внесення власниками своєї частки до статутного капіталу підприємства;
• платіжне доручення (квитанцію) про сплату збору за державну реєстрацію;
• звіт про проведення підписки на акції, який засвідчено Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (подається у разі реєстрації ВАТ).

Засновницький договір – цивільно-правовий договір, який засвідчує волевиявлення фізичних або юридичних осіб щодо заснування підприємства для реалізації конкретної підприємницької мети. В засновницькому договорі в обов’язковому порядку повинні бути відомості про найменування і місцезнаходження майбутньої юридичної особи, про розмір частки у статутному капіталі кожного з учасників, про порядок внесення ними майна до статутного капіталу; найменування і реквізити учасників товариства.