Основи педагогіки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії та педагогіки

Модульна контрольна робота

з дисципліни «Основи педагогіки»

Виконала:

студентка групи УТ – 5 – 2

Больша А.А.

Залікова книжка №80330         

тема №7

Перевірила:

професор Бахтіярова Х. Ш.

Київ – 2013

ЗМІСТ

Вступ

1. Види лекцій. Нетрадиціоналізм лекції з дисципліни «Вантажні перевезення»
2. Методика проведення ідеальної лекції з дисципліни «Вантажні перевезення»

Список використаної літератури

ВСТУП

Розмаїття форм і методів  організації навчального процесу, застосування інноваційних освітніх технологій у вищій школі, пошуки альтернативних шляхів  передачі знань не змогли вплинути на фундаментальність лекційно-семінарської форми організації занять, що в  абсолютній більшості вузів залишається  провідною. Сама назва свідчить про  те, що одним з базових компонентів  є лекція.

Цей термін веде походження від латинського "lectio", що у перекладі означає читання, а похідне "lector" - читець. Таке значення обумовлено тим, що спочатку у Давній Греції, Давньому Римі, а потім і в університетах середньовічної Європи основною формою роботи викладача було коментоване читання текстів книг.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. лекція як провідний метод навчання зайняла визначальне місце у  системі навчально-виховної роботи у вищих освітніх закладах світу. Наприкінці XX і на початку XXI ст. дискутується питання щодо доцільності застосування лекції у ВНЗ. Думки і вчених, і  практиків розходяться.

Лекція - головна інформаційна магістраль у навчальному процесі  вищої школи, що сприяє засвоєнню  системи знань із спеціальності, формує широкий професійний кругозір і загальну культуру, школа наукового  мислення. Студенти оволодівають сучасною наукою, її методами, проникають у глибини  її основних проблем, у логіку й методологію  її розвитку; пізнають життєвий потенціал, входять у лабораторію наукового  мислення викладача.

Необхідна висока культура лекційної діяльності. Кожен лектор зобов’язаний вивчити основи лекційної  майстерності, тобто оволодіти загальною  грамотою цієї справи, щоб досягти  в ньому досконалості. Необхідно  свідомо засвоїти попередній лекційний  досвід і зрозуміти особливу природу  лекції, її закони і можливості.

1. ВИДИ ЛЕКЦІЙ. НЕТРАДИЦІОНАЛІЗМ ЛЕКЦІЇ З ДИСЦИПЛІНИ «ВАТАЖНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ»

Лекція як форма організації  навчального заняття використовується у вищих навчальних закладах для  вивчення різних предметів. Будується вона на основі інформаційно-монологічного методу подачі та пояснення матеріалу і організації пізнавальної діяльності студентів. При цьому викладач у систематизованій, доказовій і аргументованій формі словесно подає і пояснює навчальну інформацію, використовує відповідні наочні посібники, демонстраційний експеримент і інші засоби навчання.

Викладачеві, на якого покладені  обов’язки читання лекцій, треба  мати достатню уяву про ті види лекцій, що їх прийнято виділяти у сучасній методичній науці.

Враховуючи співіснування  випробуваних і новітніх форм організації  навчального процесу, умовно можна  розподілити види лекцій на дві великі групи: традиційні й нетрадиційні.

Серед традиційних лекцій за стадіями навчання прийнято виділяти такі:

Вступна лекція. Як правило, розпочинає вивчення навчальної дисципліни. Вона є дуже важливою з точки зору реалізації організаторських функцій, тому що саме на ній окреслюються межі й час, відведений на вивчення даної дисципліни, вимоги кафедри щодо опанування матеріалом, особливостями проведення семінарських і практичних занять, організації самостійної роботи, вказується форма контролю.

Під час цієї лекції викладачеві  необхідно виробити первинну мотивацію, при якій кожен слухач (студент) може дати собі відповіді на питання: "Чому мені важливо знати цю навчальну  дисципліну? Яким чином вона мені знадобиться  і тепер, і у майбутньому?".

В залежності від загальної  кількості годин, що виділені на лекції, особливостей організації навчального  процесу вступна лекція може розподілятися  на такі різновиди: ознайомча, настановча, інструктивна.

Найбільш  поширеним видом лекцій серед  традиційних є  інформаційна лекція. В деяких посібниках можна зустріти її синонімічну назву - "тематична лекція". Головне завдання такої лекції - викласти й роз’яснити слухачам певну інформацію у відповідності до програми, спрямувати на деякі проблемні питання, що існують з цього приводу у сучасній науці.

Інформаційна  лекція в залежності від логіки подачі матеріалу, навчальних цілей також  може мати різновиди, серед яких найбільш розповсюдженими є: методологічна лекція, загально предметна лекція, лекція теоретичного конструювання, лекція-конкретизація, лекція культурно-історичних аналогів, лекція – інтеграція, узагальнююча лекція.

На фінальному етапі викладання навчальної дисципліни використовується заключна (підсумкова) лекція. Вона має  на меті узагальнити на новому рівні  відомості, певною мірою систематизувати  знання, продемонструвати здобутки слухачів (курсантів, студентів), динаміку їх успіхів  по оволодінню дисципліною. Така лекція є прекрасною нагодою для демонстрації міжпредметних і міждисциплінарних  зв’язків, перспектив подальшого навчання.

Серед традиційних лекцій окреме місце  посідають оглядові лекції.  Як правило, цей вид занять передбачається по тих навчальних дисциплінах, які  виносяться на державну атестацію. Нерідко  вивчення дисципліни і повернення до неї на оглядових лекціях дистанційовані у часі, тому основною метою такої  лекції стає актуалізація опірних знань. З іншого боку, під час неї відбувається систематизація наукових знань на більш  високому рівні з опорою на науково-понятійному  і концептуальному базисі всього курсу чи його модулів. Різновидами  оглядової лекції є: оглядово-повторювальна, консультативна.

Що ж стосується класифікації нетрадиційних видів лекцій, то є  всі підстави говорити про наближення їх до комплексу інноваційних освітніх технологій, про пошуки дещо інших  підходів до передачі навчального матеріалу. Головне, що вони не входять у протиріччя з наведеною класифікацією, а можуть розглядатися як її органічне доповнення, оскільки відрізняються, в першу чергу, формою подачі інформації. До категорії нетрадиційних відносяться такі:

Міні-лекція. Може проводитись викладачем на початку будь-якого виду аудиторних занять (семінарського, практичного або лабораторного) протягом десяти хвилин по одному з питань теми, що вивчається.

Багатоцільова лекція основана на комплексній взаємодії окремих елементів: подача матеріалу, його закріплення, застосування, повторення і контроль.

Проблемна лекція – це апробація багатоваріантних підходів до рішення представленої проблеми. Вона активізує особистий пошук слухачів (курсантів, студентів), пошукову та дослідну діяльність. На перших етапах у групах з високим рівнем пізнавальної діяльності викладач може побудувати лекцію таким чином, що сам ставить проблему і на очах у групи демонструє можливі шляхи її вирішення. У подальшому можна переходити до частково-пошукових методів, а саме: лектор створює проблемну ситуацію і спонукає слухачів (курсантів, студентів) до пошуку рішення. Саме так організовується такий вид проблемної лекції, як лекція-брейнстормінг ("мозкова атака"). Використовуючи те, що на лекціях, як правило, є декілька груп, створюються команди, які за певний час повинні надати свій варіант вирішення проблеми. Викладач слідкує не тільки  за правильністю відповіді, але й за аргументацією, а в разі необхідності - сам дає розгорнутий коментар, який фіксується у зошитах.

Лекція із заздалегідь  запланованими помилками. На підготовчому етапі у тексті лекції  закладається певна кількість помилок змістовного, фактологічного, методичного характеру. На початку лекції викладач попереджає аудиторію, що в даному тексті є певна кількість помилок. Під час лекції або при підготовці до семінару студенти знаходять ці помилки, кваліфікують їх, надають  правильні відповіді. Така лекція виконує стимулюючу, контрольну та діагностичну функції.

Лекція-конференція. Проводиться за схемою наукових конференцій. Складається із заздалегідь поставленої проблеми і системи доповідей (до 10 хвилин) по кожному питанню, що висвітлює проблему. При цьому виступ готується як логічно закінчений текст, який є результатом самостійної роботи студента. Функція викладача полягає у керуванні підготовкою таких доповідей до лекції. Під час лекції викладач може дещо узагальнити матеріал, допомогти "лектору-початківцю" з числа студентів, якщо йому не зовсім вдається відповісти на питання аудиторії. Такий вид лекцій, з одного боку, значно підвищує роль самопідготовки, з іншого - дозволяє виявляти резерви науково-педагогічних кадрів.

Лекція-прес-конференція – на початку заняття слухачі мають задавати лектору питання у письмовій формі, які лектор протягом декількох хвилин аналізує і дає змістовні відповіді, які повинні бути сформовані у зв’язний текст. Знову ж таки, при достатньо високому рівні підготовленості аудиторії висвітлення питань може відбуватися за участю найсильніших слухачів (курсантів, студентів), які займають місце поруч з викладачем.

Лекція-бесіда. Окрім питань слухачів (курсантів, студентів), вона допускає викладення ними своєї точки зору з того чи іншого питання. На такій зустрічі лектор і сам повинен ставити питання слухачам (курсантам, студентам), щоб почути їх висловлювання, викладення їх позиції. Так утворюється підґрунтя для обміну думками, для бесіди. Методична специфіка лекції-бесіди полягає в тому, що лектор виступає і в ролі інформатора, і в ролі співбесідника, що вміло направляє хід діалогу зустрічними питаннями.

Лекція-бесіда може перетворитись в лекцію-диспут, і, так би мовити, природнім шляхом, і в результаті запланованих дій лектора. Одна з функцій лектора – короткий виступ на початку зустрічі, але потім йде не просто розмова - діалог зі слухачами, а полемічна бесіда. Функції лектора передбачають таку постановку питань, яка веде до зіткнення думок і, відповідно, до пошуку аргументів, до поглибленого аналізу проблем, що розглядаються. В цьому випадку методична майстерність лектора включає не лише вміння читати лекцію-монолог, відповідати на питання, вести бесіду, але й навички організації спору і вмілого керування ним. Тему дискусії потрібно обирати і розробляти попередньо. Але однієї потенційної дискусійності недостатньо. Тема повинна надавати можливість учасникам дискусії прийти до кінцевого результату, до істини.

Кіно(відео)лекція. Допомагає розвитку наочно-образного мислення у студентів. Лектор здійснює підбір необхідних кіно(відео)матеріалів по темі, що вивчається. Перед початком огляду студентам доводиться цільова установка, в ході огляду кіно(відео)матеріалів лектор коментує події, що відбуваються на екрані.

Лекція-візуалізація. Являє собою передачу усної інформації, перетвореної у візуальну форму технічними засобами навчання. Лектор широко використовує такі форми наочності, які самі виступають носіями змістовної інформації (слайди, плівки, планшети, креслення, малюнки, схеми і т.д.). Для даного виду занять характерно широке використання так званих "опорних сигналів", коли вся інформація кодується у вигляді певних символів, знаків, а потім викладач коментує їх функціональні й системні взаємозв’язки.

Лекція-екскурсія. Досить нетрадиційний вид лекції, оскільки проводиться не у звичній для всіх аудиторії, а передбачає виїзд безпосередньо до транспортних підприємств, складів, музеїв тощо. Сама обстановка стає своєрідною наочністю, яку неможливо відтворити в умовах навчального закладу.

Лекція  із застосуванням техніки зворотного зв’язку (інтерактивна лекція). Можлива як за допомогою звичайних вербальних (словесних) засобів, так і за допомогою технічних засобів навчання у спеціально обладнаних аудиторіях. Якщо лектор іде традиційним шляхом, то це дещо нагадує лекцію-бесіду з тією різницею, що максимальне навантаження при відповіді на питання приходиться на самих слухачів (курсантів, студентів). Лише у тому випадку, коли ніхто в аудиторії не зможе дати правильної відповіді, викладач роз’яснює сам. Взагалі при підготовці і проведенні інтерактивних лекцій бажано заздалегідь роздати необхідний дидактичний матеріал, методичні рекомендації по вивченню теми, щоб аудиторія, готуючись до цього заняття, виписала до зошитів визначення, найбільш важливу інформацію. Лектор же з’ясовує, наскільки зрозуміло те, що опрацьовувалося самостійно, і коментує найбільш складні місця.

Позитивні сторони інтерактивної  лекції очевидні. По-перше, долається  перша вада, за яку критикують лекції: студент перестає бути пасивним об’єктом навчання, а готується не тільки до семінарських і практичних занять, але і до лекції, на якій, до речі, дозволяється виставляти оцінки. По-друге, вдається здійснювати диференційований підхід, діагностуючи рівень обізнаності  в темі. По-третє, з’являється час  на детальний розгляд найбільш складних моментів лекції, оскільки не потрібно надиктовувати основні положення  і визначення - вони вже зафіксовані  в конспектах.

Бінарна лекція. Сама назва вказує, що в аудиторії водночас знаходяться два лектори. Така лекція доцільна, коли, наприклад, існують різні підходи до вирішення проблемних питань і кожний з викладачів відстоює власні позиції. Вона доцільна і для здійснення міжпредметних зв’язків, коли одна проблема стає інтегральною для викладачів різних кафедр. Якщо  два або більше лектори розглядають одну загальну для них тему в одній і тій аудиторії, відповідаючи при цьому на питання студентів або ведучи з ними бесіду, то виникає ситуація, відома під назвою “круглий стіл”. Ця методика, що отримала розповсюдження в лекційній практиці, максимально демократизує спілкування лекторів і слухачів, тому що передбачає їх рівність як співбесідників, котрі колективно обговорюють якусь проблему. Однак і за “круглим столом” є лідери – спеціалісти з конкретних питань. Повинен бути і лідер-організатор, функції якого полягають у тому, щоб слідкувати за регламентом, дисциплінувати учасників бесіди, тощо.

Лекційні  спецкурси звичайно виходять за рамки навчальної програми, значно розширюючи й поглиблюючи наукові знання, одержані в рамках програми, полегшують їхнє творче осмислення. Через спецкурси слухачі вводяться в проблематику певної наукової школи, проходять школу творчого пошукового мислення. Найчастіше спецкурси читаються на матеріалі науково-дослідної роботи лектора.

Як показує  практика, питання після лекції –  і за витраченим часом, і по виховній значимості такого виду контакту з  студентами – нерідко перетворюється в самостійний вид роботи лектора. Це означає, що можна говорити про право на існування особливої активної форми: лекції-брифінгу. Така лекція складається з короткого (15–20 хвилин) повідомлення лектора і його відповідей на питання слухачів (курсантів, студентів) (45–60 хвилин). Принципово нових елементів методики лекція-брифінг не пропонує, але при підготовці необхідно особливо ретельно продумати зміст і форму вступного повідомлення. Воно повинно бути інформативним, зрозумілим, коротким, композиційно завершеним. Виступів студентів не передбачається. Принципова методична структура така: повідомлення лектора – питання студентів – відповіді лектора.

Зрозуміло, що будь-яка класифікація є достатньо умовною, тож тільки від самого викладача залежить, які  форми і методи роботи обрати під  час лекції. Це певною мірою залежить і від досвідченості лектора, і від рівня його методичної підготовленості, іноді, навіть, від сміливості, адже не так вже і просто відійти  від усталених, випробуваних шляхів і спробувати щось нове. Безумовно, обираючи нетрадиційний вид лекції, викладач обов’язково повинен зважити: а чи готова до такої діяльності аудиторія? Що роботи, якщо під час  самого заняття з’ясується, що є  відхилення від заздалегідь запланованого?  і т.ін.  Неабияке значення має  і психологічна готовність до експерименту (в тому числі, і до його невдалого  результату) самого викладача. Разом з тим,  це не означає, що слід взагалі відмовитися від випробовування інновацій. Можливо, іншим разом все вийде найкращим чином і врешті решт студенти відчують, що їх викладач відповідає вимогам освіти ХХІ століття.

Проте, я вважаю, що на сучасному  етапі розвитку вищої освіти в  нашій країні слід експериментувати і сміливо йти назустріч освітянським інноваціям. Адже участь у Болонському  невідривно супроводжується революцією у викладанні. Сучасні потреби  ринку вимагають інтелектуальних  спеціалістів, новаторів, винахідників. Тому лекцію як основну форму проведення навчальних занять у вищій школі, слід оновити і розширяти, запроваджуючи нотки не традиційності і свободи думки.

Для викладання в технічних  вузах слід використовувати принципи наочності. Наприклад, для такої  дисципліни як «Вантажні перевезення» слід читати комбіновані лекції, де читання супроводжується демонстрацією  дослідів, засобів, необхідних документів, ілюстрованого, аудіо- і відеоматеріалів. Крім того, саме лекція-екскурсія допоможе найкраще засвоїти студентам викладений матеріал, а лекція-конференція або диспут як заключна – це найкращий спосіб проаналізувати наскільки точно й послідовно була донесена інформація і як сприйняли її слухачі.

2. МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ІДЕАЛЬНОЇ ЛЕКЦІЇ З ДИСЦИПЛІНИ «ВАНТАЖНІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ»

Про те, як слід читати лекцію, накопичилось чи мало порад і рекомендацій, викладених в методичній літературі.

Діяльність викладача  під час лекції є поліфункціональною. Певною мірою, її можна порівняти  з театром, але в даному випадку  одна та й сама особа виступає і  сценаристом (вона сама готує для  себе текст виступу), і режисером, і актором. З іншого боку, лектор водночас є науковцем (разом з  аудиторією він досліджує складні  проблеми науки), і працівником транспортного підприємства (він враховує особливості відомчої освіти, досить часто - власний досвід практичної діяльності з вантажними перевезеннями), і педагогом, і психологом.

Слід відразу зацікавити студента, повідомивши про методи і засоби проведення лекції, тобто  про вид лекції, її не традиціоналізм і її переваги.

Повідомлення основних питань теми певним чином “заціплює” і  утримує протягом всієї лекції увагу  слухачів. Так, з самого початку програмується  свідомість студентів, формується їх інтерес  і очікування відповідей на поставлені питання. Починати лекцію необхідно  не поспішаючи, впевнено і переконливо, усвідомлювати себе силою і авторитетом  у даній галузі знань, тобто без  сумнівів у словах, але й без  будь-якої амбіційності.

Розмова повинна починатися одразу ж з суті справи і бути проникнута свідомістю серйозності  всього того, про що говориться.

Успішне прочитання лекції залежить від багатьох об’єктивних  і суб’єктивних факторів, від таких, наприклад, як вміння себе правильно  і з гідністю тримати, переборюючи  скутість і не впадаючи в розкутість. Вражають скупий виразний жест, простий  і пристойний костюм без відволікаючих  деталей, розумно жвава міміка.

Але більш всього допомагає  успіху мова, коли вона проста, зрозуміла  і виразна, не перевантажена цитатами і цифрами, зарозумілими термінами. Якісна лекція передбачає індивідуалізований (свій) стиль мовлення, вільний від  шаблонів і граматичної сухості, гарно інтонований.

Лектор повинен проводити  лекційний процес таким чином, щоб  не лише для себе, але і для  студентів перетворити його в своєрідну інтелектуальну діяльність.

Дякуючи лекторському красномовству  в доказах, почуттю і знанням, розуму і дотепності у студентів прокидається і весь час підтримується увага. В результаті всього досягається повний контакт, злиття аудиторії з лектором, тиша в залі, атмосфера загальної зацікавленості. Цієї кульмінації може досягти і досягає лише сам лектор, але велика роль і студентів увага яких надихає, емоційно “підхльостує” його. Тому, не випускаючи з виду всю аудиторію, корисно знайти двох-трьох найбільш старанних і доброзичливих студентів і час від часу звертатися безпосередньо до них. Це також надає лекції неповторні фарби і ту гарячу задушевність тону, котра робить її по-справжньому переконливою і яскравою.

В кінці лекції необхідно  пов’язати закінчення з початком, щоб підкреслити вичерпність  змісту даної теми.

Під час проведення лекції викладач повинен враховувати наступне:

• досвідченість лектора проявляється в його вмінні трансформувати  заздалегідь підготовлений текст в залежності від рівня підготовленості, настрою аудиторії, її готовності сприймати матеріал;
• лекція і доповідь на науковій конференції є різними жанрами наукової діяльності. Викладач має справу з майбутніми, а не теперішніми колегами, тож іноді слід більш детально зупинитися на складних питаннях, ґрунтовніше проаналізувати поняття, розтлумачити терміни;
• рівень навичок конспектування у різних слухачів (курсантів, студентів) не однаковий. Тому під час лекції слід знайти правильний темп, а іноді й зосередити увагу на матеріалі, який слід обов’язково записати;
• для того, щоб викликати інтерес і підтримувати його протягом всієї лекції слід створити чітку мотивацію навчання, продемонструвати, наскільки важливим у професійній діяльності є тема, що розглядається, сприяти самоудосконаленню кожного, хто її слухає, вчити критичному мисленню, знаходити зв’язок із емпіричним життєвим досвідом кожного.

Головна умова повноцінного засвоєння – це розуміння. Керувати процесом засвоєння – означає  своєчасно виявляти ускладнення  студента і допомагати йому швидше їх усувати. Тому необхідно одразу ж  поставити перед собою задачу домогтися розуміння студентами лекційного матеріалу. З цією метою бажано поставити себе не місце студента і проаналізувати сприйняття ним матеріалу.

Робота лектора, направлена на досягнення студентами розуміння, вимагає  значних затрат лекційного часу, необхідного  для викладення всього матеріалу  програми. На різних потоках затраченим часом можна варіювати в залежності від швидкості переробки інформації, обумовленої властивостями нервової системи слухачів студентів.

Використання емоційних  прийомів викладання – це засіб, що посилює сприйняття лекції слухачами  студентами, що заглиблює їх розуміння  і запам’ятовування. Атмосфера лекції залежить також від того, як лектор відноситься до свого предмету.

ВИСНОВОК

Лекція – провідна, головна  форма навчання. Такою вона була і залишається тому, що з неї  починається кожна навчальна  дисципліна, розділ і більшість тем, що передбачені програмами. Лекція є незамінною формою організації  навчання через те, що вона не повторює підручник, а доповнює його останніми  даними науки, іноді ще неопублікованими, але вже відомими викладачу, фактами  з життя, особистим розумінням і  відношенням до матеріалу, що викладається. В лекції наука оживає і слухачам доноситься в емоційному, доступному, цікавому і зрозумілому вигляді.

Існують різні види лекції: тематична, вступна, заключна, оглядова, консультативна, настановча, поточна, узагальнююча, міні-лекція, кіно(відео)лекція, інструктивна, лекція вступу, лекція конкретизація, лекція інтеграція – це лекції, що мають  пасивну форму, тобто традиційну; а лекція-брифинг, лекція-бесіда, лекція-диспут, лекція-анкета, лекція-дует, «круглий стіл»  – це лекції, що мають активну  форму, тобто види спілкування лектора  зі слухачами, які пов’язані з  традиційною лекцією, але можуть бути розглянуті як самостійні, нові методичні типи лекцій, що є необхідними для сучасної кредитно-модульної системи вищої освіти.

Проведення лекції є головним етапом,  результатом роботи. На лекції особливо важливо встановити психологічний  контакт з аудиторією, захопити її увагу і мислення, діяти в унісон, що посилить вплив лектора на неї.

Читання лекцій в технічних  вищих навчальних закладах повинне  супроводжуватись прикладами, ілюстраціями, презентаціями й знайомством з практичною основою дисципліни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про вищу освіту" від 17.01.02.
2. Вербицкий А.А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход. - М., 1991.
3. Гузеев В.В. Методы и организационные формы обучения.–М. 2001.–128 с.
4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 3-є видання, доповнене. - К., 2001.
5. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навчальний посібник / За заг. Ред. О.Г.Мороза. –К. 2001. –337 с.
6. Назарова Т.С., Полат Е.С. Средства обучения (Технология создания и использования). - М., 1998.
7. Одарченко Н.І. Використання відеоінформації при проведенні лекційних і семінарських занять у школі нового типу. – Суми. 1999. –79 с.
8. Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. - Ростов н/Д., 2002.
9. Педагогика: педагогические теории, системы, технологии. Учеб. для студ. - /Под ред.С.А.Смирнова. - М., 2000.
10. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс. - В 2 т. - Т.1. - М., 2001.
11. Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе. - М., 2002.
12. Хуторской А.В. Современная дидактика. /Учебник для вузов. - Питер, 2002.