Основні моделі споживчої поведінки у суспільстві та їх характеристика

 

 

 

 

 

«Основні моделі споживчої поведінки у суспільстві та їх характеристика»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП.

Розділ 1. Теорія «споживання».

1. Актуалізація поняття «споживання» в межах сучасної соціології.
2. Спосіб і стиль споживання.
3. Типи споживачів.

Розділ 2. Речі і соціальні  відносини у сучасній культурі.

2.1. Споживча поведінка.

2.2. Модель споживчої поведінки  з точки зору соціології.

2.3. Способи використання речей.

2.4. «Матеріалізм», «споживацтво», «речизм», «консьюмеризм»: визначення понять.

ВИСНОВОК.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Споживання - використання природних  і штучних речей. Людське споживання має одну особливість: воно як правило одноразове, причому помітна тенденція до постійного зниження терміну користування речами. Споживання прагне до нескінченності. І це не все. Саме споживаюче людство зростає. Відбувається справжній вибух споживання. Як ніби цього мало. Споживацтво зводиться в культ, стає одним з основних мотивів поведінки.

Споживацтво - свідоме збільшене споживання понад потрібного, гонитва за речами, покупки заради користолюбства . Чим ближче до споживацтва, тим менше використовуються виготовлені та придбані речі. Відразу зауважу, що нерозумно обмежувати розгляд споживацтва індивідом і закликати кожного до достатку малим. Ми часто купуємо вимушен, під тиском соціального середовища і вимог держави. Крім того, споживання зовсім не обмежується індивідом .

Людина не тільки бере у природи занадто багато, біда в тому, що вона майже нічого не повертає. Споживання не автоматично веде до споживацтва, але у людини «споживання» визначається не потребами, а тому неминуче перетворюється на споживацтво. Спочатку споживання і придбання викликані необхідністю, але навіть бідні люди необхідністю ніколи не обмежуються. Якщо ж говорити про цивілізації і культурі загалом - вони марнотратні. Споживацтво веде до виснаження, часом швидкого.

Споживацтву слід протиставляти  не економію, а просте життя. Споживання, засноване на потребах - підтримує життя , споживацтво життя гнітить. Вже не штучні речі служать життю, а вона витрачається на їх виготовлення, придбання, використання. Крім марнотратства, споживча поведінка нераціональна. І ми знаходимо марнотратство і плутанину як на рівні індивіда, так і на рівні великих соціальних об'єднань, особливо в державі. Кожен може споживати менше і відмовитися від споживацтва як стилю життя. Споживацтво можна інтерпретувати як манію , хвороба . Лікуватися від неї потрібно насамперед для самого себе . У ситуації , коли рух людства визначається цивілізацією , боротися проти навколишнього нас споживацтва марно. Але усвідомлювати витікаючу від нього небезпеку нам необхідно [http://drevniy-daos.livejournal.com/].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРІЯ «СПОЖИВАННЯ».

 

1. Актуалізація поняття «споживання» в межах сучасної соціології.

Дослідження даної категорії  дозволило визначити основні  фактори трансформації культурної свідомості та економічної поведінки  індивіда, групи, суспільства вцілому. Тому, у просторі сучасної вітчизняної  науки, соціологія споживання зможе  структурувати знання та відповісти на низку питань, що виникають у  час інформатизації суспільства.

Спершу споживання розглядалось лише в контексті економічної  науки, як умова досягнення цілей  виробництва. Однак, дещо пізніше були закладені основи соціологічного підходу  до індивідуального споживання. Перші  спроби розробки теорії споживання були зроблені видатними суспільствознавцями  ХІХ-ХХ століть. К.Маркс відстоював ідею нерозривності зв'язку «виробник-товар». Американський вчений Т.Веблен наприкінці ХІХ століття висунув теорію показного  споживання. Німецький соціолог Г.Зіммель  запропонував ключові ідеї теорії моди. Економіст і соціолог В.Зомбарт  розглянув концепцію розкоші. М.Вебер  сформував концепцію статусних груп. Важливо зазначити, що для науковців цього часу характерний погляд на споживання з боку діючого індивіда, що переслідує власний свідомий інтерес.

Однак тривалий час в соціології домінувала проблематика виробництва, а споживання було лише наслідком. В  емпіричних дослідженнях переважали питання  розподілу благ, диференціації рівня життя. Процес інституціоналізації категорії «споживач» в США здебільшого завершився в першій половині 1970-х років: у 1969 році утворилась Асоціація вивчення споживачів, а в 1974 році розпочато видання спеціалізованого журналу «Journal of Consumer Research». Щоправда, ядром їх наукової спрямованості лишився маркетинг. І в 1980-х роках на Заході з'являється соціологія споживання, в центрі уваги якої - свідома діяльність людей у конструюванні власної ідентичності засобом споживання. Також увага дослідників стає націленою не лише на розподілі благ, а і на свідому діяльність індивіда при споживанні На перший план виходить завдання розуміння споживання як діяльності. Тобто, в основі цієї дослідницької програми лежить «розуміюча соціологія» М.Вебера. До того ж, соціологія вивчає не будь-яку дію, а соціальну, що діячем за змістом співвідноситься з діями інших людей і орієнтується на неї.

Сучасним французьким  теоретиком П'єром Бурдьє зроблений  великий вклад у теорію споживацтва  головною його роботою «Відмінності: соціальна критика суджень про смаки», що була видана у Франції у 1979 році. Також інший теоретик споживання Бодрійяр розробив концепцію «суспільства споживацтва». Великий вплив на дослідження проблеми споживання мали роботи американського соціолога і психолога І.Гоффмана. В постмодерністських дослідженнях предметом аналізу є вже не простий акт купівлі, а процес споживання вцілому. Рішення про придбання витікає з усієї попередньої історії даного індивіда, залученого до культури країни, що проживає в певному періоді часу, а також з досвіду використання такої чи аналогічної речі ним самим або іншими людьми з його оточення. Постмодерністський підхід опирається, в першу чергу, на такі методи дослідження, як глибинне інтерв'ю, семіотичний аналіз використання речей, споживання як процес передачі інформації за допомогою символів.

У вітчизняній соціології проблема споживання традиційно вивчалась  в контексті досліджень соціальної нерівності. Такі дослідження з'явились  ще у часи зародження радянської соціології у формі обмежених досліджень, аналізу рівня споживання різних класів і прошарків населення. В  центрі уваги дослідників було питання: які групи що споживають? Але вивчення не має обмежуватись даним питанням. Доцільно вивчати групи споживання з їхніми інтересами та цінностями; у якій взаємодії перебувають члени групи та групи загалом; яке місце тут займає «продукт», «послуга»; хто чи що впливає на формування цінностей, і, безпосереднє ранжування продуктів від масових до елітних.

 

Соціологія споживання, як самостійна наука, в Україні необхідна  як можливість детально дослідити ці питання, проаналізувати їх та систематизувати знання як необхідну базу до розуміння трансформаційних процесів у культурній та економічній свідомості та поведінці як індивіда, так і всього суспільства [http://intkonf.org/].

 

2. Спосіб і стиль споживання.

Спосіб життя охоплює  всі сторони соціального життя людини. Його ядром є праця , способи отримання засобів до існування. Проте однією з його сторін є і образ споживання, тобто сукупність форм споживчої поведінки , нав'язаних соціальним полем. Спосіб життя і споживання - це необхідність , вискочити за межі якої можна, лише залишаючи межі поля , що народив відповідні форми життєдіяльності. Соціокультурне поле нав'язує адекватний йому образ споживання за кількома напрямками:

1. Ресурси (насамперед економічні ) нерівномірно розподілені між полями і визначають межі споживання. Поле - це простір обмежених можливостей . Різні поля - різні можливості . Один з проявів примусової сили поля по відношенню до споживання товарів і послуг індивідами , які у її межах, - платоспроможний попит. Різні дохідні шари, професійні групи, класи тощо соціально-економічні спільності розрізняються у своїй споживчій поведінці насамперед різним платоспроможним попитом. Не можна спожити на суму , що істотно перевищує наявні грошові ресурси. Кредит - це виняток, що підтверджує дане правило, оскільки його обсяг і умови зазвичай пов'язуються з рівнем доходів та наявним майном , використовуваним в якості застави. Важливою характеристикою ресурсів є і стан пропозиції товарів на ринку . Обсяг і характер ринкових ресурсів зумовлюються станом виробництва . Не можна не тільки спожити , а й усвідомлено бажати того , чого ще немає в природі. Пропозиція як ресурс формує попит.
2. Програма життєдіяльності. У кожному соціокультурному полі є приписувані програми споживання (цінності, норми). Вони нав'язують індивідам обмеження вибору, заборони. Порушення встановлених культурних кордонів ведуть до клеймування індивіда як « некультурного », «дивного» , «дикого » і т.д. , що загрожує його виключенням з даної групи. В одних полях програма жорстка , в інших - м'яка , терпима . Відмінності між ними зводяться переважно до однозначності культурних програм і жорсткості санкцій за їх порушення . Так , є сім'ї , територіальні спільності і т.д., де люди можуть дозволити одягатися, фарбуватися, не так, «як прийнято», їх можуть засуджувати , над ними можуть іронізувати , але це в принципі не небезпечно. Є ж поля (суспільства, населені пункти, сім'ї), де відступ від норм , поділюваних владними суб'єктами (батьками , церквою або органами влади) загрожує суворим покаранням. Навіть у відносно ліберальних суспільствах є товари та послуги , що суперечать культурній програмі (наприклад , наркотики). Їх споживання загрожує серйозними для статусу негативними наслідками.
3. Мова споживання, тобто сукупність правил інтерпретації споживчих практик. Один і той же споживчий акт в різних полях , інтерпретується по різному , виступаючи , наприклад , як символ приналежності до «своїх » або « чужих» , до «культурних» або «некультурних», «що мають смак» і «позбавлені його». Образ споживання як сукупність спостережуваних і інтерпретованих форм споживчої поведінки носить знаковий характер. Інакше кажучи, за цими ознаками навколишні читають текст, що характеризує соціальну ідентичність індивіда чи групи . Численні зовнішні прояви образу споживання - це «застереження» , які прослизають або голосно кричать про соціальне становище індивіда , незалежно від його намірів.

Образ споживання нав'язує індивідам  соціокультурну ідентичність. Наприклад , бідність проявляється в масі деталей споживчої поведінки , які індивід часто хотів би приховати , але зробити це в не в змозі . Як дурню важко прикинутися розумним, так і бідному важко зійти за багатого .

Табл.: Образ и стиль  споживання.

Образ споживання	Стиль споживання
Обмеження вибору , примус до вибору	Вільний вибір.
Детермінованість характеристиками поля	Вибір серед доступних стилів , виходячи з індивідуальних схильностей
Жорстка прив'язка до місця  в системі суспільного виробництва ( класова , професійна приналежність )	Відносна автономія по відношенню до місця в системі суспільного виробництва
Стабільність , традиційність	Мінливість , рухливість
Знаковий характер	Символічний характер.
Домінуюча форма диференціації  в індустріальному	Одна з ключових форм диференціації  в постіндустріальному
Закритий для експериментів	Відкритий для експериментів

[http://www.consumers.narod.ru/]

 

3. Типи споживачів.

Всіх споживачів товарів  і послуг можна умовно розділити  на групи залежно від стилю життя .

Критеріями відбору служать  інтереси , думки і дії людей. Велике значення мають також інтелектуальні та моральні претензії , бажання і  небажання .

Як правило , люди, які  мають однакові інтереси , звички і  думки , воліють купувати товари однакової  якості і однаково упаковані ; дивляться  одні й ті ж телепередачі , читають  одні й ті ж газети і журнали , а також однаково сприймають рекламу.

Одним з підходів до поділу споживачів на групи є визначення переважаючих рис характеру - ригоризм , авантюризм , матеріалізм , егоцентризм , активність.

1 ) ригористи - люди суворі , жорсткі , кісткові , негативно сприймають все нове .

Вони вважають , що сучасне  суспільство , яке втратило початкові цінності - хворе ; єдиний вихід з положення, - повернення до колишніх ідеалів. Однак слід зазначити , що , керуючись життєвим кредо ригористів , суспільство давно б зупинилося у своєму розвитку.

 

2 ) Матеріалісти - люди , що твердо стоять на ногах. Вони прагнуть до створення матеріального благополуччя для себе і своїх дітей. Для них гроші - це можливість відчути себе в безпеці. Такі люди вважають за краще робити покупки , які забезпечать їм благополуччя на довгий час , зазвичай це нерухоме майно (будинки , квартири , земельні ділянки) і дорогі ювелірні прикраси.

3 ) Активісти - люди з  активною життєвою позицією , які  вважають , що сучасне життя і  суспільство потребують постійного  поліпшення . Домогтися цього можна  лише постійними активними діями  . Серед людей даного типу найбільшу  кількість підприємців , управлінців і політичних діячів.

4 ) Авантюристи - люди , життєве  кредо яких - « сторонній спостерігач  ». Вважаючи , що проблеми суспільства  від них далекі , представники  даного типу намагаються уникати  проблем взагалі або , при неминучості  зіткнення з ними , адаптуватися до них.

5 ) егоцентристи - люди , що бездумно пропалюють життя і прагнуть отримати від нього все. Вважаючи , що життя дуже коротке , вони намагаються насолоджуватися кожним її моментом і знаходити в ній те , що доставляє повне задоволення. Егоцентристи вважають , що суспільство має робити для них все , вони ж в свою чергу не зобов'язані йому нічим .

Як вже зазначалося  раніше , стиль життя багато в  чому визначає потреби й уподобання людей. Так , ригористи традиційні в  їжі і вважають за краще відвідувати  ресторани з європейською кухнею.

Авантюристи , які прагнуть до всього незвичайного , віддають перевагу екзотичним ресторанам . У ресторани fast - food типу Макдоналдс зазвичай ходять активісти , а егоцентристи частіше  відвідують місця , де подають вегетаріанську їжу високої якості. Матеріалісти з однаковою частотою відвідують традиційні та екзотичні ресторани , не менше привабливими їм здаються кафе швидкого харчування.

Відносно грошей і придбаних  на них товарів також є значні відмінності. Наприклад , ригористи  воліють ходити по магазинах з  готівкою і тільки тоді , коли сума достатня для придбання того чи іншого товару. Вони не люблять кредитні картки і  в кредит купують товари дуже рідко.

Егоцентристи , навпаки , витрачають гроші необдумано і у великих  кількостях. Люди цієї групи типові марнотрати і магазинні маніяки. Вони здатні дуже швидко розлучитися  з грошима , причому нерідко з  досить великими сумами , і тільки після  здійснення покупки замислюються над  тим , що вони зробили [http://www.shoppingood.ru/].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. РЕЧІ І СУЧАСНІ  ВІДНОСИНИ У СУЧАСНІЙ КУЛЬТУРІ.

 

2.1. Споживча поведінка.

Споживча поведінка - процес формування попиту покупців, що здійснюють вибір товарів з урахуванням цін і особистого бюджету , тобто власних грошових доходів . Так само це сукупність ознак і показників , які характеризують дії споживачів , включаючи їх попит на товари і послуги , споживчі переваги і структуру споживання.

Споживчу поведінку визначають різні чинники - культурні , особистісні , соціальні та психологічні . Так само споживча поведінка істотно змінюється залежно від того , який товар купує споживач. Чим йому складніше прийняти рішення про покупку , тим більш обережно він себе веде. Відповідно до ступеней складності прийняття рішення купівельну поведінку поділяють на чотири типи: невпевнена споживча поведінку , складна споживча поведінка , пошукова споживча поведінка і звична споживча поведінка .

Кожна модель споживчої поведінки  показує ступінь відношення споживача  до товару. Залежно від цього , компанія будує свою маркетингову політику. Наприклад, у випадку , коли споживач вже знайомий з конкретним товаром , головне - утримати його . Якщо покупець вірний вже знайомій компанії- виробнику, але продовжує шукати щось ще, більш нове, аналогічне кращої якості , то головне - переконати його в тому, що " ми - найкращі " . Ця мета актуальна і для ситуації , коли споживач уже має необхідну інформацію про товари, які його цікавлять.

У маркетингу присутнє таке поняття , як теорія споживчої поведінки , яка розглядає поведінку споживачів на ринку і розкриває механізми  взаємодії попиту і потреб , оскільки основою формування ринкового попиту є рішення окремого споживача , продиктовані прагненням отримати найбільшу вигоду , або віддачу , або корисний ефект  при наявних у нього можливостях  або обмежених витратах . Наукова та прикладна література представляє для вивчення різні фактори споживчої поведінки , які впливають на прийняття рішення громадянина про покупку, що має бути враховано при розробці реклами та плануванні продажів. Найбільш поширена класифікація належить Ж.Ф.Кролару , який пропонує дослідникам спиратися на ряд потреб : безпека, комфорт, прихильність, новизну, економію і гордість. Аналіз споживчої поведінки , зроблений з урахуванням згаданих потреб , дозволяє визначити - що рухає конкретним покупцем при плануванні та здійсненні покупки :

Безпека - спокій , міцність , надійність товару або послуги. Цю потребу забезпечують гарантії часу експлуатації продукту .

Прихильність - це вірність торговельній марці , яка часто є результатом звички , або впевненість у якості продукту саме цієї компанії .

Комфорт - це купується з  покупкою товару зручність. Тут маються  на увазі переваги саме від цього  товару : простий у зверненні , легко чистити і т.д.

Гордість - прагнення якось  виділитися , чимось відрізнятися . Гра  виробників на унікальності , ексклюзив  товару - так звана " політика високої ціни".

Новизна - приваблива сама по собі і пов'язана з потребою в оновленні , в перервах. Це свого роду пошук нових відчуттів.

Економія - поширена , але не переважна . Часто низьку ціну ігнорують , якщо бачать додаткові якості і гарантію довговічності більш дорогого товару.

[http://ozpp.ru/]

 

2.2. Модель споживчої поведінки з точки зору споживчої поведінки.

У даний час для соціуму вивчення споживчого поведінки є важливим аспектом, оскільки в тимчасовому інформаційному суспільстві, всупереч вченню Дж. Гелбрейта, основою влади стають великі корпорації - закони 
ринку, а не техніка. Отже, визначальна роль відводиться споживачеві, а не виробнику і техноструктурі. Вивчаючи таке явище, як споживча поведінка, необхідно враховувати можливі соціальні, економічні і психологічні проблеми , з якими може зіткнутися соціум в довгостроковій перспективі. У даний час існує проблема в формуванні суспільства споживачів. Для сучасної людини існуюча модель поведінки зводиться до постійного споживання, і цей тип поведінки поширюється як на економічне життя, так і на соціальне, формуючи пасивність. Проблеми «споживацтва» торкнулися базових сфер життя суспільства, наприклад освіти. Розгляд споживчої поведінки сучасної людини необхідний і для вивчення механізму дії закону піднесення потреб, і для розробки оптимальної моделі споживання, що відповідає нормам соціально-економічного стилю життя. Воно дозволяє також знаходити нові резерви в підвищенні активності особистості, в забезпеченні прискорення темпів громадського розвитку, підвищенні ефективності громадського виробництва. В умовах ринкової економіки людині стає все важче розвиватися всебічно, оскільки основоположною дією суспільства стає постійне споживання. Велика різноманітність потреб (реальних і уявних) призводить в результаті до збільшення залежності людини від соціально- 
економічної системи.

Будь-яка незгода з  тим, що сприяє накопиченню і додатку  споживчих 
благ, здається парадоксальною, оскільки прилучення індивіда до суспільства здійснюється через механізм споживання. Додатковий вплив на споживача здійснюють засоби масової інформації. Можна відзначити, що додатковим провокаційним механізмом в перетворенні сучасного соціуму в суспільство 
споживачів служить реклама. У процесі поширення характерних для споживчого способу життя смаків, думок, настроїв вони підштовхують індивіда до нескінченної гонитви за «життєвим стандартом», роблять його покоління прихильником моди. Раніше поширений ідеал активного підприємця, енергійно діючого в сфері виробництва, поступається місцем активності споживача, зацикленого на гонитві за задоволеннями, предметами 
моди і комфорту. Нову специфіку споживча проблематика набуває в кінці XX сторіччя. Сучасне суспільство сприяло появі і посиленню двох нових споживчих якостей, пов'язаних між собою: знань і ризику. Зростання невизначеності споживчого середовища через збільшення кількості інформації, різноманітності представлених товарів і послуг, недовіри між 
суб'єктами споживчих відносин сприяє збільшенню ймовірності, що покупець виявиться в ситуації ризику. Домінування протягом довгого часу споживчого дефіциту формує певні риси споживачів, недостатньо пристосованих і захищених в сучасних умовах ризику і невизначеності. 

До зовнішніх факторів відносяться: економічна ситуація в країні, культура, законодавство і т.д. Окремо розглядається вплив виробничих систем на споживача. Будь-яка виробнича система в останній час все більш залежить від структури інформаційного поля навколо неї. Дане поле стає все більш 
щільним як за рахунок власних рекламних зусиль виробничої системи, так і за рахунок конкурентів, які проводять прямі і непрямі порівняння, намагаючись виграти. Інформаційне поле навколо компанії створює основу 
розмірів трансакційних витрат, поведінки клієнтів, постачальників, формує ставлення персоналу. У даних умовах ті виробничі системи, які більше уваги 
приділяють інформаційному полю, вміють маніпулювати ключовими аспектами власного розвитку, завойовують ринки, але не завжди стимулюють якісне і кількісне зростання як національних економік, так і культури. Ведучи деколи помилкову для соціуму лінію інформаційного маніпулювання, вони самі обмежують себе в розвитку, так як йдуть по більш простому шляху, що завжди є основою деградації. Як наслідок, недовіра з 
боку споживача також зростає, виникає когнітивний дисонанс, і в результаті можна говорити про зростання соціальних проблем в суспільстві, пов'язаних з феноменом « споживацтва» [http://vestnik.astu.org/].

 

2.3. Способи використання речей.

Традиційний (змістовний) аналіз текстів інтерв'ю в відпо- 
відносты до наведеної схеми дозволив виділити кілька відмінних 
режимів ставлення до речей , які розрізняються значеннями ( що речі 
означають і внаслідок цього дозволяють) , а також способами використан- 
ня речей для конструювання та реалізації певного значення в 
повсякденних практиках.

Значення речей в узагальненому  вигляді поділяються на прагматичні (річ означає тільки свою пряму функцію - те, для чого вона по 
задуму призначена ) і непрагматичні ( річ має « відірване » від 
функціонального значення ) . Непрагматичні значення речей в контексті основного питання дослідження також можна розділити на два класи: емоційні (індивідуальні смисли , які передбачають реалізацію цілей , пов'язаних з індивідуальним досвідом ) і символічні 
(соціальні значення , які передбачають реалізацію « зовнішніх» цілей -  
соціальної комунікації та класифікації) .

Що стосується способів використання речей , були виділені три основних , які можна умовно ранжирувати « за ступенями свободи / залежності» від речей:

• присвоєння (придбання  речі у власність і монопольне 
використання відповідно до « відомими » функціями і значеннями : 
полюс «залежності » ) ;

• застосування (використання (не обов'язково власних) речей 
відповідно до « відомими » функціями і значеннями ) ;

• гра (маніпулювання речами і конструювання / виробництво 
нових значень : полюс «свободи »).

Перетин двох описаних осей ( значення - способи використання ) 
задає простір режимів ставлення до речей, в якому на основі 
аналізу текстів інтерв'ю були розміщені шість відмінних режімів ставлення до речей .

Поєднання прагматичного  значення речей і « присвоєння» в практиках повсякденного життя задає полюс « необхідності» ( necessity ) в тер- 
мінах П. Бурдьє : режим, що припускає присвоєння речей і вико- 
вання їх виключно « за прямим призначенням». Як правило , такий 
режим реалізується в ситуації обмежених фінансових можливостей і 
обмеженості «свободи вибору».

Решту типів можна представити як дистанційовані від необхідності, що припускають послідовне структурування щоденних практик взаємодії з речами на основі використання їхзначень . Так , « аскетизм » передбачає усвідомлений вибір прагматичного і застосування речей для реалізації їхніх безпосередніх функцій : «Я особисто ставлюся до людей, яким речі потрібні тільки в функціональному плані - ось купив собі нову куртку , бо моя стара 
куртка , на думку оточуючих мене людей , а не на мою думку , але 
довелося змиритися - вже зовсім нікуди не годиться. Тому що їй 
сто років в обід. Більшість людей отримали розширені можливості свій речизм задовольняти .... У них , напевно , стоїть велика проблема з вибором. 
Мені простіше, тому що мене ці речі не цікавлять. Що зламаєш - то доведеться купувати , тільки і всього ».

Гедоністичний режим характеризується персональною непрагматичною значимістю речей як джерел отримання задоволення , і 
застосування ( без неодмінного присвоєння) речей в повсякденних практиках. « Втілень » гедоністичного ставлення до речей можливо 
безліч, об'єднане однією ідеєю : речі повинні доставляти 
задоволення.

«І.: Чи є у Вас улюблені речі ?

Р.: Ну , не знаю ... ліжко і телевізор можна виділити як речі , які асоціюються з відпочинком, ті, напевно, і є улюбленими . 
Для мене , принаймні. Якось вони не напружують. Навряд чи у когось 
полова ганчірка улюбленою річчю в будинку є ... » .

Естетичний режим характеризується соціальною непрагматичною 
значимістю речей як способів конструювання відмінностей і виразів 
індивідуальності , унікальності : « Взагалі предметний світ для мене завжди був чимось важливим ... Коли я почала переїжджати , я зрозуміла , що для 
мене важливо мати якийсь невеликий коло речей , який би пересувався зі мною ... кілька предметів - ну , я не знаю , ручка , записна 
книжка , які я б вважала своєю візитною карткою ... заданий 
[ в радянський час ] стандарт форми - він насправді підкреслює 
відмінності . Ми це тоді вже зрозуміли , і якийсь маленький аксесуар 
(довжина спідниці або покрій фартуха ) завжди дозволяв виділитися , і можна 
було виглядати дуже привабливо , елегантно , індивідуально ».

Естетичний режим ставлення  до речей можна умовно позначити 
як «полюс свободи» від речей , протилежний , в термінах П. Бурдьє , «Полюсу необхідності».

Два режими ставлення до речей, що залишилися характеризуються достатньою, але високою значимістю речей в організації повсякденного життя , але значимість речей у кожному з режимів принципово особливого властивості.

Сентиментальний режим передбачає емоційну непрагматичну значимість речей як символів подій індивідуальної біографії і присвоєння речей в повсякденних практиках. Присвоєння речі необхідно , оскільки річ набуває символічного значення в контексті індивідуальної біографії тоді , коли частина біографії людини і речі « прожите спільно » . У західній літературі таке значення речей називається « прихильністю » ( attachment ) , яка противопоставляється  матеріалістичністю по ряду критеріїв , в числі яких - емоційна складність і інтенсивність , декоммодіфіцірованность і про- 
тривалість в часі. Наведемо приклади з текстів інтерв'ю: 
«Наприклад , минулого року я урочисто викинула каструльку , яка прожила у мене 21 рік і дісталася мені вже сильно не новою - [ ви - 
кинула ] тому, що мені на день народження подарували набір каструль , я 
нарешті радісно і весело цю каструльку - я її навіть на дачу нікому не віддала - просто викинула. А так, бачиш , у мене немає такого , 
що прям постійна потреба речі міняти тільки тому , що вони 
довго у мене служать . Я взагалі звикаю до речей , прив'язуюся , шкода 
мені їх..».

Сентиментальний режим , як уже згадувалося , припускає тривалість «спільного проживання » з речами і вплетеними речей в інді- 
виділеного біографію. Сентиментальність і прихильність до речей 
усвідомлюється , проводиться , озвучується : « Улюблені речі - [ різні ] спогади з ними пов'язані. Багато речей - якісь столові прилади , 
які мені дарували на день народження , дві порцелянові чашки , які 
я дуже люблю , з якими друг мій падав. Я коли на них дивлюся , я 
згадую не те, як мені їх дарували , а те, як він з ними падав. Я взагалі досить сентиментальна».

Матеріалістичний режим  передбачає соціальну непрагматичну значимість речей як символів статусу та соціальної успішності і 
привласнення речей в повсякденних практиках. соціальна взаємодія 
в чому організовується на основі речей і демонстрації власної успішності через речі ; привласнення речей необхідно , оскільки речі 
є основним джерелом інформації про себе й про оточуючих , а 
право власності на « престижну » річ є тут « посвідчень 
ням » соціальної успішності . «Як кажуть , зустрічають по одягу , 
проводжають по розуму. Я дотримуюся тієї точки зору , що - в першу 
секунду на мене людина по речах враження справляє . « Влаштована 
пам'ять у мене так , що , наприклад , час пройде , а я можу сказати , якого кольору був килим , абажур або щось таке у когось , у кого була 
вже давно , так уже виходить . Зате зовсім не запам'ятовую телефони, 
імена.. Але все, що стосується одягу , інтер'єрів , - це я запам'ятовую 
добре » .