Основні православні свята і їхнє релігійне значе

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

МАРІУПОЛЬСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ  ВІДНОСИН ТА ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

«Основні православні свята і їхнє релігійне значення»

Реферат

                                                           Студентки 1 курсу

                                                           Спеціальності «Міжнародні відносини»

                                                          Ступак Любові Вячеславівни

                                                           Викладач  Трима Єкатерина Андріївна

Маріуполь 2012р

План

1.Вступ

2.Структура календаря православних свят

3.Неперехідні свята

4.Перехідні свята

5. Свята річного кола богослужіння

6.Богородичні свята

7.Висновок

8.Список використаної літератури

Вступ

.

Свята це невід`ємна частина життя православного народу.Вони ще з сивої давнини були встановлені в пам'ять тим важливим подіям, що відбулися під час земного буття Ісуса Христа. Коріння свят іде у ранні язичницькі обряди і ритуали, у яких зображувалися, ті чи інші сцени, пов'язані із ключовими, життєво важливими подіями суспільства

За народними уявленнями, чергування буднів та свят вважалося  необхідною складовою нормального  плину життя, а збої могли призвести до хаосу та загибелі світу. Свята відзначалися зазвичай всією громадою, в них повинні були брати участь всі дорослі жителі села, міського кварталу або вулиці. Ігнорування святкування розглядалося як гріх, порушення етичних норм і Божих настанов.

Крім общинних свят в православному побуті існували свята сімейні, що відзначали важливі події в житті близьких родичів. Общинні свята тривали кілька днів: від одного до дванадцяти, в залежності від значимості свята. Багато з них мали так звані предсвято і післясвято. Предсвято було необхідне для створення у людей, певного психологічного настрою на свято,або ж виведення людини з святкового стану в буденне, повсякденне життя. Сімейні торжества проходили зазвичай протягом одного дня. Кожне зі свят мало свою відзначену давньою традицією програму. Своєрідність святкового ритуалу залежала від самої події, що лежала в основі свята. Кожне свято мало своїх головних і другорядних дійових осіб, свої атрибути, пісні, нерідко й свої специфічні страви.

Практично всі свята  пов'язані з явищами календарного циклу, тобто, із циклічною темою вмирання й відновлення природи. Звідси ж, зі сприйняття народження й смерті, пішли й особисті свята - дні народження, дні заснування, ювілеї тощо. У силу своєї обрядово-ритуальної природи свята носять колективний або масовий характер.

В історії людства  феномену свята належить особлива роль, адже свято - це важлива початкова  форма людської культури. Головна  риса давнього свята - його духовний і  соціальний характер - виражена, в термінах слов'янських народів, називавших свята: «собор», «соборще», «збори», «збір»

Необхідно особливо відзначити соціальну багатофункціональність свята взагалі і календарного свята зокрема. Серед його основних функцій: урочисте відновлення життя, комунікативна та регулятивна роль, емоційно-психологічна, ідеологічна і морально-виховна функції.

Другий, дуже серйозний  аспект свят - ідеологічний. Владні структури  широко використовують свята як метод  формування системи політичних, правових, релігійних і інших поглядів суспільства. Масовий характер свят і принципи їхньої театралізації обумовлюють високий ступінь емоційного включення оточуючих.

Структура календаря православних церковних свят

Структура календаря православних церковних свят, їх внутрішній взаємозв'язок та взаємодія в рамках церковного богослужбового року - це досить складна система; її докладного вивчення і осмислення присвячена особлива область православного літургійного богослов'я, або науки про християнське богослужіння. У православній літургії існує цілий розділ, що носить ім'я "еортологія" (від грецького `Eort» - "свято", звідси "еортологія" - "праздніковеденіе"). Коло питань, яких стосується даний розділ літургійного богослов'я вельми широкий.

Фахівців в області еортологіі відіграє і питання про характер різних древніх календарів, численних богослужбових статутів, що використовувалися в різних помісних церквах і патріархату. Важлива тут також і тема дат святкування тих чи інших подій, тобто причин, за якими кожен конкретний свято припало на певний день року.

Відомо, що найдавніші християнські свята, спочатку зароджувалися в іудейській середовищі, кореняться в старозавітному храмовому богослужінні. Перш за все, це твердження вірне по відношенню до таких двох найважливіших християнських свят, як Великдень і П'ятидесятниця. Разом з тим від століття до століття корпус християнських свят, все більше втрачаючи схожість зі своїми старозавітними прообразами, перетворившисяь на цілком і повністю оригінальну систему, що регламентує не тільки всі дні церковного року, але навіть і всі годинники добового циклу.

Умовно християнські свята поділяють на всехристиянські (визнані православною, католицькою, більшістю протестантських церков) та конфесійні (відзначаються тільки окремими конфесіями), найважливіші з них належать до так званих дванадцятидесятих свят — дванадцяти найважливіших після Пасхи свят, які церква відзначає урочистими богослужіннями.

Це дванадцять найвизначніших свят. У Православній церкві здавна встановлені та щорічно у певні дні звершуються урочистості у пам'ять про найважливіші події земного життя Господа нашого Ісуса Христа та Його Пречистої Матері. Серед дванадесятих свят виділяються т. зв. неперехідні свята (з фіксованими датами святкування).

Неперехідні свята

Різдво Христове. Це свято, пов'язане з народженням Ісуса Христа.У православ'ї відзначається 7 січня. Утверджуючись у різних країнах, це свято вбирало в себе обряди і звичаї інших релігій, народних свят, набуваючи нових рис, що відповідали християнським догмам.

Згідно з Євангелієм Ісус Христос народився в часи правлінні імператора Августа вюдейському місті Віфлеємі у сім'ї теслі Йосипа Обручника з Назарету в його нареченоїМарії (Богородиці й Пріснодіви), які прибули до Віфлеєму для участі в перепису населення (Лк. 2:1,2). Через відсутність місця в готелі родина була змушена переночувати в печері, що використовувалася як хлів для укриття худоби від непогоди. Під час народження Христа над печерою зійшла Віфлеємська зірка, яка вказала про цю подію волхвам (мудрецям, царям) зі Сходу. Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив янгол, потім волхви. Волхви піднесли Христу дарунки — золото, ладан і смирну.

Довідавшись про народження Христа, царь Іудеї Ірод велів провести побиття дітей у віці до 2 років, але Христос був чудом врятований від смерті. Однак родина Йосипа була змушена втікати до Єгипту і перебувала там до смерті Ірода

Сама традиція своїми джерелами сягає у первісні культові дії. Головну роль у його догматичному змісті церква відводить вченню про народження Ісуса Христа, який з'явився, щоб спокутувати гріхи людей, вказати людству шлях до спасіння. Адже у Давньому Єгипті, наприклад, 6 січня святкували день народження бога води, рослинності, володаря потойбічного світу — Осіріса. В Давній Греції того ж дня святкували народження Діоніса.

В Ірані 25 грудня відзначали народження бога сонця, чистоти й правди — Мітри. До Київської Русі свято Різдва Христового прийшло разом з християнством у X ст. і злилося із зимовим давньослов'янським святом — святками (тривали упродовж 12 днів — з 25 грудня (7 січня) до 6 (19) січня). Православна церква всіляко намагалася замінити їх святом Різдва Христового, але існуючі у східних слов'ян свята і звичаї вкоренилися настільки глибоко, що вона змушена була поєднувати церковні свята з народними. Так, колядки церква поєднала з євангельською оповіддю про віфлеємську зірку, що сповіщала про народження Христа. "Язичницькі" колядки перетворилися на ходіння христославів із зіркою по домівках. До прославляння Христа широко залучали дітей. Віруючі віддячували їм подарунками.

З 1990 р. день Різдва Христового є офіційним святковим днем на території України.

Хрещення Господнє (Водохреща, Водосвяття, Богоявлення). Воно є одним з найголовніших свят у християнстві. У православ'ї належить до дванадесятих свят. Католики відзначають 6, православні — 19 січня. Запроваджене воно в пам'ять про хрещення Ісуса Христа в ріці Йордан Іоанном Хрестителем. Його ще називають Богоявленням, оскільки, згідно з Євангелієм, під час хрещення на Ісуса зійшов з небес Бог-Дух Святий у вигляді голуба. Звідси ще одна назва — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнствоСвятої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явивсяБог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті,Дух Святий — у вигляді голуба.

У християнстві воно було запроваджене у II пол. II ст. і спочатку відзначалося разом з Різдвом Христовим. У IV ст. цей день почали святкувати окремо. Церква розглядає його як "свято просвіти" народів, оскільки, згідно з ученням, саме з хрещення Ісус почав просвіщати їх світлом євангельської істини.

Це свято завжди відзначали дуже урочисто. Головний його обряд — освячення води в церкві й у ополонках. До ополонки вирушав хрестовий хід, лунали урочисті молебні. Освячення води в храмах відбувається і в наші дні.

Окроплення водою існувало в багатьох дохристиянських релігіях. Одухотворяючи явища природи, люди одухотворяли й воду — важливе джерело життя. Християнство на ранніх стадіях свого розвитку обряду хрещення не знало, воно його запозичило дещо пізніше з давніх культів, які, як відомо, обряду "очищення" людини від будь-якої "скверни", "нечисті" за допомогою води відводили важливу роль. Згідно з давніми віруваннями вода очищувала людей від "нечистої сили", "злих духів". Тому в давніх народів існував звичай окроплювати водою новонароджених.

Стрітення. Стрітення відзначають на 40-й день після дня народження Ісуса Христа. Урочисто відзначати його почали з кінця V століття. Відзначають його в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Закон описаний у Старому Заповіті постановляв, що на 40-ий день після народження хлопчика, а на 80-ий — після народження дівчинки, кожна мати мала принести до святині однорічне ягня на цілопальну жертву, як знак визнання над собою найвищої Божої влади і подяки, та голуба – як жертву очищення від гріхів. Після цього жінка вважалась очищеною. Згідно з цим Законом, з часу визволення євреїв із єгипетського полону, також кожне перше немовля чоловічої статі належало Богові, і його треба було приносити до храму на 40-й день після народження. Пречиста Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов'язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. Та вона все-таки в покорі виконує припис Закону і приносить у жертву дві горлиці (Лк. 2:23-24).

Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде «на служіння спасіння людей».

І Дух у храм припровадив його. І як внесли Дитину Ісуса батьки, щоб за Нього вчинити звичаєм законним, тоді взяв він на руки Його, хвалу Богу віддав та й промовив: Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, Світло на просвіту поганам і на славу народу Твого Ізраїля! (Лк. 2:27-32)

Другою особою, що зустріла Ісуса в храмі була пророчиця Анна, про що також свідчить Євангеліє від Луки:

Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами. І години тієї вона надійшла, Бога славила та говорила про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав. (Лк. 2:35-38)

Звершивши все згідно з законом Господнім, Марія і Йосиф повернулися до Віфлеєму.

Прихильники православ'я тривалий час не визнавали Стрітення. Пізніше вони надали йому значення свята очищення. Саме таким воно постало на Русі, утвердившись в основному як церковне свято. У народній свідомості Стрітення знаменувало кінець зими і початок весняних господарських турбот, про що свідчить і народне повір'я: "на стрітення зима з літом зустрічається".

Благовіщення — християнське свято, що за церковним календарем відзначається 25 березня — в той день, коли архангел Гавриїл провістив діві Марії, що вона непорочно зачне від Cвятого Духа і народить Сина Божого — Ісуса.

В основі свята — повідомлення архангела Гавриїла Діві Марії «благої вісті» (звідси і Благовіщення) про народження у неї божественного немовляти, Спасителя роду людського.

Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV ст. після того, як самостійно почали відзначати Різдво Христове. Дату Благовіщення встановили, відрахувавши 9 місяців від Різдва. Крім того, Святі Отці Церкви пояснюють дату Благовіщення ще й тим, що Бог сотворив чоловіка в день 25 березня. Крайні строки, з якими збігається Благовіщення, — четвер 3-го тижня Великого посту та середа Пасхального тижня (заЮліанським календарем). Відповідно до значення цього дня церковне святкування Благовіщення не скасовується, навіть якщо свято припадає на Великдень; пістзаради нього послаблюється. У залежності від часу, свято може тривати 3 дні або 1 день.

Преображення Господнє — це одне з дванадцяти найбільших свят у християнстві, встановлене на честь об’явлення божественної сили Христа Спасителя своїм учням. Християни, які живуть за Юліанським календарем, святкують його 19 серпня. Святі отці називали це свято другим Богоявленням. Подію преображення описують одразу три євангелисти — Матфей, Марко та Лука.

Преображення Господнє, згідно з Євангелієм, відбулось перед голгофськими стражданнями Ісуса Христа. Ісус взяв із собою трьох свої учнів — Петра, Якова та Івана і вирушив з ними на гору. Традиційно Преображення пов’язують з горою Фавор.  
Там Христос молився, утомлені ж учні заснули. Коли ж прокинулися, то побачили, що Ісус Христос преобразився: лице Його сяяло, мов сонце, а одяг Його став білим, як сніг, і блискучим, як світло. Поруч з’явились пророки Мойсей та Ілля й почали розмовляти з Ісусом. Згодом велика біла хмара накрила ї, і пролунав голос Бога Отця: «Це Син мій улюблений, що його Я вподобав. Його слухайтеся» (Мт. 17: 5). 
У момент преображення Господь дав можливість трьом апостолам побачити поєднання двох природ у Христі: божественної і людської. 
Святкування цього свята сягає ще IV століття, коли св. Єлена побудувала храм на горі Фавор на честь Господнього Преображення. Від VI століття це свято поширюється в усій Східній Церкві під назвою «Господнє Преображення». 
У народі це свято ще називають Яблучним Спасом, бо у цей день традиційно освячують перші плоди, серед яких – яблука, груші, мед. Цей звичай перейняла християнська Церква від Старого Завіту, який приписував приносити перші плодів до Господнього Храму

Успіня Пресвятої Богородиці -святкується 28 серпня. Святкується в честь Успіня Богородиці. Всі апостоли, крім Фоми, чудесним образом зі всіх кінців світу прибули до Марії, щоб попрощатись з нею. У часі Успіння Богородиці відкрилось небо у славі Господній. Коли йшла процесія поховання Пресвятої Богородиці то фарисеї хотіли завадити урочистому похованню та сталося чудо – хмара опустилася на процесію. Під час процесії сталось ще одне чудо – навернення священика Афонія, який хотів перекинути тіло Богородиці та чудесною силою руки у нього відтялись. Після навернення він чудесно зцілився.  
За переказом Богородиця явилась апостолу Фомі і дала йому свій пояс. Коли Фома приїхав в Єрусалим то захотів попрощатись з Марією. Коли апостоли відкрили гробницю то тіла в ньому не було. В той же день явилась апостолам Пресвята Богородиця разом з ангелами Господніми з словами радості і потіхи.  
Передує святу Успіня Пресвятої Богородиці двохтижневий піст. Чому ми радісно святкуємо Успіня Пресвятої Богородиці? – тому, що смерть на землі це народження на небі.

Різдво Богородиці (Мала Пречиста). вяткується 21 вересня. Народження Пресвятої Богородиці було пророковане в Старому Заповіті. Різдво Пресвятої Богородиці стало початком Нового Заповіту, початком відкуплення і спасіння, початком звільнення від первородного гріха. Народилась Та, яка наступить на голову змієві, який спокусив Єву в раю. Народженню Пресвятої Богородиці радіють всі святі Старого Заповіту, радіють і небо і земля.Церква пов'язує його з давніми землеробськими осінніми святами, приуроченими до завершення збирання врожаю. У цей день підкреслюється, що Божа Мати є великою праведницею, помічницею і заступницею людей, покровителькою сільського господарства, яка "народженням Христа" зробила перший крок до їх "вічного спасіння".

Воздвиження Хреста Господнього. Одне з дванадцятидесятих свят, присвячених культу Хреста як символу християнської віри. З хрестом церква пов'язує кілька подій. За переказами, римський імператор Костянтин перед однією з найбільших своїх битв мав видіння: на небі осяяний хрест із написом "Ним перемагай!".

Тієї ж ночі імператорові з'явився уві сні сам Ісус Христос і порадив узяти в битву прапор із зображенням хреста. Костянтин так і зробив, крім того, наказав своїм легіонерам намалювати знак хреста на щитах. У битві Костянтин здобув перемогу і з того часу увірував у чудодійну силу хреста, хоч історичні факти свідчать, що на ознаменування перемоги Костянтин звелів викарбувати монети із зображенням язичницьких богів, які, як він вірив, допомагали йому в битві з ворогами.

Церква встановила це свято в пам'ять про здобуття матір'ю Римського імператора Оленою в IV ст. хреста, на якому був розіп'ятий Ісус Христос. Щоб його бачив народ, хрест підняли (воздвигли) на горі Голгофі, де був Христос страчений, а на місці, де хрест було знайдено, збудували храм, освячення якого відбулося 13 вересня 335 р. Воздвиження Хреста Господнього урочисто відзначається 27 вересня.

Воно супроводжується пишними ритуалами. Під час богослужіння виносять прикрашений квітами хрест і встановлюють його посередині храму. Церемонія супроводжується дзвоном, церковними піснями.

Віруючі вшановують хрест як символ християнства — символ спокутування, страждання і спасіння, вважаючи, що кожна людина, як і Христос, повинна здолати свій "хресний шлях".

Введення в Храм Богородиці. Пов'язане з відданням трирічної Марії на виховання в Єрусалимський храм. Встановлюючи це свято, церква переслідувала насамперед мету переконати батьків у необхідності приводити в церкву дитину в ранньому віці. Святкують 4 грудня.

Перехідні свята

дата яких пов'язана зі святкуванням християнської Пасхи (тому вони ще звуться пасхальними). Це, зокрема:

Вхід Господній в Єрусалим. Це дванадцятидесяте свято відзначають в останню неділю перед Пасхою. Побутова його назва — Вербна неділя, яка є передоднем страсного тижня, приуроченого "згадкам про страждання Христа".

За календарем воно безпосередньо примикає до Пасхи і не має постійної дати. Запроваджене воно в IV ст. як важливий стан підготовки до Пасхи. В основі його — біблейська легенда про в'їзд Ісуса Христа з апостолами в Єрусалим, супроводжуваний творінням див. Народ радісно вітав Сина Божого пальмовими гілками. За день перед тим Ісус здійснив одне з найбільших див — оживив Лазаря.

На Русі ритуальне значення пальмових гілок перенесене на гілки верби, які розпускаються на цей час, і, згідно з народним повір'ям, захищають від злих духів. Святкування входу Господнього в Єрусалим покликано спонукати віруючих відкрити свої серця для вчення Христа про воскресіння та вічне спасіння, як це зробили жителі Давнього Єрусалима.

Вознесіння Господнє. Відзначають його на сороковий день після Пасхи. А сам момент вознесіння на небо воскреслого після страти Христа завершує його земну біографію. У побуті не дуже поширене і залишилося суто церковним. Своїм змістом породжує у віруючих думку про тлінність земного життя і націлює їх на християнське подвижництво заради досягнення "життя вічного".

Християнська теологія запевняє, що вознесіння Христа відкриває праведникам шлях на небо, до воскресіння після смерті. Ця ідея існувала ще задовго до виникнення християнства. Вірування у вознесіння на небеса людей, героїв і богів були поширені серед фінікійців, іудеїв та інших народів.

Трійця (П'ятидесятниця). Свято, встановлене на честь сходження Святого Духа на учнів Христа у п'ятдесятий день після його воскресіння, внаслідок чого вони заговорили різними мовами, яких раніше не знали. Покликане зосередити увагу віруючих на голосі церкви, яка несе "слово Боже", залучити їх до проповідування християнства іншими "мовами", тобто іншим народам. Відзначається на п'ятдесятий день після Пасхи. У православ'ї належить до дванадесятих свят.

Уявлення про божественну трійцю існували задовго до християнства. У процесі становлення християнської релігії виникла необхідність пов'язати її з оповідями Старого Завіту. Тому в новозавітних книгах Христа представлено як сина давньоєврейського бога Ягве, як іпостась єдиного Бога, що засвідчило крок християнства від політеїзму до монотеїзму. Відповідно, християнство запозичило й багато іудейських свят, у тому числі свято П'ятдесятниці.

У давніх євреїв воно виникло з переходом їх до землеробства і було пов'язане із завершенням жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів, супроводжувалося жертвопринесенням хліба з нового урожаю місцевим польовим духам і божествам. Християнство дало йому нове обґрунтування.

У більшості східних слов'ян свято Трійці злилося з місцевим святом — семиком (інша назва — "зелені свята"), запозичивши його побутовий зміст. Давні слов'яни семик пов'язували із завершенням весняних робіт, намагаючись задобрити духів рослинності у період цвітіння і косіння хлібів. Важливим елементом православного свята Трійці є поминання духів померлих родичів (поминальна субота). В Україні з 1990 р. Трійця є офіційним святковим днем.

Свята річного кола богослужіння

Обрізання Господнє – велике (не двонадесяте) свято Православної Церкви. Святкується 14 січня (1 січня за старим стилем). В Католицькій Церкві після початку 1970-х рр. не входить до загального календаря. Обрізання з часів Авраама у іудеїв здійснювалось над восьмиденними хлопчиками і служило знаменням входження в Заповіт з Богом (Буття 17:14, Левит 12:2-3). При обрізанні немовляті давалось ім'я. Ісус Христос, що походив у плоті з племені Авраама, був також обрізаний на восьмий день після Свого народження і названий Ісусом – іменем, пророкованим Діві Марії архангелом Гавриїлом (Лука 1:32; 2:21). Таким чином, Обрізання Господнє - це також свято наречення Господа іменем Ісус. Святкуванням обрізання Церква стверджує віру в те, що Ісус Христос був Боголюдиною і прийняв істинне тіло людини, а не мниме і примарне, як учили деякі єретики (докети).

Початок свята відноситься до перших століть християнства. До нас дійшли повчання Отців Церкви IV ст. на це свято – Амфілохія Іконійського, Григорія Нісського, Амвросія Медіоланського та інших. Від V ст. зберіглась бесіда на день обрізання Максима, єпископа Туринського. У IV ст. зі святкуванням Обрізання було поєднано святкування Василя Великого, тому в цей день здійснюється Літургія Василя Великого. Канон Обрізання написаний у VIII ст. Стефаном Савваітом. Свято триває один день і служить одночасно завершенням свята Різдва Христового.

У Новому Заповіті обряд обрізання поступився місцем таїнству Хрещення

Покрова Богородиці. Це свято пов'язане з видінням Богородиці, яке начебто явилося в 910 р. у Влахернському храмі Богородиці в Константинополі. Під час нічного богослужіння юродивий Андрій, прийнятий до сонму святих, і його учень Єпіфаній нібито бачили, як Богоматір, яку обступили ангели і святі, з'явилася над ними, помолилась про спасіння світу від бід і страждань, розпростерши над усіма біле покривало.

На Русь свято прийшло разом із православ'ям, церква використовувала його для витіснення осінніх язичницьких свят, що влаштовувалися по закінченні польових робіт. Відзначають його 14 жовтня.

Дуже шановане свято Покрови в Україні, воно ввібрало традиційне пошанування жінки, матері, жіночого начала загалом, уособленого в образі землі-матері. Особливим було ставлення до цього свята в українського козацтва, вояків УПА.

Богородичні свята. 

Вони охоплюють свята на честь Діви Марії — матері Ісуса Христа (Богородиці). Це — Різдво Богородиці, Введення в храм Богородиці, Благовіщення Пресвятої Богородиці, свято Першої Пречистої, Покрова (перші чотири відносять до дванадцятидесятих) і багато свят на честь "чудотворних" ікон Богородиці.

У вшануванні Марії Богородиці наявні сліди вшанування давніми народами богині землі, яка народила спасителя, божого сина — бога рослинності. На створення образу християнської Богородиці вплинули уявлення давніх єгиптян про богиню Ізіду. Християнство Богородицю зображує "царицею небесною", крилатою небожителькою, "оповитою в сонце".

На голові в неї вінок з дванадцяти зірок. Давньоєгипетську богиню Ізіду також зображували небесною царицею, вважаючи, що вона народила божественного сина — спасителя Гора. Християнська Богородиця має спільні риси із богинею сирійців і фінікіян — Астартою. Давні народи поклонялися цим богиням, вважаючи їх божествами родючості землі і худоби, заступницями землеробства.

З дохристиянських релігій запозичила церква й ідею непорочного зачаття. Згідно з міфами народів Давнього Сходу від непорочних матерів народилися Мітра, Будда, Заратуштра. Саме ці міфи й прислужилися до створення християнської легенди про "непорочне зачаття" Діви Марії.

Спас. Це одне з трьох свят, приурочених Спасителю Ісусу Христу. В його основі — євангельська оповідь про перетворення Христа, який наприкінці свого земного життя привів своїх учнів (Петра, Якова, Іоанна) на гору і під час молитви "перетворився": обличчя його засяяло, одяг його став білим, блискучим, а голос із неба підтвердив його божественне походження. Християнське вчення стверджує, що Ісус хотів закріпити в учнях віру і довести їм, що він справді Син Божий.

Саме з цією подією пов'язане свято Преображення ("яблучний" спас), яке відзначають 19 серпня. В цей день не тільки славлять Ісуса Христа, але й освячують яблука, інші фрукти (за народним звичаєм, відтоді їх можна споживати).

Важлива особливість Спаса, як і багатьох інших свят, полягає в поєднанні християнського пафосу з календарною обрядовістю і звичаями очищення від злих духів. Наприклад, під час святкування "медового" спасу ("маковія"), яке відбувається 14 серпня, в церкві освячують свіжий мед. Його встановлено в 1164 р. на честь перемоги візантійців над мусульманами.

Особливо шанований цей день у вітчизняному православ'ї, оскільки вважається, що саме 14 серпня хрестився великий київський князь Володимир. Третій — "хлібний" спас відзначають 29 серпня, приурочуючи його до закінчення жнив і початку озимої сівби. Християнство пов'язує його із вшануванням нерукотворного образа Христа, відбитого на рушнику і переданого ним Авгарю — царю Едесси.

У багатьох парафіях Спасові свята є і престольними (храмовими).

Пасха (Великдень). Це одне з най значущіших християнських релігійних свят. Встановлене воно першими християнами в пам'ять про страждання, смерть і воскресіння Ісуса Христа.

Історично свято походить від звичаю деяких давніх народів Близького Сходу (вавилонян, єгиптян, євреїв), які займалися скотарством, приносити під час весняного свята в жертву духам ягнят, телят з першого приплоду. Вони вірили, що цим задобрюють злих духів, і ті вже не будуть нищити худобу й насилати на неї хвороби.

З переходом до землеробства як спокутну жертву духам приносили випечені із зерна нового врожаю хліб, коржі, фрукти тощо. Ці землеробські свята злилися зі скотарською Пасхою і перейняли її назву. їх об'єднувало сподівання на чудодійну добру силу божеств, які вмирають і воскресають.

Християнство запозичило цю традицію, втіливши її у вченні про жертовну смерть Ісуса Христа. Але основна ідея — самопожертва Бога заради людей — збереглася. Релігійна сутність обряду залишилася такою, як і тисячоліття тому: принесенням жертви очистити людей від зла, хвороб, нещасть і трагедій.

Ідея спасіння, хоча б після смерті, отримала значне поширення, особливо серед простолюду. Образ Христа, який добровільно прийняв мученицьку смерть, немовби закликає терпіти земні страждання. Утверджуючись і розвиваючись, християнське вчення розробило церемонію святкування Пасхи, і з II ст. це свято стало одним з найголовніших.