Основні тенденції становлення соціології туризму

План 

 

Вступ

1. Основні тенденції становлення  соціології туризму

2. Методичні засади соціологічних  досліджень на туристичному ринку

Висновки

Список використаних джерел  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Соціологія туризму як спеціальна галузь соціологічної науки  дає нові підходи до вивчення соціальної складової феномену туризму, його впливу на зміну структури і соціальної стратифікації суспільства, а також  соціальної ситуації з урахуванням  впливу туристських потоків і  міграційних процесів на соціальну  мобільність, зміну рольових установок  і поведінкових характеристик як самих туристів, так і приймає  їх соціуму.

Об'єктом соціології: туризму  є сфера мотивації. Дослідження  мотиваційної складової діяльності передбачає аналіз ціннісних орієнтацій особистості. Ціннісні орієнтації - це ядро складного механізму соціально-психологічної  регуляції соціальних, міжособистісних  відносин, вчинків і поведінки  людини. Ціннісні орієнтації розуміються  як центральне освіта свідомості особистості, що забезпечує стійкість особистості, виражену в спрямованості потреб та інтересів. В силу цього ціннісні орієнтації виступають найважливішим  регулюючим фактором, що детермінує мотивацію  особистості. Зв'язок, потреб та цінностей  проявляється в тому, що потреби  людини залежать не тільки від особливостей її організму, але вони обумовлені і  процесом його виховання в широкому сенсі слова, тобто прилучення до світу людської культури.

Брак благ, блокада базових  і фізіологічних потреб в їжі, відпочинку, безпеки призводить до того, що ці потреби можуть стати. для  звичайної людини провідними. Але  якщо базові, первинні потреби задоволені, то у людини можуть з'явитися вищі потреби, метамотивації (потреби до розвитку, до розуміння свого життя, до пошуку сенсу свого життя). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Основні  тенденції становлення соціології  туризму

Соціологія туризму, як будь-яка  галузь знань, проходить у своєму розвитку певні етапи. Спочатку ідеї та концепції певної науки виникають  і розвиваються в межах інших  наук, близьких за об’єктом дослідження. Так було і при виокремленні науки  соціології, для якої характерні два  основні етапи розвитку — донауковий і науковий. Донауковий етап (його ще називають протосоціологічним) якраз і охоплює зародження і визрівання соціологічних ідей в лоні інших наук — філософії, економіки, психології та ін., які на той час були усталеними галузями наукових знань з розвинутими методами дослідження.

На схожому етапі становлення  знаходиться і соціологія туризму, об’єкт якої — туризм як суспільний феномен — під різним кутом  зору досліджується сумісними науками.

В історії становлення  соціології туризму виділяють два  етапи: період накопичення ідей про  соціальний характер феномена туризму  в суміжних соціально-гуманітарних науках: історії, антропології, географії, екології, економіці, культурології, психології та філософії. Представлені в цих  науках підходи утворюють певну  методологічну базу, підґрунтя для  виокремлення з їх предметного поля концепцій і парадигм щодо соціальної природи туризму, які і є власне предметом соціології туризму.

Другий етап становлення  соціології туризму починається  з 50-х років ХХ століття з публікацією  робіт німецьких дослідників  фон Візе та Кнебеля. На цьому етапі соціологія туризму починає розвиватись на соціологічній основі, застосовуючи соціологічні теорії та методи для дослідження сфери туризму.

Становлення туризму на другому  етапі відбувалось у рамках таких  основних концепцій: конфліктологічної, функціональної, мотиваційної, феноменологічної, формалістичної та етнометодологічної.

Деякі дослідники наполягають  на тому щоб «соціологія туризму»входила складовою в «соціологію міграції», оскільки туризм, в

першу чергу, це переміщення  в інше місце і може класифікуватись  як «тимчасова міграція». Тому й фактори  «поштовху»та «привабливості», які спонукають і зацікавлюють людей в переміщеннях до іншої місцевості життєдіяльності аналогічні поняттю мотивація. Але така аналогія не зовсім повна.

Міграція все ж таки передбачає певної осілості на новій  території, а тому вимагає вирішення  проблем пов’язаних з такими сферами  як працевлаштування, освіта. Хоч деяких емігрантів можна класифікувати  як «постійних туристів»треба відмітити що їх мотивація і поведінка суттєво відрізняється від «короткострокових»туристів.

Інші дослідники стверджують  що «соціологія туризму»повинна розглядатись в межах «соціології вільного часу»(початок 20-ті роки ХХст. Обстеження бюджету часу Струмиліна С.Т.). Це дуже спрощений підхід. Тлумачення туриста як відпочиваючого значно звужує поняття турист. Крім того поза увагою дослідження залишається велика низка проблем пов’язаних з туризмом. Крім того саме визначення «вільного часу»суттєво залежить від політичної, ідеологічної та соціальної інтерпретації.

Інша група дослідників  вважає за доцільність виділення  соціологічного дослідження туризму  в окремий розділ де виділяється  чотири основні напрямки дослідження:

1. Дослідження туристів

2. Взаємодія туристів  з місцевим населенням

3. Система туризму

4. Вплив туризму.

Соціологія туризму для  українського суспільства і для  наукового співтовариства є певною новиною. Цей напрям науки у нас  ще тільки складається. Ще до кінця  є не зрозумілою навіть така річ, соціологія туризму – це складова соціології чи туризмології?

На думку С. В. Горського, підхід до окреслення контурів соціології туризму можна було б пошукати через визначення її структури. Соціологія туризму як галузь соціологічної  науки може бути представлена за аналогією  структури загально соціологічної  теорії у вигляді п’ятиповерхової  структури.

Перший поверх цієї структури  складає наукова картина світу, другий - методологічні та загальна соціологічна теорія, третій – спеціальні соціологічні теорії, четвертий –  емпіричні дослідження, п’ятий –  прикладні дослідження.

Якщо йти за цією схемою, то до першого рівня соціології туризму  відносяться наші уявлення про світ та суспільство, уявлення про людство  як ціле, про соціальний час і  простір, знання про глобалізацію, про  комунікації в умовах глобалізації тощо.

Другий рівень соціології туризму вбирає в себе загальнотеоретичні соціологічні знання: про соціальну  структуру суспільства, великі соціальні  групи, соціальні процеси. На цьому  рівні туризм розглядається як форма  підкорення і освоєння.

Географічного простору (результат  процесу опису, осмислення земного  простору тобто географізація його. Під час цього процесу виділяються та формуються найбільш важливі образи та стереотипи сприйняття простору) суспільного і культурного простору, тип соціокультурних комунікацій, форма глобалізаційних процесів і зв’язків. До цього рівня знань відноситься соціологічна теорія особистості, теорія вільного часу та дозвілля.

Третій рівень – це, власне рівень формування соціології туризму  як знання про специфічну галузь суспільного  життя. Саме на цьому рівні розробляється  і існує концепція соціології туризму. Соціологія туризму – окрема галузь соціології, яка вивчає структуру, функціонування та розвиток туризму  як суспільного явища в його зв’язку  з соціальними, політичними, економічними та культурними сферами суспільства. Ця концепція предстає як цілісне теоретичне утворення, яке об’єднує єдиною логікою всі рівні соціологічних знань, що застосовуються для пізнання, аналізу та прогнозу розвитку процесів і явищ у відповідній галузі суспільного життя. Об’єктом її дослідження є тимчасові соціальні групи людей, які реалізують туристичну діяльність, а також соціальні процеси та чинники, що формують установки особистості на туристичну активність. Предметом соціології туризму є різноманітні форми туристичної діяльності, особистісна поведінка туристів, структура їх ціннісних орієнтацій, мотивів і потреб. Тут слід розрізняти такі поняття як «туристська діяльність» і «туристська дія» або «туристська активність». Під «туристською діяльністю» слід розуміти професійну діяльність в сфері туризму, при якій суб’єктом діяльності виступає туристична фірма, туроператор, турагент тощо. В такому випадку людина, яка купує продукт, вироблений цими економічними агентами, тобто турист, виступає об’єктом цієї діяльності. Тобто туристська діяльність – це, насамперед, професійна діяльність, суб’єктом якої є економічні агенти – туристичні підприємства, а об’єктом – споживач виробленого цими підприємствами продукту, тобто турист.

Але ж турист – це не професія. Навпаки, це виключно «аматорська» діяльність. Тому для позначення діяльності саме туриста має сенс використовувати  поняття «туристська дія» або  «туристська активність». У такому разі турист виступає суб’єктом дії, а вже не її об’єктом.

Цей рівень галузевої соціології повинен включати поняття і категорії, які розкривають специфіку туризму. Наприклад, поняття привабливості  країни, регіону, міста для туристів. Тобто мова йде про таке поняття  як привабливість. Що це за явище? У  чому полягає сенс такого соціокультурного явища? У чому полягає різниця  між інтересом і привабливістю? Чи обмежується привабливість пізнавальними  та естетичними аспектами? Чи цього  мало? Адже для того, щоб певний об’єкт став привабливим, необхідний ще й позитивний імідж країни, де розташований цей  об’єкт, а також уявлення про  країну чи регіон як безпечні у політичному  та кримінально-правовому аспектах, певний стандарт побутової комфортності у місцях проживання, харчування туристів та у транспортному обслуговуванні.

Цей рівень соціології туризму  має включати і багато інших понять і категорій, які дозволять найбільш повно розкрити соціальний феномен  туризму.

Четвертий рівень соціології туризму складають емпіричні  дослідження установок, інтересів, потреб, мотивів, оцінок різних соціальних груп у різних країнах як потенційних  і реальних туристів.

Ця галузь соціології вимагає  розробки спеціальних методик щодо розробки інструментарію масових соціологічних  та експертних опитувань, інтерв’ю, проведення якісних досліджень, зокрема фокус-груп, контент-аналізу друкованих і електронних  ЗМІ. Необхідність розробки спеціальних  соціологічних методик для дослідження  думок туристів, які висвітлюють  їх потреби та мотивацію, пов’язана  з тим, що соціологи в усіх країнах, як правило, мають досвід роботи з  респондентами - співвітчизниками. Тут  же значну частину контингенту можуть складати іноземці, тобто люди, які  сформовані в інших соціально-культурних умовах, є носіями віддалених культур, традицій і звичаїв, релігійних вірувань. А практичні завдання удосконалення  роботи туристичних організацій  можуть вимагати з’ясування ставлення, оцінок, думок саме цього контингенту  туристів.

П’ятий рівень – прикладні  дослідження. До них належать дослідження  роботи конкретних туристичних фірм, рівня сервісу готелів, ресторанів, надійність шляхів сполучення, зв’язку, привабливість програм, маршрутів, екскурсій, вивчення їх вузьких місць, недоліків. На основі таких досліджень готуються пропозиції спрямовані на покращення роботи, підвищення привабливості  цих конкретних суб’єктів туристичної  діяльності.

Інституалізація соціології туризму розуміється як процес виокремлення її з предметного поля загальної  соціології, набуття нею атрибутивних характеристик автономної науки.

Інституалізація соціології туризму відбувається шляхом підтвердження  наявності у неї атрибутивних характеристик соціологічними дослідженнями; легітимація її в такому статусі  через апробацію на наукових конференціях та в наукових публікаціях; організаційних дій щодо утворення асоціацій  професіоналів у цій галузі та їх професійної підготовки.

Важливою умовою інституалізації  соціології туризму є поява соціальної потреби певної групи людей, на задоволення  якої буде спрямована ця інституалізація.

Соціологія туризму як галузь соціологічного дослідження  виконує такі функції:

- В якості основної  функції соціології туризму можна  розглядати пізнавальну або гносеологічну  функцію;

- Описово-діагностична функція  полягає в систематизації, описі,  накопиченні дослідного матеріалу  з проблем стану, динаміки і  тенденцій туристських потоків,  виявлення найбільш гострих соціальних  проблем, пов'язаних зі сферою  туризму;

- Прогностична функція  пов'язана з виділенням тенденцій,  закономірностей протікання і  перспектив розвитку туристських  процесів, факторів їх уповільнення  або інтенсифікації та розробки  короткострокових і довгострокових  прогнозів інтенсивності, спрямованості,  масштабів, типів туристських  потоків, а також найбільш ефективних  соціальних та економічних форм  адаптації туристів в місцях  прибуття;

- Інструментальна функція  пов'язана з розробкою методів  соціологічного аналізу туристських  процесів, методики і техніки  збору;

- Праксіолого-соціоінженерна функція орієнтована на розробку практичних рекомендацій для різних управлінських структур для прийняття обґрунтованих рішень і розробку моделей, що описують механізми організаційних змін для внесення своєчасних коректив у перебіг туристичних потоків;

-Ідеологічна функція пов'язана з тим, що соціологія туризму, як і соціологія в цілому, будучи науковою дисципліною, не може не відображати соціальні інтереси різних верств і груп суспільства щодо туризму та його наслідків для суспільства.

 

 

2. Методичні  засади соціологічних досліджень  на туристичному ринку

Під соціологічним дослідженням зазвичай розуміють систему логічно  послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, підпорядкованих єдиній меті: отримати точні об'єктивні дані про галузь туризму як суспільне явище.

Соціологічні дослідження  туристського бізнесу вимагають  добору способів їх реалізації, джерел інформації, розробки конкретної методики.

Опитування є ефективнішим за спостереження  способом дослідження. До того ж спостерігати за процесом вибору туристських послуг та користування ними значно важче, ніж  за вибором, наприклад, товарів широкого вжитку у магазині. На відміну від  експерименту опитування дозволяє охопити  значно ширше коло проблем, водночас воно є організаційно простішим.

За складом респондентів найбільш привабливим виглядає опитування споживачів, адже саме їх точка зору є вирішальною  на ринку туристських послуг. Діяльність працівників туристських підприємств  повинна підпорядковуватись бажанням споживачів, тому думки працівників  й експертів сфери туристського бізнесу можна вважати похідними  від думок споживачів.

Організувати панельне дослідження  неможливо, а провести суцільне опитування недоцільно. Отже, застосування вибіркового  разового опитування споживачів туристських  послуг є найбільш прийнятним.

З теорії соціологічних досліджень відомо, що опитування дають можливість отримати достатньо достовірну інформацію, якщо дослідникам вдається дотриматися  певних умов (кількісної та якісної  репрезентативності вибірки, правильності побудови анкети, адекватності, валідності і чутливості шкал, обгрунтованості вибору місця і часу опитування, правильності процедури підготовки анкетерів, коректності процедури обробки даних тощо). Загальна методологія анкетних опитувань досить детально розроблена, але методичні питання анкетування у різних сферах мають свої особливості. У зв'язку з цим постає потреба в розробці методики анкетних опитувань споживачів туристських послуг. На рис. 1 наведена послідовність стадій такого опитування.

Рис. 1. Послідовність етапів проведення анкетного опитування споживачів туристських  послуг 

 

Методика соціологічних досліджень споживачів туристських послуг передбачає на першому етапі розробку програми дослідження, в якій, зокрема, визначають мету і завдання опитування. Метою  такого дослідження повинно бути виявлення ставлення реальних і  потенційних споживачів туристських  послуг до окремих характеристик  цих послуг, вражень, вимог і переконань стосовно фактичних і бажаних  умов подорожі, щоб потім на їх основі сформулювати певні практичні рекомендації щодо роботи туристських підприємств.

Основними завданнями дослідження  повинно бути виявлення факторів, які впливають на вибір конкретних країн, інтенсивності споживання, оцінки споживачами складу, якості та рівня  задоволеності від отриманих  туристських послуг, бажання споживачів у майбутньому скористатися цією туристичною фірмою чи обрати іншу. Ці завдання повинні вирішуватися через збір думок респондентів про туристські послуги взагалі, про конкретні фірми, а також про конкретні країни, в яких вони перебували.

Об'єктами дослідження виступають фірми, туристичні послуги, країни, об'єктом  опитування - реальні та потенційні споживачі туристських послуг, а  предметом дослідження буде ставлення  респондентів до об'єктів дослідження.

Складовою методики опитування споживачів туристських послуг обов'язково повинно  бути пілотажне випробовування початкового  варіанта анкети з подальшим її коригуванням.

Споживачів туристських послуг можна опитувати як усно з активною роллю анкетера, що сам записуватиме відповіді в анкету, так і письмово, тобто коли сам респондент власноруч записує відповіді в анкету (роздану в готельні номери, надіслану поштою). Передбачаючи самостійне заповнення анкети респондентом, що дешевше і реальніше, анкету слід будувати так, щоб респонденти адекватно та однозначно розуміли всі запитання анкети і способи фіксації своїх відповідей. Однак це не означає, що підготовку анкетерів слід ігнорувати. Вони повинні пройти докладний інструктаж щодо своєї поведінки у двох ситуаціях:

1) коли вони роздаватимуть і  за деякий час збиратимуть  анкети;

2) коли вони будуть особисто  опитувати респондента або давати  йому докладні пояснення з  будь-яких питань.

До складу анкетерів доцільно добирати працівників туристських підприємств, студентів старших курсів.

Доцільним є проведення опитувань  протягом календарного року, адже в  різні місяці може різко коливатися кількість людей, що приїжджають  у відрядження, на свята, сесії, відпочинок. Якщо таке розтягування періоду опитування не можливе з огляду на певні обставини, для дослідження бажано обирати  максимально "нейтральні" місяці, наприклад, лютий чи жовтень.

Враховуючи, що респондентами повинні  бути не тільки реальні, а й потенційні споживачі туристських послуг, місцем розповсюдження анкет не слід обирати  не лише турфірми. Опитування доцільно також організувати за місцем проживання чи роботи. При цьому запитання стосовно конкретної турпослуги необхідно сформулювати таким чином, щоб респондент відповідав або про турфірму, послугами якої він скористався безпосередньо перед опитуванням, або про турфірму, послугами якої він користувався востаннє або про турфірму, послугами якої із-за певних обставин він не скористався.

Логічний аналіз показує, що більшість  запитань анкети, адресованої споживачам готельних послуг, міститиме варіанти відповідей, виражені певними наперед  зафіксованими в анкеті альтернативами, числовими інтервалами чи дискретними  значеннями.

Реально добір респондентів завжди здійснюється безповторним шляхом, тобто людина, що вже відповіла на запитання анкети, не потрапляє до числа опитуваних повторно (хоча теоретично таке може статися).

У більшості досліджень з метою  підтвердження репрезентативності вибірки структуру вибіркової сукупності прийнято порівнювати з структурою генеральної сукупності і оцінювати  їх збіг. Оцінюючи результати опитування респондентів стосовно готельних послуг, слід враховувати, що генеральною сукупністю буде не все населення країни, а  саме споживачі готельних послуг. Така генеральна сукупність не може бути чітко визначена. Крім того, споживачами  готельних послуг в Україні є  також громадяни інших держав, генеральна сукупність яких також не може бути відомою.

Отже, принциповим положенням методики оцінки репрезентативності опитування споживачів готельних послуг є попередня  констатація того факту, що структура  вибірки не повинна збігатися  зі структурою всього населення країни. Більше того, наявність такого збігу  свідчила б про недоліки, а не про переваги реально проведеного  опитування. Тим не менше, можна виокремити методичні критерії для порівняння структури вибірки респондентів при дослідженні споживачів готельних  послуг зі структурою усього населення  країни. Зокрема підвищена мобільність  окремих категорій населення  у вибірці порівняно з усім населенням країни виражається більшою  часткою чоловіків, осіб віком до 20 і понад 60 років, жителів великих  міст, працівників недержавних структур, осіб з високими доходами.

Окремим пунктом методики опитування споживачів готельних послуг повинно  бути врахування специфіки поділу респондентів за рівнем доходів. Включення в анкету прямого запитання типу "Скільки  Ви заробляєте?" не сприяє отриманню  відвертих відповідей, крім того, людина може багато заробляти, але мати велику сім'ю або значні грошові зобов'язання перед іншими сторонами (борги, кредити  тощо). З точки зору мети дослідження  необхідно знати не заробіток  людини, а її можливості щодо оплати готельних послуг різного рівня. Тому в анкету доцільно включати непряме  запитання типу "Чи сильно Ви обмежені в грошах у розумінні можливості доплатити за поліпшені умови  проживання?" з варіантами відповідей "Дуже обмежений", "В розумних межах можу доплатити за необхідне" і "Завжди можу доплатити за поліпшені  умови проживання". Залежно від  відповідей на це запитання, респондентів можна поділити на три групи з  низьким, середнім і високим рівнями  платоспроможності.

 

Висновки

Соціологія туризму - наймолодша галузь соціології. Її поява пов'язана з  тим місцем, яке займає у житті  людини туризм як потужний, багатокомплексний за своєю природою тип діяльності. Це зумовлює потребу виділення окремого напрямку соціології - соціології туризму, який повинен базуватися на комплексному дослідженні туризму: як окремого виду торгівлі послугами; як сфери відпочинку; як специфічного засобу формування особистості; як механізму комунікації.

Соціологія туризму як галузь соціологічного дослідження виконує такі функції:

-пізнавальну або гносеологічну

-описово-діагностичну

-прогностичну

-праксіолого-соціоінженерну

-ідеологічну

-інструментальну

Під соціологічним дослідженням зазвичай розуміють систему логічно послідовних  методологічних, методичних і організаційно-технічних  процедур, підпорядкованих єдиній меті: отримати точні об'єктивні дані про  галузь туризму як суспільне явище.

Соціологічні дослідження туристського бізнесу вимагають добору способів їх реалізації, джерел інформації, розробки конкретної методики.

Опитування є ефективнішим за спостереження  способом дослідження.

Методика соціологічних досліджень споживачів туристських послуг передбачає на першому етапі розробку програми дослідження, в якій, зокрема, визначають мету і завдання опитування.

 

Список використаних джерел

1. Барчуков И.С. Методы научных исследований в туризме : учеб. Пособие для вузов / И.С.Барчуков. — М. : Издательский центр «Академия», 2008. — 224 с.

2. Лукашевич М.П. Соціологія туризму [Текст] : курс лекцій / М.П. Лукашевич, Ф.Ф. Шандор . – Ужгород : Мистецька Лінія, 2008 . – 340 с.

3.Туризмологія (теорія туризму). Навчально-методичний посібник зі спецкурсу. – К.: КУТЕП, 2010. – 70 с.

4. Філософія туризму. - К.: Кондор, 2004. - 268 с.

5. Горський С. В. Інституалізація соціології туризму: [Електронний ресурс] – режим доступу - http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ Nzkit/2010_7/4.pdf

6. Горський С. В. Соціологія туризму: [Електронний ресурс] – режим доступу - http://vechervkarpatah.at.ua/index/sociologija_turizmu_ s_v_gorskij/0-1634