Основне поняття про собівартість продукції

Вступ

Собівартість є основою  для визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової  продукції – одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Собівартість здійснює безпосередній  вплив на величину прибутку, рівень рентабельності. Собівартість є основним фактором ціноутворення і формування прибутку. Економічний аналіз витрат на виробництво (собівартості продукції) є важливим інструментом управління витратами, що дозволяє надати узагальнюючу оцінку ефективності використання ресурсів і визначити резерви збільшення прибутку та зниження ціни одиниці  продукції. Собівартість продукції, як синтетичний показник, відображає всі  сторони господарської діяльності підприємства. Від рівня собівартості продукції при інших незмінних  умовах залежить рівень прибутку.

Багатьох економістів  турбують проблеми зниження собівартості продукції. Даній тематиці присвятили свої  наукові праці такі вчені, як  Лазнева І., Орлов О., Рясних Є., Ларіонова К., Партин Г., Постолюк Н., Романенко В., Калініченко І., Ткаченко М., Філінков О., Чумаченко М.  та інші. 

1. Основне поняття про собівартість продукції.

Одним з найважливіших  економічних показників, що багатогранно характеризує виробничу діяльність будь-якого підприємства, є собівартість продукції. Собівартість формують витрати  на виробництво продукції у вартісному вираженні. Цей показник є одним  з найбільш важливих в управлінні економічними параметрами господарства у цьому показникові знаходять  відображення зростання продуктивності праці, економія ресурсів, технічний  прогрес. Визначення собівартості продукції  в економічній літературі прийнято називати калькулюванням [8, 14].

В системі управління собівартість продукції на підприємствах використовують декілька видів калькуляцій собівартості. В плануванні, обліку і аналізі  собівартості продукції основними  є планова, нормативна, фактична (звітна) собівартість [9, 42].

Аналіз собівартості продукції  дозволяє з’ясувати тенденції зміни  даного показника, виконання плану  по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи підприємства по використанню можливостей зниження собівартості продукції.

При проведенні аналізу необхідно  розуміти, що собівартість продукції  не має єдино об'єктивного значення, її величина залежить від методики розрахунку. При одних і тих  самих витратах, при однаковому обсязі виробництва, застосовуючи різну методику розрахунку, можна отримати різні  значення собівартості. Чим економніше підприємство використовує матеріальні, трудові та фінансові ресурси  при виготовленні продукції, виконанні  робіт та наданні послуг, тим ефективніше  здійснюється виробничий процес, тим  більшим буде прибуток і рівень рентабельності продукції.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської  діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто  зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери і галузі діяльності підприємства.

Крім цього, у собівартості як узагальнюючому економічному показнику  знаходять своє відображення всі  сторони діяльності підприємства: ступінь  технологічного оснащення виробництва  та освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва  та праці, ступінь використання виробничих потужностей, економність використання матеріальних та трудових ресурсів та інші умови і фактори, які характеризують виробничо-господарську діяльність.

2. Показники рівня собівартості продукції

Рівень собівартості продукції  характеризується  такими показниками: собівартість продукції, затрати на 1 грн. товарної продукції, собівартість одиниці виробу [2, 71].

Під час аналізу собівартості товарної продукції необхідно вивчити  розмір впливу кожної статті витрат на відхилення фактичної собівартості від планової; зміна рівня собівартості в динаміці з її рівнем на аналогічних  підприємствах. При цьому прямі  витрати на виробництво, передбачені  кошторисом, необхідно попередньо скоректувати відповідно до обсягу виробництва. Для  більш чіткої характеристики і виявлення  причин відхилення фактичної собівартості від планової необхідно обчислити  структуру затрат за порівнювальні  періоди і по плану, співставити  фактичну собівартість з планового, вивчити, фактори, які вплинули на зміну  структури.

Затрати на 1 грн. товарної продукції  визначаються як відношення витрат до вартості продукції в оптових  цінах підприємства. Вони аналізуються співставленням їх величини, обчисленої в різних оцінках продукції і змінах витрат:

-   при змінах оптових цін на продукцію;

-   зміна цін на використані у виробництві сировину, матеріали, напівфабрикати, паливо, енергію;

-   за рахунок структурних зрушень випуску продукції [7, 29].

Собівартість одиниці  виробів (окремих їх видів) аналізують співставляючи фактичну собівартість з плановою, а по продукції, яка  випускалась в минулих періодах, крім цього, проводиться порівняння фактичної собівартості окремих  видів виробів у звітному періоді  з фактичною собівартістю за минулі періоди.

Резерви зниження собівартості продукції - це кількісно вимірні  можливості економії витрат живої та уречевленої праці.

3. Функціонально-вартісний аналіз (ФВА)

Резерви зниження собівартості можна виявляти на ранніх стадіях  життєвого циклу виробів і  у процесі виробництва. На ранніх стадіях життєвого циклу виробів  ефективним методом виявлення резервів зниження собівартості продукції є  функціонально-вартісний аналіз (ФВА). Використання функціонально-вартісного аналізу для зниження собівартості продукції, яку випускають, має деякі  відмінності від його застосування при розробці нових виробів. Головна  відмінність полягає у тому, що на стадії НДР і ДКР ФВА використовують для підвищення якості виробів, у  комплексі з яким вирішують завдання зниження витрат на їхнє виробництво  й експлуатацію, а для пошуку резервів зниження собівартості обсяг досліджень обмежують окремими виробами, їхніми елементами, технологією й організацією їхнього виробництва.

Результат проведення ФВА  – зниження витрат на одиницю корисного ефекту – може бути виражений: підвищенням споживчих властивостей виробу при одночасному скороченні витрат, підвищенням споживчих властивостей при збереженні або економічно виправданому збільшенні витрат, скороченням витрат при збереженні або обґрунтованому зниженні функціональних параметрів виробу до необхідного рівня [6, 14].

Зниження зайвих витрат або  їх повне усунення роблять у межах  основної конструкції виробу, змінюють лише окремі елементи, але зберігають їхній взаємозв'язок і взаємодію  з іншими складовими частинами виробу. Функціонально-вартісний аналіз виробів, здійснений з метою зниження собівартості, у першу чергу проводять за виробами, що мають найбільшу питому вагу в загальному випуску продукції  за умови збереження її в перспективі. Можна використовувати й інші критерії для добору об'єкта ФВА, наприклад, питому вагу даного виробу в загальній  трудомісткості матеріальних витрат, витрати конкретного матеріалу. За цими критеріями встановлюють і  черговість проведення ФВА.

Для узагальнення даних про  витрати складають таблицю, де відображають деталі і вузли, їх вартість за статтями калькуляції, у тому числі й податки, що відносяться до собівартості продукції. На підставі даних цієї таблиці утворюють  узагальнену характеристику, досліджуваного об'єкта, в якій і відбирають деталі для ФВА, визначають конкретні завдання щодо зниження витрат на їхнє виготовлення. Важливе значення мають побудова й аналіз функціональної моделі. Цю роботу виконує головний конструктор  або група його фахівців. Її результатом  є формулювання головної функції  на базі чіткого з'ясування всієї  їхньої сукупності. На підставі проведеного  аналізу формулюють завдання щодо усунення виявлених функціональних надмірностей і визначення їхньої вартості. Якщо в результаті аналізу не виявлені функціональні надмірності, то резерви  зниження собівартості виробництва  за допомогою ФВА визначають як можливості заміни дешевшими матеріалами при  збереженні якості, заміни купованих  комплектуючих для виготовлення на власному виробництві і т. ін. 
На наступному етапі аналізу вивчають технологію виготовлення виробів і можливості їх здешевлення, наприклад, за рахунок зменшення непотрібних деталей, скорочення деяких операцій або їх об'єднання і т. ін. Важливим етапом ФВА є генерування ідей за допомогою методів інженерної творчості - "мозкового штурму" конференції ідей тощо. Висунуті ідеї і пропозиції фіксують у спеціальних картках, в яких відображають суть ідей та ескізи деталей, вузлів і т. д., прізвище, ім'я, по батькові учасників обговорення і прийняте рішення, яке оформляють у формі протоколу і затверджує головний інженер або інша уповноважена на це особа, що дозволяє захищати авторські права [9, 48].

За прийнятими для впровадження ідеями розробляють конкретні заходи, спрямовані на зниження витрат на виробництво, і контролюють їхнє виконання, що сприяє підвищенню рентабельності та конкурентоздатності продукції. Отримання найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів залежать від того, як підприємство вирішує питання зниження собівартості продукції.

4. Шляхи зниження собівартості продукції

Значний вплив на рівень витрат мають техніко-економічні фактори  виробництва. Найважливішою умовою зниження собівартості є неперервний  технічний прогрес. Введення нової  техніки, комплексна механізація і  автоматизація виробничих процесів, удосконалення технологій дозволяє значним чином знизити собівартість продукції.

Із зростанням випуску  продукції прибуток підприємства збільшується не тільки за рахунок зниження собівартості, але і за рахунок збільшення кількості  випущеної продукції. Таким чином, чим більший об'єм виробництва, тим  при інших рівних умовах більша сума прибутку підприємства.

Важливе значення в боротьбі за зниження собівартості продукції  має збереження суворого режиму економії на всіх ділянках виробничо-господарської діяльності підприємства. Поступове впровадження на підприємствах режиму економії проявляється перш за все в зменшенні затрат матеріальних ресурсів на одиницю продукції, зменшенні витрат по обслуговуванню виробництва і управління, в ліквідації втрат від браку та інших невиробничих витрат.

Підприємство має можливість впливати на величину затрат матеріальних ресурсів, починаючи з їх заготівлі. Сировина і матеріали входять  до собівартості по їхній покупній ціні з врахуванням витрат на транспортування, тому правильний вибір постачальників матеріалів впливає на собівартість продукції. Важливо забезпечити  поставку матеріалів від таких постачальників, які знаходяться на невеликій  відстані від підприємства, а також  перевозити вантажі найбільш дешевим  видом транспорту [3, 46].

Зменшення витрат на обслуговування виробництва і управління також  знижує собівартість продукції. Розмір цих затрат на одиницю продукції  залежить не тільки від об'єму випуску  продукції, але й від їх абсолютної суми. Чим менша сума цехових та загальногосподарських витрат в  цілому по підприємству, тим при  інших рівних умовах нижча собівартість кожної одиниці продукції.

Резерви зниження цехових  та загальногосподарських витрат заключається в спрощенні та здешевленні апарату  управління, в економії на управлінських  витратах.

Значні резерви зниження собівартості заключаються і в зниженні втрат від браку. Тому підприємству необхідно зводити ці втрати до мінімального рівня.

Також відносного зниження собівартості продукції можна досягти  за рахунок зростання продуктивності праці та економії заробітної плати. Обчислюється відносне зниження за формулою:                                  

% А С_п._п = £з_п ( 1 - І з_п / І з_пп) * 100%,                         (1)

де І з_п  - індекс зростання заробітної плати;

І з_пп  - індекс зростання продуктивності праці;

£з_п - частка заробітної плати у собівартості продукції у базовому періоді;

Також підприємство має підвищити  якість своєї продукції, забезпечити  покупців достовірною інформацією, наприклад через рекламу, тим  самим підвищуючи споживчий попит  на свою продукцію.

В деякій мірі резерви зниження собівартості закладені в знищенні або скороченні витрат, котрі не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу.

Зміна обсяу і структури  продукції, які можуть призвести  до відносного зменшення умовно-постійних  витрат (крім амортизації), відносному зменшенню амортизаційних відрахувань, зміні номенклатури та асортименту  продукції, підвищенню її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо  від кількості випущеної продукції. Зі збільшенням об'єму виробництва  їх кількість на одиницю продукції  зменшується, що призводить до зниження її собівартості.

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

-         затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок поліпшення використання засобів і предметів праці;

-         затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок росту продуктивності праці;

-         адміністративно-управлінські витрати [5, 116].

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу  питому вагу у її структурі.

Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції  на підприємстві включає такі елементи:

-         планування зниження собівартості товарної продукції;

-         складання кошторису витрат на виробництво;

-         складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі чинники, що впливають  на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Отже, систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання  прибутку підприємства, але і дає  державі додаткові джерела як для подальшого розвитку суспільного  виробництва, так і для підвищення матеріального становища працівників. Вплив підприємств на елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через незалежне управління показниками, до яких застосовуються встановлені  нормативи відрахувань: витрати  на оплату праці, структура і джерела  її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура  і джерела формування.

Висновки

Собівартість продукції  є якісним показником, який характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає затрати підприємства на виробництво та збут продукції, виражені у грошовій формі. Вирізнення та чітке  уявлення інформативності цього  показника, сфери його можливої активної дії на економічні параметри виробництва, забезпечення відповідних умов його зростання на всіх рівнях управління, удосконалення самого показника - порядку  його формування, обліку й калькулювання  тощо - дасть змогу в повному  обсязі реалізувати його різноманітні функції як одного з інструментів управління виробництвом.

Для комплексного аналізу  собівартості продукції використовують спеціальні показники, які дозволяють розраховувати та аналізувати затрати  підприємства на весь об'єм виробленої товарної продукції, витрати на виробництво  конкретного виду продукції, а також  витрати підприємства на отримання  кожної гривні виручки.

Найбільш важливим моментом у вивченні такого показника, як собівартість продукції, є розгляд факторів, які  впливають на показник та визначення основних напрямків зниження собівартості. Від того, як вирішуються дане питання  підприємством залежить отримання  найбільшого ефекту з найменшими витратами, економія трудових, матеріальних ресурсів і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину ціни продукції  і залежить від зміни умов виробництва  і реалізації продукції. Тому великий  вплив на рівень витрат мають техніко-економічні фактори виробництва. Цей вплив  виявляється в залежності від  змін в техніці, технології, організації  виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. 

Звідси слідує, що виявлення  резервів зниження собівартості повинно  спиратися на комплексний техніко-економічний  аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня  виробництва, використання виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків, а також всіх складових собівартості. Але звичайно ж, основним і найбільш головним резервом зниження собівартості продукції підприємства є зниження матеріальних затрат. Тому за рахунок закупівлі більш дешевшої сировини та зменшенню транспортних витрат, пов'язаних з її доставкою  може значно знизити собівартість своєї продукції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.     Положення (стандарти) бухгалтерського обліку №16 "Витрати" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// proaudit. com.ua/ buh/ standart/ p-s-bo-16-vitrati.html

2.     Лазнева І.О. Методи управління витратами виробництва продукції та їх порівняльний аналіз / І.О. Лазнева  // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008. - №1.- С. 67-76.

3.     Орлов   О.,   Рясних   Є.,   Ларіонова   К.   Планування собівартості продукції / О.  Орлов  // Економіка України. - 2007. - №12. - С.39-48.

4.     Партин Г.О.  Формування  стратегічної  моделі  управління  витратами  підприємства  /      Г. Партин // Фінанси України. - 2007. - №11. - С. 124-133.

5.     Постолюк Н. Значення собівартості продукції при прийнятті управлінських рішень / Н.Постолюк  // Підприємництво, господарство і право. - 2008.  – №6.-С. 114-116.

6.     Романенко В., Калініченко І. Інформаційне забезпечення управління витратами / В. Романенко // Актуальні проблеми економіки України. - 2008. – №3. – С. 13-15.

7.     Ткаченко  М. Формування  виробничої собівартості продукції, незавершеного виробництва, рентабельності та визначення ціни продажу / М. Ткаченко  // Бухгалтерський облік і аудит. - 2008. - №8. - С. 20-36.

8.     Філінков О.М. Про  співвідношення   змісту   категорій   "витрати виробництва", "затрати", "собівартість" / О. Філінков  // Економічна теорія. - 2008. - №4. - С. 12-17.

9.     Чумаченко М.Г. Економічний аналіз. Навч. посіб. / М.Чумаченко. - К.: КНЕУ, 2007. – 350 с.