Особисте страхування

Горбач Л. М., Каун О. Б. Страхування

^{ОСОБИСТЕ СТРАХУВАННЯ} 

1. Економічний зміст та класифікація особистого страхування

При настанні в житті громадян несприятливих подій (хвороба, непрацездатність, інвалідність, смерть) турботу з підтримки певного рівня життя постраждалих і їх близьких бере на себе держава у вигляді соціального страхування і забезпечення, виплачуючи відповідну допомогу і пенсії. Проте держава не може повністю задовольнити соціальні потреби людей тільки за рахунок суспільних коштів, зважаючи на обмеженість наявних фінансових ресурсів. Тому у межах державного соціального страхування і забезпечення виплачується допомога, розмір якої повністю не покриває існуючі потреби. У міру зростання фінансових можливостей держави ці виплати збільшуються, проте їх величина все-таки далека від потреб одержувачів виплат. Така ситуація створює об'єктивні умови для організації додаткового страхового захисту населення. Для працюючих цей захист здійснюється за рахунок коштів роботодавців і власних коштів працівників, для незайнятих громадян — тільки за рахунок їх власних ресурсів.

Додатковий страховий захист населення може бути організований як в індивідуальному порядку (наприклад, у вигляді накопичення коштів окремими громадянами на банківському рахунку), так і в колективній формі, зокрема за допомогою укладення договору особистого страхування. Перший метод доступний дтя обмеженої кількості громадян, що мають достатньо високий рівень доходів, тоді як другою (за рахунок перерозподілу невеликих сплачених внесків на користь осіб, з якими наступив страховий випадок) можна охопити мільйони людей з середніми і навіть низькими доходами. Тим самим особисте страхування виступає як доповнення до соціального страхування і забезпечення, підвищуючи ступінь страхового захисту громадян при настанні в їх житті несприятливих подій.

Проте цим призначення особистого страхування не обмежується. У його складі є значна кількість видів, які дозволяють накопичити необхідні суми до узгодженого в договорі моменту шляхом сплати регулярних внесків. Таким чином, через особисте страхування можуть бути реалізовані накопичувальні інтереси населення. Поєднання накопичувальних і ризикових інтересів в особистому страхуванні дає певні переваги страховикам перед банками в залученні грошових коштів громадян. Акумульовані ресурси страхові організації інвестують у розвиток економіки й отримують від цього великі доходи, значна частина яких виплачується страхувальникам та іншим вигодона-бувачам.

Особисте страхування об'єднує велику кількість видів, об'єктами яких є майнові інтереси, пов'язані з життям і здоров'ям застрахованих. Як галузь страхування воно поділяється на дві підгалузі — страхування життя і страхування здоров'я. В основі такого поділу лежить обсяг зобов'язань страховика і термін страхування. Для страхування життя характерні страхові виплати при дожитті застрахованого до обумовленого моменту або у разі його смерті протягом дії договору, укладеного на тривалий термін (зазвичай 5-10 і більше років). Ці особливості зумовили специфіку розрахунку тарифів із страхування життя з використанням таблиць смертності і норми прибутковості. Страхування життя отримало широкий розвиток у зарубіжних країнах, на нього доводиться близько половини всіх страхових премій, що збираються страховими організаціями, в економічно розвинених державах з цього виду страхування страхові внески надушу населення коливаються від 1000 до 4000 дол., а страхові надходження становлять від 4% ВВП (у СІНА) до 10% (у Японії). Щодо страхування здоров'я, то тут виплати проводяться при спричиненні шкоди здоров'ю застрахованого. Договори страхування укладаються, як правило, на термін один рік і менше. У свою чергу, в кожній з названих підгалузей можуть бути виділені наступні групи страхування (рис. 6.1).

Страхування на випадок смерті об'єднує види страхування, умови яких передбачають страхову виплату тільки у разі смерті застрахованого. Страхування на дожиття включає види страхування, за якими передбачена виплата у зв'язку з дожиттям застрахованого до певного моменту (до закінчення терміну страхування, певного віку або події).

Для страхування від нещасних випадків і хвороб характерні виплати у зв'язку з втратою здоров'я, що наступила внаслідок нещасного випадку або хвороби. До медичного страхування (страхування медичних витрат) відносяться види страхування, за якими виплата у розмірі вартості лікування здійснюється при зверненні застрахованих за медичною допомогою.

Рис. 6.1. Класифікація особистого страхування

Кожна з названих груп страхування існує в чистому вигляді і використовується на практиці. Разом з тим, зустрічається і набуло поширення поєднання різних страхових зобов'язань в одному договорі.

Наприклад, за договором страхування від нещасних випадків і хвороб страховик, як правило, не обмежується компенсацією збитків при втраті здоров'я і зобов'язаний проводити виплату і в разі смерті застрахованого. Для української практики характерне так зване змішане страхування життя, яке поєднує в одному договорі страхування на випадок смерті, страхування на дожиття і страхування від нещасних випадків і хвороб.

Статтею 6 Закону України «Про страхування» визначені такі види особистого страхування: страхування життя, страхування від нещасних випадків, медичне страхування.

Ці види особистого страхування, особливо страхування життя, відрізняються не тільки ризиковим, а й зберігальним характером, тобто задовольняють потреби громадян в індивідуальному фінансовому забезпеченні.

Поділ страхування на окремі підгалузі зумовлюється сукупністю ризиків, які вони об'єднають, тривалістю дії договорів страхування, а також накопиченням страхових сум.

2. Убезпечення життя

Убезпечення життя — один з різновидів особистого страхування. Передбачає відповідальність страховика в наступних основних випадках:

— смерті страхувальника (застрахованої особи) у період дії договору;

— дожиття застрахованої особи до обумовленої в договорі події або до закінчення дії договору.

Додатково може передбачатися відповідальність у випадку втрати здоров'я та непрацездатності.

Основні види страхування життя подані в таблиці 1.

Добровільне страхування життя пов'язане з наступними ризиками: смерть страхувальника (застрахованої особи), тимчасова і постійна втрата працездатності, закінчення трудової діяльності в зв'язку з виходом на пенсію, дожиття страхувальника до закінчення дії договору або до визначеного віку.

Настання цих подій, крім останнього, може суттєво знизити сімейний дохід страхувальника. У зв'язку з цим виплата сум за особистим страхуванням є матеріальною підтримкою.

Порядок проведення страхування життя в Україні визначений законом України «Про страхування», що у статтях 6 і 8 регламентує такі основні положення.

1. Страхова сума в договорі страхування життя може встановлюватися за окремим ризиком, або за групою ризиків, або за договором у цілому. Розмір страхової суми встановлюється за домовленістю сторін (страховика і страхувальника) при укладанні договору.
2. Страхові виплати здійснюються в розмірі страхової суми або її частин, або у вигляді регулярних послідовних виплат (ануїтетів), що обумовлюється в договорі страхування.
3. Договором страхування життя передбачається обов'язкове збільшення розміру страхової суми (розміру виплат) на суму отриманого страховиком інвестиційного доходу від розміщення резервів із страхування життя. При цьому отриманий інвестиційний дохід може зменшуватися на суму витрат на ведення справи (до 15% інвестиційного доходу). Величина норми дохідності вказується в договорі страхування.
4. Договором страхування життя може передбачатися індексація страхової суми (або суми виплат) за офіційним індексом інфляції за умовою відповідної зміни страхового платежу. Порядок індексації обмовляється в договорі і визначається правилами страхування і договором страхування.
5. У випадку несплати страхувальником чергового страхового внеску в обумовлений договором термін, страховик має право в односторонньому порядку редуціювати (зменшити) страхову суму (страхові виплати). Методика редуціювання страхової суми обумовлюється в договорі і затверджується Уповноваженим органом з нагляду за страховою діяльністю.
6. У випадку дострокового розірвання договору страхувальнику виплачується викупна сума, розрахована математично на день припинення договору залежно від періоду, протягом якого страхувальник сплачував страхові внески. Методика розрахунку викупної суми обумовлюється в договорі і затверджується Уповноваженим органом з нагляду за страховою діяльністю.
7. Договором страхування життя може передбачатися збільшення страхової суми (суми виплат) на суми (бонуси), що визначаються страховиком щорічно залежно від фінансових результатів його діяльності (участь у прибутку страховика).
8. У тому випадку, якщо договором при настанні страхового випадку передбачаються послідовні довічні виплати, у договорі страхування визначається розмір таких виплат, а страхова сума в цьому випадку не встановлюється.

В країнах Європи на частку страхування життя припадає у середньому від 20 до 70% обсягу страхових премій.

В Україні страхування життя одержало розвиток починаючи з кінця 90-х pp. Валові страхові премії, виплати та рівень виплат зі страхування життя в Україні у 2002—2005 pp. наведені у таблиці 2.

Таблиця 6.2

ВАЛОВІ СТРАХОВІ ПРЕМІЇ, ВИПЛАТИ ТА РІВЕНЬ ВИПЛАТ ЗІ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ 2002-2005 pp.

Динаміка розвитку страхування життя в Україні в 2000—2005 pp. наведена на рис. 6.2.

Частка премій із страхування життя в загальному обсязі премій у 2005 р. зросла порівняно з 2000 р. у 6,6 рази, що є позитивною тенденцією. Але частка страхування життя в Україні порівняно з іншими країнами свідчить про недостатній розвиток цього сектору страхового ринку. На рисунку 6.3 наведена частка страхування життя в загальному обсягу страхових премій на 2003 р. у деяких країнах Європи.

Рис. 6.3. Частка премій зі страхування життя у загальному обсягу премій

Кількість страхових компаній, що здійснюють страхування життя в Україні на 2005 р. складала 50. Більшість цих страхових компаній побудована за участю іноземного капіталу компаній-нерезидентів. Корпоративна структура деяких страхових компаній-лідерів ринку страхування життя в Україні наведена у таблиці 6.3.

За оцінкою фахівців, чинники, що негативно впливають на розвиток ринку страхування життя в Україні, такі:

1. Низький рівень доходів громадян. За статистикою українці близько 45% доходів витрачають на придбання товарів першої необхідності. Кількість родин, де щомісячний дохід перевищує $500 на кожного члена родини, в Україні не більше 400 тис. Тільки зростання добробуту громадян забезпечить попит на програми накопичування коштів.
2. Відсутність довіри до сфери довгострокового страхування через негативний досвід 90-х років. Значна кількість громадян у колишньому Радянському Союзі втратили свої заощадження, які були розміщені у державній страховій компанії (Держстрах).

Таблиця 6.3

КОРПОРАТИВНА СТРУКТУРА ДЕЯКИХ КОМПАНІЙ ЗІ СТРАХУВАННЯ ЖИТТЯ

Державна страхова компанія на той час не виконала своїх зобов'язань. Заощадження були знецінені через високий рівень інфляції. Довіру населення до інституту страхування треба підвищувати поступово за рахунок пильного державного нагляду за платоспроможністю та фінансовою стійкістю страховиків. До страхових компаній зі страхування життя у всьому світі ставляться підвищені вимоги щодо отримання ліцензії, статутного капіталу, формування резервних фондів та ін. Позитивно вплине на підвищення довіри населення публікація у засобах масової інформації звітів органів страхового нагляду, рейтингів страхових компаній тощо.

3. Низький рівень страхової культури населення. Соціологічні опитування доводять, що значна кількість громадян взагалі не має уявлення про те, що таке страхування життя, яким чином воно здійснюється та для чого потрібне. Потрібно підвищувати рівень страхової культури громадян шляхом роз'яснення переваг ощадних страхових програм, постійного інформування щодо існуючих страхових продуктів та фінансового стану страхових компаній, що їх пропонують.
4. Слабкий розвиток регіональних ринків та інфраструктури. На сьогодні регіональний ринок страхування життя практично відсутній.

Переважна кількість страхових компаній зі страхування життя веде свою діяльність у Києві, менша кількість - у Дніпропетровську та Донецьку. Регіональні представництва страховиків не ведуть інформаційних компаній, агентська мережа є нерозвинутою, тож практично відсутня пропозиція. Спостерігається низька кваліфікація страхових посередників, які неспроможні переконати потенційного споживача придбати страховий поліс.

У цьому зв'язку, страхові компанії повинні продумувати регіональну політику, звернути увагу на вдосконалення системи продажу страхових продуктів. Низька кваліфікація страхових агентів часто є наслідком мізерних комісійних. На таких умовах неможливо залучити до системи продажу кваліфікованих фахівців. Страховики повинні підвищувати матеріальну зацікавленість посередників та формувати вищі вимоги до їхньої кваліфікації.

5. Відсутність державних механізмів стимулювання розвитку сектора страхування життя. Страхування життя в усьому світі розглядається як інструмент вирішення соціальних проблем. Виплати із страхування життя і страхування додаткової пенсії в багатьох країнах складають основну частину доходів населення пенсійного віку. Розвиток страхування життя стимулюється державами з традиційною ринковою економікою, тому що проведення даного страхування зменшує кількість громадян, що цілком залежать від соціальних виплат. Крім того, страхування життя є джерелом довгострокових інвестицій в економіку, тому що дозволяє страховим компаніям накопичувати значні фінансові ресурси. Це є ще однією причиною державного стимулювання розвитку даного сектора страхового ринку за допомогою продуманої системи податкових пільг.

На сьогодні в Україні відсутні законодавчі механізми щодо стимулювання розвитку страхування життя. Наприклад, в Угорщині останнім часом підприємства залучаються до проведення колективного страхування життя наступним шляхом. Премії за договорами страхування життя робітників (до 7% від заробітної плати), що сплачуються добровільно роботодавцем, відраховуються з бази внесків на соціальне страхування та вважаються виробничими витратами роботодавця. Розвитку накопичувальних страхових програм сприяв закон «Про індивідуальні рахунки пенсії по старості». Згідно з положенням закону громадяни, що уклали угоди щодо збереження доходів на рахунках інвестиційних фондів та страхових компаній зі страхування життя, звільняються від сплати податку на цей капітал.

3. Страхування від нещасних випадків

Страхування від нещасних випадків — вид особистого страхування, де об'єктом виступають майнові інтереси застрахованої особи, пов'язані з тимчасовим або постійним зниженням доходів унаслідок утрати здоров'я або витратами у зв'язку зі смертю застрахованої особи через нещасний випадок.

Страхування від нещасних випадків одержало значне поширення у всіх країнах світу. Воно може бути колективним або індивідуальним, здійснюватися в добровільній або обов'язковій формах.

Обов'язкове страхування від нещасних випадків проводиться з ініціативи держави з метою захисту майнових інтересів осіб визначених професій. При цьому законодавчо встановлюється перелік об'єктів страхового захисту, обсяги страхової відповідальності, порядок сплати страхових платежів, права та обов'язки сторін, а також перелік страхових організацій, яким доручається проведення цього виду страхування.

Закон України «Про внесення змін у Закон України «Про страхування» визначає такі види обов'язкового страхування від нещасних випадків:

• особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, котрі працюють в організаціях, фінансованих із Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;
• особисте страхування працівників відомчої охорони (крім тих, котрі працюють в організаціях, фінансованих із Державного бюджету України), сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин;

• страхування спортсменів вищих категорій;
• страхування життя і здоров'я фахівців ветеринарної медицини;

• особисте страхування пасажирів від нещасних випадків на транспорті;
• страхування життя і здоров'я тимчасового адміністратора і ліквідатора фінансової організації;
• страхування медичних та інших працівників державних і комунальних органів охорони здоров'я і державних наукових установ (крім тих, котрі працюють в організаціях, фінансованих з Державного бюджету України) на випадок інфекційних захворювань, що зв'язано з виконанням ними професійних обов'язків;

— страхування персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державних інспекторів з нагляду за ядерною і радіаційною безпекою від ризику впливу іонізуючого випромінювання.

При обов'язковому страхуванні працівників від нещасних випадків і захворювань страхові суми виплачуються у випадках загибелі або смерті застрахованої особи залежно від розміру заробітної плати за останньою посадою. У випадку втрати працездатності або встановленні інвалідності страхові суми виплачуються в розмірі, що визначається, виходячи із середньої заробітної плати пропорційно терміну втрати працездатності або залежно від установленої групи інвалідності.

Страхування від нещасних випадків на транспорті проводиться в обов'язковій формі для пасажирів і водіїв залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного й електротранспорту (крім внутрішнього міського) на час поїздки, перебування на вокзалі, у порту, на станції. Пасажири вважаються застрахованими з моменту оголошення посадки і до моменту завершення поїздки, а водії — тільки на час обслуговування поїздки. Пасажирами страховий платіж сплачується при купівлі проїзного квитка і складає від 2 до 5% вартості проїзду. Сплату страхового платежу за водіїв здійснює юридична особа (транспортна компанія) у розмірі до 1 % страхової суми на кожного застрахованого. Страхова сума за даним видом страхування встановлена в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Добровільне страхування від нещасних випадків проводиться в Україні більшістю страхових компаній. Договори добровільного страхування від нещасних випадків можуть бути колективними або індивідуальними.

Індивідуальне страхування — здійснюється страхувальником — фізичною особою, що укладає договір стосовно себе або іншої фізичної особи. Виплата страхових платежів здійснюється за рахунок коштів страхувальника — фізичної особи.

Колективне страхування — здійснюється страхувальником — юридичною особою, що укладає договір на користь своїх працівників. Сплата страхових платежів здійснюється за рахунок коштів страхувальника — юридичної особи, з якою застраховані особи знаходяться в договірних трудових відносинах.

Проведення страхування від нещасних випадків має такі особливості:

1. Наявність обмежень за віком і переліком застрахованих осіб. Не можуть бути застраховані особи, визнані недієздатними, інваліди І і II групи, особи, що страждають психічними розладами, інфіковані ВІЛ. Уводяться, як правило, і вікові обмеження (наприклад, молодші за 6 років або старші 60 років).

2. Наявність обмежень за переліком страхових випадків. У договорі страхування встановлюється чіткий перелік страхових подій (нещасних випадків) і випадків, у яких страховик може відмовити в страховій виплаті. Наприклад, не буде зроблена виплата у випадку навмисних дій страхувальника або застрахованої особи, спрямованих на здійснення страхового випадку, якщо причиною нещасного випадку був стан алкогольного або наркотичного сп'яніння, якщо травми були отримані у разі скоєння потерпілим протиправних дії і т.п.
3. Розрахунок страхової виплати пропорційно ступеня втрати здоров'я або терміну непрацездатності. У випадку смерті застрахованої особи страхова виплата здійснюється в розмірі 100% страхової суми. У випадку травмування застрахованої особи внаслідок страхового випадку виплата здійснюється в процентному відношенні відповідно до таблиці розмірів страхових виплат. Виплата в розмірі 100% здійснюється також у випадках ушкодження спинного мозку, органів зору, ампутації кінцівок та інших важких травм.
4. Необхідність наявності визначеного переліку документів, що підтверджують факт настання страхового випадку. При настанні страхового випадку страхувальник повинен повідомити про це страховика не пізніше 1 року з моменту настання нещасного випадку. Для одержання страхової виплати до заяви страхувальника додаються:

• страховий поліс;
• акт про настання нещасного випадку;

— довідка з медичної установи, що підтверджує характер розладу здоров'я, або довідка про смерть застрахованої особи.

5. Розрахунок тарифних ставок залежно від належності застрахова- 
ної особи до визначеної групи професійного ризику. Приблизно, таких 
груп може бути три. До першої групи відносять осіб, що безпосередньо 
не зайняті у процесі виробництва, умови праці яких не пов'язані з 
підвищеним ступенем ризику (службовці, вчителі, студенти, медичні 
працівники, домогосподарки тощо). До другої групи відносять осіб, 
безпосередньо зайнятих у процесі виробництва (робітники, працівни- 
ки сільського "господарства, будівельники, працівники транспорту, 
військовослужбовці тощо). До третьої групи відносять осіб, діяльність 
яких пов'язана з підвищеним ступенем ризику (працівники карного 
розшуку, дорожньої автоінспекції, автогонщики, інкасатори, монтаж- 
ники, крановики, рятувальники тощо). Тарифні ставки встановлюються залежно від групи професійного ризику і коливаються, як правило, від 0,5 до 1,5% страхової суми.

Активно розвивається в Україні страхування громадян, що виїжджають за кордон, від нещасних випадків або раптових захворювань (асистанс). Його виникнення пов'язане зі зміною способу життя вітчизняних громадян і значним збільшенням кількості закордонних поїздок.

З огляду на необхідність захисту інтересів українських громадян за кордоном, у ст. 9 Закону України від 21.01.94 р. №3857-ХП «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» закріплено, що з метою створення умов, які гарантують відшкодування громадянину України витрат, пов'язаних з надзвичайними обставинами під час його перебування за кордоном, громадянин України має бути застрахований.

Крім того, ст. 17 Закону України від 15.09.95 р. №324/95-ВР «Про туризм» передбачено, що страхування туристів (медичне і від нещасного випадку) є обов'язковим і здійснюється суб'єктами туристичної діяльності на підставі угод зі страховими компаніями, що мають право на здійснення такої діяльності.

На сьогодні понад 50 страховиків одержали право на здійснення цього виду страхування. Основна суть відзначеного виду страхування — це компенсація медичних витрат, які можуть виникнути в закордонній поїздці внаслідок раптового захворювання або нещасного випадку. У цьому плані страхування громадян, що виїжджають за кордон, тісно пов'язане зі страхуванням від нещасного випадку (у частині відшкодування медичних витрат), яким передбачено тільки відшкодування витрат, що виникають унаслідок раптового захворювання або нещасного випадку.

Відмінність цього виду страхування від страхування від нещасного випадку полягає в території дії страхового поліса: якщо йдеться про страхування від нещасного випадку або медичне страхування, відповідальність страховика, як правило, територіально обмежується країною постійного проживання застрахованого. У страхуванні громадян, що виїжджають за кордон, навпаки, страхове покриття поширюється на закордонні держави і не діє на території постійного проживання.

Крім компенсації медичних витрат, страхування громадян, що виїжджають за кордон, може включати й інші гарантії, причому деякі з них (наприклад, надання юридичної допомоги або допомоги на дорогах) виходять за рамки особистого страхування.

Особливістю страхування громадян, що виїжджають за кордон, є включення в нього так званого страхування невідкладної допомоги. Страхування невідкладної допомоги (assistance insurance) — специфічний вид страхування, об'єктом якого є негайне надання застрахованому допомоги у визначених надзвичайних ситуаціях. Якщо в класичному страхуванні йдеться про відшкодування збитку, то в страхуванні невідкладної допомоги — про надання послуги у формі негайної допомоги. Наприклад, при поломці автомобіля на дорозі предметом страхування невідкладної допомоги буде виклик ремонтників на місце події і трансферт автомобіля до ремонтної майстерні, безпосередньо сам ремонт оплачується з особистих коштів страхувальника, або за рахунок автотранспортного страхування — каско, якщо є відповідний договір.

Аналогічно в ситуації, зв'язаній з захворюванням застрахованого, компенсація витрат на лікування буде предметом медичного страхування, а такі послуги, як виклик лікаря в нічний час або термінова госпіталізація — предметом невідкладної допомоги.

Крім того, страховими подіями при особистому страхуванні туристів не можуть вважатися хронічні інфекційні і рецидивні захворювання (серцево-судинні, онкологічні, туберкульозні й інші хвороби). Як правило, не підлягають відшкодуванню витрати, пов'язані з наданням застрахованому послуг невідкладної медичної допомоги у випадках, якщо:

- подорож була здійснена з метою лікування;

- страховий випадок відбувся внаслідок прямого або непрямого впливу радіоактивного опромінення;

• зроблено витрати, зв'язані з захворюваннями, що протягом визначеного періоду перед датою страхування вимагали лікування (виняток складають ситуації порятунку життя, зняття гострого болю або обов'язкового медичного втручання для запобігання тривалої непрацездатності);
• зроблено витрати, пов'язані з курсом лікування, що продовжується під час дії договору страхування;
• поїздка була почата застрахованим, незважаючи на наявність медичних протипоказань;

- витрати пов'язані з венеричними захворюваннями, синдромом імунодефщиту або будь-яким подібним синдромом;

— витрати пов'язані з інтоксикацією після вживання алкоголю або наркотичних речовин.

Страховий платіж із страхування громадян, що виїжджають за кордон, залежить від комплексу послуг, пропонованих страховою компанією, від суми страхового покриття, що вибирає для себе турист, і від умов тієї країни, у яку він направляється. Мінімальні страхові тарифи, як правило, встановлюються для Західної Європи і країн Середземномор'я. Для поїздок в інші країни тарифи можуть бути збільшені в 1,5-2 рази. Це зв'язано як з високими цінами на медичні послуги (наприклад, у СІЛА і Канаді), так і з дальністю і важкодоступністю територій. Як правило, українські страхові компанії передбачають значні знижки для туристичних груп залежно від кількості застрахованих. З цієї причини дешевшими для клієнтів є страхові поліси, реалізовані через туристичні агентства.

6.4. Медичне страхування і його розвиток в Україні

Важливим елементом системи соціального захисту громадян є можливість одержання своєчасної медичної допомоги. Слід відзначити, що в Україні на сучасному етапі існує багато проблем, пов'язаних з фінансуванням медицини. В середині 60-х років у Радянському Союзі на охорону здоров'я витрачалося 6-6,5% ВВП. Останніми роками при відносно невеликому ВВП Україна витрачає на охорону здоров'я близько 3%, тоді як у СІЛА цей показник становить 11—14%, у Німеччині - 10-11%, в Англії - 7-9,5%.