Особисте страхування туристів

Особисте страхування туристів

Особисте страхування туристів передбачено чинним законодавством України, країн СНД та інших країн світу (Естонія, Чехія, Словаччина та ін.). Так, згідно із Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов’язковим [6,16].

У цьому зв’язку актуальною проблемою є виявлення специфічних характеристик різновидів особистого страхування та його прояв у туристському сегменті. Наукові джерела та законодавчі акти пропонують ряд підходів щодо визначення поняття особистого страхування та його характерних ознак. Так, у Законі України «Про страхування» зазначається, що в особистому  страхуванні предметами страхування можуть бути майнові інтереси, пов’язані з життям, здоров’ям,  працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи [32, ст.4].

Науковці трактують поняття особистого страхування з точки зору страхового захисту сімейних доходів громадян або зміцнення досягнутого ними сімейного добробуту [201, с. 122], а також від ризиків, що загрожують життю людини, її працездатності, здоров’ю [189, с.279]. В. Глущенко дає визначення особистому страхуванню через поняття перерозподільних відносин у грошовій формі, що гарантують індивідууму та/або його сім’ї грошову компенсацію у разі смерті, втрати його працездатності або здоров’я [78, с.299].

У зарубіжній практиці поняття особистого страхування  (personal insurance) є дещо іншим, ніж в українському законодавстві. Воно поєднує усі можливі види страхування, зв’язані з особистістю застрахованого, його майном та цивільного відповідальністю [207, р.1-7].

В Україні та законодавствах країн СНД особисте страхування пов’язано з життям, здоров’ям, працездатністю людини, що зближує його з соціальним страхуванням. Л. Рейтман у своїх дослідженням акцентує на взаємозв’язку особистого та соціального страхування, які мають аналогічне суспільне значення, взаємно доповнюють одне одного у здійсненні страхового захисту доходів населення. Основна відмінність полягає у формі здійснення страхування. Якщо соціальне страхування здійснюється в обов'язковій формі, то особисте – у добровільній та спрямоване на розширення і підвищення мінімально можливого рівня цих потреб з урахуванням матеріального добробуту кожної сім'ї [192, с.21]. Разом з тим згідно із законодавством України в рамках комерційного страхування виділяється добровільна та обов'язкова форми його здійснення. Таким чином, цю умову не можна вважати основною відмінністю між соціальним та особистим страхуванням. Підтвердження цього можна знайти у визначенні В. Базилевича та К. Базилевич, які зазначають, що головна відмінність між ними полягає у джерелах формування страхових фондів: для соціального – це в основному кошти підприємств, установ, організацій і лише незначною мірою – індивідуальні доходи, тоді як для особистого - індивідуальні доходи є головним джерелом, а кошти підприємств, установ та організацій – тією мірою, якою особисте страхування є обов'язковим [19, с.81]. Отже, існують різні джерела фінансування та різна цільова спрямованість.

К. Шелехов виділяє різні способи здійснення страхування, які необхідно розглядати щодо визначеного об'єкта надання цих гарантій. Серед них автор виділяє державні страхові гарантії, до яких належить соціальне страхування, державне пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття. Даний спосіб здійснення страхування здійснюється державою через систему створюваних за рахунок податків (або спеціальних відрахувань, зборів та внесків) бюджетних або позабюджетних цільових фондів, котрі перебувають у державному управлінні [26, с.11].

О. Василик пише, що створення фондів фінансових ресурсів цільового призначення, по суті, є об'єктивним процесом фінансового забезпечення соціальних потреб населення у зв'язку з настанням або виникненням відповідних обставин. Проте цю функцію можуть виконувати як державні фонди фінансових ресурсів, так і фонди недержавної форми власності. Усе це, врешті-решт, залежить від рівня розвитку системи соціального забезпечення в державі [208, с. 256].

Таким чином, основна відмінність між соціальним та особистим страхуванням полягає у механізмі формування фондів фінансових ресурсів та їх розподілі. Якщо державні фонди цільового страхування належать до централізованих фондів цільового призначення, то страхові резерви страхових компаній - до децентралізованих фондів фінансових ресурсів.

Вирішення проблеми надання медичного захисту особам, які подорожують, залежить від рівня медичного обслуговування та системи фінансування цих послуг у кожній окремо взятій країні. У Рекомендаціях Гаазької декларації по туризму від 14 квітня 1989 р. зазначається, що в рамках прав, які повинні бути надані туристам є й така позиція, як право туриста на одержання у разі необхідності швидкої та належної медичної допомоги, бажано в рамках національної системи соціального страхування, якщо це можливо [9, с.77].

З набуттям незалежності в Україні розроблена і схвалена у грудні 1993 р. Верховною Радою України Концепція соціального забезпечення населення України, якою й було передбачено поступовий перехід від державного соціального забезпечення до соціального страхування. Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення були розроблені „Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які прийняті у вигляді базового рамкового закону [209]. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 955 затверджено „Програму подання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги" [210]. Згідно з законодавством України право на безоплатну медичну допомогу мають громадяни України та іноземні громадяни (громадяни інших країн та особи без громадянства), які постійно проживають на території України. Для всіх інших іноземних громадян порядок надання медичної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою КМУ від 17.09. 1997 р. № 1021 „Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України" встановлено обов'язкову наявність в іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, страхового поліса сертифіката), що гарантує оплату вартості екстреної медичної допомоги, придбаного (виданого) у страховика-резидента [211].

Іноземці мають право звернутися за екстреною медичною допомогою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. У разі укладення договорів про визнання страхових полісів (сертифікатів) між страховиком-резидентом та іноземним страховиком гарантування оплати вартості екстреної медичної допомоги, наданої іноземцям та особам без громадянства в Україні, здійснюється страховиком-резидентом за наявності в іноземця та особи без громадянства відповідного страхового поліса (сертифіката) іноземного страховика. Відповідно до „Правил оформлення візових документів для в'їзду в Україну" затверджених Кабінетом Міністрів України, однією з підстав для відмови іноземцю або особі без громадянства в оформленні візи може бути „відсутність страхового поліса, встановленого законодавством України зразка" [212].

Якщо чинними міжнародними договорами України встановлені інші правила, то застосовуються правила міжнародних договорів України, відповідно до яких: громадянам Азербайджану, Вірменії, Білорусі, Грузії, Казахстану, Киргизії, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, Болгарії, Угорщини, Чехії, Великої Британії, Монголії під час перебування на території України у разі необхідності надається безплатна екстрена медична допомога. Зазначений страховий поліс (сертифікат) також не потрібен організованим туристичним групам з Румунії. Таким чином, для більшості іноземних громадян медичні послуги в Україні надаються на платній основі.

Іншим видом обов'язкового особистого страхування туристів в Україні є страхування від нещасного випадку. Виникнення страхування від нещасних випадків пов'язано з морськими подорожами. Морське право Вісбі 1541 р. (Велика Британія) вимагало, щоб власник судна страхував життя капітана від нещасних випадків [191, с. 295]. У XIX столітті цей вид страхування почав розвиватися в Англії, де з'явилося залізничне сполучення. У 1849 р. в цій країні була заснована перша компанія із страхування від нещасних випадків на залізниці Каі1\уау ВеаІЇІ Раззеп^егз Сотрапу. Інтенсивний розвиток страхування від нещасних випадків у Росії та Україні можна віднести до початку ХГХ ст. [29, с.216]. Щодо туристів страхування від нещасних випадків слід розглядати в рамках здійснення туристської подорожі в цілому та в процесі перевезення громадськими видами транспорту (крім внутрішніх міських).

Основною метою страхування від нещасних випадків є відшкодування     шкоди,     завданої     життю     і     здоров'ю застрахованого у результаті нещасного випадку. Страхування від нещасних випадків забезпечує відшкодування збитків визначеній особі, яка постраждала у результаті нещасного випадку [78, с. 304].

А. Таркуцяк зазначає, що страхування від нещасного випадку — це ризикове страхування. Таке порівняння цієї підгалузі особистого страхування з майновим страхуванням автор обумовлює тим, що страхування надається у визначений термін (на один рік, квартал, місяць, декілька днів, термін відпустки чи відрядження, чи турпоїздки і т. ін.) [190, с.172]. Разом з тим Л. Рейтман наголошує, що страхування від нещасних випадків побудовано на тих самих принципах, що й змішане страхування життя [192, с.274]. Якщо у західних країнах змішане страхування охоплює страхування на випадок смерті та дожиття, то у країнах СНД, чия практика базується на досвіді Держстраху, змішане страхування життя включає також і страхування від нещасних випадків. Основними принципами здійснення страхування від нещасного випадку є такі [192, с.248]: обмеження обсягу страхової відповідальності, пов'язане тільки з наслідками страхового нещасного випадку, що відбувся у період дії договору; настання у період страхування страхового нещасного випадку, тобто такої події, зміст якої строго обумовлено діючими умовами страхування; виплата здійснюється, як правило, не за факт страхового нещасного випадку, а за його обумовлені наслідки; розмір страхової суми, що підлягає виплаті, становить стільки відсотків від страхової суми, на яку укладено договір страхування, на скільки відсотків застрахований втратив здоров'я у результаті нещасного випадку, що стався; втрата здоров'я, що мала місце у страхувальника до нещасного випадку, не враховується, тобто приймаються до уваги тільки прямі наслідки даного нещасного випадку тощо.

Страхування від нещасних випадків може забезпечити такі виплати [78, с. 304]: капіталу у випадку смерті; капіталу у випадку часткової інвалідності; щоденної суми у випадку тимчасової непрацездатності; оплати медичної допомоги.

Таким чином, можна простежити зв'язок страхування від нещасного випадку із страхуванням життя та медичним страхуванням. Так, страхування життя передбачає відповідальність страхової компанії в разі смерті страхувальника (застрахованого) під час дії договору

страхування або дожиття до певного обумовленого в договорі строку [190, с.148]. Аналогічне визначення страхування життя має місце і у праці В. Глущенка [78, с. 300]. А саме, страхування життя - це перенесення наслідків ризику настання страхового випадку (смерть або дожиття застрахованого) із застрахованого на страховика. М. Тригуб зазначає, що страхування від нещасних випадків — це ризикове страхування, яке на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає виплату страхової суми лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається [29, с. 216]. Таким чином, у страхуванні життя та у страхуванні від нещасного випадку є спільний ризик, який покривається даними видами страхування, а саме - смерть застрахованого. Разом з тим при страхуванні нещасного випадку має місце інший механізм формування страхових резервів, який відрізняється від накопичувальних видів страхування життя. У зв'язку із даною виявленою обставиною розглянемо підходи щодо визначення поняття нещасного випадку.

Під страховим нещасним випадком, як головною умовою, що визначає можливість виплати страхової суми, Л. Рейтман розуміє таку раптову короткотермінову подію для застрахованого, яка призвела до травматичного ушкодження або іншого розладу здоров'я. Автор акцентує на тому, що найбільш суттєвою ознакою поняття „нещасний випадок" є його раптовість для застрахованого [192, с.249]. В. Глущенко під нещасним випадком розуміє несподіване фізичне ушкодження фізичної особи, результатом якої є тимчасова інвалідність, постійна інвалідність або смерть [78, с.304]. А. Таркуцяк пише, що нещасний випадок - це раптова, короткочасна, непередбачена та незалежна від волі застрахованої особи подія, що може призвести до травматичного ушкодження, каліцтва або іншого розладу здоров'я застрахованої особи [190, с. 173].

На думку С. Янової, раптовість передбачає, що подія повинна бути відносно короткочасною за своїм руйнівним впливом на людський організм та виключає хвороби та повсякденний негативний вплив оточуючого середовища. Непередбачуваність означає, що шкода здоров'ю завдана ненавмисно, не з волі застрахованого. Важливо враховувати

різницю між наміром та виною застрахованого. Якщо подія відбулася з вини застрахованого, але без злого наміру, тоді відшкодування повинно бути сплачене, якщо навмисно -відшкодування не сплачується [191, с. 303].

Таким чином, з точки зору науковців, нещасний випадок являє собою раптову, незалежну від волі людини подію, яка здійснює негативний вплив на життя, здоров'я та працездатність людини.

Як правило, повний перелік нещасних випадків, у результаті настання яких страховик повинен сплатити страхову суму, приводиться в умовах страхування. Так, у типовому договорі страхування від нещасних випадків, які були затверджені Президентом Всеросійського союзу страховиків І. Юргенсом та схвалені на засіданні Експертної ради при Міністерстві фінансів РФ наводиться такий перелік впливу зовнішніх факторів: стихійне явище природи, вибух, опік, обмороження, утоплення, дія електричного струму, удар блискавки, сонячний удар, напад зловмисників або тварин, падіння будь-якого предмета або самої застрахованої особи, раптове задушення, випадкове попадання у дихальні шляхи чужорідного тіла, випадкове гостре отруєння отруйними рослинами, хімічними речовинами (промисловими або побутовими), ліками, неякісними харчовими продуктами, а також травми, отримані при русі транспортних засобів (автомобіля, поїзда, трамвая і т.д.) або при їх аварії, при користуванні машинами, механізмами, зброєю, та різними інструментами [213, с. 158].

Загальноприйнятими виключеннями * із страхового відшкодування є такі події [191, с.304]: самовбивство або замах на нього; навмисне спричинення застрахованим самому собі тілесних ушкоджень; тілесні ушкодження, отримані у результаті здійснення застрахованим або вигодонабувачем по відношенню до застрахованого протиправних дій; нещасні випадки, що відбулися через алкогольне або наркотичне сп'яніння застрахованого; природні катастрофи; військові дії; професійний спорт та небезпечні види спорту (спеціальні договори з особливими умовами страхування); хвороби, у тому числі загострення хронічних захворювань.

Даний перелік не є вичерпним. Кожна страхова компанія в правилах страхування від нещасних випадків наводить власний варіант як зовнішніх факторів, що призводять до

настання страхових випадків, так І виключень Із страхового покриття.

У більшості випадків страховики обмежують свою відповідальність тільки нещасними випадками, залишаючи ризик захворювання у компетенції медичного страхування та страхування життя. Разом з тим страховики можуть розширювати покриття ризику нещасного випадку, доповнюючи його визначеним набором захворювань, які у традиційному розумінні не є нещасним випадком, але визначаються раптовим зовнішнім впливом на людину. Так, Л. Клоченко зазначає, що страховик надає страховий захист від нещасного випадку, а також тих захворювань, які з'явилися у результаті нещасного випадку і тому саме їм присутні ті самі критерії раптовості, що і власне нещасному випадку [189, с.299].

Страхове покриття може передбачати такі види додаткового покриття різних категорій витрат, що пов'язані або безпосередньо випливають із нещасного випадку [189, с. 308]: медичних витрат, необхідних для лікування наслідків нещасного випадку (витрати на екстрену медичну допомогу, госпіталізацію, амбулаторне лікування, ліки і т.д.); транспортних витрат (при необхідності транспортування застрахованої особи до медичного закладу, додому і т.д.); витрати на протезування, косметичну хірургію, реабілітаційне (санаторне) лікування; витрати, пов'язані з транспортуванням тіла страхувальника (застрахованої особи) до місця, де застрахована особа постійно проживала (репатріація тіла); витрати, пов'язані з перебуванням із страхувальником (застрахованою особою) члена його сім'ї і т.д.

Іншим видом особистого страхування туристів, обов'язковість якого визначена законодавче, є медичне страхування. Даний вид страхування посідає важливе місце в системі заходів щодо покращення соціальної захищеності громадян у напрямку надання необхідної якісної медичної допомоги. За допомогою страхової медицини вирішуються питання гарантованості і доступності медичних послуг для широких верств населення, залучення додаткових ресурсів у сферу охорони здоров'я [29, с.233].

Медичне страхування є важливим елементом особистого захисту туристів. Це страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини, у тому числі втрати здоров'я у зв'язку із хворобою та у зв'язку із нещасним випадком [192, с.286]. За формами надання медичне страхування може бути обов'язковим та добровільним. Медичне страхування, яке провадиться в обов'язковій формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Вище зазначалося, що у чинному законодавстві України мають місце певні колізії стосовно обов'язковості страхування туристів (медичного та від нещасного випадку). У даний час страхові компанії здійснюють дані види страхування на основі ліцензій на відповідні добровільні види страхування. Разом з тим представниками Туристичної асоціації України ініційовано внесення змін до Законів України „Про туризм" та „Про страхування" щодо визначення обов'язковим видом страхування в туризмі -страхування туристів (медичне та від нещасного випадку), які здійснюють туристичну подорож за кордон. Тож не виключено, що дані види страхування стануть обов'язковими.

У середні віки захист населення у разі хвороби або настання інвалідності здійснювали цехові або ремісничі гільдії та церква. Форму медичного або лікарняного страхування соціальна допомога при хворобі отримала тільки у другій половині XIX ст. У Німеччині у 1883 р. було прийнято перший державний Закон „Про обов'язкове лікарняне страхування працівників" [191, с. 325].

Добровільне медичне страхування аналогічне обов'язковому медичному страхуванню та передбачає ту ж саму соціальну мету — надання громадянам гарантії отримання медичної допомоги шляхом страхового фінансування. Однак ця загальна мета досягається різними засобами. Так, добровільне медичне страхування на відміну від обов'язкового медичного страхування є галуззю не соціального, а комерційного страхування.

Виходячи із загальної цілі добровільного медичного страхування О. Архіпов та С. Янова визначають його соціальні завдання [191, с.353]: охорона здоров'я населення; забезпечення відтворення населення; розвиток сфери медичного обслуговування.

З економічної точки зору добровільне медичне страхування являє собою механізм компенсації громадянам витрат та збитків, пов'язаних з захворюванням або нещасним випадком.

За світовими стандартами медичне страхування покриває дві групи ризиків, що виникають у зв'язку із захворюванням [191, с.350]: витрати на медичні послуги з відновлення здоров'я, реабілітації та догляду; втрату трудового доходу, викликану неможливістю здійснення професійної діяльності як під час захворювання, так і після нього при настанні інвалідності.

В українському чинному законодавстві виділяється медичне страхування (безперервне страхування здоров'я), страхування здоров'я на випадок хвороби та страхування медичних витрат. Єдиний підхід щодо виділення характерних ознак кожного виду відсутній, тож проаналізуємо тлумачення, наявні у наукових та фахових джерелах.

Т. Артюх підкреслює, що предметом обов'язкового медичного страхування є життя і здоров'я громадян. Мета його проведення полягає у забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів. Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини та пов'язане і компенсацією витрат громадян, які обумовлені одержанням медичної допомоги, а також інших витрат, спрямованих на підтримку здоров'я [29, с. 233].

Разом з тим у визначенні добровільного медичного страхування Т. Артюх наводить дещо інший предмет страхування, а саме - майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов'язані з витратами на одержання медичної допомоги [29, с.238].

Такий підхід у визначенні медичного страхування можна пояснюється підходами, які мали місце у системі держстраху колишнього СРСР. Це визначення збереглося у більшості спеціалізованих законах у країнах СНД. Так, у Законі України „Про страхування" сказано, що предметами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані: з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування) [32, ст. 4]. Аналогічне визначення має місце у ст. 4 Закону „Про організацію страхової справи у Російській Федерації" [196, ст. 4].

Таким чином, характер майнового інтересу є основним критерієм, що лежить в основі класифікації видів страхування у постсоціалістичних країнах. При цьому окремі фахівці страхової справи розуміють під терміном „особисте страхування" виключно страхування життя. Інші включають туди майно, що належить особі, та її відповідальність.

Л. Рейтман вважає, що об'єктом добровільного медичного страхування повинен бути визначений рівень середньоденних витрат на лікування, що приходяться на одного хворого [192, с. 289]. Тобто це визначення відносить медичне страхування не до особистого, а до майнового. І цей варіант має місце в українському законодавстві — страхування медичних витрат.

Л. Клоченко зазначає, що добровільне медичне страхування являє собою сукупність видів страхування, що передбачають обов'язки страховика із страхових виплат у розмірі часткової або повної компенсації додаткових витрат застрахованого, викликаних його зверненням у медичну установу за медичними послугами, включеними у визначену програму медичного страхування [189, с.313]. При цьому Л. Клоченко предметом страхування визначає майнові інтереси застрахованої особи, пов'язані з додатковими витратами на отримання медичної допомоги у зв'язку із зверненням до медичної установи. Предметом добровільного медичного страхування автор вважає здоров'я застрахованої особи, підвладне ризику його ушкодження у результаті несприятливих подій або здоров'я застрахованого.

Т. Артюх виділяє медичне страхування (безперервне страхування здоров'я) та страхування здоров'я на випадок хвороби. Безперервне страхування здоров'я передбачає поліклінічне обслуговування застрахованого (включаючи й аптечне), стаціонарне обслуговування, послуги невідкладної допомоги, а також стоматологічну допомогу. Страхування здоров'я на випадок хвороби передбачає страхування медичних витрат на випадок конкретної хвороби, яка зазначається у договорі страхування [29, с. 244]. Тобто якщо у першому випадку відшкодування надається у вигляді послуги (медичний сервіс), то у другому - у компенсаційній формі.

Така класифікація пов'язана із чинним українським законодавствам та простежується у правилах страхування багатьох страхових компаній.

231

Так, у „Правилах страхування медичних витрат" СК „Енергополіс" (м. Київ) зазначається, що об'єктом страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані із медичними витратами страхувальника (застрахованої особи) [214]. Аналогічний підхід використовує і УСК „Веста", у правилах якої об'єкт страхування медичних витрат визначається як майнові інтереси, пов'язані з витратами, що виникли у період перебування страхувальника на території іноземної держави, вказаної у договорі страхування, у зв'язку з необхідністю отримання медичної допомоги, здійснення репатріації та надання інших послуг, у тому числі транспортних [215].

У Додатку 5 наведена порівняльна характеристика видів особистого страхування, яка складена на основі правил страхування українських страхових компаній. Як показує аналіз, спільною ознакою для них є об'єкт страхування, який пов'язаний з життям, здоров'ям та працездатністю, тобто з фізіологічним станом людини, який неможливо об'єктивно оцінити.

У наукових публікаціях мають місце підходи щодо оцінки вартості життя, виходячи з ціни його порятунку, або з економічних збитків для сім'ї загиблого.

У 1994 р. К. Мюррей та А. Лопес розробили показник ВАЬУ (ВізаЬШгу-АсУизІесІ Ьі& Уеагз), який відображає втрачені роки життя внаслідок тимчасової непрацездатності, інвалідності або передчасної смерті [216]. Вартісна оцінка середньостатистичного життя (уаше о£ зШізІіса! Ііїе) застосовується у працях фахівців Європейського Союзу та Агентства з охорони навколишнього середовища США та узагальнена у їх доповіді Конгресу США [217].

Б. Ревич та В. Сидоренко вважають, що при проведенні грошової оцінки вартості здоров'я людини слід розраховувати затрати та втрати людини, що захворіла або померла, та її сім'ї, а також затрати та втрати, що несе суспільство у зв'язку із втратою людини. Тому збитки від захворювання, смерті або інвалідності складаються з таких компонентів [218, с. 6-7]: витрати на надання медичної допомоги людям, включаючи амбулаторне, стаціонарне лікування, реабілітаційні заходи, санаторно-курортне лікування; витрати на компенсацію тимчасової або постійної непрацездатності людей, що втратили здоров'я (життя); додаткова компенсація постраждалій особі

232

(або її сім'ї); упущена вигода для суспільства через постійну та/або тимчасову непрацездатність у результаті захворювання або смерть. Зважаючи на приведений перелік, частину витрат суспільство намагається компенсувати шляхом механізму страхування. Для іншої частини метод компенсації поки що не знайдений.

У своїх працях В. Кашин визначає здоров'я як економічну категорію, капітал розвитку сімейної, корпоративної, регіональної та національної економік [219]. Науковець вимірює ресурси здоров'я у традиційному (очікувані роки життя) та відносному (від 0 до 1) вигляді, натуральному (очікувані роки здорового життя) та грошовому еквіваленті. Для отримання грошової оцінки ресурсів здоров'я використовують відносну та натуральну оцінку.

Для відносної оцінки ресурсів здоров'я застосовують поняття „рейтинг здоров'я" та „потенціал здоров'я". Натуральним виміром ресурсів здоров'я є очікувані роки здорового життя за Калійним (куіі). На відміну від показника „очікувана тривалість життя" даний показник додатково враховує його якість [220].

Таким чином, у наукових публікаціях відображено чимало поглядів та методик щодо оцінки життя, здоров'я та працездатності людини. В їх основі лежить фундаментальний аналіз великої кількості показників, що утруднює практичне застосування. Тому у практиці страхування оцінка життя, здоров'я та працездатності людини є наближеними та обмежуються встановленням умовної страхової суми, яка напряму залежить від побажання страхувальника та його фінансових можливостей.

К. Турбіна вважає, що при особистому страхуванні передбачається зобов'язання страховика здійснити страхові виплату або у фіксованій сумі, або у розмірі часткової або повної компенсації недоотриманого доходу страхувальника, викликаного настанням страхового випадку [189, с.ЗОО].

Повертаючись до інформації, вміщеної в додатку 5, зазначимо, що, крім фізіологічних властивостей людини (життя, здоров'я, працездатність), що поєднують види особистого страхування, існують інші характеристики, які виступають основою для його поділу на види. Такими характеристиками є сукупність ризиків, тривалості дії договорів страхування, порядок накопичення коштів для здійснення страхових виплат чинне   законодавство   тощо.   Проаналізуємо   вітчизняну   та зарубіжну практику здійснення особистого страхування.

Так, виходячи з правил українських страхових компаній, має місце ряд спільних підходів у страхуванні від нещасного випадку та строковому страхуванні життя. Це спільні об'єкти страхування (життя, здоров'я, працездатність), ризики (тимчасова або постійна втрата загальної працездатності, смерть), порядок виплати відшкодування тощо. Разом з тим, виходячи з чинного законодавства України, страхування від нещасного випадку мають право здійснювати страхові компанії із ризикових видів страхування, а страхування життя (строкове) - компанії із страхування життя.

У зарубіжній практиці страхування відслідковується більш чіткий поділ на види особистого страхування. Так, у СІЛА строкове страхування життя без інвестиційної складової (Тегт Ьіїе Ішигапсе. Ке-ешгу Іегаї Іііе іпзигапсе) може мати декілька варіантів залежно від схеми сплати внесків, продовження терміну дії договору тощо. Разом з тим даний вид страхування передбачає, що страхова компанія приймає на себе зобов'язання виплатити вигодонабувачам застрахованого встановлену договором страхування страхову суму при настанні смерті [221]. Тобто основним ризиком у даному виді страхування є смерть застрахованого. Ризики тимчасової та постійної втрати працездатності (інвалідності) покриваються за рахунок страхування від нещасного випадку.