Особливості харчових продуктів та їх виробництва



Особливості харчових продуктів та їх виробництва

Головним фаховим завданням  інженера-технолога харчових виробництв є організація і проведення технологічних процесів, під час яких харчова сировина перетворюється у готову продукцію. Незважаючи на те, що існує безліч конкретних технологій, всі вони базуються на загальних законах фундаментальних наук і принципах побудови технологічних процесів. Предметом навчальної дисципліни «Теоретичні основи технологій харчових виробництв» є вивчення загальних закономірностей – фізичних, хімічних, біологічних, технологічних, які пов’язані з технологіями виробництва харчових продуктів.

Основними завданнями навчальної дисципліни є:

– вивчення дії законів  фундаментальних наук в технологіях  харчових виробництв;

– забезпечення загальних принципів безпеки харчових виробництв – медико-біологічних, санітарно-гігієнічних, технічних та споживчих до продовольчої сировини і харчових продуктів;

– визначення основних способів та процесів технологічної обробки  сировини, а також способів запобігання її негативного впливу на харчову та біологічну цінність продуктів.

Сировина  харчових виробництв та шляхи розширення

сировинної  бази

Характерною особливістю харчових продуктів, як об’єктів виробництва  є висока ступінь залежності іх якості від якості вихідної сировини. Ому у харчових виробництвах сировині приділяється велике значення.

Всі види продовольчої сировини можна поділити на дві групи – неорганічну та органічну. Неорганічна сировина менш поширена. До цієї групи відноситься – кухонна сіль, харчова сода, сірчиста кислота та її ангідрид. Органічна сировина поділяється за походженням на натуральну, модифіковану та штучну.  До натуральної сировину відносять природну сировину рослинного, тваринного або мікробного походження, яка не піддавалась промисловій переробці – свіжі плоди, овочі, сире м'ясо та ін., або пройшла первинну переробку – борошно, олія, цукор, солоні напівфабрикати.

Модифікованими вважається природна сировина, яка зазнала значної переробки, що призвела до зміни складу, структури, властивостей – білкові гідролізати, розчинні та окислені крохмалі, мікрокристалічна целюлоза, маргарин.

Штучною – є органічна сировина, яку отримують хімічним синтезом – синтетичні вітаміни, ароматизатори, барвники, підсолоджувачі, хімічні консерванти і антиокислювачі та ін.

Органічну сировину в залежності від вмісту певних компонентів класифікують на вуглеводвмисну, білкову, жирову, ефіроолійну, вітамінну та ін.

За  вмістом води сировину розділяють на соковиту та суху, за здатністю до зберігання – на швидкопсувну та тривалого зберігання.

За  кількістю корисних компонентів сировину поділяють на просту, тобто однокомпонентну, – це сіль, цукор, спирт етиловий, оцет, олія, тваринні жири та ін., і складну, тобто багатокомпонентну, – зерно, плоди і овочі, м'ясо, молоко, риба та ін.

В залежності від вмісту сировини у готовому продукті її поділяють на основну та допоміжну. Наприклад, для ікри кабачкової основною сировиною будуть кабачки, а допоміжною – олія, томат-продукти, спеції, сіль кухонна.

Крім сировини в харчових виробництвах широко використовують технологічні матеріали, за допомогою яких здійснюється технологічний процес виробництва, зберігання та транспортування готової продукції. До них відноситься технічна вода, лід, шпагат, плівка, нитки, пакувальні матеріали, фарби, дріт та ін.

Найбільшу цінність для  виробництва харчових продуктів  має натуральна сировина рослинного та тваринного походження. З рослинної сировини переважно використовують плоди, ягоди та овочі, зерно, олійне насіння, а з тваринної –  м'ясо свійських тварин та птиці, риба і рибопродукти, молоко. Яйця, тваринні жири. Ці види сировини розрізняються за своїм складом, харчовою та біологічною цінністю. Кращою вважається тваринна сировина. Вона за своїм хімічним складом більш наближена до потреб людського організму, краще засвоюється, має чудові смакові та ароматичні якості. Але ресурси тваринної сировини обмежені і вона має високу вартість. Переробка її складає певні технічні труднощі, тому що сировина швидко псується.

Рослинна  сировина менш цінна тому, що її склад суттєво відмінний від складу організму людини, вона менш задовольняє потреби людини, гірше засвоюється, але на відміну від тваринної сировини, вона дешевша і ресурси її більш доступні та різноманітні, зберігання і переробка її має менше технічних складностей.

Плоди, ягоди, овочі та гриби

 У харчопереробній  промисловості використовують близько  40 видів культурних та дикорослих  плодів і ягід, понад 60 видів  овочів і понад 30 видів грибів. Для оптимального зберігання  і переробки необхідно не тільки знати їх хімічний склад, фізичні властивості а і фізіологічні особливості. Більшість видів плодоовочевої сировини є соковитою, містить велику кількість вологи і погано проводять тепло. В процесі зберігання плодоовочева сировина продовжує дихати і  при зберіганні у насипному стані має здатність до самозігрівання, відпотівання, підвищення інтенсивності дихання, проростання, псування. Тому для зниження кількості втрат велике значення надається контролю та регулюванню таких факторів, як температура, вологість, газовий склад середовища, цілісність, ступінь ушкодження шкідниками та ін.

Плоди та ягоди поділяють на групи: насіннєві – яблука, груші, айва; кісточкові – абрикоси, персики, вишні, черешні, сливи, алича; тропічні – ананаси, манго, папайя;  субтропічні – грейпфрути, апельсини, мандарини, лимони; горіхоплідні – фундук, волоський горіх, каштан, мигдаль; ягоди – виноград, полуниці, обліпиха, чорна смородина, порічки, малина, калина, аґрус; дикорослі – яблука, груші кизил, терен, горобина, ожина, суниці, шипшина, ліщина, кедрові горішки та ін.

Овочева група поділяється на плодові овочі – томатні, гарбузові, бобові, зерняткові;  листові –  капустні, салат, шпинат, щавель, ревінь; цибулинні – цибуля, часник; корене- та клубнеплоди – картопля, буряк, морква, селера. пастернак; пряні та десертні овочі – петрушка, кріп, спаржа, артишоки.

Гриби до теперішнього часу перероблялись тільки дикорослі. В  останні роки широко переробляють гриби, які вирощувались в штучних умовах на спеціальних ґрунтах. Найбільш поширені печериця і «Тешенка» або глив рот пластинчатий. З дикорослих заготовляють та переробляють переважно білі гриби, польські, підберезовики, маслюки, лисички, рижики, грузді, опеньки та ін.

Добова потреба людини в плодах і ягодах складає – 220 г, в овочах і картоплі – 715 г. Суттєву фізіологічну та технологічну роль відіграють пектинові речовини, які відносяться до розчинних харчових волокон ( желювання. прозорість соків, розварюваність та ін.).

Білків в плодах і овочах міститься мало – 1-3 %, за виключенням бобових, які містять 5-8 % білка (зелений горох, квасоля).

Жири не поширені у плодоовочевій сировині, за виключенням горіхоплідних – арахіс, волоський горіх, та бобових – соя.

Біологічна цінність їх обумовлена присутністю вітамінів, макро- та мікроелементів та поліфенольних сполук.

Зерно та олійна сировина

Зернові культури є найважливішим  сировинним ресурсом харчової промисловості, тому що вони можуть бути джерелом вуглеводів, білків, жирів, вітамінів та мінеральних речовин. У різних видах зерна і насіння вміст білків може досягати 30-45 % (на суху масу), крохмалю та інших вуглеводів – 48-58 %, жирів – 40-60 %, вологи – 12-15 %. Зернові культури служать сировиною для борошняної, круп’яної, крохмале-патокової, хлібобулочної, макаронної. кондитерської та інших підгалузей харчової промисловості.

За  хімічним складом зернові культури поділяють на три групи:

- вуглеводвмісні –  пшениця, ячмінь, овес, кукурудза,  рис, просо, гречка;

- білкові – соя,  горох зерновий, квасоля;

- олійні – соняшник, льон, соя, рапс, конопля.

З хлібних злаків в  Україні культивують переважно  пшеницю, жито і ячмінь, з інших зернових – кукурудзу та гречку. Перше місце за площею посівів займає пшениця. Вона в залежності від біологічних особливостей буває м’якою і твердою.  Кожна з них за терміном посіву може бути озимою та яровою. Найбільш врожайні сорти м’якої пшениці, тому під них засівають найбільші площі.

За хімічним складом  і технологічними властивостями  м’які сорти пшениці використовують у хлібопеченні, в кондитерській та крохмале-паточній промисловості. А сорти твердої пшениці використовують у макаронному виробництві.

Жито – друга за значенням після пшениці зернова культура. Його переробляють на борошно і використовують у хлібопеченні. Житнє борошно має більш цінні білки, більшу кількість моно- і дисахаридів, а також макроелементів.

Ячмінь – цінна круп’яна культура, тому значна частина врожаю переробляється на різні крупи. Крім того ячмінь є основною культурою для виготовлення пивного солоду. Саме з ячмінного солоду варять кращі сорти вітчизняного пива.

Кукурудзу, гречку і просо переважно переробляють на крупи. З кукурудзи виробляють також крохмаль, глютен (білковий препарат) і олію.

Горох вирощують на зерно і як овочеву культуру. Зерно технічної зрілості використовують для виготовлення популярних овочевих консервів «Зелений горошок». Достигле зерно використовують як круп’яну сировину і для виробництва горохвяного борошна. З нього отримують добавки, які в Україні замінюють імпортні соєві білкові добавки. Соєві білкові добавки широко використовуються при виробництві різноманітних продуктів – від напоїв і кондитерських виробів до м’ясних і молочних виробів.

Соняшник – основна вітчизняна олійна культура. Насіння кращих сортів соняшника має олійність 50-55 % і високу врожайність. Відходи олійного виробництва – шрот і макуха, містять 14-19 % білків, тому їх як сировину використовують як сировину для отримання білків. Підсмажене очищене ядро соняшника є цінною сировиною у кондитерському виробництві, хлібопеченні та інших галузях.

Льон  і коноплю в Україні вирощують переважно як луб’яні культури для отримання волокна.

В останні роки все  більшої популярності набуває нова олійна культура – рапс. Його посіви в Україні використовують як кормову культуру і як попередник у сівозмінах. Тільки частину посівів використовують для збору насіння. Рапсова олія має високі якісні характеристики, але містить глюкозид – ерукову кислоту, яка небезпечна для здоров’я людини.

М’ясна  та рибна сировина

За обсягами використання сировина тваринного походження посідає  друге місце, поступаючись рослинній. З цієї групи сировини найбільшу цінність і застосування мають – м'ясо, субпродукти. Риба, нерибна водна сировина, молоко та яйце продукти. Ці продукти є єдиним джерелом повноцінних білків та незамінних амінокислот. Крім того, сировина тваринного походження є джерелом жирів, які надають продуктам з неї високої калорійності та смакоароматичних якостей. Ця сировина багата макро- та мікроелементами, водо- та жиророзчинними вітамінами, екстрактивними речовинами.

В теперішній час, у зв’язку з швидким псуванням м’ясної сировини, знайшли широке розповсюдження технології виготовлення харчової продукції, в якій тваринна сировина частково замінюється рослинною сировиною. Це дає можливість крім економії, отримати продукти більш збалансовані за хімічним складом. Харчовою та біологічною цінністю, оскільки тваринна сировина майже не містить вуглеводів.

У свіжому м’ясі, рибі та яйцях на першому етапі зберігання відбуваються складні біохімічні процеси  дозрівання (автолізу білків), які змінюють технологічні та споживчі властивості. Як і при зберіганні соковитої плодоовочевої продукції, важливим завданням технологів є вибір і забезпечення оптимальних умов – температури. Відносної вологості повітря сховищ, інтенсивності вентиляції, санітарного режиму та ін. Тваринна сировина містить багато вологи, яка випаровується при несприятливих режимах.

М'ясо є комплексом м’язової, жирової, з’єднувальної, хрящової та кісткової тканини в їх природній комбінації. Хімічний склад, харчова цінність та технологічні властивості м’яса залежать від багатьох факторів – виду, породи, стану, віку, вгодованості тварин, від анатомічної та морфологічної будови. Від терміну та умов зберігання. В залежності від степеня вгодованості та анатомічної будови м'ясо поділяють на категорії та сорти. Поділ на категорії і сорти залежить також від виду і віку забійних тварин.

Для виробництва харчових продуктів використовують м'ясо, м’ясні субпродукти, кров і кишкові фабрикати  великої і дрібної рогатої худоби,  свиней, коней, а також м'ясо свійської птиці, кролів, нутрій і диких тварин – лосів, косуль, зайців та дикої птиці. Найбільшу питому вагу займає м'ясо великої рогатої худоби, свиней та свійської птиці. М'ясо є сировиною для виробництва ковбасних виробів, м'ясних копченостей, м’ясних напівфабрикатів, консервів. Значна частина м’яса після зберігання реалізується без переробки в охолодженому або замороженому стані.

М’ясні  субпродукти – це переважно внутрішні органи, які видаляються під час первинної переробки м’ясних туш. Вони поділяються на групи – м’якотні, м'ясо-кісткові, шерстні, слизові, та категорії в залежності від їхньої будови та харчової цінності. Їх широко використовують при виробництві ліверних ковбас, консервів та як замінники частини м’яса в м’ясних продуктах. Використання субпродуктів дозволяє зменшити витрати м’яса, розширити асортимент і збагатити продукти харчовими волокнами тваринного походження – колагеном, еластином, осеїном. З цією ж метою широко використовують кров великої рогатої худоби і свиней.

При виробництві ковбасних виробів застосовують натуральну оболонку. Її виготовляють з компонентів кишок великої рогатої худоби, свиней та овець шляхом певної обробки та консервування. З відходів шкіряної сировини отримують модифіковану натуральну оболонку, яка має значні переваги над кишковою оболонкою, а тому зараз набула широкого вжитку.

Для виготовлення деяких видів м’ясних консервів сировиною  являються ковбасні вироби – сосиски, сардельки,  шинка і фарш.

Риба  та інша водна сировина значно поступається м’ясній сировині за обсягами виробництва та використання, але за хімічним складом, харчовою, біологічною цінністю та калорійністю майже дорівнює їй, а за економічними показниками – перевищує. Світові запаси риби оцінюються приблизно від 800 до 1000 млн тонн, а з врахуванням фіто- та зоопланктону – до 2-3 млрд тонн. Не порушуючи біологічної рівноваги, можна щорічно здобувати від 300 до 500 млн т риби. В теперішній час світовий вилов риби сягає у середньому 120-150 млн т щорічно. Тобто біоресурси Світового океану використовуються лише частково і ці запаси самовідновлюються.

Асортимент рибної продукції  налічує близько 800 найменувань. Крім харчової продукції виробляють також технічну, кормову, фармацевтичну та ін. Рибні харчові продукти мають не тільки поживну цінність, а й високу засвоюваність, відмінні споживчі властивості, тому вона відноситься до дієтичних та профілактичних. Засвоюваність білків та жирів риби досягає 07-98 %. Рибні продукти є багатим джерелом жиророзчинних вітамінів А і Д, які майже відсутні в м’ясній та рослинній сировині. Мінеральний склад м’яса риби надзвичайно різноманітний і збалансований з потребами організму людини. За вмістом фосфору, кальцію, йоду, міді, марганцю, риба переважає всі інші види сировини.

Біоресурси  водної сировини поділяються на дві групи – морепродукти тваринного походження і морепродукти рослинного походження. До першої групи відносяться риби, морські ссавці, безхребетні та голкошкірі. Основну частину складає риба.

За анатомічними характеристиками риба поділяється на класи, підкласи, загони, родини, роди, види та різновиди. Крім того риба класифікується за місцем знаходження, розміром, ступенем вгодованості, сезоном вилову та іншим чинникам. Хімічний склад риби, харчова та біологічна цінність, технологічні і споживчі властивості залежать від цих багатьох чинників. Від них залежить і напрям переробки рибної сировини та якість готового продукту. Тому їх треба обов’язково враховувати при організації зберігання, транспортування і переробки. Основними напрямками переробки риби є охолодження, заморожування, соління, маринування, копчення, сушіння, в’яління, виробництво рибних консервів та пресервів, рибної ікри, рибного борошняні крупи, рибного фаршу, кулінарних виробів і напівфабрикатів.

Важливим видом водної сировини є м'ясо морських ссавців – китів, кашалотів, моржів, тюленів та ін. Промислове значення має китове м'ясо. Воно за хімічним складом, технологічними та споживчими властивостями наближається до яловичини, а тому широко застосовується як її замінник при виробництві ковбасних виробів, консервів, фаршів, м’ясної кулінарії.

Морські безхребетні та голкошкірі представлені в промислі раками, крабами, креветками, омарами, лангустами, кальмарами, восьминогами, трепангами, морськими їжаками. Їх м'ясо має високий вміст білків. Надзвичайно різноманітним та цінним є склад мікроелементів, вітамінів та інших фізіологічно активних речовин, а тому воно має дієтичні і лікувальні властивості.

У переробці безхребетні  та голкошкірі використовують для виробництва  консервів, а також копченої, в’яленої, сушеної продукції, в тому числі для фармацевтичних потреб.

З морепродуктів рослинного походження промислом добувають переважно морські водорості та деякі трави. Для харчових потреб використовують бурі і червоні водорості. Представник бурих – ламінарія (морська капуста) переробляється на консерви, солону та сушену продукцію. В зв’язку з підвищеним вмістом йодистих сполук вона має лікувально-профілактичне використання. Її, а також водорості – анфельцію та філофору переробляють для отримання альгінової кислоти та її солей (альгінатів). Альгінати застосовуються як стабілізатори. Загусники, освітлювачі. З червоних водоростей добувають агар-агар і агароїд, які є харчовими драглеутворювачами.

Молоко та молочні продукти як харчова сировина

Молоко свійських тварин – корів, овець, кіз є сировинною не тільки власне молочних продуктів, але і для хлібобулочних, кондитерських та інших виробів. Це пояснюється хімічним складом молока, який максимально близький до потреб організму людини. Воно містить всі необхідні організму людини компоненти – білки, жири, вуглеводи, у легкозасвоюваній формі.

В молоці міститься півтора  десятка різних білкових речовин, з яких  майже 80 % приходиться на казеїн. На здатності казеїну утворювати згусток під дією кислот, солей або ферментів засновані виробництва кисломолочних продуктів, м’яких та твердих сичужних сирів. Вміст білків в молоці складає 2,8-3,6 %, засвоюваність – 98 %.   

 Молочний жир є сумішшю тригліцеридів високо- та низькомолекулярних жирних кислот, фосфоліпідів та стеринів. Завдяки значному вмісту низькомолекулярних жирних кислот, температура плавлення молочного жиру становить 27-34 оС, що сприяє його засвоюванню. Ступінь засвоюваності сягає 95 %.

Вуглеводи в молоці представлені переважно лактозою – молочним цукром, вміст якої у середньому дорівнює 3-5 %. Під впливом ферментів – кефірних дріжджів та багатьох штамів бактерій, вона зброджується з утворенням молочної кислоти. Ця властивість лактози широко використовується при виробництві кисломолочних продуктів. При тривалій термообробці лактоза взаємодіє з білками та іншими амінокислотними сполуками, що призводить до утворення меланоїдинів і зміні кольору молока. Це явище спостерігається при стерилізації молока (згущене молоко), а також при виробництві пряженого молока і ряжанки.

В молоці присутні майже всі водо- та жиророзчинні вітаміни у невеликій кількості. Основні макроелементи молока – кальцій, фосфор, магній, знаходяться в оптимальному для засвоювання співвідношенні і в кількості, достатній для задовільнення більшої частини їх добової потреби. З мікроелементів в молоці присутні залізо, цинк, мідь, марганець, кобальт, йод, молібден та інші.

Вважаючи на те, що молоко швидко псується, його для зберігання досягається різними способами:

– пастеризацією – тепловою обробкою при температурі 65-85 ОС. Пастеризоване молоко направляється в реалізацію або на подальшу переробку і промислове використання;

– сквашуванням за допомогою кисломолочної мікрофлори, в результаті чого отримують різноманітні продукти – кефір, ряжанку, йогурт та ін.;

– консервування шляхом стерилізації, тобто тривалої термічної обробки при температурі понад 100 оС, або шляхом концентрування молока з доданням цукру і виробництва згущеного молока;

– сушінням молока у тонкому шарі. Сухе та відновлене молоко широко використовуються у виробництві кондитерських, хлібобулочних, майонезів, морозива та ін.

У великій кількості  молоко переробляється для масло- та сиропереробних підприємствах з  метою отримання вершків, вершкового масла, м’яких, твердих і плавлених  сирів. Побічною продукцією цих підприємств є пахта, яка утворюється при виробництві масла, та сироватка, яка утворюється  при виробництві сирів. Вони також є цінною сировиною тому, що містять біля 50 % сухих речовин молока. Їх використовують для виробництва молочно-білкових концентратів, у хлібобулочному виробництві, напоїв, лікарських препаратів, технічних та кормових продуктів.

Проблема  забезпечення харчових виробництв сировиною  та шляхи її вирішення

Зростання потреб у продуктах  харчування пов’язане як із швидким  збільшенням чисельності населення, так і з відносним підвищенням добробуту, а це сприяє розширенню виробництва продуктів харчування. В той же час світові запаси ресурсів сировини в розрахунку на душу населення мають тенденцію до зменшення.

Причинами такого зменшення світових ресурсів сировини в різних країнах різні. До них відносяться:

1/ Втрати за рахунок  неповного використання потенціалу  рослинної і тваринної сировини,

2/ Нераціональне використання  продовольчої сировини

3/ Наслідок розвитку  міст і скорочення сільськогосподарських площ

4/ Швидкий розвиток  промисловості.

Шляхи скорочення непрямих втрат продовольчої сировини:

1/ Вдосконалення технологій  вирощування, заготівлі, зберігання  і транспортування сировини;

2/ Використання більш  ефективних та більш продуктивних видів тваринної та сортів рослинної сировини

3/ Збалансування темпів  розвитку виробництва сировини  з нарощування переробних потужностей;

4/ Технічне переоснащення,  реконструкція та розширення  діючих підприємств;

5/ Вдосконалення управління  технологічними процесами та якістю продукції;

6/ Збільшення виходу  корисної продукції з одиниці  вихідної сировини;

7/ Максимальне залучення  місцевої та нетрадиційної сировини, вилучення імпортної та дорогої сировини;

8/ Впровадження у виробництво  новітніх досягнень хімії, біології та технологічної науки для розробки більш ефективних методів обробки, пакування, зберігання;

Класифікація  та характеристика харчових виробництв 

Вся сукупність вітчизняних  харчових виробництв входить до складу Агропромислового комплексу. За видом переробляємої сировини в структурі Агропромислового комплексу виділяють 8 підкомплексів:

1/ Хлібопродуктовий, до складу якого входять – борошномельне, круп’яне, макаронне виробництва та хлібопечення.

2/ М’ясо-молочний включає виробництва з переробки худоби та птиці, мясопереробні підприємства, молочне, масло- та сиропереробні виробництва, молочноконсервні виробництва.

3/ Олієжировий підкомплекс утворюють підприємства з виробництва олії та маргаринів, кулінарних та інших хирових продуктів.

4/ Плодоовочевий об’єднує виробництва цукру, крохмалю, патоки, плодоовочевих консервів та сушених плодів і овочів.

5/ Підкомплекс бродильних виробництв охоплює такі виробництва як пивоваріння, спиртове, дріжджове, виноробне, лікеро-горільчане, слбо- та безалкогольних напоїв.

6/ Харчосмаковий підкомплекс складається з кондитерського, харчоконцентратного, соляного, чайного, кофейного та тютюнного виробництв.

7/ Яйцепродуктовий підкомплекс включає підприємства, що займаються переробкою свіжих яєць свійської птиці на сушені або заморожені яєчні продукти

8/ Підприємства рибопродуктового підкомплексу займаються розведенням, вирощуванням. Виловом і переробкою рибної та іншої сировини.

В залежності від способу  добування і обробки сировини харчові підприємства поділяють на дві групи – добувні та переробні. Переважна більшість відноситься до переробних. Їх діяльність зводиться до первинної або подальшої глибокої переробки вихідної сировини. І тільки підприємства соляної та рибодобуваючої галузі відносяться до добувних.

За способом отримання кінцевого продукту підприємства об’єднані в 4 групи:

1/ підприємства, які вилучають один або декілька корисних компонентів з переробляємої сировини. До таких підприємств відносяться цукрово-бурякове, борошномельне, круп’яне, крохмальне, олійне та ін.

2/ підприємства, які при виробництві цільового продукту видаляють з сировини некорисні або надлишкові компоненти, тим самим концентрують, підвищують вміст корисних. В цю групу відносяться плодоовочесушильне, маслоробне, сироробне та ін.

3/ підприємства, продукцію яких отримують шляхом комбінування різних видів сировини або проміжних продуктів. Це кондитерські, консервні, харчоконцентратні, чайні, тютюнові, кофейні виробництва.

4/ підприємства, що переробляють продукцію інших підприємств, тобто продукцію, яка вже пройшла первинну переробку – макаронне, лікерогорільчане, цукрорафінадне, рибопереробне, м'ясо-переробне, маргаринове та ін.

За ступенем або глибиною переробки вихідної сировини харчові виробництва об’єднуються у дві групи – підприємства з первинної та вторинної переробки. В першу групу входять підприємства, які здійснюють початкову (первинну) переробку сільськогосподарської сировини: цукрово-бурякове, картопляно-крохмальне, спиртове, тварино - та птахопереробне та ін. Підприємства другої групи здійснюють подальшу, більш глибоку переробку продукції, отриманої після первинної переробки. До них відносяться – лікеро-горілчані (переробляють спирт), кондитерські (використовують цукор, борошно та ін..), ковбасні (переробляють м'ясо, сало), хлібобулочні і макаронні виробництва (борошно, крупа).

За принципом, покладеним в основу технології виробництва продукції, можна виділити:

1/ підприємства, технології яких базуються на процесах бродіння – пивоваріння, виноробства з виготовлення м’яких та твердих сирів, хлібобулочне та кисломолочне виробництво.

2/ підприємства, засновані на використанні механічної або термічної обробки – борошномельне, круп’яне, макаронне, консервне виробництва.

Особливості харчових продуктів та їх виробництва