Оцінка фінансово-економічного стану підприємства

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства

За умов переходу економіки  України до ринкових відносин, суттєвого  розширення прав підприємств у галузі фінансово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасного  та якісного аналізу фінансового стану підприємств, оцінки їхньої ліквідності, платоспроможності і фінансової стійкості та пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності.

Особливого значення набуває  своєчасна та об'єктивна оцінка фінансового стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі своєчасного й об'єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового  стану підприємства, його платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості  необхідний ще й тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато в чому залежать від  його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан підприємства і банки, розглядаючи  режим його кредитування та диференціацію  відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства - це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів. Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники  обсягу виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг і нижча  їх собівартість, то вища прибутковість  підприємства, що позитивно впливає  на його фінансовий стан

Неритмічність виробничих процесів, погіршання якості продукції, труднощі з її реалізацією призводять до зменшення  надходження коштів на рахунки підприємства, в результаті чого погіршується його платоспроможність.

Існує і зворотний зв'язок, оскільки брак коштів може призвести  до перебоїв у забезпеченні матеріальними  ресурсами, а отже у виробничому  процесі.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного  використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного  функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансового  стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан - це одна з найважливіших характеристик  діяльності кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового  стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва  і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань  перед бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати  з використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить критичну оцінку фінансових результатів  діяльності підприємства як у статиці  за певний період, так і в динаміці - за ряд періодів, дасть змогу  визначити "больові точки" у  фінансовій діяльності та способи ефективнішого  використання фінансових ресурсів, їх раціонального розміщення. Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового  стану є:

• дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;
• дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;
• об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
• оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;
• аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;
• визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Аналіз фінансового стану  підприємства є необхідним етапом для  розробки планів і прогнозів фінансового  оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а  також для необхідного диференціювання  відсоткових ставок.

У результаті фінансового  аналізу менеджер одержує певну  кількість основних, найбільш інформативних  параметрів, які дають об'єктивну  та точну картину фінансового  стану підприємства.

При цьому в ході аналізу  менеджер може ставити перед собою  різні цілі: аналіз поточного фінансового  стану або оцінку фінансової перспективи  підприємства. Аналіз фінансового стану - це частина загального аналізу  господарської діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв'язаних розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв'язані, мають спільну  інформаційну базу (рис. 9.1).

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

• орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;
• множинність об'єктів-користувачів;
• різноманітність цілей і інтересів суб'єктів аналізу;
• максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього  фінансового аналізу, який здійснюється партнерами підприємства, контролюючими  органами на основі даних публічної  фінансової звітності, є:

• аналіз абсолютних показників прибутку;
• аналіз показників рентабельності;
• аналіз фінансового стану, фінансової стійкості, стабільності підприємства, його платоспроможності та ліквідності балансу;
• аналіз ефективності використання залученого капіталу;
• економічна діагностика фінансового стану підприємства.

На відміну від внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу  більш формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього  і внутрішнього аналізу пов'язана  з різницею інформаційного забезпечення і завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану підприємства є:

• аналіз майна (капіталу) підприємства;
• аналіз фінансової стійкості та стабільності підприємства;
• оцінка ділової активності підприємства;
• аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що на них впливають;
• аналіз кредитоспроможності підприємства;
• оцінка використання майна та вкладеного капіталу;
• аналіз власних фінансових ресурсів;
• аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;
• аналіз самоокупності підприємства.

Цей аналіз здійснюється аналітиками  підприємства і грунтується на широкій  інформаційній базі, включаючи й  оперативні дані.

Традиційна практика аналізу  фінансового стану підприємства опрацювала певні прийоми й методи його здійснення.

Можна назвати шість основних прийомів аналізу:

1) горизонтальний (часовий)  аналіз - порівняння кожної позиції  звітності з попереднім періодом;

2) вертикальний (структурний)  аналіз - визначення структури фінансових  показників з оцінкою впливу  різних факторів на кінцевий  результат;

3) трендовий аналіз - порівняння  кожної позиції звітності з  рядом попередніх періодів та  визначення тренду, тобто основної  тенденції динаміки показників, очищеної від впливу індивідуальних  особливостей окремих періодів (за  допомогою тренду здійснюється  екстраполяція найважливіших фінансових  показників на перспективний  період, тобто перспективний прогнозний  аналіз фінансового стану);

4) аналіз відносних показників (коефіцієнтів) - розрахунок відношень  між окремими позиціями звіту  або позиціями різних форм  звітності, визначення взаємозв'язків  показників;

5) порівняльний аналіз - внутрішньогосподарський  аналіз зведених показників звітності  за окремими показниками самого  підприємства та його дочірніх  підприємств (філій), а також міжгосподарський  аналіз показників даної фірми  порівняно з показниками конкурентів  або із середньогалузевими та  середніми показниками.

6) факторний аналіз - визначення  впливу окремих факторів (причин) на результативний показник детермінованих (розділених у часі) або стохастичних (що не мають певного порядку)  прийомів дослідження. При цьому  факторний аналіз може бути  як прямим (власне аналіз), коли  результативний показник розділяють  на окремі складові, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Предметом фінансового  аналізу підприємства є його фінансові ресурси, їх формування та використання. Для досягнення основної мети аналізу фінансового стану підприємства - об'єктивної його оцінки та виявлення на цій основі потенційних можливостей підвищення ефективності формування й використання фінансових ресурсів - можуть застосовуватися різні методи аналізу.

Методи фінансового  аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі  та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані  методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу  грунтуються на описуванні аналітичних  процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках  та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

• експертних оцінок і сценаріїв,
• психологічні,
• морфологічні,
• порівняльні,
• побудови системи показників,
• побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них  велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів  фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко  формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

• ланцюгових підстановок,
• арифметичних різниць,
• балансовий,
• виокремлення ізольованого впливу факторів,
• відсоткових чисел,
• диференційний,
• логарифмічний,
• інтегральний,
• простих і складних відсотків,
• дисконтування.

У процесі фінансового  аналізу широко застосовуються і  традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні  методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні  методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод  головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану  підприємства в сукупності становить  методологію та методику аналізу. Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати  та ідентифікувати взаємозв'язки між  основними показниками. Існують  три основні типи моделей, які  застосовуються в процесі аналізу  фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є  основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання  фінансової звітності у різних аналітичних  розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних  коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для  прогнозування доходів та прибутків  підприємства, його майбутнього фінансового  стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані  факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних  результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому  аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів  виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних  від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною  мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних  моделей.

Таким чином, у ході аналізу  фінансового стану підприємства можуть використовуватися найрізноманітніші  прийоми, методи та моделі аналізу, їхня кількість та широта застосування залежать від конкретних цілей аналізу  та визначаються його завданнями в  кожному конкретному випадку.

Підбиваючи підсумок розгляду сутності оцінки фінансового стану  підприємства, слід іще раз підкреслити, що необхідність та значення такої  оцінки зумовлені потребою систематичного аналізу та вдосконалення роботи за ринкових відносин, переходу до самоокупності, самофінансування, потребою в поліпшенні використання фінансових ресурсів, а  також пошуком у цій царині резервів зміцнення фінансової стабільності підприємства.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації) необхідна  відповідна інформаційна база. Такою  можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс — підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування у грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). Спрощену форму балансу показано в табл. 17.2.

Баланс має дві рівновеликі  частини: актив, де подається склад засобів підприємства (активів), і пасив, що характеризує джерела їхнього формування. Активи за своєю суттю поділяються на матеріальні, нематеріальні та фінансові, які мають таку характерну ознаку, як ліквідність, тобто більшу чи меншу здатність перетворюватися на платіжні засоби — гроші. За цією ознакою активи групують у три розділи в порядку зростання рівня ліквідності. Найбільшу (абсолютну) ліквідність мають гроші та цінні папери, які можуть бути платіжними засобами або швидко реалізовуватися на ринку (короткострокові фінансові вкладення).

У пасиві балансу кошти  підприємства (організації) складаються  з двох частин — власного й залученого капіталу в різних формах заборгованості. Власний капітал утворюється з двох основних джерел. Перше джерело — внески власника підприємства (організації) або номінальна вартість проданих акцій акціонерного товариства. Цю складову власного капіталу вітчизняних суб’єктів господарювання називають статутним капіталом (фондом). Другим основним джерелом є акумульований (нерозподілений між власниками і найманими працівниками) прибуток від виробничо-господарської діяльності підприємства (організації).

Боргові зобов’язання (пасиви) у балансі поділяються на довго- і короткострокові. Довгострокові — це ті зобов’язання, які погашаються не раніше ніж через рік від дати складання балансу, короткострокові — у межах року. Короткострокові боргові зобов’язання включають не тільки кредити, а й різні форми кредиторської заборгованості: за одержані товари, аванси, видані векселі, за розрахунками щодо оплати праці, виплати податків, обов’язкових відрахувань на соціальні заходи тощо. Сума пасивів балансу завжди дорівнює сумі активів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів  балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану  підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану  дату здійснюється на підставі аналізу  системи розрахункових показників. Загальновживані групи таких  показників наведено на рис. 17.2.

Прибутковість підприємства вимірюється  двома показниками — прибутком  і рентабельністю. Прибуток виражає  абсолютний ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу  його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність — це відносний показник ефективності роботи підприємства, який у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати)використовують у розрахунках.

Передусім виокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і  рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рис. 17.2. Групи розрахункових  показників для оцінки 
фінансово-економічного стану підприємства.

Рентабельність  активів (Р_а) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

, (17.5)

де  — загальний (чистий) прибуток підприємства за рік; — середня сума активів за річним балансом.

Обчислюючи цей показник виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування). Єдиного методичного підходу  тут не існує. Тому треба обов’язково  зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за умов диверсифікації). У  цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається їхня рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Рентабельність  власного капіталу ( ) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

, (17.6)

де  — чистий прибуток підприємства; — власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства. Вона дорівнює сумі активів за мінусом  усіх боргових зобов’язань.

Рентабельність  акціонерного капіталу ( ) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

, (17.7)

де  — статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник можна обчислювати  також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу — їхню номінальну вартість.

Рентабельність  продукції ( ) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою

, (17.8)

де  — прибуток від реалізації продукції за певний період;

 — повна собівартість реалізованої  продукції.

Рентабельність продукції  можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

У багатономенклатурному  виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також  рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність одного виробу ( ) розраховується формулою:

, (17.9)

де  — відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає  практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут служать  оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської  заборгованості.

Оборотність активів ( ) — це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

, (17.10)

де  — виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період; — середня величина активів за той самий період.

За цих умов середня  тривалість одного обороту ( ) становитиме

, (17.11)

де  — кількість календарних днів у періоді.

Оборотність товарно-матеріальних запасів ( ) виражається кількістю оборотів за певний період:

, (17.12)

де  — повна собівартість реалізованої продукції за певний період; — середня величина запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами  оплати дебіторської і кредиторської  заборгованості.

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями  продукції підприємства ( ) обчислюється за формулою

, (17.13)

де  — дебіторська заборгованість (заборгованість) покупців; — кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік — 360, квартал — 90); — обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

За період платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а провадження (проти встановленого терміну або проти минулого року) — небажаним і потребує з’ясування причин.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам ( ) визначається співвідношенням:

, (17.14)

де  — величина кредиторської заборгованості постачальникам; — обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорочення  за інших однакових умов не визначається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням  власного й залученого капіталу. Для  цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії ( ) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:

, (17.15)

де  — власний капітал підприємства; — підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

За даними табл. 17.2, наприклад,

.

Це означає, що активи підприємства на 62% забезпечено власними коштами. Решта (38%) фінансується за рахунок боргових зобов’язань. Така величина коефіцієнта  є прийнятною — борги покриваються власним капіталом. Якщо , то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів ( ) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто

, (17.16)

де  — боргові зобов’язання підприємства (залучений капітал).

Так, згідно з даними балансу  підприємства (табл. 17.2)

Отже, власний капітал  перевищує борги підприємства в 1,625 рази. Нормальною вважають ситуацію, коли .

На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення  частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

За певних умов кредити  вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу. Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення ) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто його здатність вчасно розраховуватися  з боргами, визначається за допомогою  коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов’язання покриваються ліквідними активами. А  оскільки поточні активи мають різну  ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності — загальної, термінової та абсолютної.

Коефіцієнт загальної  ліквідності ( ) — це відношення оборотних активів (розділи ІІ і ІІІ активу балансу) до короткострокових пасивів (розділ ІІІ пасиву):

, (17.17)

де  — оборотні активи підприємства; — короткострокова заборгованість підприємства.