Оцінка стану заповідної справи в Херсонській області

 «Оцінка стану заповідної справи в Херсонській області»

ВСТУП

Вагоме місце у відновленні  природи в нашій країні відведене  розвитку природно-заповідного фонду  як складової частини реалізації стратегії гармонійного розвитку суспільства. Після введення в дію у 1992 році Закону України „Про природно-заповідний фонд”  відбулося значне зростання кількості та площі територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України. Пріоритетного значення набуло створення об’єктів високого рівня заповідності (природні заповідники) та багатофункціональних об’єктів (біосферні заповідники, національні природні та регіональні ландшафтні парки). Вирішення проблеми надання стабільності процесу нарощування площі земель, що підлягають особливій охороні, як стратегічной задачі щодо досягнення екологічної стійкості території країни забезпечує прийняття Закону України „Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015 роки” .                  

Основним і надійним засобом збереження біотичного різноманіття є система ПЗФ, яка формується на міжнародному, загальнодержавному та місцевому рівнях. Для започаткування створення репрезентативної мережі природно-заповідних територій на перших двох  рівнях у нашій країні було розроблено і прийнято Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні („Заповідники”, 1994).

Метою роботи є оцінити  стан заповідної справи Херсонської  області.

Для досягнення мети були видвінути  такі завдання:

1. Описати загальні відомості про область
2. Охарактеризувати ступінь антропогенної трансформації  ландшафтів
3. Описати різноманітність грунтового покриву
4. Описати види біоти області, що занесені до червонної книги україни
5. Оцінити окремі об’єкти природно-заповідного фонду
6. Зробити загальну оцінку природно-заповідного фонду
7. Описати рідкісні та зникаючі види тварин і рослин.
8. Оцінити роль області у розбудові Національної екологічної мережі
9. Дати рекомендації по природно-заповідному фонду Херсонської області

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО  ОБЛАСТЬ

1.1. Адміністративне  положення області.

Херсонська область — область  у південній частині України, у межах Причорноморської низовини. На північному заході межує з Миколаївською, на півночі — з Дніпропетровською, на сході — із Запорізькою областями  України, на півдні з Автономною Республікою  Крим. Утворена 30 березня 1944 року. Територія 28,5 тисяч км² (4,7 % від території України).

     Територією області проходить державний кордон протяжністю 458 км, у тому числі 350 км Чорним і 108 км Азовським морями. На кордоні розташовано 4 пункти пропуску: авіа, річковий порт, морські порти м. Херсона і м. Скадовська. Відстань від Херсона до Києва залізницею — 664 км, шосейними шляхами — 605 км [1].

Межує на сході — з Запорізькою, на північному заході — з Миколаївською, на півночі — з Дніпропетровською  областями, на півдні по Сивашу і Перекопському  перешийку — з Автономною Республікою  Крим.

1.2. Географічне  положення

Область розташована в степовій зоні Східно-Європейської рівнини в  нижній течії Дніпра. З заходу на схід територія області простягається  на 258 км, з півдня на північ майже  на 180 км [1]. Крайніми пунктами Херсонської області є: на півночі селище Федорівка Високопільського району, на півдні — залізнична станція Сиваш (півострів Чонгар) Генічеського району, на заході — мис Середній на півострові Ягорлицький Кут в Голопри-стангському районі і на сході село Новий Азов Генічеського району. Омивається Чорним і Азовським морями, а також Сивашем (Гнилим морем). На території області протікає 19 річок. Найбільші ріки: Дніпро — довжиною 178 км, Інгулець — довжиною 180 км. Максимальна висота над рівнем моря — 101 м біля с. Ушкалка Верхньорогачицького району, мінімальна — мінус 0,4 м на ділянках узбережжя Сиваша.

1.3. Макро-  і мезорельєф. Геологічні умови.

Геоморфологічна будова території, на якій розташована Херсонська область, склалася під впливом ендогенних і екзогенних факторів, які діяли  в кайнозої. У загальному плані  геоморфологічна будова області - слабохолмиста  рівнина, характер розчленування якої обумовлений геологічною будовою і тектонікою. Між геоструктурою і рельєфом на всій території області існує прямий зв'язок.

Особливістю геоморфологічного  будови Херсонській області є  і те, що вона повністю розташована  в межах найнижчого геоморфологічного  рівня України - Причорноморського, переважні висоти якого 50-60 м над  рівнем моря. Широкі межиріччя є  майже плоскими рівнинами без  великих коливань відносних висот.

Територія області має  загальний ухил з північного заходу на південний схід. Середня абсолютна  висота території області становить 46 м, максимальна амплітуда висот 101,4 м. Біля с. Ушкалка Верхньорогачицького  району знаходиться найвища точка  області - 101 м. Мінімальні відмітки - мінус 0,4 м на деяких ділянках узбережжя  Сиваша [2].

У тектонічному відношенні територія Херсонської області  ділиться на три частини. Перша - зона нижньопротерозойських складчастості - Український кристалічний щит (південні схили його Середньопридніпровському блоку). Кордон цієї частини проходить  по лінії Калінінське - Каховка - Іванівка. Тут поєднуються лінійні або  куполоподібна антиклинорії (Нікопольський, Каховський, Білозерський) з синклінорій (Великолепетиський, асканійської). Інша частина - Причорноморська западина, яка є зануреним південним  схилом Східно-Європейської платформи. За геофізичними даними глибина залягання  архейсько-протерозойской платформи  становить тут від 1000 до 3000 м. Південна межа докембрійського фундаменту проходить  по акваторії північно-західній частині  Чорного моря, середині Сиваша, північніше півострова Чонгар і Генічеська. Тут  на крайньому південному сході в  фундаменті виділяється причорноморська  западина герцинской Скіфської плити, яка складає третю тектонічну структуру Херсонській області. Глибина залягання цієї частини  фундаменту - 3000-3600 м.

У формуванні як докембрійського, так і герцинського блоків фундаментів  велика роль належить розломно-блокової тектоніки, проявом якої стали витягнуті  з півночі на південь в субмеридіональними напрямку чотири регіональні розлому, а також мережу локальних розломів між ними як субмеридіонального, так  і субширотного напрямків. Сучасні  вертикальні рухи земної кори дуже диференційовані.

У рельєфі Херсонській  області виділяють такі складові частини: Бузько-Дніпровська, Токмацький, Асканійсько-Мелітопольська, Нижньо-дніпровська  рівнини і Присиваську низовину.

Бузько-Дніпровська лісова рівнина займає всю правобережну частину Херсонської області  і нешироку смугу на лівому березі Дніпра вздовж Каховського водосховища. Вона має найбільші абсолютні відмітки висот і слабкий ухил на південь до узбережжя Чорного моря. Будова поверхні відрізняється незначною розчленованістю, широкими вододільними плато Інгульця і Дніпра на півночі і Південного Бугу і Дніпра на півдні. Долини цих річок врізані неглибоко. Коливання відносних висот на півночі становить 50-80 м, на півдні - 20-30 м [2].

Найвищі гіпсометричні позначки 90-100 м відзначаються на лівобережжі  Дніпра. Слабодернованні плоскі вододіли характеризуються розвитком подів  різної морфологічної виразності. Поди займають до 10% площі рівнини, в значній  більшості мають глибину до 2 м  і діаметр від 100 до 500 м.

У долині Інгульця виділяється  широка заплава і три надзаплавні  тераси. У місцях виходів корінних порід форма схилів складна, має  вигляд уступів. Русло Інгульця характеризується великою звивистістю. Широка заплавах Інгульця розташована на двох гіпсометричних рівнях. Перша надзаплавна піщана тераса проявляється окремими ділянками. Найбільший піщаний ділянку пролягає біля сіл Калінінське і Бобровий Кут. Надзаплавна лісова тераса займає велику площу і досягає ширини 1,5-2 км. У прирічкових смугах Інгульця і ​​Дніпра до 12% площі займає яружно-балковий тип рельєфу.

Токмацький слабонахильна  лісова рівнина займає лівобережну  південну частину Херсонської області. Її південною межею є слабо-виражений  уступ по лінії Каховка - Іванівка до асканійської-Мелітопольської терасовою  рівнини. В геологічного тектонічному відношенні вона розташована на південному схилі Українського кристалічного  щита до Причорноморської западини, де поверхня фундаменту поступово знижується. На півдні рівнини поверхні докембрійських відкладень поглиблюються до 600 м. Тільки їх краю порізані ярами та балками, а на вододільних просторах ідеальну рівнинність порушують поди - замкнуті пониження різних розмірів і форм. Абсолютні відмітки поверхні складають 60-70 м. Від лінії, яка проходить  приблизно через смт. Горностаївка - с. Покровка, існує помітний ухил поверхні на південь від 70-80 до 40-50 м. Цей розтягнутий  на 30-40 км похилий уступ розчленований  дрібними плоскодонними балками - розділами. Південна межа цього похилого широкого уступу збігається з південною межею  Токмацької слабо нахильної лісової  рівнини  [2].

Асканійське-Мелітопольська терасовою рівнина є продовженням на південь Токмацький. Її південна межа проходить по корінній частині  Перекопського перешийка, далі трохи  на північ узбережжям Сиваша до Генічеська. На заході вона проходить по лінії Каховка - Хорли, а на сході виходить за межі області. На сході рівнини найбільш поширеним є рівнинно-лощина тип рельєфу. Лощини, так само як і поди, неглибокі і мало помітні. У центральній частині цієї рівнини на широкому вододільному просторі багато ледь помітних замкнених подів просадного походження. На півночі різко виділяються у рельєфі Дмитровський та Серогозскій розділи, на схилах яких відбувається досить інтенсивне площинне змивання. Північно-східна частина рівнини дрен верхів'ями балок Великий Утлюк і Малий Утлюк і виділяється як район дренованого яружно-балочного типу з широкими обривистими вододілами.

Нижньодніпровська терасовою-дельтова рівнина за природними умовами найбільш різко виділяється серед всіх областей степової зони України. Геологескую  основу сучасного рельєфу цієї території  створюють алювіально-дельтові піщані відкладення, лесовидні супіщані суглинки, які залягають на розмитих, різноманітних  за літологічних складом відкладах  неогену: вапняково-мергельних утвореннях меотіс, понтічних вапняках і піщано-глинистих  відкладах Куяльницького ярусу. Орфографічно рівнина поділяється  на два рівні - північно-східний з  абсолютними відмітками висот 40-50 м  і південно-західний з висотами 3-5 м. В цілому це слабохолмистої низовина [2].

Плавні Дніпра від Нової  Каховки до Дніпровського лиману добре виражені в рельєфі. Вони поступово  розширюються від 2-3 до 10-12 км. Висота плавнів  над рівнем Дніпра змінюється від 2-2,5 м біля Нової Каховки до 1 м  біля Херсона. Нижньодніпровські плавні надзвичайно порізані протоками  і рукавами. Часто зустрічаються  озера різних розмірів і конфігурацій. Нижче Херсона русло річки  розділяється на численні русла, створюючи  сучасну дельту .

Від Нової Каховки до Кінбурнської коси поруч з плавнями Дніпра і  Дніпровським лиманом на протязі 150 км розташовано 7 великих піщаних  масиву-арени, відокремлені один від  одного вузькими супесчано-суглинкових  зниженнями. До плавням Дніпра безпосередньо  примикають 5 з них - Каховська, козаче-Лагерна, Алешковский, Збур'ївський і Іванівська. На південний схід від Алешковского масиву на відстані 15-20 км від плавнів  Дніпра розташована Чалбаская (Виноградівська) арена. Сьомий масив розташований на Кінбурнському півострові. Загальна площа арен складає 161 тис. га. Всі  піщані масиви мають горбисту поверхню з коливаннями висот 15-20 м. Кожна  з них характеризується чергуванням  піщаних пагорбів і впадин із замкнутими поглибленнями. Між масивами виділяються  западини - залишки колишніх старорусел Дніпра, в яких зустрічаються солоні озера.

На східній стороні  рівнини значно поширені поди і розкидані  зрідка піщані острівці (соловьевской піски, Солоні кучугури, урочища Тополя, Топази). У приморській смузі рівнини  поширені приморські суходоли, підтоплені морськими водами, піщано-черепашкові  прибережні вали, острови і коси і лагунові озера .

Присиваську низовину займає південну найбільш знижену область  Причорноморської низовини, відокремлену від Кримського півострова Сивашем. Загальні риси її геолого-геоморфологічної будови виділяються становищем в  межах западини до Кримського передгірного прогину. Кристалічний фундамент опущений на велику глибину і покритий потужною товщею палеозойських, мезозойських і  кайнозойських відкладень. В геоморфологічному  відношенні - це морська акумулятивна терасовою рівнина, в межах якої виділяються 3 терасні рівнини - древня і молода верхнепліоценовие і  древнеевксінская. Середнє значення абсолютних відміток висот становить 5-6 м, окремі ділянки мають позначки - 0,4 м нижче рівня моря [2].

1.4. Гідрологічні  умови

За гідрологічним районуванням Херсонська область знаходиться  в зоні недостатнього водопостачання рівнинної частини України. В  межах цієї зони виділяють декілька гідрологічних областей. Херсон відноситься  до 2-ої з них. Правобережну частину  від північної межі до гирла Інгульця відносять до Нижньобузько-Дніпровської області недостатнього водопостачання, лівобережну і крайній південь  правобережною — до Причорноморської області надзвичайно низького водопостачання [1].

Води суші Херсонської  області складають поверхневі води — річки, озера, болота, штучні водойми (водосховища, ставки, канали) і підземні води.

Херсонська область знаходиться  в зоні сухих степів на вододілі річок пониззя Дніпра і Чорного  моря. Густота річкової сітки сягає  всього 50-100 м на 1 км² площі.

В області налічується 19 малих річок та балок довжиною більше 10 км і 163 річки та балки (в  гирлі Дніпра) довжиною менше 10 км. До річок, довжина яких перевищує 10 км, належать Каланчак, Велика Калга, Конка, Козак, Інгулка, Білозірка, Рвач, Чайка. Усі річки належать до басейну Дніпра і лише тільки р. Каланчак впадає в Чорне море. А в Приморській смузі, між нижньою течією Дніпра і Азовським морем, постійних річок немає зовсім [1].

Для рік Херсонщини характерне змішане живлення: снігове живлення становить 85-90%, підземне - 10-15%. Режим  річок характеризується значними весняними  повенями, переважно в березні, та низьким літнім рівнем з незначними дощовими паводками. Весняні повені на малих (менше 10 км завдовжки) річках спостерігається не щорічно, замерзання річок відбувається приблизно 15-25 грудня, льодохід - 5-10 березня. У зв'язку з характерними для Херсона нестійкими зимами, коли періоди з низькою температурою повітря уриваються відлигою різної тривалості, під час переходу температури повітря через 0°С на річках встановлюється нестійкий льодовий режим з утворенням заберегів, сала, зрідка шуги, а в окремі роки - льодоставу. Товщина льоду на річках з природним режимом становить від 5-10 до 15-20 см.

Дніпро — велика ріка (в межах області її довжина  — 216 км), яка проходить степ транзитом  і разом з Каховським водосховищем розділяє територію на дві частини  — правобережну і лівобережну. Правобережна частина розчленована долинами малих  річок, балками та ярами. Лівобережжя  — це майже горизон­тальна степова  рівнина з плоскодонними впадинами  — подами. Унікальні утворення - поди — є величезними басейнами  для стоку талих снігових вод  та атмосферних опадів із навколишніх  водозбірних площ. Поди виконують  таку ж роль як річки і балки, замикають  круговорот води в природі, їх площа  сягає 160 тис. га. Найбільші поди —  Агайманський, Великий Чапельський  та Сиваський. В Каховському районі проводиться експеримент по створенню  в подах шляхом корінної меліорації нового культурного орного шару. Під  культурні поля вже використовується майже 100 тис. га [1].

В районах, що прилягають до берегів Дніпра, велика кількість  балок і ярів. Найбільші балки: Рогачик, Широка, Роздори, Хрещата, Мерзлякова, Довга, Каїри, Софіївка, Сомова, Любимівка, Бургунка, Глибока, Велика Кам'янка, Тягинка. Пригирлові частини більшості цих  балок затоплені водами Каховського  водосховища.

Азовське море і Сиваш  приймають рад балок, найдовшими з них є Утлюк і Малий  Утлюк, балки Таранга, Тайгур і Геренж Єлога, всі впадають в Сиваш.

Як правило, в районах, де кількість водних ресурсів незначна, якість їх незадовільна. В останні  десятиріччя у річок виникло  майже хронічне і прогресуюче  захворювання: внаслідок замулювання  русла річок піднявся рівень ґрунтових  вод, що призвело до заболочення русел, зниження якості води. Порівняно з  великими і середніми річками  мала річка першою приймає «удар  на себе».

Балка Тягинка — права  притока Дніпра, протікає через с. Микільське Білозерського району. Існує  версія, що в давнину в гирлі  річки існувало м. Тягинь з язичницьким  храмом, де приносили жертви богам. м. Тягинь можна розглядати як культовий центр автохтонного населення Північного Причорномор'я — індоаріїв.

У межах області є чимало природних водоймищ — озер. Вони різні за походженням основи (лиманові, лагунні, еолові, просадні), за рівнем мінералізації  води (прісні, солонуваті, солоні, розсоли), за характером водного балансу (стічні, безстічні).

За територіальним розташуванням  озера Херсонщини поділяються на дві групи:

1. Озера в долині р. Дніпро
2. Озера південних приморських територій області

Озера в долині р. Дніпро — плавневі — мають здебільшого  овальну, подовжену чи округлу форму  основи, розлогі низькі береги. Дно  їх покрите шаром сапропелевого  чорного чи темно-сірого мулу з домішкою детриту. Майже всі озера стічні. Режим їх пов'язаний з режимом  річок, в плавнях яких вони знаходяться. Температура води влітку сягає 24-26°С. Зимою озера замерзають. Береги їх покриті типовою прибережною  рослинністю. В межах літоралі розвиваеться водна рослинність. Ці озера є  районами рекреації. В нижній частині  Дніпра розташовані більш як 140 озер, більшість з яких називають лиманами [1].

Болота займають в межах  Херсонської області 31,8 тис. га. Це становить 0,11% території — більш, ніж в  інших областях степової зони (0,05%). Болота знаходяться в основному  в Білозерському, Цюрупинському  та Голопристанському районах. Торф'яні  болота утворилися в результаті заболочування  водоймищ в низов'ї Дніпра, а також  плавнів його численних рукавів  та деяких приток, в основному на зниженому лівобережжі. Це виключно низовинні болота. Найбільший масив  — Кардашинськоє болото з середньою  глибиною торфу до 1,25 м і максимальною 4,5 м. Зольність торфу до 50%.

Заболочені ділянки в  плавнях нижнього Дніпра характеризуються чагарниками очерету за участю інших  водно-болотяних рослин на ілових- і  торф'яно-болотяних відкладеннях. Потужність їх невелика (не більше 1 м), зольність  значна.

На території Херсонщини розташовані штучні водойми декількох  видів: водосховища, ставки, канали.

В межах Херсонської області  частково знаходиться Каховське  водосховище, площа якого становить 2155 км2, об'єм 18,2 км3, довжина 230 км (у т.ч. територією Херсонської області  — 100 км), найбільша ширина — 25 км. Має  сезонне регулювання стоку. Коливання  рівня води до 3,3 м.

На території області  області створено більше 200 ставків  загальною площею 12,3 тис. га. Більшість  ставків — це водойми, які наповнюються виключно поверхневими водами, — талими і стічними. В період весняної повені їх розміри збільшуються.

Херсонська область розташована  в межах Причорноморського артезіанського басейну — гидрогеологической структури  на півдні України. Природними чинниками  формування підземних вод є інфільтрація атмосферних опадів і поверхневих  вод в межах басейну і надходження  підземних вод з Українського кристалічного щита. Загальний напрям руху підземних вод — на південь, в цьому ж напрямі збільшується мінералізація води. На всій території  області поширені водоносні комплекси  антропогенних, неогенных і палеогенних  відкладень, що складаються з численних  гідравлічно зв'язаних між собою  водоносних горизонтів. Антропогенні водоносні горизонти містяться  в алювіальних, лиманово-морських і  еолових пісках і покривних суглинках  на вододілах і річкових терасах. Водоносний комплекс неогенных відкладень на глибині 1,5-240 м складається з  гідравлічно зв'язаних між собою  водоносних пісків і вапняків, розділених водостійкими породами. До водоносного  комплексу палеогенних відкладень належать водоносні горизонти в  пісках, мергелях, що розтріскалися, і  вапняках на глибині 10-1000 м [1].

Прогнозовані ресурси  підземних вод з мінералізацією до 3 г/л складають в Херсонській  області 4,05 млн.м³ в добу, що становить 65% прогнозованих ресурсів Причорноморського  артезіанського басейну.

Забезпеченість питними  підземними водами одного жителя складає  в південно-західній частині області 2,3-5,5 м³ в добу, на решті території  — 0,2-0,6 м³ в добу (в середньому по Україні — 1,15 м³ в добу).

На природні умови залягання, формування ресурсів і хімічний склад  води істотно впливають антропогенні чинники. Фільтрація поверхневих вод  з гідротехнічних споруд (Каховського  водосховища, каналів) і на зрошуваних масивах зумовили на великих територіях інтенсивне підняття рівня, збільшення мінералізації і забруднення  підземних вод.

Термальні води — підземні води з температурою більш +20 °C виявлені на значній території області  на південь від широти Горностаєвки. Температура води на глибині близько 1 км. складає +45-50°С, глибше за 1 км. — +50-60°С, 2 км. — +70-80°С [1].

Чорне море (площа 413 тис. км2) займає глибоку тектонічну западину з переважаючими глибинами близько 2000 м і максимальною глибиною 2245 м. Але його північно-західна частина, яка омиває Херсонську область, є  мілководою. Середні глибини цієї частини Чорного моря становлять 50 м.

1.5. Кліматичні  умови

Згідно кліматичного районування, Херсон знаходиться в Помірно-Континентальній  Європейській області Помірного  кліматичного поясу/

Основну роль в формуванні клімату відіграють термічні умови [3]. Середньорічна температура повітря 9,8^оС. Середньомісячна липнева температура повітря 22,8^оС. Абсолютний максимум - 39^оС. Середня температура січня місяця -3,3^оС. Абсолютний мінімум - -30^оС. Середньорічна амплітуда температури повітря 26-28^оС. Середня тривалість безморозного періоду 180 днів. Тривалість періодів із середньодобовою температурою повітря вище 0^оС становить 275 днів, вище 5^оС - 230 днів, вище 10^оС - 185 днів, вище 15^о С - 140 днів. Близько 100 літніх днів мають середньодобову температуру вище 20о С. Сума активних температур складає 3350^оС на рік.

         Температурний режим значною  мірою визначається тривалістю  сонячного сяйва. Річна сума  годин сонячного сяйва становить  2286. В літні місяці тривалість  сонячного сяйва складає 70-80 % тривалості дня. Сумарна сонячна  радіація в межах області складає  4700-4900 мДж/м2.

         Важливим екологічним фактором  для Херсона є режим вологості,  так як в середньому Херсонська  метеорологічна станція фіксує  лише 343 мм опадів на рік. Абсолютна  вологість повітря досягає мінімуму  в січні-лютому (4,8-4,9 мб), а максимуму  в липні - 16,0 мб.

         Херсонщина належить до територій  з континентальним типом річного  ходу опадів, при якому сума  опадів теплого періоду переважає  суму опадів холодного періоду.  При середньорічній кількості  опадів 343 мм і випаровуваності  1000-1050 мм коефіцієнт зволоження  становить 0,3, що характеризує  посушливість клімату.

         Херсон розташований на території  зі змінними вітрами. В холодну  пору року переважають східні  і північно-східні вітри, влітку - західні і північно західні;  при середній швидкості вітру  4,1 м за секунду.

         Сталий сніговий покрив утворюється  не кожної зими і триває  недовго (30-40 днів), висотою 5-15 см. В результаті природня зимово-весняна  вологозарядка ґрунту дуже низька [3].

В цілому клімат Херсонщини характеризується теплим тривалим літом, малосніжною зимою, від`ємним коефіцієнтом зволоження, відносно частою повторюваністю засух та суховіїв. Своєрідна та нестабільна кліматична обстановка доповнена мікрокліматичними змінами, викликаними урбанізацією ландшафту, справляє значний вплив на рослинний  покрив міста.

РОЗДІЛ 2

СТУПІНЬ  АНТРОПОГЕННОЇ  ТРАНСФОРМАЦІЇ ЛАНДШАФТІВ

Оцінка антропогенної  перетвореності природних систем території  є однією з найважливіших складових  під час розробки заходів з  системного еколо-гічного управління регіоном,  екологічної політики,  оптимізації приро-докористування тощо.  З'ясування регіональних закономірностей  антро-погенної перетвореності територій  в різних частинах області дозволяє значною мірою оцінити ступінь  напруженості екологічної ситуації і розробляти відповідні заходи щодо її покращення. 

Високий загальний фон  ландшафтного перетворення території  Херсонської області визначається перш за все її значним землеробським  освоєнням,  яке складає понад 65%,  а розораність сільськогосподарських  угідь в деяких районах перевищує 90%.   При такому надзвичайно  високому сільськогосподарському освоєні  і не значній лісистості (5,3%)  необхідною складовою оптимізації природного середовища є функціональна організація  ландшафту.  Початковим етапом такої  роботи є визначення сучасного стану  антропогенної перетвореності природних  систем регіону

На сьогодні існують різні  підходи до критеріїв та методів  оцінки антропогенного навантаження і  трансформації природних територіальних комплексів. І все ж таки, на наш  погляд найбільш доцільно використовувати