Підстави та форми участі прокурора у цивільному процесі

1. Підстави та форми участі прокурора в цивільному процесі

Закон України „Про прокуратуру" (ст.36) визначає, що представництво в  суді полягає у здійсненні прокурорами  від імені держави процесуальних  та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина чи держави у випадках, передбачених законом.

Формами представницької  діяльності прокурора в цивільному процесі є:

1) звернення до суду з позовами  і заявами щодо захисту прав  і свобод іншої особи, невизначеного  кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави або про визнання незаконними правових актів чи дій рішень органів і посадових осіб;

2) участь у розгляді справ,  порушених як прокурором, так  і іншими особами; 

3) внесення апеляційного, касаційного  подання чи заяви по перегляду  за нововиявленими обставинами і участь у їх перегляді.

Участь прокурора в цивільному процесі здійснюється у визначених процесуальних формах.

Процесуальні форми  участі прокурора в цивільному процесі - це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного судочинства - порушення цивільної справи в суді чи вступ у вже започаткований іншими особами цивільний процес.

Законодавством передбачені  дві форми участі прокурора в  цивільному процесі.

Перша з них полягає в тому, що прокурор, який представляє в суді інтереси громадянина чи держави, може звернутися до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб (ч.і ст.121 ЦПК), тим самим порушуючи цивільну справу в суді. Прокурор може також вносити апеляційне і касаційне подання на рішення чи ухвалу суду (ст.ст. 290, 320 ЦПК); подавати заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст.3473 ЦПК).

Стаття 121 ЦПК не визначає, у яких випадках настають такі обставини, у  зв'язку з якими виникає необхідність порушення прокурором справи в суді першої інстанції з метою захисту прав і законних інтересів громадян і державних інтересів, а надає прокурору право самостійно встановлювати їх у кожному конкретному випадку по будь-якій цивільній справі, підвідомчій суду. Звернення прокурора до суду можливе по справах позовного провадження, справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, і окремого провадження у випадках, коли цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави. Таким чином, перша форма участі прокурора в цивільному процесі - порушення справи в суді, характеризується факультативністю.

Разом з тим, у ст.ЗЗ Закону України  „Про прокуратуру" встановлене імперативне  правило про те, що з метою захисту  інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник пред'являє чи підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позов про відшкодування збитку, заподіяного злочином, що є виключенням із загального правила про право прокурора звертатися з заявами про порушення конкретної цивільної справи за своїм розсудом.

Друга форма участі прокурора в процесі полягає в тому, що він може вступити в цивільний процес у справі на будь-якій його стадії з метою дачі висновку в справі (ст.35 Закону України „Про прокуратуру", ст.121 ЦПК).

Вступ прокурора в процес у справі можливий за власною ініціативою, у  випадках, передбачених законом, і за ініціативою суду.

Відповідно до 4.2 ст.121 ЦП К прокурор може бути залучений судом до участі в справі чи вступити в процес за своєю ініціативою для подання висновків з метою здійснення покладених на нього обов'язків. Участь прокурора в процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне.

За власною ініціативою прокурор може звертатися до суду із заявами  на захист прав і законних інтересів  громадян, держави, а також підприємств  та інших юридичних осіб (п.6 СТ.20 Закону України „Про прокуратуру"). Таким правом прокурор наділений і у відповідності зі ст.121 ЦПК.

Можна сформулювати три основних критерії для прокурора, які він повинен  враховувати при вирішенні питання  щодо необхідності пред'явлення позову, подачі заяви. Позитивно це питання  слід вирішувати:

1) якщо зацікавлена особа не  може чи має вкрай скрутний  стан для захисту свого права  (заява в інтересах неповнолітніх,  важкохворих громадян, людей старшого  віку);

2) якщо зацікавлена особа не  бажає захисту свого права,  але державні чи суспільні інтереси, інтереси інших осіб вимагають такого захисту;

3) якщо заява має сприятливу  перспективу (прокурор повинен  значною мірою передбачати перспективу  справи, не пред'являти необґрунтованих  позовів).

Прокурор повинен у випадках, передбачених законом брати обов'язкову участь в судовому процесі. Прокурор повинен брати участь у цивільній справі, якщо його участь прямо передбачена законом і якщо він звернувся до суду із заявою щодо захисту інтересів держави чи прав та законних інтересів громадян. Останнє положення підкріплюється, зокрема, і главою 31-В ЦПК.

Стаття 36-1 Закону України „Про прокуратуру" визначає підставою представництва прокурором інтересів громадянина  в суді його неспроможність через  фізичний або матеріальний стан, або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права, або реалізувати процесуальні повноваження. В першу чергу, як свідчить практика, це відноситься до інвалідів, недієздатних, неповнолітніх, безвісти відсутніх, хоча цим колом осіб перелік не обмежується.

Принципово важливим є положення  ч.5 ст.36-1 названого закону, якою прокурору  надано право самостійно визначати  підстави для представництва в судах. У цих випадках прокурор сам вирішує, чи досить вагомими є підстави для  здійснення судового представництва, керуючись при цьому не лише законом, а й нормативними актами Генерального прокурора України. Прийняти правильне рішення прокурору допоможуть його життєвий досвід і відчуття справедливості.

Відповідно до 4.2 ст.36-1 Закону „Про прокуратуру" підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або з державою. Більш повне роз'яснення таких підстав міститься в рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р.

Так, у СТ.24818 ЦПК зазначено, що заява  прокурора розглядається за участю самого прокурора і представника органу чи службової особи, які прийняли рішення про відхилення протесту або не розглянули протест у встановлений строк після його надходження. Ця стаття допускає розгляд справи під час відсутності тільки представника органу, посадової особи, але не прокурора.

У ході підготовки цивільної справи до судового розгляду суддя може визнати необхідною допомогу прокурора в розгляді даної справи і за ініціативою суду. Суд постановляє про це ухвалу, якою повідомляє прокурора про час судового засідання. Слід підкреслити, що у зв'язку зі змінами ст. 121 ЦП К дана ініціатива суду для прокурора є обов'язковою. Про неявку в судове засідання прокурора суд, згідно з ч.7 ст.172 ЦПК, повідомляє вищестоящого прокурора.

________________________________________________________

Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора в цивільному процесі

У науці цивільного процесу питання  про підстави участі прокурора в  цивільному судочинстві вирішується  по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів  громадян, державних чи громадських інтересів та ін.1.

 Але мета і завдання прокурора  в цивільному процесі та виконувані  ним процесуальні функції, процесуальні  форми і види участі, його процесуально-правове  становище визначені в численних  нормах права, тому правові норми й виступають правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі.

 Такий висновок підтверджується  ст. З Закону «Про прокуратуру». В ст. З, яка має назву «Правові  основи діяльності прокуратури», встановлено, що повноваження  прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї Компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Отже, з цього можна зробити висновок, що правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі будуть: Конституція України (статті 121-123), Закон «Про прокуратуру» (п. 6 ст. 1, ст. 19, статті 33-40 та ін.), статті 13, 121, 290, 320, 34?з й ін. ЦПК, а також норми права іншого галузевого законодавства — статті 71, 75, 76, 119 КпШС та накази Генерального прокурора України (наприклад, № 8 від ЗО жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громодян і держави у судах». Конституція України закріпила за органами прокуратури виконання функції представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 2 ст. 121 ЦПК). Порядок забезпечення належного рівня її виконання був встановлений наказом Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. За наказом Генерального прокурора № 15 від 28 квітня 1999 р. «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України (п. 1.2)» в складі Генеральної прокуратури України, в прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя були створені управління (відділи) по представництву інтересів громадян і держави в судах.

 Уся діяльність прокурора  в цивільному процесі незалежно  від стадій судочинства відбувається  в процесуальних формах. Такими процесуальними формами є дві: 1) порушення цивільного процесу в справі — звернення до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (ст. 121 ЦПК); внесення апеляційного і касаційного подання на рішення, ухвалу суду (статті 290, 320 ЦПК); подача заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 3473 ЦПК); 2) вступ у цивільний процес по справі у будь-якій стадії для надання висновків з метою виконання покладених обов'язків (ст. 35 Закону «Про прокуратуру», ст. 121 ЦПК).

 Отже, процесуальні форми участі  прокурора в цивільному процесі  — це закріплена в процесуальному  законі можливість впливу його  діяльності на розвиток цивільного  провадження — на порушення  цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора в цивільному про-

8 1-287 цесі в науці вирішуються  також по-іншому — розглядаються  в плані змісту його діяльності  стосовно стадій процесу з наголосом, що різні стадії викликають різні форми участі2. Так, звернення до суду першої інстанції із заявою і внесення касаційного подання на рішення суду розглядаються як дві самостійні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми участі прокурора в цивільному процесі, а одну — порушення цивільної справи в суді, яке можливе у всіх стадіях процесу.

 Порушення прокурором справи  в цивільному процесі в суді  першої інстанції викликається  необхідністю захистити права  і законні інтереси громадян та державні інтереси, але ст. 121 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку по будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це свідчить про те, що перша процесуальна форма — порушення прокурором процесу по справі — характеризується факультативністю. Винятком з цього правила є ст. 33 Закону «Про прокуратуру», що має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. У наказі Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громадян і держави в судах» прокурори зобов'язуються забезпечити відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, Пенсійним фондом та іншими позабюджетними фондами соціальної спрямованості, а у випадках, коли втрачена можливість пред'явити позов до осіб, що заподіяли шкоду, порушувати у судах справи про стягнення збитків з посадових осіб, які не вжили невідкладних заходів щодо їх відшкодування (п. 1.3).

 Протоколом до Конвенції  про правову допомогу та правові  відносини у цивільних, сімейних  та кримінальних справах від  22 січня 1993 р. (підписаний 29 березня  1997 р. у Москві), ратифікованої  Україною 3 березня 1998 p., в ст. 22і «Прохання про участь прокурора у цивільному процесі» передбачено, що прокурор однієї з Договірних Сторін має право звернутися до прокурора іншої Договірної Сторони з проханням про порушення у суді справи про захист прав і законних інтересів громадян запитуючої сторони3.

 Вступ прокурора в процес  по справі можливий за власною  ініціативою, за ініціативою суду  і на вимогу закону. Вступ у  процес за власною ініціативою  має факультативний характер, вступ  за вимогою закону і суду  має обо-

 в'язковий характер. Отже, від  характеру волевиявлення прокурора  на участь у цивільному процесі  по справі — способу вступу  в процес визначається вид  такої участі — факультативна  участь (необов'язкова) й імперативна  (обов'язкова).

 Обов'язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ: по спорах про дітей (ст. 69 КпШС), про позбавлення батьківських прав і про поновлення у батьківських правах (статті 71, 75 КпШС), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 76 КпШС), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону «Про прокуратуру»). Участь прокурора в цивільному процесі є обов'язковою по справах, порушених за позовами та заявами прокурора (п. З наказу Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 p.). Обов'язковою участь прокурора в процесі буде і тоді, коли суд (суддя) визнає її необхідною по конкретній справі (п. 4 ст. 143 ЦПК) в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами суперечить інтересам держави і суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов'язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання. Про неявку в судове засідання прокурора суд повідомляє вищестоящого прокурора (ст. 172 ЦПК).

2. Права та обов’язки прокурора в цивільному процесі України

Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора

ЦПК України визначає прокурора  самостійним суб'єктом цивільних  процесуальних правовідносин —  учасником розгляду цивільних справ  у суді (статті 13, 121) і включає  його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК). Правило ч. З ст. 104 ЦПК, за яким особа, в інтересах котрої розпочато справу, може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, дало підставу визначати в теорії процесу прокурора у цих випадках позивачем, стороною в процесуальному розумінні. Його розглядали також представником сторони особливого роду або представником держави. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора відрізняється від сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона — свої матеріальні права й інтереси. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона — суб'єктивний матеріально-правовий. Прокурор — не сторона й у процесуальному розумінні, оскільки нашому праву невідомий поділ суб'єкта процесуальних правовідносин на дві частини — матеріальну і процесуальну. Така назва і не розкриває правової природи участі прокурора в цивільному процесі.

 Прокурор не є представником  сторони, навіть, особливого роду4, оскільки в цивільному процесі  він діє самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом.

 Прокурор не є і представником  держави5 і не діє від імені  держави6. Він виступає як посадова  особа державного органу —  прокуратури, який без особливих  доручень від цього органу, а  на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції. Покладене п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру представництво громадян або держави у випадках, визначених законом, не означає, що прокурор у цивільному процесі є процесуальним представником громадянина або держави, а має інший зміст — здійснення ним захисту їх прав та інтересів у суді. Такий висновок підтверджується аналізом іншого чинного законодавства України. Так, ст. 246 КЗпП встановлює, що профспілки представляють інтереси працівників у сфері виробництва, праці, побуту, культури. Це право трансформовано в ЦПК, де визначено, що профспілки, в передбачених законом випадках, можуть звертатися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121 ЦПК). Вони не визначені як представники громадян в суді (такими є їх уповноважені — п. 2 ст. 112 ЦПК) в главі «Представництво в суді», а'ви- ч значені в окремій главі 14 поряд з органами державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурором й іншими особами як суб'єкти захисту прав інших осіб.

 Назва суб'єкта цивільних  процесуальних правовідносин повинна  відображати суть його участі  в процесі, завдання і процесуальні  функції, які він виконує. Вказаним вимогам відповідає назва цього суб'єкта — прокурор. Вона характеризує участь прокурора в цивільному процесі як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, учасника розгляду цивільних справ у суді, як особу, яка бере участь у справі, з метою захисту прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (статті 13, 121 ЦПК).

3. Підстави та форми участі в цивільному процесі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Участь у цивільному процесі  органів державної влади, органів  місцевого самоврядування можлива  в 2 процесуальних формах.

Так, ч. 1 ст. 45 ЦПК передбачає можливість у випадках, встановлених законом, звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах органам державної влади, органам місцевого самоврядування.

Частина 3 ст. 45 ЦПК передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Щодо інших осіб, зазначених у  ч. 1 ст. 45 ЦПК, тобто фізичних і юридичних  осіб, які можуть у випадках, установлених законом, звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів і брати участь у цих справах, їх участь у процесі обмежується лише поданням позовної заяви або заяви та участю в розгляді певної справи.

На відміну від прокурора, який, як уже зазначалося раніше, самостійно визначає підстави для представництва в судах і форму його здійснення, органи державної влади і місцевого самоврядування управомочені подавати позовні вимоги на захист прав і свобод інших осіб лише у випадках, передбачених законом, якщо це відповідає їх функціям. Такі випадки передбачені, зокрема, чинним сімейним законодавством. Наприклад, органи опіки та піклування управомочені пред'являти позови: про визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК); про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК); про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав (абз. 2 ч. 2 ст. 170 СК); про визнання усиновлення недійсним або про скасування усиновлення (ст. 240 СК).

Цивільне процесуальне законодавство  передбачає можливість органу опіки і піклування, наркологічного чи психіатричного закладу звертатися до суду із заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 237 ЦПК). Заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, установлених ЦК (ст. 1277), подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК).

Відповідно до ст. 21 Закону "Про  охорону навколишнього природного середовища" громадські об'єднання  в галузі навколишнього природного середовища мають право звертатися до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

Таким чином, підставами для участі в процесі органів державної  влади, органів місцевого самоврядування та осіб, яким законом надане право захищати права і свободи інших осіб, є відповідні норми матеріального права, а також ініціатива цих органів.

Зазначені в ч. 1 ст. 45 ЦПК органи державної влади та інші особи  беруть участь у цивільному процесі так само, як і прокурор, — шляхом подання позовної заяви, заяви.

Відкриття провадження у цивільній  справі в суді з ініціативи зазначених у ст. 45 ЦПК органів державної  влади і місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб можливе за наявності певних передумов. Насамперед, необхідно, щоб у особи, в чиїх інтересах здійснюється звернення до суду, було право на пред'явлення позову (подання заяви), зокрема відсутність підстав у відкритті для відмови провадження, зазначених в ч. 2 ст. 122 ЦПК. Водночас необхідно, щоб як передумова права на порушення провадження у справі існувала пряма вказівка в законі щодо можливості пред'явлення позову в інтересах інших осіб особами, зазначеними в ст. 45 ЦПК.

Стаття 46 ЦПК передбачає, що зазначені  в ст. 45 ЦПК органи й особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права і обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, крім права укладати мирову угоду.

Правове становище суб'єктів, зазначених у ст. 45 ЦПК. — осіб, які захищають "чужі" інтереси, інколи розглядають як різновид громадського представництва. Але інститут захисту інтересів у порядку ст. 45 ЦПК не можна ототожнювати з інститутом представництва в цивільному процесі. Участь органів державної влади та інших суб'єктів, зазначених у ст. 45 ЦПК, здійснюється лише у випадках, прямо зазначених у законі, з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб чи держави, що обумовлено покладеними на них обов'язками. Такий захист здійснюється з власної ініціативи зазначених осіб, жодного доручення чи прохання заінтересованої особи не вимагається, право на пред'явлення позову надане цим особам не стороною спірного матеріально-правового відношення чи третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, а насамперед, законом.

Судове представництво відрізняється  від участі органів державної  влади та інших суб'єктів, які  беруть участь у справі з метою  захисту прав інших осіб, також  за підставами участі, колом осіб, які  мають право бути представниками, формами участі, обсягами і порядком оформлення повноважень.

За обсягом процесуальних прав і характером вчинення окремих процесуальних  дій зазначені особи подібні  до інших осіб, які беруть участь у справі, однак цивільне процесуальне законодавство називає їх самостійними суб'єктами цивільних процесуальних відносин і тим самим визначає їх самостійне процесуальне становище.

За своїм процесуальним становищем зазначені органи мають ряд спільних із позивачем ознак, але позивачами не є, оскільки не перебувають із відповідачем у спірних матеріально-правових відносинах, не є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин і беруть участь у справах не в своїх власних інтересах, а в інтересах інших осіб. Разом із тим вони мають процесуальні права, спрямовані на розпорядження предметом спору (ч. 1 ст. 46 ЦПК).

На таких осіб не поширюються  суб'єктні межі дії законної сили судового рішення. Так, ч. З ст. 223 ЦПК  зазначає: якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених ч. 2 ст. З нього Кодексу, рішення суду, то набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Відмова зазначених осіб від поданої  ними заяви чи зміна заявлених  ними вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги в первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК). Це правило є гарантією захисту прав матеріально заінтересованих осіб у процесі та виявом диспозитивності цивільного процесуального права.

Отже, процесуальне становище органів державної влади, місцевого самоврядування та інших зазначених у ст. 45 ЦПК осіб у тих випадках, коли вони подають позовну заяву або заяву про відкриття провадження у справі, є аналогічним процесуальному становищу прокурора, який здійснює представництво інтересів громадянина або держави. Юридична заінтересованість зазначених органів за своїм характером є близькою до заінтересованості прокурора.

Щодо другої форми участі органів  державної влади та місцевого  самоврядування у цивільному процесі — надання висновків у справі з метою здійснення покладених на них обов'язків — треба зазначити, що чинне цивільне процесуальне законодавство не містить вказівки про те, при розгляді яких саме цивільних справ участь органів державної влади й місцевого самоврядування для надання висновків є обов'язковою. Норма ч. З ст. 45 ЦПК є відсильною.

У судовій практиці найчастіше зустрічаються  справи за участю органів опіки і  піклування.

Обов'язкова участь зазначених органів  передбачена у деяких справах  окремого провадження. Наприклад, участь представників органів опіки і піклування є обов'язковою при розгляді справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК); у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 240 ЦПК); наявність висновку органів опіки і піклування вимагається у справах про усиновлення (ч. 2 ст. 253 ЦПК).

Щодо інших категорій справ  участь у процесі органів місцевого  самоврядування дія надання висновку передбачена нормами матеріального  права. Зокрема, ч. 4 ст. 19 СК містить правило, згідно з яким при розгляді судом спорів щодо участі одного із батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону чи рішення сулу, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки і піклування.