Підсумки першої світової війни

Підсумки  першої світової війни.

Перша світова війна стала для Європи першим жахливим досвідом сучасного  ведення воєнних дій. Вона тривала  з серпня 1914 року по листопад 1918 рік  і була однією з найкровопролитніших  в історії людства - в ній загинуло понад 10 млн. осіб і 20 млн. було поранено. Жертви серед цивільного населення були майже такими ж. Зростаючі втрати призводили до страшного напруження сил на фронтах і в тилу У воєнних діях взяло участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. осіб. Основні воюючі сторони: на боці Німеччини й Австро-Угорщини виступила Болгарія, створивши Четверний союз; до країн Антанти приєднались Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція, Японія; війну Німеччині оголосив Китай і 14 держав Латинської Америки. Сполучені Штати Америки. Вони із запізненням (6 квітня 1917 р.) вступили у війну. Воювали США на боці країн Антанти. Зазнали незначних людських втрат. Підтримували торговельні відносини з усіма воюючими країнами. У зв'язку із зростаючим попитом на всі види стратегічної сировини — зброю, боєприпаси, продукти харчування, США перетворилися у економічно найрозвиненішу державу світу. Тут сконцентрувалось 1/2 світового запасу золота. Успішно розвивалась промисловість, сільське господарство, фінансово-кредитна система. Із країни-боржника США перетворилися на найбільшого кредитора. Втричі зріс експорт продуктів і товарів. У США продовжувало розвиватися ринкове господарство, на відміну від інших індустріальних країн, в яких економіка перетворювалася у ринково-регульовану. Англія. Належала до країн-переможниць, проте війна знесилила її економіку, збільшила відставання від США. Англія зазнала значних матеріальних і людських втрат, І/З національного багатства. Збільшився державний борг. Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк.Франція. Ще більше ніж Англія постраждала в роки війни. Німеччина окупувала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного населення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільськогосподарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.  Японія під час війни зміцнила свій економічний потенціал. Виступаючи на боці Антанти, вона фактично не брала участі у бойових діях. Змогла розширити свої колоніальні володіння, нав'язала невигідні економічно-торговельні умови Китаю. Все це дозволило за роки війни подвоїти промислове виробництво, втричі збільшити експорт промислових товарів у Китай та країни тихоокеанського регіону. Німеччина внаслідок війни опинилася у найважчому становищі. Таким чином економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи[4, c. 187-188].

Війна так чи інакше вплинула на положення всіх країн світу, в  тому числі й на нейтральні. Таким  чином весь світ приймав участь у  війні.У війну були залучені колонії  європейських держав. Під час війни  колонії набули великого значення як постачальники сировини та продовольства. Крім того, сотні тисяч місцевих мешканців цих колоній було вивезено до Європи для робіт у тилу і були використані як солдати на самих важких ділянках фронтів, часто для прикриття європейських військ. 
3.Версальська мирна угода та її економічні аспекти    Версальським мирний договір був результатом роботи Паризької мирної конференція, яка була скликана державами Антанти та США для врегулювання різних протиріч по розділу німецьких колоній, та яка працювала з перервами з 18 січня 1919 по 21 січня 1920 року. Головну роль на конференції відігравали президент США Вудро Вільсон, прем’єр-міністри Франції – Клемансо, Великобританії – Ллойд-Джорж, Італії – Орландо. В Парижі зібрались представники від 32 країн.

Версальський  договір був підписаний 28 червня 1919 року у Версалі. Об’ємом 200 сторінок, 400 розділів та статей, та передбачав створення  Ліги Націй. Для Німеччини були поставлені такі вимоги:-Німеччина лишалась без  колоній та декількох земель (1/8 її території)-Встановлення кордонів з Францією, Бельгією, Люксембургом, Швейцарією, Австрією-Ельзас та Лотарингія повертались до Франції-Ліга Націй брала на себе правління в Саарській області.\Гданськ – повинен був стати вільним містом-Познань, райони Прусії та Померанії передавались до Польщі-Частина німецьких територій відійшла до Бельгії, Данії та Литві-Встановлювалась Рейнська демілітаризована зона на правому березі Рейну-Німецька армія неповинна перевищувати 100 тис. чоловік, мати підводний флот, крупні надводні кораблі, танки, військову авіацію, тяжку артилерію.-Генеральний штаб підлягав розпуску, відмінялась загальна військова повинність.

-Німеччина  повинна виплатити 132 млрд. золотих  марок (велику частину Великобританії  та Франції). Для гарантії на 15 років війська союзників входять в Рейнську зону.

Такі  ж договори були підписані з іншими переможеними державами. Це Австрія, Болгарія, Угорщина та Туреччина. Ці договори зафіксували  нові кордони в зв’яжу з утворенням нових держав в Центральній та Південно-східній Європі.Наслідками Версальського договору були для Німеччини повний економічний крах, велика сума репарацій, національне пригнічення, міжнародна політична ізоляція. Країни переможці задовольнили свої потреби в територіях та отримали значні внесення в свою економіку завдяки німецьким репараціям.

Версальський  договір є складовою частиною Версальсько-Вашингтонської системи. До цієї системи входили:- Комп'єнське перемир'я між Німеччиною і головними  союзними державами (1918 рік). За цим  перемир'ям Німеччина капітулювала.- Паризька мирна конференція (1919 1920 рр.). В межах цієї конференції були підготовлені Сен-Жерменський мирний договір (був підписаний головними союзними державами та Австрією), Нейнський мирний договір з Болгарією, Тріанонський мирний договір з Угорщиною і Севрський мирний договір з Турцією.- Вашингтонська конференція (1921 1922 рр.). Нею були розроблені договори що стосувалися і якими потім регулювалися відносини, пов'язані з воєнно-морськими проблемами Далекого Сходу і басейну Тихого океану.Таким чином, Версальський договір ставив Німецьку економіку на межу катастрофи. В результаті війни Німеччина втратила зовнішні ринки. В катастрофічному стані опинилися основні галузі виробництва, потерпіла крах кредитно-фінансова система, зовнішньоторговельний оборот знизився до 1/3 довоєнного рівня. В цілому Німеччина характеризувалася політичною дестабілізацією, різким падінням життєвого рівня населення і економічним крахом.

Висновки

Перша світова війна тривала з літа 1914 до осені 1918 рр. Вона принесла людству важкі економічні, матеріальні й моральні втрати, призвела до загострення міждержавних економічних відносин. Мілітаризація економіки воюючих країн, їх господарська замкнутість, заміна ринкових господарських зв'язків не ринковими, державне регулювання економіки досягли небаченого рівня.

Основні бойові дії першої світової війни  відбувалися на європейському континенті, де були розташовані головні центри фінансового життя, промислового та сільськогосподарського виробництва.

Складний  і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період.

Відбудова економіки, її піднесення чергувалися  з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному  секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жителів землі.  

План «блискавичної війни». Перша світова війна велася майже на десятку фронтів у різних куточках земної кулі. Однак головними фронтами були Західний, де німецькі війська вели бойові дії проти англійських, французьких і бельгійських військ, і Східний, де війська Росії протистояли об'єднаним силам австро-угорської та німецької армій. Людські, сировинні і продовольчі ресурси Антанти значно перевищували ресурси Троїстого союзу (або, як його називали інакше, Центрального блоку), тому шанси Німеччини й Австро-Угорщини на перемогу у війні на два фронти були незначними.

У Німеччині генеральний  план ведення війни був розроблений  начальником генштабу А. фон Шліфеном і здобув назву план «блискавичної війни». Відповідно до цього плану після оголошення війни Франції та Росії, Німеччина повинна була розгромити їх по черзі. На початку воєнних дій планувалося завдати поразки Франції і знищити її армію за допомогою удару, завданого через Бельгію по Парижу, прорвавши оборону французьких військ на найменш захищених ділянках французько-бельгійського кордону. Потім планувалося сконцентрувати всі сили проти Росії й у взаємодії з австро-угорською армією розгромити її війська і домогтися її капітуляції.

Брусиловський прорив (Луцький прорив) - наступальна операція Південно-Західного фронту російської армії проти австро-угорських і німецьких військ під час Першої світової війни. 
 
Проведена чотирма російськими арміями під командуванням генерала від кавалерії Олексія Брусилова від 22 травня (4 червня за новим стилем) до 7 вересня (20 вересня) 1916 року на фронті від Луцька до Чернівців. 
 
У ході операції було завдано серйозної поразки австро-угорській армії та зайнято Галичину і Буковину. Літній наступ російської армії було частиною загального стратегічного плану Антанти на 1916 рік, яка передбачала взаємодію союзних армій на різних театрах війни.  
 
15 травня австрійські війська перейшли в наступ на італійському фронті в районі Трентіно і завдали тяжкої поразки італійцям. Італійська армія опинилася на межі катастрофи. 
 
У зв'язку з цим Італія звернулася до Росії з проханням допомогти наступом армій Південно-Західного фронту, щоб відтягнути австро-угорські частини з італійського театру військових дій. Ставка своєю директивою призначила наступ Південно-Західного фронту на 4 червня. 
 
При підготовці операції Брусилов вирішив зробити по одному прориву на фронті кожної з чотирьох своїх армій. Хоча це розпорошувало сили росіян, супротивник позбавлявся можливості своєчасно перекинути резерви на напрям головного удару.  
 
До початку наступу чотири армії Південно-Західного фронту нараховували 534 тис. багнетів і 60 тис. шабель, 1770 легких і 168 важких гармат. Проти них були чотири австро-угорські армії і одна німецька, загальною чисельністю 448 тис. багнетів і 38 тис. шабель, 1301 легких і 545 важких гармат. 
 
На напрямках ударів російських армій було створено перевагу над противником у живій силі (в 2-2,5 рази) і в артилерії (в 1,5-1,7 рази). Наступу передували ретельна розвідка, навчання військ, обладнання інженерних плацдармів, що наблизили російські позиції до австрійських. 
 
У свою чергу, на південному фланзі Східного фронту проти армій Брусилова австро-німецькі союзники створили потужну, глибоко ешелоновану оборону. Дві тилових смуги були обладнані слабше. 
 
А між смугами і лініями окопів влаштовувалися штучні перешкоди — засіки, вовчі ями, рогатки. Вороже командування вважало, що таку оборону без значного посилення російським арміям не прорвати, тому наступ Брусилова для нього був несподіванкою. 
 
4 липня Південно-Західний фронт відновив наступ. Німецький фронт був прорваний. Але повністю подолати Стохід не вдалося. Підтягнувши свіжі війська, противник створив тут сильну оборону. Брусилов змушений був на два тижні зупинити наступ на Ковель, щоб підтягнути резерви і перегрупувати сили. 
 
28 липня Південно-Західний фронт почав новий наступ. Ворог уперто чинив опір. Атаки змінювалися контратаками. Особлива армія здобула перемогу у містечках Селець і Тристень, 8-а здолала ворога у Кошева і взяла р. Торчин. Було захоплено 17 тисяч полонених, 86 гармат. 
 
У результаті триденних жорстоких боїв, армії просунулися на 10 км і вийшли до р. Стохід вже не тільки в нижній, а й у верхній її течії. Але атаки сильно укріплених болотистих дефіле на Стоході закінчилися невдачею, прорвати оборону німців і взяти Ковель не вдалося. 
 
До кінця серпня наступ російських армій припинився через посилення опору австро-німецьких військ, а також збільшених втрат і втоми особового складу. 
 
У результаті Брусиловського прориву Південно-Західний фронт завдав поразки австро-угорській армії, фронти при цьому просунулися від 80 до 120 км вглиб території супротивника. Війська Брусилова зайняли майже всю Волинь, Буковину і частину Галичини.

Підсумки

У результаті Брусиловського прориву (єдиної операції 1-ої світової війни, названої не за місцем її дії, а за прізвищем полководця) Південно-Західний фронт завдав поразки австро-угорській армії, фронти при цьому просунулися від 80 до 120 км вглиб території супротивника. Війська Брусилова зайняли майже всю Волинь, Буковину і частину Галичини.

Австро-Угорщина і Німеччина втратили понад 1,5 мільйона вбитими, пораненими і зниклими безвісти (убитих і померлих від ран — 300 000, полонених понад 500 000), росіяни захопили 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. [4] Величезні втрати, понесені австро-угорською армією, підірвали її боєздатність.

Війська Південно-Західного фронту втратили убитими, пораненими і зниклими безвісти близько 500 000 солдатів і офіцерів, з яких 62 000 убитими і померлими від ран, пораненими та хворими — 380 000, зниклими безвісти — 40 000.

Для відбиття російського  наступу, Центральні держави перекинули із Західного, Італійського і Салонікського  фронтів 31 піхотну і 3 кавалерійські  дивізії (більше 400 тисяч багнетів і  шабель), що полегшило становище  союзників у битві на Сомі, і  врятувало терплячу поразки італійську армію від розгрому. Під впливом російської перемоги Румунія прийняла рішення про вступ у війну на боці Антанти.

Підсумком Брусиловського прориву  і операції на Сомі став остаточний перехід стратегічної ініціативи від  Центральних держав до Антанти. Союзникам вдалося домогтися такої взаємодії, при якому протягом двох місяців (липень-серпень) Німеччині доводилося направляти свої обмежені стратегічні резерви і на Західний, і на Східний фронти.

З точки зору військового  мистецтва, наступ Південно-Західного фронту ознаменував собою появу нової форми прориву фронту (одночасно на декількох ділянках), висунутої Брусиловим, яка отримала розвиток в останні роки 1-ї світової війни, особливо в кампанії 1918 року на Західно-Європейському театрі військових дій.

ова економічна політика (НЕП) - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений з'їздом РКП(б) у березні 1921 р. Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Суть НЕПу полягала у використані ринкових відносин і різних форм власності. Головним заходом НЕПу була заміна продрозкладки продподатком на селі.

 Запровадження нової економічної політики.

1.1. Причини переходу до нової економічної політики (непу). Основними причинами переходу до нової економічної політики були:

- глибока соціально-економічна  і політична криза більшовицького  режиму;

- тотальна господарська  розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва;

- масові повстання  селян, робітників, солдат і матросів;

- політична та  економічна ізоляція більшовиків  на міжнародній арені;

- спад світового  комуністичного руху, не виправдання  надій більшовиків на світову революцію;

- намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Одним із суттєвих факторів, що підштовхнув більшовиків до зміни  внутрішньої політики стало Кронштадтське повстання.Виступ балтійських матросів показав, що політика більшовиків почала втрачати підтримку навіть серед тих верств суспільства, які із самого початку були опорою радянської влади. Більшовикам загрожувала повна втрата контролю над країною.

1.2. Введення продподатку. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це був перший і найголовніший крок до нової економічної політики.

Нова економічна політика - новий напрямок внутрішньої  політики радянської держави, затверджений X з'їздом РКП(б). Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Сутність непу полягала у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності. По суті, неп означав перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Головним заходом непу була заміна продрозкладки продподатком на селі.

1.3. Сутність непу. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:

- заміна  продрозкладки продподатком; при  цьому продподаток мав бути  меншим за продрозкладку, а  його розмір заздалегідь повідомлявся  селянам;

- бідні  селяни взагалі звільнялися від  податку;

- після  виплати податку селяни здобували  право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; це сприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції;

- передача  дрібних і середніх підприємств  приватним власникам;

- відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю;

- ліквідація безплатних  послуг;

- здача в оренду, концесію частини дрібних і  середніх підприємств;

- впровадження системи  вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників;

- введення стабільної  валюти - червонця;

- децентралізація  системи управління:

- розвиток підприємництва;

- розвиток кредитної,  виробничої, збутової кооперації.

Відмова від політики «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгівельно-промислових підприємств, дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відбудові промисловості та транспорту.

3 переходом до непу істотної трансформації зазнала система управління націоналізованою промисловістю шляхом її децентралізації. Замість ліквідованих главків створювалися госпрозрахункові трести: «Донвугілля», «Південсталь», «Машинотрест», «Цукротрест» та ін. Усього в Україні їх виникло 19.

Поворот державної  влади обличчям до товарно-грошових відносин, легалізація приватної  торгівлі і зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємництво. Активну діяльність розгорнули так звані непмани-орендатори, маклери, комісіонери, торгівці-оптовики, промисловці і т. ін. Приватновласницький сектор змагався з державним не тільки в торгівлі, а й у промисловості. Непмани сприяли виведенню країни з кризи та економічної розрухи.

Найсуттєвішою ознакою  непу у сільському господарстві стало  масове кооперативне будівництво. Кооперування у сільському господарстві проводилося поступово. Восени 1921 р. сільськогосподарська кооперація виділилася з єдиної системи споживчої кооперації. Потім поступово поширювалися галузеві види сільськогосподарської кооперації. У березні 1922 р. була створена всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації - «Сільський господар», яка вже у 1923 р. об'єднувала 2,5 тис. товариств і 65 районних спілок. До кінця 20-х pp. у різних формах кооперації було об'єднано більш як половину селянських господарств. Швидкими темпами почала розвиватися кустарно-промислова кооперація, яка об'єднувала дрібних кустарів і міських ремісників. Узагальнюючим показником розвитку сільського господарства на рейках непу стало піднесення зернового виробництва.

Неп досяг  свого розквіту в 1926 р.: на цей час оплата в промисловості зросла в 1,6 разу (у порівнянні з 1924 p.), заробітну плату вчителям підвищили в 3,6 рази, розвивалося масове будівництво і капітальний ремонт житла, обов'язковою стала 14-добова відпустка для працюючих у містах, прибутки селян на третину перевищили довоєнні. Протягом 1922-1924 pp. червінець, що дорівнював 10 царським карбованцям, витіснив радянські грошові знаки й обмінювався на 6 доларів США.

2. Особливості непу в Україні. Такий крутий поворот у політиці відбувався досить болісно навіть у партійному середовищі під тиском реалій господарського життя. Але 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком, а вже 29 березня уряд УСРР видав декрет про норми і розмір податку, який був значно менший від продрозкладки.

Але неп в Україні  було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в рокивійни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того,особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.

Реально неп почався  в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.

Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка до централізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.

3. Скасування непу.

3.1. Суперечливість нової економічної політики. В умовах встановлення тоталітарного режиму неп був приречений: нова економічна політика базувалася на двох несумісних елементах:

- ринкових відносинах  в економіці, плюралізмі форм власності та господарського укладу;

- монополії більшовиків  на владу, жорсткій адміністративно-командній  системі в політичній організації  суспільства.

Метою більшовиків при запровадженні непу було не надання економічної свободи громадянам. Вони прагнули використати активність населення для зміцнення економічного фундаменту свого політичного режиму і центральної влади.

Неп передбачав активізацію  зовнішньополітичної й зовнішньоекономічної діяльності, посилення контактів із зовнішнім світом, а політичним курсом більшовицького режиму було побудова соціалізму в одній окремо взятій країні.

Необхідність  здійснення індустріалізації, створення потужного військо-промислового комплексу відкладалася на невизначений термін через відсутність інвестицій у промисловість з вітчизняних і зарубіжних джерел.

3.2. Кризи непу. Незабаром протиріччя, які поєднував у собі неп, призвели до ряду криз. Першою стала криза цін. Після скасування жорстокого контролю держави ціни на продовольство різко підвищилися і стрімко зростали у порівнянні з цінами на промислову продукцію.

У лютому 1917 p. у Росії перемогла демократична революція. Владу царя було повалено. Натомість утворилося двовладдя: Тимчасовий Уряд і ради. Мандат на владу уряд отримав тимчасово, до скликання Установчих зборів, які мали затвердити форму державного ладу і прийняти Конституцію. Тимчасовий уряд вважав себе правонаступником царського уряду і прагнув зберегти контроль над усіма територіями імперії, у тому числі й над Україною.

Крім Тимчасового уряду  та його місцевих органів, одразу після  повалення самодержавства виникли  Ради робітничих, солдатських, а згодом і селянських депутатів. Усередині 1917 р. в Україні налічувалося 202 Ради, втому числі в Донбасі -180, що становило 71% від загальної кількості. Засновниками Рад були переважно загальноросійські партії есерів і соціал-демократів. Вони отримали абсолютну більшість місць у Радах, що відповідало реальному впливу цих партій серед населення на той час.

У перший час після лютневої революції в українських губерніях налічувалося щонайбільше 2 тис. більшовиків. Тому їх вплив на діяльність Рад залишався обмеженим. Поглиблення політичної і соціально-економічної кризи сприяло зростанню радикальних більшовицьких гасел. До кінця квітня чисельність більшовиків перевищила 10 тис. чоловік. З другої половини року в постійно оновлюваному складі багатьох Рад робітничих і солдатських депутатів вплив більшовиків та прихильних до них безпартійних делегатів став переважати.

Звістка про лютневі події  в Петрограді сколихнула українську громадськість. Однією з провідних стала ідея національного визволення. Передусім висувалися вимоги автономії і федеративного устрою Росії. Особливо це було характерним для українського середовища. Почалися мітинги, зібрання, з'їзди, на яких трудящі вимагали української школи, української преси, українізації війська тощо.

Виникла потреба створити єдиний центр, шо об'єднав би всі  українські сили. З цією метою в  Києві 4( J 7) березня J 917 р. Товариство українських  поступовців (ТУП) заснувало Українську Центральну Раду. Крім членів ТУП, до неї увійшли представники різних українських політичних угрупувань та організацій: військових, робітників, кооперативних, студентських, релігійних, культурних.

До Центральної Ради ввійшли  представники всіх українських національних партій - Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП),

Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), Української народної партії (УНП), інших партій і громадсько-політичних груп. Очолив Центральну Раду видатний український історик, активний діяч українського національного руху М. Грушевський. Важливу роль в її діяльності відіграли В. Винниченко, С. Єфремов, Б. Мартос, С. Петлюра, І. Стешенко, П. Христюкта ін. Членами Центральної Ради стали майже всі відомі українські письменники, історики, юристи, діячі кооперації, інші представники інтелектуальної еліти України.

Центральна Рада активно розгорнула свою діяльність. 22 березня вона звернулася з відозвою "До українського народу", в якій закликала зберігати спокій, запровадити вибори на всі урядові посади, а передусім творити нове, вільне життя. Українська Центральна Рада поступово перетворилася на справжній керівний орган національно-демократичної революції. Вона стала своєрідним українським парламентом. Восени 1917 р. її повний склад становив 822 члени. Діяльність Центральної Ради була зосереджена, головним чином, на вирішенні національного питання - досягти національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній республіці. Про самостійність України думали тоді одиниці. Проти самостійності в цей період виступав і сам М. Грушевський.

І-й Універсал. 10 червня, в умовах загальнонаціонального піднесення, на ІІ-ому Всеукраїнському з'їзді Рад було оприлюднено Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущою», який дістав назву 1-го універсалу УЦР. 
 
В ньому, всупереч волі Тимчасового уряду, самочинно проголошувалася автономія України (що охоплює 9 губерній) у складі Російської федеративної держави, право українців бути господарями на своїй землі; ЦР оголошувала себе органом, що має право приймати акти конституційного значення; визнавалося за необхідність скликання українського сейму; визнавалася рівність усіх національних меншин і висловлювалася надія, що вони будуть разом з українським народом будувати автономний устрій держави. Проголошенням 1-го Універсалу ЦР брала на себе державні функції. Це була своєрідна форма відродження української державності. 
Через декілька днів, 15 червня, для поточної роботи був обраний Генеральний Секретаріат, як Уряд України, в якому державні функції виконували 8 Генеральних секретарів, 5 із них були соціал-демократами. Очолив Генеральний Секретаріат В. Винниченко. 
 
Проголошення Універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас. 
ІІ-й Універсал. Занепокоєні станом на Україні, засуджуючи український «сепаратизм», 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасового уряду — О. Керенський,М. Терещенко, І. Церетелі, М. Некрасов. Під час переговорів було знайдено компроміс і підписана угода про стосунки між УЦР та Тимчасовим урядом. Зміст цього документу УЦР оформила як ІІ-й Універсал. Зміст його суперечливий, а тому й відношення до нього різних політичних сил в Україні було неоднозначним. 
З одного боку, визнавалася автономія України, така бажана й довгожданна; Центральна Рада визнавалася найвищим крайовим органом управління на Україні; дозволялося формувати українські військові частини. З іншого,— ЦР відмовлялася від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати рішення Всеросійських Установчих зборів щодо автономії України; склад Генерального Секретаріату затверджувався Тимчасовим урядом, а УЦР повинна була поповнитися національними меншинами; процес формування українських національних частин повинен був знаходитися під контролем російського командування і воєнного міністра. 
 
Хоча Центральна Рада і зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, все ж прийняття 1-го та ІІ-го Універсалів до українського народу відкривало нову сторінку в українській історії: починалася доба будівництва державних органів в центрі і на місцях. В черговий раз український народ зробив спробу розбудувати своє життя з врахуванням національних інтересів. 
 
ІІІ Універсал. ІІІ Універсал було прийнято 7 (20) листопада на засіданні Малої Ради УЦР. Широко проголошений він був 9 листопада 1917р. на Софійському, майдані в Києві.  
М.Грушевський зачитав текст Універсалу. 
1.Заявляється, що Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Генеральному Секретаріату. 
2. Україна стає_ Українську Народною Республікою 
3. До її території належать землі, населені здебільшого українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, .Харківщина. Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточно питання про приєднання до України Курщини, Холмщини, Вороніжчини та інших суміжних з Україною територій з переважаючим українським населенням має вирішуватися шляхом переговорів, 
4. На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські кабінетські та церковні землі скасовується. Генеральний Секретаріат зобов'язується негайно прийняти закон про розпорядження цими землями земельними комітетами до Українських Установчих Зборів. 
5. В Україні проголошується 8-годинний робочий день. 
6. Запроваджується державний контроль над виробництвом. 
7. Україна виступає за негайне укладення миру між воюючими сторонами. 
8. Скасовується смертна кара й оголошується амністія. 
9. В Україні повинен бути створений дійсно незалежний суд. 
10. Україна визнає національно-персональну автономію для меншин. 
11. На 27 грудня (9 січня) призначаються вибори до Всеукраїнських Установчих Зборів, які планується скликати 9(22) січня 1918 р. 
 
Історики неоднозначне оцінюють III Універсал Центральної Ради. Більшість погоджується, що головне історичне значення мало проголошення Української Народної Республіки, тобто було розпочато етап державно-національного будівництва. Історичне значення III Універсалу було в тому, Проголошення Третього Універсалу Центральної Ради було, безперечно, актом великої історичної ваги: уперше за 250 років український народ рішуче задекларував свою волю, свій потяг до свободи, своє право розпоряджатися всіма справами власної держави. 
 
IV Універсалу11 січня Мала Рада ЦР прийняла ІV-й Універсал, який на другий день в будинку Педагогічного музею на відкритому засіданні проголосив М. Грушевський. Перш ніж зачитати текст Універсалу, Грушевський у короткому виступі наголосив на двох мотивах прийняття рішення: «дати нашому правительству змогу довести справу миру до кінця і захистити від усяких замахів нашу країну». 
 
Зміст IV Універсалу: 1) проголошувалася незалежність, суверенність УНР; 2) стверджувалося, що Україна хоче жити в мирі з усіма сусідами, але жоден з них не має права втручатися в її внутрішні справи; 3) урядові Доручалося довести до кінця переговори з Центральними Державами, укласти з ними мир; демобілізувати армію, яка по укладенню миру буде замінена міліцією; 4) всю землю роздати селянам без викупу на початку весняних робіт; 5) націоналізувати ліси, води і підземні багатства краю; 6) проголошувалося, що держава бере під свій контроль усі банки; 7) ставилося завдання найближчим часом скликати Українські Установчі Збори, що схвалять Конституцію УНР. 
 
Зразу після прийняття IV Універсалу Генеральний Секретаріат було перейменовано на Раду Народних Міністрів, головою якої обрано В. Винниченка. 
Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він, проголосивши незалежною суверенною державою УНР, завершив процес складного, суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, який врешті-решт з великим запізненням відкинув ідеї автономії і федералізму. Прийняття Універсалу означало остаточний розрив з імперським центром. Але, на жаль, цей кульмінаційний момент в історії державотворення України було досягнуто не на хвилі піднесення українського національно-визвольного руху, а в один з найкризовіших періодів його історії часів громадянської війни.

Українська держава під владою П.Скоропадського  
 
П. Скоропадський у політичній діяльності спирався на консервативні кола (Українська демократична хліборобська партія), великих землевласників (Союз земельних власників), військових й окупаційні австро-німецькі війська. 
 
Політика державної розбудови почалася зі зміни назви держави: УНР було перейменовано в Українську Державу. Міністрів було звільнено. Центральну Раду розпущено. Державний лад повинен був затвердити новий парламент — сейм. Гетьманові належала законодавча (видавав закони-універсали) й виконавча (формував і контролював уряд — Раду міністрів) влада, він же призначав Генерального суддю. Було організовано гетьманську варту (поліцію). Побудувати державну владу на основі рівноправної участі всіх суспільних верств у політичному житті не вдалося. 
 
За часів Скоропадського відновлювалася приватна власність на землю, яку тепер можна було продавати й купувати. Передбачалася передача землі великих землевласників малоземельним хліборобам, але за викуп. Майно й земля поверталися поміщикам, які мали право використовувати примусову працю селян та їхні знаряддя праці під час збору врожаю; організаторів страйків на полях могли ув'язнити. 
 
Політика уряду стосовно робітників виявилася невдалою. Власники підприємств одержали можливість збільшувати робочий день до 12 годин, знижувати й нерегулярно видавати зарплатню, не виконувати умов трудових договорів, проводити локаути (звільнення працівників без попередження і новий набір працівників за меншу зарплатню). Функції профспілок обмежувалися, страйки заборонялися. 
 
Гетьманському урядові на деякий час удалося відновити свободу торгівлі й підприємницької діяльності. Фінансова реформа була спрямована на введення гривні й розміщення українських капіталів у німецьких банках. 
 
Метою військової реформи було створення національної армії кількістю 300 тис. осіб і реформування військових частин Запорізької та Сердюцької дивізій, полку січових стрільців. Але створити багатотисячну армію не вдалося, так само як і флот. 
 
Національна політика гетьмана почалася з прийняття законів про поширення громадянських прав на всіх, хто на той момент проживав в Україні, за умови прийняття клятви на вірність Українській Державі. Православна віра проголошувалася державною. 
 
Найбільш вдалою та послідовною була політика гетьманського уряду у сфері культури. Було прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії та географії України. В університетах Києва, Харкова, Одеси було відкрито кафедри української мови, літератури, культури, історії та права. Відкрилися Українська Академія наук на чолі з В. Вернадським, Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний театр, історичний музей. 
 
Зовнішня політика була спрямована на-підтримку дипломатичних відносин з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, а восени 1918 р. — з Великою Британією та Францією. Однак вирішити бессарабське і кримське питання Скоропадському не вдалося, а Підляшшя та Холмщина продовжували залишатися у складі Польщі. 
 
В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман проголосив федерацію з небільшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 
 
Існування Української Держави П. Скоропадського призвело до встановлення військової диктатури у вигляді монархії (гетьманату). Внутрішня політика мала дуже вузьку соціальну базу, що обумовило падіння такого режиму.