Педагогічне спілкування. 2

Міністерство освіти і  науки України 
Полтавський національний університет

імені В.Г.Короленка

Кафедра психології

ПЕДАГОГІЧНЕ СПІЛКУВАННЯ

Реферат 
студентки I курсу 
(групи ДФ – 11) 
Недайборщ Наталії Олександрівни

Полтава 
2013

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………..3

ОСНОВНА ЧАСТИНА

1. Поняття та суть педагогічного спілкування…………………………...….. 4
1. Що таке педагогічне спілкування?.............................................................4
2. Функції педагогічного спілкування…………………………………….5
3. Рівні спілкування………………………………………………………...5
4. Види спілкування……………………………………………………..…6
2. Стилі та моделі педагогічного спілкування………………………………..7
1. Стилі педагогічного спілкування………………...…………………......7
2. Моделі педагогічного спілкування…………...………………………...8
3. Яких етапів треба дотримуватись в організації педагогічного спілкування?………………………………………………………………..10
4. Культура педагогічного спілкування……………………………………..11

ВИСНОВКИ……………………………………………………………....12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..13

Вступ

Повноцінний розвиток людини, передусім психічний і соціальний, залежить від її спілкування із собі подібними Homo sapiens. Люди, які оточують особистість, є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв'язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлений природними потребами. Серце людини зіткане з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром справжньої життєвої психології. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки розмові з істотами свого виду чи роду.[1] У спілкуванні складається важлива система виховних взаємин, що сприяють ефективності виховання і навчання. У педагогічній діяльності спілкування здобуває функціональний і професійно значимий характер. Воно виступає в ній як інструмент впливу, і звичайні умови і функції спілкування одержують тут додаткове «навантаження», тому що з аспектів загальнолюдських переростають у компоненти професійно-творчі.

 Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура людського спілкування - це частка загальної моральної  культури особистості. Відсутність  культури спілкування - свідчення бездуховності  людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово - це і найкраще, що є в розпорядженні  людини і найгірше, чим вона володіє. Сьогодні проблема культури спілкування  набуває, як ніколи, великого значення. Відбувається становлення України  як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу. З огляду на це визначальною стає для  нашого суспільства проблема вміння спілкуватись як на офіційному, діловому, так і на чисто побутовому рівнях.

Культура і мистецтво  спілкування не самоціль, а дорогоцінний здобуток людини. Це засіб духовного  розвитку і вдосконалення особистості, яка прагне до відчуття власної гідності. Набуття людиною навичок культури спілкування розв’яже чимало проблему міжособистісних, міжнаціональних  взаємостосунках, а також у суспільстві  в цілому.

1.Поняття та суть педагогічного  спілкування

1.1Що таке педагогічне  спілкування?

Педагогічне спілкування - система  соціально-психологічної взаємодії  між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для обопільної діяльності. Для цього педагогові потрібно уміти: оперативно і правильно  орієнтуватись в постійно змінюваних умовах спілкування, знаходити відповідні комунікативні засоби, які відповідали  б його індивідуальності. Відомо, що не професійне педагогічне спілкування  породжує страх, невпевненість, спричинює  зниження працездатності, порушення  динаміки мовлення , небажання думати і діяти самостійно, відчуженість, стійке негативне ставлення до вчителя, навчання. Почуття пригніченості  від вивчення певного предмета (а  не рідко від спілкування з  учителем) у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Професійне педагогічне  спілкування передбачає високу його культуру, яка засвідчує вміння педагога реалізувати свої можливості у виборі певного стилю педагогічного  спілкування.

Педагогічне спілкування  – це система обмеженої соціально-психологічної  взаємодії педагога та учнів, змістом  якого є обмін інформацією, надання  виховного впливу, організація взаємин  за допомогою комутативних засобів. Педагог є ініціатором цього  процесу, його організатор і його керівник.

Спілкування в педагогічній діяльності виступає як засіб рішення  навчальних задач, як соціально-психологічне забезпечення виховного процесу  і як спосіб організації взаємин  вихователя і дітей, що забезпечують успішність навчання і виховання.[3]

Педагогічне спілкування  повинне бути емоційно комфортним і  особистісно розвиваючим. Професіоналізм спілкування вчителя полягає в тому, щоб перебороти природні труднощі спілкування через розходження в рівнях підготовки, здатності допомагати учням набути впевненості в спілкуванні як повноправних партнерів учителя. Для вчителя важливо пам'ятати, що оптимальне спілкування – не уміння тримати дисципліну, а обмін з учнями духовними цінностями. Загальна мова з дітьми це не мова команд, а мова довіри.

Усне мовлення є основним засобом педагогічного спілкування. Слово вчителя повинне впливати на почуття і свідомість, повинне  стимулювати мислення й уяву, створювати потребу пошукової діяльності. Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності.

Вираз “педагогічне мовлення”  вживають, коли мова йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням  розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу – усні висловлювання.

Педагогічне мовлення має  на меті забезпечити:

• продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;
• позитивний вплив вчителя на свідомість, почуття учнів з метою формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності;
• повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання;
• раціональну організацію навчальної та практичної діяльності вчителя.[2]

1.2.Функції педагогічного  спілкування

 Спілкування виконує  не тільки пізнавальну функцію,  а й виступає своєрідним практичним  людинознавством, оскільки за  його допомогою особистість пізнає  не тільки іншу людину, а й  саму себе.

Педагогічному спілкуванню  властиві такі функції:

• забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань;
• забезпечення ефективної навчальної діяльності школярів;
• забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем та учнями.

Слід прагнути оволодіти  виразним, яскравим переконливим професійним  мовленням з метою максимально  ефективного комунікативного впливу у навчально-виховному процесі.

1.3.Рівні спілкування

Залежно від змісту і спрямованості  дій співрозмовників виділяють  такі рівні спілкування[4]:

• конвенційний — здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті. Потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;
• примітивний — для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний — треба ним оволодіти, коли заважає — відштовхнути, знехтувати;
• маніпулятивний — рівень спілкування, коли партнер — це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;
• стандартизований — спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний "контакт масок";
• ігровий — спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;
• діловий — передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;
• духовний — вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості.

1.4.Види спілкування

У процесі спілкування  люди використовують такі його види:

• вербальне — основним засобом є слово;
• мануальне — засобом спілкування є рухи рук (жести);
• матеріальне — одна людина спілкується з іншою за допомогою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти харчування та ін.); цей вид спілкування опосередковано об'єднує багатьох людей різної статі та професій у своєрідних, часто безпосередньо не бачених партнерів;
• технічне — радіо, кіно, телебачення, телефон тощо; тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, а також із колективами, зближуючи між собою багатьох людей;
• біоенергетичне — пов'язане із сприйняттям біоенергетичних полів партнерів безпосередньо або на відстані. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує в собі багато загадок.

Названі види спілкування діють  не завжди автономно. У багатьох випадках люди у процесі спілкування використовують одночасно різні види, тим самим  збагачуючи своє спілкування.

2.Стилі та моделі педагогічного  спілкування

2.1.Стилі педагогічного спілкування

На основі особливостей взаємодії  людини (особливо тієї, що виконує керівні  функції на будь-якому рівні) з  іншими людьми або певними колективами  склалися такі стилі спілкування[4]:

• авторитарний — ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності школярів, а також кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція тощо.
• ліберальний (від лат. liberalis—вільний) — ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;
• демократичний  — ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій.

У практиці роботи учителів-вихователів  спостерігається так званий змішаний стиль, в якому проглядаються  елементи уже названих стилів. Проте  в умовах становлення України  як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави національна школа  має розвиватися на демократичних  засадах.

Для успішності й ефективності педагогічного  спілкування учитель-вихователь повинен  зважати на певні умови, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин  із вихованцями. По-перше, він якнайповніше має володіти психолого-педагогічними  якостями і вміннями. Це те підґрунтя, яке дає змогу вихователю оволодівати  майстерністю педагогічного спілкування. По-друге, лише високий рівень тактовності  учителя є важливою передумовою  ефективності спілкування з учнями, колегами, батьками.

Педагогічний такт — це міра педагогічно  доцільного впливу учителя на учнів  з урахуванням їх психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов'язані  вміння педагога володіти соціальною перцепцією, що передбачає чуттєве  сприйняття зовнішніх предметів  і людей ("читання по обличчю").

Успішність спілкування, особливо на початковому етапі, певною мірою  залежить від уміння вчителя "подати себе", створити позитивний імідж  через самопрезентацію.

Оскільки основним засобом педагогічного  спілкування є слово, то культура мовлення вчителя створює морально-психологічний  ореол, який робить спілкування бажаним  для вихованців[4].

2.2.Моделі педагогічного спілкування

Дослідники виділяють моделі спілкування  вчителів з учнями на уроці. Серед  них є як позитивні, так і негативні.

Перша модель. Учитель підноситься над класом. Причинами цього є захоплення вчителя наукою, знаннями. Він віддалений від учнів. Його мало цікавлять школярі. Головне для нього - передати інформацію. Результат такого спілкування - пасивність учнів у навчанні, низький рівень знань та негативне ставлення як до педагога, так і до предмета, який він викладає.

Друга модель. Невидимим обмежувачем у стосунках між педагогами і дітьми є дистанція, яку вчитель, встановлює між собою й учнями. Такими обмежувачами можуть бути: а) підкреслення педагогом своєї вищості; б) переважання прагнення лише повідомити інформацію, а не навчити; в) відсутність бажання співпрацювати, створення ситуації безумовної слухняності школярів; г) зверхньо-поблажливе ставлення до учнів, яке заважає організовувати "дорослу", взаємодію. Наслідки використання такої моделі виявляються у відсутності міжособистісного контакту між педагогом і дітьми, у слабкому зворотньому зв'язку, байдужості школярів до вчителя.

Третя модель. Учитель вибірково будує стосунки з дітьми. Він концентрує свою увагу на одній з груп учнів, наприклад, сильних, чи, навпаки, слабших, контактує саме з ними, залишивши без уваги решту.

Причиною такого ставлення може бути:

• Учитель захоплений тими школярами, які цікавляться предметом, тому дає їм спеціальні завдання, залучає до роботи в гуртках та факультативах, не виявляючи уваги до решти;
• Педагог, стурбований слабкими знаннями окремих учнів, постійно займається з ними, випускаючи з поля зору решту школярів, вважаючи, що вони самі з усім упораються;
• Педагог не вміє поєднувати фронтальний підхід в навчанні з індивідуальним.

Четверта модель. У процесі взаємодії з учнями педагог чує тільки себе. Він заглиблений у собі - не відчуває учнів. Небезпека реалізації такої моделі полягає в тому, що тут губиться надзвичайно важливий для навчання і виховання зворотний зв'язок у спілкуванні, без якого неможливо ефективно керувати навчально-виховним процесом.

Наслідки реалізації такої моделі:

• Навколо учителя на уроці створюється своєрідний психологічний вакуум;
• Педагог не сприймає психологічну атмосферу в класі;
• Знижується навчально-виховний ефект взаємодії з учнями.

П'ята модель. Педагог спрямовано і послідовно діє на основі запланованої програми, не звертаючи уваги на зміни обставин, що вимагають зміни стилю спілкування. Він ніби все робить правильно: у нього є обґрунтований план, правильно сформульовані педагогічні завдання. Однак він не враховує того, що педагогічна дійсність постійно змінюється. Небезпека від використання такої моделі полягає в тому, що в ході навчально-виховного процесу чітко виділяють ніби дві лінії: перша - ідеальна, запланована і друга - реальна. Але вони не перетинаються.

Шоста модель. Учитель робить себе головним, а часом і єдиним ініціатором педагогічного процесу, блокуючи ініціативу та творчість школярів. Тут усе виходить від педагога: запитання, завдання, судження.

Наслідки:

• Педагог перетворюється на єдину рушійну силу навчально-          виховного процесу;
• Обмежується особиста ініціатива та творчість учнів;
• Знижується пізнавальна та громадська активність учнів;
• Не формуються адекватні мотиви навчання та самовиховання
• Губиться психологічний сенс взаємодії педагога, та дітей, оскільки школярі чекають інструкції, перетворюючись у пасивних споживачів інформації.

Сьома модель. У вчителя є постійні сумніви чи правильно тлумачить ту чи іншу ситуацію, чи не ображає учнів тощо. У результаті - педагог стурбований не стільки змістовною стороною взаємодії, скільки Окремими аспектами ставлень, що набувають для нього надважливого значення. Він постійно сумнівається, аналізує, що, врешті-решт, може призвести до неврозів.

Восьма модель. У стосунках педагога з учнями переважає дружність. Оптимальне педагогічне спілкування - це таке спілкування між вчителем і учнями в навчанні, яке створює найкращі умови розвитку учня як повноцінного суб'єкта навчальної діяльності, як особистості, забезпечує емоційний клімат, зокрема перешкоджає виникненню "психологічного бар'єру", здійснює керівництво соціально-психологічними процесами розвитку класу і сприяє максимальному використанню в навчальному процесі сильних сторін особистості вчителя та нейтралізує слабкі.

3.Яких етапів треба дотримуватись  в організації педагогічного  спілкування?

Педагогічне спілкування, як і спілкування  взагалі, — досить складний феномен, який потребує творчого підходу. Виходячи із логіки навчально-виховного процесу, професійне спілкування має певну  структуру, яка включає такі етапи[4]:

• Моделювання, очікуваного спілкування з окремими вихованцями або дитячим колективом. Його здійснює педагог завчасно на основі знань особливостей фізичного і соціально-психічного розвитку особистості вихованця, розуміння особливостей прояву його характеру, обізнаності з рівнем розвитку колективу, передбачення можливих зустрічних дій окремого вихованця або всього колективу. Цей етап можна назвати прогностичним;
• Організація початкового етапу спілкування потребує швидкого залучення вихованця, особливо дитячого колективу, до процесу безпосередньої взаємодії. Інколи цей етап називають "комунікативною атакою". Головне, щоб організація здійснювалась через конкретну діяльність і спрямовувалась на діяльність, яка викликає в учнів інтерес;
• Керівництво спілкуванням у педагогічному процесі передбачає підтримання ініціативи вихованців у спілкуванні, внесення необхідних корективів, врахування соціальних умов, віку вихованців, їхніх індивідуальних особливостей, заохочення до активного спілкування;
• Аналіз результатів спілкування має бути спрямований на зіставлення проведеної роботи з раніше визначеними завданнями, виділення і аналіз допущених помилок, обдумування шляхів і засобів подолання виявлених помилок у майбутньому.
 

4.Культура педагогічного спілкування

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Професійне педагогічне  спілкування – комунікативна  взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого, психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Професійне педагогічне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує через учителя трансляцію учням людської культури, допомагає засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками; забезпечує формування власної гідності дитини.

Непрофесійне педагогічне  спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті появу  стереотипних висловлювань у школярів, бо у них зменшується бажання  думати і діяти самостійно.

Почуття пригніченості предметом  у школі – насправді ж учителем – у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості  пізнання і спілкування з’являється  відчуженість.

Повноцінне педагогічне  спілкування є не лише багатогранним  а й поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Орієнтація на поліфункціональність спілкування дає змогу вчителеві організувати взаємодію на уроці і поза ним як цілісний процес: не обмежуватися плануванням лише інформаційної функції, а створювати умови для обміну ставленнями, переживаннями; допомагати кожному “школяреві” гідно самоутвердитися в колективі, забезпечуючи співробітництво і співтворчість у класі.

Спілкування педагога з учнями є специфічним, тому, що за статусом вони виступають з різних позицій: учитель  організовує взаємодію, а учень  сприймає її і включається в неї. Треба допомогти учневі стати  активним співучасником педагогічного  процесу, забезпечити умови для  реалізації його потенційних можливостей.

ВИСНОВКИ

Спілкування між учителем і учнем  є невід’ємною частиною нашого життя. На викладачеві лежить велика відповідальність. Він повинен навчити дітей, звичайно ж, читати, писати, різних моральних цінностей, а найголовніше, як стати самостійною і успішною людиною. Цього всього не досягти без основного компонента міжусобних відносин.

Мовлення вчителя повинне забезпечувати  вирішення завдань навчання та виховання  школярів, тому перед ним стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя  є важливим елементом його педагогічної майстерності.

Правильний стиль спілкування  створює атмосферу емоційного благополуччя, що багато в чому визначає результативність навчально-виховної роботи. Вірно знайдений  стиль педагогічного спілкування, що відповідає неповторної індивідуальності педагога, сприяє рішенню багатьох задач.

Спілкування - найважливіша складова частина людського буття, що присутні у всіх видах людської діяльності. У багатьох видах діяльності спілкування - це не тільки повсякденна функція  взаємодії, але і функціональна  категорія.

Суб'єктами спілкування являються  живі істоти, люди. У принципі спілкування  характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами.

Отже, якщо ми не будемо спілкуватись, життя на планеті зникне, адже людина наодинці загине.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Волкова Н.П. Педагогіка: навч. посібник/Н.П.Волкова. – К.:Вид. центр ’’Академія ’’, 2000. – 430с.
2. Леонтьев А.А. Педагогическое общение/А.А.Леонтьев; психол. ин-т РАО, центр социал. – психолог. помощи им. Ж. Казаноко. 2-е узд., перераб. и доп. – Нальчик: Эль-Фа, 1996.
3. Максименко С.Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методи, програми, процедури. – К., 1998.
4. Педагогіка: Хрестоматія/Уклад.: А.І.Кузьмінський, В.Л.Омельченко. 2-ге вид., стер. – К.: Знання-Прес, 2006.
5. Сеульский Р.П. Учиться быть учителем. - Москва,1986.