Педагогіка як наука

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………2

1. Поняття педагогіки як науки………………………………………………… 3 

2. Етапи розвитку освіти в Україні…………………………………………….5

3. Основні підходи до навчання у наш час……………………………………9

4. Світ навчання………………………………………………………………….15

5. Гуманізація освіти в Україні…………………………………………………17

Висновок…………………………………………………………………….19

Бібліографічний список……………………………………………….21 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 

     Актуальність проблеми полягає в тому, що  у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.

     Метою нашої роботи є: дослідити готовність українських вчителів та викладачів працювати на рівні сучасних вимог; досягнення педагогічної науки у розвитку пізнавальної активнсті школярі; готовність молоді до увідомлення вимог часу.

     Завдання: дослідити етапи розвитку освіти в Україні; підходи до навчання у наш час; демократизацію навчально – виховного процесу; світ навчання; гуманізацію навчання в Україні.

1. Поняття педагогіки як науки

      Педагогіка – це фундаментальна суспільна наука, яка вивчає закономірності здійснення навчально-виховної діяльності, а також функціонування систем освіти.

      Саме  поняття "педагогіка" має дуже давню історію. Виникло воно ще в  часи Давньої Греції і походить від  слова "педагог", що початково  означало людину або раба, який супроводжував дитину свого рабовласника до школи.

      Використання  слів "педагогіка", "дидактика" і т.д. як термінів ми пов'язуємо з  ім'ям видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського, батька педагогічної науки, людини, яка вперше розробила  науковий апарат педагогіки як науки. З ім'ям цієї людини пов'язано виділення педагогіки як самостійної наукової галузі в системі філософських наук (педагогіка відокремилася від філософських наук. До речі, навіть зараз на Заході люди, що захищали роботи з педагогіки отримували наукові ступені доктора філософії (або доктор гуманітарних [або як там кажуть "гуманістичних"] наук) з питань педагогічних чи освітніх питань.)

      Науковий  інтерес педагогіки зосереджений на дослідження сутності, закономірностей  навчання і виховання людини у процесі її підготовки до самостійного життя і праці. Іцією проблематикою окреслений предмет педагогіки як науки.

      Педагогіка  як система знань про навчання, виховання і систему освіти, може вважатися найдавнішою. Адже людство з самого початку свого існування, завдяки саме цій системі передавало досвід від одного покоління до іншого. Але як наука, педагогіка оформилася саме завдяки Яну Амосу Коменському. Пізніше, на межі 19-20 століть, вже з системи педагогічних наук відділилася психологія, яка з самого початку розвивалася в надрах педагогіки, психологічні знання, ідеї і доктрини були спрямовані на забезпечення завдань, пов'язаних з навчанням і вихованням. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Етапи розвитку освіти в Україні

                                   «Cправжній учитель — це завжди учень»

                                                                (Іван Зязюн)

     «Освіта – це перепустка до майбутнього»

     Звернемось до історичних джерел, щоб з’ясувати питання розвитку освіти в Україні.

     Кінець 16-початок 17 століть були часом пробудження  національної свідомості українського народу, його духовного піднесення. Утверджувались відчуття рідної землі, Вітчизни, зв'язку поколінь, історичного обов'язку сприйняти й зберегти духовні надбання свого народу -культуру, мистецтво, мову, звичаї та обряди, віру предків - тобто все, без чого неможливе існування нації. Збереження і розвиток духовної культури, культурно-національне відродження стає історичною необхідністю.

     З кожним роком кількість шкіл постійно збільшується. Взагалі можна твердити, що свої школи мали майже усі міста, містечка і чимало сіл. Крім елементарних міських, церковних і монастирських, були ще й домові школи. Всі вони внесли вклад у розвиток і поширення освіти в Україні.

     Наприклад, в єзуїтських школах вивчали латинську граматику, грецьку і польську мови, риторику і діалектику. Багато уваги приділялося вивченню схоластичної діалектики.

     Новий етап у розвитку шкільної освіти в  Україні починається з відкриття  у 1578 році Острозької школи-академії. Її фундатором був князь Василь-Костянтин Острозький - представник старовинного українського православного роду. Людина патріотичних переконань, палкий ревнитель православ'я, князь Острозький виступив організатором опору католицькій експансії, згуртував навколо себе однодумців.

     В Острозькій школі старі слов'янські й греко-візантійські традиції поєднувалися з надбанням тогочасної європейської освіти. Значна увага приділялася слов'янській та грецькій мовам. Разом з тим запроваджуються латина і так звані "сім вільних наук" - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Це була шкільна програма, яка передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. За змістом навчання Острозька академія започаткувала "слов'яно-греко-латинський" тип навчальних закладів в Україні й в усій Східній Європі..

     Нову  сторінку в історії української  національної освіти відкрили братські школи. Вони були народними, відрізняючись від усіх інших передусім демократичністю своїх внутрішніх засад - тут мали право вчитися діти всіх станів, а також сироти.

     Утримувалися  школи на кошти братств, бідні  та сироти навчалися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. Від педагогів вимагалося "навчати й любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і тих, котрі ходять по вулицях, просячи милостиню".

     Головне місце у програмах братських  шкіл виділялося гуманітарним наукам, зокрема граматикам слов'янської, грецької, латинської, польської мов.

     Поряд з вивченням мов у братських  школах вивчалися діалектика, поетика, риторика. Викладання діалектики було спрямоване не те, щоб навчити вихованців шкіл вести дискусії і полемічні бої з єзуїтами та уніатами.

     Як  правило, діалектику і риторику викладав один учитель. Під час вивчення риторики навчали складати промови, повчання, проводили диспути, декламації і  театралізовані вистави.

     Багато  уваги у братських школах приділялося музичному розвитку учнів. У Львівській, Київській, Луцькій та інших школах співи вважали одним із основних предметів навчання. Заняття із співів проводилися, як правило в суботу. Із учнів складався церковний хор. Учень, що був співаком, діставав певну платню, харчі та одяг.

     Відомо, що у братських школах викладали  малювання. Одначе відомостей як про  зміст, так і про методи навчання немає. Важко також судити і про  зміст історичних і географічних знань, що їх здобували учні братських  шкіл, адже окремих навчальних предметів не було, історичні й географічні знання включалися в різноманітні повчання релігійного характеру, у курси богослов'я та інші предмети. Курс змішаної математики, який вивчали учні філософського класу Києво - братськоЇ колегії, охоплював цивільну й військову архітектуру, механіку, гідростатистику, геометрію, гідравліку, оптику, географію, хронологію й відомості з інших галузей науки.

     Викладанню  арифметики, астрономії, геометрії  у братських школах порівняно  з іншими предметами (риторика, філософія, богослов'я) приділялося менше уваги. Арифметику, як правило, вивчали разом з геометрією й астрономією.

     У кінці 16 - першій половині 17 ст. серед  учителів та учнів набуло поширення  віршування. Вірші писали з приводу  найрізноманітніших подій - до свят, похорон, визначних подій, їх присвячували різним наукам і особам. Учні братських шкіл брали участь в інсценуванні, декламаціях, драматичних виставах. Поряд з народними дійствами (ігри, хороводи, ритуали і побутові обряди) у братських школах виникає й розвивається драматичне мистецтво.

     Навчання  в школі розпочиналося о 9 годині ранку влітку, а взимку дещо пізніше. Після читання молитви кожний учень відповідав учорашній урок і показував вчителеві виконані вдома письмові роботи. Потім починалося вивчення нового матеріалу.

     Викладання  в школі здійснювалося у вигляді  читання уроку по записках, що їх учителі видавали учням для переписування  вдома. Рекомендувалося також проводити  бесіди і диспути з різних питань.

     Шкільні порядки визначали поведінку учня не лише в школі, а й поза нею. За їх виконанням у школі спостерігали вчителі й чергові учні, а вдома - батьки або родичі. Встановлювався тісний взаємозв'язок між виховними впливами школи й сім'ї.

     Навчання  в школі поєднувалося з системою роботи учнів удома (розповідання вивченого матеріалу батькам і виконання домашніх письмових робіт під їх наглядом).

     Діяльність  братських шкіл - перший досвід організації  роботи школи на основі класно-урочної  системи. Учнів ділили на три групи, з якими проводили різну за змістом роботу: одні вчилися розпізнавати букви і склади, інші - читати і вчити напам'ять різні уроки, треті - пояснювати прочитане, міркувати. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3. Основні підходи до навчання у наш час 

     Що  означає високий рівень вимог  вчителів та викладачів у XXI сторіччя? Чи не суперечить він постановам на посилення практичної спрямованості у викладанні навчальних предметів та курсів.

     Щоб розібратися в цьому, вважаємо за доцільне простежити, як вирішувалось у методиці  викладання предметів, питання про належну підготовку школярів до навчання у вузах, студентів до реалій сьогодення.

     Світилами педагогічної науки були і залишаються  В. Сухомлинській, А. Макаренко, К. Ушинська. Різнобій у їхніх поглядах на окремі проблеми навчально-виховного процесу  спричинявся дочастих дискусій, відомих своєю принциповою загостреністю.

     Та  минає час і сьогоднішнім вчителям доводиться переборювати труднощі іншого характеру, переборювати традиційні форми  навчання, які сприяли набуванню  знань та такі, які сприяють свідомому засвоєнні явищ та факторів, спонукають учнів до аналізу, пошукової діяльності, налаштовують на самостійні здобуття знань.

     У навчально-виховному процесі школи  утверджувалися демократичні принципи організації життя вихованців:

- зв'язок навчання з життям;

- розвиток самостійності й активності в навчальному процесі;

- вироблення вміння пристосовуватись до дійсності, що змінюється;

- вироблення вміння співпрацювати з людьми в усіх видах діяльності.

     Хочеться  порівняти традиційне оцінювання з демократичним

     Особливості традиційного оцінювання: 

     1. Виходячи з передумови, що учні  не рівні, доходимо висновку, що  деякі будуть учитись, а деякі  - ні. Деякі будуть одержувати 5, деякі  - 2.

     2. Монолог учителя - основний спосіб  спілкування. Формат лекції дає  учням підстави розуміти, що вчити - означає розповідати.

     3. Примусові методи, що використовують  страх, сором, погрозу покарання  та репресивний контроль, застосовуються  для того, щоб «учні вчились». Учні оцінюються за свою слухняність  у відповідності із суб'єктивними  правилами та стандартами.

     4. Конфлікти, помилки, хибні погляди  розглядаються як негатив і  часто призводять до осуду  учня, поганої оцінки та негайного  покарання. Конфлікти мають швидко  залагоджуватись і їх треба  уникати.

     5. Людська гідність учнів страждає, коли оцінювання їхньої роботи та росту зводиться до чисельної оцінки. Відсутній інтерактивний обмін між учителем та учнем. Неособистісна оцінка може звести стіну, що перешкоджає вільному спілкуванню вчителя з учнем.

     6. Традиційний підхід приділяє  більше уваги зовнішнім нагородам (оцінки, почесні грамоти, похвала вчителя).

     7. Традиційний підхід найчастіше  заплутаний і не відповідає  реаліям навколишнього світу,  досвіду та розумінню учнів.

     8. Вибір дуже обмежений або його  взагалі немає.

     9. Учитель бере на себе цілковиту відповідальність за керівництво й атмосферу, що сприяють навчанню, применшуючи почуття відповідальності та впливу учня на процес навчання.

     10. Автократичне, одноосібне прийняття  рішень гарантує, що вчитель має  повну владу, оскільки він приймає  всі рішення.

     11. Думка вчителя - остаточна.

     12. Надмірна прихильність до однієї  точки зору в певному питанні  спрощує розумовий процес і  сприяє виробленню непохитних  істин і нетерпимості, обмежуючи  здатність розуміти точку зору  іншої людини.

     13. Передумова культурного єднання, в якій домінантна, монолітна культурна традиція створює відповідний досвід навчання в усіх учнів. Традиційний підхід ґрунтується на передумові, що всі учні поділяють єдину культурну традицію і мають однакове розуміння.

     14. Існує одна правильна відповідь. Кількісні оцінки й оцінки на зразок «правильно/неправильно» учать учнів, що «знати - означає пам'ятати».

     15. Існує один правильний підхід, або метод навчання, та один  домінуючий варіант перевірки  (звичайно це «обмежений у часі  об'єктивний іспит»), що показує, чого навчились учні.

     16. Учитель установлює вже визначені  цілі для предметів і має  відповідні стандарти якості  та критерії оцінки перед початком  занять.

     17. Наголос робиться на конкурентному  навчанні, коли успіх одного учня  порівнюється з неспроможністю іншого. Учні отримують чітку установку, що існує кілька «переможців» і багато тих, хто «програв», тобто для того, щоб стати кращим, треба, щоб хтось став гірше.

     18. Досягнення зі шкільних предметів  - домінуючий та єдиний критерій  оцінки, що, таким чином, применшує значущість суспільної складової та особистісного росту.

     19. Остаточна оцінка або «великий  іспит» часто є єдиним способом  оцінювання знань учнів. Учні  й учителі систематично не  оцінюють те, над чим вони думають,  що вони почувають і що вивчають у процесі занять.

     20. Знання - однобічні. Справжні знання - це лінійна послідовність фактів  та експертних оцінок. Учні часто  лише пасивно сприймають знання  інших людей.

     21. Традиційний підхід приділяє  час одному індивідууму за  рахунок інших. Учні часто відділені  від учителя та один від  одного, існуючи й навчаючись  серед незнайомих людей.

     Особливості демократичного оцінювання: 

     1. Передумова, що всі учні - рівні,  веде до того, що кожний може навчитись і кожний може чогось домогтись. У кожного є потенціал одержати п'ятірку.

     2. Діалог у малих і великих  групах, а також керовані дискусії (розробка та обговорення ідей) дають змогу вчителеві й учням  дійти істини, нового розуміння та нових питань, які сприяють глибшому засвоєнню матеріалу через «давай і бери», що передбачає постійну увагу та зворотний зв'язок.

     3. Спонукання до одержання знань,  що передбачає добровільну співпрацю,  самодисципліну, взаємообумовлені  зобов'язання, зміцнює бажання й прагнення вчитись. Учні й учителі оцінюють, наскільки і як саме досягаються окреслені цілі.

     4. Конфлікти, помилки та хибні  думки дають можливість учням  учитись оцінювати своє мислення  та дії, допомагають «удосконалити  майстерність». Демократичний підхід сприяє відкритому визнанню академічних і міжособистісних труднощів і припускає конструктивне залагодження конфліктів за допомогою класних зборів, розмов «віч-на-віч» або через посередника.

     5. Розмови «віч-на-віч», усна «швидка  перевірка», особиста кореспонденція між учнем і вчителем зберігають гідність і допомагають скоротити відстань між учителем та учнем.

     6. Демократичний підхід приділяє  більше уваги внутрішній оцінці  та задоволенню від безпосередньо  процесу навчання. Внутрішня нагорода  полягає в роботі та успішному закінченні проекту або завдання.

     7. Демократичний підхід прагне  бути справжнім і цілеспрямованим,  поєднуючи те, чого навчаються  учні, з тим, як вони живуть. Справжня оцінка залучає учнів  до презентації своєї діяльності  перед реальними людьми та сприяє роботі над реальними проблемами школи та суспільства.

     8. В учнів існує свобода вибору: чого вчитись, як навчатись,  з ким учитись і як демонструвати  свої знання.

     9. Відповідальність за атмосферу  навчального процесу несуть учитель  та учень, які постійно розвивають і практикують навички керівництва, спрямовані на те, щоб кожний відчував відповідальність і мав право впливати на процес навчання.

     10. Спільне прийняття рішень передбачає, що люди, яких це рішення стосується, залучені до прийняття рішень. Учитель та учень використовують процес спільного прийняття рішень, що має на увазі консенсус і компромісне рішення, і який передбачає оцінку наслідків вибору перед виробленням відповідального судження, заснованого на фактах.

     11. Думка учнів також цінується та заохочується.

     12. Використання кількох точок зору  веде до ускладнення розумового  процесу та сприяє виробленню  попередніх висновків, розумінню  й перспективному мисленню, більшій  терпимості до неоднозначних  питань.

     13. Прийняття культурного різноманіття, в якому різні культурні традиції визначають досвід навчання. Демократична парадигма передбачає, що учні мають різний культурний досвід і, відповідно, різне розуміння.

     14. Отже, існує багато можливих відповідей, а рішення найчастіше залежить  від контексту. Якісна оцінка допомагає учням зрозуміти, що «знання повинні використовуватись і застосовуватись».

     15. Демократичний підхід сприяє  тому, щоб учителі та учні стали  експертами у використанні різних  стратегій і підходів до навчання, застосуванню учнями різних засобів, а також досвіду для того, щоб виявити, чого вони навчились (демонстрації, пошук і дослідження, письмова й усна рефлексія, діалог, презентації, серії робіт з однієї теми, виставки, фотоекспозиції, використання візуальних та аудіозасобів, застосування знань у реальному світі).

     16. Цілі та стандарти розробляються  й визначаються спільно. Учні  визначають власні цілі навчання, усі беруть участь у виробленні  стандартів якості та критеріїв  оцінки.

     17. Наголос робиться на особистісному  підході до незалежного навчання, навчання разом і спільного розв'язання завдань. Учні отримують установку, що вони всі можуть бути «переможцями» і що спільна робота допомагає домогтися кращих результатів і сприяє у навчанні.

     18. Досягнення з предметів, суспільна  робота й особистісний ріст - усе підлягає оцінюванню. Таким чином, усі три складові навчання оцінюються.

     19. Учитель та учні залучені до  процесу постійного вивчення  досвіду й оцінки викладання, системи одержання знань і  того, як відбувається освітній  процес (наскільки пізнавально, соціально й ефективно).

     20. Знання - багатогранні. Учні активно  беруть участь у конструюванні  свого власного уявлення про  світ, інших людей і себе, використовуючи  факти, дослідження та інтерактивний  діалог.

     Як  бачимо, демократичний підхід приділяє увагу всьому суспільству й окремим індивідумам, які живуть у ньому. Отже, при демократичній організації уроку не існує поняття «обдарована дитина». Усі діти обдаровані по-різному. Робота вчителя полягає в тому, щоб допомогти дитині розпізнати свої таланти та унікальність, сприяти її розвитку. Інтерактивні методи навчання були розроблені для досягнення певної педагогічної мети. Основним критерієм для вибору інтерактивного навчання є максимізація освіти, особистісного росту та групового спілкування. Школи зацікавлені в організації інтерактивного навчання. Використання інтерактивних методів, таких як розробка та реалізація проекту, опитування, прийняття рішень або проведення ефективних зборів, стимулює глибше сприйняття матеріалу, сприяє залученню й прийняттю відповідальності учнів за освітній процес, виробляє навички, що допомагатимуть у майбутньому. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4. Світ навчання 

     На  мою думку, кожна людина може вивчати свої власні концепції навчання, аналізуючи те, як її вчили та яким чином вона навчилась найкраще.

     Так, що ж таке навчання і яка роль у ньому належить учителю? Як свідчить педагогічна наука:

• навчання - це прийняття інформації й окремих навичок.
• роль учителя - передати інформацію безпосередньо учневі.
• основна задача вчителя - змінити поведінку учня.
• викладання та навчання в основному ґрунтуються на взаємодії вчителя й учня.
• навички мислення й оволодіння знаннями розуміються як ті, що передаються через усі шкільні предмети та галузі знання.

     Але ці переконання не завжди дають бажаний результат. Кожне з цих п'яти переконань впливає на практику викладання. Якщо вчитель думає, що його задача полягає в безпосередній передачі інформації учням, то він, ймовірно, хоче використовувати якнайбільше попередньо підготовленого викладацького матеріалу і чітко пояснити концепції. Якщо викладання в основному являє собою взаємодію між учителем та учнем, за допомогою якого вчитель ставить перед собою мету змінити поведінку учнів, тоді вчитель, імовірно, використовує ясні та прості приклади й обмірковує викладання. Результатом кожного з вищезгаданих переконань є оцінка того, що було вивчено, проведена у вигляді письмового тесту. Акцент у ситуації викладання робиться на видиму роботу вчителя та зовнішню поведінку учнів.

     Як  уже зазначалось, навчання є дуже складним процесом. Навіть учені та видатні педагоги мають різні точки зору з цього питання та сперечаються про те, що можна сказати про нього. Неважко обвинуватити школи в застарілих концепціях навчання та знань, але досить важко навести вагомі докази цього. Можна провести опитування вчителів та учнів і попросити їх висловитися з цього питання. Або можна просто зробити висновки з того, що ми бачимо і чуємо у шкільних класних кабінетах.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Гуманізація освіти в Україні 

     Якою  ж повинна бути сучасна освіта?

     Метою сучасної освіти є не «відтворення»  готових знань, понять, прийомів і  навичок, а розвиток неповторної  особистості дитини, починаючи з  дошкільного віку.

     Змістом педагогічного процесу стає розвиток студента, звернення до його внутрішнього світу, його індивідуальності.

     Добре було б, якби в процесі навчання викладачі дотримувалися таких гуманістичних позицій, які дозволили б розкрити потенційні можливості кожного учня, сформували б у нього найбільш високий рівень пізнавальної потреби.

     Актуальним  питанням сьогодення є звернення  до питань духовної культури особистості, її гуманізації. Гуманізація ж у  процесі виховання, навчання і всебічного розвитку підростаючого покоління, в свою чергу, вимагає аналізу  широкого кола культурологічних і педагогічних проблем.

     Становлення і розвиток гуманістичного навчання і виховання - довготривалий і  трудомісткий процес.

     Сьогодні  випускник школи, майбутній студент, як ніколи раніше, почувається вільним, перед ним постає широке поле вибору. Він може обирати шляхи свого розвитку, організовувати нове світобачення. За цих обставин саме людина набуває особливого значення і цінності, бо від неї залежить не лише життя, а й життя інших людей.

     У кожній людині присутні два начала – позитивне і негативне. Отже виховання особистості має бути спрямованим на вияв позитивного потенціалу людини. Позитивний же потенціал людини – це її духовна сутність. Духовність особистості – це її невтомна праця задля внутрішнього вдосконалення та втілення у життя духовних цінностей; це самодисципліна і вибір усього того, що допоможе зберегти душу, не вбити в собі людину.